Тваринницько-промисловий комплекс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тваринницько-промисловий комплекс

тваринництво кормовиробництво птахівництво бджільництво

Тваринницько-промисловий комплекс - один з найважливіших в Україні. Він охоплює сукупність підприємств, які займаються виробництвом і переробкою продукції тваринництва. До складу комплексу входять також підприємства, організації, служби та заклади з обслуговування виробничої діяльності основних об'єктів комплексу. Підприємства комплексу виробляють м'ясну, молочну та іншу продукцію. Він відіграє велику роль у піднесенні життєвого рівня населення, підвищенні його добробуту.

Важливим чинником формування комплексу є науково-технічний прогрес, пов'язані з ним перехід на промислову основу тваринництва, механізація процесів виробництва і переробки тваринницької продукції. Ці процеси зумовили дальше підвищення рівня концентрації, поглиблення спеціалізації виробництв, розвиток міжгосподарського кооперування, тісних інтеграційних зв'язків між підприємствами тваринництва і переробної промисловості, формування виробничо-технологічних циклів. Внаслідок цього виникли різні види виробничо-територіальних утворень, сукупність яких і становить тваринницько-промисловий комплекс України.

У недавньому минулому розвиток комплексу супроводжувався переходом тваринництва на промислову основу, активним проникненням прогресивних технологій в усі сфери виробництва. З цим пов'язані перспективи досягнення оптимальних рівнів концентрації і спеціалізації виробництв, їх інтеграції.

Кризові явища у агропромисловому секторі економіки України негативно позначились на розвитку усіх виробничих ланок комплексу. Нестача кормів, матеріально-технічних засобів виробництва, порушення технологічних режимів, цінові деформації, тощо, спричинили різке скорочення виробництва і подорожчання усіх видів продукції комплексу. Це призвело до зменшення споживання м'ясо-молочних продуктів населенням міст і сіл. У сучасний період триває зниження показників виробничої діяльності підприємств комплексу, уповільнюється їх перехід до ринкових засад господарювання.

Внаслідок тривалої кризи тваринницько-промисловий комплекс зазнав великих втрат і руйнувань. Різко зменшилася кількість поголів'я всіх видів худоби і птиці (табл. 35), різко знизилася продуктивність тваринництва і як загальний наслідок - обвально скоротились обсяги виробництва тваринницької продукції (табл. 36). По суті, відбувається занепад усіх основних складових комплексу. Небезпечна тенденція руйнування тривала і в 1997 р. Виробництво м'яса зменшилося в господарствах громадського сектора (порівняно з попереднім роком) на 24%, молока - 29, яєць - 18 і вовни - на 34%. Поряд з цим тепер імпорт продовольчих продуктів тваринного походження заполонив споживчий ринок України настільки, що вже загрожує національній продовольчій безпеці та незалежності країни.

Причин занепаду цього дуже важливого комплексу чимало. Головна з них - різкий перехід від однієї системи господарювання до іншої без необхідних обґрунтувань стратегії і конкретних програм: замість еволюційного шляху розвитку, вдосконалення організації і управління було створено хаос і розширено можливості стихійних дій. Конкретними причинами були такі: недостатня забезпеченість кормами, надмірна енерго-, матеріале- і трудомісткість виробничих процесів, низька генетична якість тварин, несприятлива кон'юнктура ринку, непомірне висока ціна на матеріально-технічні ресурси, недосконалість фінансово-кредитної системи, відсутність дієвої ринкової інфраструктури.

Сільськогосподарську ланку комплексу становлять кормовиробництво і тваринництво. Кормовиробництво - першооснова, головна передумова функціонування і розвитку усіх тваринницьких господарств та їх виробничо-територіальних поєднань. Кормову базу тваринництва формують польове кормовиробництво, лукопасовищне господарство, виробництво комбікормів. Для відгодівлі худоби використовують також відходи виробництв харчової промисловості, зокрема цукрової, борошномельно-круп'яної, олійної, молочної та крох мале-патокової галузей. Основну частину кормів тваринництво одержує від польового кормовиробництва. Воно забезпечує господарства зернофуражем, соковитими і грубими кормами, сінажем, трав'яним борошном тощо. Основні зернофуражні та кормові культури - ячмінь, овес. кукурудза (на зелений корм. силос і зерно), соя, ріпак, коренеплоди. однорічні та багаторічні трави. Використовуються і підходи рільництва - солома, полова, гичка коренеплодів тощо.

