Агробіологічні основи технології вирощування озимого зерна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему "Агробіологічні основи технології вирощування озимого зерна"

Виконав Генєв Георгій

Одеса - 2010

Зміст

1. Вступ

2. Ботаніко-біологічна характеристика озимого жита

2.1 Ботанічна характеристика

2.2 Біологічні особливості

2.3 Стан вивчення одного з агротехнічних заходів по вирощуванню озимого жита (огляд літератури)

3. Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика

4. Ґрунтово-кліматична характеристика зони

4.1 Кліматичні умови

4.2 Ґрунтові умови

5. Система агротехнічних заходів, які забезпечують отримання високих врожаїв

5.1 Місце в сівозміні та попередники

5.2 Система основного обробітку ґрунту

5.3 Система удобрення

5.4 Передпосівний обробіток ґрунту

5.5 Підготовка насіння до сівби

5.6 Сівба

5.7 Догляд за посівами

5.8 Збирання врожаю та боротьба з втратами

5.9 Первинна доробка врожаю

6. Технологічна карта вирощування культури

Висновки

Список використаної літератур

Вступ

Жито належить до роду Secale L., що містить 13 видів, зокрема 11 диких, 1 - сорнопольовой (S. Segetale Zhukk.) і 1 - культурний (S. Cereale L.). Назва роду жита Secale - похідне від слова Seda - серп. Цей корінь зустрічається в кельтських, німецьких і слов'янських мовах. Процес формування іржі виду S. Cereale L. був тривалим, обумовлений поряд біологічних особливостей цієї рослини. З них головна - це менша, ніж у пшениці, вимогливість до умов зростання. Крім того, жито по морфологічних і біологічних особливостях має деякі переваги перед озимою пшеницею і озимим ячменем, в посівах яких формувалося жито. При просуванні озимої пшениці і озимого ячменю з півдня на північ, схід, захід і у високогірні райони з ними, природно, потрапляло в ці зони сорнопольове жито виду S. Segetale L. Завдяки невибагливості і витривалості вона поступово витісняла пшеницю в північних і високогірних районах і сама ставала культурною рослиною. Отже, сучасне культурне посівне жито - це той матеріал, який століттями відбирався з сорнопольового жита. Виділившись в чисту культуру, озиме жито вже під впливом людини набуло тих якостей, які їй властиві в даний час.

Озиме жито в нашій країні є другою важливою після пшениці культурою. Продовольча цінність його визначається значним вмістом в зерні білків (12,8%) та вуглеводів (69,1%).

Наявність у житньому хлібі повноцінних білків, багатих на незамінні для людей амінокислоти, особливо на лізин, аргінін та ін., великої кількості легкозасвоюваних вуглеводів, а також дуже важливих вітамінів (А, В1, В2, В3, В6, РР, С), значна калорійність (1 кг житнього хліба забезпечує людину 2481,2 ккал) свідчать про його високу поживність як продукту харчування, особливо при виконанні людиною фізичної праці. Слід додати також, що, з'їдаючи 500 г житнього хліба, людина повністю забезпечує себе залізом і фосфором та на 40% - кальцієм.

У складі зерна жита є ненасичені жирні кислоти, що здатні розчиняти холестерин в кровоносній системі людини, який викликає важке захворювання - атеросклероз. Завдяки цьому лікарі рекомендують людям старшого віку вживати житній хліб як профілактичний засіб від можливого захворювання.

Житній хліб має підвищену кислотність, яка зумовлена життєдіяльністю молочних бактерій. Це надає йому приємного смаку і запаху та інших цінних кулінарних ознак.

Проте в зерні жита менше, ніж пшениці, міститься клейковини (8 - 26%), яка, крім того, більш рухлива і гірше розтягується. Тому житній хліб менш об'ємний і швидше черствіє.

Зерно жита використовується і для технічних цілей. Воно переробляється на спирт, крохмаль, патоку. Із соломи виготовляють оцтову кислоту, лігнін, целюлозу та ін.

Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні популярних сортів хліба. Наприклад, відомий Український хліб залежно від сорту має у своєму складі від 80 до 20% житнього та від 20 до 80% пшеничного борошна.

Озиме жито є також цінною кормою культурою. У тваринництві у вигляді концентрованого корму використовують житні висівки та кормове борошно, які містять 11 - 12% білків і добре засвоюються тваринами. Сіють озиме жито на зелений корм, яким забезпечують велику рогату худобу в ранньовесняний період. Нерідко озиме жито вирощують і на сіно. Солому жита використовують як грубий корм у вигляді запареної січки, а також для виготовлення парникових мат, корзин, паперу.

Агротехнічне значення жита полягає в здатності пригнічувати бур'яни внаслідок великої кущистості і швидкого росту. Озиме жито на зелений корм є добрим попередником для озимої пшениці, а на зерно для просапних і ярих культур.

Посівна площа жита в Україні становить по роках 500 - 700 тис. га, що недостатньо для потреб народного господарства. Поширене в основному на Поліссі і в Лісостепу України. Має значне поширення у Німеччині, Франції, Польщі, Швеції, Норвегії, у США, Канаді. Загальна світова площа озимого жита сягає 30 млн. га.

Статистика вирощування та споживання . Найбільші 10 виробників жита (млн/т):

Росія 3,6

Польща 3,4

Німеччина 2,8

Білорусь 1,2

Україна 1,1

КНР 0,6

Канада 0,4

Туреччина 0,3

США 0,2

Австрія 0,2

У світ 13,3

Джерело: FAO

Жито вирощується переважно в Центральній, Східній та Північній Європі. Район вирощування простягнувся від півночі Німеччини через Польщу, Україну, Білорусь, Литву до центральних районів Росії. Також жито вирощується в Канаді, США, Аргентині, Туреччині, Казахстані та Китаї.

Переважно кожна країна вирощує його для власних потреб, оскільки споживання жита у світі знижується, і міжнародна торгівля майже відсутня. Навіть у разі експорту жито вивозиться в незначних обсягах лише до сусідніх країн. Так, лише в Росії виробництво жита знизилося з 13,9 млн. тонн в 1992 році до 3,4 млн. тонн в 2005 році, в Польщі з 5,9 до 3,4 млн. тонн.

