Модернізація механізмів екологізації агросфери: фінансовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Модернізація механізмів екологізації агросфери: фінансовий аспект

Розглянуто теоретико-методологічні та практичні фінансові аспекти механізмів екологізації агросфери економіки України, здійснено моніторинг існуючих проблем у контексті реалій сучасної економічної науки та дисбалансів економічного простору, а також визначено передумови й домінанти модернізації механізмів екологізації агросфери України.

екологізація агросфера фінансовий

Ключові слова: екологізація, агросфера, моніторінг, модернізація.

Постановка проблеми. Соціально-економічний розвиток агросфери країни та її підгалузей обов'язково супроводжується зростанням антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, що в свою чергу порушує його здатність до самовідтворення. Із зростанням темпів економічного розвитку агросфери продовжується процес деградації довкілля, збідніння генетичного фонду, виснаження природно-ресурсного потенціалу і в кінцевому підсумку - погіршення якості життя. Здебільшого така ситуація змодельована як недосконалими нормативно-правовими актами з охорони довкілля, положення яких інколи суперечать один одному, так і браком адаптованих до ринкових умов нових важелів механізмів екологізації природокористуванням і природоохоронною діяльністю.

Екологізація агросфери - це концептуально цілісна сукупність видів і форм суспільної діяльності, спрямованої на збереження природного середовища існування людини, гармонізацію взаємовпливів суспільства і довкілля, формування відношення суспільства до природи з метою її захисту й розвитку. Застосування традиційних механізмів екологізації та управління процесами охорони довкілля свідчить про значне зниження їх ефективності, що стримує природозберігаючу діяльність, застосування інноваційних екологоорієнтованих технологій тощо. Все це змушує розпочати пошук нових, більш дієвих механізмів екологізації агросфери, управління раціональним природокористуванням, збереженням та відтворенням природного і життєвого простору. Нині найбільш дієвим механізмом, який здатний змінити ситуацію в екологічній сфері на краще, є фінансові важелі та механізми екологізації агросфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичне обґрунтування окремих фінансових механізмів екологізації та управління охороною довкілля знайшло відображення в працях українських вчених: В. Андрєйцева, Т. Галушкіної, Б. Данилишина, С. Дорогунцова, О. Веклича, О. Лазора, Л. Мельника, К. Ситника, В. Трегобчука, М. Хвесика, О. Шаблія, В. Шевчука та ін. Однак, незважаючи на численні розробки, питання пошуку дієвих фінансових механізмів екологізації агросфери залишаються актуальними.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під фінансовими механізмами екологізації агросфери розуміється система фінансових методів, важелів, форм і прийомів щодо забезпечення охорони, збереження, використання і відтворення природних ресурсів із відповідним правовим, нормативним, фінансовим та інформаційним забезпеченням [1].

Їх дія реалізується шляхом управління рухом фінансових ресурсів, складанням планових і виконавчих бюджетів, економічним та матеріальним стимулюванням процесів у природокористуванні та природоохоронній сфері, матеріальним зацікавленням та відповідальністю за ефективне використання коштів для втілення заходів екологізації.

Ефективність функціонування фінансових механізмів залежить від якості управління його складовими [2]. Проте сучасне дослідження проблем екологізації виявляє багато протиріч, пов'язаних з дією фінансових механізмів. Головним з них вважається те, що нині існує низка фінансових важелів впливу на природокористувачів, наприклад, податки, відрахування і платежі екологічного характеру, кредитування природоохоронних заходів, екологічний аудит і екологічне страхування, але вони не вирішують проблем екологізації.

Накопичення цих протиріч веде до того, що в цілому екологізація агросфери знижується, а екологічна небезпека, навпаки, зростає.

Визначення місця й значення екологізації агросфери вимагає аналізу її формування та реалізації у сучасних умовах. Дослідження щодо сучасної екологізації повинні спиратися на чинне законодавство, зокрема Концепцію Стратегії національної політики України на період до 2020 р. та проект Стратегії, адже саме в цьому ракурсі відбуватиметься її реалізація.

Згідно з Концепцією, метою екологізації є стабілізація і поліпшення екологічного стану території держави шляхом утвердження національної екологічної політики як інтегрованого фактора соціально-економічного розвитку України для забезпечення переходу до сталого розвитку економіки та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування. Одним із шляхів заміни існуючої ситуації на кращу, є підвищення ролі фінансових механізмів екологізації, яке потребує не стільки розроблення нових методів і підходів, скільки модернізації існуючих регуляторів, адаптувавши їх до нових викликів та запитів сьогодення, поєднуючи регулятори примусово-обмежувального та стимулюючо-компенсаційного характеру. Саме так можна забезпечити більш сприятливі умови для природозбереження, а також для застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання в агросфері.

