Механізація виробництва гречки у ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізація виробництва гречки у ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів»

Технологія вирощування та збирання гречки

Народногосподарське значення

Перевагами гречки, як однієї з основних круп'яних культур, вважають високі поживні властивості крупи, довготривале її зберігання, безвідходність виробництва, що обумовлюється використанням у різних галузях промислового господарства. Висока цінність гречки як медоносної культури. Агротехнічне значення полягає в тому що вона, як добрий попередник для інших культур, збагачує ґрунт азотом та фосфором. Гречка - універсальна поукісна, післяжнивна та страхова культура.

Відомо, що Україна входить до трійки найбільших світових виробників гречки, виробляючи 200-300 тис. тонн зерна, більші врожаї збирають у Китаї (1,5-2,2 млн. тонн) та Росії (на рівні 0,7-1 млн. тонн). Але валовий збір гречки, як в усьому світі, так і в Україні збільшується, в основному, за рахунок розширення посівних площ при низькій врожайності культури, яка, навіть, у сприятливі роки не перевищує 1,4 т/га. Хоч відомо, що врожайність існуючих сортів досягає 4,0 - 4,5 т/га. Сорти Любава, Українка, Майська, Антарія, Крупинка, Сумчанка, Слобожанка та інші поширені на Україні сорти характеризуються стійкістю до вилягання, мають високий вихід крупи, придатні для вирощування за інтенсивними технологіями.

Рівень продуктивності значною мірою зумовлюють метеорологічні фактори, але дослідження наукових установ і досвід передових господарств свідчать, що дотримання технології вирощування забезпечує високі врожаї гречки при відносно низькій собівартості вирощування.

Основний обробіток

Обробіток ґрунту під гречку не можна спрощувати. Він повинен максимально спрямовуватись на знищення бур`янів і збереження вологи. Основний обробіток після стерньових попередників починають з лущення стерні вслід за збиранням урожаю на полях засмічених однорічними бур`янами дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, засмічених кореневищними бур`янами (пирій, свинорий) - у двох напрямках на глибину 10-12 см, - коренепаростковими бур`янами (осоти, молочай, березка польова та інші) - на глибину 12-14 см безвідвальним лемішними лущильниками або плоскорізними знаряддями. Через 12-14 днів, після масового проростання бур`янів, поле орють на зяб плугами з передплужниками на глибину 23-25 см, а на дерново-підзолистих ґрунтах - на глибину орного шару (18-20 см).

Після збирання пізніх просапних культур (буряків, картоплі) чисті від бур`янів поля обробляють дисковими боронами БДТ-7, БДТ-10 або плоскорізами (наприклад КПГ-2-150) на глибину 23-25 см без попереднього лущення.

Передпосівний обробіток

Весняний обробіток

починають із ранньовесняного боронування (закриття вологи) зубовими боронами, коли верхній шар ґрунту досягне фізичної стиглості. Потім проводять дві культивації (на 10-12 та 8-10 см) з розривом у часі, який потрібно для проростання бур`янів. Передпосівну культивацію краще робити буряковими культиваторами УСМК -5.4 А на глибину 3-4 см. Якщо ґрунт пухкий та недостатньо вологий, то перед сівбою роблять коткування поля.

Удобрення

Під гречку не рекомендується вносити гною та аміачних форм мінеральних добрив, щоб запахом не відлякувати бджіл. З цієї причини та від того, що гречка використовується як харчовий і дієтичний продукт, не слід застосовувати і гербіциди. Краще органічні добрива вносити під попередник. Мінеральні ефективно можна використовувати в основному удобрені, під час сівби, а на широкорядних посівах - і в підживленні. Фосфорно-калійні добрива слід вносити восени, азотні - під першу або другу весняну культивацію. Не слід вносити під гречку хлоровмісні калійні добрива (КСl, калійна сіль і ін.), особливо весною. Добрі результати дає рослинний попіл.

В рядки під час сівби вносять по 50-80 кг гранульованого суперфосфату. Середні дози добрив - N45-60Р45-60К45-60. На родючих ґрунтах дозу азоту зменшують. Під час інкрустування насіння слід додавати солі мікроелементів бору, міді, молібдену, цинку в кількості 25-50 г. мікроелемента на гектару норму насіння.

