Організація і сучасний стан розвитку галузі рослинництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація і сучасний стан розвитку галузі рослинництва

1.1 Природні та економічні умови ВП НАУ «Великоснітинське НДГ ім. О.В. Музиченка»

1.2 Спеціалізація підприємства

1.3 Організація виробництва продукції рослинництва

1.4 Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва

Розділ 2. Планування розвитку рослинництва

2.1 Обґрунтування виробничої програми з рослинництва

2.1.1 Планування використання земельних угідь

2.1.2 Планування врожайності сільськогосподарських культур

2.1.3 Планування розміру посівних площ, виробництва продукції та її розподіл

2.2 Планування засобів виробництва

2.3 Планування трудових ресурсів

2.4 Планування собівартості та реалізації продукції рослинництва

Розділ 3. Перспективи розвитку галузі рослинництва

Висновки і пропозиції

Список літератури

Додатки



Вступ

Здійснювана в Україні концепція переходу до ринкової економіки спрямована на реформування форм власності та сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури в ринкових умовах, удосконалення механізму господарювання і на цій основі нарощування обсягів виробництва агропромислової продукції та підвищення життєвого рівня населення.

Нині зростає актуальність глибокого осмислення сучасного стану організаційно-економічного аспекту виробничого процесу, розробки і здійснення комплексу заходів щодо організації раціонального використання його складових: землі, трудових ресурсів, засобів виробництва.

Рослинництво є комплексною основною галуззю сільського господарства. Її продукція становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва.

Зусилля колективів підприємств усіх форм власності і господарювання повинні бути спрямовані на поліпшення якісних показників діяльності на основі кращого використання виробничих ресурсів - землі, робочої сили, поголів'я худоби та інших факторів, організації і впровадження нових технологій виробництва, переробки і реалізації високоякісної продукції, вдосконалення внутрішньогосподарського планування, нормування, організації та оплати праці.

Актуальність теми даного курсового проекту полягає у необхідності вивчення організаційних передумов для підвищення ефективності господарювання в сільському господарстві в цілому та в рослинництві зокрема.

Мета курсового проекту - навчитись добре володіти принципами організації і планування виробництва, вивчити основні напрямки впровадження інтенсивних технологій вирощування культур, заходів щодо постійного підвищення урожайності. На основі аналізу розкрити резерви і показати реальні шляхи досягнення високих темпів підвищення продуктивності праці, зниження всіх видів витрат на одиницю продукції і зростання рівня рентабельності на основі інтенсифікації та раціонального використання виробничого потенціалу рослинницьких галузей; розробити систему організаційно-економічних заходів по удосконаленню організації виробництва продукції рослинництва.

Об'єктом дослідження в даному курсовому проекті є ВП НАУ «Великоснітинське НДГ ім. О.В. Музиченка».

Джерелами використаної інформації є річні звіти підприємства за 2008 - 20010 роки, а також інша нормативно-довідкова література.



Розділ 1. Організація і сучасний стан розвитку галузі рослинництва

1.1 Природно-економічна характеристика ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Аналізоване підприємство ВП НАУ «Великоснітинське НДГ ім. О.В.Музиченка» розташоване у селі Велика Снітинка, Фастівського району; відстань до районного центру 15 км., до м. Києва ? 60 км.

НДГ розташоване в перехідній зоні між Поліссям і Лісостепом. Фастівський адміністративний район відноситься до зони з достатнім зволоженням і помірно теплим кліматом. В окремі роки трапляються ґрунтові засухи, котрі негативно впливають на розвиток сільськогосподарських культур.

Максимальна температура повітря влітку + 34-38С. Мінімальна взимку - 33С.

Середня кількість опадів - 521 мм. Низькі температури вказують на можливість вимерзання озимих культур, особливо в малосніжні зими, сніговий покрив буває незначним (10-20см), в окремі роки - 40-50 см. В цьому плані дуже важливим заходом по накопиченню вологи в ґрунті є снігозатримання.

Клімат місцевості помірно-континентальний з середньорічною температурою повітря близько +7 °С та кількістю атмосферних опадів 450-500 мм на рік, що обумовлює періодично промивний тип водного режиму із гідротермальним коефіцієнтом менше 1.

Середня температура у серпні становить +24 °С, а у січні -26 °С. Абсолютний максимум температури повітря за рік складає +37 °С, абсолютний мінімум - -34 °С.

Грунти ФГ «Степ» складаються в основному з чорноземів тіпових малогумусних і чорноземів сильно реградованих, на знижених ділянках рельєфу грунти лучні і болотні. Площа лісів і чагарників району становить 1,5 тис. га.

Господарство спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема основними напрямками діяльності є виробництво зерна, молока та м'яса. Питома вага у валовій продукції складає 45%, а в товарній - 64%. Бази постачання і реалізації продукції: м. Фастів - 15 км, м. Київ - 60 км.

Мінеральні добрива та засоби захисту рослин господарство закуповує через ЗАТ “Транс Оіл” згідно тендерної угоди з НАУ № 1/7 від 1.07.2008 року. Паливо-мастильні матеріали будуть закуплятися у ТОВ “Артанія”, пропозиція якої акцептована по процедурі закупки товарів за державні кошти у відповідності до Закону України “Про закупівлю товарів робіт і послуг за державні кошти”, проведеної 28 січня 2009 року Національним аграрним університетом.

Організаційно - правова форма - державне сільськогосподарське підприємство, створено в 1972 році на базі радгоспу “Великоснітинське”.

