Оцінка лісопридатності засолених ґрунтів

Однією із найскладніших проблем підвищення лісистості степової зони є значне розповсюдження у її межах засолених ґрунтів. Загальна площа їх в Україні становить близько 4 млн. га. Особливо їх багато у сухому Степу країни - Присивашші та на Керченському півострові. До засолених відносять ґрунти, які містять легкорозчинні токсичні для рослин солі. Залежно від кількості та глибини залягання солей виділяють солончаки, солончакові та солончакуваті види ґрунтів. Кількості, за яких починає виявлятися негативна дія легкорозчинних солей на деревні та чагарникові породи, наведено у табл. Найшкідливішими для рослин є хлориди та сода [19] .

Таблиця 4.1. Допустимі, пригнічуючі та токсичні кількості легкорозчинних солей для солевитривалих дерев та чагарників (за О.С. Мігуновою [19])

Окрім солей негативним щодо рослин у засолених ґрунтах є наявність поглиненого натрію (Nа⁺), який зумовлює несприятливі водно-фізичні властивості ґрунтів - в'язкість, набухання у вологому стані, щільність у сухому. Залежно від частки Nа⁺ у загальній сумі катіонів, виділяють у різному ступені солонцюваті ґрунти (Nа⁺ 5-20%) та солонці (Nа⁺ >20%). Несприятливі властивості засолених ґрунтів є найбільш загрозливими для рослин в умовах недостатньої вологозабезпеченості.

Токсичність легкорозчинних солей та незадовільні водно-фізичні властивості засолених ґрунтів зумовлюють їхню надто низьку лісопридатність. Кращими лісорослинними властивостями вирізняються ґрунти зі слабкою засоленістю, на яких при доволі високому рівні агротехніки можливе створення відносно стійких насаджень із солевитривалих деревних і чагарникових порід. На ґрунтах вищого ступеня засолення (середньо- і дуже засолених) створення деревних насаджень можливе лише після проведення корінних меліорацій.

Для розробки заходів з докорінного поліпшення насаджень на засолених та піщано-черепашкових ґрунтах південних районів України проведено спеціальні дослідження з узагальненням досвіду лісівників зони, а також визначенням лісопридатності ґрунтів різного ступеня засоленості шляхом рекогносцирувального обстеження. На основі зазначених досліджень розроблено класифікацію для піщано-черепашкових та засолених ґрунтів, визначено солевитривалість деревних і чагарникових порід та засоби створення стійкіших лісонасаджень. Встановлено, що засолені ґрунти слід відводити для створення лише рекреаційних, озеленювальних, захисних і водоохоронних насаджень із застосуванням ландшафтного принципу розміщення: смугами, кулісами або парковим типом. Ще до оранки слід виключати з-під залісення і залишати під перелоги найзасоленіші ґрунти. На всіх видах засолених ґрунтів недоцільно створювати лісонасадження загального призначення для одержання деревини. Садіння великими суцільними масивами допускається лише, як виняток, на достатньо вологих або зрошуваних площах [19].

За лісотипологічною класифікацією ґрунти різного ступеня засоленості належать до галогенних варіантів або до особливих загрудових (Е-Н) типів умов місцезростання.

Солевитривалість деревних і чагарникових порід та їхній асортимент

За солевитривалістю деревні породи та чагарники поділяють на такі групи:

- найбільш солестійкі (галофіти) - тамарикси волосистий, тонколистий, тимелієвий;

- солестійкі - тамарикси багатогалузистий, чотиритичинковий, Паласа;

- найсолевитриваліші - маслинка вузьколиста та великоплідна, ясен гостроплідний, в'яз приземкуватий (дрібнолистий); чагарники - скумпія, жимолость татарська, смородина золотиста, свидина кров'яна, шипшина;

- солевитривалі - у Лісостепу та чорноземному Степу: дуб звичайний (рання форма), груша лісова, клени польовий та татарський, в'яз гладкий, берест; чагарники - різні види глоду, жостір. У сухому Степу - робінія звичайна, гледичія колюча, айлант, софора японська, ясен зелений, туя східна; в сприятливих умовах зволоження - тополі біла та Боллє. Меншою мірою солевитривалими є абрикос, шовковиця біла, айва, алича; чагарники - бирючина, карагана дерев'яниста, аморфа, бузок;

- слабосолевитривалі - ясен звичайний, сосни кримська (Паласова), приморська, меншою мірою - звичайна, яловці віргінський та козацький, осика, тополі євроамериканські, чорна та деякі гібридні форми, клени ясенелистий та сріблястий;

- дуже слабосолевитривалі - горіх волоський, каштан кінський, модрина сибірська, верби біла та вавілонська.

