Заходи боротьби і профілактики нематодозів травного тракту собак в умовах мегаполісу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Харківська державна зооветеринарна академія

Факультет ветеринарної медицини

допускається до захисту

завідувач кафедри паразитології, доктор вет.

наук, професор Ю.О. Приходько

Дипломна робота

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ І ПРОФІЛАКТИКИ НЕМАТОДОЗІВ ТРАВНОГО ТРАКТУ СОБАК В УМОВАХ МЕГАПОЛІСУ

Спеціальність 7.130501 - «Ветеринарна медицина»

Студентка 6 курсу 5 групи

І.Л. ЛЯХОВА

Керівник канд. вет. наук, доцент

П.В. ЛЮЛІН

Харків - 2010

Тема роботи:

Заходи боротьби і профілактики нематодозів травного тракту собак в умовах мегаполісу (м. Харків).

Затверджено наказом ректора від -- р. за № ____

1. Термін здачі студенткою закінченої роботи до деканату -- р.

2. Вихідні дані до роботи: Дані ветеринарної звітності по нематодозам травного тракту собак м. Харкова за останні 3-5 років.

3. Зміст роботи (перелік питань, що розробляються в роботі):

1. Провести епізоотологічний моніторинг щодо розповсюдження, вікової динаміки нематодозів травного тракту собак серед різних породно-вікових груп собак.

2. Оволодіти методами комплексної (прижиттєвої та посмертної) діагностики і диференціальної діагностики нематодозів собак.

3. В порівняльному аспекті дослідити ефективність деяких протинематодозних препаратів (Албендазол, Дронтал плюс).

4. Згідно отриманих результатів власних досліджень розробити і запропонувати комплекс лікувально-профілактичних заходів.

Керівник дипломної роботи,

канд. вет. наук, доцент П.В. Люлін

Завдання прийняла до виконання І.Л. Ляхова

Дата отримання завдання - 1.10.2010 р.

Зміст

І. Вступ

ІІ. Огляд літератури

2.1 Визначення захворювань і систематика збудників

2.2 Історична довідка

2.3 Загальна морфо-біологічна характеристика та цикл розвитку збудників нематодозів травного тракту собак

2.4 Особливості розповсюдження та епізоотології

2.5 Клінічні ознаки, патогенез та вплив на фізіологічний стан

2.6 Діагностика та диференціальна діагностика

2.7 Напрямки боротьби з нематодозами собак (хіміотерапія, хіміопрофілактика, імунопрофілактика)

2.8 Висновок з огляду літератури

ІІІ. Власні дослідження

3.1 Матеріали і методи досліджень

3.2 Характеристика клініки

3.3 Охорона праці

3.4 Особливості епізоотології нематодозів травного тракту собак: розповсюдження, вікова динаміка

3.5 Лікувально-профілактична ефективність деяких антгельмінтиків при нематодозних мікстінвазіях травного тракту собак

3.6 Розрахунок економічної ефективності

ІV. Обговорення результатів власних досліджень

V. Комплекс оздоровчих заходів від нематодозів травного тракту собак м. Харкова та приміської зони

VI. Висновки

VII. Пропозиції

Список літератури

Дипломна робота

«Заходи боротьби і профілактики нематодозів травного тракту собак в умовах мегаполісу (м. Харків)» Робота виконана в умовах ветеринарної клініки «Айболіт» м. Харків і лабораторії кафедри паразитології ХДЗВА.

Проведено аналіз літератури з питань розповсюдження, епізоотології, клінічного прояву, лікування та профілактики нематодозів травного тракту собак.

Дослідним шляхом вивчено розповсюдження нематодозів травного тракту собак м. Харкова серед різних порід собак, особливості вікової динаміки, визначено джерела та шляхи інвазування собак в умовах м. Харкова.

Експериментальним шляхом у порівняльному аспекті з'ясовано лікувально-профілактичну ефективність препаратів Албендазол, Дронтал плюс, Прател.

З урахуванням лікувальної ефективності препаратів запропоновано комплекс оздоровчих заходів по боротьбі з нематодозами собак.

І. Вступ

Проблема гельмінтозів тварин є дуже значимою та актуальною для галузі ветеринарної медицини. Відомо, що в умовах мегаполісу широко розповсюджені нематодозні інвазії, які спричиняються внаслідок як правило порушення правил утримання і вигулу собак та зростання кількості безпритульних тварин. На жаль, серед великої групи нематодозних хвороб є хвороби, які являють собою небезпеку для людини, що є об'єктом значної практичної зацікавленості лікарів ветеринарної та гуманної медицини. Через тісний контакт з людиною заражені гельмінтами тварини являють собою небезпеку як можливе джерело хвороб, спільних для тварини та людини. Серед кишкових нематодозів такою хворобою є токсокароз, який у людини проявляється проявляється та описаний під назвою «лярва мігранс» - вісцеральний синдром.

Епізоотичний стан з паразитарних захворювань - нематодозів собак в умовах великих міст України залишається складним і спостерігається тенденція до його погіршення. Згідно статистичних даних нематодози в останні роки все більш поширені. Діючі препарати, яких нараховується значний арсенал, не завжди є дієвими. Тому існує проблема у стримуванні, лікуванні та профілактиці нематодозів собак, підборі найбільш ефективних лікарських препаратів.

ІІ. Огляд літератури

2.1 Визначення захворювань і систематика збудників

Нематодози - це група хвороб, збудниками яких є гельмінти, що відносяться до типу Nemathelmintes, класу Nematoda.

До нематодозів травного тракту собак відносять токсокароз, токсаскаридоз трихуроз, унцинаріоз і анкілостомоз.

Токсокароз і токсаскароз - гельмінтозні захворювання хутрових звірів, собак, котів, інших м'ясоїдних родини собачих, які викливаються нематодами Toxocara canis і Toxascaris leonine, що паразитують в дорослій стадії в тонкому кишечнику тварин.

Систематика збудників:

тип Nemathelmintes

клас Nematoda

підряд Ascaridata

родина Anisakidae родина Ascaridae

рід Toxocara рід Toxascaris

Трихуроз м'ясоїдних - це кишковий гельмінтоз собак, лисиць, вовків, нутрій, викливається нематодою Tr. vulpis, яка локалізується в товстому кишечнику.

Систематика збудника:

тип Nemathelmintes

клас Nematoda

підряд Trichurata

родина Trichuridae

рід Trichuris.

Унцинаріоз і анкілостомоз - гельмінтозні захворювання м'ясоїдних (собак, кішок, лисиць, песців та ін..), викликаються нематодами Uncinaria stenocephala i Ancylostoma caninum, які паразитують в тонкому кишечнику. Рід Ancylostoma поширений здебільшого в південних регіонах з вологим теплим кліматом.

