Отруєння корови кормом, що містить соланін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

по ветеринарній токсикології

з теми: «Отруєння корови кормом, що містить соланін»

План

Вступ

1. Історія розповсюдження картоплі, її властивості

2. Короткі відомості про отруєння

2.1 Історія вивчення отруєння

2.2 Хімічний склад отрути, її характеристика

2.3 Патогенез

2.4 Діагностика

3. Організація лікувально-профілактичних заходів

4. План лікувально-профілактичних заходів

Висновки

Список використаної літератури

1. Історія розповсюдження картоплі, її властивості

Назва картоплі походить від італійського слова трюфель і латинського терратубер - земляна шишка.

З картоплею пов'язано чимало цікавих історій. Розповідають, що у 16 столітті один англійський адмірал привіз з Америки диковинний заморський овоч, яким вирішив пригостити і друзів. Проте, повар піджарив не картоплини, а бадилля. Страва, звичайно, нікому не сподобалася. Розгніваний адмірал віддав розпорядження спалити посаджені ним кущі. Наказ виконали, а незабаром в золі знайшли спечені картоплини. Спробували - всім сподобалось. Відтоді картопля отримала своє визнання в Англії.

У Франції на початку 18 століття сам король носив на грудях квіти картоплі, королева прикрашала ними зачіску, а страви з картоплі щодня подавали королю до столу. Щоправда селян довелося привчати до цієї культури хитрістю. Коли картопля достигала, навколо полів ставили охорону. Думаючи, що охороняють щось цінне, селяни нишком викопували картоплю, варили її і їли.

У Росії картопля приживалася з величезними труднощами. Селяни вважали за гріх вживати привезених невідомо звідки чортових яблук і навіть під страхом каторги відмовлялися їх розводити. У 19 столітті виникали картопляні бунти. Пройшло чимало часу, поки в народі зрозуміли, що картопля смачна і поживна.

Вперше європейці, а точніше іспанці, спробували "мучне коріння хорошого смаку" лише в середині 16 століття в Перу і назвали його трюфелем. Проте ця знахідка не досягнула берегів Європи. Пізніше іспанські та англійські кораблі робили зупинки біля берегів Чилі і запасались картоплею. Звідти перші картоплини потрапили в Іспанію, а тоді в Італію.

У Європі картопля приживалася важко. Не беручи до уваги те, що іспанці першими з європейців познайомилися з цією культурою, Іспанія була останньою країною в Європі, що по-справжньому оцінила овоч. У Франції перші згадки про обробку картоплі датовані 1600 роком; її поширення натрапляло на багато перешкод аж до 18 століття. В Англії перше експериментальне висаджування картоплі датовано 1589 роком. Прусський король Фрідріх Вільгельм І у 1651 році проголосив обробіток картоплі національним обов'язком німців.

До Росії картопля потрапила через балтійські порти, чи через Польщу, чи безпосередньо з Пруссії у 1757-1761 роках. Перше офіційне ввезення картоплі пов'язане із закордонними подорожами Петра І. Він вислав з Роттердаму мішок картоплі для Шереметьева і наказав розкидати картоплини по різних областях Росії. На жаль, ця спроба не увінчалася успіхом. Лише при Катерині II був виданий наказ про відправку у всі губернії "на розплід земляних яблук" і вже через 17 років картопля була по всьому Сибіру і навіть на Камчатці. Проте впровадження картоплі в селянське господарство супроводжувалось бунтами і жорстокими адміністративними мірами. Були помітні випадки отруєння, оскільки в їжу вживали не картоплини, а зелені отруйні ягоди. Упередження проти картоплі посилювалось і звучанням самої назви, так як багатьом чулося "крафт тойфельс", що в перекладі з німецької чортова сила. Для підвищення темпів впровадження картоплі у селянські господарства розіслали спеціальні інструкції про розведення і вживання "земляних яблук", що дало позитивний результат. Починаючи з 1840 року, площі під картоплю почали інтенсивно зростати, а через 100 років виникло більше тисячі сортів картоплі.

Коренева система у картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову - у вигляді зародкового стрижневого кореня з бічними корінцями. Потім в основі стебельця, у його вузлах, які знаходяться у ґрунті, формується вторинна коренева система, яка разом із зародковою утворюють мичкувате коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система.

Близько 70% коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а окремі корені досягають глибини 1,5 м. Стебла трав'янисті, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих сортів стебла гілкуються в основному у нижній частині, скоростиглих - у середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими або червоно-коричневими. Причому антодіанова пігментація залежно від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними.