Середня урожайність зерна озимого жита в Україні нижча, ніж озимої пшениці. Наприклад, у 1990 -- 1995 рр. вона не перевищува­ла 20-24,3 ц/га, що на 10,1 - 15,9 ц/га менше порівняно з озимою пшеницею. В окремих районах України урожайність жита вища від середніх показників, але різниця між урожайністю озимої пшениці і жита в областях не зменшується, а навпаки, частіше збільшується на користь озимої пшениці. Наприклад, у Київській області урожайність озимої пшениці становила в середньому 46,7 ц/га, а озимого жита 26,4 ц/га, або на 20,3 ц/га менше. Проте озиме жито також відзначається високим потенціалом урожайності, особливо при вирощуванні його на родючих ґрунтах. Наприклад, на сортодільницях України ( Хмельницької, Тернопільської, Рівненської обл.) його урожайність досягала 45 -- 60 ц/га і більше, а на Покруйській сортодільниці (Литва) -- навіть 82,3 ц/га, що є свідченням великих можливостей сільськогосподарського виробництва у збільшенні валових зборів цінного житнього зерна.

2. Ботаніко-біологічна характеристика озимого жита

2.1 Ботанічна характеристика

Клас: Однодольні (Liliopsida)

Родина: Тонконогові (Poaceae)

Рід: Жито (Secale)

Вид: Жито посівне(Secale cereale)

Жито посівне (Secale cereale) -- однорічна трав'яниста рослина. Як кормове вирощують також культурне багаторічне жито, одержане А. І. Державіним при схрещуванні дикого багаторічного жита з однорічним культурним посівним житом.

Посівне жито в природі є диплоїдною формою (2n-14). В останні десятиріччя селекціонерами шляхом подвоєння кількості хромосом було створене тетраплоїдне жито (2n-28), сорти якого формують крупне зерно (маса 1000 зерен досягає 50-55 г) та міцну, стійку проти вилягання соломину.

Жито відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину до 1,5-2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з ґрунту поживні речовини з важкорозчинних сполук. Завдяки добре розвиненій кореневій системі з підвищеною поглинаючою здатністю, відносно менш вимогливе до ґрунтів. Жито краще інших культур поглинає фосфор із важкорозчинних сполук ґрунту. По засвоєнню із ґрунту калію дещо поступається тільки вівсу.

Вузол кущіння у жита формується на трохи меншій глибині від поверхні ґрунту (1,7-2 см), ніж у пшениці (2-3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший -- глибоко, а пізніше другий -- близько до поверхні ґрунту, який стає головним. Інтенсивність кущіння у жита досить висока -- кожна рослина утворює 4-8 пагонів, а за сприятливих умов -- до 50-90.

Стебло -- порожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5-7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Висота стебла залежно від умов вирощування та сорту коливається від 70 до 180--200 см (у середньому 80-100 см).

Листки шорсткі, покриті восковим нальотом. Довжина листкової пластинки -- 15-30, ширина -- 1,5-2,5 см. В основі пластинки міститься короткий язичок і короткі голі або слабоопушені вушка.

Суцвіття - складний колос чотирьох типів: призматичний, округлий, гранчастий, і негранчастий.

Колос у жита остистий, незакінченого типу -- на верхівці стрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Стрижень колоса сплюснутий, опушений, членики опушені. Колоски в основному двоквіткові, рідко три- , чотири-квіткові. У колосі міститься 30-40 колосків. Колоскові луски вузькі, шилоподібні; зовнішня квіткова луска має війчастий кіль, який закінчується остюком завдовжки 3-4 см. Остюки притиснуті до колоса або розходяться в боки. Середня довжина колоса 7-14 см. За формою він залежно від сорту буває призматичним, веретеноподібним, видовжено-еліптичним. У призматичного колоса лицьова і бічна сторони однакової ширини по всій довжині; веретеноподібного -- бічна у нижній третині колоса ширша за лицьову; видовжено-еліптичного -- лицьова вужча від бічної, колос від середини звужується до основи і верхівки. Колос у посівного жита залежно від сорту різної щільності. За кількістю колосків на 10 см довжини колосового стрижня розрізняють жито з дуже щільним колосом -- при наявності понад 40 колосків на 10 см, з колосом вище середньої щільності -- 36-39 колосків, середньої -- 32-35 та нещільним колосом -- менше 32 колосків.

Зерно жита різне за розміром, формою, забарвленням. Довжина його -- 5-10 мм, ширина -- 1,5-3,5, товщина -- 1,5-3 мм. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита -- 20-35, тетраплоїдного -- 35-50 г. Форма зерен видовжена (з відношенням довжини до ширини більше 3,3) або овальна (з відношенням довжини до ширини 3,3 і менше) з помітною поперечною зморшкуватістю на поверхні. За забарвленням розрізняють зерно біле, зеленувате, сіре, жовте, темно-коричневе.

2.2 Біологічні особливості

Озиме жито - продовольча культура, що має зерно, багате амінокислотами, кальцієм і іншими речовинами, які додають житньому хлібу високу поживність і прекрасні смакові якості. Вона володіє холодостійкістю, посухостійкістю, здатністю засвоювати з ґрунту труднодоступні форми фосфору.

Жито - типова перехресно запильна рослина довгого світлового дня. Пилок переноситься повітрям. Сприятливою для запилення є тиха тепла погода при достатній вологості повітря. У жарку погоду при низькій вологості повітря пилок втрачає життєздатність. Ненесприятливою для запилення є вітряна і дощова погода. До тепла жито пред'являє помірні вимоги. Насіння починаю проростати при температурі 1 - 2 °С, сходи з'являються на поверхні ґрунту при 4 - 5 °С. Для нормального розвитку рослин восени сума ефективних температур від сходів до припинення осінньої вегетації повинна складати 400 - 500°. Для повного циклу розвитку скоростиглих сортів потрібний 1000 - 1700°, середньостиглих - 1200 - 1800°, пізньостиглих - 1300 - 1900°.

Серед озимих хлібів жито - сама морозостійка культура. Добре розвинені рослини переносять пониження температури на глибині залягання вузла кущення до мінус 20 - 25°С.

Озиме жито відновлює вегетацію рано навесні, швидко росте активно пригнічує бур'яни. Вона належить до порівняльних посухостійких рослин, що пов'язане з могутнішою і глибшою, чим у інших зернових культур, кореневою системою. Вона проникає на глибину 1.5-2 м. і здатна засвоювати фосфор і калій з важкорозчиних сполук. Вона менш чутлива до кислотності ґрунту. Добре росте при рН 5.3-6.5. Тому його можна вирощувати на малопридатних для пшениці піщаних підзолистих ґрунтах. Але кращими є родючі структурні чорноземи і сірі лісові ґрунти середнього та легкого суглинкового механічного складу. Погано росте на важких глинах, заболочених, засолених ґрунтах.

