Соціально-економічне значення промислового садівництва у сучасному сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО САДІВНИЦТВА У СУЧАСНОМУ СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

У статті визначено роль промислового садівництва у сучасному сільському господарстві, традиційні та інноваційні типи його розвитку, організаційно-економічні чинники їх здійснення, обґрунтовані організаційно-економічні заходи впровадження інновацій у розсадництві.

Ключові слова: промислове садівництво, організаційно-економічні засади, агрохолдинги, розсадництво.

Постановка проблеми. У структурі сільськогосподарського виробництва України чільне місце займає галузь промислового садівництва. До сприятливих передумов їх ефективного розвитку належать насамперед різноманітні природні умови та ресурси, стабільний ринковий попит на садівницьку продукцію, значні традиції у функціонуванні її галузі. Проте в останні 30 років її розвиток характеризується нестабільністю, зменшенням ефективності, втратою панівних позицій на внутрішньому ринку та недостатнім використанням експортного потенціалу. Це відбувається, у т.ч. через певні порушення структурних пропозицій в організації галузі, коли виробництво характеризується зменшенням спеціалізації та концентрації, недостатнім рівнем впровадження інноваційних процесів, перенесенням товарного значення навіть особисті господарства, городні та дачні кооперативи.

Останні відіграють значну роль у підтримці певного півня виробництва, але не в змозі забезпечити його розвиток на інноваційній основі, з умовою ресурсозбереження та енергоощадження, підвищення продуктивності праці, розширення номенклатури готової продукції, збільшення дохідності та капіталізації галузі в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відзначимо, що проблеми промислового садівництва досліджувалися у працях відомих вітчизняних економістів-аграрників: В. Бузні, О. Гаркуші, О. Єрмакова, С. Коваль, І. Матчини, В. Рульєва, О. Шестопаля, А. Шумейко, О. Рибакова, І. Червена та інших авторів.

У їх працях викладено наукові засади організації галузі в ринкових умовах господарювання, особливості організаційноекономічного механізму функціонування, питання державного регулювання розвитку галузі. Разом з тим динамічний розвиток аграрної сфери економіки та продовольчих ринків, у т.ч. у світовому вимірі, формує нові пріоритети та виклики, що супроводжують розвиток, у т.ч. і промислового садівництва. До них належать насамперед завдання наукового та практичного забезпечення конкурентоспроможного виробництва садівницької продукції, інноваційних пріоритетів функціонування, зростання дохідності та ефективності організації й управління. Особливо важливе їх вирішення у регіонах садівницької спеціалізації, до яких належить Миколаївська область.

Результати досліджень. У зв'язку із зростанням ємності світового й національних продовольчих ринків, зростанням вимог до стандартизації та якості садівницької продукції, в останнє десятиріччя промислове садівництво отримало додаткові імпульси та пріоритети для свого розвитку. Переважно галузь розвивається у 2-х формах - на промисловій та любительській (у господарствах населення, на присадибних ділянках, садівницьких кооперативах) основах. Проте в період посилення глобальних впливів на технології виробництва та стандарти споживання роль промислового напряму невпинно зростає. Це пояснюється тим, що великі агропромислові підприємства

- агрохолдинги, агрофірми, - мають більший потенціал (ресурсів, фінансів, інвестицій, спеціалістів) для забезпечення конкурентоспроможного, отже, інноваційного розвитку галузі.

Наші дослідження дозволили виокремити та охарактеризувати такі типи (форми, напрями) формування та подальшого функціонування промислового садівництва: традиційні (екстенсивний тип розвитку, традиційний з елементами інновацій, перехідний (адаптивний або інтегральний)) та інноваційні (власне інноваційний, органічний, біоінтенсивний, біодинамічний) (рис.).

Визначимо, що екстенсивне садівництво характерне для відсталих суспільних формацій, недостатньо розвинутих аграрних економічних відносин. Традиційне садівництво не передбачає залучення додаткових ресурсів, але інновації впроваджуються не достатньо. Причиною цього є недостатні інвестиції або необхідність забезпечення певного рівня зайнятості у сільській місцевості. Адаптивний тип являє собою перехідний розвиток

- з наближенням до інтенсивного, але з урахуванням місцевих умов насамперед розміщення багаторічних насаджень.

