Хвороби, що уражують цикорій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хвороби, що уражують цикорій

цикорій біологічний хвороба

Цю культуру називають: цикорій дикий, сині батоги, батiжки, волошка городня, голубiй, петровi батоги, гонко, біль синя, сонцегляд, цикорінь, придорожник, серпівник, синя плічка, синявка, терник.

Наукова назва роду - Cichorium - прийшла до нас із грецької і в перекладі означає “я йду керувати полем”, що пов'язано з властивістю цієї рослини рости вздовж доріг та полів. Називають його також і “нареченою сонця”, бо квітки цієї рослини весь час повертаються за ним.

Збільшення видового та сортового різноманіття агрофітоценозів має важливе наукове й практичне значення. Особливо коли це стосується нетрадиційних або малопоширених культур багатофункціонального використання. До таких можна зарахувати несправедливо забутий цикорій, який добре знали ще стародавні єгиптяни, греки та римляни і використовували його як лікарську та овочеву рослину.

Рід Cichorium (родина айстрових) об'єднує десять видів, які є одно-, дво- чи багаторічними трав'янистими рослинами. Батьківщина дикої форми цикорію (Cichorium intybus L. var. intybus, syn. silvestris Vis.) - євро-сибірський простір. Поширений в Європі, Північній Індії, Китаї, Америці, Північній Африці, Австралії та Новій Зеландії, на Кавказі, Середній і Передній Азії. Росте всюди на узбіччі доріг, пустирях, канавах. Культивують у Західній та Східній Європі, Індії, Індонезії, США, на Закавказзі.

В європейській частині зареєстровано чотири види, два з яких культивують. Це цикорій звичайний (кореневий) - Cichorium intybus L. - та салатний - С. endivia L. Тоді як господарське значення цикорію звичайного останніми роками зменшилося, значення спорідненої форми - овочевого цикорію (Cichorium intybus L. var.foliosum) - в Європі дуже зросло.

Народногосподарське значення

Цикорій звичайний, або кореневий - дикорослий багаторічник, у культурі - як дворічник. Використовують у медицині, а також для одержання сурогату кави (потовщені корені) і як салатну рослину. Культурні форми цикорію звичайного дуже різноманітні, вони поділяються на три різновиди: дикорослий, кореневий та салатний (є сортотипи - Вузьколистий, Широколистий, Напівкачанний, Вітлуф).

Цикорій салатний - одно- або дворічник, відомий у культурі як салатна рослина. Вирощують його заради качанчиків із соковитими хрумкими листками. Використовують для вигонки взимку і рано навесні. А також заради широких ніжних листків, які містять білки, цукри, аскорбінову кислоту, каротин і цінний глюкозид - інтибін. У листках цикорію багато також мінеральних солей, особливо калію, заліза та фосфору.

Препарати цикорію позитивно впливають на організм, регулюють діяльність органів травлення, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, кровотворних органів, серцево-судинної системи, нирок. Вони мають заспокійливу, протимікробну, послаблювальну, сечогінну, жарознижувальну, жовчогінну, кровоочисну, знеболювальну дії. Сприяють виведенню холестерину.

Споживають качани цикорію в сирому вигляді, вареними та тушкованими, використовують для приготування салатів та інших страв високих смакових якостей. Висушене коріння застосовують для приготування напоїв; листки та коріння після вигонки - на корм тваринам. Відомо кілька іноземних сортів, але найпоширеніші - Вітлуф, Експрес, Екстрема.

Цикорій - добра медоносна рослина (нектароносна та пилконосна). Одна квітка за час функціонування виділяє 2,8-3,0 мг нектару. Медопродуктивність - близько 100 кг/га. Дуже важливо, що виділення нектару не припиняється навіть у дощову погоду, тому бджоли відвідують цикорій у період між дощами.

З огляду на важливість відновлюваних джерел енергії цикорій має великі перспективи для використання у фітоенергетиці як цінна сировина для виробництва фітоетанолу. Він здатний забезпечувати 3200-3300 л/га етанолу. За цим показником цикорій значно переважає пшеницю озиму (2700-2800 л/га) та наближається до картоплі (3500- 3600 літрів на гектар).

Біологічні особливості

Цикорій звичайний є дворічною рослиною, яка на першому році утворює листкову розетку й коренеплід (потовщене стрижневе коріння), а на другому - на стеблі кілька кошиків (складні квіти).

Під впливом низьких температур на рослині в ювенільній фазі розвитку утворюються квітконосні пагони, що вже на першому році розвитку переходять у генеративну фазу. Схильність до цього частково сортоспецифічна, а також обумовлюється низькими температурами в період утворення насіння. За формою коріння розрізняють кілька різновидів, які великою мірою залежать від грунтових умов. Коріння засвоює воду й поживні речовини на глибині до 150 сантиметрів.

Початковий розвиток відбувається дуже повільно. Через два місяці після висівання рослини мають тільки 5-7 листків завдовжки 8-10 см, а довжина коріння сягає 10 см. Тільки після того, як у рослини сформується близько 20 листків у розетці (в серпні), починається інтенсивний ріст коріння. Він закінчується у вересні, але триває накопичення поживних речовин, насамперед інуліну.