Лукопасовищне господарство відіграє помітну роль у кормовиробництві тих областей, де природні кормові угіддя становлять значні площі земельного фонду. Найбільше сіножатей у поліських та прикарпатських областях, пасовиш - у степових, гірських і західнополіських районах. Частка комбікормів, відходів харчових виробництв ще не висока. Виробляють комбікорми потужні державні заводи, міжгосподарські підприємства та окремі господарства.

У цілому в країні рівень розвитку кормової бази не відповідає потребам тваринництва: система землекористування ше мало спрямована на розвиток кормовиробництва. Вкрай недостатній обсяг виробництва цінних високобілкових зернофуражних і кормових культур, зокрема сої, ріпаку, люцерни, конюшини, звідси - дефіцит рослинного білка, низька енергетична цінність кормів. Через низьку продуктивність і нераціональність використання природних кормових угідь тваринництво не отримує достатньої кількості вітамінних кормів. У зв'язку з нестачею зер-ноної сировини та інших важливих інгредієнтів комбікормова промисловість ше мало виробляє кормів. З цих причин для відгодівлі худоби та птиці використовуються не збалансовані за необхідними компонентами корми. Виходячи з цього, у перспективі необхідно розширити посівні площі піл високобілковими кормовими культурами, підвищити продуктивність природних кормових угідь: збільшити виробництво повноцінних комбікормів, ефективніше використовувати відходи харчових виробництв. Це дасть змогу повніше задовольнити потреби тваринництва у ви-сокоцінних збалансованих кормах.

Тваринництво - базова галузь тваринницько-промислового комплексу. усіх його спеціалізованих виробничо-територіальних утворень. Головним завданням галузі є розведення і вирощування сільськогосподарських тварин для одержання тваринницької продукції. Свійських тварин розводять колективні та державні сільськогосподарські підприємства, фермери, окремі господарі. У колгоспах і держгоспах створені тваринницькі ферми і комплекси.

Тваринницький комплекс - внутрішньогосподарський виробничий підрозділ, що спеціалізується на виробництві певної тваринницької продукції. До нього належать виробничі приміщення, технічні споруди, системи машин. В умовах комплексу забезпечується високий рівень ефективності технологічних процесів виробництва продукції.

Ще у 70-80 роках у різних областях України було введено в дію значну кількість великих державних тваринницьких комплексів (підприємств) промислового типу. що відгодовують тварин і частково переробляють тваринницьку продукцію. Тенденція до гігантоманії, однак, не виправдала себе в умовах недостатнього розвитку кормової бази, технічного оснащення виробництв, використання недосконалих технологій, слабо розвинутої інфраструктури. Порівняно з невеликими господарськими комплексами у багатьох великих підприємствах нижчі показники ефективності виробництва, гірші умови утримання тварин. До того ж з уведенням їх у дію значно погіршується екологічна ситуація в довкіллі.

На ефективність тваринництва дуже негативно вплинули лібералізація цін на промислову продукцію, зокрема на енергоносії, та штучне їх стримування на тваринницьку і взагалі на сільськогосподарську продукцію. Внаслідок таких дій у ціноутворенні темпи зростання цін на енергоносії (бензин, дизельне пальне, електроенергію, газ) та інші матеріальні ресурси в період 1991-1997 рр. були в кілька десятків разів вищими, ніж на молоко, м'ясо, яйця та сировину тваринного походження. Уряд та органи місцевого самоврядування не впливають на ціноутворення і навіть не створили раціональної цінової політики. Закупівельні ціни на тваринницьку сировину не відшкодовують затрати на її виробництво. Вся тваринницька продукція збиткова. Тільки в 1996 р. збитки від її реалізації становили майже 2 млрд. грн. За 1997 р. збитковість продовжувала зростати і, за попередніми даними, становить 50%, або близько 3 млрд. грн.

