Оцінка придатності деградованих та малопродуктивних земель для створення лісомеліоративних насаджень

Вихідні матеріали для організації робіт з виявлення деградованих і забруднених земель: методика оцінки ступеня деградації ґрунтів й забруднення, оформлення результатів і загального висновку обстежень. Вирощування лісонасаджень на засолених ґрунтах.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид методичка
Язык украинский
Дата добавления 28.12.2012
Размер файла 48,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

Інститут агроекології

Методичні рекомендації

Оцінка придатності деградованих та малопродуктивних земель для створення лісомеліоративних насаджень

За науковою редакцією академіка УААН

О.І. Фурдичка

Київ - 2010

ЗМІСТ

деградація грунт забруднення земля

ВСТУП

Загальні положення

1. Вихідні матеріали для організації робіт з виявлення

деградованих і забруднених земель

1.1 Економіко-географічні й фізико-географічні характеристики району обстеження

1.2 Оцінка антропогенного впливу на навколишнє природне середовище

2. Проведення робіт з виявлення деградованих ґрунтів і земель

2.1 Терміни й визначення

2.2 Оцінка ступеня деградації ґрунтів і земель

2.3 Проведення робіт і оформлення результатів обстежень

3. Загальний висновок про стан земель, ступеня їхньої деградації й забруднення

4. Вирощування лісонасаджень на засолених ґрунтах

4.1 Оцінка лісопридатності засолених ґрунтів

4.2 Солевитривалість деревних і чагарникових порід та їхній асортимент

4.3 Технологія створення та вирощування лісових культур

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

ВСТУП

деградація грунт забруднення земля

Україна має надзвичайно високий рівень сільськогосподарського освоєння території. Достатньо сказати, що забезпеченість основних галузей суспільного господарства сільськогосподарськими ресурсами в 3-4 рази перевищує рівень західних європейських країн. Однак, при цьому в землекористуванні відбулися негативні зміни пов'язані з нераціональним використанням земельних ресурсів, що призвело до їх виснаження, істотної втрати родючості, зниження потенціалу ґрунтів як основного природного ресурсу агроландщафтів. За даними Держкомзему України, розораність земель нашої країни складає 57,5%, а в складі земель сільськогосподарського використання становить 80%.

Сільське господарство є могутнім фактором впливу людини на навколишнє природне середовище завдяки формуванню агрономічних екосистем. Людина постійно впливає на них за допомогою меліорації, добрив, агротехніки, застосування хімічних засобів захисту рослин, введення в культуру нових високопродуктивних сортів і т. д. Пізнавши закони природи, використовуючи такі сучасні науки, як меліорація, ґрунтознавство, агрохімія, землеробство, селекція, генетика тощо, людина свідомо впливає на механізми й процеси, що протікають у біосфері. При дотриманні науково-обґрунтованих підходів продуктивність агрономічних екосистем підвищується, зберігається й поліпшується біосфера.

Однак, як свідчать дані ґрунтово-екологічного моніторингу (1994), в результаті тривалого періоду сільськогосподарської діяльності у світі втрачено 2 млрд. га земель, що значно перевищує наявну площу ріллі на 1,5 млрд. га. Сучасні, практично незворотні втрати продуктивних земель в 30 разів перевищують середньо історичні значення в 2,5 рази є вищими порівняно з середніми величинами за останні 300 років. У стані деградації наразі перебуває 1,2 млрд. га сільськогосподарських угідь. Згідно з даним ФАО, щорічні загальні втрати сільськогосподарських земель від деградації становлять 6,7 млн. га. Площа лісів у світі щороку скорочується на 18 млн. га [9].

Сучасна інтенсивна технологія оброблення сільськогосподарських культур досягла межі в екологічному, енергетичному й продукційному аспектах. Подальша індустріалізація землеробства спричиняє різке погіршення навколишнього природного середовища й пригнічення механізмів її саморегулювання, експонентний ріст витрат невідновлювальної енергії на кожну додаткову одиницю продукції (Гордєєв, 1998).

Відомо, що ведення сільського господарства призводить до порушення стану ґрунтів, вод, приземного шару повітря, рослинного покриву, біоти, ландшафту. Відбувається зміна властивостей, процесів і режимів, трофічних ланцюгів, саморозвитку й саморегулювання систем і підсистем, пов'язаних зі зміною акумуляції, трансформації й міграції речовини, енергії й інформації. Тому наведені приклади негативного впливу на екологічний стан агрофітоценозів окремих факторів, пов'язаних із сільськогосподарським використанням ґрунтів, допоможуть землекористувачам не допускати помилок у майбутньому та раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал агроландшафтів.

Для досягнення поставлених завдань важливим напрямом діяльності є фітомеліорація - комплекс заходів щодо поліпшення умов навколишнього природного середовища за допомогою культивування або підтримки природних рослинних угруповань (створення лісосмуг, кулісних посадок, посіву трав і т.п.). Розрізняють фітомеліорацію гуманітарну (оздоровлення фізичного й морально-духовного природного середовища людини), інтер'єрну (у приміщеннях), природоохоронну (збереження й поліпшення екосистем та їхніх біотичних складових), біопродукційну (підвищення кількості і якості корисної людині продукції, ресурсозахист), інженерну (об'єктозахист).

Загальні положення

1. Методичні рекомендації розроблені відповідно до чинного Земельного кодексу України і стосуються порядку оцінки придатності деградованих та малопродуктивних земель для створення лісомеліоративних насаджень, консервації деградованих сільськогосподарських угідь і земель.

2. Методичні рекомендації призначені для виявлення деградованих і забруднених земель шляхом обстежень підприємствами, організаціями й особами, що одержали ліцензії на ці обстеження в органах Мінекобезпеки й Держкомзему.

3. Метою обстеження є виявлення деградованих і забруднених земель із установленням ступеня їхньої деградації (забруднення), у тому числі еродованих, засолених, заболочених (у результаті підтоплення або порушення екологічних вимог) земель; пасовищ із порушенням ґрунтово-рослинного покриву; агрогенно-виснажених земель; земель, забруднених у результаті господарської діяльності людини (залишками пестицидів, важкими металами, нафтопродуктами та іншими органічними й неорганічними токсикантами).

Методичні рекомендації не поширюються на землі, забруднені радіоактивними речовинами, виявлення яких здійснюється у встановленому порядку відповідно до методичних документів.

4. При розробці Методичних рекомендацій враховували їхнє використання для одержання об'єктивної інформації про стан земельних ресурсів з метою:

- здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

- ведення земельного кадастру;

- установлення причин, що викликали порушення, деградацію або забруднення земельних угідь, і розробки заходів щодо їхнього усунення;

- організації робіт з консервації, відновленню й реабілітації деградованих і забруднених земель.