6

У листкових пазухах підземної частини стебел утворюються бічні пагони - столони завдовжки 5-20 см, іноді до 35-40 см. Ростуть вони у ґрунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби. Листки складні - переривчасто-непарнопірчасторозсічені. Складаються з центрального черешка (стрижня), кількох пар листків або часток, верхівкової непарної частки, між якими розташовані невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними.

У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи трилопатеву верхівку. Називають таке явище плющелистістю.

За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють три ступені його розсіченості: незначну - листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середню - у листку є до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильну - листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками.

Залежно від щільності розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки. З нижнього боку часток помітна сітка жилок, які бувають пігментованими.

Листки розміщені на стеблах спіральне. В своїй основі мають два серпоподібні або листоподібні прилистки. Квітки п'ятичленні: чашечка складається з п'яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок - з п'яти зрослих пелюсток. У квітці розміщуються п'ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну колонку, та маточка з верхньою зав'яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки і видається над пиляками або рівний з ними, а іноді нижчий за них.

Нижня частина бульби, яка ще називається пуповиною, основою, столонним заглибленням, або впадиною, та якою бульба з'єднується з столоном; протилежна від неї - верхня частина, або верхівка бульби з верхівковою брунькою. За формою бульби бувають округлими, овальними або видовженими. В округлих бульб в усіх напрямах розміри майже однакові, в овальних- один з напрямів перевищує інші в 1,5 раза, у видовжених - у 2 рази і більше. Є сорти з проміжною формою бульб - яйцеподібною, плоскоовальною, бочкоподібною та ін. Вкриті бульби гладенькою, лускуватою або сітчастою шкіркою. Забарвлення м'якуша бульб різне - біле, жовте, світло-рожеве, іноді червоне, синє. Поверхня бульб також має різне забарвлення - біле, рожеве, червоне, синьо-фіолетове тощо.

З однієї бульби виростає у середньому 4-8 стебел, з яких утворюється кущ. За виглядом і будовою кущі бувають прямостоячі, розлогі та напіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними або ярусними стеблами. Віночок білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий. Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках утворюються оранжеві або жовті пиляки, пилок яких здатний до нормального запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки з стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.

Квітки на рослинах зібрані у суцвіття - завійки, яких на одному квітконосі буває від 2 до 4. Плід - багатонасінна двогнізда ягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена. Насіння дрібне, яйцеподібносплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин - 0,5-0,6 г. Морфологія бульб. Бульба - вегетативний орган, який утворюється на кінці підземного стебла - столона. Про вегетативне походження бульби свідчить наявність на молодій бульбі недорозвинених листочків у вигляді лусочок. Після їх відмирання на поверхні бульби залишаються дугоподібні рубці - брівки, у пазухах яких розміщуються три бруньки. Брівки разом з бруньками називають вічками. Вони бувають глибокими - при заляганні бруньок у заглибленнях бульби, неглибокими - з розміщенням бруньок майже на рівні з поверхнею бульби та поверхневими, коли бруньки виступають над поверхнею бульби, утворюючи горбик.

Вічка розміщуються на бульбах спіральне. Кількість їх на бульбах середнього розміру - 6-12, на великих - до 15-20. Найменше вічок у нижній частині бульби, найбільше - у верхній. Життєздатність бруньок у вічку неоднакова, найвища - у середньої бруньки. При садінні бульб або, коли їх пророщують перед садінням, проростають не всі бруньки, а лише їх третя-четверта частини, в основному ті, які містяться на верхівці бульби.

Паростки, які утворюються з бруньок бульб, бувають світловими, напіветіолованими та етіолованими. Світлові паростки з'являються на бульбах, які проростають на денному світлі. Залежно від сорту вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими, синьо-фіолетовими або синіми. Етіоловані паростки утворюють бульби, які проростають у темряві. Забарвлення їх біле або жовто-біле. Напіветіоловані паростки бувають у бульб, які проростають при недостатньому денному освітленні. Вони бувають синьо-фіолетовими або червоно-фіолетовими.

На поверхні бульби є багато сочевичок - невеликих світлих отворів, через які здійснюються дихання і транспірація води.

