Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Нарощування виробництва продовольчого та фуражного зерна було і залишається одним з пріоритетних завдань аграрного сектору економіки України. Для задоволення внутрішніх потреб та створення експортного потенціалу щорічно потрібно вирощувати близько 50 мільйонів тон зерна.

Нестабільна ситуація в Україні, що склалася за останні роки, на ринку зерна з його виробництвом базується в першу чергу на складних погодних умовах. Для підтримки продовольчої безпеки доцільне розширення посівних площ новими сортами ярих культур, однією з яких є яре тритикале, яке вже стало однією з економічно значимих культур багатьох країн світу. Створення високоврожайних, спеціалізованих за якістю зерна сортів тритикале є головним напрямком світової селекції. Багаторічна робота вчених-генетиків, селекціонерів, по об'єднанню спадковості пшениці та жита призвела до створення стабільних високоадаптивних сортів ярого тритикале.

Завдяки цінним біологічним особливостям: висока здатність засвоювати поживні елементи, підвищена стійкість до посухи, хвороб та шкідників, невибагливість у вирощувані (не потребує передпосівного протруювання насіння, при цьому можливість отримання високого урожаю зерна робить яре тритикале більш привабливою для виробника культурою, у порівнянні з ярою пшеницею. Селекція ярого тритикале на підвищену адаптивність та стабільність урожаю, високу поживну цінність та високі технологічні властивості має важливе значення для поширення цієї культури у всі зони вирощування зернових колосових культур і стабілізації виробництва високоякісного продовольчого зерна.

Метою даної роботи є вивчення сортів ярого тритикале за комплексом господарсько-корисних ознак: урожайністю, адаптивністю, довжиною вегетаційного періоду, стійкістю до полягання, хвороб та шкідників, за технологічними властивостями і визначення на основі аналізу найбільш цінних сортів ярого тритикале для виробництва насіння і продовольчого зерна в умовах Харківського регіону.

тритикале урожайність насіння сорт

1. Культура ярого тритикале - історія, проблеми, досягнення, перспективи (огляд літератури)

1.1 Історія створення ярих тритикале

Думка про поєднання в одному рослинному організмі спадкових властивостей пшениці - високого потенціалу продуктивності та хлібопекарських якостей зерна - із властивостями жита - витривалістю до несприятливих біотичних та абіотичних факторів середовища, підвищеною біологічною цінністю зерна - хвилювала багато поколінь хліборобів.

В історії гібридизації пшениці з житом важливе місце займають дослідження Г.К. Мейстера. Більше 20 років проводив роботу в цьому напрямку очолюваний ним колектив на Саратовскій селекційній станції.

Амфідиплоїдна природа плідних пшенично-житніх гібридів вперше була доведена Г.А. Левитським і Г.К. Бенецькою [Левитский, Бенецкая, 1931] на матеріалі, отриманому Г.К. Мейстером і Н.Г. Мейстер [Мейстер, Мейстер, 1923] з пшенично-житніх гібридів, що спонтанно виникли у 1917 р. Відповідно до термінології Навашина їм було дано точну назву - «амфідиплоїди».

Тритикале Мейстера, а також амфідиплоїди Рімпау виявилися октоплоїдними і мали 56 хромосом у соматичних клітинах. 42 хромосоми в них походили від м'якої пшениці і 14 - від жита. У Швеції А. Мюнтцингом у 1932 році було розпочато систематичне вивчення октоплоїдних тритикале.

Однак багаторічна селекційна робота з підвищення продуктивності октоплоїдних тритикале не привела до створення комплексно-цінних генотипів. Головною перешкодою на шляху до цього стала понижена плодовитість рослин внаслідок фізіолого-біохімічних порушень функції ядра і цитоплазми. Через порушення у розвитку ендосперму зернівки багатьох форм деформовані, що також у певній мірі позначається на урожайності. Геном жита у деякій мірі знижує хлібопекарські якості гібридів у порівнянні з пшеницею. Багато октоплоїдів характеризуються тугим обмолотом при механізованому збиранні. Найкращі октоплоїдні зразки, відселектовані Мюнцингом [Mьntzing, 1963] за двадцятирічний період роботи, досягали 79 - 97% від урожайності озимої пшениці Scandia III. Незважаючи на це, октоплоїдні тритикале мають високий фотосинтетичний потенціал, підвищену зимостійкість, виявляють підвищену стійкість до борошнистої роси, летючої та твердої сажки, за крупністю зерна, вмістом білку та незамінних амінокислот переважають пшеницю. Це робить їх цінним вихідним матеріалом при гібридизації з іншими формами тритикале та пшеницею.

Після розробки методу колхіцинування генофонд тритикале істотно розширився. Пшенично-житні амфідиплоїди стали одержувати багато дослідників у різних країнах.

У 1932 році в колишньому Радянському союзі на основі гібрида напівозимої твердої пшениці Леукурум 1364/1 з дикоростучим багаторічним житом (Secale montanum Guss.) з Вірменії був синтезований А.Ф. Державіним перший 42-х хромосомний пшенично-житній амфідиплоїд [Державин, 1938]. Метою цих досліджень було створення пшениці з багаторічним типом розвитку.

Ряд гексаплоїдних тритикале в 50-і роки було отримано у Японії Г. Накаджимою [Nakajima, 1950] на основі тетраплоїдних видів пшениці і диплоїдного жита.

Новий етап у роботі з гексаплоїдними тритикале розпочався після їхнього одержання в Угорщині та Іспанії, коли виникла думка використовувати гексаплоїдні тритикале у посівах на піщаних ґрунтах [Kiss, Redei, 1953; Sanchez-Monge, Tjio, 1954; Sanchez-Monge, 1956; Sanchez-Monge, 1958]. Заслуга Е. Санчес-Монге полягає в тому, що він одним із перших привернув увагу селекціонерів до гексаплоїдних тритикале як цитологічно більш стабільних і плідних у порівнянні з октоплоїдними. У 1958 році на першому міжнародному симпозіумі з генетики пшениці в Канаді ряд селекціонерів [Sanchez-Monge, 1959, Shebeski, 1959] підкреслили селекційну перевагу гексаплоїдних тритикале, у порівнянні з октоплоїдними.

Велика робота в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва з гібридизації озимої твердої пшениці з кращими сортами озимого жита привела до створення в 1960 році природнього гексаплоїдного амфідиплоїда Гордеіформе (931 / 911) // Харківська 55 [Шулындин, Наумова, 1959; Шулындин, Наумова, 1965]. За допомогою доборів і внутрішньовидових схрещувань отриманий двохвидовий тритикале Амфідиплоїд 1 (АД 1), що як первісток цієї культури був районований у 1976 році в семи областях України на зелений корм [Шулындин, 1980]. За продуктивністю зерна він поступався пшениці, але забезпечував врожай зеленої маси 300 - 500 ц/га.