Систематика збудників:

тип Nemathelmintes

клас Nematoda

підряд Strongylata

родина Ancylostomatidae

рід Uncinaria рід Ancylostoma

[2]

2.2 Історична довідка

Токсокароз

Вид Toxocara canis виявив в 1782 р. Вернер. Дещо пізніше Фрьоліх (1789 р.) зробив чималий внесок, описавши вид Ascaris vulpis від лисиці, а через рік був відзначений ще один вид Ascaris triquentra Schrank (1790 р.). Незабаром список аскарид від хижих ссавців доповнився ще однією назвою - Ascaris marginata, Rudolphi, 1802 p. Стейлс у 1905 році став засновником роду Toxocara. Однак Лейпер не визнав цей рід, вважаючи, що типовий вид T. Canis (Werner, 1782) не є істиним видом; він запропонував замінити його родом Belascaris, з типовим видом B. Mystax. Райє і Анрі (1911) підтримали Лейпера, довівши, що вид, описаний Рудольфі - Ascaris marginata належить до роду Belascaris, при цьому автори ґрунтувалися на роботі Шнейдера, який вивчав екземпляри колекції Рудольфі. Вони також розглядали вид Ascaria vulpis, описаний Фрьоліхом (1789) як окремий вид роду Belascaris, хоча задовільного опису цього виду за заявою Бейліс та Доубні (1922) немає. Єдина відмінність цього виду за повідомленням Райє і Анрі полягає в сильному розвитку хвостових крил та наявності жолобковидної западини на вентральній поверхні хвоста у самців. Ці ознаки не можуть вважатися достатніми для визнання виду B. Vulpis законним. Наступними дослідниками Скрябін 1925 року, Єршов 1929, Петров 1930-1941, Чітут 1933, Уолтон 1927, Бейліс 1936, які зміцнили становище роду Toxocara вже з типовим видом Toxocara canis. В 1952 році була встановлена роль T. canis в патології людини, у якої захворювання проявляється як вісцеральний синдром «блуждаючої личинки» (Beaver, Snydes, Carrera et al.).

Трихуроз

Байрд (Baird) в 1853 році засновав родину Trichocephalidae, а Railliet 1915 року створив родину Trichuridae, включивши до неї підродину Trichurinae, засновану Ransom, 1911, і нову, засновану ним підродину Capillariinae, Railliet, 1915. Травассос у праці того ж року, не знаючи про роботи Railliet, нараховує в родині Trichuridae 5 родів без поділу їх на підродини.

В 1928 році Скрябін і Шульц відновили пріорітет назви родини, даної Бардом - Trichocephalidae, Baird, 1853, створили в ній підродину Trichocephalinae, Skrjabin et Schulz, 1928. Ці автори продовжували числити в родині Trichocephalidae дві підродини - Trichocephalinae i Capillariinae.

В 1936 році Neveu-Lemaire виділив усіх капіллярій до спеціальної родини Capillariidae. Таким чином, в родині Trichocephalidae залишилася одна підродини і один типовий рід Trichocephalus. Нещодавно назва родини була змінена на Trichuridae, а назва роду - на Trichuris.

Унцинаріоз і анкілостомоз

Перші дані про нематод надродини Strongyloidea відносяться до далекого минулого, однак тільки наприкінці 18 століття з'явилися перші літературні дані про окремих конкретно наіменованих його представників. В 1782 році Геце описав під ім'ям Ascaris criniformis нематоду від барсука, яку Фреліх в 1789 р. перевів до заснованого ним роду Uncinaria. Дубіні в 1843 р. описав анкілостому людини, якій присвоїв найменування Agchylostoma duodenale, змінене 1845 року Крепліним на Ancylostoma.

В 1845 році Дюжарден (Dujardin) засновав для виду, описаного Геце від барсука під ім'ям Ascaris criniformis, новий рід Dochmius, ігноруючи рід Uncinaria, заснований Фреліхом ще 1789 року.

В 1859 р. Ерколані вперше описав анкілостому від собак - Ancylostoma caninum, вважаючи її представником роду Dochmius Dujardin, 1845.

Велику працю в систематиці стронгілят провів Molin, 1861. Заснований ним новий рід Diploodon з двома видами: D. mucronatum i D. quadridentatum вважається зараз синонімом Ancylostoma, Dubini, 1843.

В 1913 р. усі «стронгілоідеі» були об'єднані Райє та Анрі до єдиного підряду Strongylatа. В 1905 р. Лоосс засновав нову родину Ancylostomatidae, до якої зараз відносять два роди: Uncinaria i Ancylostoma.

[39, 35]

2.3 Загальна морфобіологічна характеристика та цикл розвитку збудників нематодозів травного тракту собак

Токсокароз

T. canis - нематода білого або світло-жовтого кольору. Тіло звужено з обох кінців і має веретеноподібну форму. Кутикула поперечно покреслена, утворює широкі шийні крила. Головний кінець озброєний трьома губами: дорсальною і латеровентральними. Стравохід циліндричний, межує з невеликим шлуночком округлої форми. Кишечник трохи щирше за шлуночок. Екскреторний отвір розташований за нервовим кільцем.

Самець 99-127 мм довжиною при максимальній ширині 1,9-2,6 мм, має загнутий хвостовий кінець, на вершині якого знаходиться конічний придаток. Хвостові крила відсутні. Преанальних сосочків 21 пара, постанальних - 6 пар. Спікули рівні, 0,91 - 0,97 довжини. Рульок відсутній.

Самка: довжина тіла 126-198 мм при максимальній ширині 2,64 - 3,0 мм. Вульва розташована в передній чверті тіла, на відстані від 2 до 32 мм. Хвостовий кінець тупо округлений.

Яйця округлої форми довжиною 0,066 - 0,085 мм і шириною 0.064 - 0,077 мм. Зовнішня оболонка товста, щільна та має на поверхні ячеісту структуру темно-коричневого кольору.

Личинка 0,340 - 0,470 мм довжини і 0,023 - 0,027 мм максимальної ширини. Хвостовий кінець конічної форми, верхівка загнута дорсально.

Цикл розвитку токсокар

Збудник токсокарозу собак - геогельмінт. Яйця виділяються на стадії одного бластомера, вони не інвазійні і дозрівають в землі. Тривалість дозрівання за сприятливих умов дорівнує 5-8 діб. Оптимальною температурою є 24-30 °С, вологість повітря - 85%, грунту - не вище 20% («Профилактика токсокароза. Методические указания. МУ 3.2.1043-01»).

У T. canis цикл розвитку здійснюється прямим шляхом по токсаскаридному типу з обов'язковою міграцією личинок по крові дефінітивного хазяїна (Абуладзе, 1990). М'ясоїдні заражаються токсокарозом при проковтуванні інвазійних яєць. В кишечнику тварин личинки звільняються від оболонок, в стінці кишечника здійснюють линьку. За даними Шпрента (Sprent, 1957) личинки у другій стадії розвитку досягають 0,335 - 0,444 мм довжини, паразитують в різних органах і тканинах. Другу линьку личинки здійснюють в печінці, легенях, серці або стінках шлунку. Личинки T. canis в третій стадії 0,460 - 1,19 мм довжини зустрічаються в легенях і шлунку, де вони здійснюють третю линьку і перетворюються на личинок четвертої стадії (1,20 - 6,30 мм довжини). ці личинки потрапляють в кишечник собак, досягаючи до цього часу 5,3 - 7,4 мм довжини. Личинки досягають статевої зрілості на 29-й день після зараження тварин (Галат, 2004).

