Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

імені академіка В. Лазаряна

Реферат

на тему: Рекультивація порушених земель під час підземної виплавки сірки

Виконала: студентка 645 групи

Тимошенко І.О.

Перевірив: Яковенко В.М.

Дніпропетровськ 2012

1. Рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

2. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

3. Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

Рекультивація (від лат. recultivatio - обробіток) є одним з основних заходів охорони земель. Рекультивованими є землі, на яких проведені роботи щодо відновлення їх цінності, зменшеної внаслідок порушення. Рекультивації підлягають порушені землі усіх категорій, а також суміжні земельні ділянки, які повністю чи частково втратили продуктивність у результаті негативного впливу. Рекультивація є складовою частиною технологічних процесів, пов'язаних із порушенням земель - при розробці родовищ корисних копалин та торфу,будівництві лінійних споруд, проведенні геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт. Рекультивація здійснюється за напрямами цільового використання.

Розробка проектів рекультивації земель проводиться з урахуванням таких чинників:

- природні умови району (кліматичні, геологічні, гідрологічні, тощо);

- розташування порушеної ділянки;

- перспективи розвитку району розробки;

- фактичний чи прогнозований стан порушених земель на момент рекультивації (площа, форма рельєфу, ступінь природного заростання, наявність родючого шару, прогноз рівня ґрунтових вод підтоплення, ерозійні процеси, рівень хімічного забруднення, тощо);

- показники хімічного складу, агрохімічних та агрофізичних властивостей;

- інженерно-геологічні характеристики порід;

- господарські, соціально-економічні та санітарно-гігієнічні умови району розміщення порушених земель;

- строк використання рекультивованих земель;

- охорона довкілля від забруднення пилом, газовими викидами та стічними водам, охорона флори та фауни.

Порушені землі мають бути рекультивовані переважно під ріллю чи інші сільськогосподарські угіддя. Якщо рекультивація земель під сільськогосподарські угіддя недоцільна, то створюються лісонасадження з метою збільшення лісового фонду, покращення екологічної обстановки або захисту земель від ерозії. За необхідності створюються рекреаційні зони чи заповідники у встановленому законом порядку.

Рекультивація порушених земель здійснюється у два етапи: технічний та біологічний. При проведенні технічного етапу рекультивації виконуються такі роботи:

- обстеження і типізація порушених земель, вивчення властивостей порід, складання техніко-економічних обґрунтувань та проектів рекультивації планування, очищення, вирівнювання тощо рекультивованої поверхні земельної ділянки;

- селективне зняття, складування зберігання розкривних порід та родючого шару ґрунту;

- формування відвалів порід;

- планування і покриття поверхні відвалу родючим шаром ґрунту;

- засипання і планування деформованих поверхонь (карстів);

- будівництво під'їзних шляхів;

- меліоративні та протиерозійні заходи тощо.

Біологічний етап виконується після технічної рекультивації і містить заходи відновлення родючості земель - агротехнічні, фітосанітарні тощо. Біологічну рекультивацію здійснюють особи, яким передаються землі після технічної рекультивації, на кошти підприємств, установ, організацій, що проводили на цих землях гірничі, будівельні, розвідувальні роботи.

Рекультивовані землі та прилеглі території після завершення усього комплексу робіт мають являти собою організований та екологічно збалансований сталий ландшафт.

Виділяються такі напрями рекультивації порушених земель: сільськогосподарський, лісогосподарський, водогосподарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний, будівельний.

Нормативно-технічні вимоги щодо рекультивації земель встановлені у:

- ГОСТ 17.5.1.02-85 «Охорона природи. Землі. Класифікація порушених земель для рекультивації»;

- ГОСТ 17.5.1.03-86 «Охорона природи. Землі. Класифікація розкривних та вміщуючих порід для біологічної рекультивації земель»;

- ГОСТ 17.5.3.04-83 «Охорона природи. Землі. Загальні вимоги до рекультивації земель»;

- ГОСТ 17.5.3.05-84 «Охорона природи. Землі. Рекультивація земель. Загальні вимоги до землювання» та ін.

Підземна виплавка сірки (ПВС) вважається найбільш прогресивним методом видобування самородної сірки.

Перевага цього методу над традиційними відкритими і шахтними обумовлена наступним:

· по-перше, при цьому методі набагато меншим є негативний вплив на поверхню ґрунту, ніж при традиційних методах. Завдяки відсутності відвалів розкривних порід, териконів, а також хвостосховищ значно зменшуються площі, які відчужуються від сільськогосподарського або лісогосподарського землекористування;

· по-друге, у разі ПВС відпадає потреба у вилученні із землекористування всієї площі родовища, оскільки воно відробляється локальними ділянками, які в міру виїмки повертаються землекористувачам;

· по-третє, свердловинний метод ПВС виключає й такі операції традиційних гірничих робіт, як розкривні, транспортування і дроблення руди, а також складування порід і хвостів технологічного перероблення руд, які призводять до утворення пилу;

· по-четверте, запровадження технології ПВС з рециркуляцією пластових вод і використанням їх для виплавки сірки дозволяє технологічно раціонально й економко вирішувати проблему охорони водного середовища.

Не менш важливо й те, що запровадження ПВС має соціальне значення, оскільки значною мірою змінює місце та роль людини у процесі видобування сірки, а також зміст і характер її праці. Проте експлуатація Язівського (Львівська область) родовища підземної виплавки сірки виявила й ряд істотних недоліків, які призводять до забруднення ґрунтового покриву. Зокрема, це стосується порушення порядку і режиму введення свердловин в експлуатацію, а також режиму водовідливу. Вони обумовлюють виникнення неорганізованого водовідливу, точками яких слугують "гіфони" і свердловини, що виливають на поверхню воду-теплоносій з температурою до 60-80°С у разі регіонального водовідливу і до 100°С - у разі внутрішньопускового.