Селекцію нової культури в Украйні розпочато зовсім недавно, перші сорти ярих і озимих тритикале з'явилися 35 років тому.

У 50-60-і роки в Манітобському університеті проводилися дослідження із синтезу ярих первинних гексаплоїдних тритикале за участю ярої твердої пшениці та цілеспрямована робота їх селекційного поліпшення. Ці дослідження привели в 1968 році до створення і реєстрації в Канаді першого ярого сорту тритикале Рознер, призначеного для виробництва зерна [Larter et al., 1970]. За врожаєм зерна Рознер перевищував Манітобську пшеницю на 4% і був на рівні ячменю. Маючи міцну соломину, він відзначався ранньостиглістю і стійкістю до стеблової іржі, містив у зерні 18 - 20% білку (при 14% у пшениці).

У 1968 року вчені CIMMYT одержали цінну гексаплоїдну форму тритикале, названу Армадильо (Armadilio). Вона набагато легше схрещується з пшеницею та житом і добре передає нащадкам свої властивості: высоку фертильність, великий врожай зерна та загальну продуктивність, нечутливість до тривалості освітлення, моногенну карликовість, раннє визрівання та хорошу якість зерна. Ця форма тритикале була залучена до широких схрещувань і до 1970 року практично увесь матеріал CIMMYT мав у своєму родоводі сорт Армадильо.

З 1975 р. в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва ведеться селекція ярих тритикале на основі кращих вітчизняних і зарубіжних сортів ярої пшениці. Досягненням селекції ярих тритикале стало створення біологічним методом низки сортів, втому числі стандарту Аіста харьківського, в конкурсному сортовипробуванні по стерньовому попереднику в середньому за 1989-1990 рр. виявив врожайність 52,6 ц/га; Вміст протеїну в зерні 13%, що на одному рівні з пшеницею та на 1,8% вище, ніж у ячменю [Рябчун, 1991].

Нові сорти ярого тритикале конкурують за урожайністю з м'якою пшеницею на різних ґрунтах без застосування хімічних засобів. Таким чином одержують екологічно чисту продукцію, потрібну для дитячого та дієтичного харчування.

1.2 Напрямки і методи селекції ярого тритикале

При одержанні нових форм тритикале у даний час застосовують з деякими модифікаціями основні методи селекції, практиковані на зернових колосових культурах [Куркиев, 1985]: 1 - добір з колекційних зразків; 2 - гібридизація кращих зразків тритикале між собою і з різноманітними формами пшениці і жита; 3 - схрещування пшениці і жита з подальшим застосуванням: доопилення стерильних гібридів пилком раніше отриманих тритикале, колхіцинування стерильних рослин першого покоління або подолання нежиттєздатності гібридних зерен шляхом культивування зародка в штучному живильному середовищі.

У літературі зустрічаються повідомлення (P. Kaltsikes, 1974) про те, що дикі види жита можуть краще схрещуватися із пшеницею (зокрема з тетраплоїдної), ніж культурне жито. Можливо, дикі види жита несуть гени, менше шкідливі для розвитку гібридних зародків, або, навпаки, у тетраплоїдних пшениць немає таких генів, які б перешкоджали схрещуваності із цими видами.

Наступним етапом одержання тритикале є подвоєння числа хромосом у гібридів F1. Факторами, що викликають такий ефект, можуть бути різні агенти: хімічні - колхіцин, аценафтен, закис азоту та ряд інших; фізичні - іонізуючі випромінювання, температура; механічні - ушкодження тканин.

Найбільш результативним є застосування колхіцину. Зараз цей метод розповсюджений завдяки великій ефективності і доступності.

Переважно обробка проводиться або шляхом пророщення зернівок у розчині алкалоїду, або шляхом дії на молоді проростки, а також через кореневу систему. Так само ефективно діє колхицин на верхівкову меристему в момент кущіння рослин.

На теперішній час існує значна кількість методів використання колхіцина для подвоєння числа хромосом у пшениці і її гібридів.

Багато методів мають ряд модифікацій за рахунок використання різних концентрацій колхіцину, способу нанесення, експозиції і т.д.

З метою значному збагаченню генофонду первинних форм тритикале, вчені CIMMYT розробили важливі вдосконалення методик культивації зародка на штучному живильному середовищі та подвоєння числа хромосом, що позитивно вплинуло на результати. Так, якщо в 1971 році із 150 культивованих на живильному середовищі зародків вдалося успішно подвоїти число хромосом лише в одного з них, то після вдосконалення цього процесу в 1973 році було одержано 125 нових первинних тритикале, а в наступному році - 209.

Один з методів колхіцинування припускає сполучення двох прийомів: культивування відокремлених від ендосперму гібридних зародків і обробку їх колхіцином (E. Larter, T. Tsuchiya, l. Evans, 1968). Суть його зводиться до наступного: до живильного, середовища на якому вирощуються зародки, додається 0,01%-ний розчин колхіцину. На такому середовищі зародки культивуються протягом 1 -2 днів, після чого їх видаляють, промивають і пересаджують на живильний розчин без колхіцину.

Перевірка ефективності колхіцинування не повинна викликати труднощів. Гібриди F1 пшениця Ч жито абсолютно стерильні, тому по наявності зерен у колоссі можна досить легко виявити рослини, у яких відбулося подвоєння числа хромосом. Але треба пам'ятати, що зерна у відкрито квітучих рослин F1 (особливо у полі) можуть зав'язатися в певній кількості і в результаті природнього запилення пилком із сусідніх ділянок пшениці, жита або тритикале. Тому амфідиплоїдні рослини остаточно варто виділяти шляхом підрахунку хромосом у корінцях пророщених зернівок передбачуваних амфіплоїдів або шляхом вивчення морфології рослин у потомствах. Для прискориного розмноження отриманих тритикале використовувати теплиці або клонування, значно ряд праці S. Welensiek, 1947, P. Kaltsikes 1971, І. М. Суриков.1972.

Перший штучно отриманий пшенично-житній амфідиплоїд, був синтезований в 1888 р. відомим німецьким селекціонером В. Римпау (Rimpau, 1891). Амфидиплоид виник у потомстві пшенично-житнього гібрида F1 (місцева саксонська пшениця Ч жито Шланштедская), напевно в наслідок зворотного схрещування з батьківськими видами. Амфідиплоїдні рослини константно-проміжного типу, вирівняні й плідні, схожі на вихідний гібрид першого покоління.