В біології токсокар відмічають особливості, які мають велике епізоотологічне значення. В період вагітності у сучок личинки мігрують через плаценту, викликаючи внутрішньоутробне зараження плодів у другій половині вагітності (Небещук, 2009). В період лактації личинки через кров проникають в молочні залози, а звідти в молоко, заражуючи цуценят при годівлі (Архипов, 2006). личинки токсокар зберігають життєздатність в органах і тканинах сучок до 385 діб. тому можуть служити джерелом інвазії плодів при повторній вагітності. У новонароджених цуценят личинки токсокар виявляють в легенях і печінці. Після міграції через 20-21 добу вони досягають статевої зрілості.

Велике значення в розповсюдженні токсокарозу мають резервуарні живителі - здебільшого гризуни, в м'язах яких можуть зберігатися інцистовані личинки. Фюллеборн вважав, що якщо собака з'їсть м'ясо або орган будь-якоїї тварини, інвазованої личинками T. canis, то може заразитися статевозрілою формою цього паразита.

Людина є факультативним господарем T. canis, у якого гельмінт паразитує тільки в личинковій стадії. В залежності від міграції личинок розділяють вісцеральну форму токсокарозної інвазії і токсокароз очей. [7, 24, 27, 41]

Токсаскароз

T. leonina - нематода світло-жовтого кольору, головний кінець оздоблений вузькими боковими крилами. Самець довжиною 4-6 см, з хвостом без придатків, що поступово потоншується, має дві рівні спікули довжиною 0,7 - 1,5 мм. Самка довжиною 6,5 - 10 см, отвір вульви в передній половині тіла.

Яйця круглої форми, вкриті плотною гладенькою оболонкою, діаметр 0,075 - 0,085 мм.

Цикл розвитку токсаскарісів

Розвиток здійснюється прямим шляхом. Личинки токсаскарісів, на відміну від личинок токсокар, не здійснюють міграції. В яйцях токсаскарісів, що вийшли з кишечнику м`ясоїдних, в зовнішньому середовищі при сприятливих умовах (температурі 30?С і достатній вологості) протягом трьох діб розвиваються інвазійні личинки. Після проковтування інвазійних яєць в кишечнику собак з них виходять личинки, які входять до стінки кишечнику і здійснюють там линьку. Через деякий час личинки виходять до порожнини кишечнику і за 3-4 тижні досягають статевої зрілості. [2, 5, 12, 30]

Трихуроз

Збудники - нематоди з дуже тонким, нитковидним головним кінцем і товстим хвостовим. Довжина паразитів від 3,8 до 7,5 см. Хвіст у самця у виді тупо округленого конуса. Спікула одна, нитковидна, довга, на проксимальному кінці розширена. а на дистальному - загострена, 8 - 11 мм довжиною, є спікулярне влагалище, поверхня якого вкрита шипиками.

Яйця мають лимоноподібну форму, з кришечками на обох полюсах, жовтого або коричневого кольору, розміром 0,087 - 0,093Х0,037 - 0,040 мм.

Цикл розвитку трихурісів

Розвиток, як і у інших власоглавів, проходить без проміжного хазяїна. За даними Рубіна (1954), виділені самкою яйця виходять з фекаліями м'ясоїдних до зовнішнього середовища, де при температурі 19 - 25?С через 25-26 днів дозрівають до інвазійної стадії. За температури 33-38?С вони досягають інвазійної стадії за 9-10 днів.

Зараження відбувається шляхом проковтування інвазійних яєць з кормом або водою. Оболонки яйця перетравлюються, з яйця виходить личинка 1 стадії. Вона проникає до залоз слизової оболонки сліпої кишки, де відбуваються чотири линьки протягом чотирьох місяців. Дорослі особини виходять на поверхню слизової оболонки і занурюють в неї свій передній кінець. Строк дозрівання трихурісів до статевозрілої стадії різнився за даними різних дослідників. За даними Тохіхара (1922), Хазегава (1924) він дорівнює 36 дням. Міллер в своїх дослідженнях на собаках отримав результати 70 - 107 днів. Живуть статевозрілі особини протягом декількох місяців. [2, 30]

Унцинаріоз і анкілостомоз

Унцинарії - невеликі нематоди світло-жовтого кольору, злегка зтончені с обох кінців, головний кінець з ротовою капсулою, озброєною хітиновими пластинками. Самець 9-11 мм довжини і 0,21 - 0,33 мм ширини. На хвостовому кінці самець має полову бурсу з трьох лопастей і дві рівні спікули 0,64 - 0,76 мм довжини. Самка 9 - 16 мм довжини і 0,28 - 0,37 мм ширини. Хвостовий кінець самки з шипиком, вульва знаходиться в задній третині тіла.

Яйця овальної форми, розміром 0,078 - 0,083х0,052 - 0,059 мм, стронгілідного типу.

Анкілостоми - нематоди довжиною до 21 мм. Ротова капсула озброєна двома хітиновими пластинками, на вільному краї яких знаходяться три крупних крючкоподібних зуба. Самець має дві ріні спікули довжиною 0,8 - 0,95 мм. Отвір вульви у самки - в задній третині тіла.

Яйця овальної форми, розміром 0,060 - 0,066х0,037 - 0,042 мм, стронгілідного типу. [2, 30]

Цикл розвитку унцинарій і анкілостом

У виділених до зовнішнього середовища яйцях анкілостом і унцинарій при сприятливих умовах розвиваються личинки, які покидають яйцеві оболонки і на 6-7 день розвиваються до інвазійної стадії. М'ясоїдні заражаються цими гельмінтами як при проковтуванні інвазійних личинок, так і при проникненні личинок через непошкоджену шкіру тварини.

Якщо личинки потрапляють через рот до кишечника, вони розвиваються там до статевозрілої стадії.

Якщо личинки проникають через шкіру, вони внідряються до кровоносних судин, заносяться з кров'ю до правої половини серця, а потім по малому кругу кровообігу - до легенів. В легенях личинки через капіляри і легеневу тканину мігрують до альвеол і бронхіол, рухаються по ним до бронхів і трахеї, при кашлі потрапляють до ротової порожнини і проковтуються.

Потрапивши до тонкого кишечника, личинки фіксуються в ньому і виростають у дорослих паразитів. Унцинарії в організмі собак до половозрілої стадії розвиваються протягом 12 - 23 днів, анкілостоми - 14 - 16 днів.