Галузь тваринництва нараховує 1187 голів великої рогатої худоби і свиней - 523 голів. Результатом вирощування великої рогатої худоби є молоко - 28776ц за 2010 рік. Також підприємство займається розведенням бджіл.

Для ведення господарської діяльності в ВП НАУ «Великоснітинське НДГ імені О.В.Музиченка» нараховується:

загальної земельної площі - 3384 га.

з них: ріллі - 3169 га,

Машинно-тракторний парк становить:

Трактори: Т-150 - 3 шт., МТЗ-82 - 4 шт., Т-25 - 1 шт., МТЗ-80 - 10 шт.

Сільськогосподарські машини:

- зернозбиральні комбайни - 5 шт.;

- розкидачі добрив - 2 шт.;

- сівалки - 7 шт.;

- оприскувачі - 1 шт.;

- плуги - 1 шт.;

- лущильники - 1 шт.;

- преспідбирачі - 2 шт.;

- борони - 67 шт.;

- кормороздатчики - 2 шт.;

- культиватори - 4 шт.;

- кормозбиральні комбайни - 2 шт.

Оскільки серед матеріальних умов, необхідних для життя людей і аграрного виробництва особливе значення має земля, то можна стверджувати, що саме земля є передумовою існування всякого виробництва, зокрема і сільськогосподарського, де земля є одночасно і предметом, і основним засобом праці. Використання землі, як засобу виробництва пов'язане з її родючістю.

Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називається сільськогосподарськими угіддями, до них відносяться: рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, зариблені ставки. А співвідношення окремих видів угідь у загальній площі називається структурою угідь. Її визначають за питомою вагою окремих видів угідь у загальній земельній площі. Їх використання супроводжується трансформацією - перетворенням і зміною основних (посівних) первісних природних властивостей, виникнення нових.

Проаналізуємо структуру земельних угідь ВП НАУ «Великоснітинське НДГ».



Таблиця 1

Структура земельних угідь ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Угіддя	2008	2009	2010
	Площа, га	Структура, %	Площа, га	Структура, %	Площа, га	Структура %
Загальна площа с.г. угідь	2960	100	3384	100	3384	100
З низ рілля	2605	88	3269	97	3269	97

Аналізуючи дані таблиці 1 слід відмітити, що в 2008 році загальна земельна площа становила 2960 га, у 2009 році вона збільшилась на 424 га і залишилась незмінною і у 2010 році. У структурі земельних угідь ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» рілля займає досить високу питому вагу -- 97 % від загальної площі сільськогосподарських угідь на протязі двох років, а у 2008 - 88 %. Це говорить про значну розораність землі і раціональне її використання.

Досить важливими показниками економічної ефективності використання земель є показники землезабезпеченості господарства, які ми розрахуємо в таблиці 2.

Таблиця 2.

Землезабезпеченість ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Роки	Площа с.-г. угідь	Площа ріллі	Середньорічна чисельність працівників, чол.	Припадає на 1 працівника, га
				Площа с.-г. угідь	Площа ріллі
2008	2960	2605	209	14,16	12,46
2009	3384	3269	217	15,59	15,06
2010	3384	3269	217	15,59	15,06
В середньому за три роки	3243	3048	214	15,11	14,19

Отже, дані таблиці свідчать, що рівень землезабезпеченості ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» за аналізований період щороку підвищувався, так у 2008 році він становив - 14,16, а у 2010 році - 15,59 га сільськогосподарських угідь на 1 працівника. Рівень забезпеченості ріллею протягом 2008 і 2010 років відповідав рівню забезпеченості працівників сільськогосподарськими угіддями взагалі, а у 2010 році на 1 працівника припадало 15,06 га ріллі. Підвищення рівня землезабезпеченості пов?язане насамперед зі зростанням площі сільськогосподарських угідь, а саме: з 2008 по 2010 роки площа зросла на 424 га.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим ресурсом, як і в інших галузях економіки, є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Соціальну їх суть становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну - робочий час, необхідний для виконання суспільно - корисної праці.

Трудові ресурси - це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо приймають участь у матеріальному виробництві та духовному житті суспільства. До них також відноситься і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні будь-яких послуг.

Таблиця 3.

Динаміка наявності і використання трудових ресурсів у господарстві

ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Показники	Роки	2010 до 2008, %
	2008	2009	2010
1.Середньорічна чисельність працівників, чол.	209	217	217	104
у тому числі:
в рослинництві	71	62	62	87
в тваринництві	138	155	155	112

Аналізуючи дані цієї таблиці можна зробити висновок, що кількість працівників на підприємстві з 2008 по 2010 роки зросла на 8 чоловік. При чому кількість працівників, зайнятих у рослинництві зменшилась на 9 чоловік, а у тваринництві збільшилась на 17.

Для здійснення виробництва продукції та організації виробничого процесу необхідні засоби виробництва, які включають засоби і предмети праці. Вони створюють виробничо - технічний потенціал АПК, що визначається сукупністю матеріально - речових елементів виробництва, які за певних умов забезпечують можливість виконання всього циклу технологічних операцій для одержання сільськогосподарської продукції.

Основні засоби виробництва, які виражені в грошовій формі являють собою основні фонди, ними є засоби праці, які беруть участь в процесі виробництва багато разів не міняючи фізичного стану, а свою вартість переносять частинами на створюваний продукт.

Економічну ефективність використання основних виробничих фондів характеризують такі показники:

фондомісткість продукції ? це середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. вартості валової продукції(зворотний показник фондовіддачі).