На солонцюватих ґрунтах чорноземної зони головною породою має бути дуб звичайний (літній), супутніми - груша лісова, клени польовий і татарський, глід. У зоні сухого Степу України найстійкішими на засолених ґрунтах є в'яз дрібнолистий, гледичія, робінія звичайна і, особливо, ясен гостроплідний, а з хвойних порід - туя східна, яловець віргінський та сосна кримська (Паласова), із чагарників - жимолость татарська, смородина золотиста, маслинка вузьколиста і тамарикс.

Усі інші породи наших лісів належать до категорії несолевитривалих. Основними породами в насадженнях на засолених ґрунтах повинні бути ті, що характеризуються найбільшим ступенем солевитривалості [19].

Класифікацію ґрунтів за ступенем засоленості залежно від виявлення процесів їх солонцюватості та солончакуватості й відповідні їй варіанти та типи умов місцезростання показано у табл. 4.2.

Технологія створення та вирощування лісових культур

Багаторічна дослідна перевірка різних агротехнічних і меліоративних заходів при створенні насаджень на ґрунтах зниженої лісопридатності показала їх відносно невелику ефективність.

Основний обробіток ґрунту повинен забезпечити якомога більше вимивання легкорозчинних солей та максимальне нагромадження вологи. На ґрунтах слабкої засоленості цього досягають осінньою глибокою плантажною оранкою, а на солонцюватих ґрунтах її виконують з повним обертанням скиби. На несолонцюватих типах засолених ґрунтів, особливо при неглибокому заляганні легкорозчинних солей, плантаж з обертанням скиби замінюють глибоким безполицевим розпушуванням без вивертання солей на поверхню.

Обов'язковими умовами успішного вирощування деревних насаджень на засолених ґрунтах є максимальне нагромадження і збереження вологи. Для цього необхідно витримувати ділянки під паром, проводити снігозатримання, садіння у борозни і мікропониження та застосовувати рідке розміщення саджанців (3 ? 1 м). Особливо необхідно дотримуватись використання чорного пару у сухих районах півдня на солонцюватих ґрунтах

Таблиця 4.2. Класифікація ґрунтів за ступенем засоленості залежно від встановлення процесів солонцюватості та солончакуватості і відповідні їй варіанти та типи умов місцезростання (за О.С. Мігуновою [19])

з глибоким заляганням підґрунтових вод. Значний ефект тут дає двох- чи трирічне перебування ділянок під паром за умови постійного утримування їх у чистому від бур'янів та розпушеному стані. Тривале перебування ділянок під паром, як обов'язковий захід, застосовують при плантажній оранці із вивертанням на денну поверхню легкорозчинних солей [19].

Садивний матеріал для культур на засолених ґрунтах необхідно вирощувати в тих же лісорослинних умовах. Насіння слід збирати у насадженнях, які ростуть на засолених ґрунтах. Не слід завозити садивний матеріал із віддалених, особливо з північних, краще зволожених районів.

Розміщення садильних місць і схеми змішування визначають відповідно до цільового призначення і форми насаджень з урахуванням особливостей ґрунтового покриву та типу зволоження. Як захисні, так і озеленювальні насадження на засолених ґрунтах слід створювати рідкими за розміщенням садивних місць. Слід застосовувати і кулісне садіння, при якому 2-3 густих ряди чергують з розривами завширшки 5-10 м, що постійно утримують під паром.

При створенні зелених зон на засолених ґрунтах слід застосовувати ландшафтні лісові культури. Найзасоленіші ділянки недоцільно використовувати для залісення. Лише при переважанні таких земель в лісокультурному фонді частину їх можна відводити під чисті культури тамариксу і маслинки.