Розмножується картопля вегетативно - бульбами, а також насінням (для одержання нових сортів та інколи в сучасних технологіях). Має надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Картопля досить вимоглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати її майже на всій території України. Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10°С. Картопля не витримує низької температури і при мінус 1 -2 °С гине. Найкраще рослини ростуть при температурі 20°С, а бульби - при 15-18°С. Якщо тривалий час стоїть спекотна погода (температура понад 30°С), то бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів з їхніх вічок починають рости столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною є температура ґрунту близько 20 °С, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура ґрунту 15-18°С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі за допомогою літнього садіння.

Картопля досить вимоглива до вологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85% найменшої вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення. Але надмірна кількість опадів (вологи) саме у період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300-600 г води на 1 г сухої речовини. За своїми біологічними особливостями вона потребує хорошої аерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багато кисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2% і нижче, а вміст вуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації - провести глибоке розпушування.

2. Короткі відомості про отруєння

У природних умовах соланін можна знайти в організмі всіх представників родини пасльонових, зокрема в картоплі, помідорах, перці, баклажанах, та ін. Але найбільша кількість соланіну споживається людьми з картоплею.

У картоплі звичайно виробляються соланін та споріднений глікоалкалоїд чаконін, як захист від комах, бактеріальних хвороб та травоїдних тварин. Листя та стебла картоплі звичайно містять досить великі концентрації цих речовин.

Коли бульби картоплі піддаються дії світла, вони набувають зеленого кольору та підвищують вироблення глікоалкалоїдів, в тому числі соланіну. Це є природною захисною реакцією рослини, що допомагає захистити оголені від ґрунту бульби від поїдання. Зелений колір виникає завдяки появі хлорофілу, що сам по собі нешкідливий, але це позеленіння є індикатором збільшення концентрації соланіну, який накопичується, в основному, в лушпинні. Деякі інфекційні хвороби, такі як фітофтора, призводять до різкого підвищення концентрації соланіну в бульбах картоплі, що є природним захистом від збудника захворювання.

Сорти картоплі, що використовуються в сільському господарстві, перевіряються на вміст соланіну, і в більшості з них концентрація соланіну нижча за 0.2 міліграма на грам. Але в картоплі, котра лежала на світлі, концентрація соланіну може доходити до 1 мг/г, і навіть більше. В цьому разі однієї неочищеної картоплини може бути достатньо для отруєння.

Особливо багато соланіну в ягодах і бадиллі (до 0,25%). У зрілих бульбах його дуже мало. Зміст соланіну набагато зростає в позеленілих бульбах (лежачих близько до поверхні землі), а також при їх загниванні або проростанні. Споживання в їжу такої картоплі веде до важких отруєнь людей і тварин.

2.1 Історія вивчення отруєння

Картопля (Solanum tuberosum L) - багаторічна трав'яниста рослина з родини пасльонових (Solanace L.), яка об'єднує до 150 диких і культурних бульбоплідних видів. У культурі її вирощують як однорічну рослину - щороку висаджують бульби, з яких протягом одного вегетаційного періоду одержують урожай нових стиглих бульб. Можна вирощувати картоплю також з насіння, що застосовується переважно у селекційній практиці. Види, що належать до роду Solatium tuberosum L., утворюють поліплоїдний ряд з основною кількістю хромосом - 2п-12, 2п-24, Зп-36, 4п-48, 5п-60, 6п-72.

Соланін у бульбах картоплі на 50 - 80% сконцентрований в лушпинні та в тонкому шарі безпосередньо під ним, і, таким чином, може бути у великій мірі видалений при чищенні. Також велика концентрація соланіну спостерігається в молодих пагонах та бруньках картоплі - тож задля видалення соланіну при чищенні в картоплі треба вирізати «вічка». Позеленіння картоплі є надійним індикатором підвищення вмісту соланіну, але таке підвищення може спостерігатись і без зміни кольору; більш надійною ознакою небезпечної концентрації соланіну є гіркий смак картоплі.

2.2 Хімічний склад отрути, її характеристика

Соланін - отруйний глікоалкалоїд, що виробляється в рослинах родини пасльонових. Він може бути знайдений в будь-якій частині рослини - в листі, плодах, стеблах, бульбах і т. ін. Для людини і тварини соланін є дуже токсичним навіть у невеликих дозах; також він виявляє фунгіцидні та пестицидні властивості, відіграючи роль природного захисту рослини.

Токсичні ефекти соланіну здебільше виявляються у вигляді гастроентерологічних та нервових розладів. Симптоми включають нудоту, понос, блювання, шлункові спазми, запалення горлянки, головний біль та запаморочення.