Оскільки тваринництво збиткове, економічно невигідне, то колективні господарства і навіть фермери не прагнуть розвивати цю галузь. Лише в індивідуальних підсобних господарствах дещо збільшується виробництво молока і м'яса.

Нерентабельність тваринництва негативно позначається на розвитку рослинництва, оскільки воно значною мірою функціонує для того, щоб забезпечити тваринництво кормами. А це означає, що і рослинництво є малоприбутковим або навіть і збитковим.

Щоб врятувати тваринництво від занепаду в умовах фінансової кризи (держава не має коштів, щоб підтримати, фінансувати тваринництво з бюджету), уряд збирається застосувати так звану точкову підтримку.

Суть її в тому, щоб допомагати не всім одразу, а спершу тим господарствам. які ще до певної міри тримаються «на плаву» і фінансова допомога дасть їм змогу збільшити виробництво тваринницької продукції. Частину коштів передбачається спрямувати на задоволення потреб у непродовольчому зерні і виробити з нього якісні збалансовані корми та забезпечити ними тваринницькі комплекси, зокрема птахофабрики.

Як показує досвід ведення тваринництва в країнах Заходу і СНД. тваринницька галузь, передусім молочна, обов'язково дотується державою. У сучасних умовах в Україні пожвавленню виробництва тваринницької продукції буде сприяти зміна податкової політики в цій галузі, зокрема застосування нульової ставки на податок на додану вартість.

Тваринництво, як і весь агропромисловий комплекс, постраждало від того що більше п'яти років реформ відповідні державні органи організаційно не зміцнювали АПК, не вдосконалювали його зв'язки й економічні відносини, а руйнували. Переробну промисловість і сільськогосподарське машинобудування було відірвано від основної галузі сільського господарства. Внаслідок цього виникли диспропорції, нееквівалентність цін і низка інших умов розвитку АПК як єдиного цілого. Тільки у 1997 р. Уряд визнав за доцільне відновити Міністерство агропромислового комплексу.

Цілком слушним є повернення Уряду до формування інтегрованої багатогалузевої системи з виробництва переробки і реалізації тваринницької продукції. До складу цієї системи мають увійти товаровиробники тваринницької продукції різних форм власності, комбікормові заводи, переробні підприємства, організації торгівлі, банківські і науково-дослідні установи. Доцільно створити кооперативи, які б закуповували тваринницьку продукцію, забезпечували кормами та надавали інші послуги власникам підсобних господарств.

Тваринницькі комплекси є різних напрямів: молочні, з вирощування і відгодівлі великої рогатої худоби (зокрема, племінної, молодняку), свинарські. птахівницькі, вівчарські та кролівницькі. У колгоспах і держгоспах країни на початок 90-х років налічувало близько 120 комплексів з виробництва молока, 210 - відгодівлі великої рогатої худоби та свиней, 718 з виробництва продукції птахівництва.

Основними підгалузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Продукція їх безпосередньо споживається населенням і використовується як сировина у харчовій і легкій промисловості. Обсяги виробництва продукції тваринництва залежать насамперед від поголів'я продуктивної худоби і птиці та їх продуктивності. Поголів'я в останні роки щорічно зменшувалось.

На 1 січня 1996 р. частка колгоспів і держгоспів у поголів'ї великої рогатої худоби становила 78 % (корів - 61 %). свиней - 54. овець і кіз - 59%. За останні роки помітно знизилась продуктивність тваринництва. Так, середній удій молока від однієї корови V 1985 р. дорівнював 2554 кг. у 1990 р.- 2863. у 1995 р. - 2204. а у 1996 р.- 2103 кг: середня річна несучість курей-несучок V 1985 р. становила 207 шт.. V 1990 р. - 214 у 1995 р. - 171. у 1996 р. - 169 шт. яєць.

У 1993 р. обсяг закупок худоби та птиці був нижчий, ніж у середньому за 1986 - 1990 рр. на 48%. молока - 40. яєць - 66 і вовни - 18%. Найбільші виробники тваринницької продукції - підприємства Дніпропетровської, Київської. Вінницької, Полтавської, Одеської, Донецької. Черкаської, Чернігівської та Харківської областей.

