Значення і використання соковитих кормів у свинарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Вінницький національний аграрний університет

Факультет ТВіППТ

Кафедра технології виробництва продукції тваринництва

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Технологія виробництва продукції свинарства»

на тему

«Значення і використання соковитих кормів у свинарстві»

Виконала

студентка гр. 42 Т

Підлубна Ірина Олегівна

Вінниця 2010р.



Вступ

Визнаним світовим гігантом у галузі свинарства є Китай. Світове виробництво і споживання свинини має стійку тенденцію до зростання (2010 року -- на 1,5%), найбільші експортери її -- Канада, США і Данія. Найбільше свиней утримують у лісостеповій та степовій зонах, однак, якщо говорити про господарства населення, то там ситуація більш вирівняна. За статистичними даними, близько 53-65% господарств населення на селі утримують свиней, у сільськогосподарських підприємствах 30,80%, у фермерських господарствах лише 1,5%.

В умовах інтеграції України до міжнародних економічних структур основним завданням агропромислового комплексу є нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної на світовому ринку сільськогосподарської продукції. Це зумовлює пошук нових інтенсивних напрямів розвитку свинарства, застосування енерго- та ресурсозберігаючих технологій, впровадження інноваційно-інвестиційних моделей виробництва, що в майбутньому в свою чергу позитивно вплине на високоефективне ведення свинарства, та потужне виробництво свинини.



1. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Характеристика соковитих кормів, та їх роль у годівлі свиней

До групи соковитих кормів відносяться зелена маса, силосовані корми, сінаж, коренебульбоплоди та баштанні культури. Корми цієї групи мають високий вміст води - 40 % і більше, вітамінів, каротину, вуглеводів і мінеральних речовин.

Зелені корми належать до групи об'ємистих соковитих кормів і являють собою надземні частини рослин (стебла, листя, пагони), які використовують у годівлі тварин у свіжому вигляді спасанням або скошеними із годівниць. До них належать трави природніші культурних пасовищ, сіяні однорічні та багаторічні злакові та бобові культури, які вирощують на зелений корм та залишки рільництва - гичка буряків, морквиння, листя кормової капусти тощо.

У ранні фази вегетації ці корми характеризуються високою поживністю сухої речовини, високим вмістом перетравного протеїну, не замінимих амінокислот, незамінних жирних кислот, вітамінів та інших речовин але вони не придатні до тривалого зберігання. Поживність 1 кг трави в середньому становить 0,18-0,20 кормової одиниці та 14-28 г перетравного протеїну. Протеїн трав має високу біологічну повноцінність, він багатий на каротин (40-60 мг/кг), вітаміни Е, К та групи В. Поживність та поїдання зеленого корму залежить від фази вегетації рослин. Після цвітіння в них різко зменшується вміст протеїну, каротину, збільшується кількість клітковини, інкрустуючих речовин - лігнину, суберину, які знижують перетравність корму. Для збільшення вмісту протеїну в зеленому кормі застосовують сумісні посіви злакових і бобових трав.

У середньому в зелених кормах міститься 70-85% води, сирого протеїну у сухій речовині 12-25%, жиру- 2-5%, золи 9-11%.Орієнтовні норми споживання трави для: свиноматок- 8-10 кг; підсвинків старше 4 міс. - 4-5кг; Для поросят використовують доброякісну (без бур'янів) люцерну, конюшину й інші бобові, і бобово-злакові травосуміші не пізніше фази бутонізації бобових і колосіння злакових. Згодовувати зелену масу краще в подрібненому вигляді. Подрібнюють зелену масу на універсальних подрібнювачах і змішують з концкормами (Гноєвий І. В., 2006).

В Україні з коренебульбоплідних і баштанних культур вирощують кормову моркву, брукву, турнепс, кормові гарбузи, кабачки та кавуни, кормові і цукрові буряки, червону моркву; з бульбоплодів - картоплю і топінамбур (земляна груша).

Коренебульбополоди і плоди баштанних культур відносяться до соковитих кормів оскільки у своєму - складі мають 70-90% води, а суха речовина представлена, в основному, легкозасвоюваними вуглеводами: цукром і крохмалем (табл.1).

Склад сухої речовини коренебульплодів і гарбузів, % Таблиця 1

Показник	Буряки кормові	Буряки цукрові	Морква	Картопля	Гарбузи
Протеїн	10,8	7,0	9,0	9,0	13,5
Жир	0,8	0,9	2,0	1,0	4,1
Клітковина	7,5	7,0	10,0	3,0	12,5
Цукор	33,3	52,2	34,9	4,8	32,3
Крохмаль	2,5	2,6	5,8	63,2	5,6
Кальцій	0,3	0,2	0,8	0,1	0,3
Фосфор	0,4	0,2	0,4	0,4	0,2

У ній міститься мало протеїну (7-13%), жиру(0,8-4,0%) і клітковини (3-10%). Коренеплоди багаті на вітамін С, більшість з них містять вітаміни групи В, а морква і окремі сорти гарбузів та кабачків, слугує джерелом для тварин.