Різні види дерев слід чергувати чистими рядами, смугами (по кілька рядів) або групами і ланками. Необхідно враховувати ступінь засолення і зволоження ґрунтів, пристосовуючи кожну породу до тих умов, у яких вона найстійкіша. Для одержання здорових життєздатних дерев із добре розвиненою кроною, слід застосовувати змішування в рядах деревних порід з чагарниками (смородиною золотистою, жимолостю татарською, бирючиною та ін.). Перспективним також є розміщення саджанців за садовим способом - 4 ? 4 і 5 ? 5 м, котре дає змогу вести перехресний догляд.

Головною умовою успішного вирощування насаджень на засолених ґрунтах є догляд за культурами. Засоленість значно гостріше виявляється в умовах підвищеної сухості, і навпаки, в сприятливих умовах зволоження деревні породи задовільно витримують такі концентрації солей, які в сухих умовах призводять до їхньої загибелі. Для збереження і нагромадження вологи необхідно проводити систематичний догляд за ґрунтом, підтримуючи його в чистому від бур'янів та розпушеному стані.

Застосування різних агротехнічних і меліоративних заходів, у тому числі з різною глибиною обробітку ґрунтів (звичайна, напівплантаж, плантаж), гіпсуванням, мульчуванням невеликим шаром піску, різними термінами садіння (навесні, восени) не забезпечує створення стійких насаджень на засолених і піщано-черепашкових ґрунтах півдня України. Необхідно проводити корінне покращання цих земель траншейним способом і засипанням піском засолених земель, плануванням черепашкових пісків. Ефективними засобами підвищення стійкості насаджень на всіх видах ґрунтів приморської зони є розріджене розміщення (5 ? 5 м), алейне садіння з розривами, а також систематичний догляд за культурами. Створення довговічних лісостанів з високими декоративними властивостями у цій зоні можливе лише за умови постійного зрошення [19].

Асортимент порід, що вирощують на засолених ґрунтах при зрошуванні, можна значно розширити завдяки введенню цінних швидкорослих, технічних і плодових видів (тополі, горіха волоського, платанів, сосни тощо). Основними видами зрошуваних насаджень на засолених ґрунтах повинні бути лісопаркові озеленювальні посадки, сади та плантації.

Перспективним для створення насаджень різного цільового призначення на півдні України є ясен гостроплодий (Fraxinus oxycarpa Willd.) - вид, дуже близький до ясеня звичайного, але теплолюбніший. Природно він росте у лісах Криму та Кавказу і доволі часто зустрічається в озеленювальних насадженнях півдня України. Цей вид здатний витримувати сильні посухи, які відбулися в 70-х рр. ХХ ст. у Причорномор'ї. На великих площах загиблих культур у Ленінському держлісгоспі (Керченський півострів) стійкими виявилися лише особини гостроплодого ясена, поодиноко введені в культури на ґрунтах з ознаками засоленості. Нині це підприємство широко використовує цю породу при створенні і реконструкції культур, відмовившись від робінії звичайної, в'яза низького, гледичії та інших порід, рекомендованих раніше для цієї зони [19].

Багаторічні спостереження за ясенем гостроплодим в озеленювальних насадженнях дають підставу вважати цю породу найстійкішою і довговічною в сухому Степу України та рекомендувати його як головну породу для насаджень різного цільового призначення цієї зони. Виявлено доволі довговічну і декоративну форма цього ясеня з гофрованими листовими пластинками.

Широке використання цієї дуже посухостійкої й солевитривалої деревної породи дасть змогу значно поліпшити загальний стан захисних насаджень сухостепової зони. Першочерговим завданням є встановлення ареалу стійкого зростання цього ясена у зв'язку з його недостатньою морозостійкістю. У Причорномор'ї ясен гостроплодий цілком задовільно зростає не тільки на ґрунтах каштаново-солонцюватого комплексу і південних чорноземах, а також у зонах звичайних та передкавказьких чорноземів. Необхідні досліди з випробування схем змішування цієї породи з різними супутніми деревними породами й чагарниками, оскільки в природних лісах ясен гостроплодий не формує чистих деревостанів і так само, як і ясен звичайний, краще росте в змішаних насадженнях.

Лісові культури на засолених ґрунтах можуть мати низьку приживлюваність. Якщо вона пов'язана з несприятливими лісорослинними властивостями ґрунтів та їхньою високою засоленістю, то відмирання культур, як правило, спостерігається у вигляді окремих плям, що за розміром відповідають ділянкам найбільш засолених ґрунтів. Доповнення культур у таких випадках слід проводити більш солестійкими породами (маслинкою на середньозасолених і тамариксом на сильнозасолених ґрунтах).

