Агрономічна оцінка ґрунтового покриву ФГ "Самоцвіт" Снігурівського району Миколаївської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство агарної політики України

Миколаївський державний аграрний університет

Кафедра Ґрунтознавства та агрохімії

Курсова робота

Тема: «Агрономічна оцінка ґрунтового покриву ФГ "Самоцвіт" Снігурівського району Миколаївської області»

Перевірила доцент:

Шевченко Л.М.

Миколаїв 2010

Миколаївський державний аграрний університет

Кафедра ґрунтознавства та агрохімії

Завдання на курсову роботу з ґрунтознавства студенту групи А- 2/4

Вихідні дані:

1. Назва господарства ФГ "Самоцвіт"

2. Місцеположення господарства село Євгенівка Снігурівського району Миколаївської області

3. Кількість ґрунтових відмін у господарстві 20

4. Масштаб карти 1: 10000

5. Загальна площа землекористування, га 4194

6. Площа зрошуваних земель, га

7. Основні типові ґрунти господарства

Назва ґрунту	Площа, га
Чорнозем південний слабогумусний вторинно-слабосолончаковий крупнопилувато-важкосуглинковий	40.8
Чорнозем південний слабогумусний слабодефльований крупнопилувато-важкосуглинковий	228.3
Чорнозем південний слабогумусний середньозмитий піщано-легкосуглинковий	399.8
Лучний потужний гшлибокослабосолонцювато-слабосолончаковий пилувато-легкоглинистий	106.9

8. Основні показники типових ґрунтів

№	Показники	Типові ґрунти
		1	2	3
1.	Ґрунтові різновиди	2	6	9	16
2.	Потужність шару ґрунту (А+В1)	45	40	31	55
3.	Вміст гумусу в шарі (А +В1),%	3,7	2,8	3,23	2,36
4.	Щільність, г/см	1,25
5.	Щільність твердої фази, г/см"	2,65
6.	Механічний склад	Крупнопилувато-важкосуглинковий
7.	рН	6,6	6,0	6,9	7,4
8.	Са2+	16,64	17,47	18,30	19,96
	Mg2+	8,32	5,82	4,99	6,66
	Nа+	ц 0,85	0,81	0,69	0,18
9.	Ступінь засолення	незасолений	незасолений	незасолений	незасолений
10.	Ґрунтова волога, %
	МГВ	8,6
	ВВ	11,5
	HB	29
	ДАВ	17

Зміст

природна умова ґрунт господарство

Вступ

1. Загальні відомості про господарство

2. Природні умови ґрунтоутворення

2.1 Клімат

2.2 Рослинність

2.3 Ґрунтотворні породи

2.4 Рельєф місцевості

2.5 Гідрологічні умови

3. Ґрунтовий покрив господарства

3.1 Номенклатурний список ґрунтів

3.2 Характеристика основних типів ґрунтів на території господарства

4. Агровиробниче групування ґрунтів та рекомендації щодо їх сільськогосподарського використання

Висновок

Література

Вступ

Ґрунтознавство - це наука про ґрунти, їх утворення (генезис), будову, склад, властивості; про закономірності їх географічного поширення; про процеси взаємозв'язків з довкіллям, які визначають розвиток: формування основної властивості гранту - родючості; про шляхи раціонального використання ґрунтів у сільському і народному господарстві та про зміни ґрунтового покриву під впливом господарської діяльності.

Основою властивості ґрунту є його родючість - здатність задовольняти потреби рослин у елементах живлення, воді, забезпечити їх кореневі системи достатньою кількістю повітря, тепла для нормального формування врожаю.

Ґрунтотворний процес розвивається у поверхневому розпушеному шарі земної кори, який поступово набуває родючості. Завдяки своїм властивостям як живого саморегулюючого комплексу ґрунт здатний відігравати важливу роль в усьому органічному світі.

Перебуваючи в стані неперервного обміну речовин та енергії з атмосферою, біосферою, гідросферою та літосферою ґрунтовий покрив виступає як незамінна умова підтримання між всіма сферами планета Земля динамічної рівноваги, яка є запорукою існування життя на нашій планеті.

Завдяки родючості ґрунт виступає основним предметом праці і засобом виробництва у сільському господарстві. На відміну від основних засобів виробництва промислового призначення ґрунт при його виробничому використанні з достатнім науковим обґрунтуванням назношується і просто механічно не переноситься у вартість вироблюваної продукції рослинництва і може при господарському використанні відбуватись навіть розширене відтворення родючості за рахунок інтенсифікації кругообігу енергії та речовин.

Мета даної курсової роботи охарактеризувати на підставі вивчення відповідної документації ґрунтовій покрив ФГ "Самоцвіт" Снігурівського району Миколаївської області та розробити систему рекомендацій щодо покращення його господарського використання.

1. Загальні відомості про господарство

Землекористування ФГ «Самоцвіт» розташоване у центральній частині Снігурівського району. В межах землекористування господарства знаходиться село Євгенівка, в якому розташована центральна садиба господарства. Спеціалізується господарство на виробництві зерна в рослинництві та м'ясо-молочної продукції у тваринництві. Відстань від адміністративно-управлінської садиби господарства до районного центру 8 обласного центру м. Миколаєва 70 км, а до найближчої залізничної станції - 50 км. Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь господарства займають сільськогосподарські угіддя, а їх складі рілля. Експлуатація земельних угідь господарства представлена у додатку 1. Інформація про склад та площу різних видів земельних угідь господарства представлена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Склад та площа земельних угідь

№ п/п	Земельні угіддя	Площа,га
1.	Рілля	3626
	- в т ч зрошувана	1513
	- сінокоси	61,2
2.	Багаторічні насадження	106
	в тому числі сади	106
3.	Пасовища	462
	Всього	4194

Дані про структуру посівних площ господарства та врожайність сільськогосподарських культур представлені у наведеній нижче таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Структура посівних площ в господарстві

Культура	Площа, га	Структура %	Урожайність, ц/га
1	2	3	4
Зернові:	2303.1	58	27.6
Оз. пшениця	1450.4	40	31,4
Ярий ячмінь	435.1	12	22,1
Горох	108.8	3	15,2
Кукурудза	108.8	3	33.1
Кормові:	725.2	20
Однорічні трави	72,5	2	142
Багаторічні трави	181.3	5	216
Кукурудза на силос	253.8	7	434
Кукурудза на зел. корм	145	4	374
Технічні:	725.2	20
Соняшник	543.9	15	13.2
Цукровий буряк	181.3	5	96.0
Пари	72.5	2
Всього:	3626	100

З таблиці видно, що провідними культурами, які вирощуються в господарстві є зернові колосові (озима пшениця) та соняшник, що в основному пов'язано з високою ліквідністю цих видів рослинницької продукції.

2. Природні умови ґрунтоутворення

2.1 Клімат

ФГ «Самоцвіт» розташований у третьому агрокліматичному районі Миколаївської області, який характеризується теплим посушливим кліматом. Літо тут тривале ( біля 5 місяців), жарке, мало дощове; осінь пізня, коротка, тепла і часто засушлива; зима - коротка , рання, тепла, напівзасушлива.