На другий рік життя рослина виростає заввишки до 120 см. Стебло пряме, на якому почергово розміщені ланцетоподібні надрізані листки темно-зеленого кольору. Суцвіття - кошик. Квітки зберігаються в крихких коробочках, мають різне забарвлення: рожеве, блакитне, бузкове, біле, інколи жовте. Суцвіття розміщені на кінцях пагонів поодиноко, а також по два-три в пазухах листків. Запилення - ентомофільне, причому утворюється мало насіння. Плід - сім'янка. Маса 1000 насінин - 1,3-1,5 г. Урожайність коренеплодів коливається від 30 до 60 т. Селекція цикорію поки що мало розвинена, тож потенційні можливості цієї культури, особливо щодо стійкості, врожайності, виходу інуліну й виробництва з нього біоетанолу - невичерпні.

Вимоги до грунтово-кліматичних умов

Вимоги цикорію до грунтово-кліматичних умов такі самі, як і в цукрових буряків, але вибагливість до тепла в рослин цикорію в ювенільній фазі вища. Пізні приморозки сприяють утворенню генеративних пагонів, до того ж, дуже негативно впливають на ріст та розвиток рослин. Цю культуру в Європі більше вирощують у регіонах із м'яким кліматом.

Оптимальними умовами росту та розвитку цикорію є середні гумусні суглинки з глибоким орним шаром. Піщані суглинки й супіски в не дуже сухих регіонах теж придатні, якщо ґрунтовий розчин має слаболужну реакцію. Важкі, мулисті ґрунти мало придатні для вирощування цикорію, як і кам'янисті, оскільки на них він схильний до утворення деформованих коренеплодів. Оптимальна ґрунтова реакція - рН 6,5-7,0.

Сорти

У Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні (2006 р.), як сільськогосподарську овочеву культуру занесено п'ять сортів цикорію звичайного: Уманський 90, Уманський 95, Уманський 96, Уманський 97, Уманський 99. Усі ці сорти створено у філіалі Інституту цукрових буряків УААН (м. Умань).

Інтегрований захист рослин

Збудник сірої гнилі (Botrytis cinerea) в недражованого насіння цикорію в польових умовах може спричинити захворювання проростків. Іноді його уражує борошниста роса (Erysiphe cichoracearum) та іржа (Puccinia cichorii). Прямих заходів боротьби, зазвичай, вони не потребують.

Рідко цикорій пошкоджують шкідники. Листки його може руйнувати сіра й чорна цикорієва мінуюча муха (Napomyza cichorii і Tilomyza pinguis), що не спричиняє суттєвих втрат. Відчутніше можуть шкодити сірий буряковий довгоносик (Tanymezus palliatus) і гусениці озимої совки (Agrotis segetum). На легких грунтах посіви може пошкоджувати північна галова нематода (Meloidogyne hapla).

Botrytis cinerea

Гриб-космополіт Botrytis cinerea Pers. паразитує на різних рослинах у більшості регіонів світу. За повідомленнями W.R. Jarvis , епідемії спричинюваної ним хвороби найчастіше відбуваються на рослинах бобів, льону, гладіолусів, тепличних культур, винограду, салату, цибулі, декоративних культурах, гороху, суниці та тютюну.

Патоген є складовою частиною мікобіоти грунтів, на яких вирощуються сільськогосподарські культури . Він значною мірою присутній в грунтах різних континентів та країн: Канади, США, Англії, Швейцарії, Австрії, Китаю, Японії, України та ін. . Загалом, гриб є широко розповсюдженим та небезпечним паразитом-омнівором . В умовах України існує реальна потенційна можливість виникнення епіфітотій внаслідок ураження ним багатьох рослин. Особливо сприйнятливі до збудника хвороби зернобобові культури .

У своєму циклі розвитку B. cinerea формує ряд життєвих форм - міцелій, спороношення та склероції . Саме у цих формах він у більшості присутній на різних рослинах . За спостереженнями Ю.А. Чікіна та О.М. Ліхачова на уражених тканинах рослин переважає конідіальна стадія гриба, інтенсивність розвитку якої різна. Вона залежить як від виду господаря так і від уражуваного органа ,формування склероціїв інтерферує з конідієутворенням. Чим більша кількість талому витрачається на утворення склероціїв, тим менше можливостей залишається для конідій. Мета утворення конідій - експансія гриба в просторі, склероціїв - збереження у часі.

В умовах мінімального ризику вимирання популяція зводить до мінімуму склероцієутворення, підсилюючи тим самим формування конідій. Згідно з дослідженнями, кількість склероціальної маси гриба часто регулюється температурним фактором і зростає в умовах зниження температури .

B. cinerea володіє також здатністю формувати такі морфологічні структури як мікроконідії та хламідоспори . Відомості про ці форми збудника у наукових працях відсутні, а питання їхньої ролі в патогенезі не вивчені. Інтенсивність утворення мікроконідій та хламідоспор залежить від різних екологічних факторів, які значною мірою ще не з'ясовані.