Зазначенні корми вважаються дієтичними, оскільки позитивно впливають на продуктивність, ріст і розиток молодняку всіх статево-вікових груп, молочність маток, якість сперми і мясну продуктивність відгодівельних свиней. Маючи цінні кормові властивості, коренебульбоплоди забезпечують при відповідній агротехніці високий вихід кормових одиниць з 1 га (60 - 100 ц і більше). Стримуючим фактором широкого використання їх у годівлі тварин є висока трудомісткість вирощування й створення надійних умов зберігання. Через високий вміст води коренебульбоплоди легко псуються. Згодовування зіпсованих кормів може призвести до отруєння тварин, тому такі коренебульбоплоди необхідно ретельно очищати і пропарювати. Мерзлі слід розморожувати і одразу використовувати.

Картоплю за достатніх врожаїв (понад 200 ц/га) найчастіше використовують на корм свиням, запарюючи та змішуючи її з концентратами або половою. Вона вважається високоцінним з добрими смаковими якостями кормом і має найвищу серед коренебульбоплодів енергетичну поживність 1 кг (0,3 к.од.). Містить 22% сухої речовини, з якої 14% припадає на крохмаль, 1-2% протеїну, зовсім мало клітковини і жиру. У ній відсутній каротин, але порівняно багато вітаміну С і вітамінів групи В. Основний білок картоплі - туберин вважається білком з високою біологічною цінністю.

У картоплі міститься глюкозид соланін. Особливо багато його у незрілих бульбах та пророслих паростках - до 0,5%. Тому пророслу й позеленілу картоплю у сирому вигляді тваринам не дають, оскільки в такому випадку можуть виникнути захворювання органів травлення і нервові розлади. З організму тварин соланін виводиться мало і, нагромаджуючись, призводить до отруєння. Щоб не допустити цього у пророслих бульбах обламують ростки, їх пропарюють, а воду зливають, оскільки в неї переходить частина соланіну та продукти його розпаду (Микитюк Д. та ін., 2007).

Плоди баштанних культур характеризуються високим вмістом води (85-90%), суха речовина їх багата на вуглеводи, вітамін С. Вважються молокогінними кормами. Поживність їх становить 0,07-0,12 к.од. на 1 кг корму. Дають тваринам у свіжому вигляді в осінній період. Подрібнені баштанні плоди можна силосувати з сухими кормами або отавою бобових.

Коренебульбоплоди зберігають в спеціальних сховищах, кагатах і траншеях. Природні втрати при цьому становлять 6-7%. Зберігати коренебульбоплоди можна і у силосованому вигляді. Через високу вологість їх у чистому вигляді не силосують, а додають сухі компонент (подрібненні стебла кукурудзи, солому, полову та ін.). Варена картопля добре силосується і в чистому вигляді.

Свині дуже добре поїдають коренебульбоплоди. Вони містять 12% сухої речовини, 4% цукру. Згодовують кормові буряки, цукровий буряк, моркву, гарбузи та інші коренеплоди переважно сирими (цілими або подрібненими шматочками не більше 1-2 см) в чистому вигляді, чи здобрюють іншими кормами; згодовують переважно у сирому вигляді. Для цього їх очищають, миють, подрібнюють до стану дрібної стружки і згодовують у суміші з іншими кормами. Не слід подрібнювати їх до кашоподібного стану тому, що при цьому втрачається багато соку, а маса швидко темніє і закисає. Ці корми необхідно мити і подрібнювати безпосередньо перед згодовуванням чи незадовго до нього (не більше, ніж за 1-1,5 год.).

Добова даванка свиням становить в середньому 5-10 кг. Невелику даванку для свиней згодовують сирими, як у подрібненому вигляді з концентратами, так і в цільному вигляді, окремо від кормів; але за більшої даванки - обов'язково варити або пропарювати. Після цього їх треба швидко остудити, бо за поступового остигання (5-10 год.) із селітри яка в них міститься, під дією денітрифікуючих бактерій можуть утворюватися нітрити. Іноді спостерігаються отруєння свиней вареними чи запареними буряками, що обумовлено утворенням в них при повільному остиганні азотистокислих сполук (нітратів). Варені буряки нешкідливі відразу після варіння. Але вже через 5-6 годин запарені чи варені буряки можуть бути отруйними. З метою профілактики отруєнь бурякову масу потрібно швидко доводити до кипіння, піддавати ґрунтовному переварюванню, а також швидкому остиганню. Кращою гарантією проти отруєнь вважають згодовування коренів у сирому вигляді.

Силос. Силосом називається соковитий корм, одержаний у результаті консервування зелених рослин за рахунок нагромадження органічних кислот, переважно молочної, що утворюються в процесі спонтанного бродіння (Васильєв Р., 2008).

Суть силосування як способу біологічного консервування кормів полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), у результаті чого утворюється кисле середовище (рН 4,0-4,2), за якого засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Важливим технологічним прийомом під час силосування є старанна ізоляція корму. За цих умов у масі швидко витрачається кисень, простір заповнюється вуглекислим газом, створюються сприятливі умови для гомоферментативного молочнокислого бродіння. Тому після заповнення траншей добре утрамбовану масу необхідно негайно вкрити. Без належної ізоляції повітря проникає не тільки у верхні, а й у глибші шари силосу, внаслідок чого розвивається аеробне бродіння. Затримки з укриттям на три доби збільшує втрати поживних речовин за рахунок угару та призводить до псування верхнього шару, через що у невкритому силосі втрати поживних речовин сягають 35 % і більше. У траншеях найменші втрати силосу у верхньому шарі від пліснявіння й загнивання спостерігаються тоді, коли засилосовану масу вкривають поліетиленовою плівкою та шаром соломи, тирси, торфу тощо. У разі використання соломи плівку спершу посипають вапном, запобігаючи псуванню її гризунами.