Рис. Типи та критерії розвитку промислового садівництва

Власне інтенсивне садівництво ґрунтується на інноваційних технологіях, високопродуктивних скоростиглих сортах, єдиних стандартах готової продукції. Проте останніми роками розвиваються й інші інноваційні, але альтернативні йому види. Це органічне садівництво, що прагне до інноваційного виробництва, але наближеного до природних умов. Більш наближеним до вимог довкілля є біоінтенсивне садівництво. В доповнення до органічного, воно використовує такі категорії, як сумісність рослин, вплив природничих чинників на фази росту і родючість ґрунту, сприйняття саду як життєздатної екологічної збалансованої системи.

Нарешті, біодинамічне садівництво - це не тільки виробнича галузь, але й, певним чином, філософія. Воно означає розуміння галузі як цілісної системи, де всі елементи перебувають в активному балансі. Особлива увага приділяється глибоким духовним відносинам людини з довкіллям.

Розвиток останніх трьох типів промислового садівництва став підґрунтям для формування та поширення ідей так званої пермакультури. Спочатку вона означала «життєздатне сільське господарство», але з часом зміст став розширеним до охоплення всіх аспектів людської діяльності. Враховується, що оточуюче середовище впливає на фізичний стан людини, думки, почуття, можливості і навпаки. Це спричинило розвиток цілих поселень пармакультури або екопоселень. В Україні їм відповідною є ідея відродження родових маєтків.

До сприятливих організаційно-економічних чинників інноваційного розвитку промислового садівництва потрібно віднести формування та успішний розвиток в Україні потужних агрохолдингів, спроможних до інвестування, обслуговуючих кооперативів, фермерських господарств, здатних заповнити відповідні ніші в організації виробництва. Позитивної оцінки заслуговує посилення державної підтримки в галузі через бюджетне відшкодування розширеного відтворення багаторічних насаджень, здійснення 1%-го збору на розвиток садівництва, підтримку будівництва мережі гуртово-роздрібних ринків з маркетингово-логістичними функціями.

Виробничі процеси у промисловому садівництві характеризується наявністю та рухом, крім земельних ресурсів, багаторічних насаджень як засобів та предметів праці. Вироблена продукція, її споживчі якості й конкурентоспроможність значною мірою залежать від породи і сортів садових культур та відповідних ґрунтово-кліматичних умов їх вирощування. Тому першочергове значення має раціональне розміщення та концентрація плодово-ягідних насаджень. Відзначимо, що рівень урожайності та виробничих затрат у промисловому садівництві значно відрізняється по сільськогосподарських зонах - у 4,5-5,0 по урожайності та у 6-7 разів - по витратах. Із впровадженням інноваційних технологій урожайність значно зростає, але ціна реалізації продукції посередницьким структурам не завжди покриває витрати на її виробництво.

Таким чином, найбільш сприятливими для розвитку садівництва є сільськогосподарські зони Лісостепу та Степу. Якщо у Лісостепу традиційними культурами для виробництва є яблуні, груші, вишні, сливи, а також ягідні культури, то у Степу це, крім них, теплолюбиві та ранньостиглі культури, які користуються значним попитом на споживчому ринку - абрикоси, персики, черешні, айва. Навіть за умови збільшення затрат виробництва на зрошення у 2-3 рази у південних областях порівняно з середніми по країні рентабельність галузі перевищує середньореспубліканські показники у 4-9 разів. Це досягається за рахунок високої ціни реалізації. Винятком є Одеська область та АР Крим через низькі значення урожайності багаторічних насаджень, невисокі виробничі та трудові затрати, що свідчать про недостатнє поширення інновацій у галузі.