У зв'язку з цим виникає необхідність визначення пріоритетних і оперативних заходів щодо удосконалення фінансових механізмів екологізації. Для успішної реалізації фінансових інструментів екологізації агросфери доцільним, на нашу думку, є створення державного грошового фонду із суворо цільовим розподілом ресурсів і напрямами їх використання. Саме таким фондом слід створити Єдиний державний фонд екологізації агросфери (ЄДФЕА), як позабюджетну фінансову установу. Визначальними заходами щодо вдосконалення фінансових механізмів екологізації та системи охорони природного середовища, фінансовою платформою ЄДФЕА мають стати екологічні податки та платежі, які необхідно виділити в окремий сегмент системи оподаткування. При цьому необхідно визнати екологічні податки та платежі не лише обов'язковими, але й першочерговими.

Серед цілей сучасної екологізації агросфери можна визначити такі:

захист здоров'я сільського населення від техногенного та антропогенного навантажень;

удосконалення системи інтегрованого екологічного управління щодо інтеграції екологічної складової до програм розвитку аграрної сфери економіки;

розвиток екологічно збалансованого використання природних ресурсів;

екологічна безпека, усунення зростання навантаження на навколишнє природне середовище у зв'язку з економічним зростанням;

регіоналізація заходів екологізації агросфери.

Головною метою ЄДФЕА має бути формування незалежного від держбюджету, централізованого фінансування природоохоронної діяльності. Кошти цього позабюджетного фонду мають не підміняти, а доповнювати бюджетні кошти та кошти, що виділяються агропідприємствами-природокористувачами. Вони мають надавати позики під відсотки та дотації для виконання завдань щодо охорони природного середовища, створювати дочірні підприємства, видавати облігації, купувати валюту, виплачувати премії та винагороди за дії на користь охорони природи.

З метою забезпечення стабільного надходження коштів до ЄДФЕА доцільно модернізувати діючі технології та процедури й філософію їх формування. Для цього варто модифікувати методологічний базис діючих фінансових інструментів. Так, плата за спеціальне використання всіх без винятку природних ресурсів: земельних, водних, лісових, рекреаційних ресурсів, надр, тваринного світу тощо, має складатися з трьох видів платежів: 1) за право використання природних ресурсів; 2) за понадлімітне використання природних ресурсів та погіршення їх якості; 3) на відновлення та охорону природних ресурсів. У разі понадлімітного використання природних ресурсів та погіршення їх якості плата повинна здійснюватися у більшому розмірі (залежно від розмірів завданої навколишньому середовищу шкоди).

Плату за забруднення природного середовища слід встановити диференційовано, залежно від виду забруднення. Вона має складатися з двох частин: забруднення в межах та понад ліміту.

Як і плата запонадлімітне використання та погіршення якості природних ресурсів, плата за понадлімітне забруднення природного середовища повинна здійснюватися у більшому розмірі (залежно від розмірів завданої шкоди природному середовищу).

Доцільно удосконалити і сам порядок розрахунку збору за забруднення природного середовища, який був розроблений емпірично на підставі аналізу екологічної шкоди. Натомість необхідно розробити і закласти в основу розрахунків залежність величини плати від величини загальних витрат забруднювачів на зменшення обсягів забруднення. Крім цього, слід відмовитися від практики віднесення коштів за забруднення на собівартість продукції і встановити порядок відрахування збору за лімітне і понадлімітне забруднення саме з прибутку, який залишається у розпорядженні природокористувача. Водночас, обов'язковою має бути постійна індексація нормативів плати за лімітне і понадлімітне забруднення відповідно до темпів зростання цін.

Задля стимулювання переходу на виробництво та споживання екологічно чистої продукції необхідно ввести місцевий податок на екологічно небезпечну продукцію, який повинен відноситися на витрати виробництва та визначатися у відсотках до собівартості виготовлюваної продукції.