Промислову ланку комплексу становить м'ясна і молочна промисловість. Підприємства цих галузей здійснюють заготівлі худоби та птиці, молока, виробляють м'ясні та молочні продукти харчування, забезпечують їх зберігання, реалізацію. Як свідчать дані табл. 37, у 1996 р. підприємствами галузей було вироблено набагато менше продукції, ніж у 1985 і 1990 рр.

Розвиток підприємств промислової ланки комплексу пов'язаний з подальшим підвищенням рівня технічного оснащення, запровадженням прогресивних технологій переробки сировини, зберіганням виробленої продукції, розширенням випуску асортименту м'ясних та молочних продуктів харчування. Важливою економічною і навіть соціальною проблемою є здешевлення молочних і м'ясних виробів.

М'ясопромисловий комплекс - найпотужніший серед спеціалізованих комплексів. Формування його зумовлено значною густотою поголів'я худоби та птиці, призначеного для забою, високим рівнем розвитку м'ясо-переробної промисловості, обслуговуючих галузей у регіонах і областях. Виробництво м'яса і м'ясопродуктів - один з найважливіших напрямів спеціалізації агропромислового комплексу України. Він визначає участь останнього в загальнодержавному поділі праці.

Основою розвитку м'ясопромислового комплексу є скотарство, свинарство і меншою мірою птахівництво. У скотарстві територіальні тваринницькі системи включають підприємства: племінні, репродуктивні. вирощування молодняку і відгодівлі худоби, а у свинарстві - маточні (репродуктивні), вирощування і відгодівлі свиней. У структурі продуктивного поголів'я (умовного) тварин переважає велика рогата худоба, значно менша частка свиней і птиці. Отже, скотарство - провідна тваринницька галузь комплексу. Найрозвинутішим є виробництво яловичини. У 1993 р. у загальному обсязі виробленого м'яса яловичина і телятина становили 50%, тоді як свинина - 37, м'ясо птиці - 10, інші види м'яса - 3%.

У системі комплексу на базі м'ясних порід худоби сформувалась спеціалізована підгалузь м'ясного скотарства, однак частка її у виробництві яловичини ще незначна. М'ясне скотарство зосереджено переважно у поліських. прикарпатських та південних степових областях.

Свинарство - важлива галузь тваринництва. Хоч на свинарство припадає значна частка зернофуражу (основного корму свиней) у кормовиробництві, ця галузь розвинута ще недостатньо. Між тим виробництво свинини можна було б збільшити завдяки високій плодючості свиней. швидкості їх дозрівання та окупності кормів. Розвиток галузі гальмує нераціональна організація кормової бази, низька якість маточного поголів'я свиней і особливо недосконалість економічних стимулів виробництва. Свинарство набуло найбільшого розвитку у лісостепових і степових областях (Вінницька. Полтавська. Черкаська, Запорізька, Херсонська, Одеська, Кіровоградська) та приміських районах (у Донбасі, Промислову Придніпров'ї, навколо Києва, Харкова. Львова).

Баранина і кролятина займають незначну частку у м'ясних ресурсах країни. Вівчарство, колись традиційна галузь України, стало збитковим і фактично занепадає. Це є наслідком високої розораності земель, скорочення пасовищ. У сучасний період вітчизняне вівчарство лише частково забезпечує сировиною вовняну промисловість України. Через це держава вимушена купувати вовну у різних країнах світу, витрачаючи великі валютні кошти. Вівчарством займаються переважно господарства південних степових, передгірних та гірських районів. Основним виробником кролятини є особисті господарства населення.

В цілому виробництво тваринницької продукції в колективних і державних господарствах є низькорентабельним, високозатратним. Способи відгодівлі тварин нераціональні через нестачу кормів, їх незбалансованість. В останні роки спостерігається значне підвищення частки приватного сектора у виробництві м'яса.