фондовіддача ? це вартість валової продукції з розрахунку на1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення

фондозабезпеченість - вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 100 га сільськогосподарських угідь;

фондоозброєність - це наявність основних фондів на одного середньорічного працівника;

норма прибутку ? один з головних показників ефективності використання основних виробничих фондів. Це відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів, виражених у відсотках.

Оцінимо забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання (таблиця 4).



Таблиця 4.

Забезпеченість основними виробничими фондами в ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Показники	2008	2009	2010	2010 до 2008, %
1.Середньорічна вартість основного капіталу, грн	11210	9539,5	10392,7	93
2.Площа с.-г. угідь, га	2960	3384	3384	114
3.Середньорічна чисельність працівників, чол.	209	217	217	104
4.Вартість валової продукції, тис. грн.	3417,6	2850,6	5076,3	149
5.Капіталозабезпеченість	3,78	2,82	3,07	81
6.Капіталоозброєність	53,64	44	47,89	89
7.Капіталовіддача	0,3	0,29	0,48	160
8.Капіталомісткість	3,28	3,35	2,05	63
9.Норма прибутку, %	-7,1	-5,1	-3,7	-52

Аналізуючи дані таблиці 4 видно, що середньорічна вартість основних фондів господарства зменшилась на 7 % у 2010 році порівняно з 2008 роком, що у вартісному виразі складає 817,3 тис. грн. Капіталозабезпеченість господарства знизилась на 19 % у досліджуваний період. Капіталоозброєність теж знизилась на 11 % у зв'язку з збільшенням середньорічної чисельності працівників.

Капіталомісткість з кожним роком знижується, так у 2008 році вона становила 3,28%, у 2009 році - 3,35%, у 2010 році - 2,05 %. Зниження фондомісткості є позитивним явищем для господарства, оскільки це свідчить про зменшення затрат на виробництво одиниці продукції. Норма прибутку зменшилася це означає, що знизилась вартість виробленої продукції.

Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва слід оцінювати враховуючи і те, що виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств пов'язана із землею і залежить від її родючості та рівня використання.

Для оцінки економічної ефективності виробництва продукції рослинництва використовують натуральні та вартісні показники. До натуральних показників відноситься урожайність.

Урожайність - це фактично зібрана кількість продукції з одиниці земельної площі. Урожайність сама по собі ще не вказує на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідною для вимірювання її, постільки вона характеризує ступінь ефекту, одержаного в процесі виробництва.

Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефективності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та затратами часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва. Таким чином, продуктивність праці - це виготовлення продукції одиницею виробництва за певний період, або це кількість затраченої праці на виготовлення одиниці продукції.

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі в цілому є собівартість продукції. Собівартість являє собою грошовий вираз витрат на виробництво і реалізацію продукції. Це комплексний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва і витрати живої праці, тобто на зарплату працівників підприємства.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. Фактична собівартість виробництва продукції підприємства розрахується в процесі щоденного оперативно - технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції. Собівартість слугує базою товарів, і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не повинно встановлювати ціну нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.

Ціна - це грошовий вираз вартості, що сплачується за одиницю товару. Ціна є засобом обчислення таких вартісних показників як вартість валової продукції, вартість товарної продукції, її собівартість, визначення валового, чистого доходу і прибутку.

Особливостями встановлення цін на сільськогосподарську продукцію є те, що при встановлені цін враховують сезонність виробництва, слід дотримуватись еквівалентності між цінами на засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію.

Прибуток характеризує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати відносним показником - рентабельністю. Економічний зміст цього показника в тому, що він характеризує прибуток, який отримується з кожної гривні засобів, що вкладені у підприємстві.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів. Важливими факторами які забезпечують зростання прибутку і рентабельність підприємства є зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу. Якомога повніше врахування цих факторів сприятиме підвищенню економічної ефективності його діяльності.

Для визначення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва використовують також і такі показники як виробництво валової продукції рослинництва, в гривнях, з розрахунку на один гектар посіву, виробництво валової продукції рослинництва на одного середньорічного працівника, на одну людино - годину, та на одну гривню виробничих витрат; валовий доход та чистий доход і прибуток на один гектар посіву.

Основними шляхами рівня підвищення рівня ефективності виробництва продукції рослинництва є зниження собівартості та підвищення реалізаційних цін, яке можливе за умови поліпшення якості товарної продукції. Важливе значення для підвищення ціни реалізації має пошук вигідних ринків збуту.

1.2 Спеціалізація підприємства

рослинництво земельний посівний сільськогосподарський

Спеціалізація сільського господарства -- це складний процес, що розвивається в різноманітних формах. Залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації -- зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася -- Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні.

Спеціалізація аграрних підприємств -- це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існують найсприятливіші природно-економічні умови. Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внутрішньогосподарську диференціацію природно-економічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманного для даної зони, мікрозони і т. д.

На відміну від територіальної спеціалізації, яка має більш-менш стабільний характер, спеціалізація багатьох сільськогосподарських підприємств через її незавершеність перебуває в постійному русі.

Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах -- бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах. Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочно-товарні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садовоогородні, овочівничі бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва.

За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева -- це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкнутого (закінченого) циклу виробництва. По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особливості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продукції на одній і тій самій земельній ділянці. В процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможливо вичленити і розподілити за іншими господарствами або їх підрозділами у вигляді самостійних виробництв. Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація.

Ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно -- від одержання молодняка до виробництва кінцевої продукції. За такою самою схемою в багатьох господарствах розвиваються й такі тваринницькі галузі, як скотарство та вівчарство.

Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва в межах однієї і тієї самої галузі. Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу і постадійну. Перша з них здійснюється з метою забезпечення якісного стану функціонування тієї чи іншої галузі. В тваринництві ефективно розвивається якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація. Наприклад, нові породи і лінії тварин виводять на племінних заводах і племінних станціях.

Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90 % і більше. До цієї групи підприємств відносять птахофабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 50 %. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей вважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67 %, у тому числі кожна з них не менше 25 %. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні становити відповідно понад 75 % і не менше 24 %. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва великою мірою залежить від поглиблення спеціалізації.

Раціональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна спеціалізація сільськогосподарського підприємства визначається інтересами його колективу, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

Для визначення спеціалізації розрахуємо структуру товарної продукції, відобразивши процентним співвідношенням грошові надходження від реалізації того чи іншого виду продукції до суми всіх грошових надходжень (таблиця 6).

Таблиця 6.

Структура грошових надходжень від реалізації сільськогосподарської продукції в ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Види продукції і галузі	2008	2009	2010
	Тис. грн	Структура, %	Тис. грн	Структура, %	Тис. грн	Структура, %
Продукція рослинництва всього:	1151,5	15,96	1200,6	21,79	1950,2	26,37
Пшениця озима	682,0	59,23	734,1	61,14	984,5	50,48
Пшениця яра	20,0	1,74	-	-	88,7	4,55
Гречка	11,2	0,97	13,3	1,11	1,7	0,09
Ячмінь ярий	171,1	14,86	47,8	3,98	337,4	17,3
Горох	147	12,76	0,2	0,02	113,0	5,79
Інші зернові	0,5	0,04	1,1	0,09	1,0	0,05
Ріпак озимий	37,2	3,23	68,1	5,67	245,8	12,6
Картопля	16,3	1,42	-	-	17,9	0,92
Цукрові буряки	-	-	300,8	25,05	111,8	5,73
Овочі	61,2	5,31	1,9	0,16	40,5	2,08
Інша продукція рослинництва	23,0	2	33,3	2,77	4,0	0,21
Продукція тваринництва всього:	5987,0	82,96	4310,1	78,21	5131,6	69,4
Велика рогата худоба	1322,2	22,08	1053,4	24,44	692,4	13,49
молоко	4459,1	74,48	2954,6	68,55	4344,7	84,67
Свині	149,6	2,5	283,9	6,59	84,8	1,65
Вівці	2,0	0,03	-	-	-	-
Мед, кг	-	-	3,7	0,09	3,3	0,06
Інша продукція тваринництва	54,0	0,9	14,5	0,34	-	-
Послуги	77,8	1,08	-	-	312,4	4,22
Всього	7216,3	100	5510,7	100	7394,2	100

Проаналізувавши структуру грошових надходжень в ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»слід відмітити, що основною галуззю є тваринництво, питома вага якого у 2008 році становила 82,96 %, у 2009 - 78,21 %, у 2010 - 69,4 %. Впродовж цих років господарство мало зерново - молочну спеціалізацію, оскільки найбільшу питому вагу у структурі грошових надходжень займало зернове виробництво у 2008 році - 59,93 % у галузі рослинництва, 2009 - 61,14 %, 2010 - 50,48 %. Але на першому місці є продукція тваринництва, а саме - молоко: у 2008-74,48 %, у 200968,55 - 13,28 %, у 2010 - 84,67% по галузі тваринництва.

Така спеціалізація сільськогосподарського виробництва зумовлена насамперед природно - економічними умовами.

Основним завданням вдосконалення внутрішньогосподарської спеціалізації є: максимальне збільшення виробництва продукції в кожному підрозділі, ефективне використання виробничих фондів і передових ресурсів, підвищення показників ефективності виробництва. При плануванні внутрішньогосподарської спеціалізації слід врахувати технологічні зв'язки між підрозділами, передбачали раціональне поєднання галузей. Кожен виробничий підрозділ повинен мати певну спеціалізацію з урахуванням комплексу умов роботи підрозділів господарства.

1.3 Організація рослинництва

Організація рослинницьких галузей у сільськогосподарських підприємствах передбачає систему заходів, спрямованих на забезпечення безумовного виконання державного замовлення на реалізацію продукції, а також створення необхідних фондів для внутрішньогосподарського використання. При цьому головна увага приділяється організації використання земельних угідь на основі впровадження наукової системи землеробства, яка передбачає інтенсифікацію виробництва, відповідає ґрунтовим і кліматичним умовам господарства, з метою одержання найбільшої кількості високоякісної продукції при наявному виробничому потенціалі, і з мінімальними сумарними витратами на її одиницю.

При організації рослинницьких галузей у плані економічного і соціального розвитку господарства відображають: питання організації земельних угідь, розглядають їх трансформацію у плановому році, встановлюють розмір і структуру посівних площ відповідно до договірних зобов'язань щодо продажу продукції рослинництва і потреби господарства в продукції, рівень урожайності сільськогосподарських культур, нагромадження і використання добрив, захист рослин від шкідників, хвороб та бур'янів.

Проаналізуємо динаміку трансформації земельних угідь, посівних площ, урожайності, валових зборів та обсягів реалізації продукції ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» у додатку 1 - Форма 50 с.-г.