На створення 1 ц зерна жито витрачає 6 - 8 мм запасів ґрунтової вологи. Критичний період ії поживання доводиться на фази виходу в трубку - колосіння.

Сходи жита з`являються швидше ніж у пшениці на 1-2 дні. На 1-2 дні швидше воно починає кущитись. Вузол кущення закладається ближче до поверхні ґрунту (1.7-2.5 см), частіше зустрічаються дво- і трьох вузлові рослини. Кущення у нього проходить в основному восени. Весною воно починає трубкування через 18-20 днів від початку весняного відростання, а через 40-50 днів виколошується. Цвітіння настає через 7-12 днів від початку колосіння (у пшениці через 4-5) і триває 7-9 днів. Фаза молочної стиглості настає за 10-14 днів після цвітіння і триває 8-10 днів. Через 2 місяці після колосіння жито дозріває. Після збиральне достигання протікає довше, тому воно рідше проростає в колосі. Маса 1000 зерен у диплоїдних сортів - 23-38 г, у тетраплоїдних - 35-52 г

Транспіраційний коефіцієнт - 340-450. На формування 1ц зерна з ґрунту забирає 2.9-3.3кг азоту 1.1-1.4кг фосфору, 2.2-3кг калію.

Урожай озимого жита, як і інших колоскових культур, визначається трьома компонентами: числом продуктивних стебел на одиниці площі, числом зёрен в колосі і масою зернівки. Продуктивні органи формуються не одночасно, а послідовно на певних етапах органогенезу. Тому низькі показники одного з компонентів врожайності частково компенсувати інтенсивнішим розвитком інших. В той же час в процесі зростання і розвитку у рослин при настанні несприятливих умов або виснаженні живильних речовин може відбутися процес редукції - скидання частини втеч або інших продуктивних органів. Таким чином, рівень врожайності залежить як від процесу утворення продуктивних органів, так від їх редукції і, дії на ці процеси, можна управляти формуванням урожаю в період вегетації.

У жита, як і інших злаків, розрізняють наступні фази розвитку:

Проростання насіння. Для проростання сім'я необхідно три чинники: вода, тепло і кисень. Насіння озимого жита може поглинути до повного насичення в середньому 50 - 70% води від ваги сухого насіння (Кулешов, 1963). Насіння жита може проростати при дуже низькій температурі, навіть при 0°С, але краща температура для проростання зародкового коріння 3,8°С.

Фаза сходів. Сходи озимого жита зазвичай з'являються через 5 - 6 днів після посіву. Нирка, зростаючи, утворює так звану пір'їнку. Це - колеоптиль, усередині якого приховані зародкові листочки і конус наростання. Вихід першого зеленого листа вважається появою сходів. Підвищена температура сприяють появі над ґрунтом листа навіть раніше, ніж колеоптиль. При зниженій температурі лист і колеоптиль ростуть одночасно.

Кущення жита. Це біологічний процес має дуже важливе значення в житті рослин, оскільки у фазу кущення у рослин утворюється втечі і стеблове коріння, тобто закладаються органи, що визначає урожай.

Фаза виходу в трубку. Витягування першої міжвузловини на 5 - 6 см і появи нижнього стеблового вузла на поверхні гранту прийнято вважати фазою виходу в трубку. З цієї миті починаються швидке зростання стебел і розвиток колоса, ув'язненого усередині трубки листових піхв. В цей час закінчується утворення основної маси листя.

Фаза колосіння характеризується висуненням колоса з піхв листя. Часом колосіння вважають момент, коли колос настільки висувався, що видно місце прикріплення суцвіття до стебла. При колосінні листя розсувається унаслідок витягування міжвузля.

Час колосіння жита залежить від умов середовища. У південних районах ця фаза розвитку починається раніше, ніж на півночі.

Цвітіння. До виходу тичинок з квітки зовнішня луска щільно прилягає до внутрішньої. При цьому викидаються тичинки і назовні виходить перисте рильце товкача. Цвітіння починається з квіток середньої частини колоса. Пилок, перенесений вітром на рильці іншої квітки, проростає, проникає через товкач і зливається з яйцеклітиною. На рильці своєї квітки пилок зазвичай погано проростає, і запліднення не відбувається.

Дозрівання. Оскільки колосіння відбувається не одночасно, те зерно від різних втеч формується за різних погодних умов. Розрізняються три фази дозрівання зерна - молочну, воскову і повну стиглість.

2.3 Стан вивчення одного з агротехнічних заходів по вирощуванню озимого жита

Збирання врожаю

Важливо не тільки виростити добрий врожай, але і без втрат, із збереженням високих якостей зерна зібрати його. Період збирання - самий напружений в сільському господарстві. Він співпадає з осінньою сівбою, підготовкою ґрунту під урожай наступного року і із заготівкою кормів.

Практика показує, що можна добре провести сівбу, зразково доглядати за посівами, виростити високий урожай, проте якщо збирання буде неякісним і розтягнутим, то це веде до великих втрат і зниження валового збору зерна.

Причини втрат зерна можна звести в три групи: біологічні, організаційні і непередбачені. Біологічні втрати - це втрати посівних і хлібопекарських якостей зерна, пов'язані з сортовими особливостями рослин і зерна: диханням, проростанням, самозігріванням, розвитком мікроорганізмів, комах і кліщів; організаційні - втрати, викликані агрономічними, технічними, технологічними, природно-господарськими, економічними причинами, розкраданням і псуванням, низькій кваліфікації кадрів. Непередбачені - втрати унаслідок засух, суховіїв, повеней, зливових і обложних дощів, ураганів і бурь, граду, ранніх заморозків і снігу.

При комбайновому збиранні джерела і види втрат також можуть

бути різноманітними. Величина втрат зерна багато в чому визначаються термінами, способами прибирання і організацією збиральних робіт в цілому.

Терміни збирання. Жито прибирають в кінці воскової стиглості (роздільний спосіб) або в повну стиглість при вологості зерна 14 - 17% - пряме комбайнування (Зінченко О. І. Рослинництво. 2001).

Способи збирання. В даний час озиме жито збирають роздільним способом і прямим комбайнуванням. Основним способом слід рахувати роздільне збирання. Вона дозволяє на п'ять - вісім днів раніше приступити до скошування в порівнянні з прямим комбайнуванням, а це зменшує час перебування жита на кореню і значно ослабляє напруженість робіт.