Заготовляє і переробляє тваринницьку продукцію м'ясна промисловість. У структурі продукції переважають м'ясо, ковбаси, менша частка м'ясних напівфабрикатів, консервів тощо. Основними типами підприємств галузі є м'ясокомбінати, де поєднуються первинна і вторинна переробка м'яса. Діють також м'ясопереробні заводи, ковбасні фабрики, які виробляють товарну продукцію з м'яса, що надходить від м'ясокомбінатів. Заготівлею худоби у населення і переробкою м'яса займаються також підприємства споживчої кооперації. Рівень концентрації виробництва в цілому по галузі невисокий: найпотужніші м'ясокомбінати (70- 100 т м'яса за зміну) становлять 20% загальної їх кількості.

Розміщення підприємств м'ясної промисловості зорієнтовано в основному на споживача і на сировинну базу. М'ясокомбінати та інші підприємства розмішені у великих і середніх містах. Найбільш потужні з них діють у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві, Одесі, Вінниці, Луганську. Мелітополі.

Елементарні м'ясопромислові територіальні системи сформувались у складі м'ясокомбінатів (інтеграторів) і господарств-постачальників для них сировини. Характерною рисою цих систем є великі розміри і постійність сировинних зон м'ясокомбінатів.

Основні проблеми м'ясопромислового комплексу: недостатній рівень розвитку кормової бази і незбалансованість кормів, нераціональна структура м'ясного поголів'я, низька ефективність використання ресурсного потенціалу, відставання у розвитку інфраструктури, недостатнє матеріально-технічне забезпечення підприємств сировинної і переробної ланок. недосконала територіальна організація виробництв в областях і регіонах, зростання негативного впливу виробництв на довкілля. Основні напрями перспективного розвитку комплексу полягають у розв'язанні цих проблем.

У наступні роки необхідно докорінно поліпшити кормову базу шляхом подолання білкового дефіциту, повнішого використання кормових ресурсів природних угідь, розширення площ під пасовищами, насамперед для випасу овець, що сприятиме зростанню їх поголів'я і фактично відновленню вівчарства у багатьох районах країни. Разом з тим слід поглибити спеціалізацію господарств на м'ясному скотарстві, збільшити частку свинарства і птахівництва у м'ясних ресурсах країни, підвищити рівень зоотехнічної практики щодо утримання і відгодівлі худоби та птиці.

У промисловій ланці потрібно здійснити докорінну технічну модернізацію підприємств, переоснащення м'ясокомбінатів, розміщення нових підприємств слід орієнтувати на райони зосередження сировинних ресурсів. Водночас треба досягти подальшого підвищення ефективності функціонування приміських комплексів, які спеціалізуються на виробництві м'ясопродукції. Розвиток м'ясопромислового комплексу має бути тісно пов'язаний з вимогами щодо збереження навколишнього середовища.

Молочнопромисловий комплекс формується на базі розвитку молочного і молочно-м'ясного скотарства. Виробництво молока і молочних продуктів - важливий напрям спеціалізації як тваринницько-промислового. тик і всього агропромислового комплексів України.

У молочному і молочно-м'ясному скотарстві формуються територіальні системи: з виробництва кормів, племінні, молочно-репродуктивні. з впрошування нетелів і корів-первісток, з товарного виробництва молока. Більше третини поголів'я продуктивної худоби утримується у приватному секторі. Густота поголів'я, враховуючи високу ступінь розораності земель. досить значна.

Внаслідок недостатнього забезпечення кормами, відсутності високопродуктивних пасовищ, незадовільного утримання худоби, занепаду племінної справи тощо продуктивність корів в Україні низька, значний падіж молодняку, велика кількість тварин на фермах господарств вибраковується (майже 40%).

Виробництво молока в Україні не стабільне за роками, має тенденцію до зниження. Майже 35% його виробляється в особистих господарствах населення. Товарність молока не перевищує 70%. Значна частина його низької якості, непридатна для виготовлення сирів, до того ж у районах, вражених радіацією, воно забруднене радіонуклідами. Найвищий рівень концентрації виробництва молока на Поділлі, Київщині, у Промисловому Придніпров'ї, південно-степових областях.

Молочна промисловість - складова функціональна ланка молочнопромислового комплексу, її підгалузі: маслоробна, сироробна промисловість, виробництво сухого молока і молочних консервів тяжіють до сировинних ресурсів: виробництво молока на продаж незбираномолочної продукції - до споживача. Майже 1/3 молока споживається у вигляді незбираномолочної продукції, решта переробляється на масло та інші молочні продукти.