5. Деградовані та забруднені землі виявляють шляхом проведення ґрунтових, агрохімічних, ґрунтово-меліоративних й інших необхідних обстежень. За переліком робіт обстеження може бути повним (виявляються всі типи деградації або забруднення) або неповним (проводиться цільове обстеження за одним-двома типами деградації або забруднення) [1, 2].

1. Вихідні матеріали для організації робіт з виявлення деградованих і забруднених земель

У підготовчий період після встановлення об'єктів ґрунтових обстежень необхідно зібрати матеріали про природні умови території з урахуванням оцінки впливу систем землеробства, суб'єктів господарської або іншої діяльності на стан ґрунтового покриву. Для оцінки стану ґрунтового покриву територій враховують матеріали попередніх науково-дослідних і проектно-пошукових робіт і ґрунтових обстежень

Економіко-географічні й фізико-географічні характеристики району обстеження.

У процесі підготовки до обстежень фахівці-виконавці повинні ознайомитися з економіко-географічними матеріалами з метою оцінки можливого впливу господарської діяльності на ґрунтовий покрив, а також переносу забруднюючих речовин із суміжних територій на обстежувані землі. Матеріали, що характеризують фізико-географічні (природні) умови району обстежень, повинні враховувати схильність ґрунтового покриву до того або іншого типу деградаційних процесів і, насамперед, містити характеристики клімату, рельєфу, геологічної й гідрологічної будови, ґрунтоутворюючих порід і порід, що підстилають, та рослинності [5].

Оцінка антропогенного впливу на навколишнє природне середовище

При проведенні оцінки впливу промислових, сільськогосподарських й інших підприємств на територію обстеження та ареали функціонування природних екосистем установлюють границі території, на якій навколишнє природне середовище може зазнавати деградації або забруднення (границя техногенного ландшафту; площа територій, що зазнає підвищеного забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, ґрунтів; розміри депресійних лійок і зон зсуву гірських порід та ін.), проводиться аналіз результатів впливу й динаміки зміни стану навколишнього природного середовища [14].

У випадку наявності достовірної інформації про площу і грунтові особливості деградованих земель дослідні роботи проводяться на них лише у обсягах, що необхідні для створення лісомеліоративних насаджень.

2. Проведення робіт з виявлення деградованих ґрунтів і земель

Терміни й визначення

Деградація ґрунтів - це сукупність процесів, що приводять до зміни функцій ґрунту як елемента навколишнього природного середовища, кількісному і якісному погіршенню її властивостей і режимів, зниженню природно-господарської значимості земель.

Під природно-господарською значимістю розуміється якість земель, що лімітує характер й ефективність їхнього господарського використання, участі ґрунтового покриву в забезпеченні функціонування екосистем (у тому числі й агроекосистем) та існування природних ландшафтів.

Землі - території, обмежені однотипним господарським використанням або призначенням у межах природних або штучних границь.

Виділяються наступні найбільш істотні типи деградації ґрунтів і земель із урахуванням їхньої природи, реального трапляння й природно-господарської значимості наслідків:

- технологічна (експлуатаційна) деградація, у т.ч.:

а) порушення;

б) фізична (землеробська) деградація;

в) агровиснаження;

- ерозія, у т.ч.:

а) водна,

б) вітрова,

- засолення, у т.ч.:

а) власне засолення,

б) осолонцювання;

- заболочування.

Під технологічною (експлуатаційною) деградацією розуміється погіршення властивостей ґрунтів у результаті надлишкових технологічних навантажень при всіх видах землекористування, що руйнують ґрунтовий покрив, погіршують його фізичний стан і агрономічні характеристики ґрунтів, приводять до втрати природно-господарської значимості земель.

а) Порушення земель є механічним руйнуванням ґрунтового покриву й обумовлено відкритими та закритими розробками корисних копалин і торфу; будівельними й геологорозвідувальними роботами й ін. До порушених земель відносять всі землі зі знятим або перекритим гумусовим шаром і непридатні для використання без попереднього відновлення родючості, тобто землі, що втратили в результаті зазначених порушень первісну цінність.

б) Фізична (землеробська) деградація ґрунтів включає процеси порушення будови ґрунтів, погіршення комплексу їхньої фізичної властивостей і водно-повітряного й іншого режимів, що призводить до погіршення, фізичних умов існування ґрунтової біоти й рослин. Фізична деградація обумовлена низькою культурою землеробства; порушеннями або прорахунками в експлуатації меліоративних систем. Наслідками фізичної деградації є зниження ґрунтової родючості, збідніння ґрунтової біоти, дегуміфікації, несприятливого перерозподілу поверхневих вод, локального вимокання й фізичної посухи. Фізична деградація у більшості випадків є першопричиною посилення ерозійних процесів.

в) Агровиснаження земель свідчить про втрату ґрунтової родючості в результаті збідніння ґрунтів елементами мінерального живлення, несприятливих змін ґрунтового поглинаючого комплексу, реакції середовища, збіднення мінералогічного складу, надмірних змін гранулометричного складу, зменшення змісту й погіршення якості органічної речовини, розвитку несприятливого комплексу ґрунтової біоти. Агровиснаження обумовлене, як правило, порушенням системи землеробства при обробленні культур у сільськогосподарському виробництві й супроводжується фізичною деградацією ґрунтів [17].

Ерозія - це руйнування ґрунтового покриву під дією поверхневого стоку й вітру з наступним переміщенням і перевідкладенням ґрунтового матеріалу. В екстремальних випадках прояву ерозійні процеси призводять до формування характерного рельєфу повністю зруйнованих земель. Відповідно виділяють водну й вітрову ерозію.

а) Водна ерозія - це руйнування ґрунтового покриву під дією поверхневих водних потоків, які можуть мати площинну та лінійну форми. Площинна водна ерозія проявляється у вигляді змивання поверхневих шарів ґрунтів. Лінійна (яружна) ерозія є розмивання ґрунтів і підґрунтя, коли формуються різного роду вимоїни і яри.

б) Під вітровою ерозією розуміють перенесення часток поверхневих шарів ґрунтів вітровими потоками з критичними швидкостями, що приводить до руйнування ґрунтового покриву.

Деградація ґрунтів у результаті засолення - це загалом процес надлишкового нагромадження водорозчинних солей, включаючи й нагромадження в ґрунтовому поглинаючому комплексі іонів натрію й магнію.

а) Засолення ґрунтів є результатом надлишкового нагромадження водорозчинних солей, що може призводи до зміни реакції середовища внаслідок зміни їх катіонно-аніонного складу.