Посів

Сівба

Для вирощування потрібно брати сорти, рекомендовані для даної ґрунтово-кліматичної зони: Іванна (С), Аеліта (П), Астра (Л), Вікторія (ЛП), Глорія (С), Зеленоквіткова (П), Кара-Даг (С), Київська (СЛ), Крупинка (СЛ), Лілея (ЛП), Лада (ЛП), Любава (СЛП), Майська (Л), Орлиця (П), Роксолана (П), Скороспєлка (С), Степова (С), Сумчанка (СЛ), Українка (СЛП). Слід використовувати крупні фракції ваговитого насіння категорії РН-1-3 з чистою не нижче 99% і лабораторною схожістю не нижче 92%.

Перед сівбою насіння прогрівають проти сонця або активним вентилюванням при температурі 35-38?, а потім протруюють за методом інкрустування для захисту від сірої гнилі, борошнистої роси та інших хвороб з додаванням мікроелементів.

Сіяти гречку можна тоді, коли грунт на глибині 10 см прогріється до 10-12°C і зникне загроза повернення заморозків, зміщуючи їх так, щоб під час масового цвітіння-формування плодів вона не потрапляла під спеку. Для цього іноді сіють у 2 строки з інтервалом 10-15 днів. Період сівби гречки настає в Поліссі в першій декаді травня, в Лісостепу - наприкінці квітня - в першій декаді травня, в Степу - наприкінці квітня.

На чистих полях гречку сіють звичайним рядковим способом зерновими сівалками, на забур`янених - широкорядним (45 см) або стрічковим (45+15 см) буряковими сівалками ССТ-12А, ССТ-12 Б з пристосуванням СТЯ-27000.

Орієнтовні норми висіву при звичайному рядковому способі сівби в Поліссі -4-5, Лісостепу-3-4.5, Степу-2.5-3.5 млн. схожих насінин на 1 га; при широкорядному - відповідно 2.2-2.5; 2.1-2.5; 1.9-2.2 млн.

Глибина висіву насіння на легких ґрунтах 4-5 см, а на важких -2-3 см. За сухої погоди глибину загортання слід збільшувати на 1-1.5 см.

Догляд за посівами

Догляд за посівами

За сухої погоди і недостатньої вологості ґрунту після сівби поле коткують котками ЗККШ-6, боронують боронами ЗБП-0.6А. Якщо до появи сходів випадають дощі і утворюється щільна кірка, то посіви обробляють ротаційними мотиками або боронують легкими боронами упоперек до сівби. Для боротьби з бур`янами посіви можна боронувати у фазі першого справжнього листка. Боронувати треба за сонячної погоди, вдень, коли рослини втрачають тургор.

На широкорядних посівах проводять 2-3 міжрядні розпушування культиваторами УСМК - 5.4 А (Б) або іншими. Перше розпушування, якщо не проводилось боронування, проводять у фазі першого справжнього листка на глибину 5-7 см із залишанням захисних смуги 8-10 см; друге розпушення проводять на глибину 8-10 см на початку бутонізації, третє - з підгортанням рослин - на початку цвітіння, на глибину 6-8 см (захисна смуга 8-10 см).

Важливим заходом догляду за посівами є запилення гречки з допомогою бджіл. Для цього вивозять пасіки з розрахунку 2-3 бджолородини на 1 га. Відстань бджоловідвідування не повинна перевищувати 500 м.

Збирання врожаю

Збирають гречку частіше роздільним способом. Вибрати оптимальний строк збирання важко, бо період плодоутворення і достигання розтягнутий в часі. Скошують її у валки, коли достигне 75-80% плодів. Краще скошувати у ранкові години. Через 4-6 днів, коли вологість стебел і листків зменшиться до 30-35%, а зерна - до 16-18% - валки обмолочують зерновими комбайнами, регулюючи їх так, щоб при найповнішому вимолочуванні, не було обрушування і подрібнення зерна.

Підготовка до роботи машино-тракторного агрегату по посіву гречки

гречка посів тракторний вирощування

Щозмінне технічне обслуговування

1. Види і періодичність технічного обслуговування трактора.

Основні поняття

Під час роботи трактора відбувається поступове спрацювання його деталей, слабнуть кріплення, порушується регулювання. Щоб забезпечити нормальну роботу необхідно організувати правильний догляд за трактором, своєчасно здійснювати змащування, регулювання, тобто проводити технічне обслуговування.

Технічне обслуговування - це комплекс робіт для підтримки працездатності машини при обкатці, використанні та зберіганні.