Важливим напрямом спеціалізації молочної галузі є маслоробний. У маслоробстві переважають заводи невеликих і середніх потужностей (до 50 т переробки молока за зміну). Найбільша концентрація маслоробних підприємств у областях лісостепової зони. Сироробство України через низьку сиропридатність сировини, нестачу технічного устаткування розвинуто недостатньо. Найбільші заводи, що виробляють сири, розмішені у Прикарпатті, на Поділлі, областях лівобережного Лісостепу та Причорномор'ї. Виробництво сухого знежиреного молока і молочних консервів набуло найбільшого розвитку в центральних лісостепових та степових районах. Потужні підприємства молочноконсервної промисловості діють у Первомайську (Миколаївська область), Бахмачі (Чернігівська). Городку (Хмельницька область). Виробництво незбираномолочної продукції - одне з найрозвинутіших у системі молочної промисловості. Переважна частина його підприємств зосереджена навколо значних систем розселення (у Донбасі, Придніпров'ї, Криму), поблизу великих міст і промислових центрів (Києва. Харкова. Одеси. Миколаєва. Львова), у курортних зонах. Тут сформувалися приміські молочнопромислові комплекси.

Базовими підприємствами галузі є районні та міські молокозаводи. Між господарствами і молокозаводами налагоджені дуже жорсткі у часі та просторі міжвиробничі зв'язки. Це зумовлено тим. що молоко - продукт. що потребує негайної переробки. Від молокотоварних ферм, воно відразу надходить на місцеві молокозаводи, де його охолоджують або пастеризують, а потім терміново відправляють на місцеві молокозаводи для поглибленої переробки, тобто існує двоступінчастий цикл первинної переробки молока. Районні і міські молокозаводи є центрами елементарних молокопромислових систем, відповідно першого і другого ступеня. В систему, де інтегратором є районний завод, входять господарства - виробники молока, а в ту систему, в якої інтегратор - місцевий молокозавод - господарства і периферійні заводи. На відміну під м'ясопереробних підприємств молокозаводів не мають великих сировинних зон. У периферійних молокозаводів - це територія одного, рідко двох, а міськмолокозаводів - кількох районів.

Основні проблеми розвитку молочнопромислового комплексу - покращення використання регіональних і локальних природно-ресурсних потенціалів для розвитку кормової бази, поглиблення спеціалізації тваринницьких підприємств на молочному скотарстві, збалансованість розвитку сировинної та промислової ланок щодо обсягів виробництва молока. його якості, напряму переробки, встановлення тісніших господарських зв'язків між підприємствами цих ланок.

Важливими напрямами подальшого розвитку і вдосконалення територіальної організації комплексу є підвищення продуктивності молочного і молочно-м'ясного поголів'я шляхом зміцнення кормової бази, поліпшення зоотехнічної служби, племінної справи, перехід на комплексну переробку сировини, запровадження ресурсозберігаючих технологій, збільшення частки продукції сироробної промисловості та виробництва незбираної продукції у структурі товарної продукції комплексу, посилення інтеграційної ролі базових молокопереробних підприємств. Подальшому вдосконаленню територіальної організації комплексу сприятиме створення невеликих переробних підприємств (сироварень, маслобоєнь) у колективних, державних і фермерських господарствах, які спеціалізуються на виробництві молока і розташовані далеко від діючих молокозаводів.