Для характеристики середньої температури повітря наводяться багаторічні дані по найближчім метеорологічним станціям Миколаєва.

Середня глибина промерзання ґрунту за даними Миколаївської метеостанції становить 55см, найбільш низька - 100см, найбільш висока - 25см. Ґрунт повністю відтаює біля 25 березня. Останні весняні заморозки , в середньому, 30 квітня, найбільш пізні бувають в другій половині і навіть в треті декаді травня. Осінні заморозки наступають, в середньому, 28 вересня, самі ранні бувають в другій декаді вересня. Тривалість без морозного періоду, в середньому складає 195 днів. Перехід середньодобової температури повітря через + 5°С навесні співпадає з масовим відновленням вегетації озимих культур і багаторічних трав, восени - з припиненням вегетації. Інформація про середньомісячні та річні температури повітря подана у таблиці 1.

Таблиця 1 Середньомісячна і річна температура повітря, ?С

Станція	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
Миколаїв	-3,6	-3,0	-2,3	9,2	16,3	19,9	22,9	22,0	16,8	10.8	3,8	-1,3	9.7

Ранньостиглим сортам сільськогосподарських культур потрібно 60-120, середньостиглим - 100-140 днів вегетаційного періоду. Сума додатніх температур вище +5°С складає 3200°С вище +10°С - 2340°С, вище +15°С -1926°С. Для нормального росту і розвитку сільськогосподарських культур потрібно від 800 до 2200°С, для середньостиглих сортів від 1200 до 2600°С активних температур.

Забезпечення вологою. За ступенем зволоження територія господарства відноситься до району недостатнього зволоження. У відповідності до цього тут склався непромивний тип водного режиму ґрунту, при якому останній не промокає до ґрунтових вод, а на деякій глибині формується "мертвий" горизонт з постійною вологістю, яка рівна вологості в'янення. В таблиці 2 .2 наведені дані Миколаївської метеостанції про кількість опадів, які випадають в даному районі.

Таблиця 2.2 Середні дані про місячну і річну кількість опадів, мм

Станція	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
Миколаїв	25	21	23	30	40	67	47	37	28	36	27	29	410

Сніговий покрив на території господарства нестійкий. Продовж зими з сніжним покривом буває 37-46 днів. Часто бувають відлиги. За час відлиги сніг з території господарства частково або повністю сходить. Ці явища несприятливо впливають на зимівлю озимих культур. Середня висота снігового покриву на полях у період його максимального накопичення складає 4-5 см. Запаси води при такій висоті снігового покриву складає 25 мм. Низька відносна вологість повітря зумовлює високу випаровуваність, яка перевищує сумарну середньорічну кількість опадів. Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 0,6 - 0,7 . Це означає, що опадів випадає тут на 30-40% менше, ніж випаровується вологи. Це обумовлює особливо низьку ефективність літніх опадів, більша частина яких стікається у лощини і балки, змиваючи і розмиваючи ґрунти. Більш ефективними виявляються осінні, зимові і ранньовесняні опади, за рахунок яких створюються основні запаси вологи у ґрунті.

Вітри у цьому районі дмуть майже у всіх напрямках, але переважаючими у теплий період є північно-західні , в холодний - східні та північно-східні. Господарство знаходиться у Снігурівському кліматичному районі зоні середньої вітрової ерозії. В цілому кліматичні умови дозволяють вирощувати в даному регіоні всі районовані сільськогосподарські культури. Головним фактором, який лімітує одержання високих , стабільних врожаїв, є вологість, тому всі агротехнічні заходи повинні спрямовуватись на накопичення, збереження і раціональне використання вологи атмосферних опадів.

а)Характеристика сезонів року.

Весна. Характерною особливістю є інтенсивне підвищення температури повітря, тому настає швидко і звичайно буває короткою - близько 45 днів.

Весняний період, в середньому, триває з 11-13 березня до 22-24 квітня. Часто польові роботи розпочинають на початку березня. Приблизно в третій декаді березня відновлюється вегетація озимих культур і багаторічних трав.

Літо. Помірно жарке. За його початок прийнята дата стійкого переходу середньодобових температур через 15 °С у бік підвищення, в середньому 7-13 травня, за кінець літнього періоду - у напрямку зниження , в середньому , 15-21 вересня.

В літні місяці порівняно з іншими сезонами випадає найбільше опадів. Цей же період характеризується підвищеною грозовою діяльністю, яка супроводжується зливами високої інтенсивності. Досить часто в літні місяці спостерігаються посухи.

Осінь. Коротка тепла, часто посушлива. За початком осені є стійкий перехід середньодобової температури повітря через 15°С в сторону зниження. У більшості випадків цей період починається з 11-12 вересня. За кінець осені приймається перехід середньодобової температури через 0°С, який відбувається 24-25 листопада.

Тривалість осені складає 44-48 днів. Опади восени спостерігаються у вигляді дощів, а в листопаді мають змішаний характер.

Зима. Переважно коротка з частими відлигами і нестійким сніговим покривом. Опади в зимку випадають переважно у вигляді снігу та крупи, іноді бувають дощі.

Стійкий сніговий покрив буває лише в окремі зими. Хуртовини бувають порівняно рідко. Промерзання ґрунту починається на початку грудня, а повне відтаювання - у другій-третій декаді березня.

2.2 Рослинність

Снігурівський район знаходиться в зоні вузьколистих типчаково-ковилових степів , для яких є характерним домінування у травостої вузьколистих ксерофітних щільнокущових злакових трав.

В межах землекористування господарства природний рослини ний покрив зберігся на крутих схилах на днищах балок та в заплаві річки Інгулець.

Дерев'яниста рослинність на території господарства представлена невеликими ділянками лісових насаджень, полезахисних та прибалкових лісосмуг. В них переважають акація біла, гледичія, абрикос та дуб. Узагальнена характеристика рослинного покриву господарства представлена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Рослинний покрив

Елементи рельєфу	Види рослин
	Толока	Рілля
Схили	Тонконіг, типчак, стоколос безостий, полин австрійський, цикорій дикий, берізка польова, спориш, шавлія	Мишій сизий, осот рожевий, берізка польова, молочай лозний
Днища балок	Пирій повзучий, тонконіг лучний, щавель кінський, буркун білий
Заплава	Пирій повзучий, тонконіг лучний, астра, кермек Гмелина

2.3 Ґрунтотворні породи

Переважаючими ґрунтотворними породами на території господарства є леси.

У відповідності з геологічною будовою в ґрунтоутворенні на території господарства беруть участь леси ,оглеєні леси, лесоподібні суглинки, піски, елювій вапняків древні алювіальні відкладення та алювіально-делювіальні відкладення.

Леси є основними і найціннішими породами на території господарства. Вони являють собою світло-бурого кольору глинисту добре сортовану породу. Найбільш поширені в межах землекористування. Це шпарувата без ознак шаруватості світло - бура за кольором, карбонатна (13-16 % карбонатів кальцію) осадочна порода. Карбонати представлені у формі плісняви та прожилок. Наявність великої кількості карбонатів кальцію зумовлює закріплення розкладеної органічної маси, коагулює гумусові сполуки, що сприяє утворенню ґрунту, багатого гумусом, з добре вираженою агрономічно цінною зернистою структурою. Лесу притаманна здатність розпадатись на різні за розмірами агрегати стовпчастої форми, вертикально розтріскуватись і утворювати стрімкі вертикальні площини.