Якість і поживна цінність силосу залежить від строків збирання кормових культур при силосуванні. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості. У цій фазі рослини мають нижчу вологість і в масі нагромаджують зернову фракцію. Конюшину та інші бобові збирають у фазі бутонізації, соняшник - на початку цвітіння, сорго - у фазі молочно-воскової й воскової стиглості зерна, горох і вико-вівсяні сумішки - у фазі воскової стиглості бобів у перших двох нижніх ярусах.

Основними його компонентами є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-воскової й воскової стиглості, гарбузи, кормові кавуни, отава багаторічних трав, сінне або трав'яне борошно (Бурлака В. А, 2004).

Доброякісний силос має ароматно-фруктовий запах, зелений чи жовто-зелений колір, зберігає структуру вихідної сировини, його охоче поїдають тварини.

Жовто-коричневий колір і запах свіжоспеченого хліба свідчать, що маса при силосуванні внаслідок недостатнього ущільнення або тривалого процесу силосування нагрівалася до 50°С і вище.

На склад і поживність силосу, насаперед, впливає вологість закладеної маси, оскільки від цього залежить інтенсивність мікробіологічних процесів і звязаних з цим втрат поживних речовин. При його заготівлі консервування маси здійснюється за рахунок фізіологічної сухості рослин і відсутності доступу кисню.

Силосовані корми - це вищезгадані соковиті корми, що зберігаються за рахунок консерванта - молочної кислоти, яка накопичується під час силосування в результаті молочно-кислого бродіння (Куленстький С. В.,2006).

Для зменшення втрат поживних речовин під час силосування застосовують різні консерванти: органічні та неорганічні кислоти, піросульфат натрію, нітрити, а також бактеріальні закваски, ферментні препарати тощо.

Використання неорганічних кислот (сірчана, соляна, фосфорна) обмежене через можливість виникнення у тварин ацидозу, оскільки ці кислоти в організмі не окислюються. Найчастіше застосовують такі органічні кислоти, як мурашина в дозі 2-5 кг/т, пропіонова і оцтова -4 5 бензойна - 2-4, КНМК (концентрат низькомолекулярних кислот) - 2-4, суміш мурашиної й пропіонової - 4-5 кг/т. Із сухих препаратів викориг товують піросульфат натрію в дозі 3-5 кг/т, нітрит натрію - 1 кг/т, формалін - 3-4 л/т 40 % розчину формальдегіду, в 3-4 рази розбавленого водою. Органічні кислоти також вводять у водному розчині.

Технологія заготівлі силосу складається з таких операцій: скошування силосних культур з одночасним подрібненням, доставки до силососховища, вивантаження маси, внесення консервантів (якщо застосовують), ретельного ущільнення, укриття від проникнення повітря та атмосферних опадів.

Для свиней готують комбінований силос. Основними його компонентами є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-воскової й воскової стиглості, гарбузи, кормові кавуни, отава багаторічних трав, сінне або трав'яне борошно.

Згодовують силос свиноматкам - 3-4кг, поросятам при вирощуванні та відгодівлі - 2-3кг на одну голову

Давати свиням зелені і соковиті корми окремо нераціонально - у деяких з них багато води, але мало білка чи легкоперетравних вуглеводів, тому найчастіше використовують комбінований силос. За рахунок включення комбінованого силосу поліпшуються дієтичні властивості раціонів, підсилюється секреція травних залоз, підвищується амілолітична і протеолітична активність ферментів.

При дотриманні технології закладки комбінованого силосу можна не тільки одержати соковитий корм високої якості, але і законсервувати сировину з мінімальними втратами. Так, у процесі заготівлі комбінованого силосу втрачається усього лише 5-6% сирого протешу, 7-9% каротину, у той час як, наприклад, цукровий буряк при зберіганні в буртах безповоротно втрачає до 40% цукру, морква - 30-40% пбживності.

Гарбузи і коренеплоди є джерелом цукрів, забезпечуючи нормальний процес бродіння і високу якість комбісилосу. Кормові чи цукрові буряки найчастіше подрібнюють разом з гичкою. До складу комбінованого силосу можна також включити до 10-15% свіжого бурякового жому, до 20% зеленої маси сої. Зелені рослини для заготівлі такого корму варто скошувати в ранні фази вегетації, коли в них міститься багато незамінних амінокислот, вітамінів, мінеральних елементів і мало клітковини, що може істотно знижувати поживність і поїдання готового корму.

Корми, що входять до складу силосу, повинні містити мало клітковини, тому що збільшення цієї речовини на кожен відсоток понад оптимальний рівень знижує перетравність раціону свиней на 17%. Отже, надлишковий вміст клітковини приводить до нераціонального використання не тільки самого комбінованого силосу, але і його зернової частини. От чому, солому і борошно з низькоякісного сіна в комбінований силос не слід додавати.

Підбір і змішування компонентів здійснюють з таким розрахунком, щоб уникнути зайвої кількості вуглеводистих кормів (а отже, перекислення силосу). У той же час і надлишок високобілкових кормів може знизити процес силосування корму.