У разі прямого комбайнування засмічених або таких, що нерівномірно дозрівають посівів молотарка комбайна не справляється з обробкою вологого оберемка; очищення працює незадовільно; неминучі великі втрати зерна; продуктивність комбайна низька, а витрата палива велика; у бункер потрапляє вологе зерно, на сушку і підробку якого витрачається багато сил і засобів.

Роздільне збирання засмічених і нерівномірно дозріваючих посівів набагато скорочує втрати. Вона дає можливість отримувати суху солому, яка добре зберігає свої кормові якості і придатна до тривалого зберігання; дозволяє відразу ж услід за збирання підібрати її, що забезпечує своєчасне проведення обробки ґрунту.

Продуктивність комбайнів на роздільному прибиранні збільшує на 25 - 30%. Застосування цього способу дає можливість отримати також сухе і чисте зерно, внаслідок чого зменшуються витрати праці і засобів на післяжнивну обробку його на струмах.

Критерії хлібної маси з погляду придатності ії до збирання роздільним способом.

Сумарна довжина зрізаних стебел на 1 м зібранного поля повинна бути не меншого 100 пог. м, а сумарна довжина зрізаних стебел на 1 бог. м валу - приблизно 700 - 800 пог. м. Для отримання хорошого валу однаково важливі і кількість стебел на площі і їх висота. У приведеному вище першому показнику враховані обидва ці чинника. Він є твором середньої висоти зрізаних стебел на їх число. Маса валу не повинна бути менше певної величини. Інакше різко зростають втрати. Для оцінки валу використаний також принцип підсумовування довжини зрізаних стебел. Другий показник є твором першого на ширину захоплення жниварки. Наприклад, на 1 м поля є 240 стебел, їх середня довжина складає 65 см, висота зрізу - 15 см. Середня довжина зрізаних стебел рівна 50 см, сумарна довжина зрізаних стебел, зібраних з 1 м поля, - 120 пог. м. В цьому випадку формується стійкий вал.

Припустимо, що поле, вказане в попередньому прикладі, прибирають жниваркою ЖВН-6А, фактичне захоплення якої складає 5,9 м. Сумарна довжина скошених стебел в 1 пог. м валу буде рівний: 120 Ч 5,9=708 пог. м. Отже, є умови для формування стійкого валу. Якби це поле прибирали малозахватною жниваркою ЖБ-4,6, то вал виявився б незадовільним. Фактичне захоплення ЖБ-4,6 рівне 4,3 м. Сумарна довжина зрізаних стебел в даному випадку дорівнювала б: 120 Ч 4,3=516 пог. м. Це показник поганого валу (менше 700 пог. м)

Для роздільного прибирання озимого жита застосовують жниварки ЖВН-6А, ЖВН-10, ЖВС-6, ЖНР-4,9А, ЖНР-4А і ін. залежно від району, стану посівів, їх врожайності і розмірів полів. Підбирач хлібної маси навішують на комбайн.

При збиранні високоврожайного жита слід застосовувати широкозахватні навісні жниварки ЖШН-6, які укладають зрізані стебла на стерню тонкими широкими валками. Підбір їх повинен здійснюватися також широкозахватними підбирачами.

Для усунення втрат зерна на всіх жниварках встановлюють колосопідйомники, а на підбирачах - відповідні пристосування для підбору маси, що підсохнула, у валках.

Застосовують наступні способи руху валкових жаток: загородний з правим поворотом на кінцях заганяння; загородний з розширенням прокошування; кругом; човниковий.

Загородний спосіб використовують при збиранні довгих полів правильної форми, а також полеглих посівів. Допустимо, що ширина кожному з суміжних заганянь - 180 м. Жниварка починає косити перше заганяння в пункті А, а в кінці заганяння розгортається і приступає до прибирання другого заганяння в пункті Б. Надалі вона продовжує розширювати прокошування до тих пір, поки він не порівняється по ширині з нескошеними частинами обох заганянь. В даному випадку ця величина складає 120 м. Потім жниварка докошує кожне заганяння окремо і починає розширювати прокошування між наступною парою суміжних заганянь. При роботі за цим способом неодружені проходи агрегату зменшуються майже на 30% в порівнянні з роботою за звичайним загородним способом.

За наявності на довгих кінцях поля вільних виїздів доцільно застосовувати човниковий спосіб. Його використовують головним чином на прибиранні зернових жниваркою ЖВН-6А.

У разі роботи у кругову довжина заганяння повинна бути в 3 - 5 разів більше за ії ширину. На прокошуваннях використовую, як правило, жниварки ЖВН-6А.

Прокошувати поле жниваркою ЖВН-10 можна лише в тому випадку, якщо величина валу не перевищує допустимої норми. На малюнку 12 показана схема роботи жниварки ЖВН-6. Жниварка А починає обкос на низькому зрізі 10 - 12 см, рухаючись навколо поля проти годинниковій стрілці. Вал укладається впритул до кромки нескошеної частини поля. На розі жниварка розгортається для другого проходу і починає рухатися в протилежному напрямі з вищим зрізом 25 - 30 см, щоб скошена маса лягала на первинний вал. При другому заході операції обкосу поля і прокошування між заганяннями суміщають.

У зв'язку з тим, що ступінчастість зрізу необхідна не тільки на обкосі, але і прокошуваннях, для низького зрізу жниварку встановлюють на черевики, а високий зріз регулюють за допомогою гідравлічних циліндрів. Якщо не застосовувати ступінчастого зрізу і укладання другого валу на перший, то загальний вал від двох прокошувань може вийти настільки широким, що його важко буде підібрати.

Прийму обкосу і кутових прокошувань для збирання у кругову.

Жниварка ЖВН-6 також рухається спочатку проти годинникової стрілки і працює на низькому зрізі, а при другому проході - у зворотному напрямі, косить вище і суміщає обкос кутовими прокошуваннями.

Величина загороди, як правило, повинна бути не менш повній добовій продуктивності жниварки. Чим більше площа заганяння, тим працездатніша робота: менше йде часу на переїзди.