У сільському господарстві діє планово-попереджувальна система технічного обслуговування машин, до складу якої входять експлуатаційна обкатка, технічне обслуговування під час експлуатації машини, зберігання.

Періодичність технічного обслуговування є відрізком часу між видами технічного обслуговування.

Засоби технічного обслуговування - це засоби технічного спорядження та споруди, призначені для виконання технічного обслуговування та ремонту.

Діагностування - процес визначення технічного стану машини за зовнішніми ознаками, без розбирання.

Трудомісткість технічного обслуговування - трудовитрати на здійснення одного виду технічного обслуговування.

Обкатка - введення машини в режим нормальної експлуатації.

Ремонт - усунення несправностей та поновлення робото-здатності трактора (машини).

Зберігання - це система заходів, що забезпечує захист тракторів та сільськогосподарських машин. їх агрегатів і деталей від руйнівного впливу вологи, газів, хімічних з'єднань та розукомплектування.

Експлуатаційна обкатка

Мета обкатки нової та відремонтованої машини полягає у забезпеченні прироблення робочих поверхонь деталей, що збільшує строк їх роботи.

Обкатка машин здійснюється поступово з наростаючим навантаженням. Режим обкатки складається з підготовки трактора до обкатки, обкатки трактора на холостому ході та обкатки трактора під навантаженням. Час обкатки тракторів - не менше 30 год. На початку обкатують двигун внутрішнього згорання на холостому ході 15 хв, далі продовжується обкатка на легких роботах. Наприклад, під час обкатки стежать за роботою вузлів та агрегатів, прослуховують двигун та трансмісію на всіх режимах, усувають несправності.

Після обкатки та зовнішнього огляду трактора складається акт обкатки, робиться позначка у технічному паспорті.

Види технічного обслуговування та ремонту

Вирізняють такі види технічного обслуговування тракторів: щозмінне технічне обслуговування - на початку зміни або через 8-10 годин роботи; ТО-1 (через 60 мото-годин); ТО-2 (через 240 мото-годин); ТО-3 (через 960 мото-годин); сезонне технічне обслуговування (при переході до весняно-літнього або осінньо-зимового періоду експлуатації); технічне обслуговування в особливих умовах експлуатації.

Місцем проведення ТО-1, ТО-2 може бути місце роботи машини; ТО-3 - здійснюється на станціях, пунктах технічного обслуговування або у стаціонарних майстернях.

Виділяють два види ремонту: поточний та капітальний.

Поточний ремонт передбачає відновлення робото-здатності виробу і полягає у заміні окремих частин.

Капітальний ремонт передбачає відновлення будь-якої частини машини та максимальне поновлення її моторесурсу.

Для сільськогосподарських машин стандартом визначені такі види технічних обслуговувань:

- щозмінне - на початку зміни;

- перше технічне обслуговування (тільки для складних самохідних та стаціонарних машин);

- через 60 мото-годин роботи;

- друге технічне обслуговування (через 240 мото-годин роботи);

- післясезонне технічне обслуговування - по закінченні сезонних робіт.

Допускається відхилення від визначеної періодичності здійснення технічних обслуговувань на 10%.

Розрахунок періодичності технічного обслуговування трактора можна проводити за витраченим ним пальним при середньому завантаженні трактора (див. таблицю 8.1).

Порядок проведення періодичних технічних обслуговувань такий: 1-1-1-2-1-1-1-2-1-1-1-2-1-1-1-3.

Щозмінне технічне обслуговування включає очистку трактора від пилу та бруду, мийку, перевірку стану зовнішніх кріплень (при необхідності їх підтягування); перевірку стану двигуна, акумуляторної батареї, рульового керування, системи освітлення, гальм; перевірку рівнів охолоджувальної рідини в радіаторі, мастила в піддоні картера дизеля (через 15…20 хв після його зупинки), повітряного очисника, доливання робочих рідин до заданих рівнів.

Перше технічне обслуговування (ТО-1) передбачає виконання всіх операцій ЩТО та ще додатково: перевірку та (за необхідності) регулювання натягу пасів вентилятора, генератора, тиск повітря у шинах; перевірку стану акумуляторної батареї та очистку її від бруду; обслуговування повітряних очисників; злив відстою пального та мастил; перевірку вільного ходу важелів та (за необхідності) регулювання; перевірку та (за необхідності) регулювання педалей керування трактором.

Друге технічне обслуговування (ТО-2) виконує майстер і тракторист-машиніст за місцем роботи трактора або на пункті технічного обслуговування.