Одним із перших пшенично-житні гібриди вивчав австрійський генетик і селекціонер Е. Чермак (Tschermak, 1910,1931, 1936,1938). Свої дослідження він розпочав в 1902 р. і продовжував більше трьох десятиліть. Схрестив з житом Secale cereale L. гексаплоидні види пшениці Triticum aestivum L., T. compactum Host і T. spelta L., а також тетраплоїдні види T. durum Desf., T. turgidum L.T. dicoccum Schebl. Ним також були отримані пшенично-житні гібриди за участю видів дикоростучого жита.

На протязі ряду років гібриди пшениці з житом вивчали в Аргентині (Backhouse, 1916), особливо генетику схрещуваності цих двох видів. На Аргентинській селекційній станції доктор Вильямсон в 30-х роках одержав продуктивні гібридні форми. За даними Д. Костова (1934), ці пшенично-житні гібриди проміжного типу мали гексаплоїдне число хромосом, однак не могли конкурувати із пшеницею внаслідок важкого обмолоту й поганої якості зерна. Синтез і вивчення пшенично-житніх гібридів і амфідиплоїдів в широких масштабах почав в 1934 г. відомий шведський генетик і селекціонер Мюнтцинг (Mыntzing, 1935, 1939, 1955, 1972 1979). В1935 р. було отримано 15 різних гібридних комбінацій. У цьому ж році Мюнтцинг цитологічно ідентифікував амфидиплоїдну природу тритикале Римпау. Він уперше одержав лінію тритикале шляхом самозапилення 28 - хромосомного гібрида F1 (Mыntntzing, 1936). Мюнтцинг розробив два нових методи одержання тритикале: шляхом самозапилення гібридів F1 і запилення гібридів F1 пилком існуючих ліній тритикале. Одночасно проводили гібридизацію між первинними лініями різного походження з наступними відборами кращих рекомбінантних форм.

В історії гібридизації пшениці з житом видне місце займають дослідження учених колишнього Рядянського союзу. Більше 20 років цілеспрямовану й систематичну роботу проводив колектив дослідників, очолюваний Г.К. Мейстером (1918,1923,1936). В1917 р. На ділянках озимої м'якої пшениці Саратовскої дослідної станції відмічалася масова поява пшенично-житніх гібридів, що виникли в наслідок природньої гібридизації. Співробітниками були зібрані десятки тисяч і сотні гібридних зерен.

Дослідження Г.К. Мейстера і його співробітників знаменують важливий етап у вивченні проблеми гібридизації між пшеницею і житом. Гібриди характеризувалися чоловічою стерильністю і не зав'язували зерен при самозапиленні. Багато тисяч зернівок, зібраних із сотень тисяч гібридних колосків F1, являють собою продукт природних бекросів із пшеницею та житом. Проте в окремих випадках відмічали появу рослин константно-проміжного типу, з досить високою для гібридів подібного роду плідністю, що ці рослини є поліплоїдами (Мейстер, 1927, 1930; Тюмяков, 1927, 1928, 1930).

Перший гексаплоідний пшенично - житній амфідиплоїд синтезований в 1932 р. А.И. Державіним на основі гібрида напівозимої твердої пшениці Леукурум 1364 /1 з дикоростучим багаторічним житом S. Montanum Guss. з Вірменії. Перше гібридне покоління було безплідне. При повторному запиленні гібрида багаторічним житом отримана багаторічна плідна рослина, що дала початок гексаплоидному амфідиплоїду (Державін, 1938).

С.А. Лисак (1955, 1957) описав октаплоїдну лінію ЛВ -1, отриману в 1951 р. у другому гібридному поколінні комбінації (Лісостепка 75Ч жито Веселоподолянське) після багаторазового запилення F1 сумішшю пилку батьківських форм.

Г.К. Бондаренко в 1953-1956 р. у ряді гібридних комбінацій виділив октоплоїдні тритикале, що відрізняються сильним розвитком і стійкістю до несприятливих факторів.

В теперішній час широке поширення одержав метод подолання стерильності гібридів першого покоління м'якої пшениці з житом шляхом запилення їх пилком раніше створених тритикале.

Цей метод має ряд переваг у порівнянні із синтезом первинних тритикале. Він дозволяє широко використовувати в селекції величезну різноманітність сортів пшениці, жита, тритикале і відносно швидко створити цінні форми і сорти без застосування колхіцину. Сулима [Сулима, 1976] називає цей метод «методом уловлювання» нередукованих яйцеклітин амфігаплоїдів F₁.

І.А. Гордей [Гордей, 1982] вважає цей метод найбільш ефективним для синтезу гексаплоїдних тритикале і називає його методом виявлення нередукованих макрогамет у пшенично-житніх амфігаплоїдів F₁ пилком гексаплоїдних тритикале.

Лєбєдєв В.Н. [Лебедев, 1933] перший вказав на можливість одержання тритикале при запиленні пшенично-житніх гібридів F₁ пилком раніше створених тритикале.

А.Ф. Шулиндін [Шулындин, 1970], проводячи вдалий підбір батьківських пар для схрещування та запилюючи стерильні пшенично-житні гібриди F₁ пилком гексаплоїдних тритикале, одержаних із використанням озимої твердої пшениці, створив цінний генофонд з великою мінливістю ознак і властивостей. Синтез нових тритикале без застосування хімічних і фізичних чинників він назвав, біологічним методом''. Ґрунтуючись на тому, що ядро нових тритикале синтезується з хромосом м'якої, твердої пшениці та жита, він запропонував іменувати їх, трьохвидовыми'' [Шулындин, 1971, Шулындин, 1972, Шулындин, 1975].

Під керівництвом А.Ф. Шулиндіна з гібридної популяції Безостая 1 / Саратовская крупнозерная // Амфидиплоид 1 були виведені сорти тритикале Амфідиплоїд 206 и Амфідиплоїд 201, які поклали початок новій сільськогосподарській культурі в країні. З їхніх посівів на сортодільницях і у умовах виробництва збирали до 60 - 80 ц/га зерна.

У ході випробувань з'ясувались і інші переваги нової культури. Так, за вмістом білка зерно тритикале перевищує пшеничне на 1 - 1,5%, а житнє - на 3 - 4%. Цей білок краще пшеничного збалансований за незамінними амінокислотами, в першу чергу лизином. Посіви тритикале виявилися стійкими проти борошнистої роси, твердої та летючої сажки, вони слабо та пізно вражуються бурою іржею. Рослини тритикале відзначаються більшою зимостійкістю, ніж озима пшениця, вони більш стійкі до крижаної кірки та відлиг, весною швидше і краще відростають [Шулындин, 1981].

У вирішенні загальної проблеми підвищення урожайності тритикале необхідно було вирішити цілий ряд окремих завдань: покращити якість зерна, збільшити стійкість рослин до вилягання, підвищити їхню стійкість до хвороб, зробити їх більш пристосованими до мінливих умов навколишнього середовища. Схильність тритикале до вилягання була найбільш серйозною переходною, що обмежувала подальше підвищення урожайності.