Для роздільного прибирання заганяння готують не так, як для прямого комбайнування. Самохідний комбайн, що готує заганяння для прямого прибирання, повністю прибирає зернові з площ прокошувань і обмолочує їх. Солому відразу ж відвезли з поля. Той, що укладається жниваркою винен добре, без втрат утримуватися на стерні і відповідати пропускній спроможності молотарки комбайна. Для цього потрібно знати масу 1 пог. м валяння, яке залежить від співвідношення зерна і соломи і вживаних жаток . Якщо хлібна маса 1 пог. м важить менше 1,5 кг, то вал виходить нестійким. При масі валу більше 5 кг слід працювати на першій зниженій передачі. Кращі механізатори широко застосовують підвищені швидкості на косінні валковими жниварками. Жниваркою ЖВН-6А прибирають зернові на швидкості до 8 км/ч, жниварками ЖРБ-4,9 і ЖРС-4,9А - до 10 км/ч з мотовилами і до 13,5 км/ч - без них. Добре укладений вал поступає до підбирача суцільною стрічкою.

Для запобігання втратам необхідно правильно регулювати ріжучий апарат жниварки і збиральних машин. Вал мотовила на прибиранні високих зернових, що не вилягли, встановлюють попереду ножа, планки його повинні стосуватися рослин на рівні 2/3 висоти від місця зрізу. Якщо стеблостій густий і мотовило не встигає укладати на полотно всі скошені стебла, збільшують число оборотів і регулюють мотовило так, щоб планки торкалися стебла набагато вище за його середину. Не можна допускати сильних ударів планок мотовила по колосах.

Важливе значення в боротьбі з втратами при роздільному збиранні має правильна висота зрізу. При цьому виходять з того, що вал повинен міцно триматися на стерні і добре продуватися. Для стійкого утримання валу потрібно мати не менше 300 стебел на 1 м, оптимальна висота стерні озимого жита повинна бути в межах 18 - 22 см.

У разі роздільного прибирання велику роль грають також ширина і лощина валу, сильно впливають на хід дозрівання, висихання солом'яної маси і збереження зерна.

Збирання прямим комбайнуванням проводять на висоті зрізу не більше 15 см. Лише на прибиранні зернових з підсівом трав висоту зрізу збільшується до 20 см. Низькорослі і полеглі зернові косять не вище на 10 см. швидкість руху комбайна не повинна перевищувати 8 км/ч. Приведені швидкості руху комбайна СК-4(Ніва) за різних умов прямого збирання. Способи руху ті ж, що і при роздільному збиранні (Зілашин Л. Р. Озиме жито).

3. Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика Харківська 55

озимий жито врожай агротехнічний

Створений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр'єва шляхом багатократного індивідуально - сімейного відбору з посіву жита сорту Харківська 194.

Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос веретеновідний і призматичний, середньої довжини і щільності. Ості колосів середньої довжини, грубі.

Зерно овальне, напіввідкрите, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерён - 26-30 р. Консистенція борошниста, рідше напівсклоподібна. Склоподібність - 33 - 41%. Зміст білка - 9,6 - 13,7% .

Хлібопекарські якості хороші. Досить стійкий до обсипання.

Соломина середньої висоти (120 - 150 см), міцна, досить стійка до вилягання. У роки з вираженим виляганням значно перевершує по врожайності інші сорти. Загальна і продуктивна кущистість висока.

Сорт середньопізній (тривалість періоду від посіву до воскової стиглості - 304 - 329 днів). Зимостійкість вище середньою. Посухостійкість хороша. Поражаємость бурою іржею середня.

По врожайності на 2 - 3 ц/га перевищує сорт Харківська 194.

Харківська 60.

Також виведений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр'єва шляхом сімейного відбору з гібридів сортів Харківська 194 і Петкус короткостебельний.

Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос призматичний і веретеновідний, середньою довга і щільність. Ості довгі, такі, що напіврозходяться, досить міцні. Колоскові луски ланцетообразне, з короткими остевідним придатком. Зовнішні квіткові луски роздуті, несуть по кілю грубі густі вії.

Зерно напіввідкрите, овальне, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерен - 27 - 31 р. Зміст білка - 12%. Мукомельні і хлібопекарські якості хороші.

Соломина товста, міцна, середньої висоти (130 - 150 см), досить стійка до вилягання. Листя широке. Кущистість висока, форма куща проміжна.

Сорт середньо спілий, тривалість періоду від посіву до воскової стиглості складає 306 - 321 день. Зимостійкість вище середньою, стійкість до сніжної цвілі. Посухостійкість хороша. Врожайність висока - 48,2 ц/га.

Первісток

Материнська форма гібрида - простий міжлінійний стерильний гібрид, батьківська форма - синтетичний сорт Харківське 98.

Занесений до Реєстру з 2003 року для Лісостепу та Полісся

Різновид - вульгаре, диплоїд, має високу стабільну врожайність, кущ прямостоячий, кущистість висока, зерно крупне, овальне, сіро-зеленого кольору. Маса 1000 зерен 35-40 г.

Зимостійкість та посухостійкість високі, стійкий до основних хвороб, вилягання за роки випробовування не спостерігалося. Хлібопекарські якості вище ніж у сорту Харківське 98.

Потенційна урожайність 9,0-9,5 т/га.

В конкурсному сортовипробуванні незалежно від кліматичних умов і рівня урожаю стабільно перевищував на 1,0-1,2 т/га стандарт і за цією ознакою знаходиться на рівні кращих популяційних комерційних гібридів Німеччини.

Рекомендується для господарств з високою культурою землеробства всіх зон України.

Слобожанець

Лінійно-популяційний гібрид, материнська форма - простий стерильний гібрид, до складу якого входять: л. 691 ЧС, л. 1358 ЗС; батьківська форма - сорт-синтетик Діхар.

Занесений до Реєстру з 2008 року для Степу та Лісостепу.

Різновид - вульгаре, диплоїд, кущ прямостоячий, кущистість висока, зерно крупне, овальне, сіро-зеленого кольору. Маса 1000 зерен 34-37 г.

Зимостійкість та посухостійкість високі, стійкий до основних хвороб, вилягання не спостерігалося, хлібопекарські якості на рівні гібрида

Середня врожайність - 7,93 т/га. В конкурсному сортовипробуванні за врожайністю перевищував національний стандарт Харківське 98 на 2,08 т/га і на 0,45 т/га гібрид Первісток.

Хлібопекарські якості вище ніж у сорту Харківське 98. Число падіння 320-352 с.

Рекомендується для господарств із високою культурою землеробства всіх зон України.

Юр'ївець

Створено на основі вітчизняного вихідного матеріалу. Материнська форма - простий міжлінійний гібрид F1 мс (л.691 ЧС л. Вятка ЗС), батьківська - запилювач сорт-синтетик Хар-ківське 98.

Занесений до Реєстру з 2007 року для Степу та Полісся.