При ТО-2 здійснюються операції першого обслуговування та додатково такі: заміна мастила в системі змащування дизеля; очистка та промивання паливних фільтрів, ротора мастильного фільтра, фільтра гідросистеми, коробки передач, заднього моста; перевіряють та регулюють зазори між клапанами та коромислами, зчеплення, натяг гусениць; перевіряють надійність кріплення всіх агрегатів трактора; регулюють паливну апаратуру; змащуюють трактор відповідно до карти змащування.

Третє технічне обслуговування (ТО-3) виконує майстер і трактористи на пункті технічного обслуговування або в майстерні. Якщо необхідно, перед проведенням ТО-3 здійснюють діагностування трактора.

При ТО-3 спочатку повторюють операції ТО-2, а потім додатково виконують: перевірку та регулювання форсунок і паливного насоса на спеціальних стендах, магнето, підшипників ходової системи, гідропідсилювача рульового керування; перевіряють точність контрольних приладів за еталонними; видаляють накип з системи охолодження; промивають систему змащування двигуна; промивають дизельним пальним вузли трансмісії; змащують всі вузли відповідно до карти змащування; перевіряють та регулюють всі вузли та механізми

Якщо трактор працює впродовж всього року, то при переході до осінньо-зимового (ОЗ) та до весняно-літнього (ВЛ) періоду експлуатації здійснюється сезонне технічне обслуговування (СТО).

До операцій сезонного технічного обслуговування належать: очистка та мийка трактора; планове технічне обслуговування; заміна мастила, пального у відповідних системах сортами, відповідними до пори року, промивання баків; відключення або підключення мастильного радіатора. На осінньо-зимовий період утеплюють кабіну, двигун, вмикають систему опалення кабіни. На весняно-літній період знімають теплі чохли, вимикають індивідуальне опалення.

Зберігання машин

Після виконання технологічних процесів виникає необхідність поставити техніку на зберігання. Зберігання тракторів і машин повинно організовуватися відповідно до стандартів.

Зберігання є складовою частиною планово-попереджувальної системи технічного обслуговування машинно-тракторного парку.

Машини зберігають на обладнаних місцях зберігання, що розташовані у виробничих базах господарств та пунктах ТО. Місця зберігання машин повинні мати: закриті приміщення, гаражі, накриття, відкриті майданчики з твердим покриттям для складання агрегатів, регулювання машин, майданчики для списаної техніки; склади для зберігання деталей та агрегатів, що зняті з машин; майданчик з естакадою для миття; вантажопідіймальне обладнання, підставки для постановки та зняття машин зі зберігання; приміщення для оформлення документів, огорожу, освітлення території зберігання.

Залежно від тривалості розрізняють три види зберігання:

міжзмінне - коли машини зберігаються менше 10 діб;

короткочасне - від 10 діб до 2 місяців;

тривале - більше двох місяців.

Матеріально-технічна база господарства зумовлює способи зберігання:

· закритий, що передбачає зберігання техніки в закритих приміщеннях (повітках, боксах, гаражах); цей спосіб є найбільш якісним для зберігання складних машин;

· відкритий спосіб - передбачає зберігання на відкритих майданчиках з обов'язковою консервацією та герметизацією знятих деталей для складського зберігання;

· комбінований спосіб - передбачає зберігання техніки під накриттям.

До заходів щодо зберігання машин належать: загальна організація, вибір та підготовка місць зберігання, підготовка машин до зберігання, контроль та технічне обслуговування машин під час зберігання, зняття машин зі зберігання.

На техніку, що поставлена на тривале зберігання, складають приймально-здавальний акт, що зберігається в бухгалтерії.

Призначення та будова системи мащення

Система мащення призначена для подачі масла до деталей, що труться, часткового їх охолодження і видалення продуктів спрацювання.

Система мащення складається з:

- піддона картера;

- масляного насоса з маслоприймачем;

- масляного фільтра;

- каналів для подачі масла під тиском, просвердлених в блоці циліндрів, головці блоку і в інших деталях двигуна.

Піддон картера є резервуаром для зберігання масла. Коли ви заливаєте масло через маслозаливную горловину, воно проходить по пустотах усередині двигуна і опускається в піддон картеpa. Рівень масла, яке є в піддоні, можна виміряти масляним щупом через отвір в картері двигуна.