2.4 Особливості розповсюдження та епізоотології

Toxocara canis паразитує у собак, вовків, лисиць, песців та інших представників родини собачих (Павленко, 2004). Джерелом інвазії є хворі тварини, що виділяють яйця в навколишнє середовище. Інвазування відбувається чотирма шляхами:

o прямим (потрапляння інвазійних яєць через рот)

o внутрішньоутробним (інвазування плода через плаценту)

o трансмаммарним (через молоко матері)

o при поїданні резервуарних живителів або канібалізмі

Внутрішньоутробний шлях зараження грає основну роль в поширенні захворювання. Яйця токсокар надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі. Zevme, 1968, Гадугі, 1972 виявили межі критичних температур для розвитку яєць токсокар +12 - 37°С. При температурі 37°С процес відмирання яєць значною мірою прискорюється, і основна їх маса гине протягом 7 діб; при температурі 55°С яйця гинуть за декілька хвилин («Профилактика токсокароза. Методические указания. МУ 3.2.1043-01»). Яйця перезимовують під снігом і зберігають інвазійність протягом 2-2,5 років.

Найбільш сприйнятливі до зараження T. canis цуценята до 6 міс. З віком ураженість собак токсокарами значно знижується. Екстенсивність інвазії з 76% у цуценят знижується до 4,3% у собак віком більше 6 років, інтенсивність з 15,3 екз. у цуценят знижується до 2 екземплярів у дорослих собак (Архипов, 2006).

Токсокароз є зооантропонозним захворюванням, небезпечним для людини. Частіше хворіють діти: в Москві ларвальний токсикоз у дітей складає 5,4%, в Тульскій області - 5,5%, Тюменській - 7,3% (Демин, 2007). Провідну роль в зараженні людини має грунт, обсіменіння якого яйцями токсокар в великих містах складає 6-53,6% (Запарій, 2003). А. Вольфом і І.П. Райтом («Ветеринар» - №1, 2005) доведена небезпека прямого зараження людини Toxocara canis після контакту з зараженими собаками, тому що 25% зразків шерсті від собак були обсіменені яйцями нематод в різних стадіях розвитку. При інвазованості собак 44,6% на цій території у людей відмічається 8% ураженість, при інвазованості собачих 30,7% ураженість населення - 6,5%. [41, 44, 48]

Токсаскароз, на відміну від токсокароза, ніколи не зустрічається серед новонароджених і молодих звірів, хворіють дорослі тварини, за винятком цуценят песців. Зараження токсаскарозом можливе прямим шляхом при проковтуванні інвазійних яець, а також через резервуарних хазяїв - миші та інші гризуни, у яких личинок знаходять в стінці шлунку або кишечника. Яйця токсаскарісів, як і яйця токсокар, надзвичайно стійкі в зовнішньому середовищі. [2, 30, 43, 45]

Трихуроз поширений повсюди. Оптимальною температурою для розвитку яєць власоглавів при доступі кисню і достатній вологості, за даними більшості дослідників, є 28-30?С. Яйця малостійкі до високої температури. Нольф (1932) прийшов до висновку, що всі яйця власоглавів гинуть після 3-хвилинного їх нагрівання до 52?С, температура 56?С викликає загибель усіх яєць трихурісів навіть при миттєвому впливі. Дінник і Дінник (1937) з'ясували, що свіжовиділені яйця гинуть при температурі 45?С, а при 40?С починають розвиватися, але дробляться неправильно і також гинуть. Яйця не витримують довгого впливу мінусових температур, але при 0?С зберігаються протягом довгого часу. Під прямими сонячними променями яйця гинуть через 5-7 днів.

Яйця трихурісів, як і яйця токсокар, перезимовують на тій стадії розвитку. на якій їх застало похолодання, і продовжують розвиток навесні з настанням теплої погоди. Також вони витримують багатократні зміни негативної і позитивної температур.

Джерелом поширення трихурозу є інвазовані тварини. Факторами передачі є грунт, вода, корм, причому грунт і корма мають більше значення.

Унцинаріоз і анкілостомоз частіше зустрічається і тяжче перебігає у молодих тварин. Яйця та інвазійні личинки малостійкі до температурного впливу, вони швидко гинуть при висиханні. В північній зоні країни яйця, не інвазійні та інвазійні личинки унцинарій не перезимовують. Максимальна екстенсивність інвазії спостерігається у серпні, до зими вона поступово знижується.

Багато дослідників звертали увагу на те, що винуватцями дисемінації яєць гельмінтів можуть бути мухи. Сідаючи на фекалії, вони заковтують яйця. Перелітаючи на корм, залишають яйця на ньому. Рядом експериментальних робіт доведено, що яйця гельмінтів, що пройшли через шлунково-кишковий тракт мухи, не втрачають життєздатності. Експериментально доведена можливість переноса яєць і осами.

Епізотична ситуація з гельмінтозів собак в нашому регіоні неодноразово досліджувалася.

Дослідженнями Пригодіна А.В. встановлено, що 38,4% обстежених собак м. Донецька уражені гельмінтами, токсаскароз зареєстрований у 30,2%, токсокароз - у 21,9%, унцинаріоз - у 5,2%, трихуроз - у 3,1%. Гельмінтози у собак реєструються протягом всього року, пік захворюваності припадає на весняно-літній період (травень-червень). Встановлено, що більш схильні до зараження молоді собаки віком до 1 року (34%) та старше 5 років (39%). Суки хворіють частіше (51,8%), ніж кобелі (48,17%). Для вивчення джерел зараження собак обстежувалися проби піску з дитячих майданчиків, грунту і трави з парків і скверів. Яйця нематод були виявлені у 77,5%, причому токсокари - 45%, токсаскаріси - 18%, унцинарії - 9,2%, анкілостоми - 3,2%, трихуріси - 1,4%.

За результатами досліджень Павленко С.В., 2004р. екстенсивність інвазії собак м. Харкова становила: T. canis - 26,42 - 100%, T. leonina - 5,35 - 100%, U. stenocephala - 6,5 - 25,3%, T. vulpis - 1,3 - 3,2%. Поширення нематод залежало від умов утримання і годівлі. У собак, які вільно утримувалися (вартові експериментальної бази і вольєрні) - спостерігали 100% інвазованість. Найменший відсоток зараження - у тварин з розплідників та квартирних собак. Тварини, які належали мешканцями міських квартир, на 39,2% були інвазовані гельмінтами 3-4 видів. Найвища інвазованість нематодами серед „квартирних” собак виявлена серед порід: вівчарок (30,6%), різеншнауцерів (30%), догів (26,3%), пуделів карликових (20%) (Луценко Л.І., 2002). Інтенсивність інвазії може варіювати в залежності від віку тварини і типу гельмінта (Беспалова, 2003).

Гельмінтози можуть перебігати у вигляді мікстінвазій. За даними Борцової, 2007, 72,1±2,2% випадків захворювання перебігали у вигляді моноінвазій, 10,5±1,5% - диінвазій, 2,0±0,7% - триінвазій. Практично всі зареєстровані паразити домашніх м'ясоїдних зустрічаються як у вигляді моноінвазій, так і приймають участь в утворенні мікстінвазій.