Розвиток інноваційного розсадництва потребує бюджетної підтримки його розвитку шляхом виконання цільових інноваційно-інвестиційних програм. Однак із 60 з них, задекларованих у сільському господарстві, відношення до галузі мала тільки одна. Незважаючи на це, в країні щороку селекціонується 15-20 нових сортів плодових і ягідних культур. Але не зважаючи на це, у галузі щорічно вирощується 20-30% нерайонованих сортів. Це пояснюється тим, що НДІ садівництва усунені від рецензування проектів та кошторисної документації на закладення нових садів і ягідників. Наукові досягнення без їх згоди також використовуються проектними організаціями. Тому повернення відповідних повноважень науководослідним організаціям не тільки сприятиме підвищенню їх статусу, але й фінансовій стабільності.

Серед організаційно-економічних резервів інноваційного розвитку розсадництва, на нашу думку, велике значення має створення науково-дослідних структур у системі агрохолдингів, відповідних кафедр та лабораторій аграрних ВНЗ, а також їх співпраця. Для цього є всі необхідні базові ресурси, отже інвестиції будуть не такими масштабними. Необхідним є також створення, у т.ч. за умов бюджетного фінансування, лабораторій з оцінки якості, захворюваності, продуктивності, відповідності саджанців.

Що стосується інновацій у агротехнологіях у промисловому садівництві, то вирішення цього питання пов'язане насамперед з грамотним менеджментом у галузі, наявністю достатньої кількості спеціалістів сучасного рівня, обґрунтованим використанням зарубіжного досвіду, достатнім фінансуванням. Першочергове значення у їх формуванні надається принаймні 4-м чинникам: якості опори, сорту, власне агротехнологіям вирощування, організації виробництва. Безумовно, їх базою є великі спеціалізовані садівницькі підприємства та агрохолдинги. Про це свідчить хоча б той факт, що скорочення виробництва у промисловому садівництві відбувалося меншими темпами, ніж у господарствах населення - на 30% проти 2-х разового зменшення, зокрема у Миколаївській області.

Проте ситуація з розширеним відтворенням залишається вкрай напруженою. У традиційному регіоні спеціалізації - Миколаївській області у розрахунку на 1 жителя вироблялося у 2010 р. 32 кг продукції проти 38 кг в Україні. Питома вага області у загальнодержавному виробництві плодів і ягід складає 2,2% проти 3,8% у 1995 р. Промислове садівництво забезпечує тільки 33,4% виробництва продукції, господарства населення - 66,6%.

Висновки. Для інноваційного розвитку промислового садівництва в Україні першочергове значення має селекція та розсадництво, оздоровлення садивного матеріалу. Мова йде про створення мережі науково-дослідних закладів, центрами якої могли би стати існуючі НДІ та новостворювані підрозділи агрохолдингів, спеціалізованих садівницьких підприємств, венчурних компаній. В організаційно-економічному механізмі їх діяльності необхідним є розширення повноважень та обов'язків НДІ щодо управління та контролю за новими насадженнями у підприємствах всіх форм власності.

промислове садівництво розсадництво

Література:

1. Аніщенко Г. Ю. Сучасні проблеми ринкового садівництва / Г. Ю. Аніщенко // Збірник наукових праць Уманського ДАУ: економіка. -- Умань, 2005. -- Вип. 61, Ч.2. -- С. 35--41.

2. Мармуль Л. О. Формування організаційно-економічного механізму ринку продукції садівництва / Л. О. Мармуль, С. В. Волович // Вісник аграрної науки Причорномор'я. -- Миколаїв, 2006. -- Вип. 2 (34). -- С. 3--15.

3. Рульєв В. А. Ринкові концепції відновлення та розвитку промислового садівництва / В. А. Рульєв // Вісник аграрної науки. -- К., 2003. -- № 8. -- С. 56--59.

4. Шестопаль О. М. Промислове вітчизняне садівництво і задоволення вимог ринку / О. М. Шестопаль // Сад, виноград і вино України. -- К., 2003. -- № 5-6. -- С. 12--15.

Размещено на Allbest.ru