Для одержання силосу високої якості необхідно так підібрати компоненти, щоб у 1 кг готового корму містилося не менш 20 г перетравного протеїну і 20 мг каротину, а сирої клітковини не більше 4-5 %. Поживність комбісилосу не повинна бути меншою 0,25 кормової одиниці.

Комбінований силос звичайно закладають в облицьовані траншеї чи секції. Корм при закладці треба ретельно трамбувати гусеничними тракторами, а в негабаритних сховищах можна використовувати вібротрамбувач, застосовуваний у будівництві. За зміну можна заготовити 35-40 тонн комбінованого силосу. Після закінчення закладки силосу герметизацію траншеї можна здійснити за рахунок бурячиння, чи навіть бур'янистої (але соковитої) рослинності, що зверху укладають шаром 30-40 см і ретельно трамбують, створюючи повітронепроникний шар.

Останнім часом у деяких господарствах силос заготовляють у поліетиленових мішках-рукавах, шлангах, що забезпечує певні переваги при його використанні.

Готовий комбісилос перед згодовуванням бажано доподрібнити.

Норми згодовування комбісилосу: свиноматкам першої половини поросності - 4-6 кг, другої половини - 3-4 кг, підсисним ( свиноматкам - 2-3 кг, свиням у віці 2-4 міс. - 2-3 кг, 4-6 місяців -і 4 кг на голову на добу. Трохи більші норми комбісилосу свиням раніше рекомендували Богданов, О.Е. Привало, однак із застереженням, що великі дачі комбісилосу чи свіжовареної картоплі можуть викликати ожиріння у свиноматок. Визначаючи остаточну норму згодовування комбінованого чи іншого силосу, треба мати на увазі, що на 1 кг живої маси кількість органічних кислот раціону не повинна перевищувати 0,5 г.

Для одержання високоякісного силосу необхідно, щоб у масі якнайшвидше нагромадилася молочна кислота. Кількість цукру, необхідна для нагромадження в силосованій масі органічних кислот у кількості, достатній для зміщення рН до 4,2 називається цукровим мінімумом. За відношенням цукрового мінімуму до фактичного вмісту цукру в рослинах визначають придатність рослинної маси до силосування. Одночасно слід враховувати буферну ємність сировини, під якою розуміють кількість органічних кислот, необхідну для нейтралізації азотистих речовин і мінеральних сполук з лужними властивостями. Вона залежить від співвідношення між кількістю сирого протеїну і БЕР і виражається у грамах молочної кислоти, необхідної для підкислення силосованої маси до рН 4,2 із розрахунку на 100 г сухої речовини. Чим ширше це співвідношення, тим легше силосується корм.

На основі цукрового мінімуму, фактичного вмісту цукру і буферної ємності всі рослини поділяють на три групи: ті, що легко силосуються, важко і зовсім не силосуються. До рослин, які легко силосуються, належать кукурудза, сорго, соняшник, злакові трави, горох, плоди баштанних культур та ін. У них цукрів у 1,7 раза більше від цукрового мінімуму. До другої групи відносять частину бобових (конюшину, буркун тощо), могар, осоки, лободу, полин. У цих рослин вміст цукру знаходиться на рівні цукрового мінімуму і при їх силосуванні необхідно ретельно дотримуватися технології заготівлі корму. Рослини третьої групи (люцерна, соя, чина, кропива та ін.) не силосуються. У них цукру менше від цукрового мінімуму, їх можна засилосувати лишу в суміші (1:1) із рослинами, що легко силосуються.

Щоб запобігти втратам рослинного соку при силосуванні рослин високої вологості, після скошування їх провялюють або додають сухі компоненти, переважно полову, січку соломи чи подрібнені сухі стебла кукурудзи.

Повноцінна й достатня годівля тварин виступає одним з найбільш дійових зовнішніх факторів впливу на характер та інтенсивність обміну речовин і, як наслідок, зумовлює їх продуктивність.

При недостатній годівлі у тварин затримується ріст і розвиток, знижується продуктивність, порушуються відтворні функції, зростають витрати кормів, а у випадку тривалої нестачі енергії та окремих поживних речовин порушується обмін речовин, виникають хвороби, що завдає значних збитків господарству. За надмірного споживання кормів (годівля вволю) у тварин розвивається ожиріння, порушується обмін речовин, що негативно впливає на продуктивні та відтворні якості.

Досягнути високої продуктивності і раціонального використання кормів можливо лише за умови забезпечення тварин необхідною кількість енергії, протеїну, жиру, вуглеводів, мінеральних та біологічно активних речовин.

1.2 Використання соковитих кормів у годівлі кнурів

Одержання від кнурів високоякісної сперми значною мірою залежить від повноцінності їх годівлі. Вони повинні мати високу статеву активність, заводську вгодованість і добре здоровя. У кнурів порівняно з плідниками інших видів сільськогосподарських тварин на утворення сперми витрачається найбільша кількість енергії та поживних речовин, в зв'язку з чим незбалансована годівля дуже впливає на спермо продукцію. Ожиріння, як і виснаження, негативно впливає на статеву активність і якість спермопродукції . Дорослий кнур за нормальних умов годівлі та утримання за одну садку виділяє 500-600 мл еякуляту із вмістом до 80 млрд сперміїв. У період статевого використання у кнурів-плідників значно підвищується обмін речовин і потреба їх в енергії та поживних речовинах істотно зростає. За неповноцінної годівлі знижується сперматогенез, якість сімя, його запліднювальна здатність та якість одержаного приплоду (Герасимов В. І.,2003).