б) Осолонцювання - це набуття ґрунтом специфічних морфологічних й інших властивостей, обумовлене входженням іонів натрію та магнію в ґрунтовий поглинаючий комплекс, що розглядається як самостійний процес несприятливих змін ґрунтів засоленого ряду.

Під заболочуванням розуміють зміну водного режиму, що виражається в збільшенні періодів тривалого перезволоження, підтоплення й затоплення ґрунтів.

Оцінка ступеня деградації ґрунтів і земель

Під ступенем деградації ґрунтів і земель загалом розуміють характеристику, що відбиває погіршення якості їхнього складу й властивостей. Крайнім ступенем деградації є знищення ґрунтового покриву.

Для характеристики стану ґрунтів при кожному конкретному типі деградації виділяють основні діагностичні специфічні показники й додаткові, що дають додаткову, уточнюючу інформацію для оцінки стану ґрунтів, з'ясування причин деградації, а також характеризують наслідки деградації. Набір параметрів залежить від типу деградації, природних умов тощо.

Багато показників використовують для характеристики властивостей ґрунтів в абсолютному вираженні. У ряді випадків необхідно застосовувати порівняльні або відносні показники, що характеризують відмінність властивості щодо якогось оптимального "еталонного" стану, що відповідає нульовому рівню втрати природно-господарської значимості земель, а також показники, що характеризують швидкість зміни стану або швидкість деградаційних процесів.

Ступінь деградації ґрунтів і земель по кожному діагностичному (у т.ч. додатковому) показнику характеризують п'ятьома рівнями:

0 - недеградовані (непорушені);

1 - слабодеградовані;

2 - середньодеградовані;

3 - сильнодеградовані;

4 - дуже сильнодеградовані (зруйновані), у тому числі знищення ґрунтового покриву.

Проведення робіт і оформлення результатів обстежень

На основному етапі обстеження вирішують завдання встановлення типу й ступеня деградації, проводять картографічне оформлення матеріалів і встановлення границь деградованих земель.

Установлення типу деградації ґрунтів виконують на основі результатів польових обстежень стану ґрунтово-рослинного покриву або посівів сільськогосподарських культур, стану природних вод й інших природних об'єктів, а також результатів лабораторних аналізів.

Ступінь деталізації виконуваних досліджень (число ґрунтових розрізів на одиницю площі, частота відбору проб і т. д.), а також масштаб картографування визначають відповідно до нормативно-методичних документів з урахуванням вимог замовника й характеру передбачуваного використання обстежуваних земель. Попередню конфігурацію обстежуваних ділянок визначають при аналізі вихідних матеріалів.

У ході проведення обстежень по виявленню деградованих земель установлюють їхнє місце розташування й площа, склад угідь, якісний стан земель на момент їхнього виявлення.

Роботи зі складання карт стану ґрунтового покриву проводять в ході планових обстежень і коректування матеріалів ґрунтових, геоботанічних, агрохімічних, екологічних і інших видів обстежень. Рекомендується сполучення цих планових обстежень із виявленням усіх можливих проявів деградаційних процесів ґрунтів і земель.

Картограми деградованих ґрунтів і земель складають по кожному контрольованому типу деградації окремо на єдиній базовій картографічній основі залежно від природно-кліматичних особливостей і господарської діяльності й ґрунтують на фондовій і оперативній інформації про стан земель.

Конкретний перелік картограм у регіонах визначають залежно від ступеня поширення й розвитку типів деградаційних процесів, а також вимог замовника.

Перелік картограм деградованих ґрунтів і земель (сумісно із ґрунтовою картою) доцільно розробляти стосовно таких характеристик:

- вміст гумусу в орному шарі;

- реакція середовища (рн) ґрунту;

- забезпеченість рухливими формами елементів живлення;

- окультуреність орних ґрунтів (із включенням оцінок агрономічного стану структури);

- ерозія ґрунтів;

- стан природних кормових угідь;

- порушені землі;

- кам'янистість ґрунтів;

- засоленість ґрунтів;

- солонцюватість ґрунтів;

- порушення гідрологічного режиму ґрунтів (заболочування, підтоплення, перезволоження).

Перелік картограм може бути доповнений залежно від особливостей прояву деградаційних процесів.

Для оцінки типу деградації по кожному діагностичному показнику складають окрему картограму з урахуванням ступеня деградації. Далі проводять узагальнення картограм шляхом нанесення границь контурів за максимальним значенням діагностичних показників деградації ґрунтів і земель.

Виділення контурів на картограмах ґрунтують на польових описах ґрунтів, уточнених при лабораторних дослідженнях з урахуванням класифікаційних найменувань і ступеня прояву деградаційного процесу, і проводять шляхом побудови ізоліній діагностичних показників, що відповідають зміні рівня (ступеня) деградації.

У результаті проведення обстежень складають пояснювальну записку до картограм деградованих ґрунтів і земель.

3. Загальний висновок про стан земель, ступеня їхньої деградації й забруднення

Підсумкова документація за результатами обстеження деградованих і забруднених земель включає:

- картограми з нанесенням контурів деградованих (забруднених) ґрунтів і земель різного ступеня деградації (забруднення);

- пояснювальна записка до картограм;

- зведена експлікація земель із вказівкою ступеня деградації (забруднення), площі й структури деградованих (забруднених) земель;

- висновок про стан земель, подальше їхнє використання (спеціальний режим використання, зміна цільового призначення, консервація) з приведенням переліку заходів щодо усунення негативного впливу деградованих і забруднених земель, рекомендацій з їхнього відновлення.

Результати виявлення деградованих і забруднених земель повинні містити необхідні відомості про ступінь деградації (забруднення) ґрунтів і земель для обґрунтованого розрахунку розмірів плати за збиток, заподіюваний в результаті деградації й забруднення земель, і встановлення режиму їхнього господарського використання.

Консервації підлягають:

- сільськогосподарські угіддя 3 і 4 ступеня деградації (пункт 2.2.4) із сильно еродованими, сильно засоленими, сильно заболоченими (у результаті підтоплення або порушення екологічних вимог) ґрунтами, коли використання за цільовим призначенням земель із зазначеними ознаками деградації приведе до подальшого розвитку негативних процесів, погіршення стану ґрунтів і екологічної обстановки;

- землі, забруднені вище 5 рівня - обов'язково, а вище 4 рівня - в окремих випадках за висновками фахівців.