В поширенні гельмінтозів значиму роль відіграють дикі м'ясоїдні. Наприклад, при дослідженні на гельмінтози лисиць з біосферного заповідника «Асканія - Нова» була виявлена 100% загальна екстенсивність інвазії. Було зареєстровано 3 види цестод і 9 видів нематод, з них на долю токсаскарозу приходилося 48%, токсокарозу - 40%, унцинаріозу - 36%, трихурозу - 24% (Звегинцова, «Вестник зоологи», 2006). У 92% досліджених тварин кишкові інвазії були змішаними і в більшості випадків складалися з трьох видів гельмінтів. Лисиці є синантропними тваринами і часть живуть біля населених пунктів.

2.5 Клінічні ознаки, патогенез та вплив на фізіологічний стан

Токсокароз уражує передусім молодняк - це цуценята у віці від 20 днів до 1 року. При кишковій формі токсокарозу собак спостерігають розлади діяльності шлунково-кишкового тракту, схуднення, апетит час від часу змінюється, в багатьох випадках слабкий, іноді буває збоченим. Живіт здутий, проноси чергуються періодично з запорами, метеоризмом. Кишечник запалений, болючий, спостерігається явище кольок. Часто - блювота, в блювотних масах можна побачити токсокар. Хворі тварини, слабкі, пригнічені, мають бліді слизові оболонки. Волосяний покрив скуйовджений, тьмяний. Досить часто спостерігають розлади центральної нервової системи, які звичайно перебігають з проявами епілептичних судом (Абуладзе, 1990).

При міграції личинок пригнічується функція життєво важливих внутрішніх органів - серця, печінки, селезінки, нирок, вони збільшуються в розмірах, розвиваються панкреатит, механічний гепатит та міокардит. При проходженні токсокар через легені спостерігається важкий сухий кашель з розвитком тяжкої пневмонії. Можливі алергічні явища, підвищення температури тіла.

Хворі цуценята сильно відстають у рості і розвитку.

Патогенна дія токсокар на організм залежить від інтенсивності інвазії. При накопиченні великої кількості токсокар в кишечнику вони здійснюють механічну і токсичну дію, викликають катаральне запалення тонкого відділу кишечника і нервові розлади. Можлива закупорка кишечника, його розрив і розвиток перитоніту. В період міграції личинки токсокари два рази порушують цілісність тканин: при проходженні з кишечника в кровоносну систему і в момент перфорації легеневих капілярів і виходу в порожнину дихальних шляхів. Провідна роль в патогенезі гельмінтозів належить вторинним чинникам, які й спричиняють різноманітні патологічні процеси в організмі (Захарчук, 2007). Разом з механічним ушкодженням тканин відбуваються продуктивно-запальні явища, які призводять до розростання тканин і новоутворень. Патологічні зміни включають алергію та пригнічення імунітету (Сергиев, 1999; Якубовский, 1997). Ознакою алергічної реакції можна вважати інфільтрацію тканин еозинофілами (Токмалаев, 1995). Як показали дослыдження тимуса хворих собак, токсокари здійснюють імунодепресивну дію. [10]

За результатами досліджень Деміна В.А. (Москва, 2007), у експериментально заражених токсокарозом цуценят спостерігали такі зміни лабораторних показників крові: зниження гемоглобіну в 1,5 рази, еритроцитів - в 1,8 рази, лейкоцитоз. У хворих на токсокароз собак спостерігали збільшення кількості сегментоядерних нейтрофілів, зменшення кількості лімфоцитів. Кількість еозинофілів була збільшена в 5,2-5,57 рази, моноцитів - в 1,3-2,1 рази. Відмічали поступове збільшення рівня АсТ з 40,1±2,0 до 82,4±3,0 IU/L, відношення АсТ/АлТ дорівнювало 1.2-2,1, що свідчить про запальний процес. Активність лужної фосфатази була збільшена в 1,27 рази, особливо в перші 10-20 днів дослідження.

Зміни в печінці цуценят проявляються дистрофією, некрозом і некробіозом гепатоцитів на окремих ділянках, а також порушенням ультраструктури цих клітин і пригніченням активності лизосомальних і митохондріальних ферментів, що забезпечують складні біохімічні процеси фагоцитоза і детоксикації. Незважаючи на значні ураження гепатоцитів, ці зміни є зворотніми, структура і функції гепатоцитів можуть відновитися при припиненні дії патогенного фактора (Алтухов, 2005).

Беспалова, Алтухов, 2007, спостерігали низьку активність лімфоцитів тимуса собак при токсокарозі, про що свідчать такі показники, як малий об'єм цитоплазми, слабка насиченість її органоїдами і включеннями, невелике ядро, низький рівень окисно-відновних ферментів. Це підтверджує інформацію про імуносупресивну дію токсокар.

В легенях міграційні стадії гельмінту спричиняють розвиток алергійної запальної реакції з вираженим ексудативним компонентом і явищами деструкції органел ендотелію інтраорганних кровоносних судин, альвеол, бронхів (Захарчук, 2007).

Петров і Нальотов 1941 року детально вивчали нирки при інкапсуляції в них личинок токсокар. При патогістологічному дослідженні в кожному вузлику розрізняють некротичний центр і грануляційну периферійну зону. Серед некротичної маси видно личинку токсокари. Вапняних відкладень в некротичних фокусах та петрифікацію личинок не виявлено. Грануляційна зона, розташована біля некротичного фокусу, в 3-4 рази перевищує останній за розміром та складається з накопичень еозинофільних, лімфоїдних рухомих мезенхімальних клітин.

Захисні реакції при захворюванні на токсаскароз залежать від фізіологічного стану і віку. Основну роль у захисті відіграють неспецифічні фактори імунітету - комплемент, лізоцим та бета-лізини (Аникеєва, 2009).

Токсаскароз. Патогенна дія токсаскарісів на організм залежить від інтенсивності інвазії. При накопиченні великої кількості гельмінтів в кишечнику вони здійснюють механічну і токсичну дію, викликають катаральне запалення тонкого відділу кишечника і нервові розлади. Токсаскаріси можуть заповзати до жовчного протоку і жовчних ходів печінки, протоку підшлункової залози, шлунку, стравоходу і трахеї, при цьому порушується нормальна робота цих органів.

Захисні реакції при захворюванні на токсаскароз залежать від фізіологічного стану і віку. Основну роль у захисті відіграють неспецифічні фактори імунітету - комплемент, лізоцим та бета-лізини (Аникеєва, 2009). Однак імунітет характеризується слабкою напругою і низькою специфічністю.

Трихуроз. Локалізуючись в кишечнику, власоглави своїм переднім тонким кінцем проникають в товщу слизової оболонки, причому тільки задній товстий кінець паразита вільно виступає до кишкової порожнини. Таким чином, трихуріси порушують цілісність судин і при масовій інвазії викликають капілярну кровотечу, внаслідок чого в фекаліях з'являються домішки крові. Порушення цілісності слизової оболонки сприяє інокуляції мікрофлори, виникає різко виражений катарально-дифтеретичний коліт. В мезентеріальних лімфатичних вузлах розвивається лімфаденіт, в печінці - зерниста і частково жирова дистрофія. В крові відбуваються такі зміни: значно знижується вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, з'являється різко виражений лейкоцитоз, збільшується ШОЕ, зменшується загальна кількість білка та глюкози. При значному накопиченні паразитів спостерігають еозинофілію, цитоплазма еозинофілів вакуолізується. Підвищується кількість тромбоцитів, що є наслідком кишкової кровотечі.