Якість сперми істотно залежить від характеру годівлі. Так надмірна годівля об'ємими кормами супроводжується зниженням статевої активності, а у разі використання високого відсотка соковитих кормів знижується густина і рухомість сперміїв. Водночас посилене депонування води в організмі послаблює діяльність скелетних мязів. Особливо знижується запліднювальна здатність сперміїв за нестачі вітамінів і мінеральних речовин. Тому годівлю племінних кнурів старанно нормують та контролюють через постійне спостереження за вгодованістю, поведінкою та якістю сперми.

Одночасно рівень годівлі має узгоджуватися з використанням плідників. За помірного навантаження молодих кнурів (до 2 років) передбачається 6-8 садок за місяць, а дорослих (старше 2 років) -12-16, за інтенсивного статевого використання кількість садок за місяць збільшується відповідно до 12-16 і 20-25. Потреба кнурів в енергії і поживних речовинах залежить від живої маси, віку та статевого використання. Сучасні деталізовані норми годівлі розраховані на інтенсивне використання тварин протягом року (табл. ). Дорослим кнурам за тривалого непарувального періоду норми годівлі доцільно знижувати за живої маси 200-250 кг - на 10% і за маси 250-300 кг - на 20 %. Для забезпечення нормального росту і розвитку молодих кнурів за помірного використання рекомендується годувати за нормами інтенсивного навантаження.

На 100 кг живої маси молодим кнурам необхідно 2 к.од. або 27,2 МДж обмінної енергії, дорослим - відповідно 1,5 к.од., 16,6 МДж. Раціони для кнурів-плідників повинні бути невеликого обєму, тому потреба у сухій речовині на 100 кг живої маси для ростучих кнурів становить 1,7 кг, для дорослих - 1-1,3 кг за концентрації енергії 1,28 к.од. (14,2 МДж) або 1,1 к.од. (12,2 МДж) на 1 кг повнораціонного комбікорму (Засуха Ю. В., та ін.,2006)

Кількість сирого протеїну в розрахунку на 1 к.од. становить 150 г, а перетравного - 120 г за концентрації у сухій речовині раціону відповідно 20 і 15,5% (17 і 13,3% у повнораціонному комбікормі). потреба в лізині становить 0,95% до сухої речовини або 4,8% до сирого протеїну, а у метіоні+цистині - відповідно 0,63 і 3,2%.

Оптимальний вміст клітковини у сухій речовині раціону становить 7%, кальцію - 0,93; фосфору - 0,76% або у повнораціонному комбікормі - відповідно 6,8 і 6,5%. Норми мікроелементів орієнтовні і на 1 кг сухої речовини раціону рекомендують: заліза - 116 мг, міді - 17, цинку - 87, марганцю - 47, кобальту - 1,7 і йоду - 0,35 мг.

Задовольняють потребу кнурів у мінеральних речовинах і вітамінах, згодовуючи в оптимальних кількостях соковиті корми зокрема: траву, моркву, та корми тваринного походження, мінеральні добавки, вітамінні препарати, білково-вітамінні добавки (БВМД) і премікси. Мінеральні та інші добавки, як правило, вводять до складу суміші концкормів чи комбікормів.

Соковиті корми (морква, силос, буряк) у раціоні кнурів займають 20-25% поживності при помірному та низькому навантаженні. При інтенсивному використанні кнурів-плідників частка соковитих становить не більше 10 - 15%, оскільки великий відсоток води яка міститься у цих кормах негативно впливає на якість сперми, зокрема на її густину. Тваринам щодоби забезпечують у зимовий період 3-5 кг буряків чи 2,5 кг моркви, вареної картоплі 1,2- 2,0 кг; влітку - трави бобових культур. Для кращого поїдання зелену масу подрібнюють до величини частинок 0,5-1 см або готують пасту.

Сприятливо на здоровя і спермопродукцію впливає перебування кнурів на пасовищі. Або ж згодовують зелену масу бобових (люцерна, конюшина), та зерно-бобових (вико-вівсяні сумішки, ячнінь з горохом)

Не можна згодовувати кормів з ознаками псування, наявності у них шкідливих і отруйних домішок. Добова даванка корму не повинна перевищувати 2-3% живої маси кнура (Костенко В.М.,2007).

До парування кнурів допускають не раніше як через 1-2 години після годівлі.

1.3 Вплив соковитих кормів на відтворні властивості свиноматок у різні періоди виробничого циклу

Основне завдання у період підготовки свиноматок до парування чи штучного осіменіння полягає у створенні сприятливих умов для забезпечення високої запліднюваності, багатоплідності та розвитку майбутнього потомства в ембріональний і постембріональний періоди.

Після відлучення поросят, особливо за традиційною системою, свиноматки мають низьку вгодованість. Худі тварини продукують неповноцінні яйцеклітини і після запліднення дають неповноцінну зиготу, яка або гине на ранніх стадіях розвитку (ембріональна смертність), або дає маложиттєве потомство.