Птахопромисловий комплекс - важлива складова тваринницько-промислового комплексу. Сформувався він на базі розвинутого зернового господарства завдяки високому попиту на його продукцію. Спеціалізується на виробництві яєць і м'яса птиці. У 1986-1990 рр. в середньому за рік вироблялось 696 тис. тонн м'яса птиці, в 1990 - 708 тис. тонн. За період 1991-1996 рр. виробництво дуже скоротилось і становило в 1995 р. - 235 тис. тонн. а в 1996 р. - 218 тис. тонн. Скоротилось і виробництво яєць: з 16 млрл. штук у 1985 р. до 9 млрд. штук у 1996 р. Основні галузі комплексу - птахівництво і птахопереробна промисловість - ще малоефективні через низьку продуктивність птиці, невідрегульованість міжвиробничих зв'язків, високу енергомісткість продукції. Особливостями птахопромислового комплексу є високий рівень спеціалізації та концентрації виробництва, використання промислових способів вирощування і відгодівлі птиці, наявність тісних взаємозв'язків його виробничих структур з приватним сектором. Територіальну систему птахівницьких господарств становлять птахофабрики і птаходержгоспи, птахоферми сільськогосподарських підприємств, інкубаторно-птахівницькі станції, племінні заводи і радгоспи-репродуктори, селекційно-генетичні фабрики. Головне підприємство тут - птахофабрика.

Основини напрям м'ясного птахівництва - вирощування бройлерів, які займають 60% у виробництві м'яса птиці. Частка качиного м'яса - 28 'Ї. а м'яса індиків, гусей і цесарок виробляється у незначній кількості, незважаючи на сприятливі умови для їх розведення та високу споживчу цінність їх м'яса. Найдешевшим є м'ясо качок. Птахівництво найбільш розвинуте у районах, що спеціалізуються на виробництві зерна (південні степові області та Крим). Навколо великих міст і промислових центрів, курортних зон функціонують приміські птахопромислові комплекси.

Птахопереробна промисловість менш розвинута ланка комплексу. Переробка птиці здійснюється в забійних цехах птахофабрик і спеціалізованих птахокомбінатах, що належать до м'ясної промисловості. Виробничі потужності цехів часто використовуються не за призначенням: тут переробляють туші великої рогатої худоби та свиней. Між тим забійні цехи на птахофабриках не в змозі переробити вирощену на забій птицю. В останні роки зріс забій птиці безпосередньо у птахівницьких господарствах.

Перспективним напрямом розвитку і вдосконалення територіальної організації птахопромислового комплексу є зміцнення кормової бази на основі раціонального використання зернових ресурсів, забезпечення птахофабрик і господарств високоякісними концентрованими кормами: підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництв, продуктивності птиці: поліпшення матеріально-технічного забезпечення і використання виробничих потужностей переробних підприємств: зниження енергомісткості продукції: дотримання технологічних режимів і санітарно-ветеринарних вимог. Розвиток приміських комплексів повинен бути узгоджений з можливостями кормозабезпечення. В районах з густою мережею природних водоймищ (у північному Лісостепу. Поліссі і Прикарпатті) слід збільшити поголів'я качок та гусей, а в областях з розвинутим польовим кормовиробництвом - індиків та цесарок.

У лісостеповій і степовій зонах набуло розвитку шовківництво (розведення тутового шовкопряда для одержання коконових ниток). Займаються шовківництвом колективні й державні сільськогосподарські підприємства та особисті господарства. Первинну обробку коконів здійснюють підприємства шовкової промисловості (комбінат у Києві та фабрика у Запоріжжі). З шовку-сирцю, який одержують на цих підприємствах, виробляють шовкові тканини. Київський шовковий комбінат - єдиний в Україні, що виготовляє тканини з натурального шовку. Частина шовку-сирцю експортується.

В Україні з давніх часів поширене бджільництво. Тут у минулому столітті на Чернігівщині вперше у світі винайдено рамковий вулик, створена школа бджільництва. Тепер в Україні бджільництвом займаються сільськогосподарські підприємства, особисті господарства. Створені великі пасіки, зокрема й міжгосподарські, де запроваджені прогресивні методи розведення й утримання бджіл. Мед - основна продукція бджільництва. Функціонує низка підприємств з переробки меду. одержання воску, прополісу та інших продуктів бджільництва 3 цих продуктів виготовляють ліки. В Україні діють Науково-дослідний інститут бджільництва (у Києві), кілька експериментальних пасік (у Кіровоградській. Чернігівській. Полтавській областях).