На основі наведених даних можна зробити висновки про те, що за досліджуваний період з 2008 рік по 2010 рік посівні площі майже по всіх культурах зменшились. Зміна урожайності чіткої тенденції не мала, лише по пшениці, гороху, цукрових буряках, ріпаку вона зростала на протязі даного періоду. Зміна урожайності і посівних площ вплинула на валовий збір. Валовий збір зріс, відповідно зросли і обсяги реалізації.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Одним із основних принципів оплати праці є дотримання законодавчого положення про розмір мінімальної заробітної плати.

З метою кращої організації оплати праці в ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» використовується акордно-преміальна система оплати праці, яка найбільш поширена за сучасних умов виробництва.

Сутність її полягає в тому, що завчасно визначається загальна сума заробітної плати на весь обсяг роботи або на всю продукцію, що виробляється в даному розрахунковому періоді і основна оплата праці здійснюється за два показники: обсяг виконаних робіт (відпрацьований час) та кількість і якість виробленої продукції. Перша її частина (обсяг робіт, відпрацьований час) виступає в формі авансу, що може бути як відрядним - за обсяг виконаних робіт, так і погодинним - за відпрацьований час.

Друга частина оплати праці за кінцевий результат виробництва формується за рахунок коштів збільшення тарифних ставок на 25-50 % при визначенні розцінок оплати за продукцію, або розрахункових цін (величина відсотка залежить від досягнутого рівня виробництва; чим він вищий тим більший і процент збільшення тарифу).

Методика розрахунку розцінок оплати праці за продукцією базується на використанні показників оплати за тарифом та доплат за продукцію й виходу валової продукції і розраховується за формулою:

Роп = ТхКм/В,

де Роп - розцінка оплати за одиницю продукції, грн.;

Тх - тарифний фонд оплати праці на виробництво певної продукції, грн.;

Км - коефіцієнт збільшення тарифу (1,25-1,50 );

В - валова продукція, ц, шт., гр..

Розрахована таким чином розцінка оплати праці за продукцією є акордною оплатою, яка встановлюється після отримання продукції як добуток від множення кількості одиниць продукції на розцінку. Різниця між виплаченим протягом року авансом і розрахованою сумою за продукцію і є тією різницею, що виплачується за другий показник пропорційно до отриманого авансу.

Акордний фонд складається з тарифного фонду та доплати за продукцію.

Плановий тарифний фонд визначається в технологічній карті, виходячи з обсягів робіт, норми виробітку та застосованих тарифних ставок.

З метою стимулювання та зацікавленості виконавців в кінцевих результатах роботи застосовується доплата за продукцію. Вона виплачується додатково, в разі коли трудовий колектив добився поставлених запланованих завдань. За діючими рекомендаціями розмір доплати за продукцію може складати до 50% планового тарифного фонду оплати. Крім того при акордно-преміальній системі оплати праці існує також сукупність доплат і надбавок: доплати за класність трактористам-машиністам, за майстерність - працівникам на немеханізованих роботах, збиранні картоплі, роботах із шкідливими умовами праці, за керівництво трудовим колективом.

До організації будь-якого трудового процесу ставиться дві вимоги: технологічні і організаційно-економічні.

Технологічні вимоги - це додержання певних кількісних і якісних показників при виконанні робіт: глибини обробітку ґрунтів, загортання насіння, ширини міжрядь, висоти зрізання стебел, терміну виконання робіт тощо. Особливу значимість при цьому має швидкість руху агрегатів. Використання цього фактора диктується технологічно. Підвищена швидкість руху на оранці призводить до надмірного подрібнення скиби, розпилювання ґрунтів, тому цей процес обмежується швидкістю руху, до 10 км/год. При боронуванні сходів, міжрядному обробітку просапних культур швидкість руху становить близько 3 км/год., бо при більшій швидкості рослини присипаються ґрунтом. Подібні вимоги і на інших роботах - внесенні добрив, гербіцидів, силосуванні тощо.

Основою організаційно-економічних вимог є необхідність високо-продуктивного використання техніки і агрегатів, при мінімальних витратах виробництва, тобто має бути встановлений тісний взаємозв'язок між дотриманням технологічних вимог і раціональним використанням засобів виробництва і робочої сили.

Від рівня оснащеності виробництва високопродуктивною технікою, робочими машинами та механізмами і раціонального їх використання залежить ефективність господарювання підприємства. Для ряду окремих робіт склад окремих агрегатів вирішений конструкціями при створенні тракторів та комплексу машин до них. Це агрегати для внесення органічних і мінеральних добрив, міжрядного обробітку тракторами типу МТЗ класу 1,4т тощо. У таких випадках вимагається лише підібрати певні режими роботи, наприклад, швидкість, яка б відповідала певній тепловій потужності трактора і технологічним вимогам агротехніки.

Інша частина агрегатів, особливо ті, що виконують енергоємні роботи по обробітку ґрунту, посіву, культивації, боронування тощо, можуть бути різні за складом, бо залежить це від потужності трактора і опору причіпних робочих машин. Кількість машин в агрегаті повинна бути такою, щоб раціонально використовувати потужність теплових засобів при встановленні найвищої у таких виробничих умовах продуктивності агрегатів.

Режим роботи, напрям, способи руху агрегатів вибирають з урахуванням чергування напрямів руху при обробітку ґрунту, виконанні посівних, збиральних та інших робіт. Встановлюється послідовність виконання окремих операцій.

Поле розбивають на загони після видалення післязбиральних рештків, які можуть негативно впливати на роботу агрегатів і якість робіт. Потім здійснюється провішування перших проходів, визначаються поворотні смуги, нарізуються контрольні борозни, включаються в роботу агрегати і визначаються місця завантаження сівалок насінням, добривами, вивантажується зібраний урожай та ін.