Різновид - вульгаре, диплоїд. Зимостійкість та посухостійкість високі, стійкість до основних хвороб вища середньої, вилягання не спостерігалося, хлібопекарські якості на рівні гібрида Первісток.

Середня врожайність - 6,99 т/га. Маса 1000 зерен 35-40 г.

В конкурсному сортовипробуванні за врожайністю перевищував національний стандарт Харківське 98 на 2,08 т/га і на 0,45 т/га гібрид Первісток. Збільшення урожайності обумовлено ефектом гетерозису за продуктивною кущистістю та кількістю зерен в колосі (щільність колоса становить 3,2 колоски на 1 см колосового стрижня, у гібрида Первісток - 2,8

4. Ґрунтово-кліматична характеристика зони

4.1 Кліматичні умови

Більша частина території Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, плавно знижуючогося до Чорного моря. На узбережжі Одеської області велика кількість лиманів, повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними природними насипами. Крупніщі лимани Куяльницький і Хаджибейський.

Клімат Одеської області помірно континентальний, з жарким сухим літом і м'якою малосніжною нестійкою зимою. Середня температура на півдні: у січні - 2°С; липні +23°С. Загальна сума опадів коло 410 мм за рік. Опади випадають головним чином літом, часто в виді злив. Південна половина Одеської області схильна до посух.

Зима в самої Одесі помірно м'яка - середня температура в січні - 3°С, літо дуже тепле, посушливе - середня температура липня +22°С. В Одеському регіоні випадає за рік коло 350 мм опадів. Чорне море в районі Одеси узимку може замерзати на нетривалий час.

Тривалість вегетаційного періоду в Одеської області від 168 до 200 діб.

Річна сітка Одеської області повністю належить басейну Чорного моря. Головні ріки: Дунай (з Кілійским гірлом), Дністер (з притокою Кучурган), Колима й Савранка (притока Южного Бугу). Дельта Дунаю і плавні Дністру місцями заболочені. Багато мілких пересихаючих річок. Крупні ріки мають важливе господарське значення для судноплавства, зрошення і гідроенергетики. В приморській смузі багато прісноводних (Кагул, Ялпуг, Катлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас) озер.

4.2 Ґрунтові умови

Ґрунти Одеської області формувались в умовах помірно-теплого клімату, недостатнього зволоження, рівнинного рельєфу, неоднорідного за походженням, геологічною будовою та абсолютними висотами, під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю на карбонатних ґрунтотворних породах (середньо- і важко суглинкових лесах і лесовидних суглинках). На схилах балок і горбистих вододілів на поверхню виходять різні відклади : глини, вапняки, кристалічні породи, які також є ґрунтотворними породами для ґрунтів Одеської області. Зональними грунтами Одеської області є чорноземи звичайні і південні, середнє і мало гумусні.

Чорноземи південні. Сформувалися під типчаково-ковильно-степовою рослинністю за умов посушливого клімату. Характерною рисою цих чорноземів є ущільнення перехідних горизонтів з деяким збільшенням у них вмісту мулистих часток, що зростає з півночі на південь. Глибина гумусованності профілю залежить від географічного положення і гранулометричного складу. Зі сходу на захід вона зростає на легкоглинистих та важкосуглинкових різновидах і становить на лівобережжі - 50 - 75, а на правобережжі - 65 - 85 см. Чорноземи південні мають нейтральну або слабо лужну реакцію (рН - 6,5 -7,5). Щільність - 1,11-1,13.

Найпоширенішими серед даних ґрунтів є чорноземи південні малогумусні, що утворилися на лесах. Вони залягають на рівних слабостічних плато та їх положистих схилах на лесах важкого гранулометричного складу.

Будова профілю: гумусовий горизонт глибиною 27-40 см з вмістом гумусу 3-5,5%, темно-сірий орний шар пилувато-грудкуватий, часом брилистий , підорний зернистий; верхній перехідний горизонт (Нр) глибиною 10-20 см, темно-сірий з буруватим відтінком, грудкуватий; нижній перехідний горизонт глибиною 10-20 см, темно-бурий, грудкувато-горіхуватий, ущільнений, з натяками на плями гумусових речовин. Ґрунтотворна порода - лес, палево-бурий, з глибини 65-120 з рясною білозіркою, а з глибини 200-400 см і глибше містить друзи гіпсу.

Чорноземи звичайні. Сформувались вони переважно на карбонатних, добре дренованих, лесових породах, при недостатньому зволоженні, під трав'яною рослинністю степів, де процеси нагромадження органічних речовин досягають найвищого рівня. Вміст гумусу в орному шарі становить 3-5%.

За механічним складом переважають легкоглинисті та важко суглинкові відміни. Гумусовий горизонт разом з перехідним становить у них 100 - 120 см, отже глибина закипання дуже коливається, але частіш за все лежить на рівні 90 - 120 см. Гумусу в верхньому шарі від 4,25% у важко суглинкових відмін до 4,71% у легкоглинистих, а на глибіні 80 - 90 см у важко суглинкових - 2,25%, у легко глинистих - 2,3%. У супіщаних відмінах на глибині 0 - 10 см гумусу - 2,08% , на глибині 40 - 45 см - 1,54%, тобто вдвоє менше, ніж у важких відмінах цих ґрунтів. Профіль розчленовується на гумусовий горизонт глибиною 40-60 см, підорний шар дрібнозернистий, розсипчастий. Інколи з білозіркою в нижній частині. У ґрунтотворній породі з глибини 110-120 до 160-170 см зустрічається білозірка, багато червориїн, що пронизують лес до глибини 160-180 см і нерідко заповнені гумусова ним матеріалом.

5. Система агротехнічних заходів, які забезпечують отримання високих врожаїв

5.1 Місце в сівозміні та попередники

Порівняно з озимою пшеницею жито вибагливе до попередників, у тому числі й до повторного вирощування. Все ж потенційні можливості районованих сортів найбільшою мірою виявляються при вирощуванні їх після кращих попередників, особливо при недостатньому внесені добрив. За даними дослідів наукових установ, урожайність жита за рахунок попередників підвищується на 6 - 40% . До та таких попередників на Поліссі належать: зайняті пари (люпином, вико-вівсяними сумішами, озимими на зелений корм і силос), багаторічні трави одно укісного використання, рання картопля, льон - довгунець, кукурудза на зелений корм; у Лісостепу - багаторічні трави на один укіс, озимі та кукурудза на зелений корм, вико - вівсяні суміші на зелений корм і сіно, горох на зерно, озима пшениця. При вирощуванні жита слід враховувати можливість вилягання посівів високорослих сортів при розміщені їх після удобрених зайнятих парів і багаторічних трав на родючих ґрунтах.