До складу тваринницько-промислового комплексу входять також спеціалізовані машинобудівні підприємства, які виготовляють обладнання для тваринницьких ферм і комплексів, технологічне устаткування для переробних галузей, заводи, що виготовляють тару. фабрики ветеринарно-біологічної промисловості. В обслуговуючу ланку комплексу входять об'єкти його інфраструктури. До неї належать мережа ветеринарних закладів. будівельні організації, ремонтні та транспортні підприємства. спеціалізовані магазини, що реалізують населенню м'ясні та молочні вироби тощо. Над проблемами розвитку тваринництва і переробної промисловості працюють проектні та науково-дослідні ІНСТИТУТИ, які розміщені у Києві. Полтаві. Харківській. Херсонській та Львівській областях.

Тваринницьку сировину використовують фабрики первинної обробки вовни (у Чернігові. Харкові), підприємства, що виготовляють прядиво і тканини з вовни (у Луганську. Сумах. Чернігові. Кривому Розі, Дунаєнцях Хмельницької області та ін.). шкіряні заводи і взуттєві підприємства, перо-пухові фабрики. Більшість з них функціонують відокремлено від основних районів виробництва тваринницької сировини. Вони не створюють елементарних територіальних систем з виробництва й переробки тваринницької продукції.

У системі тваринницько-промислового комплексу за масштабами території функціонування розрізняють й елементарні локальні утворення (у кожне з них входять переробне підприємство-інтегратор і господарства його сировинної зони) та інтегральні обласні, регіональні і зональні комплекси. Обласні комплекси функціонують у межах кожної області. регіональні - охоплюють територію природно-господарських районів, наприклад: Донбасу, Промислового Придніпров'я, Причорномор'я, Поділля. У межах природних зон України склалися зональні комплекси: поліський. лісостеповий, степовий, передгірних і гірських районів Карпат та Криму. Крім того. навколо великих міст і промислових центрів сформувались приміські тваринницько-промислові комплекси. Головна їх мета - забезпечення населення міст малотранспортабельною продукцією тваринництва, м'ясними і молочними виробами. Приміські комплекси найбільш розвинуті у Донбасі. Промисловому Придніпров'ї, навколо Києва, Харкова, Одеси, Львова, Миколаєва.

Територіальну організацію тваринницько-промислового комплексу України визначають взаємозумовлені і взаємопов'язані тваринницькі господарства, підприємства промислової переробки, об'єкти інфраструктури. інтегральні та спеціалізовані комплекси. У територіальній організації комплексу знайшли відображення прогресивні форми суспільної організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування та інтеграція підприємств-виробників продукції. Вони проявляються в різних видах взаємоузгодженого розвитку усіх ланок і складників комплексу. Раціональна територіальна організація комплексу забезпечує ефективне використання регіональних і локальних природних та економічних потенціалів. розвиток технологічних і господарських зв'язків, зростання продуктивності праці, ефективності виробництва.

У структурі тваринницько-промислового комплексу України важливе місце посідають найбільш розвинуті молокопромисловий, м'ясопромисловими та птахопромисловий спеціалізовані комплекси. Вони тісно пов'язані між собою кормовиробництвом. У господарському і організаційному відношенні пов'язані також молокопромисловий і м'ясопромисловий комплекси - виробництвом молока і м'яса, а м'ясопромисловий та птахопромисловий - переробкою м'ясної продукції. В цих комплексах спеціалізація за природними зонами проявляється значно менше, ніж у рослинницько-промислових. Проте поглиблення її відповідно до можливостей кормової бази різних природних зон - важливий резерв інтенсифікації тваринницьких галузей.

Особливістю спеціалізованих комплексів є те, що у кожному з них на основі діючих типів господарських ферм і тваринницьких комплексів сформувались територіальні тваринницькі системи, в яких виробництво кормів, відтворення стада, вирощування молодняку і виробництво кінцевої продукції тваринництва поєднуються у технологічному і територіальному відношенні. Тваринницькі територіальні системи становлять основу для формування сировинних зон переробних підприємств.

Розвиток тваринницько-промислових комплексів має здійснюватися з урахуванням вимог щодо охорони природного середовища, поліпшення екологічного стану довкілля. У місцях зосередження тваринницьких ферм забруднюються землі, природні водоймища, погіршується санітарний стан населених пунктів.

Размещено на Allbest.ru