У великих дозах отруєння соланіном призводить до смерті. Медичні дослідження, зокрема, дали висновок, що дози від 2 до 5 мг на кілограм ваги тіла призводять до токсичних ефектів, а дози від 3 до 6 мг на кілограм - до смерті. Симптоми отруєння соланіном звичайно виявляються через 8 - 12 годин після прийому, але можуть, у випадку споживання великої дози, виявитись і за ЗО хвилин.

Найчастіше картопляні токсикози зустрічаються у ВРХ, свиней, рідше у кіз, овець і коней. їх причиною може бути поїдання тваринами недоброякісної картоплі, картопляного бадилля і картопляної барди.

2.3 Патогенез

У бульбах в залежності від місця вирощування і сорту міститься 11 -25% крохмалю, близько 2 - білка, 0,3% - жиру. Білок картоплі найбільш повноцінний із усіх рослинних. Він багатий на амінокислоти і відноситься до повноцінних. Із мінеральних речовин картопля найбільш багата на калій (568 мг на 100 г сирої маси) і фосфор (50 мг). У ній містяться солі кальцію, магнію, заліза, вітаміни С і групи В. У бульбах міститься до 3 мг% соланіну, тому їх не використовують у сирому вигляді- це може викликати отруєння. На світлі вміст солонину збільшується до 20-40 мг, тому використовувати в їжу позеленілі бульби без чищення не можна.

Рослини картоплі культурних та диких видів містять серед численних органічних сполук групи вторинних метаболітів глікоалкалоїди, найважливішими з яких є а-соланін, а-чаконін, деміссин, лептіни ІДІДІІ, соламарін, коммерсонін. Фізіологічні функції глікоалкалоїдів пов'язані з явищем стійкості рослин картоплі проти фітопатогенів і шкідників. Крім того, глікоалкалоїди беруть безпосередню участь в біохімічних процесах, які притаманні тканинам листків, пагонів, квіток, бульб рослин картоплі (цвітіння, видова сумісність, утворення насіння); обумовлюють разом з іншими вторинними метаболітами смакові якості та придатність картоплі для переробки, а також мають певне значення як токсичні, ембріотропні і канцерогенні сполуки природного походження.

Крім того, тканини рослин картоплі містять спеціалізовані ферментні системи, які модифікують інтактні молекули глікоалкалоїдів з утворенням численних проміжних сполук, фізіологічна роль яких вичерпно не з'ясована ((3-соланін, р-чаконін, у-соланін, у-чаконін тощо).

Алкалоїди являють собою велику групу рослинних речовин різного хімічного складу, яким притаманна специфічна дія на організм ссавців та людини. Алкалоїди є азотовмісними гетероциклічними сполуками, що містять в своєму складі атом азоту. Загальною властивістю даної групи речовин є їх надзвичайно сильна фізіологічна дія на організм тварин та людей. Більшість алкалоїдів діють на нервову систему: в невеликих дозах здійснюють збуджуючий вплив, в великих - пригнічують, а в ще більших є сильнодіючими отрутами. Фізіологічне значення алкалоїдів в життєдіяльності самих рослин досі не з'ясовано. До цього часу не вдалося ще з великою достовірністю показати місце алкалоїдів в життєво важливих процесах обміну речовин.

Глікоалкалоїди привертають увагу селекціонерів-картоплярів в зв'язку з їх токсичною дією на бактеріальні та грибкові захворювання картоплі, а також в зв'язку з токсичною дією на колорадського жука.

Встановлено, що соланін затримує ріст бактерій, а 0,1-0,5%-ний розчин його викликає відмирання протоплазми. Виділені фунгіцидні якості глікоалкалоїдів в відношенні ряду патогенних грибів, таких як Microsporum audoine, Trichophyton gypseum, Fusarium oxysporum, зооспор Phytophthora infestans, Helminthosporum carbonum.

В Інституті біохімії РАН досліджували фунгіцидні властивості глікоалкалоїдів і інших сполук картоплі, наділених антибіотичними якостями, а також вивчали дію механічних пошкоджень і зараження Phytophtora infestans на утворення і розподіл глікоалкалоїдів в тканинах бульб. Виявилось, що глікоалкалоїдам ос-соланіну та а-чаконіну притаманна більша фунгіцидна активність ніж фенолам (кофейній і хлорогеновій кислотам). Так, в концентрації ОД мг/мл останні не впливали на кінетичні показники росту фітофтори, тоді як глікоалкалоїди пригнічували його майже на 70%. Зооспори цього паразита гинули вже при концентрації а-соланіна 5 мкг/мл.