У такому разі ці попередники доцільніше використовувати під озиму пшеницю, а озиме жито сіяти після інших рекомендованих попередників.

5.2 Система основного обробітку ґрунту

Посів жита у великій мірі, чим посів інших озимих зернових культур, залежить від термінів його проведення. Точне дотримання глибини посіву є головною умовою для проведення багато подальших операцій по догляду за рослинами. У зв'язку з цим вирішальне значення має основний та передпосівний обробіток ґрунту.

Залежно від попередників і ґрунтово-кліматичних умов проводять основний і передпосівний обробіток ґрунту, завданням якого є збереження вологи в орному і посівному шарах на час сівби, знищення бур'янів, поліпшення поживного режиму. Практично такий обробіток здійснюється аналогічно обробітку ґрунту під озиму пшеницю.

Застосовують плужний або безплужний обробіток. В умовах Полісся на ґрунтах з мілким орним шаром проводять на його глибину 22-25 см, який руйнує ґрунтову підошву, але не вивертає її на поверхню.

Якщо озиме жито розміщене після попередників, які рано звільнюють поле, основний обробіток слід проводити за типом напівпарового, який включає залежно від забур'яненості - одне-два лущення дисковими (ЛДГ-10, ЛДГ-15) і лемішними лущильниками (ПЛН-10-25), оранку плугами з передплужниками ПЛН-5-35 або ПЛН-6-35 на глибину 22-25 см або на 18-20 см на ґрунтах з мілким орним шаром та дві-три культивації культиваторами КПС-4, КПГ-4Г й іншими в агрегаті з боронами БЗТС-1,0 або БЗСС-1,0 на глибину послідовно 10-12, 8-10 і 6-8 см. При сівбі жита після гороху, льону, картоплі на чистих від бур'янів полях застосовують обробіток культиваторами-плоскорізами КПГ-2-150 чи ПГ-3-5 в агрегаті з голчастими боронами на глибину 10-12 см; на забур'янених полях проводять лущення та оранку з боронуванням на глибину 20-22 см, яку закінчують за 3-4 тижні до сівби жита. Після кукурудзи, яку збирають незадовго до сівби жита, особливо в посушливих південних областях, основний обробіток доцільно проводити комбінованими агрегатами АКП-2,5 або плоскорізами ОПТ-3-5 в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6 на глибину 8-10 см. Пласт багаторічних трав обробляють важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 на глибину 10-12 см і орють плугами з передплужниками в агрегаті з котками 3ККШ-6 на глибину 25-27 см. Люпин на зелене добриво приорюють у фазі сизих бобиків на глибину 23-25 см не пізніше як за 3-4 тижні до оптимальних строків сівби озимого жита. При використанні люпину на зелений корм оранку проводять на глибину 18-20 см.

Після збирання зернових попередників площу відразу лущать, після чого орють на глибину: на Поліссі 16-18 см, в Лісостепу і Степу - 20-22 см з одночасним коткуванням і боронуванням. Коли до сівби залишається мало часу, кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками.

До сівби озимого жита поле підтримують культиваціями або боронуванням у чистому від бур'янів стані.

5.3 Система удобрення

Для формування високого врожаю жито потребує доброго забезпечення поживними речовинами. На 10ц. зерна витрачається 24 - 35 кг азоту, 12 - 14 кг фосфору і 24 - 26 кг калію. За узагальненими даними, при врожаї 60 ц/га озиме жито виносить з ґрунту 120 -180 кг/га азоту, 40 - 90 кг/га фосфору і 120 - 180 кг/га калію. Винос поживних речовин майже такий, як в озимої пшениці. Це свідчить про те, що для збільшення врожайності жита необхідно вносити потрібну кількість мінеральних добрив, особливо враховуючи ту обставину, що озиме жито вирощується на бідних ґрунтах.

Якщо дотримуватися правильного чергування культур у сівозміні, то органічні добрива краще вносити під просапні культури з тим розрахунком, щоб жито використовувало їх післядію. Проте при вирощуванні зернових культур декілька років поспіль на одному і тому ж полі, виникає потреба вносити органічні добрива безпосередньо під озиме жито.

При внесенні 30 - 40 т/га органічних добрив на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся.

Приріст урожаю жита становить 6--8 ц/га, на чорноземах Лісостепу при 20 - 25 т/га приріст менший - 4 - 6 ц/га. З органічних добрив найвища віддача від гною. Використовують також торфокомпости. Жито добре росте після люпину на зелене добриво, який приорюють одночасно з внесенням фосфорних і калійних добрив (Р_45-60 К_45-60).

Оптимальні норми мінеральних добрив залежать від родючості ґрунту, попередника, запланованого врожаю тощо. Норми внесення мінеральних добрив під жито зазвичай нижчі, ніж під озиму пшеницю. Пояснюється це здатністю кореневої системи жита засвоювати більшу кількість поживних речовин. Крім того, озиме жито високоросліше за пшеницю і без застосування ретардантів часто вилягає.

За даними науково-дослідних установ, рекомендуються такі норми добрив:

- на мало окультурених дерново-підзолистих ґрунтах Полісся - N_60-90 P_60-90 K_60-90 ;

- на середньо окультурених - N_60-90 P_40-60 K_40-60 ;

- на добре окультурених - N_40-60 P_20-40 K_20-40;

- після попередників, під які вносили органічні добрива - N_40-60 P_40-60 K_40-60;

- за інтенсивної технології вирощування норма добрив зростає до N_90-120 P_90-120 K_90-120;

Найкраще повну норму фосфорних і калійних добрив внести під оранку для перемішування їх на всю глибину орного шару. Це сприяє сильнішому розвитку кореневої системи, особливо в осінній період. Фосфорні і калійні добрива малорухомі, дуже повільно рухаються у ґрунті і при внесенні їх під культивацію будуть зосереджені у верхньому шарі ґрунту (хемотропізм).

Азотні добрива краще діють при внесенні в кілька строків впродовж вегетації. На бідних піщаних ґрунтах частину азоту (N₃₀) доцільно внести під основний обробіток, а решту азоту перенести на весняні підживлення. Правила внесення азоту на житі не відрізняються від внесення його на озимій пшениці. На початку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів вологи і азоту в ґрунті вносять під час першого підживлення N_30-50, у фазі виходу в трубку підживляють вдруге (N_30-60), а в фазі колосіння - втретє (N_20-40). Чим пізніше проведено сівбу, тим вищу норму встановлюють для першого підживлення. Вона може становити N_60-80. В такому випадку доза другого підживлення зменшується до N_20-40, а у фазу колосіння - N_40. Азот у фазі кущіння збільшує густоту продуктивного стеблостою, у фазі виходу в трубку - підвищує озерненість колоса, а в фазі колосіння - масу 1000 зерен і вміст білка в зерні.