До моменту парування самки повинні бути середньої вгодованості, не допускається як голодування, так і ожиріння тварин. Раціони насичуються соковитими і грубими кормами. Найкращими зеленими кормами для годівлі є люцерна, конюшина та інші бобові культури. Влітку свиноматок найкраще утримувати в таборах з використанням пасовищ. Включення в склад кормових сумішок для свиноматок зелених кормів як у нативному, так і в зневодненому вигляді сприяло підвищенню їх запліднення на 5,3% і зниженню на 12,2 - 34,5% кількості аварійних опоросів. До складу раціону холостих свиноматок включають 2-3 види зерна злакових і бобових культур, макуху, коренебульбоплоди, комбінований силос, в літку траву бобових, мінеральні та вітамінні добавки (Свеженцов А. І., та ін.,2005)

На плодючість свиноматок позитивно впливає згодовування зелених кормів. Крім високої доступності і повноцінності цих кормів, трава, і силос містять фітоестрогени, яекі позитивно впливають на процеси овуляції. Отже, годівля холостих свиноматок повинна бути повноцінною і нормованою та залежати від їх фізіологічного стану. Особливо слід приділяти увагу рівню та повноцінності годівлі молодих свинок перед першим паруванням.

Свині добре також використовують поживні речовини пасти з кукурудзяного силосу, доброї якості сінажу, сінного борошна з доброго бобового сіна і зеленої трави. Виробництво комбінованого силосу з застосуванням гарбузів, моркви, качанів кукурудзи та інших кормів позитивно впливає на запліднюваність свиноматок (Клименко Л.В. 2005).

Згодовування силосів, позитивно впливає і на багатоплідність свиноматок.

Заміна 20% концентрованих кормів силосом на основі амаранту в раціоні свиней дозволяє зменшити витрати енергоресурсів на виробництво 1 ц свинини, не знижуючи при цьому середньодобових приростів живої маси.

Поросних свиноматок у зв'язку з інтенсивним ростом плоду, особливо у другу половину поросності, годують інтенсивніше.

Зайве споживання енергії сприяє ожирінню свиноматок, збільшенню ембріональної смертності, знижується кількість народжених поросят і їхня збереженість, погіршується наступне запліднення. У цьому випадку необхідно зменшити добову норму кормів, але дати достатню кількість малокалорійних кормів з високим вмістом клітковини, згодовують велику кількість соковитих кормів, які позитивно впливають на фізіологічний стан тварин, підвищують відтворну здатність та забезпечують одержання здорового молодняку.

Використання соковитих кормів забезпечує різноманітність раціонів за всіма компонентами і полегшує організацію нормованої годівлі свиноматок з метою запобігання їхньому ожирінню.

Влітку раціони свиноматок треба максимально насичувати зеленими кормами, особливо бобовими. Так, якщо рослини не перестояли, то кількість зеленої маси може досягати на добу 10-12 кг на 1 голову для поросних.

Для забезпечення поросних свиноматок необхідними поживними речовинами до їх раціонів включають коренебульбоплоди, плоди баштанних культур, комбінований силос, сінне чи травяне борошно, а у літній період - зелену масу бобових трав. За можливості необхідно включати корми тваринного походження: збиране молоко, сироватку, мясо-кісткове борошно, рибне борошно. Із мінеральних кормів до суміші концентратів додають крейду, кісткове борошно, трикальційфосфат.

На вітворну функцію свиноматок і якість одержуваного приплоду позитивно впливає згодовування в останні йперіод поросності і під час лактації соковитих кормів, зокрема моркви та молодої зеленої маси.

До раціонів свиноматок необхідно включати доброякісні корми і не допускати їх з ознаками псування.

У першу половину поросності свиноматок годують 2 рази на добу, у другу - краще 3 рази.

Незалежно від способів і умов утримання обмежена годівля у період поросності позитивно впливає на подальшу продуктивність свиноматок. За високого рівня годівлі у цей період тварини резервують в тілі значну кількість поживних речовин і жиріють. Після опоросу у таких свиноматок знижується апетит, зменшується молочна продуктивність.

Підсисних свиноматок годують 3 рази на добу. Під час опоросу та перші години після нього тварин не годують, але дають чисту воду досхочу. Повноцінність годівлі підсисних свиноматок протягом лактації контролюють за зміною їх живої маси, молочнітю та інтенсивністю росту поросят до відлучення.

За 2-3 доби перед опоросом, та 3-4 доби після опоросу соковиті корми не згодовують, оскільки соковиті корми сприяють синтезу молока, а у перші дні життя поросята неспроможні використати все молозиво і молоко, яке може синтезуватися за високого рівня годівлі. Це запобігає захворюванню молочних залоз і перегодовуванню та розладу травлення у поросят. Отже, на повний раціон маток переводять на 4-6-й день залежно від стану вимені.

Основу раціонів для свиноматок має складати суміш концентрованих з додаванням невеликої кількості соковитих кормів для синтезу молока, оскільки соковиті корми містять підвищену кількість води тому збільшується молочність, але водночас знижується жирність молока. У зимовий період раціони для підсисних свиноматок включають 3-8 кг соковитих кормів. Добрими соковитими кормами для лактуючих свиноматок є морква, картопля, комбінований силос, кормові гарбузи, кабачки та кавуни, кормові і цукрові буряки.