4. Вирощування лісонасаджень на засолених ґрунтах

Оцінка лісопридатності засолених ґрунтів

Однією із найскладніших проблем підвищення лісистості степової зони є значне розповсюдження у її межах засолених ґрунтів. Загальна площа їх в Україні становить близько 4 млн. га. Особливо їх багато у сухому Степу країни - Присивашші та на Керченському півострові. До засолених відносять ґрунти, які містять легкорозчинні токсичні для рослин солі. Залежно від кількості та глибини залягання солей виділяють солончаки, солончакові та солончакуваті види ґрунтів. Кількості, за яких починає виявлятися негативна дія легкорозчинних солей на деревні та чагарникові породи, наведено у табл. Найшкідливішими для рослин є хлориди та сода [19] .

Таблиця 4.1. Допустимі, пригнічуючі та токсичні кількості легкорозчинних солей для солевитривалих дерев та чагарників (за О.С. Мігуновою [19])

Іони шкідливих солей

Умови зволоження

Кількість, % до маси грунту

допустима

пригнічуюча

токсична

СО3 (сода)

сухі

0,005

0,005-0,01

0,01

свіжі

0,01

0,01-0,02

0,02

вологі

0,02

0,02-0,04

0,04

СІ(хлориди)

сухі

0,01

0,01-0,03

0,03

свіжі

0,02

0,03-0,06

0,06

вологі

0,03

0,06-0,15

0,15

4(сульфати за винятком гіпсу)*

сухі

0,01

0,1-0,3

0,3

свіжі

0,3

0,3-0,5

0,5

вологі

0,5

0,5-1,0

1,0

*Орієнтовно вміст шкідливих сульфатів (без гіпсу) визначають відніманням

від загальної кількості мг-екв. SО4 різниці Са++ - НСО3.

Окрім солей негативним щодо рослин у засолених ґрунтах є наявність поглиненого натрію (Nа+), який зумовлює несприятливі водно-фізичні властивості ґрунтів - в'язкість, набухання у вологому стані, щільність у сухому. Залежно від частки Nа+ у загальній сумі катіонів, виділяють у різному ступені солонцюваті ґрунти (Nа+ 5-20%) та солонці (Nа+ >20%). Несприятливі властивості засолених ґрунтів є найбільш загрозливими для рослин в умовах недостатньої вологозабезпеченості.

Токсичність легкорозчинних солей та незадовільні водно-фізичні властивості засолених ґрунтів зумовлюють їхню надто низьку лісопридатність. Кращими лісорослинними властивостями вирізняються ґрунти зі слабкою засоленістю, на яких при доволі високому рівні агротехніки можливе створення відносно стійких насаджень із солевитривалих деревних і чагарникових порід. На ґрунтах вищого ступеня засолення (середньо- і дуже засолених) створення деревних насаджень можливе лише після проведення корінних меліорацій.

Для розробки заходів з докорінного поліпшення насаджень на засолених та піщано-черепашкових ґрунтах південних районів України проведено спеціальні дослідження з узагальненням досвіду лісівників зони, а також визначенням лісопридатності ґрунтів різного ступеня засоленості шляхом рекогносцирувального обстеження. На основі зазначених досліджень розроблено класифікацію для піщано-черепашкових та засолених ґрунтів, визначено солевитривалість деревних і чагарникових порід та засоби створення стійкіших лісонасаджень. Встановлено, що засолені ґрунти слід відводити для створення лише рекреаційних, озеленювальних, захисних і водоохоронних насаджень із застосуванням ландшафтного принципу розміщення: смугами, кулісами або парковим типом. Ще до оранки слід виключати з-під залісення і залишати під перелоги найзасоленіші ґрунти. На всіх видах засолених ґрунтів недоцільно створювати лісонасадження загального призначення для одержання деревини. Садіння великими суцільними масивами допускається лише, як виняток, на достатньо вологих або зрошуваних площах [19].

За лісотипологічною класифікацією ґрунти різного ступеня засоленості належать до галогенних варіантів або до особливих загрудових (Е-Н) типів умов місцезростання.

Солевитривалість деревних і чагарникових порід та їхній асортимент

За солевитривалістю деревні породи та чагарники поділяють на такі групи:

- найбільш солестійкі (галофіти) - тамарикси волосистий, тонколистий, тимелієвий;

- солестійкі - тамарикси багатогалузистий, чотиритичинковий, Паласа;

- найсолевитриваліші - маслинка вузьколиста та великоплідна, ясен гостроплідний, в'яз приземкуватий (дрібнолистий); чагарники - скумпія, жимолость татарська, смородина золотиста, свидина кров'яна, шипшина;

- солевитривалі - у Лісостепу та чорноземному Степу: дуб звичайний (рання форма), груша лісова, клени польовий та татарський, в'яз гладкий, берест; чагарники - різні види глоду, жостір. У сухому Степу - робінія звичайна, гледичія колюча, айлант, софора японська, ясен зелений, туя східна; в сприятливих умовах зволоження - тополі біла та Боллє. Меншою мірою солевитривалими є абрикос, шовковиця біла, айва, алича; чагарники - бирючина, карагана дерев'яниста, аморфа, бузок;

- слабосолевитривалі - ясен звичайний, сосни кримська (Паласова), приморська, меншою мірою - звичайна, яловці віргінський та козацький, осика, тополі євроамериканські, чорна та деякі гібридні форми, клени ясенелистий та сріблястий;

- дуже слабосолевитривалі - горіх волоський, каштан кінський, модрина сибірська, верби біла та вавілонська.

На солонцюватих ґрунтах чорноземної зони головною породою має бути дуб звичайний (літній), супутніми - груша лісова, клени польовий і татарський, глід. У зоні сухого Степу України найстійкішими на засолених ґрунтах є в'яз дрібнолистий, гледичія, робінія звичайна і, особливо, ясен гостроплідний, а з хвойних порід - туя східна, яловець віргінський та сосна кримська (Паласова), із чагарників - жимолость татарська, смородина золотиста, маслинка вузьколиста і тамарикс.

Усі інші породи наших лісів належать до категорії несолевитривалих. Основними породами в насадженнях на засолених ґрунтах повинні бути ті, що характеризуються найбільшим ступенем солевитривалості [19].

Класифікацію ґрунтів за ступенем засоленості залежно від виявлення процесів їх солонцюватості та солончакуватості й відповідні їй варіанти та типи умов місцезростання показано у табл. 4.2.

Технологія створення та вирощування лісових культур

Багаторічна дослідна перевірка різних агротехнічних і меліоративних заходів при створенні насаджень на ґрунтах зниженої лісопридатності показала їх відносно невелику ефективність.