Унцинаріоз i анкілостомоз. В основі патогенної дії паразитів лежать травмування слизової оболонки кишечника і кровоносних судин, крововиливи. Паразити є гематофагами, вони мають залози, що виділяють секрет, який перешкоджає звертанню крові. В крові зменшується кількість еритроцитів і вміст гемоглобіну, розвивається лейкоцитоз і еозинофілія. В разі міграції личинки руйнують легеневу тканину, інокулюють патогенну мікрофлору.

2.6 Діагностика та диференціальна діагностика

Прижиттєво діагноз ставлять комплексно на основі епізоотологічних, клінічних, лабораторних даних.

Для виявлення яєць гельмінтів проводять гельмінтокопроскопічні дослідження стандартизованими методами Фюлеборна, Дарлінга, Котельникова-Хренова.

Метод Фюлеборна

10-20 г фекалій кладуть у банку або склянку ємністю 100-200 мл та ретельно розтирають скляною паличкою в розчині хлориду натрію. Для приготування розчину в 1 л води розчиняють 400 г солі, доводять до кипіння, фільтрують через вату або марлю. Розчин використовують охолодженим, щільність його повинна бути 1,2 г/л. Розчин наливають поступово, весь час перемішуючи фекалії, причому загальна кількість розчину має бути приблизно в 20 разів більше кількості фекалій.

Потім рідину фільтрують через металеве ситечко і залишають на півгодини. За цей час яйця вспливають на поверхню, бо у насиченому розчині солі велика щільність. З поверхні відстояної рідини металевою петдею діаметром не більше 1 см, зігнутою під прямим кутом, знімають плівку і переносять її на предметне скло, зверху покривають покривним склом. Отримані препарати досліджують під мікроскопом.

Метод Дарлінга

Фекалії змішують з водою до напіврідкої консистенції, центрифугують 3-5 хвилин, внаслідок чого яйця гельмінтів осідають на дно. Потім рідину з пробірки зливають, а до осаду додають рідину Дарлінга (гліцерин, змішаний в рівних частинах з насиченим розчином солі). Осад ретельно розмішують і центрифугують 3-5 хвилин. Вже після цього яйця гельмінтів з осаду спливають на поверхню. Металевою петлею плівку знімають на предметне скло, накривають покривним і досліджують.

Нематодози травного тракту собак диференціюють одне від одного за морфологією яєць гельмінтів.

Токсокароз - яйця округлої форми з ячеїстою оболонкою, 0,068-0,075 мм в діаметрі.

Токсаскароз - яйця круглої форми, вкриті плотною гладенькою оболонкою, діаметр 0,075 - 0,085 мм.

Трихуроз - яйця бочкоподібної форми, коричневого кольору, з пробочками на полюсах і товстою оболонкою, розміром 0,087-0,093х0,037-0,040мм.

Унцинаріоз і анкілостомоз - яйця стронгілідного типу, овальної форми. [30]

2.7 Напрямки боротьби з нематодозами собак (хіміотерапія, хіміопрофілактика)

На сьогодні для знищення яєць нематод застосовують фізичні та хімічні засоби. До фізичних засобів відносять основні заходи з попередження обсіменіння навколишнього середовища збудником паразита, дотриманням санітарних правил та гігієнічних норм. Наприклад, Петров та Сидоров, 1940 р., встановили, що найбільш надійним методом профілактики токсокарозу м'ясоїдних є вирощування молодняку і утримання дорослих тварин в клітках з піднятою сітчатою підлогою.

Також найбільш простим і доступним методом знезараження нечистот від збудників нематодозів травного тракту собак є компостування (Шинкаренко А.Н., Петров Ю.Ф.. 2005). сроки знезаражування нечистот в компостах залежать від інтенсивності біотермічних процесів. При температурі від 50°С до 70°С і вологості 60% повна загибель яєць забезпечується протягом 6 годин.

На дії високих температур базується і знезараження посліду шляхом спалювання. Спалювання проходить в крематоріях при температурі 600-1000°С і навіть 1300°С, що забезпечує швидку загибель яєць нематод.

Серед хімічних засобів для обробки посліду та зовнішнього середовища застосовують бровадез-20, однохлористий йод, хлорне вапно. мінеральні добрива, розчин карбатіона. рідкий аміак та ін.

Обробка 1,5% розчином препарату бравадез при експозиції 20 хвилин викликає загибель яєць нематод від 88,3 до 100% на стадії дроблення і від 71,7 до 97,6% на стадії інвазійної личинки.

При обробці 3% розчином однохлористого йоду, підігрітим до 70?С з розрахунку 1л/1м? яйця гинуть протягом трьох годин.

Змішування посліду з хлорним вапном у співвідношенні 1:5 призводить до загибелі яєць протягом першої години.

Додавання до фекалій мінеральних добрив (азотнокислий амоній, сірчанокислий амоній, хлористий калій) ефективне не тільки проти яєць, а й на всіх стадіях розвитку личинок.

Аміачна селітра з розрахунку 1 кг/м? фекалій призводить до загибелі яєць протягом трьох діб, в кількості 0,25 кг/м? - через п'ять діб.

Забезпечують повне знезараження яєць обробка нечистот 8% розчином карбатіону у співвідношенні 1:1 протягом трьох тижнів, рідким аміаком в 3% концентрації при температурі 12-17?С протягом 5 діб, а при 18?С протягом 1 доби, аміачною водою у концентрації 6,3% при співвідношенні 1:1 протягом 10 діб, 1% розчином сірковуглецю, йодистого та бромистого метилу в співвідношенні 1:1 протягом 7-14 діб, ті озоном в дозах 0,2-2% до ваги посліду при температурі 20-24?С протягом 3-10 діб. [42]

Найбільш ефективним і рентабельним методом боротьби з нематодозами вважають застосування хімічних препаратів. В останнє десятиріччя для профілактики і терапії нематодозів травного тракту собак використовують сучасні антгельмінтики вітчизняних та зарубіжних фірм виробників «Байер», «Euracon Pharma», «ЛЄК», «АГРОВЕТЗАЩИТА», «Seva Sante Animal», «ВАТ ВНП Укрветпромпостач» та ін.

На сьогодні широкого застосування набули препарати групи бензимідазодів та пробензімідазолів: Каніквантель плюс, Альбен С, Альбендащол, Фебтал, Дронтал плюс зі смаком м'яса, Тімбендазол гранулят 22%, Поліверкан.

Для бензімідазолів властиві слабка розчинність в воді, низька токсичність, порівняно висока терапевтична ефективність та широкий спектр антгельмінтної дії. Механізм їх дїї пов`язаний з інгібіцією ферменту фумаратредуктази і порушенням енергетичного обміну гельмінтів. Група цих препаратів має виражену овоцидну та лярвицидну дію на всі стадії розвитку нематод. [1, 6, 20]

Каніквантель плюс (виробництво фірми «Euracon Pharma», Німеччина) в формі таблеток вводять тваринам всередину одноразово в шматку м'яса, з фаршем, кашею, або на корінь язика в дозі 1таб./10 кг маси тіла.