У літній період до раціонів підсисних свиноматок входять суміш концкормів - 75-80 %, за поживністю, та трава бобових- 15-20 %.

Влітку свиноматок з поросятами бажано випасати, пасовишні корми можуть повноцінно забезпечити організм поросят необхідними поживними речовинами зокрема вітамінами та мікроелементами, які необхідні їм для повноцінного росту і розвитку.

Вітамінну поживність забезпечують комбінований силос, морква та мінерально-вітамінні премікси.

Перед відлученням поросят рівень годівлі свиноматок зменшують, і з раціонів виводять соковиті корми, для уникнення захворювання вимені свиноматки на мастит. Через 6 - 7 днів після відлучення поросят свиноматкам знову починають згодовувати соковиті корми у кількості 25 - 35% від загальної поживності раціону.

1.4 Особливості годівлі молодняку свиней соковитими кормами

У перший період після відлучення поросят годують 4-5, а потім зменшують до 2-3 разів на добу.

З 5-7 діб після народження починають підгодівлю поросят соковитими і зеленими кормами, що скорочує період неповноцінності шлунка з 30-35 до 14-22 діб, а з 15-18 доби наступає денний тип шлункового соковиділення (у поросят майже до місячного віку переважає нічний тип соковиділення, оскільки свиноматки виділяють у нічний час молока більше, ніж вдень).

Для забезпечення інтенсивного росту і розвитку поросят у підсисний період важливе значення має рання підгодівля їх молочними і рослинними кормами. З 5-7 доби їх починають підгодовувати незбираним коровячим молоком або ацидофільною простоквашею, спеціальними комбікормами, соковитими та зеленими кормами: у віці 6-10 діб - 20 г; 11-20 діб 30 г; 21-30 діб -100г; 31-40 діб -150г; 41-50 діб - 200г; 51-60 діб - 500г; Всього за 60 діб - 10кг.

У зимовий період замість зелених кормів до суміші додають травяне чи сінне якісне борошно, подрібнені моркву, буряки, гарбузи, гідропонну зелень та крейду, кісткове борошно, кухонну сіль.

У господарствах із змішаним типом годівлі максимально використовують корми власного виробництва (буряки, гарбузи, картоплю, комбінований силос, трав'яне і сінне борошно, зелену масу, тощо). У таких умовах до раціонів включають 70-80% концентрованих кормів, 10-15- соковитих, 3-5 - грубих і до 5-10 % кормів тваринного походження. Соковиті корми згодовують подрібненими, чи запареними або вареними. Запарені або варені корми поросята поїдають краще. Однак, годівля сисунів винятково вареними кормами формує їх зніженими, не зміцнює травний тракт, погіршує забезпеченість вітамінами. Кращою гарантією проти отруєнь, та товноціного надходження поживних речовин вважають згодовування коренів у сирому вигляді. У складі збалансованих раціонів цукрові буряки можуть складати для:

- відлучених поросят (жив. маса 30-45 кг) - до 30%,

- підсвинків на відгодівлі (жив. маса 50-70 кг) - до 40%,

- дорослих вибракуваних свиней - 55-60%.

Не можна сирі подрібнені коренеплоди згодовувати у суміші з дертю: тварини вибирають концкорми, через що збільшуються втрати корму. Зелені корми доцільно давати у вигляді пасти.

В умовах інтенсивного ведення свинарства великого значення набуває організація вирощування ремонтного молодняку - тварин з міцним здоровям, здатних проявляти високу відтворну здатність у жорстких умовах сучасних технологій виробництва (Богданов Г. О., 2006).

Для ремонту стада попередньо відбирають у віці 2 міс добре розвинутих, здорових поросят живою масою не менше 16-18 кг. їх відокремлюють в окрему групу і створюють умови, що забезпечують інтенсивний ріст і досягнення живої маси у 9 міс 120 кг для свинок і 150 кг для кнурців. Рівень годівлі ремонтного молодняку від 40 до 140-150 кг повинен забезпечувати середньодобовий приріст живої маси 600-700 г. при цьому слідкують, щоб жива маса збільшувалась без ознак ожиріння і порушення відтворних функцій.

Основу раціонів ремонтного молодняку за поживністю складають концентровані корми 65-80% у зимовий період і 75-90% - у літній. До суміші концкормів додають соковитих кормів - 12-20%, сінного борошна - 5-10, кормів тваринного походження - 3-5, а у літній період - зеленої маси бобових 7-20% (Герасимов В. І., ті ін., 2003).

Комбікорм і коренеплоди згодовують у сирому вигляді, оскільки варка і запарювання руйнують вітаміни і тим симим знижують біологічну цінність кормів. За використання самогодівниць і годівлі до схочу для попередження надмірного споживання корму і ожиріння ремонтного молодняку до складу комбікормів вводять сінне борошно та висівки. У літній період молодняк бажано утримувати у таборах з використанням пасовищ. Це підвищує резистентність організму, поліпшує здоровя, життєздатність і відтворні якості. Годують ремонтний молодняк 2 рази на добу, напувають досхочу.