Оглеєний ліс утворився у зниженнях місцевості - подах, де спостерігається тимчасовий застій поверхневих вод. Водоупорним горизонтом для нього можуть бути підстилаючи щільні глини. В результаті перезволоження відбуваються процеси оглеяння породи і ґрунтового профілю, який тут формується. Оглеєний ліс досить щільний, має оливково-сизий колір, в'язкий у вологому стані, часто містить розчинні у воді солі.

Лісоподібні суглинки - залягають на схилах балок і мають світло-бурий колір, велику кількість карбонатів, які зустрічаються у формі "білоглазки". Механічний склад суглинків - легкий - піщанисто-легкосуглинковий. У даній породі вміст фракцій піску переважає 40%. Потужність лесоподібних суглинків складає 1-3 м.

Піски - залягають на схилах терас. Порода має охристо-сірий колір та неоднорідну зернистість. У пісках зустрічаються прошарки суглинків. Піски погано утримують вологу, наслідком чого є те, що ґрунти, які на них сформувались, мають погані водно-фізичні властивості. Механічний склад їх піщано-легкосуглинковий.

Елювій вапняків - залягає на схилах балок і в ярах, де змиті леси і червоно-бурі глини. Вони являють собою продукти вивітрювання корінних карбонатних порід - вапняків.

Потужність елювіальних відкладень складає 0.3-4.0 м. Походження вапняків морське. Вони складені рештками мешканців моря. Формування їх відбувалося в третинний період. Характерною особливістю вапняків є наявність щебеню в поверхневих горизонтах. На деякій глибині щебінь поступово переходить в щільну плиту ( вапняк). За кольором елювій вапняків білувато-жовтий.

За своїм хімічним складом відрізняється від інших порід великою кількістю карбонату кальцію (80-92 %), що зумовлює надійне закріплення органічних речовин в ґрунтах, що сформувались на даній породі.

Древні елювіальні відкладення - сформувались на боровій терасі Інгульця. Це шаруваті світло-жовті відкладення. Механічний склад їх звязанопіщаний.

Алювіально-делювіальні відкладення - сформувалися в заплавів річки Інгулець і являють собою темні за кольором шаруваті суглинки. Механічний склад їх важкосуглинковий та легкоглинистий.

2.4 Рельєф місцевості

Земельний масив ФГ «Самоцвіт» розміщується в центральній частині Причорноморської низовини. Найбільші абсолютні відмітки плато над рівнем моря - 65 м. В основному територія господарства являє собою рівнину, яка має нахил до долини річки Інгулець. Річка Інгулець протікає по північно-західному кордоні землекористування господарства і має широку рівну заплаву та піщані надзаплавні тераси. У східній частині території землекористування є невелике замкнуте зниження - под ярово-балкова мережа спостерігається в північно-західній частині господарства на схилах річки Інгулець. Схили балок слабопологі та пологі.

2.5 Гідрологічні умови

Основним джерелом зволоження на території господарства є атмосферні опади, які із-за рівнинного рельєфу повністю фільтруються в ґрунт.

На корінній рівнині господарства перший від поверхні постійний горизонт ґрунтових вод залягає на глибині 50-55 м. Ця вода слабомінералізована (1250-1535 мг/л), але в процесах ґрунтоутворення участі не бере.

На заплаві річки Інгулець ґрунтові води залягають близько від поверхні ґрунту ( 1-3 м). Вони засолені хлоридами та сульфатами. При випаровуванні, підіймаючись капілярами вгору, ґрунтові води засолюють ґрунти, що формуються у заплаві.

Дані про глибину залягання та рівень мінералізації ґрунтових вод представлені в таблиці 2.4 нижче.

Таблиця 2.3 Ґрунтові води

Елементи рельєфу	Глибина залягання, м	Мінералізація вод,, г/л
Плато	50	1,2-1,5
Схили балок	30	1,2-1,5
Заплава	1-3	1.0-10.0
Поди	3-5	1.0-10.0

3. Ґрунтовий покрив господарства

3.1 Номенклатурний список ґрунтів

Ґрунти ФГ "Самоцвіт" розташовані в Снігурівському природно-сільськогосподарському районі Північно-Правобережного Степу.

Взаємозв'язок всіх процесів обумовили розвиток тут дернового процесу ґрунтоутворення, в результаті якого сформувались чорноземи. Особливістю цього процесу являється збагачення ґрунтів, особливо в верхній частині, специфічним органічним темного кольору речовини - гумусом. Накопичення його утворилося за рахунок розкладення залишків трав'янистої рослинності багатою на азот і зольними елементами. Наявність кальцію в породі і ґрунтовому профілю обумовлює насиченість колоїдного комплексі катіонами кальцію і закріплення ґрунтових колоїдів. Це сприяє утворенню агрономічної цінності водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Руйнування мінеральної частини не спостерігається. Профіль ґрунтів представляє собою поступовий перехід від добре вираженого гумусового горизонті до негумусованої материнської породи.

Характерною рисою процесу осолодіння є видалення з ґрунту органічної частини вбирного комплексу та посилений розпад алюмосилікатної частини. Тому ґрунтові розчини осолоділих ґрунтів багаті колоїдно розчинною кремнієвою кислотою та оксидами алюмінію і заліза, що призводить до накопичення аморфної кремнієвої кислоти. Характерна особливість осолоділих ґрунтів - велика кількість марганцево-залізистих конкрецій та бобовин.

Номенклатурний список ґрунтів господарства представлений у наведеній нижче таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Номенклатурний список ґрунтів

№	Назви ґрунтів та ґрунтотворних порід	Площа
		га	%
1.	Чорноземи південні слабогумусовані пилувато-важкосуглинкові	826.0	18.8
2.	Чорноземи південні слабогумусовані вторинно-слабосолончакові пилувато-важкосуглинкові	1795.8	40.8
3.	Чорноземи південні слабогумусовані слабозмиті пилувато-важкосуглинкові	94.0	2.1
4.	Чорноземи південні слабогумусовані слабозмиті вторинно-слабосолончакові пилувато-важкосуглинкові	7.8	0.2
5.	Чорноземи південні слабогумусовані середньозмиті пилувато-важкосуглинкові	101.4	2.4
6.	Чорноземи південні слабогумусовані слабодефльовані пилувато-важкосуглинкові	228.3	5.2
7.	Чорноземи південні слабогумусовані намиті вилугувані пилувато-важкосуглинкові	27.9	0.6
8	Чорноземи південні слабогумусовані слабозмиті піщанисто-легкосуглинкові	259.5	5.9
9	Чорноземи південні слабогумусовані середньозмиті піщанисто-легкосуглинкові	399.8	9.2
10	Чорноземи південні слабогумусовані сильнозмиті піщанисто-легкосуглинкові	65.9	1.5
11	Чорноземи південні слабогумусовані намиті вилугувані піщанисто-легкосуглинкові	8.7	0.2
12	Чорноземи піщанисто-легкосуглинкові	34.9	0.8
13.	Чорнозепми сильнозмиті щебенюваті піщанисто-важкосуглинкові	117.6	2.7
14.	Лучно-чорноземні слабоосолоділі глеюваті пилувато-важкосуглинкові	31.3	0.7
15.	Лучні потужні глибокослабосолонцювато-слабосолончакові піщанисто-важкосугшлинкові	63.6	1.4
16.	Лучні потужні глибокослабосолонцювато-слабосолончакові пилувато-легкоглинисті	106.9	2.5
17.	Лучні потужні слабосолонцювато-середн ьосолончакові пилувато-легкоглинисті	128.2	2.9
18.	Дернові звязнопіщані	89.8	2.0
19.	Виходи пісків	0.8
20.	Виходи елювію вапняків	6.4	0.1
Всього	4194	100