Спроби вкоротити довжину стебла рослин тритикале шляхом введення до їхнього генотипу гену карликовості від пшениці виявилися безуспішними, оскільки це призводило до зниження фертильності рослин. При схрещуванні Армадиліо із зразками тритикале, які мали міцну соломину, вдалось лише часткового покращення цієї ознаки. Тому була розроблена нова стратегія - введення в тритикале генів карликовості від жита сорту Снупі (Snoopy). На жаль, разом з генами карликовості цього сорту були включені також і небажані гени, які знижували стійкість до ряду хвороб і спричиняли прояв ряду інших негативних ознак. Врешті цінні гексаплоїдні тритикале з двома генами карликовості були одержані на основі схрещувань за схемою: гексаплоїдні тритикале / м'яка пшениця та октоплоїдні тритикале // гексаплоїдні тритикале.

Виведена у 1971 році під назвою Cinnamon фертильна карликова форма тритикале дозволила значно підвищити урожайність. У 1975 році кращі лінії тритикале в рамках Міжнародного сортовипробування показали відмінну стійкість до вилягання. При цьому середня маса рослини (зерна та соломи) була суттєво зменшена. Випробування на врожайність показали, що ці зразки тритикале легко можуть виносити оптимальні дози азоту та на 10 - 15% переважали за збором зерна найкращі сорти пшениці.

1.3 Досягнення в селекції ярого тритикале

На сьогоднішній день ярі гексаплоїдні тритикале характеризуються великою мінливістю, що обумовлено залученням до гібридизації багатьох видів пшениці, а також не тільки культивованого, але й дикого жита та декількох багаторічних видів. Зараз нараховуються тисячі різних форм тритикале, що виявляють майже таке ж різноманіття, яке існує серед гексаплоїдних пшениць.

В Інституті рослинництва імені В.Я. Юрь'єва ведеться робота по створенню ознакової колекції ярих тритикале, в яку включаються зразки з високим і низьким рівнем виразу ознаки, що відображає спектр внутрішньовидової мінливості. Колекція ярих тритикале складає біля 1000 зразків з різних країн світу: Мексики, Білорусі, Польщі, Австралії, Бразилії, Індії, Іспанії, Еквадору та ін. Використання генетичного матеріалу ознакової колекції дає змогу більш ефективно маніпулювати господарсько - цінними ознаками при створенні нових поколінь сортів.

Внаслідок очевидних потенціальних можливостей гексаплоїдних тритикале дехто проголошує його «диво-культурою». Важливим досягненням селекції ярих тритикале є створення сортів, що виявляють імунітет до найбільш поширених хвороб пшениці: борошнистої роси і усіх видів сажки. Це дозволяє вирощувати ярі тритикале без застосування протруювачив, які забруднюють оточуюче середовище. Крім того, нові сорти тритикале проявляють толерантність до листових хвороб (бура листова і стеблова іржа, септоріоз листя), що дозволяє зберегти урожай зерна та його якість.

Селекційну роботу з ярими тритикале в Україні було розпочато у 1975 р. на базі Інституту рослинництва ім. В.Я. Юрьєва. Важливим фактором у створенні та розширенні генофонду ярих гексаплоїдних тритикале став розроблений А.Ф. Шулиндіним, біологічний» метод синтезу пшенично - житніх амфідіплоїдів. В його основі лежить запилення гибридів F1 м'якої пшениці з житом гексаплоїдними тритикале різного походження. Даний метод дозволяє широко використовувати в селекції велику різноманітність сортів пшениці, жита, тритикале і відносно швидко створювати цінні форми без застосування колхіцину [Шулиндін А.Ф., 1981].

В останні декілька років в селекції тритикале досягнуто значного прогресу. Новостворені сорти забезпечують врожай, на 20 - 50% вище від контрольних сортів у порівняльних випробуваннях. Нові сорти ярого тритикале, завдяки високій урожайності зерна і невибагливості до умов вирощування можуть стабілізувати виробництво продовольчого зерна. Інтенсивна селекція культури дозволила отримати форми, що за фізичними властивостями та якістю зерна і борошна наближені до хлібопекарських пшениць. Завдяки цим особливостям яре тритикале можна ефективно використовувати як основну зернову культуру [Рябчун, 1999].

Першим, найбільш вагомим досягненням в селекції ярих тритикале стало створення сорту Аіст харківський, який визнано національним стандартом для ярих тритикале в Україні. Сорт характеризується добре виповненим зерном пшеничного типу, має добре озернений колос. Потенціал урожайності сорту складає 6 т/га, що вище ніж у ярої м'якої пшениці за даними багаторічних спостережень в конкурсному сортовипробуванні Інституту рослинництва. Сорт виявляє високу посухостійкість і придатний до вирощування в усіх природно - кліматичних зонах України. Завдяки високому вмісту білка (13,5 - 15,0%)і каротиноїдів (1,7 мг /100 г.) зерен використовують для годівлі тварин і птиці. Підвищена активність амінолітичних ферментів відповідає вимогам спиртового виробництва і дозволяє одержувати високий вихід спирту класу, Екстра». Але найбільш важливим успіхом селекції є підвищення хлібопекарських властивостей борошна ярих тритикале. Сорт Аіст харківський за цією ознакою відповідає пшеницям - філерам. Крім того у сорту виявлено поліпшувальність: біля 30% в борошна Аіста харківського здатне покращити реологічні властивості пшениці 5-6 класу якості [Рябчун В.К. та ін, 2006].

Використання борошна з зерна тритикале для виготовлення хліба сприятиме вирішенню одного з найважливіших завдань виробництва хлібобулочної продукції - розширенню сировинної бази, що дозволить збільшити асортимент виробів для більш повного задоволення зростаючих потреб широких верств населення України [Лісничий, Рябчун, 2003].

У 2003 р. до Реєстру сортів рослин України було занесено сорт Хлібодар харківський, який за хлібопекарськими властивостями і вмістом білка в зерні і борошні перевершив стандарт Аіст харківський. Крім того, до Реєстру занесено три сорти ярого тритикале селекції Інституту, що за урожайністю і фізичними властивостями зерна перевершують національний стандарт. Так, сорт Соловей харківський має крупне скловидне зерно, маса 1000 якого досягає 50 г. У сорту Жайворонок харківський зернівка добре виповнена і ця особливість стійко відтворюється в різних умовах формування урожаю [Рябчун В.К., 2006]. Борошно з тритикале найбільш підходить для виготовлення печива, тому що в ньому міститься менша кількість клейковини, а властивості слабкого тіста наближені до властивостей тіста з борошна м'якої пшениці, що дуже важливо при виготовленні якісного цукрового печива. Крім цукрового з борошна тритикале можливе виготовлення інших сортів печива: вівсяного, кокосового шоколадного [Цен. Х.К., 1978]. Дослідженнями технологів встановлено, що застосування сировини з тритикале при виготовленні печива дозволяє економити інші рецептурні компоненти. Так, у порівнянні з пшеничним борошном, при виготовленні цукрового печива з тритикале необхідно на 3,4% менше цукру і на 2% маргарину, а для отримання високоякісного здобного печива з тритикале витрата цукру зменшується до 13,3%, а жиру до 4%. При цьому, якість виробів з тритикале вища за пшеничні [Кондратенко. Р.Г., 2003].