Щоб запобігти виляганню, важливо дотримуватися рекомендованого співвідношення елементів живлення. Однобічна перевага азоту, що часто спостерігається на практиці, призводить до вилягання, сильного ураження хворобами і зниження врожайності зерна.

Озиме жито вимогливіше від озимої пшениці до забезпечення мікроелементами. Щоб отримати врожай 30-40 ц/га і вище, їх внесення є обов'язковим. Особливо добре жито реагує на внесення мікроелементів на ґрунтах з низьким їх вмістом. Борні добрива вносять на дерново-підзолистих, дерново-глеєвих, торфових та сірих лісових ґрунтах. На цих же ґрунтах, легких за механічним складом (супіщаних і піщаних), необхідно застосовувати мідні добрива. Якщо восени не внесено або внесено недостатньо фосфору і калію, перше підживлення рано навесні проводять нітроамофоскою у нормі 2-4 ц/га.

5.4 Передпосівний обробіток ґрунту

При передпосівній обробці ґрунту слід враховувати вигляд і стан ґрунту, а також проміжок часу між збиранням попередньої культури і посівом озимого жита. Глибина передпосівної обробки залежить головним чином від попередника і потужності орного горизонту.

Метою передпосівної обробки є, зокрема, забезпечення перемішування пожнівних залишків, що вже розклалися, в біологічно активній зоні орного горизонту. Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібно грудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК-5,4, КПШ-Д та інші), обладнані стрілчастими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту - з коткуванням котками 3ККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4-6 см. На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтооборотні машини РВК-6, ВИП-5,6 та ін.., на легких - обмежуються боронуванням.

При короткому періоді між передпосівною обробкою і посівом потрібне застосування плуга з ґрунтоущільнювачем. При цьому слід враховувати, що для цього придатні тільки підпружинені колеса великого діаметру. Тільки в цьому випадку, якщо між оранкою і посівом є достатньо часу для природного осідання, можна відмовитися від застосування ґрунтоущільнювача. Коли до сівби залишається мало часу, кращі результати дає поверхневий обробіток дисковими лущильниками (ЛДГ-10; ЛДГ-15). До сівби озимого жита поле підтримують культиваціями або боронуванням у чистому від бур'янів стані.

Терміни передпосівної обробки ґрунту та її інтенсивність визначаються придатністю ґрунту для обробки . Головне тут, щоб верхній орний шар до моменту посіву мав достатньо хорошу структуру і осів, оскільки дуже пухкий ґрунт призводить до нерівномірного в більшості випадків, дуже глибокого закладення насіння, що веде до прорідження сходів, слабкому кущенню і поганій зимівлі.

5.5 Підготовка насіннєвого (садивного) матеріалу

У інтенсивних технологіях вирощування озимого жита важлива роль належить сортовим якостям насіннєвого матеріалу. Вибір необхідного сорту дозволить повніше розкрити можливості використаної технології, а інтенсивна технологія утворює умови для реалізації потенційних можливостей самого сорту.

Сорти для інтенсивних технологій повинні мати високий потенціал продуктивності, не вилягати, добре відкликатися на високі дози добрив.

Передова практика показують, що в господарствах повинні бути інтенсивні посіви двох-трьох сортів, що доповнюючи один одного за біологічними і господарськими ознаками. Це дозволить повніше використовувати погодні умови, що складаються, і отримати гарантовані урожаї з найбільшою віддачею від матеріальних засобів, що вкладаються .

Підготовка насіння до посіву в умовах інтенсивного обробітку вимагає неодмінного виконання всіх рекомендованих заходів в режимі, що строго наказує. До обов'язкових прийомів підготовки насіння для інтенсивних посівів на додаток до звичайної технології відносяться:

1) калібрування насінного матеріалу на повітряних

машинах або додаткове сортування на пневматичних столах;

2) протравлення високоефективними препаратами із застосуванням методів, сприяючих утриманню їх на насінні після обробки;

3) обробка регуляторами росту, біологічними стимуляторами і мікроелементами;

4)очищують від насіння бур'янів та інших культурних рослин і пожнивних домішок.

Для сортування і очищення насіння використовують зерноочисні машини ЗВС-20А, МВО-20, ОВС-25; сушильні комплекси КЗС-25Б, КЗС-50, протруєння проводять протруювачем насіння - ПС-10А.

В результаті таких заходів підвищується стійкість рослин до зовнішніх умов абіотичного і інфекційного характеру. Спостерігається інтенсивніше проростання насіння, глибше закладається вузол кущення, формується могутніша коренева система.

5.6 Сівба

Терміни посіву озимого жита мають особливе значення для забезпечення як оптимальної густини стояння, так і для захисту рослин від хвороб, їх успішної зимівлі і, отже, для отримання високих і стійких урожаїв. При цьому оптимальні терміни посіву вельми різні по окремих регіонах і залежать від місцевих кліматичних умов.

Хоча дуже ранній посів в звичайних умовах негативно позначається на врожайності, в тій місцевості, де існує небезпека посухи або вимерзання, проведення сівби в декілька раніші терміни дає ряд переваг. В цьому випадку навіть при вирощуванні в украй несприятливих умовах жито до весни вже досить добре розкущиться, краще закриє ґрунт і тому ефективніше використовуватиме зимову вологу, яка завжди є в такій місцевості чинником, що обмежує врожайність.

У кожному господарстві час сівби жита необхідно уточнювати з урахуванням особливостей сорту, вологості ґрунту, попередника, погодних умов. Наприклад, раніше слід висівати диплоїдні сорти, жито, яке розміщуватиметься після гірших попередників. З урахуванням конкретних умов вирощування озиме жито краще зимує при сівбі в такі строки: у західних областях України - ІІ декада вересня; на Поліссі - І декада вересня; у Лісостепу - ІІ декада вересня; у Степу - ІІ-ІІІ декада вересня.

Посів в дуже ранні терміни підсилює також ураження хворобою ламкості стебел. Жито, посіяне в раніші терміни, в значно більшій мірі вимагає застосування фунгіцидів для боротьби з хворобами, чим пізні посіви.