3.2 Характеристика ґрунтів

Генезис ґрунтів. Для генезису ґрунтів господарства, як і для всіх ґрунтів степової зони, є добра вираженість дернового гумусово-акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах недостатнього зволоження на нещільних карбонатних гірських породах. При формуванні чорноземів звичайних має місце накладання на процесу накопичення гумусу за рахунок гуміфікації типчаково-ковилової рослинності в процесі осолодіння та процесу осолонцювання.

Опадів у зоні поширення звичайних чорноземів за рік випадає понад 400 мм. За такого зволоження збільшуються обсяги надходження органічної речовини у ґрунт і в ньому накопичується більше гумусу, вміст якого не перевищує в орному шарі 4 %. Для цієї зони характерним є зрідженість трав'янистого покриву, в якому подекуди зустрічаються злакові трави. Дернина формується тирсою, ковилою і типчаком. У просторах, де немає суцільної дернини, ростуть зонтичні,астрагали та цибулинні, Маса щорічного рослинного опаду сягає 50-60 ц/га і 2,0 -3,0 ц\га зольних елементів.

Морфологічні ознаки ґрунтів

10			Н/е/к 0-32 см	-Гумусовий горизонт темно-сірий, слабоелювійований, пилувато-зернисто-грудкуватий, розпушений, свіжий, карбонатний, є корені рослин, перехід поступовий
20
30
40
			Нрік 32-45 см	-Верхній перехідний, слабоілювійований, зернисто-грудкуватий, ущільнений, по
50
			РЬік 45-63 см	гранях агрегатів глянцевий, карбонатний слабоілювійований, бурий з темно-сірим відтінком, ущільнений з глянцьовими гранями агрегатів, перехід поступовийНижній перехідний горизонт
60
70
			Рк 63-80 см і глибше	- Материнська порода - світло-бурий карбонатний лес, в верхній частині породи помітні затьоки гумусу з 70 до 100 см карбонати у формі "білочки"
80
90
100
10			Н/е/к 0-27 см	- Гумусовий горизонт темно-сірий, слабоелювійований. пилувато-зернисто-грудкуватий, розпушений, свіжий, карбонатний, є корені рослин, перехід різкий
20
30
			Нрі 27-40 см	-верхній перехідний, слабоілювійований, зернисто-грудкувати й, ущільнений, по гранях агрегатів глянцевий карбонатний, бурий з темно-сірим відтінком, перехід до материнської породи нерівномірний , є затоки гумусу
40
50			РЬік 40 -50 см	Нижній перехідний горизонт слабоілювійований, бурий з темно-сірим відтінком. ущільнений з глянцьовими гранями агрегатів, перехід нерівномірний, є слабі затоки гумусу
60			Рк 50-70 см	-материнська порода світло-бурий карбонатний лсс, в верхній частині породи помітні затьоки гумусу з 70 до 100 см карбонати у формі "білоочки"
70
80
90
10			Нрі 0-31 см	-верхній перехідний, слабоілювійований, зернисто-грудкуватий, ущільнений. по гранях агрегатів глянцевий, карбонатний
20
30
40
			Рhік 31-42 см	Нижній перехідний горизонт слабоілювійований, бурий з темно-сірим відтінком, ущільнений з глянцьовими гранями агрегатів, перехід поступовий
50
			Рн 42-55 см	-сірий з буруватим відтінком, затьоки гумусу з 70-75 см. грудкувато-горіхувато-брилистий. перехід до наступного горизонту поступовий
60
			Рк 55-65 см і глибше	-світло-бурий зі слабооливковим відтінком лес
70
80
90
10			Не 0-47 см	- гумусовий горизонт темно-сірий, слабоелювійований, пилувато-зернисто-грудкуватий, розпушений, свіжий, карбонатний, є корені рослин, перехід різкий
20
30
40
50
			Нрк 47-55 см	-верхній слабоілювійований. перехідний, зернисто-грудкуватий, ущільнений. по гранях агрегатів глянцевий, карбонатний
60
			Нрк 55-65 см	Нижній перехідний горизонт слабоілювійований, бурий з темно-сірим відтінком. ущільнений з глянцьовими гранями агрегатів, перехід поступовий
70
			Р(h)к 65-75см і глибше	-світло-бурий зі слабооливковим відтінком лес
80
90

Фізичні властивості ґрунтів:

а) Механічний склад ґрунтів

Відносний вміст у ґрунті чи гірській породі механічних елементів різного розміру називається механічним складом, а кількісне визначення їх механічним аналізом.

Всі ґрунти за механічним складом можна об'єднати в кілька груп з характерними для них фізичними й хімічними властивостями. У наш час значного поширення набула класифікація професора Качинського М.О. В цій класифікації крім підрозділу ґрунтів в залежності від співвідношення вмісту фізичної глини ( сукупність механічних елементів розміром менше 0.01 мм ) та фізичного піску (сукупність механічних елементів розміром більше 0.01мм) введено поняття переважаючих фракцій. Таких фракцій виділено п'ять:

- гравієві (3-1 мм),

- піщана (0.05 мм),

- крупнопилуваті (0.05 -0.01мм)

- пилувата (0.01 - 0.001 мм)

- мулиста (менше 0.001 мм)

В залежності від того яка з фракцій переважає, до основного найменування ґрунту додається назва цієї фракції. Класифікація ґрунтів степового типу ґрунтоутворення за механічним складом представлена далі у таблиці

Таблиця 3.4 Класифікація ґрунтів за механічним складом ( за Качинським М.О.)

Назва ґрунту за механічним складом	Вміст фізичної глини, %	Вміст фізичного піску, %
Пісок розпушений	0-5	100-95
Пісок зв'язний	5-Ю	95-90
Супісь	10-20	90-80
Суглинок легкий	20-30	80-70
Суглинок середній	30-45	70-55
Суглинок важкий	45-60	55-40
Глина легка	60-75	40-25
Глина середня	75-85	25-15
Глина важка	Більше 85	Менше 15

Механічний склад має значний вплив на агрономічні властивості ґрунту. Так, легкі за механічним складом ґрунти(піски і суміші) швидше прогріваються і легше обробляються. Між ними і приземним шаром повітря краще відбувається газообмін. Такі ґрунти мають високу водопроникність, завдяки чому на них практично не розвивається водна ерозія. Серед негативних властивостей легких ґрунтів варто відзначити низький вміст продуктивної вологи в орному шарі та погане закріплення поживних речовин.