Основний обробіток ґрунту повинен забезпечити якомога більше вимивання легкорозчинних солей та максимальне нагромадження вологи. На ґрунтах слабкої засоленості цього досягають осінньою глибокою плантажною оранкою, а на солонцюватих ґрунтах її виконують з повним обертанням скиби. На несолонцюватих типах засолених ґрунтів, особливо при неглибокому заляганні легкорозчинних солей, плантаж з обертанням скиби замінюють глибоким безполицевим розпушуванням без вивертання солей на поверхню.

Обов'язковими умовами успішного вирощування деревних насаджень на засолених ґрунтах є максимальне нагромадження і збереження вологи. Для цього необхідно витримувати ділянки під паром, проводити снігозатримання, садіння у борозни і мікропониження та застосовувати рідке розміщення саджанців (3 ? 1 м). Особливо необхідно дотримуватись використання чорного пару у сухих районах півдня на солонцюватих ґрунтах

Таблиця 4.2. Класифікація ґрунтів за ступенем засоленості залежно від встановлення процесів солонцюватості та солончакуватості і відповідні їй варіанти та типи умов місцезростання (за О.С. Мігуновою [19])

Ступінь засоленості ґрунтів

Варіант та тип умов місцезростання

Ступінь солончакува-тості

Глибина залягання верхньої межі соленосного горизонту (см) з кількістю солей

Найбільший ступінь солонцюватості

Склад порід за солевитрива-лістю

токсичною*

пригнічуючою*

V. а) Ультразасолені

б) Зліснозасолені

Н

Солончаки

0-50**

Кіркові солонці

Відсутні

Солончакові

0-50

Галофіти

IV. Сильнозасолені

h/// - G

Глибоко-солончакові

50-100

Глибокі солонці

Солестійкі

III. Середньозасолені

h//- F

Солончакуваті

100-150

0-100

Те саме

Найсолевитриваліші

II. Слабозасолені

h/-E

Глибокосолон-чакуваті

150-200

100-200

Середній

Солевитривалі

І. а) Дуже слабозасолені

h - A-D

Глибокозасо-лені

200-300

200-300

Слабкий

Слабосолевитривалі

б) З ознаками засоленості

(h) A-D

Незасолені на соленосних ґрунтах

>300 ***

>300

Залишковий

Дуже слабо-солевитривалі

Незасолені

A-D

Незасолені на прісних ґрунтах

>300

>300

Несолонцюваті

Несолевитри-валі

* Для солевитривалих порід;

** За наявності в цьому шарі солей у кількостях, токсичних для чагарникових галофітів (0,7% СІ);

*** За наявності у шарі грунту 0-300 см солей, які токсичні для дуже слабосолевитривалих порід (0,001% СО3; 0,05% НСО3; 0,01% СІ; 0,1% S04) та (або) рН 7,8.

з глибоким заляганням підґрунтових вод. Значний ефект тут дає двох- чи трирічне перебування ділянок під паром за умови постійного утримування їх у чистому від бур'янів та розпушеному стані. Тривале перебування ділянок під паром, як обов'язковий захід, застосовують при плантажній оранці із вивертанням на денну поверхню легкорозчинних солей [19].

Садивний матеріал для культур на засолених ґрунтах необхідно вирощувати в тих же лісорослинних умовах. Насіння слід збирати у насадженнях, які ростуть на засолених ґрунтах. Не слід завозити садивний матеріал із віддалених, особливо з північних, краще зволожених районів.

Розміщення садильних місць і схеми змішування визначають відповідно до цільового призначення і форми насаджень з урахуванням особливостей ґрунтового покриву та типу зволоження. Як захисні, так і озеленювальні насадження на засолених ґрунтах слід створювати рідкими за розміщенням садивних місць. Слід застосовувати і кулісне садіння, при якому 2-3 густих ряди чергують з розривами завширшки 5-10 м, що постійно утримують під паром.

При створенні зелених зон на засолених ґрунтах слід застосовувати ландшафтні лісові культури. Найзасоленіші ділянки недоцільно використовувати для залісення. Лише при переважанні таких земель в лісокультурному фонді частину їх можна відводити під чисті культури тамариксу і маслинки.

Різні види дерев слід чергувати чистими рядами, смугами (по кілька рядів) або групами і ланками. Необхідно враховувати ступінь засолення і зволоження ґрунтів, пристосовуючи кожну породу до тих умов, у яких вона найстійкіша. Для одержання здорових життєздатних дерев із добре розвиненою кроною, слід застосовувати змішування в рядах деревних порід з чагарниками (смородиною золотистою, жимолостю татарською, бирючиною та ін.). Перспективним також є розміщення саджанців за садовим способом - 4 ? 4 і 5 ? 5 м, котре дає змогу вести перехресний догляд.

Головною умовою успішного вирощування насаджень на засолених ґрунтах є догляд за культурами. Засоленість значно гостріше виявляється в умовах підвищеної сухості, і навпаки, в сприятливих умовах зволоження деревні породи задовільно витримують такі концентрації солей, які в сухих умовах призводять до їхньої загибелі. Для збереження і нагромадження вологи необхідно проводити систематичний догляд за ґрунтом, підтримуючи його в чистому від бур'янів та розпушеному стані.

Застосування різних агротехнічних і меліоративних заходів, у тому числі з різною глибиною обробітку ґрунтів (звичайна, напівплантаж, плантаж), гіпсуванням, мульчуванням невеликим шаром піску, різними термінами садіння (навесні, восени) не забезпечує створення стійких насаджень на засолених і піщано-черепашкових ґрунтах півдня України. Необхідно проводити корінне покращання цих земель траншейним способом і засипанням піском засолених земель, плануванням черепашкових пісків. Ефективними засобами підвищення стійкості насаджень на всіх видах ґрунтів приморської зони є розріджене розміщення (5 ? 5 м), алейне садіння з розривами, а також систематичний догляд за культурами. Створення довговічних лісостанів з високими декоративними властивостями у цій зоні можливе лише за умови постійного зрошення [19].

Асортимент порід, що вирощують на засолених ґрунтах при зрошуванні, можна значно розширити завдяки введенню цінних швидкорослих, технічних і плодових видів (тополі, горіха волоського, платанів, сосни тощо). Основними видами зрошуваних насаджень на засолених ґрунтах повинні бути лісопаркові озеленювальні посадки, сади та плантації.

Перспективним для створення насаджень різного цільового призначення на півдні України є ясен гостроплодий (Fraxinus oxycarpa Willd.) - вид, дуже близький до ясеня звичайного, але теплолюбніший. Природно він росте у лісах Криму та Кавказу і доволі часто зустрічається в озеленювальних насадженнях півдня України. Цей вид здатний витримувати сильні посухи, які відбулися в 70-х рр. ХХ ст. у Причорномор'ї. На великих площах загиблих культур у Ленінському держлісгоспі (Керченський півострів) стійкими виявилися лише особини гостроплодого ясена, поодиноко введені в культури на ґрунтах з ознаками засоленості. Нині це підприємство широко використовує цю породу при створенні і реконструкції культур, відмовившись від робінії звичайної, в'яза низького, гледичії та інших порід, рекомендованих раніше для цієї зони [19].