Масляний насос під тиском подає масло (через фільтр і канали) до деталей кривошипно-шатунного, що і газорозподільного механізмів. Насос складається з двох шестерень і приводиться в дію від колінчастого вала двигуна. При обертанні шестерень, зуби захоплюють масло і нагнітають його у головну магістраль.

Редукційний клапан служить для обмеження тиску в системі масляних каналів двигуна. При надмірному тиску пружина стискається, і частина масла надходить назад.

Масляний фільтр служить для очищення масла, яке проходить через нього, від механічних домішок. Він встановлюється зразу ж після насоса і пропускає через себе все масло, яке поступає в масляну магістраль. Найчастіше фільтр має нерозбірну конструкцію і підлягає заміні одночасно з плановою зміною масла в двигуні.

Вентиляція картера двигуна забезпечує відсмоктування з картера і відведення у впускний трубопровід парів бензину і відпрацьованих газів, які потрапляють в нижню частину двигуна. Під час тактів стиску і робочого ходу ці випари і гази частково прориваються в картер двигуна, розріджують масло і дуже агресивні по відношенню до деталей кривошипно-шатунного механізму.

Вентиляція картера здійснюється примусово за рахунок розрідження, яке виникає в карбюраторі при роботі двигуна. Корпус повітряного фільтра з'єднується з картером двигуна за допомогою шланга, по якому картерні гази прямують спочатку в карбюратор, а потім в циліндри на допалювання.

В двигунах внутрішнього згоряння застосовується комбінована система мащення - під тиском і способом розбризкування. До самих навантажених поверхонь, що труться, масло подається під тиском, а решта деталей механізмів двигуна змащується бризками масла і масляним туманом.

До підшипників колінчастого і розподільного валів масло підходить по каналах системи, звичайно ж, під тиском.

Зробивши свою справу, тобто, змастивши, трохи охолодивши і забравши з собою продукти спрацювання, масло стікає назад у піддон картера двигуна.

При обертанні колінчастого валу, його кривошипи ударяють по поверхні масла в піддоні картера, при цьому утворюються масляні бризки і туман, які потрапляють на дзеркало циліндрів, поршень і поршневий палець. Всі рухомі деталі кривошипно-шатунного і газорозподільного механізмів немов би купаються в маслі. Цим досягається висока стійкість до спрацювання вузлів сучасних двигунів.

Експлуатація системи мащення

Вихід з ладу або погана робота системи мащення можуть призвести до серйозної поломки двигуна. Тому на щитку приладів є контрольна лампа аврійного тиску масла. Свічення цієї лампи червоним кольором при працюючому двигуні неприпустиме. Треба негайно заглушити двигун і розібратися в причині несправності.

Однією з причин того, що загорілася червона лампочка аварійного тиску, може бути недостатній рівень масла в піддон картера двигуна. Хоча б раз на тиждень треба перевіряти рівень масла. При цьому після зупинки двигуна зробіть невелику паузу в 2-3 хвилини, за цей час з деяких каналів масло стече в піддон та й масляний туман в картері теж осяде. Рівень масла в піддоні картера двигуна завжди повинен бути в нормі. А нормою вважається слід масла на щупі між рисками «MIN» і «МАХ».

Підтікання масла з системи мащення визначається за характерними слідами на асфальті після стоянки автомобіля. Причин витоку масла усуваються досить складно, тому краще звернутися до фахівця. Але з незначними підтіканнями можна змиритися їздити все життя, оскільки будь-яке втручання в систему мащення дуже трудомістке і дороге «задоволення».

Для нормального функціонування двигуна необхідно вчасно доливати масло до нормального рівня, а також міняти його з одночасною заміною масляного фільтра. Періодично слід промивати систему мащення спеціальним промивальним маслом.

Масла, що застосовуються в системі змащення двигуна можуть бути мінеральними, напівсинтетичними (Semi-Synthetic) і синтетичними (Fully Synthetic).

Застосування синтетичного масла після використання будь-якого іншого можливе тільки після промивки системи змащення за допомогою спеціальних миючих засобів Якщо дотримуватися рекомендованих термінів заміни синтетичного масла, то надалі промивка системи мащення не буде потрібна, оскільки це масло має дуже високі експлуатаційні властивості.

Великого поширення отримали всесезонні масла. Вони мають подвійне позначення, наприклад SAE 10W - 30, SAE 15W - 40 і т. п., де W - скорочено від winter - зима, а цифри визначають в'язкість масла.

Размещено на Allbest.ru