Важливою частиною сільськогосподарського виробництва є транспортні засоби. Транспорт, на відміну від інших галузей матеріального виробництва, не створює продукцію, але шляхом переміщення продуктів, матеріалів, засобів виробництва, робочої сили бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Головним видом транспорту в господарстві є вантажні автомобілі, які виконують понад 80% вантажообороту, трактори та самохідні шасі - близько 15% і жива тяглова сила - до 5%.



1.4 Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва

Ефективність -- це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничі спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва можна вивчити на різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність: народногосподарського; сільськогосподарського виробництва; окремих галузей сільського господарства; виробництва в державних і міжгосподарських підприємствах та об'єднаннях, а також в їх внутрішньогосподарських підрозділах; виробництва окремих культур, продуктів, виконання операцій тощо; меліорації, хімізації, агротехнічних заходів; впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики.

Економічна ефективність показує кінцевий позитивний ефект від використання засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних вкладень. В рослинництві - це одержання максимальної кількості продукції з кожного гектара землі при найменших затратах живої й уречевленої праці. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відображається також якість продукції і здатність її задовольняти певні потреби споживача.

В умовах переходу до ринкової економіки на перший план виступають вартісні показники, в яких враховуються товарно-грошові відносини і самоокупність підприємства. Разом з тим при галузевому аналізі ефективності сільськогосподарського виробництва обов'язково потрібні натуральні показники.

Будь-яка структура підприємницької діяльності організовується з метою одержання доходу - основного або додаткового. Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці тощо. Розглянемо економічну ефективність виробництва продукції рослинництва на прикладі виробництва пшениці у ВП НАУ «Великоснітинське НДГ ім. О.В. Музиченка» в таблиці 7.

Таблиця 7.

Економічна ефективність виробництва пшениці у ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» за 2008 - 2010 роки.

Показники	2008	2009	2010	2010/2008, %
Площа посіву, га	600	700	600	100
Валовий збір, ц	29228	19749	23075	78,9
Реалізовано пшениці, ц	7804	14136	11659	149,4
Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	727,8	789,2	828,8	113,9
Виручено, тис. грн.	682,0	734,1	984,5	144,4
Урожайність, ц/га	48,71	28,21	38,46	79
Ціна реалізації 1 ц продукції, грн.	87,39	51,93	84,44	96,6
Собівартість 1 ц продукції, грн.	93,26	55,83	71,09	76,2
Прибуток на 1 ц продукції, грн.	-1,57	-3,9	13,35	-
Рівень рентабельності, %	-1,68	-6,99	18,8

На основі даних таблиці слід зробити висновок про, що рівень рентабельності по озимій пшениці на підприємстві ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» відсутній, оскільки по даній культурі підприємство отримувало збиток і у 2008, і у 2009 роках. У 2010 рівень рентабельності вже становив 18,8%. Це зумовлено насамперед зниженням собівартості продукції, а отже отриманням більшого прибутку.



Розділ 2. Планування розвитку рослинництва

2.1 Обґрунтування виробничої програми з рослинництва

2.1.1 Планування використання земельних угідь

Земля - це основний засіб виробництва. Різні земельні угіддя використовуються не з однаковою інтенсивністю. Окремі ділянки взагалі не мають цінності з точки зору виробничого використання. Якщо найбільш продуктивною є рілля, то чагарники, заболочені ділянки та інші не використовуються у виробничому процесі. Кожне підприємство прагне поступово перетворити всі земельні угіддя у високопродуктивні. При складанні плану економічного і соціального розвитку слід передбачити переведення непридатних чи малопродуктивних земель у придатні або високопродуктивні, виходячи зі своїх матеріально - фінансових і трудових можливостей, намітити переведення одних видів угідь в інші, що спрямоване на більш продуктивне їх використання і називається трансформацією.

При цьому характер використання угідь не завжди є причиною їх переведення в інші види. Площі природних сіножатей і пасовищ, розорані і засіяні з метою поліпшення травостою і створення на них довгострокових культурних угідь, залишаються в складі сіножатей та пасовищ і до ріллі не включаються. Не завжди доцільно переводити ті чи інші угіддя в ріллю як найбільш продуктивний їх вид.

Підприємство постійно дбає про поліпшення земельних угідь. При цьому основну увагу приділяють правильній системі обробітку й удобрення ґрунту, меліорації, вапнуванню кислих і гіпсуванню солонцюватих ґрунтів.

Структуру земельних угідь визначають як відношення окремих угідь до загальної їх площі. Розглянемо баланс земельних угідь та їх використання у ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» ( таблиця 9 ).



Таблиця 9.

Баланс земельних угідь та їх використання у ВП НАУ «Великоснітинське НДГ».

Види угідь	Наявність земель на початок планового року, га	Використання в плановому році	Склад земель на кінець планового року
		Під посіви	На сіножаті	Під пасовища	Під закладку нових насаджень	Для створення фермерських господарств	га	В % до підсумку
Загальна земельна площа у користуванні	3077,6						3077,6	100
Всього с.-г. угідь	2960						2960	100
В т. ч.: рілля	2605						2605	100
Сіножаті	113						113	113
Пасовища	156						156	156
Багаторічні насадження	86						86	86
Ставки та інші водоймища	11,2				+5		16,2	145
Інші угіддя	106,4					-5	101,4	95

Виходячи з даних цих двох таблиць, можна зробити висновок, що підприємством планується провести освоєння земель під багаторічні насадження 5 га. Витрати на вище названі заходи на 1 га відповідно становлять 2660 грн. Дані витрати здійснюються за рахунок власних коштів, їх повний обсяг становить - 13300 грн.