Особливості лісівничих доглядів за насадженнями на засолених ґрунтах залежать від цільового призначення та загального стану. Розпочинати їх слід якомога раніше (на третій-п'ятий рік після садіння), поєднуючи традиційно лісівничі заходи з індивідуальним доглядом за деревами. У культурах з вузькими міжряддями (менше 2,5-3 м) першочерговим завданням є розширення міжрядь шляхом суцільного вирубування кожного другого ряду з подальшим їх корчуванням і оранкою міжрядь. У загущених рядах насамперед вирубують менш солестійкі породи (при подеревному змішуванні), а в чистих рядах - всі ослаблені, пригнічені та хворі дерева.

У насадженнях, створених навіть на слабко засолених ґрунтах, дуже рано починається притуплення росту і виявляються ознаки всихання. Продовжити життя насаджень за таких умовах можна шляхом часткового або повного (залежно від ступеня всихання) обрізання крон або періодичного омолоджування дерев і чагарників садінням «на пень». Не слід запізнюватися з омолодженням, а проводити його на стадії притуплення росту та при появі перших ознак масового всихання [19].

Загалом всі ґрунти з ознаками засолення доцільно використовувати під заліснення тільки як виняток, якщо для таких насаджень неможливо підібрати землі із сприятливішими лісорослинними умовами. Засолені ґрунти раціональніше використовувати під перелоги, сінокоси та для випасання худоби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агрофизические методы исследования почв. - М., 1966.

2. Агрофизические методы исследования почв. - М.: Наука, 1975. - 645 с.

3. Аринушкина Е.В. Химический анализ почв и грунтов. - М.: Изд-во МГУ, 1070. - 487 с.

4. Березин П.Н. Диагностика потенциальной и актуальной слитости почв по физическим критериям // Почвоведение, 1990. - N 5. - С. 65-75.

5. Вадюнина А.Ф., Корчагина З.А. Методы исследования физических свойств почв. - М.: Агропромиздат, 1986, 416 с.

6. Виноградов Б.В. Дистанционные индикаторы опустынивания и деградации почв // Почвоведение, 1993. - N 2. - С. 98-103.

7. Виноградов Б.В. и др. Биотические критерии зон экологического бедствия России // Изв. РАН, сер. георг. - N 5. - С. 77-89.

8. Воронин А.Д., Березин П.Н., Шеин Е.В. и др. Методы и приборы для оценки структурных и гидрофизических свойств почв // Современные физические и химические методы исследования почв. - М. : Изд-во МГУ, 1987. - С. 3-20.

9. Гудзон Н. Охрана почвы и борьба с эрозией. - М., 1974.

10. Изучение водно-физических свойств почв для мелиоративного строительства / Пособие к ВСН 33-2.1.02-85 "Почвенные изыскания для мелиоративного строительства". - М., 1986.

11. Критерии оценки экологической обстановки территорий для выявления зон чрезвычайной экологической ситуации и зон экологического бедствия. - М., 1992.

12. Почвенные изыскания для мелиоративного строительства. ВСН-33-2.1.02.85 / Минводхоз СССР. - М., 1985.

13. Почвенно-мелиоративное обоснование проектов мелиоративного строительства / Пособие к ВСН "Почвенные изыскания для мелиоративного строительства". - М., 1985.

14. Пособие по почвенно-эрозионному обследованию и оценке эрозионно-дефляционных земель / Разраб.: Минводхоз СССР, Союзгипроводхоз. - М., 1985.

15. Рекомендации по диагностике степени заболоченности минеральных почв Нечерноземной зоны РСФСР и оценке целесообразности их осушения. - М., 1982.

16. Шапоренко О. Вдосконалення оцінки процесів деградації ґрунтів // http://www.ruthenia.info/txt/sxid/econ2003/55.html

17. Шишов Л.Л., Карманов И.И., Дурманов Д.Н. Критерии и модели плодородия почв / Всесоюзн. акад. с-х. наук, им. В.И.Ленина. - М., 1987. - 184 с.

18. Шишков Л.Л., Дурманов Д.Н., Карманов И.И. и др. Теоретические основы и пути регулирования плодородия почв. - М., 1991. - 304 с.