Соланін, чаконін і соланідін інгібують радіальний ріст Alternaria solani на картоплі. По ступеню інгібування на першому місці стоїть соладінін, потім чаконін і соланін. При концентрації 500 мг/л соланін викликає 50% інгібування росту після 96-годинного періоду інкубації при 24°С.

Також соланін виявляє седативні та антиконвульсантні властивості, і використовується в медицині при лікуванні астми, а також в препаратах від кашлю та застуди. Втім, ефективність такого використання поки що залишається сумнівною.

Коли з бульб зняти шкірку і зварити їх, соланін розкладається майже на 80%. Тому отруєння людей трапляється рідко, частіше страждає худоба. У невеликих дозах соланін посилює діяльність серцевого м'яза.

Оскільки соланін має фунгіцидні та пестицидні властивості, його сіль гідрохлорид (більш легко розчинна форма) інколи використовується в низьких концентраціях як сільськогосподарський пестицид.

2.4 Діагностика

картопля соланін отруєння корова

Діагностика отруєнь тварин у багатьох випадках утруднена. Перша підозра на отруєння виникає при одночасному і масовому захворюванні тварин,, особливо якщо тварини переходять на новий вид чи спосіб годівлі, починають пастися на новому пасовищі, змінюється місце водопою, або якщо до застосовують лікарські препарати.

У виробничих умовах реєструють гострі та хронічні токсикози. При гострій інтоксикації спостерігають змішані нервово-шлунково-кишкові форми прояву хвороби. У тварин спостерігається загальне пригнічення, малорухливість, слабкість крижа і задніх кінцівок, тахікардію. Зіниці у тварин розширені. Розвивається запор, що змінюється виснажливим проносом. Слизова оболонка ротової порожнини набрякає і утворюються афти. З'являються набряки повік, області підгрудка і кінцівок. Температура тіла в межах фізіологічної норми. У дійних корів різко зменшується лактація. Перед смертю безперервно виділяються калові маси, різко виражена сонливість і розвивається колапс.

Діагноз при захворюванні тварин, особливо масовому, ставиться комплексно з урахуванням анамнезу результатів характерних клінічних ознак, а також патолого-анатомічного розтину трупів загиблих тварин та хіміко-токсикологічних і мікробіологічних досліджень. При отруєні тварин анамнез та вивчення всіх обставин нерідко відіграють вирішальну роль у постановці оперативного і правильного діагнозу. Остаточний діагноз завжди встановлюється за результатами хіміко-токсикологічних досліджень кормів, питної води і зразків патолого-анатомічного матеріалу.

Із характерних макроскопічних змін в органах і тканинах трупів тварин можна виділити: ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка і тонких кишок; наповнення судин черевної порожнини кров'ю; численні краплинні крововиливи; дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки, селезінки, нирок; скупчення рідини (транссудату) у грудній і черевній порожнинах.

Для підтвердження діагнозу у лабораторію ветеринарної медицини обов'язково направляють для обстеження зразки кормів, які тварини споживали перед захворюванням, питної води, вмісту шлунку і кишок, внутрішніх органів, які відбирають у суворій відповідності з вимогами ветеринарного законодавства. Одночасно направляють матеріал для бактеріологічних, мікологічних і вірусологічних та хіміко-токсикологічних досліджень. В окремих випадках обстеженню підлягають зразки лікарських засобів, якими тварин лікували до захворювання. Але при підозрі на отруєння, не чекаючи результатів досліджень, негайно приступають до лікування хворих і профілактики захворювань ще здорових тварин.

3. Організація лікувально-профілактичних заходів

При виникненні отруєння необхідно негайно виключити підозрілий корм із раціону.

Призначають блювотні препарати.

При діареї застосовують в'яжучі засоби.

Проводять відповідні лікувальні заходи, спрямовані на прискорення зменшення отрути в організмі (сечогінні засоби, кровозамінники, гемодіаліз).

Видалення токсичних речовин із організму за допомогою промивання шлунка, дачі блювотних і проносних засобів.

5. Призначення протиотрут (антидотів), дія яких основана на фізико-хімічній (активоване вугілля), біохімічній (антагонізм між отрутами і лікарськими речовинами) активності.

6. Для лікування екзематозних уражень шкіри застосовують мазі бактерицидні дії.

7. При підозрі виникнення сепсису призначають ін'єкції антибіотиків.