Якість зерна тритикале потребує посиленої уваги дослідників, оскільки це одна з найважливіших господарсько-цінних ознак. Дані багатьох авторів вказують на те, що ярі тритикале можуть з успіхом конкурувати за урожайністю не тільки з ярою м'якою пшеницею, а навіть з ячменем [Рябчун В.К., 1986].

2. Умови, матеріал та методика досліджень

2.1 Агрометеорологічні та ґрунтові умови

Дослідження проводились у 2005-2006 рр. Дослідний матеріал ярих тритикале вирощувався на експериментальному полі Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва, УААН, яке розташоване у Харківському районі Харківської області східної частини Лівобережного Лісостепу України. Ґрунти представлені, в основному, чорноземом типовим з товщиною гумусового шару 75 см і більше. Реакція ґрунтового розчину - слабо-кисла (рН=5,7-6,0). Вміст гумусу в орному горизонті становить 5,9-6,2%; максимальна гігроскопічність коливається від 8 до 10%.

Клімат зони - помірно-континентальний. Влітку спостерігаються посухи і посушливі східні вітри. Недостатня забезпеченість вологою в період вегетації негативно впливає на формування урожайності с.-г. культур. Середньорічна температура повітря складає +7єC. Найвища температура спостерігається в липні (+21єC), а найнижча - в січні (-7єC). В березні, квітні і травні випадає невелика кількість опадів і переважають південно-східні вітри, які висушують ґрунт. Вегетаційний період ярих тритикале складає від 80 до 105 днів.

Вегетаційний період 2005 р. за метеорологічними умовами був досить несприятливий (табл. 2.1.1). З квітня по серпень випало 382,2 мм опадів, що на 18,66 см вище СБ, а середня температура повітря становила 18,5°С.

Перша декада травня характеризувалась помірною температурою (+14,7°С) з поступовим її підвищенням. Тепла погода та достатня зволоженість ґрунту сприяли отриманню дружних і повних сходів. Підвищення температури у III декаді травня (середня +26,1°С) суттєво не вплинуло на ріст і розвиток рослин ярого тритикале. Значна кількість опадів у червні -152.5 мм, а також помірна температура на цей час (18,7°С) сприяли подовженню росту і розвитку рослин, формуванню крупного колосу та зерна.

Опади (дощі з градом) II декади липня (46,6 мм, що на 21,6 мм вище від СБ), які супроводжувалися поривами вітру, спричинили сильне вилягання посівів. Такі умови також сприяли розвитку хвороб, зокрема септоріозу, та значно ускладнювали збирання врожаю.

В цілому, умови 2006 року склалися не досить сприятливими для росту, розвитку і формування високого урожаю зерна ярого тритикале. За вегетаційний період з травня по серпень випало 139 мм опадів. Середня температура повітря становила 17,8°С що на 56,6 мм менше багаторічних значень (табл. 2.1.2).

Посів розпочали 19 квітня у достатньо зволожений грунт: запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту складали - 22 - 33 мм.

Перша половина травня була прохолодною, друга - теплою, що сприяло активному кущенню рослин і виходу в трубку. Середня температура місяця виявилась на 0,8°С нижчою за середньо багаторічну. Дощі, переважно зливового характеру різної інтенсивності та різної тривалості, спостерігались у більшості днів місяця, що позитивно відзначилось на формуванні вторинної кореневої системи у ярого тритикале і сприяло активному кущенню рослин. Протягом травня випало 46 мм опадів, що на 2,3 мм більше за середній багаторічний рівень. Це пов'язано з відсутністю опадів у другій половині червня.

Червень виявився на 1-2° теплішим багаторічного. В першій половині місяця спостерігались дощі у вигляді злив, які супроводжувались грозою посиленням шквалистого вітру, але за місяць випало на 12,3 менше опадів за середній багаторічний рівень. Таким чином, період колосіння, цвітіння і формування зерна співпав з моментом посухи, що прискорило початок колосіння і цвітіння і негативно відзначилось на початковому етапі розвитку зерна.

2.2 Методика проведення досліджень

Посіви ярих тритикале розміщували на полях восьмипільної селекційної сівозміни №3 експериментальної бази Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва. Попередник у 2005 люцерна, 2006 горох.

Для дослідження було узято чотири сорти ярого тритикале які вивчались в конкурсному сортовипробувані в порівняні з двома стандартами: ярою м'якою пшеницею сорту Харківська 26 і ярим тритикале сорту Аіст харківський.

Харківська 26 - національний стандарт для м'яких пшениць. Колос циліндричний, злегка звужений до вершини середньої довжини (8-10 см). Зерно крупне, маса 1000 зернин 36-42 г. Сорт має високу стійкість до полягання, слабо пошкоджується мучнистою росою. Проявляє толерантність до бурої іржі але сприятливий до стеблової. Відрізняється високою потенціальною продуктивністю, 58 ц/га. За хлібопекарськими властивостями - цінна. Харківська 26 вирощується по всій Україні.

Аіст Харківський - перший сорт ярого третикале занесений до Державного реєстру сортів рослин в Украйні в 1995 р. Визнаний національним стандартом. Створений методом складної міжродової гібридизації ярої м'якої пшениці, ярого жита з Аргентини та гексаплоїдного тритикале: Харківська8 /Insave // МС1. Сорт середньоранній, вегетаційний період 95-98 днів. Соломина середньої висоти 95-110 см, міцна, достатньо стійка до вилягання. Колос призматичний білий, остистий, середньої довжини та щільності. Зерно світло-червоне напіввидовжене, маса 1000 зерен 40-42 г. Різновид еритроспермум.

Сорт має підвищену посухостійкість в критичний період формування генеративних органів та при наливі зерна. Восковий наліт сильний. Відрізняється груповою стійкістю до основних хвороб: борошнистої роси, бурої листової та стеблевої іржі, летучої та твердої сажки, що дозволяє вирощувати його без використання фунгіцидів.