Багаторічні спостереження за ясенем гостроплодим в озеленювальних насадженнях дають підставу вважати цю породу найстійкішою і довговічною в сухому Степу України та рекомендувати його як головну породу для насаджень різного цільового призначення цієї зони. Виявлено доволі довговічну і декоративну форма цього ясеня з гофрованими листовими пластинками.

Широке використання цієї дуже посухостійкої й солевитривалої деревної породи дасть змогу значно поліпшити загальний стан захисних насаджень сухостепової зони. Першочерговим завданням є встановлення ареалу стійкого зростання цього ясена у зв'язку з його недостатньою морозостійкістю. У Причорномор'ї ясен гостроплодий цілком задовільно зростає не тільки на ґрунтах каштаново-солонцюватого комплексу і південних чорноземах, а також у зонах звичайних та передкавказьких чорноземів. Необхідні досліди з випробування схем змішування цієї породи з різними супутніми деревними породами й чагарниками, оскільки в природних лісах ясен гостроплодий не формує чистих деревостанів і так само, як і ясен звичайний, краще росте в змішаних насадженнях.

Лісові культури на засолених ґрунтах можуть мати низьку приживлюваність. Якщо вона пов'язана з несприятливими лісорослинними властивостями ґрунтів та їхньою високою засоленістю, то відмирання культур, як правило, спостерігається у вигляді окремих плям, що за розміром відповідають ділянкам найбільш засолених ґрунтів. Доповнення культур у таких випадках слід проводити більш солестійкими породами (маслинкою на середньозасолених і тамариксом на сильнозасолених ґрунтах).

Особливості лісівничих доглядів за насадженнями на засолених ґрунтах залежать від цільового призначення та загального стану. Розпочинати їх слід якомога раніше (на третій-п'ятий рік після садіння), поєднуючи традиційно лісівничі заходи з індивідуальним доглядом за деревами. У культурах з вузькими міжряддями (менше 2,5-3 м) першочерговим завданням є розширення міжрядь шляхом суцільного вирубування кожного другого ряду з подальшим їх корчуванням і оранкою міжрядь. У загущених рядах насамперед вирубують менш солестійкі породи (при подеревному змішуванні), а в чистих рядах - всі ослаблені, пригнічені та хворі дерева.

У насадженнях, створених навіть на слабко засолених ґрунтах, дуже рано починається притуплення росту і виявляються ознаки всихання. Продовжити життя насаджень за таких умовах можна шляхом часткового або повного (залежно від ступеня всихання) обрізання крон або періодичного омолоджування дерев і чагарників садінням «на пень». Не слід запізнюватися з омолодженням, а проводити його на стадії притуплення росту та при появі перших ознак масового всихання [19].

Загалом всі ґрунти з ознаками засолення доцільно використовувати під заліснення тільки як виняток, якщо для таких насаджень неможливо підібрати землі із сприятливішими лісорослинними умовами. Засолені ґрунти раціональніше використовувати під перелоги, сінокоси та для випасання худоби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агрофизические методы исследования почв. - М., 1966.

2. Агрофизические методы исследования почв. - М.: Наука, 1975. - 645 с.

3. Аринушкина Е.В. Химический анализ почв и грунтов. - М.: Изд-во МГУ, 1070. - 487 с.

4. Березин П.Н. Диагностика потенциальной и актуальной слитости почв по физическим критериям // Почвоведение, 1990. - N 5. - С. 65-75.

5. Вадюнина А.Ф., Корчагина З.А. Методы исследования физических свойств почв. - М.: Агропромиздат, 1986, 416 с.

6. Виноградов Б.В. Дистанционные индикаторы опустынивания и деградации почв // Почвоведение, 1993. - N 2. - С. 98-103.

7. Виноградов Б.В. и др. Биотические критерии зон экологического бедствия России // Изв. РАН, сер. георг. - N 5. - С. 77-89.

8. Воронин А.Д., Березин П.Н., Шеин Е.В. и др. Методы и приборы для оценки структурных и гидрофизических свойств почв // Современные физические и химические методы исследования почв. - М. : Изд-во МГУ, 1987. - С. 3-20.

9. Гудзон Н. Охрана почвы и борьба с эрозией. - М., 1974.

10. Изучение водно-физических свойств почв для мелиоративного строительства / Пособие к ВСН 33-2.1.02-85 "Почвенные изыскания для мелиоративного строительства". - М., 1986.

11. Критерии оценки экологической обстановки территорий для выявления зон чрезвычайной экологической ситуации и зон экологического бедствия. - М., 1992.

12. Почвенные изыскания для мелиоративного строительства. ВСН-33-2.1.02.85 / Минводхоз СССР. - М., 1985.

13. Почвенно-мелиоративное обоснование проектов мелиоративного строительства / Пособие к ВСН "Почвенные изыскания для мелиоративного строительства". - М., 1985.

14. Пособие по почвенно-эрозионному обследованию и оценке эрозионно-дефляционных земель / Разраб.: Минводхоз СССР, Союзгипроводхоз. - М., 1985.

15. Рекомендации по диагностике степени заболоченности минеральных почв Нечерноземной зоны РСФСР и оценке целесообразности их осушения. - М., 1982.

16. Шапоренко О. Вдосконалення оцінки процесів деградації ґрунтів // http://www.ruthenia.info/txt/sxid/econ2003/55.html

17. Шишов Л.Л., Карманов И.И., Дурманов Д.Н. Критерии и модели плодородия почв / Всесоюзн. акад. с-х. наук, им. В.И.Ленина. - М., 1987. - 184 с.

18. Шишков Л.Л., Дурманов Д.Н., Карманов И.И. и др. Теоретические основы и пути регулирования плодородия почв. - М., 1991. - 304 с.

19. Фурдичко О.І., Гладун Г.Б., Лавров В.В. Ліс у Степу: основи сталого розвитку: Монографія / За наук. ред. О.І.Фурдичка. - К.: Основа, 2006. - 490 с.