Дронтал плюс зі смаком м'яса (виробник фірма «Байер», Німеччина). Склад: празиквантель, пірантель-ембонат, фебантель, ароматизатор м'яса. Призначений для одноразової дегельмінтизації з розрахунку 1 таб. на 10 кг живої маси, має 100% терапевтичну дію.

Фебтал - препарат в формі суспензії для перорального застосування, вводять внутрішньо з розрахунку 1 мл суспензії на 1 кг маси тіла.

Альбендазол (виробник «ВАТ ВНП Укрзооветпромпостач») - антгельмінтик широкого спектра дії, використовується у вигляді білого порошку собакам перорально, одноразово 30 мг за ДР/кг маси тіла.

Альбен С (виробник «АГРОВЕТЗАЩИТА», Росія) задають собакам одноразово, з розрахунку 1 таблетка на 5 кг маси тварини, додають в ранкове годування з невеличкою кількістю корму або вводять примусово.

Фенбесан - містить фенбендазол, який є бензімідазол-карбамілним сполученням. Випускається у вигляді порошку без смаку та запаху. Собакам вводять орально, одноразово в дозі 0,25 - 0,5 г на 1 кг маси тіла.

Поліверкан (виробник фірма «Санофі», Франція). Діюча речовина оксибендазол. У вигляді сахарних кубиків використовують в дозі 1 кубик на 5-10 кг маси тіла собаки.

Тімбендазол 22% гранулят призначають одноразово з кормом в дозі 45 мг на 1 кг маси тіла. Іноді препарат може викликати побічну дію у вигляді блювоти.

Також широко використовуються препарати проти нематодозів собак із групи пиримідину та піперазину. Механізм дії цих препаратів оснований на паралічі м'язової системи нематод внаслідок блокади передачі нервових імпульсів в нервово-м'язових синапсах шляхом деполяризації.

Прател - антгельмінтний препарат, кожна таблетка якого містить 144 мг пірантелу ембонату і 50 мг празиквантелу. Призначають маленьким собакам (5-10кг) - 1 таблетка, середнім (10-20кг) - 2 таблетки, великим (40-50кг) - 5 таблеток. Препарат задається одноразово.

Діронет суспензія для собак - в цілях профілактики та лікування кишкових нематодозів вводять за допомогою шприца-дозатора із розрахунку 1 мл на 1 кг маси тіла. Успішно використовується з трьохтижневого віку цуценят.

Празицид суспензія - містить дві діючі речовини: празиквантел і пірантел, застосовується в дозі 1мл на кг цуценятам віком більше двох тижнів.

Тронцил - препарат дають одноразово в дозі 1 таб. на 10 кг маси тіла тварини.

Азінокс (виробник «АГРОВЕТЗАЩИТА», Росія) - таблетки по 0,55 г, задають тваринам з невеликою кількістю корму або вводять примусово. Тваринам масою 5кг і більше в дозі 1 таб. на 10кг маси тіла собаки.

Піперазін - білий кристалічний порошок, слабкотоксичний, добре розчиняється у воді. Для дегельмінтизації тварин використовують також солі піперазину: адипінат, гексагідрат, дигідрохлорид, сульфат, фосфат, цитрат. Хворим собакам призначають 200мг/кг маси тіла внутрішньо трьохразово через добу.

2.8 Висновок з огляду літератури

На сьогодні актуальною залишається ліквідація інвазійних хвороб домашніх тварин. Широкого розповсюдження набули кишкові гельмінтози собак, які викликаються нематодами T.canis, T. leonina, U.stenocephala, A. caninum, що паразитують в тонкому кишечнику, і нематодою Tr. vulpis, що паразитує в товстому кишечнику.

Клінічні ознаки кишкових нематодозів собак мають широкий спектр проявів, однак усі вони супроводжуються пригніченням тварин, запаленням кишечнику, зниженням, відсутністю або збоченням апетиту, анемією. При високій інтенсивності інвазії спостерігають ураження центральної нервової системи та прояви епілептичних судом. Личинки нематод при міграції викликають запалення паренхіматозних органів.

Основною причиною поширення кишкових нематодозів собак є велика кількість безпритульних тварин, які не проходять дегельмінтизацію.

З метою лікування кишкових нематодозів запропонований ряд препаратів з груп бензімідазолів, пробензімідазолів, пиримідінів та піперазинів. В останні роки широкого розповсюдження набули такі препарати, як Каніквантель плюс, Албендазол, Дронтал плюс та Дронтал Джуніор, Прател, Діронет, Азінокс, Етазол, Піперазин, Поліверкан та ін. Однак навіть новітні препарати мають недоліки у використанні, зокрема, імуносупресивну дію, і тому ведеться пошук більш ефективних і безпечних препаратів.

травний тракт собака збудник епізоотологія нематоза

III. Власні дослідження

3.1 Матеріали і методи досліджень

Робота проводилася в приватній клініці м. Харкова та на кафедрі паразитології ХДЗВА в 2009 - 2010 р.

Для вирішення поставлених задач була проведена робота по вивченню питань епізоотології нематодозів травного тракту собак в умовах м. Харкова.

Було досліджено 195 проб фекалій від собак різних порід, що утримувалися в різних умовах, віком від 1 місяця до 12 років.

Проби калу відбирали індивідуально, а також з підлоги, із землі, на вигульних майданчиках, в скверах, місцях помешкання безпритульних собак, по можливості під час дефекації.

Відібраний матеріал досліджувався в лабораторії кафедри паразитології за методом Фюлеборна і за методом Дарлінга.

При виявленні яєць гельмінтів визначали їх видову належність за морфологією - формою, кольором, розміром, структурою оболонки яйця. Визначали екстенсивність і інтенсивність інвазії.

Інтенсивність інвазії визначали шляхом підрахунку кількості яєць в 20-ти полях зору мікроскопу.

Вивчення антгельмінтної ефективності препаратів проводили на спонтанно інвазованих нематодозними мікстінвазіями травного тракту собаках в порівняльному аспекті.

Було сформовано шість піддослідних груп собак, по 5 тварин в кожній.

Ефективність препаратів визначали за загальним станом піддослідних собак, результатами копроскопічних досліджень до і після застосування антгельмінтиків.

Розрахунок економічної ефективності проведених ветеринарних заходів здійснювали по «Методиці вивчення економічної ефективності ветеринарних заходів».

3.2 Характеристика клініки

Ветеринарна клініка «Айболіт» знаходиться за адресою м. Харків, вул. Кутузівська, 21.

Клініка надає такі ветеринарні послуги, як терапія, хірургічне лікування, акушерська допомога. В клініці проводяться рентгенодіагностика, УЗД, біохімічний та клінічний аналізи крові, аналіз сечі, мікроскопія зіскобів шкіри, гельмінтокопроскопічне дослідження.