Нульова ставка податку має застосовуватися до екологічних видів агропродукції та послуг, підвищені ставки - до екологічно небезпечної агропродукції та послуг. Регулювання цін на продукцію з урахуванням екологічної складової має передбачати введення до ціни агропродукції екологічної надбавки, диференційованої за видами продукції відповідно до рівня її екологічності. Кошти, що надходитимуть від запровадження екологічної надбавки до ціни продукції, мають розподілятися у співвідношенні по 50 % між агропідприємством та регіональним фондом охорони навколишнього природного середовища.

Для запобігання нецільовому використанню коштів, що надходять суб'єкту господарювання, на агропідприємстві має створюватися екологічний фонд, кошти якого повинні використовуватися винятково на впровадження природоохоронних та природовідновлювальних заходів з обов'язковим відображенням у звітності. Покращанню стану природного середовища сприятиме запровадження екологічної застави - державного збору з ціни товару, запакованого у біохімічно інертний матеріал (скло, картон тощо), з відшкодуванням сум податку в разі утилізації чи вторинного використання упаковки фірмою-виробником (або її субпідрядником), а також надання податкових пільг на виробництво товарів, послуг та технологій із найкращими екологічними характеристиками.

За умов обмежених бюджетних можливостей перспективними напрямками розв'язання проблем екологізації можуть стати екологічний лізинг, страхування екологічних ризиків, екологічне страхування [1]. Для забезпечення здійснення вищезазначених нпрямів необхідно внести зміни до існуючих нормативно-правових актів. Доцільно внести зміни до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 38 та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 37, передбачивши такий порядок відшкодування завданих збитків, який би повністю компенсував завдану природі шкоду.

Розуміння екологізації агросфери, її завдань, механізмів та інструментів реалізації як інтегрованого блоку вимагає спільного пошуку можливостей для розв'язання кризових проблем у площині фінансової політики на її перетині з інтересами екологізації агросфери.

Можна стверджувати, що подальший розвиток агросфери відбуватиметься під все зростаючим впливом природноресурсних обмежень, екологічно орієнтованої конкуренції, необхідності виконувати зобов'язання за підписаними та ратифікованими протоколами, конвенціями, угодами, а також в умовах появи нових фінансових механізмів вирішення проблем екологізації.

Все це повинно знайти відображення у пріоритетах, механізмах та інструментах екологізації агросфери. Слід враховувати, що кризові явища, які нині притаманні майже всім зрізам агробізнесу, вимагають нових підходів до їх вирішення на технологічному, інфраструктурному та інституційному рівнях. Аграрна сфера України стоїть на порозі створення нової Стратегії її екологізації, і вона повинна скористатися нагодою не змінювати вже існуючі документи, а створити якісно новий документ, що стане основою для виходу із кризи аграрної сфери.

Проблема вибору пріоритетів екологізації має відповідати вимогам інноваційного спрямування подальшого розвитку, ресурсним та технологічним обмеженням, передбачає кардинальне покращання організаційної роботи на всіх рівнях державного управління агросферою.

Висновки

Для зменшення негативного впливу економічної діяльності агросфери і збереження якості довкілля, безпечного для здоров'я населення, необхідно більш ефективно використовувати фінансові механізми. Застосування запропонованої модернізації фінансових механізмів, яка спирається на міжнародно визнані правові норми та екологічні стандарти, має сприяти зростанню економічної зацікавленості суб'єктів аграрної сфери у впровадженні природоохоронних, ресурсозберігаючих та природовідновлювальних технологій на діючих та нових виробництвах.

Наріжними каменями екологізації агросфери мають стати:

перехід від кількісного економічного зростання до якісних параметрів соціально-економічного та екологічного розвитку;

розвиток продуктивних сил не за рахунок сировинних і валютно-монетарних факторів, а на засадах постіндустріального розвитку та випуску агропродукції з високою доданою вартістю;

перехід від сировинної ренти до розширеного відтворювання інноваційної ренти.

Практична реалізація запропонованих заходів модернізації фінансових механізмів екологізації агросфери забезпечить гармонійне поєднання економічних та природоохоронних інтересів і сприятиме досягненню сталого розвитку аграрної сфери України.

Література:

1. Лазор О. Я. Фінансово-економічні важелі реалізації екологічної політики / О. Я. Лазор // Збірник наукових праць Української академії державного управління. -- К. : УАДУ, 2002. -- Вип. 2. -- С. 188--195.

2. Путь Украины к эффективному управлению окружающей средой. Обзор государственного финансирования защиты окружающей среды. -- К. : Всемирный банк, 2002. -- ХХІІ -- 57 с.

Размещено на www.allbest.ru