Додатки

ДодатОк А

ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ДЕГРАДАЦІЇ ГРУНТІВ І ЗЕМЕЛЬ за О. Шапоренко [16]

Показники

Ступінь деградації

0

1

2

3

4

1

2

3

4

5

6

Потужність абіотичного нанесення, см

<2

2-10

11-20

21-40

>40

Глибина провалів (см) відносно поверхні (без розриву суцільності площі)

<20

21-40

41-100

101-200

>200

Зменшення вмісту фізичної глини на величину, %

<5

6-15

16-25

26-32

>32

Збільшення рівноважної щільності додавання орного шару ґрунту, в % від вихідного, (*)

<10

11-20

21-30

31-40

>40

Стабільна структурна (міжагрегатна без обліку тріщин) пористість, куб. см / г

>0,2

0, 11-0,2

0, 06-0,1

0, 02-0,0

<0,0

Текстурна пористість (вну-трішньоагрегатна), куб. см/г

>0,3

0, 26-0,3

0, 2-0,25

0, 17-0,1

<0,1

Коефіцієнт фільтрації м / доб.

>1,0

0, 3-1,0

0, 1-0,3

0, 01-0,1

<0,0

Кам'янистість, % покриття

<5

6-15

16-35

36-70

>70

Зменшення потужності ґрунтового профілю (А+В), % від вихідного

<3

3-25

26-50

5175

>75

Зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В), % від вихідного

<10

11-20

21-40

4180

>80

Зменшення вмісту мікроелементів, (Мn, Мo, Co, В, Сu, Fe) в % від середнього ступеня забезпеченості

<10

11-20

21-40

41-80

>80

Зменшення вмісту рухливості фосфору в % від середнього ступеня забезпеченості

<10

11-20

21-40

41-80

>80

Зменшення вмісту обмінного калію в % від середнього ступеня забезпеченості

<10

11-20

21-40

41-80

>80

Зменшення ступеня кислотності (РН сол.) в % від середнього ступеня кислотності

<10

11-15

16-20

21-25

>25

Втрати ґрунтової маси, т/га/рік

<5

6-25

26-100

101-200

>200

Площа оголеної грунтотвірної породи (С) або породи, що підстилає (D), % від загальної площі

0-2

3-5

6-10

11-25

>25

Збільшення площі еродованих ґрунтів, % у рік

<0,5

0, 6-1,0

1, 1-2,0

2, 1-5,

>5,0

Глибина розмивів і водороїн відносно поверхні, см

<20

21-40

41-100

101-200

>200

Розчленованість території ярами, км/кв. км

<0, 1 |

0, 1-0,3

0, 4-0,7

0, 8-2

>2,5

Дефляційне нанесення родючого шару, см

<2

3-10

11-20

21-40

>40

Площа виведених з землекористування угідь (позбавлена рослинності на природних угіддях), % від загальної площі

<10

11-30

31-50

51-70

>70

Проективне покриття пасовищної рослинності, % від зонального

>90

71-90

51-70

11-50

<10

Швидкість росту площі деградованих пасовищ, % у рік

<0,25

0, 26-1,0

1, 1-3,0

3, 1-5,0

>5

Площа рухливих пісків, % від загальної площі

0-2 1

3-5

6-15

16-25

>25

Збільшення площі рухливих пісків, % у рік

<0,25

0, 26-1,0

1, 1-2,0

2, 1-4,01

>4

Зміст суми токсичних солей у верхньому родючому шарі (%):

- за участю соди

<0, 1

0, 11-0,2

0, 21-0,3

0, 31,

>0,5

- для інших типів засолення

<0,1

0,11-0,25

0,26-0,5

0,51

>0,8

Збільшення токсичної лужності (при переході нейтрального типу засолення в лужний) мг-екв. / 100 г ґрунтів

<0,7

0, 71-1,0

1, 1-1,6

1, 7-2,0

>2,0

Збільшення площі засолених ґрунтів, % у рік

0-0,5

0, 51-1,0

1, 1-2,0

2,1-5,0

>5

Збільшення змісту обмінного натрію (в %| від ЕКО):

- для ґрунтів, що містять < 1% натрію

<1

1-3

3-7

7-10 ;

>10

- для інших ґрунтів

<5

5-10

10-15

15-20

>20

Збільшення змісту обмінного магнію (в % від ЕКО)

<40

41-50

51-60

61-70

>70

Підняття прісних (< 1-3г/л) підґрунтових вод, м:

- у гумідній зоні

>1,0

0, 81-1,0

0, 61-0,80

0, 31-0,6

>0,3

- у степовій зоні

>4

3, 1-4,0

2, 1-3,0

1, 0-2,0

<1

Підняття рівня мінералізованих (>3г/л) ґрунтових вод, м

>7

5-7

5-3

3-2

<2

Затоплення (поверхневе перезволоження), місяць

<3

З-6

6-12

12-18

>18

Спрацювання торфу, мм/рік

0-1

1-2,5

2, 6-10

11-40

>40

ДодатОк Б

ПЕРЕЛІК ДІАГНОСТИЧНИХ І ДОДАТКОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ДЕГРАДОВАНИХ ҐРУНТІВ І ЗЕМЕЛЬ

1. Технологічна (експлуатаційна) деградація

1.1. Порушення земель

Діагностичними показниками порушених земель є:

1) морфометрична характеристика рельєфу:

- глибина або висота щодо природної поверхні (м);

- кут укосу уступів (град.);

2) порушення літологічного будови земель:

- наявність родючого шару й потенційно родючих порід по потужності органогенного шару й запасам гумусу в шарі 0-100 см;

- перекритість поверхні сторонніми наносами.

3) характеристика поверхневих і ґрунтових вод:

- рівень ґрунтових вод (м);

- мінералізація вод (г / л);

- тривалість затоплення (мес.).

1.2. Фізична (землеробська) деградація

Фізична деградація оцінюється по наступних основних показниках:

1) гранулометричний склад;

2) рівноважна щільність додавання орного (гумусового) шаруючи ґрунту, г/куб.;

3) текстурна (внутріагрегатна) пористість, куб. см / г ;

4) стабільна структурна (міжагрегатна без обліку тріщин) пористість, куб. см / г ;

5) структура орного (гумусового) шару ґрунту;

- зміст агрономічно цінних і водостійких агрегатів;

- стан і властивості структурних відмінностей;

6) водно-фізичні параметри ґрунтів:

- водопроникність і коефіцієнт фільтрації ґрунтів (м / доб.);

- основні гідрологічні константи (ВЗ, НВ) і порозність аерації;

- набухання.

1.3. Агровиснаження

Діагностичними показниками агровиснаження є балансові характеристики ґрунту (органічної речовини, елементів живлення, катіонно-аніонного складу):

1) зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В) в % від вихідного;

2) рн;

3) зменшення змісту фізичної глини (%);

4) якісний склад гумусу;

5) зменшення валового запасу основних елементів живлення;

6) забезпеченість рослин рухливими формами елементів живлення;

7) ємність катіонного обміну, ступінь насиченості ґрунтів основами, склад поглинених основ.