Глинисті (важкі за механічним складом ґрунти) повільно прогріваються на весні, пізніше досягають стану фізичної стиглості і їх механічний обробіток потребує значних затрат енергії. У безструктурному шарі важкі ґрунти дуже повільно обмінюються газами з повітрям, тому в них накопичується багато вуглекислого газу, уповільнюється окислення і переважають відновлювальні процеси з утворення закисів. Водопроникність низька, тому водна ерозія проявляється інтенсивно. Після дощу на важких ґрунтах утворюється кірка, яка ускладнює з'явлення над поверхнею ґрунту проростків. Важкі ґрунти мають високу вологоємність та ємність обмінного поглинання. Найкращими з точки зору задоволення потреб рослин у воді й елементах живлення є суглинкові ґрунти.

Взагалі, механічний склад - стійкий показник ґрунту, який майже не змінюється під впливом ґрунтоутворення, тому для покращення механічного складу легких та важких ґрунтів, як правило, вживають радикальних меліоративних заходів - у першому випадку розкидання по поверхні ґрунту порошкоподібної або грудкоподібної глини з наступним перемішуванням з орним шаром, а в другому - так само до ґрунту додається пісок. Значно покращує властивості легких і важких ґрунтів внесення органічних добрив. Характеристика механічного складу найпоширеніших ґрунтів господарства представлена у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Механічний склад гранту

Індекс ґрунту	Глиби на відбо ру. см	Вміст фракцій (%)при розмірах частинок ,мм	Назва ґрунт) за механічним складом
		1,0-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	0,01-0,005	0,005-0,001	менше 0,001
			Розріз 276
Ч ?2(ск)3 .1.1;д	0-20	2.10	17.37	32.49	5.98	10.82	31.24	пилувато- важкосуглинковий
Л¦
		51.96			48.04
			Розріз 277
Ч ?6(в)3.1..д	0-20	1.40 3.46	44.04	11.01	11.85	29.64	пилувато- важкосуглинковий
Л*
		47.50			52.50
			Розріз 303
Ч ?9(зп) 2.1.:в	0-20	18.8	36.51	19.04	2.97	4,09	18.59	піщано-
Лсг vv		74.35			25.65		легкосуглинковий
			Розріз 116
Л? 16(сн-ск)3.11-1.;е	0-20	0.56	2.09	37.52	10.36	11.86	37.61	пилувато- легкоглинистий
А-Д ¦		40.17			59.83

Таблиця 3.2.1 Назви фракцій механічних елементів в залежності від їх діаметра

Фракція	Діаметр, мм
Каміння	Більше 3
Гравій	3-1
Пісок крупний	1-0,5
Пісок середній	0,5-0,25
Пісок дрібний	0,25-0,05
Пил крупний	0,05-0,01
Пил середній	0,01-0,005
Пил дрібний	0,005-0,001
Мул	0,001-0,0001
Колоїди	менше 0,0001

Механічний склад ґрунтів сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур , однак для зниження негативного впливу відносно високого вмісту фізичної глини необхідно постійно приділяти увагу науково-обґрунтованому застосуванню органічних добрив. Оскільки важко суглинкові ґрунти сприятливі агрохімічні та біологічні властивості мають при вираженій структурності.

б) Агрегатний склад

Здатність ґрунту розпадатись на агрегати тієї чи іншої величини та форми називають структурністю, а самі агрегати, на які розпадається ґрунт -структурою.

Структуру прийнято класифікувати за формою та розмірами. За формою розрізняють структуру кубовидну, призмовидну і плитовидну, а за розміром глибисту ( діаметр більше 10мм), макроструктуру ( 10-0,25мм) та мікроструктуру (менше 0,25мм).

З агрономічної точки зору найціннішою є зерниста , шпарувата й водотривка структура. Під водотривкістю структури розуміють її здатність протистояти розмиваючому впливу води. Під шпаруватістю агрегатів розуміють сумарну кількість внутрішніх шпарин, виражену в процентах від об'єму агрегата. Агрономічно цінна структура повинна мати шпаруватість близьку до 50% . Під механічною міцністю структури розуміють її здатність протистояти руйнуванню механічною дією.

Значення структури для родючості ґрунту полягає в сприянні формуванню сприятливого водного, повітряного та поживного режимів ґрунту, усуненню антагонізму в ґрунті між водою та повітрям.

Фактори покращення структури ґрунту:

- включення до структури посівних площ багаторічних бобових трав;

- усунення кислотності або солонцюватості;

- внесення органічних добрив;

- мінімалізація обробітку ґрунту. Фактори руйнування структури:

- дія ходових частин тракторів та сільськогосподарських машин:

- обробіток ґрунту в перезволоженому або в пересохлому стані;

- насичення ґрунтового вбирного комплексу ( ГВК) одновалентними іонами калію та натрію;

- мікробіологічна мінералізація гумусу.

Докладна інформація про агрегатний склад провідних ґрунтів господарства представлена у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Агрегатний склад ґрунтів

Індекс ґрунту	Глибина відбору, см		Діаметр фракцій агрегатів,	мм
		>10	10-5	5.0-3.0	3-1	1-0.5	0.5-0.25	Менше 0-.25
			Розріз 276
Ч ?2(ск)3.1.1;д	0-20	18	15	20	7	10	11	19
Л ¦
				63
			Розріз 277
Ч ?6(в)3.1..д	0-20	18	16	20	8	9	9	20
Л *				62
			Розріз 303
Ч ?9(зв)2.1.;в	0-20	21	7	16	8	10	11	24
Лсг vv
				55
			Розріз 116
Л ?16(сн-ск)3.11-1;е	,0-20	20	12	14	10	10	12	22
А-Д¦
				58

Оцінку структурного стану ґрунтів зручно представляти у формі таблиці 3.3.1.

Таблиця 3.3.1 Структурність ґрунтових відмін

Ґрунтова відміна	Частка макроструктури, %	Стан структурності за:
		Сухим просіюванням	Мокрим просіюванням
Ч? 2(ск)3 ,1.1;д	63	Добрий	Добрий
Л ¦
Ч?б(в)3.1..д	62	Добрий	Добрий
Л*
Ч ?9(зв)2.1.;в	55	задовільний	Добрий
Лсгvv
Л ?16(сн-ск)3.11-1.;е	58	задовільний	Добрий
А-Д ¦

Для розглянутих відмін коефіцієнти структурності становлять:

К₂ = (15+20+7+10+11)/ (19+18) = 63/37=1,7

К₆ = (16+20+8+9+9)/ (18+9) = 62/38 = 1,63

К₉ = (7+16+8+10+11) /(21+24) = 55/45 = 1,22

Кі₆= (12+14+10+10+12) / (20+22) - 58/42=1,38

За результатами розрахунків можна зробити висновок про те, що найбільша частка агрономічно цінної структури у другої ґрунтової відміни, а найменша - в дев'ятої.

в) Загальні фізичні властивості

До загальних фізичних властивостей належить щільність твердої фази, щільність складення та шпаруватість.

Щільність твердої фази це відношення маси твердої фази ґрунту до маси такого ж об'єму води при 4 °С. Вона залежить від мінералогічного складу ґрунту та вмісту в ньому органічної речовини і коливається від 2,4 до 2,6.