Потенційна урожайність на участках розмноження з внесенням мінеральних добрив становить 60-65т/г. Зерно має хороші біохімічні та технологічні показники, близькі до пшениці. Натура 700-720 г./л, вміст білка в зерні 13,5-15,0%, він багатий незамінною амінокислотою-лізином 0,39 мг%. Клейковина 1 групи, 22-24%, індекс деформації клейковини 55-70 од. Зерно містить 1,7 мг/% каротиноїдів. Хлібопекарські властивості високі:загальна оцінка 4,7 бала, об'єм хліба з 100 г. борошна 450-500 мл. Борошно має хороші змішувальні властивості.

Сорт проявляє високу стабільність урожайності та якості зерна. Використовується для чистих посівів та підсіву зрідженої озимини в усіх природно-кліматичних зонах України.

Жайворонок харківський - сорт створений методом індивідуального добору із міжлінійної гібридної популяції НАД Х1/Х8ІСЛ16-25. Внесений до Державного реєстру сортів рослин з 2002 р.

Сорт середньостиглий, тривалість вегетаційного періоду 98-100 днів. Рослини відносяться до різновиду еритроспермум. Колос призматичний, білий з характерним солом'яно-жовтим відтінком, остистий, довгий 13-15 см. Колосові луски, довжиною 10-12 мм, без опушення. Кущ напівпрямостійкої форми. Прапорцевий листок середньої довжини. Колос має середній восковий наліт. Рослина середньої висоти 105-115 см. Остюки довгі, розміщені по всій довжині колосу. Соломина майже повністю виповнена у верхньому міжвузлі, міцна, досить стійка до вилягання. Зернівка червона, добре виповнена, овальновидовженої форми (рис. 1).

Маса 1000 зерен 42-46 г., що на 2,0-2,5 г перевищує стандарт Аіст харківський.

За стійкістю до бурої іржі та септоріозу листя на бал перевищує стандарт, що при імунітеті до борошнистої роси, летючої та твердої сажки дає можливість вирощувати його без застосування фунгіцидів.



Рис. 1. Зерно ярого тритикале сорту Жайворонок харківський

Потенційна урожайність становить 6,5-7,0 т/ га, що на 0,5 т/га перевищує стандарт Аіст харківський. Вміст білка в зерні близький до стандарту 13-15 5%. Загальна хлібопекарська оцінка в середньому становить 4,3 бали, натура зерна 720-730 г./л.

Сорт рекомендується для виробництва продовольчого, технічного та фуражного зерна в Лісостепу та північному Степу України.

Хлібодар харківський - сорт зернового тритикале створений в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва методом індивідуального добору з міжлінійної гібридної популяції Х8ІМС1Р12/22Р2/3/Над34/Х8РМ18/15. Внесений до «Реєстру сортів рослин України» з 2003 р.

Сорт середньостиглий, вегетаційний період 98 - 102 дні. Соломина середньої висоти - 105 -115 см, під колоссям інтенсивно опушена. Колос білий, остистий, довжиною 10-11 см, середньої щільності -2,4 колоски на один см. Зерно світло-червоне, виповнене, маса 1000 зерен 40-42 г. Різновид еритроспермум. Рослини з восковим нальотом, імунні до борошнистої роси, летючої та твердої сажки, мають підвищену стійкість до бурої листової іржі, септоріозу листя. У польових умовах не уражаються жовтою і стебловою іржею. Завдяки груповій стійкості сорт вирощується без застосування фунгіцидів.

При достатній вологозабезпеченості на хорошому агрофоні врожайність досягає 6,0-6,5 т/га. Сорт стабільно виявляє високі хлібопекарські властивості зерна: вміст клейковини І групи (ВДК55-65 од. п) складає 24-26%, об'ємний вихід хліба - 500 ммі, м'якуш дрібнопористий, білий, хлібопекарська оцінка 4,8-5,0 балів. Завдяки міцній клейковині борошно має високу змішувальну здатність і покращує борошно пшениці V-VІ класів.

Соловей харківський - новий зерновий сорт ярого тритикале створений в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва методом індивідуального добору із популяції складних міжлінійних схрещувань гексаплоїдних форм Х10ГАС8/ЖЗРА11.

Сорт середньостиглий, вегетаційний період 95-100 днів. Соломина оптимальної висоти 95-110 см, міцна, стійкість до вилягання висока. Колос остистий, білий, без опушення колосових лузок, призматичної форми, середньої довжини 9,5-10,0 см; щільність колосу 28 колосків на 10 см колосового стержня. Для сорту характерне чітке вираження зерен в колосках і легший обмолот. Різновид еритроспермум. Сорт проявляє групову стійкість проти враження листовими (борошниста роса, бура іржа, септоріоз, гельмінтоспоріоз і альтернаріоз) та сажковими (летючка та тверда) хворобами. Завдяки цим генетичним властивостями вирощується без застосування фунгіцидів.

Характерною особливістю сорту є крупне добре виповнене зерно, маса 1000 зерен 44-50 г., натура 690-720 г./л. Вміст білка в зерні 13,5-15,1%, клейковини І групи 25-26%. Індекс деформації клейковини 60-70 од. Хлібопекарські властивості хороші, об'ємний вихід хліба 420-450 мл із 100 г. борошна без поліпшувачів.

В середньому, за 2001-2005 рр. в конкурсному сортовипробуванні Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва урожайність склала 4,2 т/га що на 0,4 перевищує національний стандарт Аіст харківський. У державному сортовипробуванні на Вінницькому ДЦЕСР урожайність цього сорту в 2005 р. становила 7,6 т/га, Харківському ДЦЕСР 3,6 т/га, що відповідно на 0,7 та 0,4 т/га вище стандарту.

Сорт внесений до Державного реєстру сортів рослин, придатних до поширення у 2006 р. в Україні. Рекомендується для виробництва продовольчого, технічного та фуражного зерна в усіх природо-кліматичних зонах України.

Коровай харківський - сорт ярого тритикале, внесений до Реєстру у 2007 р., створений методом складної міжлінійної гібридизації гексаплоїдних ліній Х10ГАС14 // С46ВСПХ8РМ/Х8РМ18/15 Індивідуальний добір елітної рослини проведений в гібридній популяцій F2 у 1998 р.

Вегетаційний період 94-98 днів. Колосіння наступає на день раніше, або одночасно з національним стандартом Аіст харківський. Висота рослин 110-115 см. Колос призматичний, білий, остистий, без опушення колосових лусок. Різновидність еритроспермум. На інфекційному фоні сорт проявляє імунітет проти враження летючою і твердою сажкою, борошнистою росою, толерантність проти бурої листової іржі і середню стійкість проти септоріозу листя. Вирощується без застосування фунгіцидів.