Найкращим способом профілактики отруєння є використання в якості корму лише доброякісну картоплю. Картопляне бадилля не слід застосовувати для годівлі тварин.

4. План лікувально-профілактичних заходів

Призначають блювотні препарати: апоморфін або вератрин підшкірно свиням в дозі 0,01-0,02 г і настойку кореневища білої чемериці внутрішньовенно великій рогатій худобі в дозі 1-2 мл на тварину. При проносах застосовують в'яжучі речовини: танін, відвар кори дуба, дрібнопелюстника канадського та інші. У якості засобів дезінтоксикаційної терапії застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду, гемодез, 20-40% - розчин глюкози в загальноприйнятих дозах (внутрішньовенно). Лікування екзематозних уражень шкіри проводять мазями бактерицидної дії. При підозрі на виникнення сепсису призначають ін'єкційні антибіотики. Застосовують також препарати натрію (натрію цитрат, натрію етилендіамін тетрацетат); вітамінні препарати (нікотинамід, рибофлавін, рибофлавін-монону-клеотид, тіаміну хлорид, токоферолу ацетат, піридоксину гідрохлорид); засоби, що підвищують обмін речовин (рибоксин, катозал, фосфаден, цитохром С, кислота глютамінова, бурштинова, метилурацил); протиаритмічні засоби (лідокаїн, дифенін, анаприлін, аміодарон, верапаміл, у разі брадикардії - атропіну сульфат).

Висновки

Для запобігання отруєнь тварин соланіном, слід уважно стежити за якістю картоплі, що входить до раціону.

Не слід згодовувати позеленілі бульби, які довгий час знаходились на світлі, бадилля тощо.

У малих кількостях соланін має певне практичне значення. Так, наприклад, препарати, виготовлені з нього, використовуються при цукровому діабеті, вони мають також протиалергійну, протизапальну дію. Народні цілителі мали успішні випадки зцілення соланіном таких захворювань, як набряк Квінке, кропивниця, виразкові стоматити та гінгівіти.

Вченими також було встановлено, що соланін має антибіотичні властивості. Він пригнічує життєдіяльність багатьох грибків, які спричиняють мікози, а також вбиває золотистий стафілокок.

У великих кількостях соланін, звісно, сильна отрута. Тому у жодному випадку не можна вживати позеленілі коренеплоди картоплі.

Список використаної літератури

1. Науково-методичний комплекс для 5 курсу.

2. Вербицький П.І., Достоєвський П.П. Довідник лікаря ветеринарної медицини. - К.: «Урожай», 2004 - 1183 с.

3. Вовк Д.Ф. Рослинні засоби у ветеринарній медицині. - К.: «Урожай», 1996 - 56 с.

4. Левченко В.І. Клінічна діагностика хвороб тварин. - К.: «Урожай», 1995 - 66-156 с.

5. Вильнер А. М. Кормовые отравления. - Ленинград: «Колос», 1974. - 254с.

6. Хоменко B.C., Хоменко Н.Р. Лекарственные растения в ветеринарии, медицине и народной практике. Справочник. - К.: "Урожай", 1993 - 168 с.

7. Хмельницький Г. О. Ветеринарна фармакологія. - К.: "Урожай", 1994 - 502 с.

8. Смиян Ю.П. Справочник специалиста ветеринарной лаборатории. - К.: «Урожай», 1987 - 363 с.

9. Мамчур Ф. І. Довідник з фітотерапії. - К.: "Здоров'я", 1982. - 232 с.

10. Аргунов М.Н. Ветеринарная токсикология с основами экологии: Учебное пособие. - СПБ.: Издательство «Лань», 2007. - 416 с.

11. Беркало Л. А. Книга о лекарственных растениях. - Х.: "Прапор", 1990 - 63 с.

12. Волков М. Системний мікотоксикологічний контроль кормів - гарантія профілактики мікотоксикозів тварин та птиці. // Вет. мед. України. - 2005.- №3. С.20-22.

13. Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І./Фармакогнозія з основами біохімії рослин. - X.: Прапор, 2000

14. Дахно І.С., Дахно Г.П., Рисований В.І., Негреба Ю.В. Ветеринарна токсикологія. Методичні рекомендації до виконання курсової роботи// Суми, 2009.

15. Дахно І.С., Дахно Г. П. Лікарські та отруйні рослини з основами фітотерапії. Навчальний посібник. - Суми : ВВП “ Мрія-1” ТОВ, 2012. - 72 с.

Размещено на Allbest.ru