Недотримання режиму експлуатації і відсутність контролю за рядом технологічних операцій призводить до викидів в атмосферу шкідливих речовин у вигляді аерозолю сірки і сірководню. У період наповнення ємкості, в яку збирається розплавлена сірка, максимально (у десятки разів) перевищується гранично допустима концентрація (ГДК) цього інгредієнта поблизу ємкості.

Забруднення також виникає через розбризкування розплавленої сірки із відкритої сіркозбірної ємкості внаслідок потрапляння до неї води із видобувних свердловин.

З уведенням в експлуатацію ПВС на території Язівського родовища почали проявлятися карстові процеси, в результаті яких відбувається фільтрація річкових і поверхневих вод у карстові порожнини.

В екологічному плані істотний недолік ПВС полягає в тому, що для здійснення підземної виплавки територія перетинається мережею видобувних свердловин за схемою 40x40 м, при чому на 1 га їх буває понад шість. Після завершення виплавки ці свердловини залишаються на території і є перешкодою для її освоєння.

Враховуючи це, ми разом із співробітниками Науково-дослідного інституту "Сірка" винайшли і запропонували виробництву новий спосіб гірничотехнічної рекультивації земель, порушених підземною виплавкою сірки. Суть його полягає в наступному (рис. 1).

Рис. 1. Схема гірничотехнічної рекультивації земель (за P.M. Панасом, 1989)

1 - фунтово-рослинний шар, що підлягає зняттю;

2 - бурти із грунтово-рослинного шару;

3 - ґрунтово-рослинний шар, який не підлягає зняттю;

4 - свердловини;

5-7 - відповідно магістральні, дільничні і свердловинні тепломатеріалопроводи;

8 - контрольно-розподільчі пункти;

9 - екрануючий шар на бурті;

10 - екрануючі стінки.

До початку підготовчих та експлуатаційних робіт із гірничо-видобувної ділянки (1) бульдозером знімають ґрунтово-рослинний шар товщиною до 60-70 см і вкладають у бурти (21), які розташовані на території гірничо-видобувної дільниці. Під буртами ґрунтово-рослинний шар (3) не знімається. На дільниці бурти розташовують шахматно, щоб вони забезпечували доступ для керування роботою видобувних свердловин (4), а також магістральних (5), дільничних(6) і свердловинних (7) тепломатеріалопроводів.

Для запобігання забруднення сіркою і відпрацьованим теплоносієм у період експлуатації гірничо-видобувної дільниці бурти екранують шаром із третинних порід товщиною 10-15 см. По периметру нижньої бровки бурта риють траншею на глибину до 40 см, яку згодом засипають водостійкими глинами, формуючи таким чином екрануючу стінку. В такому стані дільниця вважається готовою для експлуатації. Після завершення експлуатаційних робіт для ліквідації свердловин навколо них риють ями на глибину до 40 см, в яких зрізують обсадні колони, після чого закривають раніше знятим ґрунтом.

Оскільки в процесі ПВС поверхня гірничо-видобувної ділянки засмічується елементарною сіркою і забруднюється відпрацьованим високомінералізованим теплоносієм, необхідно проводити на цій ділянці хімічну меліорацію. Вона передбачає зниження кислотності, яка утворилася за рахунок сірки і сірчаного ангідриду. Як хімічний меліорант можна використовувати сиромелене вапно або флотаційні відходи Роздільської збагачувальної фабрики сірки, в яких міститься до 80-85% СаСО.

Після хімічної меліорації на гірничо-видобувній ділянці розкривають бурт з ґрунтово-рослинним шаром і покривають ним ділянку товщиною 50-60 см. У такому стані територія ПВС придатна для біологічної рекультивації.

Рекомендована література

рекультивація земля виплавка сірка

1. Елизаров А.И. Проектирование биологической рекультивации на нарушенных землях Тургайских бокситовых рудников // РЖ: Земледелие, землепользование, землеустройство, агромелиорация. - 1985. ? №10. ? С. 12.

2. Емельянова И.М., Макишева Г.А. Рекультивация и окультуривание земель - комплексный подход // Гидротехника и мелиорация. - 1986, - №12. - С. 39-42.

3. Етеревская Л.В. Влияние состава пород и микрорельефа на биологическую рекультивацию лессовых буроугольных отвалов // Рекультивация пром. пустошей. - М., 1972. ? С. 55-62.

4. Етеревская Л.В., Моторика Л.В., Овчинников В.А. Первоочередные задачи исследований по рекультивации земель // Теоретические и практические проблемы рекультивации нарушенных земель. - М, 1975. ? С. 5-22.

5. Єтеревська Л.В. Рекультивація земель. - К.: Урожай, 1977. ? 96 с.

6. Етеревская Л.В., Донченко М.Т. О создании почвенного покрова в Украинском Полесье // Повышение плодородия почв нечерноземной зоны Украинской ССР. ? К., 1983. - С. 125-129.

7. Етеревская Л.В., Донченко М.Т., Лехциер Л.В. Систематика и классификация техногенных почв // Растения и промышленная среда: Сб. научи, тр. Урал, ун-та. ? Свердловск, 1984. ? С. 14-21.

8. Етеревская Л.В. Повышение плодородия рекультивированных земель // Земледелие. - 1986. - №6. - С. 10-12.

9. Етеревская Л.В., Березнева П.А. Изменение свойств техногенных почв в мелиоративный период их освоения (на примере модельных вариантов) в правобережной степи УССР // Агрохимия и почвоведение. ? 1987. ? Вып. 50. ? С. 41-47.

Размещено на Allbest.ru