Сорт проявляє високий потенціал урожайності вище 6,5 т/га. Середня урожайність у конкурсному сортовипробуванні Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва в2002-2005 році склала 4,7 т/га, що на 0,9 т/га перевищує урожайність національного стандарту Аіст харківський. Зерно крупне, добре виповнене із стабільно високою масою 1000 зерен 44-49 г., натура зерна 700 г./л. Вміст білку в зерні 13,5-15,0%. Вміст клейковини на 1-2% вищій ніж у стандарту Аіст харківський. Клейковина переважно І групи, індекс деформації 68 од. Сила борошна 124 од., об'єм хліба 450 мл. Загальна хлібопекарська оцінка 4,7 бали.

Сорт рекомендується для вирощування на продовольче, технічне і фуражне зерно в Лісостепу і Степу України.

Посів виконували за допомогою селекційної сівалки ССФК-7 на глибину 4-6 см. з нормою 5,0 млн. схожих зерен на 1 га.

Сортовипробування проводилось за методикою Державного сортовипробування сортів рослин [Методика…, 2003]. Сорти висівались у чотирьохразовій повторності. Облікова площа ділянки - 10 мІ. На всіх етапах вегетаційного періоду основна увага приділялась окомірним оцінкам густоти та вирівняності стеблостою, стійкості до хвороб, посухостійкості та стійкості до вилягання, легкості обмолоту.

Стійкість до хвороб оцінювали перший раз на початку враження нестійких зразків, другий - у період масового розвитку хвороб.

У зібраних сортів визначалась урожайність, структура врожаю і оцінювалась виповненість та якість зерна.

Технологічна оцінка селекційного матеріалу проводиться за методикою Державного сортовипробування [Методика…, 1988].

Статистичний аналіз одержаних результатів проводився за стандартними методиками [Доспехов Б.А., 1985].

3. Порівняльна характеристика сортів ярого тритикале

3.1 Вегетаційний період

Довжина вегетаційного періоду як якісна ознака в фенологічному вираженні модифікується умовами середовища. В залежності від генетичних особливостей та погодних умов 2005-2006 р. р. вегетаційний період сортів змінювався в межах 90 - 117 діб.

За тривалістю вегетаційного періоду всі сорти відносяться до середньостиглої групи - період сходи - дозрівання протягом 109-111 діб. За даними КСВ у сортів Жайворонок харківський, Хлібодар харківський, Соловей харківський, Коровай харківський закінчують вегетацію в межах 108-ІІІ діб, що на 8-ІІ добу пізніше пшениці Харківської 26 (Таблиця 3.1) та на 5 діб пізніше стандарту Аіст харківський, довжина вегетаційного періоду якого 95 - 113 діб. Стандарт Аіст харківський середньоранній, сорти достигали на 5 діб пізніше.

Таблиця 3.1. Вегетаційний період сортів ярого тритикале, 2005-2006 рр.

Сорт, культура	Сходи-колосіння	Середня	Колосіння-дозрівання	Середня	Вегетаційний період, діб	Середня
	2005	2006		2005	2006		2005	2006
Харківська 26 (яра м'яка пшениця), ст.	47	51	49	63	39	51	110	90	100
Аіст харківський, ст.	42	46	44	71	49	60	113	95	104
Жайворонок харківський	44	47	45	71	56	63	115	103	109
Хлібодар харківський	46	50	48	71	55	63	117	105	111
Соловей харківський	44	47	45	70	55	62	114	102	108
Коровай харківський	44	44	44	69	59	64	113	103	108

Завдяки більш високій, ніж у пшениці амілазній активності в зерні та підвищеній холодостійкості сорти тритикале дають повні сходи на 5 діб раніше, у порівняні з пшеницею. По темпам росту вони переганяють останню і до фази виходу в трубку накопичують значно більше листостебельної маси.

Період сходи - колосіння продовжується в межах 44-48 діб на порівнянні з пшеницею Харківська 26 (49 діб).

За довжиною періоду колосіння - дозрівання всі сорти ярого тритикале перевищили пшеницю. Тривалість вегетаційного періоду у ярого тритикале в порівнянні з пшеницею збільшується за рахунок періоду колосіння - воскова стиглість. Період колосіння - дозрівання складається з двох частин: колосіння - цвітіння та цвітіння - дозрівання. Тритикале зацвітає на 10 добу після колосіння, що в 2-3 рази повільніше, ніж пшениця. Житній ген виявляє більш сильний вплив на функції генеративних органів ярого тритикале, в порівнянні з вегетативними, що впливає на швидкість проходження процесу підготовки до цвітіння. Саме на цьому етапі відбувається головне подовження вегетаційного періоду.

3.2 Висота рослин та стійкість до вилягання

У ярого тритикале, як і в других колосових культур, стійкість до вилягання забезпечується, перш за все, пониженою висотою, міцністю стебла і добре розвинутою кореневою системою. За даними І. П. Лукашевича. (1981) найбільшу міцність стебла на силу злому мають зразки ярого тритикале з висотою соломи 95-100 см, у яких цей показник досягає 1280-1571 смІ і знаходиться в прямій залежності від товщини стінок соломини другого і третього міжвузля. При однаковій довжині соломини у порівняні з пшеницею ярі тритикале як правило відрізняються більш високою стійкістю до вилягання саме завдяки високій міцності стебла. Тритикале мають більш широкий шар паренхіми, який складається з мілких, міцно стиснутих, рівномірної товщини по всій довжині клітин і більшу кількість судинно - волокнистих пучків (Гаврилов, Мишкевич, 1985). Висота рослин вирощуваних по попереднику: горох, люцерна збільшується до 107-112 см, по стійкості до вилягання зберігається на попередньому рівні за рахунок збільшення міцності стебла та більш розвинутої кореневої системи.

На протязі двох років (2005-2006 р.р.) спостерігалась диференціація сортів за ознакою вилягання. В 2005 р були складні погодні умови для росту і розвитку зернових. Опади, дощі з градом, які супродовжувалися поривами вітру, спричинили вилягання посіву. Підвищеною міцністю стебла характеризувались всі сорти ярого тритикале Жайворонок харківський, Хлібодар харківський, Соловей харківський, Коровай харківський, (табл. 3.2). Стійкість до полягання цих сортів була на рівні стандарту Аіст харківський. Довжина стебла не відіграє суттєвої ролі в формуванні цієї ознаки, тому що всі сорти мали висоту на рівні 95-117 см, що в поєднанні з міцністю стебла і добре розвиненою кореневою системою в роки з нормальною вологозабезпеченістю, забезпечує стійкість до полягання.

Таблиця 3.2. Висота та стійкість до вилягання сортів ярого тритикале, 2005-2006 рр.