Щільність складення - це маса одиниці об'єму сухого гунту природного непорушеного складення. Вона, частіше всього, змінюється в межах 0,9-1,8 г/см і залежить від гранулометричного складу, кількості органічної речовини та структури ґрунту. Ґрунти легкого механічного складу містять мало гумусу, мають гіршу оструктуреність і більшу щільність складення, ніж суглинкові оструктурені і багаті гумусом ґрунти. Із-за регулярного обробітку орний шар має меншу щільність складення , ніж більш глибокі горизонти.

Знання щільності складення необхідне для розрахунків шпаруватості ґрунту, запасів вологи та елементів живлення у ньому. Оптимальна щільність кореневмісного шару ґрунту для більшості с.-г. культур змінюється в межах 1 -1,2 г/см¹ . При таких значеннях щільності створюються оптимальні умови для функціонування кореневих систем. Під впливом ходових частин тракторів та с.-г . машин щільність орного шару може збільшуватись до 1,35-1,55 г/см¹. При цьому ущільнюється не лише орний шар, а й більш глибокі горизонти. Надмірно ущільнений ґрунт в сухому стані чинить значний опір проникненню коренів рослин, структура ґрунту руйнується, діаметр шпар різко зменшується, що утруднює проникнення в орний шар води а також газообмін ґрунту з приземним повітрям. В результаті цього життєдіяльність мікроорганізмів пригнічується а врожайність культур знижується. Ущільнення глинистих та суглинкових ґрунтів негативно позначається на їх властивостях продовж двох-трьох років.

Шпаруватістю ґрунту називається загальний об'єм шпаринок ґрунту, виражений у процентах до загального його об'єму. Розрізняють шпаруватість загальну, внутрішньо агрегатну та міжагрегатну. Шпаруватість різних ґрунтів неоднакова і залежить від структури ґрунту, її гранулометричного складу та вмісту органічної речовини. Максимальна шпаруватість спостерігається у поверхневому шарі фрунту, а з глибиною зменшується. Найкраща шпаруватість змінюється в межах 55-65%. Загальні фізичні властивості основних ґрунтових відмін господарства представлені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 Загальні фізичні властивості ґрунту

Індекс ґрунту	Глибин а відбору , см	Щільність, г/см	Щільність твердої фази, г/см	Загальна шпаруватість, %	Висновки щодо шпаруватості
Ч ? 1(зв)3.1;д	0-20	1,25	2,65	51	Задовільна
Л
	20-40	1,30	2,65	50	задовільна
	40-60	1,33	2,67	48	незадовільна
	60-80	1,39	2,65	45	незадовільна
	80-100	1,39	2,67	40	незадовільна

Виходячи з даних таблиці 3.4 слід зауважити, що за щільністю 0-100 см шар належить до надзвичайно ущільнених.

г) Водні властивості ґрунту Основні форми води в ґрунті наступні:

1. Гігроскопічна - утворює плівку на поверхні механічних елементів товщиною в одну молекулу і утримується молекулярними силами.

2. Плівкова - розташовується поверх шару гігроскопічної води й утримується силами міжмолекулярного притягання.

3. Капілярно підвішена утворює капілярні стовпчики , які не сполучаються внизу з ґрунтовими водами чи верховодкою.

4. Капілярно-підперта - утворює в ґрунті капілярні стовпчики в результаті підняття ґрунтових вод.

5. Плівково-підвішена - утворює стовпчики води в капілярі, який в окремих місцях містить пробки плівкової води. Такі пробки як правило утворюються в дуже звужених місцях капіляра.

6. Стикова - залишається при стіканні гравітаційної та капілярної води в місцях дотикання механічних елементів ґрунту.

7. Гравітаційна - заповнює некапілярні пори ґрунту і може переміщуватись під впливом сили тяжіння.

Основні ґрунтові гідрологічні константи окремих ґрунтів господарства представлені в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 Ґрунтові гідрологічні константи

Індекс ґрунту	Глиби на відбо ру, см	Форми ґрунтової вологи, %	Вологоємність, %	ДАВ, %
		МГВ	ВВ	НВ
Ч? 1(зв)3.1;д	0-20	8,6	11,5	29	17
Л
	20-40	9,3	12,5	26	13
	40-60	9,4	12,6	24	11
	60-80	8,9	11,9	23	11
	80-100	8,8	11,8	21	9

З таблиці видно, що у всіх із розглянутих горизонтів до глибини 40 см найменша польова вологоємність задовільна, аз 40 см і глибше-незадовільна.

Максимальна гігроскопічність використовують для розрахунків величини вологості в'янення, з якою вони пов'язані відношенням

ВВ = К*МГВ

Де: К - коефіцієнт пропорційності ( в залежності від механічного складу ґрунту може змінюватись від 1,5 до 2,0).

Найменша вологоємність (НВ) використовується для запасів продуктивної вологи у ґрунті як різниці ДАВ = НВ-ВВ і поливної норми для зволоження ґрунту н задану глибину.

Агрохімічні властивості ґрунту:

До агрохімічних властивостей ґрунту належать: гумусованість, фізико-хімічні властивості, склад і сума катіонів, які поглинаються, буферність ґрунту, реакція ґрунтового розчину і валовий склад ґрунту.

а) Гумус

Гумус - це складний комплекс високомолекулярних органічних речовин, які надають темного забарвлення ґрунту і є його невід'ємною частиною. Джерелами гумусу є органічні рештки рослин, тварин та мікроорганізмів.

Синтезується гумус під впливом ферментів, які виділяють мікроорганізми, кисню повітря і води. Активну участь у гуміфікації беруть тварини, які живуть в ґрунті й перемішують органічні рештки з ґрунтом. Утворення гумусу відбувається у дві стадії:

Перша - розкладення вихідних органічних решток. Під впливом ферментів, які виділяють мікроорганізми, руйнується анатомічна будова решток організмів і відбувається розклад органічних полімерів на мономери. Утворюються моносахариди, амінокислоти, жири тощо.

Друга - відбувається синтез гумусових речовин з проміжних продуктів розпаду органічних решток. Синтез гумусу полягає в тому, що проміжні продукти перетворення органічних решток вступають в реакції полімеризації та поліконденсації й утворюють більш складні, якісно нові сполуки, які називають гумусом або перегноєм і становлять лише частину гумусу. Гумус складається з гумусових речовин ( 80 % ), речовини вихідних органічних решток ( білки, вуглеводи , лігнін та віск ), проміжні продукти трансформації органічних решток ( 10-15 % гумусу). Гумус має визначальне значення для родючості ґрунту, оскільки впливає на поживний режим ґрунту, його фізичні, водно-фізичні та фізико-хімічні властивості. Важлива роль гумусу в структуроутворенні та обмінному поглинанні поживних речовин.

Накопиченню гумусу в ґрунті сприяє:

- внесення регулярно органічних добрив;

- вирощування у сівозмінах багаторічних бобових трав;

- вапнування кислих ґрунтів та гіпсування солонцюватих.

Про вміст гумусу в ґрунтах господарства можна судити за даними таблиці 3.6.