Таблиця 10.

Обчислення витрат на здійснення заходів по поліпшенню земель на ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Заходи по поліпшенню земель	Обсяги робіт, га	Витрати планового року, грн.
		На 1 га	всього	В т. ч. за рахунок коштів держбюджету
Освоєння земель під ріллю і багаторічні насадження	-	-	-	-
Докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ	-	-	-	-
Закріплення і заліснення ярів, балок та інших непридатних земель	5	2660	13300	-

2.1.2 Планування врожайності сільськогосподарських культур

Урожайність - це фактично зібрана кількість продукції з одиниці земельної площі. Плануванні врожайності сільськогосподарських культур передує детальний аналіз досягнутого її рівня на підприємстві. При цьому важливо виявити кількісний та якісний вплив на врожайність основних факторів, що її визначають ( добрива, попередники, сорти, технології тощо ).

При плануванні врожайності сільськогосподарських культур використовують такі основні методи:

1. метод екстраполяції - знаходження наступних рядів динамічного ряду врожайності на основі фактичних її рівнів;

2. метод кореляційно - регресійного аналізу - побудова і дослідження виробничих функцій залежності врожайності сільськогосподарських культур від окремих факторів, які її формують;

3. нормативний метод у поєднанні у експертно - оцінним;

4. метод програмування врожайності.

В практиці найчастіше застосовують нормативний метод у поєднанні у експертно - оцінним. Сутність цього методу полягає у визначенні можливого приросту врожаю в результаті зміни динамічних факторів з наступним збільшенням фактичної середньозваженої врожайності на величину цього приросту. В основі визначення планової врожайності сільськогосподарських культур лежить формула:

Впл = Всз + ??Вj ,

де :

Впл - планова урожайність , ц/га;

Всз - середньозважена врожайність на підприємстві за останні 3 роки, ц/га;

?Вj - приріст урожайності, одержаного за рахунок зміни і-го фактора, ц/га.

Середньозважену врожайність обчислюють за формулою:

Всз=В:П,

де:

В - сумарний валовий збір сільськогосподарської культури за останні з роки, ц;

П - сума посівних площ даної культури за останні 3 роки, га.

Приріст урожаю обчислюють від збільшення норм внесення добрив порівняно з базисним періодом, запровадження продуктивніших сортів, розміщення культур по кращих попередниках, розширення площ застосування засобів захисту рослин, зменшення втрат продукції під час збирання тощо. Приріст урожаю слід розраховувати лише за рахунок тих факторів, зміна яких передбачена на підприємстві у плановому періоді.

У практиці сільськогосподарського виробництва найчастіше змінним фактором є система добрив.

Розрахунок приросту врожайності сільськогосподарської культури визначають спочатку по кожному виду поживних речовин (N, Р2О5,К2О) за формулою:

?В=(Д*С*К+До*Со*Ко):Вс,

де:

Д - додаткова доза внесення певного виду мінеральних добрив у фізичній масі, ц/га;

До - додаткова кількість внесення органічних добрив, т/га;

С, Со - вміст поживної речовини відповідно в 1 ц мінеральних та 1 т органічних добрив, кг;

К, Ко - коефіцієнти використання поживного елемента відповідно з мінеральних та органічних добрив, долі;

Вс - винос елемента живлення 1ц урожаю основної і відповідної кількості побічної продукції, кг.

Розрахуємо валовий збір і планову врожайність сільськогосподарських культур в ВП НАУ «Великоснітинське НДГ» ( таблиця 11) на 2011 рік.

Таблиця 11.

Валовий збір і планова урожайність сільськогосподарських культур в підприємстві ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

Назва культур	Сума посівної площі за останні 3 роки, га	Валовий збір за останні 3 роки, ц	Середньозважена урожайність за останні 3 роки, ц/га	Планова урожайність, ц/га
1.Зернові та зернобобові
В тому числі: озимі
Озима пшениця	633,3	24017,3	38,46	41,15
Ярі зернові
Гречка	66,67	336,3	7,62	8,15
Горох	126,67	2456,3	19,68	21,06
2.Технічні
Ріпак	126,67	2079,67	15,6	16,69
3.Овочеві та картопля
Овочі	8	621	77,95	83,41
Кормові	21,6	11583,67	582,66	623,45
Усього	982,91	41094,24	741,97	793,91

У практиці сільськогосподарського виробництва найчастіше змінним фактором є система добрив. Рік у рік виробництво добрив збільшується, а норми їх внесень під конкретні культури уточнюються. Виходячи з поживності добрив і знаючи дози виносу речовин відповідними культурами, можна обчислити приріст їх урожайності (таблиця 12).

Таблиця 12.

Розрахунок прибавки урожайності озимої пшениці від збільшення внесення добрив

Види добрив	Кількість добрив	Коефі-цієнт викори-стання діючої речови-ни	Буде використано діючої речовини, кг	Винос пожив-них речовин з ґрунту на 1 ц уро-жаю, кг	Прибав-ка уро-жайності, ц/га
	Всьо-го, ц	Вміст діючої речо-вини в добри-вах, %	В пере-рахнку на діючу речови-ну, кг		З мінера-льних добрив	З ор-ганіч-них доб-рив	Всьо-го
Аміачна селітра	0,8	34	27,2	0,6	16,32	3	19,32	3,5	5,52
Каїніт	0,5	42	21	0,7	14,7	4,5	19,2	2,5	7,68
Суперфосфат	0,4	19	7,6	0,2	1,52	3	4,52	1,2	3,77
Гній	30

Дані розрахунків цієї таблички свідчать про те, що при оптимальному внесенні мінеральних і органічних добрив, врахувавши винос поживних речовин з ґрунту, можна досягти прибавки врожайності : за рахунок внесення аміачної селітри на 5,52 ц/га, за рахунок каїніту - 7,68 ц/га, за рахунок суперфосфату - 3,77 ц/га.