Додатковими показниками агровиснаження є:

1) мінералогічний склад мулистої фракції;

2) зниження рівня активної мікробної біомаси (число раз);

3) фітотоксичність;

4) зменшення ферментативної активності ґрунтів;

5) біомаса ґрунтової мезофауни;

6) зменшення біорізноманіття (індекс Сімпсона, % від норми);

7) спрацювання торфу (мм / рік).

2. Ерозія

Для оцінки ерозії використовують статистичні або динамічні показники, останні можуть відбивати як стан ґрунтового покриву, так і ландшафтів.

2.1. Водна ерозія

2.1.1. Площинна ерозія

Діагностичними показниками площинної водної ерозії є:

1) зменшення потужності ґрунтового профілю (А+В), %;

2) зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В), % від фонового;

3) зміна гранулометричного складу верхнього обрію ґрунтів;

4) втрати ґрунтової маси, т / га / рік;

5) площа оголеної грунтотвірної породи (С) або породи, що підстилає (D), % від загальної площі;

6) збільшення площі еродованих ґрунтів, % у рік.

Додатковими показниками є:

1) зменшення потужності гумусового (орного) шару (см);

2) зниження запасів живильних речовин;

3) швидкість змиву;

4) ухили поверхні й небезпека розвитку ерозійних процесів.

2.1.2. Лінійна ерозія

Діагностичними показниками лінійної ерозії є:

1) розчленованість території ярами (км / кв. км);

2) глибина розмивів і водороїн щодо поверхні, см.;

3) втрати ґрунтової маси (т / га / рік);

4) утворення нових ярів і ріст існуючих.

Додатковими показниками є:

1) глибина яру;

2) лінійна довжина ярів на одиницю площі;

3) кількість ярів на одиницю площі;

4) загальна площа ярів на одиницю площі;

5) деякі характеристики водозбірної площі ярів.

2.2. Вітрова ерозія

Діагностичними показниками вітрової ерозії, крім перерахованих, є:

1) дефляційний нанос неродючого шару, см;

2) площа виведених із землекористування угідь (позбавлена рослинності на природних угіддях), % від загальної площі;

3) проективне покриття пасовищної рослинності, % від зонального;

4) швидкість росту площі деградованих пасовищ, % у рік;

5) площа рухливих пісків, % від загальної площі;

6) збільшення площі рухливих пісків, % у рік.

Серед додаткових параметрів використовують показники:

1) інтенсивність дефляції або швидкість дефляції;

2) зменшення запасів гумусу в профілі ґрунту (А+В);

3) полегшення гранулометричного складу;

4) ступінь зрідження травостою й посівів.

3. Засолення

3.1 Засолення

Основними показниками ступеня засоленості є:

1) сумарний вміст токсичних солей у верхньому родючому шарі (%);

2) збільшення токсичної лужності (при переході нейтрального типу засолення в лужний), мг-экв. / 100 г. ґрунтів;

3) збільшення площі засолених ґрунтів, % у рік;

4) реакція середовища (рн сольової й водної витяжки).

Як додаткові показники використовують дані про рівень і мінералізацію ґрунтових вод.

3.2. Осолонцювання

Основними показниками солонцюватості є:

1) збільшення змісту обмінного натрію (в % від ЕКО);

2) збільшення змісту обмінного магнію (в % від ЕКО);

3) реакція середовища (рн).

Додатковими показниками осолонцювання є показники фізичних властивостей і особливо структури ґрунту.

4. Заболочування

Діагностичними показниками є:

1) підняття рівня ґрунтових вод, м;

2) тривалість затоплення (місяць);

3) мінералізація ґрунтових вод (г / л).

Додатково можуть використовуватися характеристики морфологічної будови профілю (ознаки гідроморфізму).

ДодатОк В

КОРОТКИЙ ОПИС МЕТОДІВ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ДЕГРАДАЦІЇ ҐРУНТІВ І ЗЕМЕЛЬ

1. Рівноважна щільність додавання ґрунту

За рівноважну щільність додавання ґрунту приймають величину щільності додавання довгостроково (для орного 1-2 роки, для підорного шару 2-3 роки) необроблюваного ґрунту при польовій вологоємності [3]. Можна використовувати щільність додавання ґрунту наприкінці вегетації озимих зернових культур, що у значній мірі відбиває рівноважну щільність природного додавання [4].

2. Текстурна пористість

Текстурну (внутріагрегатну) пористість визначають в повітряно-сухих агрегатах розміром 3-5 мм шляхом насичення їхнім гасом з наступним гідростатистичним зважуванням [2].

3. Стабільна структурна пористість

Стабільна структурна пористість або межагрегатна пористість без обліку тріщин визначається по різниці питомого обсягу порового простору великої грудки або фрагмента ґрунту методом парафінування [1] і питомого обсягу тестурної пористості [2].

4. Запаси гумусу в ґрунтовому профілі (А+В)

Запас гумусу обчислюється по формулі:

З - М * b * А - М (1) * b (1) * A (1) + ... + M (n) * b (n) * A (n),

де: З - запас гумусу в профілі ґрунту, т/га;

М ( 1-n) - потужність обрію (шару), см;

b ( 1-n) - щільність додавання шару, г/куб. см;

А (1-n) - зміст гумусу в обрії (шарі), %.

Визначення змісту гумусу в ґрунтах проводиться в генетичних горизонтах. Визначення щільності додавання ґрунту проводиться методом циліндрів або радіометричним методом. Можливо використовувати показники щільності додавання генетичних горизонтів, характерних для даного типу ґрунтів, по літературних джерелах. Визначення потужності гумусового горизонту встановлюється за результатами морфологічного опису профілю ґрунту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДО ДОДАТКУ В

1. Вадюнина А.Ф., Корчагіна З.А. Методи дослідження фізичних властивостей ґрунтів. - М.: Агропромиздат, 1986. - 416 с.

2. Воронін А.Д., Березін П.Н., Шеїн Е.В. та ін. Методи й прилади для оцінки структурних і гідрофізичних властивостей ґрунтів // Сучасні фізичні й хімічні методи дослідження ґрунтів. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - С. 3-20.

3. Пупонін А.І. Обробка ґрунту в інтенсивному землеробстві нечорноземної зони. - М.: Колос, 1984. - 184 с.

4. Шептухов В.Н., Л.А. Ушакова, В.Н. Егоров та ін. Підвищення родючості дерено-підзолистих ґрунтів і показники структурності в сівозмінах // Ґрунтознавство, 1993. - N 4. - С. 74-83.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.