Таблиця 3.6 Вміст гумусу

Індекс ґрунту	Глибина відбо РУ, см	Вміст	гумусу,	Потужність шару ґрунту, А+В1,см	Висновок
					За складом гумусу в %	За
		\%	Т/га			потужністю гумусового горизонту
			Розріз 276
Ч ?2(ск)3.1.1;д	0-20	2.13	1	45	слабогумусний	середньо
Л ¦	32-42	1.42	1		слабогумусний	глибокий
			Розріз 277
Ч?б(в)3.1..д	0-20	2.48		40	слабогумусний	Середньогли
Л *	30-40	1.78			Слабогумусний	бокий
			Розріз 303
Ч? 9(зв)2.1.;в	0-20	3,23	80.8	31		неглибокий
Лсгvv
			Розріз 116
Л ?16(сн-ск)3.11-1.;е	0-20	2,36	59.0	55	слабогумусний	Середньо
А-Д¦						глибокий

Основними заходами підтримання позитивного та бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті є збільшення частки у структури посівних площ багаторічних бобових трав, внесення органічних добрив, мінімалізація обробітку ґрунту й застосування нульового обробітку.

б) Фізико-хімічні властивості

Значну роль в життєдіяльності вирощуваних рослин має реакція ґрунту. Більшість рослин для нормального розвитку потребують нейтральної реакції ґрунту рН близько 7.

Кислотністю ґрунту називають його здатність підкислювати воду і розчини нейтральних солей. Кислотність буває активна і потенціальна. Активна кислотність - це кислотність ґрунтового розчину . Потенціальна кислотність ґрунту проявляється при її взаємодії з розчинами нейтральних або гідролітичних лужних солей. Буває потенціальна кислотність двох видів:

- обмінна кислотність - це кислотність, яка проявляється при обробці ґрунту розчином нейтральної солі(КС1,МаС1,ВаСІ2). Відтісняється обмінний водень за схемою.

ГВК 4Н⁺ + 2 НС1-ГВК2Н ^2к + 2 НС1

Або

ГВК 2Н³⁺ + З НС1 - ГВК а13₊^3к+ + А1 С1₃

- гідролітична кислотність - це кислотність розчину, яка проявляється при взаємодії ґрунту з розчином гідролітично лужної солі. Підкислення ґрунту при цьому йде за схемою.

ГВК ЗН⁺ + 3 СНСООNа - ГВК 3 Nа ⁺ + ЗСН₃ СОО Н ⁺

Підвищена кислотність викликає у ґрунті ряд негативних явищ , які впливають на родючість ґрунту . Кислотність прискорює руйнування мінералів і за умов за умов промивного водного режиму розвивається підзолотворний процес, який знижує родючість ґрунту. Підвищена кислотність спричиняє до з'явлення у ґрунтовому розчині рухомих форм алюмінію та магнію, які мають токсичний вплив на рослини. Крім того, кислотність призводить до руйнування ґрунтової структури, що, в свою чергу, викликає погіршення водно-повітряного та поживного режиму ґрунту. При цьому рухомі форми фосфору зв'язуються алюмінієм та залізом і переходять у нерозчинні в ґрунтовому розчині сполуки. Кислотність пригнічує розвиток мікроорганізмів; пригнічує засвоєння кореневими волосками поживних речовин і води.

Для усунення надлишкової кислотності ґрунти вапнують. При цьому обмінний водень з ГВК витісняється й замінюється іонами кальцію.

ГВК ^н+_н+ + Са(НСО₃)₂ - ГВК _и+^Са2+ + 2Н₂О + СО₂

Кількість вапноматеріалів , яку необхідно внести для усунення надлишкової кислотності залежить від ступеня кислотності ґрунту і гранулометричного складу. Чим вища кислотність і чим нижчий ступінь насичення основами, тим вищою повинна бути норма внесення вапноматеріалів. Обмінними основами ґрунту є іони К , №а⁺, Са та магнію. Вони обмінно поглинаються негативно зарядженими колоїдними частинками. Дані про фізико-хімічні властивості окремих ґрунтів господарства представлені у таблиці 3.7.

Таблиця 3.7 Фізико-хімічні показники ґрунтів

Індекс ґрунту	Глиби на від бору, см	РН водне вий	Обмінні	основи	Сума ґрунту	Са2+ Мg2+
			Са2+	Мg2+	Na+
			Мг/ 100	%	Мг/100	%	Мг/100	%
			Розріз 276
Ч ?2(ск)3.1.1;д	0-20	7.7	20,38	71.6	7,91	27.8	0,16	0.6	28.45	2.6
Л¦	32-42	7.0	19,76	71.5	7,70	27.8	0,16	0.7	27.62	2.6
			Розріз 277
Ч?6(в)3.1..д	0-20	7,0	18,10	75	6,03	25			24,13	3
Л*	30-40	7,2	17.72	76.2	9,06	33.8			26.78	1.95
			Розріз 303
Ч? 9(зв)2.1.;в	0-20	7.8	18.77	86.8	2.85	13.2			21.62	6.6
Лсг vv
			Розріз 242
Л ?16(сн-ск)3.11-1.:е	0-20	8.0	23.69	77.3	6.39	20.8	0.56	1.9	30.64	3.7
А-Д¦	35-45	8.2	23.30	74.1	5.40	17.2	2.73	8.7	31.43	4.3

- розглянуті ґрунти мають близьку до нейтральної реакцію водної витяжки;

- найбільшу частку серед поглинутих основ займають іони кальцію;- за співвідношенням кальцію та магнію добрими властивостями можуть характеризуватись лише 9 та 16 відміна, а решта задовільні.

в) Ґрунтовий розчин

Ґрунтовим розчином називають вологу, що знаходиться у ґрунті і містить у розчиненому стані органічні та мінеральні речовини й гази. Ґрунтовий розчин утворюється в результаті взаємодії води, що надходить у ґрунт, з його твердою фазою та розчинення органічних і мінеральних речовин. За складом і концентрацією ґрунтового розчину ґрунти поділяють на засолені і незасолені. Незасоленими називають ґрунти , в яких концентрація ґрунтового розчину не висока і сухий залишок водної витяжки не перевищує 0,25%. Засолені ґрунти характеризуються високою концентрацією ґрунтового розчину і сухим залишком водної витяжки більшим від 0,25%. Осмотичний тиск ґрунтового розчину незасолених ґрунтів становить 0,2-0,3 МПа, а засолених може досягати 2 МПа.

Ґрунтовий розчин служить основним джерелом елементів живлення рослин, оскільки більшість поживних речовин рослини засвоюють з розчину. При високій концентрації ґрунтового розчину може настати фізіологічна сухість. У ґрунтовому розчині можуть перебувати катіони: Ка+, №+, Са?+, Мg? +, NН4 +, Н+ та аніони: СО32-, НСО₃-, NО3-:,-, SО4-. Регулюють концентрацію ґрунтового розчину промивними поливами та внесенням мінеральних і органічних добрив. Розглянуті вище три ґрунти незасолені, тому доцільно розглянути водну витяжку 22 ґрунту. Дані про склад водної витяжки 22 ґрунту господарства наведені у таблиці 3.8.