19. Фурдичко О.І., Гладун Г.Б., Лавров В.В. Ліс у Степу: основи сталого розвитку: Монографія / За наук. ред. О.І.Фурдичка. - К.: Основа, 2006. - 490 с.

Додатки

ДодатОк А

ДодатОк Б

ПЕРЕЛІК ДІАГНОСТИЧНИХ І ДОДАТКОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ДЕГРАДОВАНИХ ҐРУНТІВ І ЗЕМЕЛЬ

1. Технологічна (експлуатаційна) деградація

1.1. Порушення земель

Діагностичними показниками порушених земель є:

1) морфометрична характеристика рельєфу:

- глибина або висота щодо природної поверхні (м);

- кут укосу уступів (град.);

2) порушення літологічного будови земель:

- наявність родючого шару й потенційно родючих порід по потужності органогенного шару й запасам гумусу в шарі 0-100 см;

- перекритість поверхні сторонніми наносами.

3) характеристика поверхневих і ґрунтових вод:

- рівень ґрунтових вод (м);

- мінералізація вод (г / л);

- тривалість затоплення (мес.).

1.2. Фізична (землеробська) деградація

Фізична деградація оцінюється по наступних основних показниках:

1) гранулометричний склад;

2) рівноважна щільність додавання орного (гумусового) шаруючи ґрунту, г/куб.;

3) текстурна (внутріагрегатна) пористість, куб. см / г ;

4) стабільна структурна (міжагрегатна без обліку тріщин) пористість, куб. см / г ;

5) структура орного (гумусового) шару ґрунту;

- зміст агрономічно цінних і водостійких агрегатів;

- стан і властивості структурних відмінностей;

6) водно-фізичні параметри ґрунтів:

- водопроникність і коефіцієнт фільтрації ґрунтів (м / доб.);

- основні гідрологічні константи (ВЗ, НВ) і порозність аерації;

- набухання.

1.3. Агровиснаження

Діагностичними показниками агровиснаження є балансові характеристики ґрунту (органічної речовини, елементів живлення, катіонно-аніонного складу):

1) зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В) в % від вихідного;

2) рн;

3) зменшення змісту фізичної глини (%);

4) якісний склад гумусу;

5) зменшення валового запасу основних елементів живлення;

6) забезпеченість рослин рухливими формами елементів живлення;

7) ємність катіонного обміну, ступінь насиченості ґрунтів основами, склад поглинених основ.

Додатковими показниками агровиснаження є:

1) мінералогічний склад мулистої фракції;

2) зниження рівня активної мікробної біомаси (число раз);

3) фітотоксичність;

4) зменшення ферментативної активності ґрунтів;

5) біомаса ґрунтової мезофауни;

6) зменшення біорізноманіття (індекс Сімпсона, % від норми);

7) спрацювання торфу (мм / рік).

2. Ерозія

Для оцінки ерозії використовують статистичні або динамічні показники, останні можуть відбивати як стан ґрунтового покриву, так і ландшафтів.

2.1. Водна ерозія

2.1.1. Площинна ерозія

Діагностичними показниками площинної водної ерозії є:

1) зменшення потужності ґрунтового профілю (А+В), %;

2) зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В), % від фонового;

3) зміна гранулометричного складу верхнього обрію ґрунтів;

4) втрати ґрунтової маси, т / га / рік;

5) площа оголеної грунтотвірної породи (С) або породи, що підстилає (D), % від загальної площі;

6) збільшення площі еродованих ґрунтів, % у рік.

Додатковими показниками є:

1) зменшення потужності гумусового (орного) шару (см);

2) зниження запасів живильних речовин;

3) швидкість змиву;

4) ухили поверхні й небезпека розвитку ерозійних процесів.

2.1.2. Лінійна ерозія

Діагностичними показниками лінійної ерозії є:

1) розчленованість території ярами (км / кв. км);

2) глибина розмивів і водороїн щодо поверхні, см.;

3) втрати ґрунтової маси (т / га / рік);

4) утворення нових ярів і ріст існуючих.

Додатковими показниками є:

1) глибина яру;

2) лінійна довжина ярів на одиницю площі;

3) кількість ярів на одиницю площі;

4) загальна площа ярів на одиницю площі;

5) деякі характеристики водозбірної площі ярів.