Сорт, культура	Висота, см	Стійкість до вилягання, бал.
	2005	2006	Середнє	2005	2006
Харківська 26 (яра м'яка пшениця), ст.	90	101	95,5	9	9
Аіст харківський, ст.	95	100	97,5	9	9
Жайворонок харківський	110	112	111	9	9
Хлібодар харківський	105	112	108,5	8	9
Соловей харківський	100	100	100	9	9
Коровай харківський	102	107	104,5	9	9

Вилягання хлібів не тільки ускладнює механізований збір урожаю, але й веде до великих його втрат. Стійкість до вилягання - обов'язкова вимога до сучасних сортів ярого тритикале.

3.3 Густота продуктивного стеблостою

Одним з головних елементів урожайності є густота продуктивного стеблостою, яка залежить перш за все від виживання рослин та продуктивної кущистості. Здатність формувати в різних умовах гарний стеблостій вказує на адаптивність та пластичність сорту.

Кращими серед сортів за густотою продуктивного стеблостою були сорти: Коровай харківський, Жайворонок харківський, Хлібодар харківський. У 2005 р. була рання весна, тепла погода та достатня зволоженість ґрунту, що сприяло отриманню дружних і повних сходів, які формували 602 -625 продуктивних стебель на 1 мІ. Рання весна 2006 р супроводжувалась посушливими явищами що негативно вплинуло на початковий ріст рослин, які зформували 436 -439 продуктивних стебел на 1 мІ. Сорти ярого тритикале перевершили показники стандартного сорту ярої м'якої пшениці Харківська 26 (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Густота продуктивного стеблостою сортів ярого тритикале

Сорт, культура	Густота продуктивного стеблостою стебел / мІ
	2005 р.	2006 р.	середнє
Харківська 26 (яра м'яка пшениця), ст.	561	367	464
Аіст харківський, ст.	720	501	610
Жайворонок харківський	602	428	515
Хлібодар харківський	623	436	530
Соловей харківський	545	388	466
Коровай харківський	625	439	532
Середнє	613	425	519

Для формування оптимальної густоти продуктивного стеблостою тритикале важливими є ранні строки посіву, при нормі висіву 4,5 млн/га схожих зерен по кращих попередниках з внесенням достатньої кількості добрив. Сорти ярого тритикале здатні поєднувати високі потенційні можливості колосу і гарну густоту.

3.4 Стійкість до хвороб

Біологічний метод створення ярого тритикале викликає глибокі зміни біохімічних та фізіологічних процесів рослинного організму. Нові біотипи тритикале проявляють генетичну стійкість або толерантність до хвороб.

Підвищена температура та вологість повітря протягом вегетативного періоду сприяють на швидкому розвитку грибів Septoria tritici, збудників септоріозу. Найбільш сприятливими для розвитку хвороб виявились умови 2005 р.

За даним табл. 3.4 високий рівень стійкості до бурої ржі відмічався у сортів Жайворонок харківський, Хлібодар харківський, Соловей харківський, Коровай харківський, (7-9 балів по дев'ятибальній шкалі), вони перевищили показники стандарту Аіст харківський. Бура листова іржа та септоріоз листя проявляють ураження пізно і не набувають поширення. Борошниста роса, стеблова іржа, летюча та тверда сажки не вражають сорти харківської селекції. Це дає змогу вирощувати сорти без протруєння зерна і застосування фунгіцидів протягом вегетаційного періоду.

Таблиця 3.4. Стійкість ярого тритикале до хвороб листя та колосу, 2005-2006 рр., бал

Сорт, культура	Борошниста роса	Бура листова іржа	Септоріоз листя	Сажка
	2005	2006	2005	2006	2005	2006	летюча	тверда
Харківська 26 (яра м'яка пшениця), ст.	3	3	7	6	7	7	9	5
Аіст харківський, ст.	9	9	5	5	3	5	9	9
Жайворонок харківський	9	9	9	9	7	9	9	9
Хлібодар харківський	9	9	7	7	7	7	9	9
Соловей харківський	9	9	7	9	5	9	9	9
Коровай харківський	9	9	9	8	7	9	9	9

3.5 Елементи структури врожаю

Головним елементом структури врожаю є кількість продуктивних стебел, вирощених на одиниці площі і середня маса зерна одного колоса. Між врожаєм в центнерах з гектара й вагою зерна з одного колоска встановлені позитивні кореляції (Лук'яненко, 1968 р.). Тому, створення високопродуктивних сортів невідривно пов'язано з розв'язанням завдань підвищення виходу зерна з одного колосу. Створення ярого тритикале методом віддаленої гибридизації дозволило поєднати в одному організмі багатоколосковість жита і багатоквітковість колоса пшениці і значно збільшити потенційну продуктивність нового злаку. Можливість збільшення озерненості колоса у ярого тритикале дуже великі, тому що в їх великих колосках інколи формується до 7-11 гарно розвинених квіток і близько 30-50% яких залишаються стерильними. В середньому в колосі зав'язується 50 -70 зерен.

Елементи продуктивності колоса ярого тритикале представлені у таблицях 3.5.1 а; б. Довжина колоса тісно пов'язана з підвищеною кількістю зерен в колосі. Сорти що характеризуються довгим колосом мають значно більшу кількість зерен. Так, Жайворонок харківський (10 см; 35 зерен), Хлібодар харківський (10 см; 43 зерна). По довжині колоса Соловей харківський (9 см; 33 зерна), Коровай харківський (9 см; 34 зерна) були на рівні стандарту Аіст харківський (рис. 2).

Сорти ярого тритикале за продуктивністю (вага зерна з головного колосу) перевищили стандарт ярої пшениці Харківська 26 (1,15 г.), а Соловей харківський (1,24 г.), Коровай харківський (1,26 г.) були на рівні стандарту Аіст харківський (1,25 г.). З табл. 3.5.1 б видно що в 2006 р. Жайворонок харківський (1,84 г.), Хлібодар харківський (1,70 г.) перевищили стандарт Аіст харківський (1,42 г.). Висока продуктивність колосу у сортів що перевищили стандарт забезпечувалась за рахунок збільшення довжини колосу і кількості колосків.

В реалізації високого потенціалу продуктивності колосу ярого тритикале велике значення має екологічна стабільність, яка визначається підвищеною стійкістю до несприятливих факторів середовища.

Важливим фактором, який впливає на врожайність ярого тритикале є крупність і виповненість зерен. Головним показником крупності є маса 1000 зерен, тому в селекційних програмах цій ознаки приділяється велика увага. В залежності від генотипу маса 1000 зерен у сортів ярого тритикале коливається в межах 40 - 43 г. і більше. Величина ознаки залежить від генотипу і умов зовнішнього середовища, при яких відбувається налив та формування зерна.