На врожайність сільськогосподарських культур значною мірою впливає внесення додаткової кількості добрив. Для визначення необхідної величини внесення добрив під запланований урожай потрібно врахувати вміст поживних речовин у мінеральних і органічних добривах, а також їх використання рослинами у перший і другий роки внесення. Розглянемо методику розрахунку норм добрив під запланований урожай озимої пшениці ( таблиця 13 ).

Таблиця 13.

Розрахунок норм добрив під запланований урожай в підприємстві ВП НАУ «Великоснітинське НДГ»

№ п/п	Показники	Озима пшениця
		N	P2O5	K2O
1.	Запланований урожай, ц/га	41,15	41,15	41,15
2.	Винос поживних речовин на одержання зерна і відповідної кількості соломи, кг	3,5	1,2	2,5
3.	Винос поживних речовин урожаєм, кг	144,03	49,38	102,88
4.	Вміст рухомих форм поживних речовин мг/100г ґрунту	10	8	10
5.	Теж в пласті ґрунту 25 см, кг/га(36)	360	288	360
6.	Використання поживних речовин з ґрунту, %	26	12	18
7.	Буде використано поживних речовин з ґрунту урожаєм, кг/га	93,6	34,56	64,8
8.	Внесено органічних добив під попередник, т/га	20	20	20
9.	Вміст поживних речовин в органічних добривах, %	0,5	0,35	0,6
10.	Внесено поживних речовин з органічними добривами, кг/га	100	70	120
11.	Використання поживних речовин з органічних добрив на другий рік внесення, %	15	20	10
12.	Буде використано поживних речовин з органічних добрив на другий рік внесення, кг	15	14	12
13.	Всього буде використано рослинами поживних речовин, кг/га	108,6	48,56	76,8
14.	Необхідно внести поживних речовин, кг/га	35,43	0,82	26,08
15.	Використання поживних речовин з мінеральних добрив в перший рік, %	50	15	40
16.	Необхідно внести поживних речовин з мінеральних добрив, кг/га	70,86	5,47	65,2
17.	Вміст поживних речовин в мінеральних добривах, %	34	19	42
18.	Необхідно внести мін. Добрив для одержання урожаю, кг/га	208,41	28,79	155,24



Отже, за даними таблиці 13 можна зробити висновок, що для одержання запланованого урожаю необхідно внести таку кількість мінеральних добрив: азотних - 208,41 ц/га, фосфатних - 28,79 ц/га, калійних - 155,24 ц/га.

2.1.3 Планування розміру посівних площ, виробництва продукції та її розподіл

Обчисленню розмірів посівних площ передує виявлення найбільш конкурентоспроможних сільськогосподарських культур, під які слід виділяти в підприємстві більші посівні площі, через визначення їх економічної оцінки.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі фактичних середніх даних виходу продукції з 1 га за останні роки, застосувавши дану систему показників, визначити найбільш ефективні культури і по можливості розширити їх посівну площу.

Перед визначенням розміру і структури посівних площу підприємству необхідно провести економічну оцінку сільськогосподарських культур. Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі фактичних середніх даних виходу продукції з 1 га за останні 3 роки, застосувавши систему показників, визначити найбільш ефективні культури і по можливості розширити їх посівні площі. Товарні культури оцінюють за показниками розміру прибутку та рівня рентабельності виробництва продукції. Прибуток визначають як різницю грошової виручки за реалізовану продукцію (без ПДВ) і витрат на її виробництво. Рівень ефективності кормових культур характеризують такі показники: вихід кормових одиниць, перетравного протеїну, кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву; затрати праці на виробництво та собівартість 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормопротеїнових одиниць.

Розміри посівних площ обчислюють двома способами :

1) діленням загальної потреби в продукції рослинництва по кожній культурі на її планову врожайність;

2) за розміром полів під культурою в системі сівозмін. Загальна потреба в продукції рослинництва визначається обсягом реалізації та внутрішньогосподарських потреб в ній.

Основними напрямками реалізації продукції рослинництва можуть бути: реалізація продукції за договорами з заготівельними, переробними, торгівельними та іншими організаціями; реалізація продукції через власні магазини, систему громадського харчування, на міських ринках тощо. Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва передбачають: створення насіннєвих і фуражних фондів; видача і продаж продукції працівникам підприємства; використання для переробки на підсобних промислових виробництвах підприємства; виділення у фонд допомоги тощо.

Потребу в насіннєвому матеріалі для вирощування сільськогосподарських культур, враховуючи і площу під кормовими культурами, яка забезпечується насінням за рахунок зернової групи, визначають на основі норм висіву на 1 га шляхом варіантного підходу методом наближених розрахунків. Оскільки площі посіву по відповідних культурах ще не визначені, розрахунки можна здійснювати двома методами. Попередньо визначають обсяг насіннєвого матеріалу за розміром посівних площ по культурах минулого року, а при кінцевих розрахунках здійснюють уточнення. Іншим методом визначають потребу в продукції рослинництва по всіх фондах (за винятком насіннєвого).