2.2. Вітрова ерозія

Діагностичними показниками вітрової ерозії, крім перерахованих, є:

1) дефляційний нанос неродючого шару, см;

2) площа виведених із землекористування угідь (позбавлена рослинності на природних угіддях), % від загальної площі;

3) проективне покриття пасовищної рослинності, % від зонального;

4) швидкість росту площі деградованих пасовищ, % у рік;

5) площа рухливих пісків, % від загальної площі;

6) збільшення площі рухливих пісків, % у рік.

Серед додаткових параметрів використовують показники:

1) інтенсивність дефляції або швидкість дефляції;

2) зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В);

3) полегшення гранулометричного складу;

4) ступінь зрідження травостою й посівів.

3. Засолення

3.1 Засолення

Основними показниками ступеня засоленості є:

1) сумарний вміст токсичних солей у верхньому родючому шарі (%);

2) збільшення токсичної лужності (при переході нейтрального типу засолення в лужний), мг-экв. / 100 г. ґрунтів;

3) збільшення площі засолених ґрунтів, % у рік;

4) реакція середовища (рн сольової й водної витяжки).

Як додаткові показники використовують дані про рівень і мінералізацію ґрунтових вод.

3.2. Осолонцювання

Основними показниками солонцюватості є:

1) збільшення змісту обмінного натрію (в % від ЕКО);

2) збільшення змісту обмінного магнію (в % від ЕКО);

3) реакція середовища (рн).

Додатковими показниками осолонцювання є показники фізичних властивостей і особливо структури ґрунту.

4. Заболочування

Діагностичними показниками є:

1) підняття рівня ґрунтових вод, м;

2) тривалість затоплення (місяць);

3) мінералізація ґрунтових вод (г / л).

Додатково можуть використовуватися характеристики морфологічної будови профілю (ознаки гідроморфізму).

ДодатОк В

КОРОТКИЙ ОПИС МЕТОДІВ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ДЕГРАДАЦІЇ ҐРУНТІВ І ЗЕМЕЛЬ

1. Рівноважна щільність додавання ґрунту

За рівноважну щільність додавання ґрунту приймають величину щільності додавання довгостроково (для орного 1-2 роки, для підорного шару 2-3 роки) необроблюваного ґрунту при польовій вологоємності [3]. Можна використовувати щільність додавання ґрунту наприкінці вегетації озимих зернових культур, що у значній мірі відбиває рівноважну щільність природного додавання [4].

2. Текстурна пористість

Текстурну (внутріагрегатну) пористість визначають в повітряно-сухих агрегатах розміром 3-5 мм шляхом насичення їхнім гасом з наступним гідростатистичним зважуванням [2].

3. Стабільна структурна пористість

Стабільна структурна пористість або межагрегатна пористість без обліку тріщин визначається по різниці питомого обсягу порового простору великої грудки або фрагмента ґрунту методом парафінування [1] і питомого обсягу тестурної пористості [2].

4. Запаси гумусу в ґрунтовому профілі (А+В)

Запас гумусу обчислюється по формулі:

З - М * b * А - М (1) * b (1) * A (1) + ... + M (n) * b (n) * A (n),

де: З - запас гумусу в профілі ґрунту, т/га;

М ( 1-n) - потужність обрію (шару), см;

b ( 1-n) - щільність додавання шару, г/куб. см;

А (1-n) - зміст гумусу в обрії (шарі), %.

Визначення змісту гумусу в ґрунтах проводиться в генетичних горизонтах. Визначення щільності додавання ґрунту проводиться методом циліндрів або радіометричним методом. Можливо використовувати показники щільності додавання генетичних горизонтів, характерних для даного типу ґрунтів, по літературних джерелах. Визначення потужності гумусового горизонту встановлюється за результатами морфологічного опису профілю ґрунту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДО ДОДАТКУ В

3. Пупонін А.І. Обробка ґрунту в інтенсивному землеробстві нечорноземної зони. - М.: Колос, 1984. - 184 с.

4. Шептухов В.Н., Л.А. Ушакова, В.Н. Егоров та ін. Підвищення родючості дерено-підзолистих ґрунтів і показники структурності в сівозмінах // Ґрунтознавство, 1993. - N 4. - С. 74-83.

Размещено на Allbest.ru