г) Валовий (хімічний) склад

Під валовим хімічним складом розуміють елементарний склад мінеральної частини ґрунту, а також вміст у ній гумусу , азоту й хімічно-зв'язаної води. При вивченні повного складу мінеральної частини ґрунту визначають наступні 11 елементів:Sі, АL, Fе, Са, Мg, К, Nа, Р, Ті, Мn, S. З них у ґрунті переважають Sі, А1, Fе, Са, Мg, тому іноді при визначенні валового складу обмежуються даними по їх кількості. Аналіз даних валового хімічного складу дозволяє встановити загальний вміст у ґрунті того чи іншого елемента і визначати характер зміни його вмісту з глибиною, а , разом з тим, з'ясовувати спрямованість ґрунтотворного процесу. Дані аналізу валового складу прийнято подавати у вигляді оксидів, а їх вміст виражати у процентах від сухого безгумусного і безкарбонатного ґрунту. Дані про валовий склад деяких ґрунтів господарства представлені у таблиці 3.9.

Таблиця 3.9 Хімічний склад ґрунту

Індекс ґрунту	Глибина	Валовий, %	Рухомий, мг/100г
	відбору зразка, см	N	р2о5	К2 О	N	Р2О5	к2О
Ч?1(зв)3.1.;д	0-20	11	40	34	12	10,3	183
Л
	20-40	15,3	176	65	8	62,7	164,8
	40-60	45	65	86	11	22,5	114,6
	60-80	76	45,9	90	15	34,5	134
	80-100	95,3	56	58	19	45,6	144

З таблиці видно, що за вмістом рухомих форм основних елементів живлення наведений ґрунт характеризується низьким вмістом азоту, середнім фосфору й високим калію. З глибиною істотних змін вмісту рухомих форм вказаних елементів живлення не спостерігається, за виключенням азоту, вміст якого з глибиною знижується.

4. Агровиробниче групування ґрунтів і рекомендації щодо їх сільськогосподарського використання

Для впровадження сівозмін на землях господарства проводяться заходи щодо вивчення кліматичних та ґрунтово-гідрологічних умов , звертаючи особливу увагу на окультуреність орних земель, розміри полів та їх конфігурацію. Детально описують всі землі і дають їм порівняльну агровиробничу оцінку за гумусованість, механічним складом, окультуреністю, еродованістю, рельєфом, складенням та характером порід , глибиною залягання та якістю ґрунтових вод, загальних (ступінь опідзолення, реакція, ступінь заболочення, кам'янистість, осолонцювання та ін.) особливостей з повним використанням матеріалів ґрунтового обстеження.

На основі поконтурного опису всі землі розподіляються на три-п'ять основних категорій.

До першої категорії відносяться родючі ґрунти, придатні для вирощування найбільш вимогливих до умов зростання культур ( овочеві, коренеплоди, озима пшениця та ін.).

До другої категорії - середньо окультурені, слабоеродовані ґрунти нормального зволоження, придатні для вирощування переважної більшості культур.

Третя категорія - слабоокультурені або не окультурені ґрунти, а також землі з надлишковим чи недостатнім зволоженням, еродовані, які потребують корінного покращення.

Четверта категорія включає піщані ґрунти, які потребують спеціальних заходів по їх закріпленню, окультуренню та регулюванню водного режиму.

Зважаючи на всю сукупність властивостей ґрунтів господарства, їх варто розділити на три агровиробничі групи :

Перша:

- чорноземи південні слабогумусовані крупнопилувато-важкосуглинкові;

- чорноземи південні слабогумусовані вторинно-слабосолончакуваті пилувато-важкосуг линкові;

- чорноземи південні слабогумусовані вилугувані намиті крупнопилувато-важкосуглинкові ;

- чорноземи південні слабогумусовані вилугувані намиті піщанисто-легкосуглинкові на лесоподібних суглинках;

- чорноземи піщано-легкосуглинкові на пісках;

- лучно-чорноземні слабо осолоділі глеюваті пилувато-важкосуглинкові на оглеєних лесах.

Друга:

- чорноземи південні слабогумусовані слабо змиті пилувато-важкосуглинкові на лесах;

- чорноземи південні слабогумусовані слабозмиті вторинно-слабосолончакові пилувато-важкосуглинкові на лесах;

- чорноземи південні слабогумусовані слабозмиті піщанисто-легкосуглинкові на лесоподібних суглинках.

Третя:

- чорноземи південні слабогумусовані середньозмиті пилувато-важкосуглинкові на лесах;

- чорноземи південні слабогумусовані середньозмиті піщанисто-легкосуглинкові на лесоподібних суглинках;

- чорноземи південні слабогумусовані сильнозмиті піщанисто-легкосуглинкові на лесоподібних суглинках;

- чорноземи сильнозмиті піщанисто-важкосуглинкові на елювії вапняків. Четверта:

- лучні потужні глибоко солонцювато-слабосолончакуаваті піщанисто важкосуглинкові на алювіально-делювіальних відкладеннях;

- лучні потужні глибоко солонцювато-слабосолончакуаваті пилувато легкоглинисті на алювіально-делювіальних відкладеннях;

- лучні потужні солонцювато-середньосолончакуаваті пилувато легкоглинисті на алювіально-делювіальних відкладеннях;

- дернові звязнорозвинуті на древньо-алювіальних відкладеннях;

- виходи пісків;

- виходи елювію вапняків.

Агровиробниче групування ґрунтів господарства представлене у таблиці 4.1.

Висновок

Ґрунти господарства досить різноманітні , але їм притаманний відносно високий рівень родючості. Придатними для вирощування переважної більшості культур за умови застосування зрошувальних меліорацій є ґрунти першої категорії. Для підтримання і розширеного відтворення їх родючості необхідно:

- дотримання науково обґрунтованих сівозмін, систем добрив;

- застосування різноглибинного основного обробітку ґрунту;

- чергування полиневого , плоскорізного та поверхневого обробітку ґрунту.

Для підвищення ефективності використання ґрунтів другої категорії необхідне переважне вирощування на них культур звичайного рядкового посіву, науково обґрунтованих ґрунтозахисних систем обробітку ґрунту та удобрення включення до схем сівозмін проміжних посівів.

Ґрунти третьої категорії потребують проведення опріснювальних і осушувальних меліорацій, реалізації системи агротехнічних та організаційних заходів з попередження підняття рівня ґрунтових вод.

В цілому ж по господарству слід більше уваги приділяти уникненню значних втрат зрошувальної води вниз за межі кореневмісного шару ґрунту в ґрунтові води, від чого підіймається їх рівень і призводить до ряду негативних наслідків.

Використана література

1. Агроклиматический справочник по Николаевской области.- Л.: 1958.

2. Вернард Н.Б. и др. Почвы УССР. - К.: 1951

3. Возбуцкая А.Е. Химия почвы. - М.: Высшая школа, 1968.

4. Гаркуша И.Ф. Методика полевого исследования почв.-Горки. 1958

5. Качинский Н.А. Физика почв. - М.: Высшая школа, 1970

6. Роде А.А. и др. Почвоведение. - М.: Высшая школа, 1989.

7. Добровольский В.В. География почв с основами почвоведения. - М.: Висшая школа, 1989

Размещено на Allbest