У штаті клініки: директор Страшненко Зоя Анатоліївна, 6 лікарів ветеринарної медицини, лаборант та санітарка. В клініці є такі приміщення: дві обладнані приймальні, операційна кімната, рентген-кабінет, лабораторія, службова кімната для персоналу, туалетна кімната.

Операційна кімната обладнана операційним столом, лампою, кварцовою лампою, електрокоагулятором.

Лабораторія має сучасне обладнання: бінокулярний електронний мікроскоп, два світлових мікроскопи, центрифугу, клінічний аналізатор крові. Також в лабораторії знаходяться набори хімічних реактивів, лабораторний посуд - пробірки, піпетки, предметні скельця.

В клініці присутнє спеціальне діагностичне обладнання - апарати для ультразвукового дослідження та рентгену.

В клініці є холодильник для зберігання лікувальних препаратів та вакцин. В суміжному приміщенні знаходиться ветеринарна аптека.

3.3 Охорона праці

При прийомі на роботу в клініку директор або уповноважена особа проводить ввідний інструктаж, на якому повідомляють вимоги до організації робочого місця, вимоги щодо поводження з електрообладнанням, правила безпеки при роботі з кислотами і ядохімікатами, правила користування засобами індивідуального захисту, правила фіксації і огляду тварин, правила роботи зі спеціальним обладнанням, обов`язкове користування спецодягом - халатом і шапочкою. Після прийому стіл для огляду тварин необхідно продезинфікувати водним розчином дезінфікуючого засобу (застосовується «Віркон»).

Після проведення ввідного інструктажу на робочому місці лікарем ветеринарної медицини проводиться первинний інструктаж.

Усі дані про інструктажі з охорони праці в клініці записують до двох журналів:

· журнал реєстрації ввідного інструктажу по питанням охорони праці

· журнал реєстрації інструктажів по питанням охорони праці (для інших видів інструктажу - первинного, повторного, позапланового, цільового).

При копроскопічному дослідженні важливо дотримуватися правил досліджень, щоб не допустити розповсюдження гельмінтозів або зараження людини.

За даними Державних санітарних правил ДСП 9.9.5. - 080 - 02, встановлені наступні правила паразитологічних досліджень.

Дослідження на наявність гельмінтів, кишкових найпростіших і паразитів крові проводять у приміщеннях, обладнаних витяжною шафою.

При роботі з фекаліями, сечею та іншими матеріалами, що підозрілі або містять дорослих гельмінтів, стробіли, онкосфери, яйця та личинки гельмінтів, цисти та ооцисти кишкових найпростіших, дотримуються таких правил:

· підготовка матеріалу виконується у витяжній шафі;

· банки для дослідження методами збагачення встановлюють в кювети;

· препарати, підготовані для мікроскопії, поміщають на спеціальні лотки (емальовані або виготовлені з іншого матеріалу, що легко знезаражується);

· для запобігання зараження рук користуватися гумовими рукавичками. Після закінчення дослідження дерев'яні палички, папір і т.ін. спалюють, залишки матеріалу заливають дезінфікуючими розчинами та утилізують;

· предметні, покривні скельця, піпетки, банки та інший скляний посуд знезаражують кип'ятінням або дезінфікують;

· лабораторні столи та стіл витяжної шафи знезаражують дезрозчинами.

3.4 Особливості епізоотології нематодозів травного тракту собак: розповсюдження. вікова динаміка

Було досліджено 195 собак, з яких:

· ротвейлери - 24

· німецькі вівчарки - 28

· стафордширські тер`єри - 22

· кокер-спанієлі - 16

· добермани - 11

· доги - 7

· боксери - 9

· пуделі карликові - 10

· безпородні - 68

Отримані результати копроскопічних досліджень представлені в таблиці 1.

Як показали дослідження (таб. 1) нематодози травного тракту собак широко розповсюджені як серед породистих, так і серед безпорідних собак. Поширення цих нематод залежить від умов утримання та годівлі. Найбільша інвазованість спостерігалася у безпорідних собак. Це пов`язано з тим, що більшість безпорідних собак є безпритульними і живе в антисанітарних умовах. Серед домашніх собак крупних порід нематодози травного тракту мали більше поширення, ніж серед собак дрібних порід (пуделі кардикові, спаніелі). Причиною цього може бути те, що господарі дрібних собак не проводять з ними багато часу на прогулянках.

В залежності від використання та умов утримання інвазованість нематодозами травного тракту собак мала таку тенденцію (таб. 2).

Згідно з результатами досліджень інвазованості в залежності від умов використання собак в господарській діяльності (службові, мисливські, квартирні та ін.) та пов`язаних з цим умов утримання найнижча зараженість нематодозами травного тракту і найнижча інтенсивність інвазії виявлялася серед службових собак. Причина цього - дбайливе відношення до службових собак, створення кращих умов життя та систематичні дегельмінтизації. Більшу ступінь ураження нематодозами мали мисливські собаки, які мають тісний контакт з природою і з дикими тваринами. Висока ступінь інвазії спостерігалася серед дворових собак, яких утримують преважно у приміській зоні і використовують як охоронців. Найбільш інвазованими виявилися бродячі собаки м. Харкова, які мають доступ до звалищ та сміттєзбірників, живуть в антисанітарних умовах, постійно контактують між собою та з іншими тваринами.

Вивчення особливостей вікової динаміки нематодозів травного тракту собак проводилося одномоментно на різновікових групах собак, від 21-денного до 12-річного віку. Результати досліджень представлені в таб. 3.

Приведені в таб. 3 дані свідчать про різну вікову динаміку нематодозів травного тракту собак. При токсокарозі найбільш інвазованими виявилися цуценята, тому що найбільш поширеним шляхом передачі цього захворювання є внутриутробний. Також токсокароз предається через молоко матері. В організмі цуценят гельмінти розвиваються до половозрілої стадії, і з 21-23-денного віку починається виділення яєць токсокари. З віком тварини отримують певний імунітет до токсокарозу, і у собак старше року інвазія, як правило, набуває хронічного перебігу і характеризується зменшенням інтенсивності та екстенсивності. Токсаскароз, на відміну від токсокарозу, уражує передусім дорослих тварин. Унцинаріоз і трихуроз спостерігалися в усіх вікових групах, але найбільшу екстенсивність і інтенсивність інвазії спостерігали у тварин до двох років. Це пов`язано з низькою резистентністю цуценят і молодих собак.

В таб. 4 приведені дані з інвазованості собак нематодозними мікстінвазіями травного тракту в залежності від віку.

3.5 Лікувально-профілактична ефективність деяких антгельмінтиків при нематодозах травного тракту собак

На сучасному етапі розвитку ветеринарної паразитології найбільш доцільним і ефективним методом боротьби з нематодозами травного тракту собак є використання хімічних препаратів-антгельмінтиків. Однак великий арсенал лікарських засобів в деякій мірі затруднює вибір більш ефективних і менш шкідливих препаратів.