Erysiphe cichoracearum

Уражені листки деформуються, засихають і обпадають. На нестиглих ягодах наліт легко стирається, пізніше він стає темно-бурим, повстяним. Уражені ягоди перестають рости, засихають і обпадають. У пагоні уражуються верхівки приросту, ріст їх припиняється, верхівки скривлюються, засихають, стають коричневими, пізніше чорніють.

Збудником хвороби є гриб, який належить до класу Ascomycetes, порядку Erysiphales. Конідієносці прості, конідії еліпсоподібні, одноклітинні, безбарвні, розміром 24-26х12-18 мкм, зібрані в ланцюжки. Під час вегетації збудник поширюється конідіями. Клейстотеції коричневі, кулясті, діаметром 80-100 мкм, із світло-коричневими тоненькими нерозгалуженими придатками.

У кожному клейстотеції утворюється по одній яйцеподібній сумці розміром 75-110х55-62 мкм. У сумці формується по 8 сумкоспор, еліпсоподібних за формою, розміром 20-25хх 12-15 мкм. Джерело інфекції - уражені рослини, обпалі уражені листки і ягоди, на яких зберігаються клейстотеції гриба. Первинне зараження рослин відбувається від сумкоспор, а вторинне - від конідій. Заходи боротьби: знищення рослинних решток, обприскування і обпилювання рослин сірчаними препаратами, арсенатом кальцію та інші

Tanymezus palliatus

Трапляється повсюдно, найчисленніший у центральному і східному Лісостепу. Поліфаг, крім цикорію і буряків пошкоджує соняшник, бобові та багато інших культур і бур'яни.

Жук розміром 8 - 12 мм, надкрила паралельносторонні, звужуються у верхній третині, з різко виступаючими плечовими горбками; верх однотонний у густих рудуватих волосках, боки та низ тіла світлі; крила у більшості особин недорозвинені, коротші або такі, що дорівнюють довжині черевця, тому імаго (за рідкісним винятком) не літають; вусики колінчасті, прикріплені біля верхівки головотрубки; у самців перші два членики черевця з довгастими заглибленнями.

Яйце розміром 0,9 - 1,2 мм, овальне, гладеньке, біле з легким кремуватим відтінком. Личинка 10 - 12 мм, майже циліндрична, безнога, слабко вигнута; голова і грудний щит світло-жовті, на вершинному сегменті тулуба є коричнева хітинова пластинка. Лялечка 8 - 12 мм, біла; головотрубка з парою великих конусоподібних виростів на кінці; останній сегмент з двома довгими відростками. Зимують у ґрунті, на глибині 15 - 20 см, статево недозрілі жуки і личинки різного віку двох суміжних поколінь. Невелика частина популяції залягає у шарі завтовшки до 15 см і глибше - 20 - 60 см.

Перехід жуків до поверхні починається після прогрівання ґрунту до 3°С. Масовий вихід жуків закінчується в середині квітня при прогріванні ґрунту до 10°С. Жуки активні у сонячні теплі години дня, при похолоданні ховаються під грудочками ґрунту.

Живляться осотом, березкою, кропивою, чортополохом та іншими бур'янами, пізніше переходять на сходи цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи, відростаючі бобові трави. Вони обгризають краї молодих листків і сім'ядолі так, що від рослин залишаються тільки пеньки. Тривалість життя жуків становить 2,5-3 міс.. Плодючість становить 200-400 яєць. Ембріональний розвиток за температури 20-28 °С триває 18-20 діб.

Заходи захисту. Особливу увагу слід звернути на знищення березки, осоту та інших бур'янів, які є кормом для жуків і личинок. Враховуючи нездатність жука до перельотів, найважливішу роль відіграє ретельне дотримання сівозмін.

Agrotis segetum

Вид поширений в Західній Європі, Африці, Монголії, Китаї, Японії, Індостані, Непалі і займає широкі території колишнього СССР. В Росії поширений до полярного кола.

Найбільш небезпечні гусені першого покоління які пошкоджують проростки і молоді рослини.

Meloidogyne hapla

Галл (від латів. galla - чорнильний горішок) - це патологічне утворення на органі рослини. Їх збудниками можуть бути віруси, бактерії, гриби, але частіше наносяться членистоногими або кореневими гало утворюючими нематодами.

При цьому уражуються ділянки листя і інших органів рослин. Проте можуть уражуватися і цілі органи, наприклад, листові пазухи. Галли ослабляють рослину і можуть привести його до загибелі. Галлами прийнято називати нарости на ділянках листя, що утворилися в результаті укусів комах. В деяких випадках частина циклу розвитку комахи проходить усередині галла.

Унаслідок порушення обміну речовин галли збагачуються дубильними речовинами. Паразитичний круглий черв'як Пшенична нематода, або пшенична угріца (Anguina tritici) викликає утворення галлів в колосі пшениці, іржі, ячменю, вівса і інших злаків. Галли пшеничної нематоди - тверді горішки з білою рихлою масою усередині, що складається з тисяч личинок паразита.

Размещено на Allbest.ru