свинина соковитий корм протеїн



ВИСНОВКИ З АНАЛІТИЧНОЇ ЧАСТИНИ

1. До групи соковитих кормів відносяться зелена маса, силосовані корми, сінаж, коренебульбоплоди та баштанні культури. Корми цієї групи мають високий вміст води - 40 % і більше, вітамінів, каротину, вуглеводів і мінеральних речовин.

2. Використання соковитих кормів у свинарстві дозволяє в певну міру покращити якість сперми, багатоплідність, молочність, та поліпшити якість мяса та сала.

3. Свиноматкам згодовують велику кількість соковитих кормів, які позитивно впливають на фізіологічний стан тварин, підвищують відтворну здатність та забезпечують одержання здорового молодняку. Також використання соковитих кормів забезпечує різноманітність раціонів за всіма компонентами і полегшує організацію нормованої годівлі свиноматок з метою запобігання їхньому ожирінню.

Отже, повноцінна й раціональна годівля тварин виступає одним з найбільш дійових зовнішніх факторів впливу на характер та інтенсивність обміну речовин і, як наслідок, зумовлює їх продуктивність.



2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

2.1 Основні технологічні параметри свиноферми

- кількість основних свиноматок в господарстві - 200 ;

- кількість опоросів в рік від основної свиноматки - 1,8;

- співвідношення основних і перевірюваних свиноматок - 1 : 0,5;

- співвідношення основних і перевірюваних кнурів - 1 : 0,4;

- багатоплідність основних і перевірю вальних свиноматок 9 та 8 гол.;

- система опоросів - сезонно- турова.

- запліднюваність свиноматок після першого осіменіння - 75%;

- число неблагополучних опоросів - 15%;

- число поросят під маткою на підсосі з урахуванням підсадки 10 - 11 гол.;

- відлучення поросят у віці 60 днів;

- бракування маточного стада - 30%;

- вибуття молодняку (продаж, вимушений забій, падіж) у віці:

0 - 2 міс. - 15%;

2 - 4 міс. - 12%;

4 - 7 міс. - 3%;

- середньодобові прирости:

поросят - сисунів - 180г;

відлучених поросят - 310г;

на відгодівлі - 500г.

2.2 План парування та опоросів свиноматок

План виробництва свинини починають складати з розробки параметрів відтворення і плану парування і опоросів свиноматок та надходження поросят.

В практиці свинарства є багато факторів, які потрібно враховувати при плануванні виходу опоросів та поросят, щоб планування було більш реальним. Так, наприклад, якщо спарувати 200 свиноматок, то не треба планувати, що буде одержано 200 опоросів. Пояснюється це тим, що частина свиноматок (10-25 %) залишаються незаплідненими. Реально і те, що 5-10% поросних свиноматок дають малоплідні опороси, або слабких, нежиттєздатних поросят. Все це потрібно враховувати при плануванні опоросів, щоб дорогі і енергозатратні маточні станки та обладнання використовувати раціонально і вирощувати гнізда по 10-12 поросят в станку.

Багатоплідність свиноматок при плануванні опоросів і виходу поросят повинна бути реальною. Часто на практиці планують не багатоплідність, тобто вихід новонароджених поросят, а вихід "ділових", тобто відлучених поросят, ховаючи цим загибель поросят до відлучення.

Виходячи з умов господарства планують опороси свиноматок за певною системою (табл. 2). При цьому бажано, щоб опороси були туровими, тобто, група свиноматок, яку буде обслуговувати один робітник, повинна опороситись за короткий строк - за 2-3 дні. Це дає можливість формувати повноцінні гнізда, підсаджуючи поросят від одних свиноматок до інших, уникати малоплідних гнізд, а також відсаджувати поросят від занадто багатоплідних свиноматок, в яких народжується більше поросят, ніж вони мають діючих сосків.

При сезоно-туровій системі одержуюють в січні-лютому перший тур, а в липні-серпні - другий тур опоросів основних свиноматок. Перевіювані свиноматки дають тур опоросів у травні-червні, коли їх можна приймати частково в літніх таборах.

Ця система має свої переваги: опороси проходять в найкращі сезони з сталою вологістю повітря, достатньо забезпечених якісними кормами. Це дає можливість формувати повноцінні гнізда, підсаджуючи поросят від одних свиноматок до інших, уникати малоплідних гнізд, а також відсаджувати поросят від занадто багатоплідних свиноматок, в яких народжується більше поросят, ніж вони мають діючих сосків. Але сезонність, нерівномірність надходження приплоду вимагає на 25 % мати більше приміщень, які періодично залишаються незайнятими. План парування та опоросів господарства на 200 основних свиноматок складається за слідуючою формою (табл. 2).

План парувань, опоросів і одержання поросят Таблиця 2

Місяці року	Парування минулого року	Парування планового року	Кількість опоросів і вихід поросят
			від основних	від перевір.	разом
		Основн.	Перевір.	опоросів	поросят	опоросів	поросят	опоросів	поросят
1.			100	100	900			100	900
2.				100	900			100	900
3.		97
4.		98
5.						100	800	100	800
6.
7.				82	738			82	738
8.				83	747			83	747
9.	100 х 1,15 х 1,03 = 118
10.	118
11.
12.
За рік	200	195	100	365	3285	100	800	465	4085

Отже, від 200 основних протягом року свиноматок буде одержано: 3285 гол. поросят. Від 100 перевірюваних свиноматок протягом року буде одержано: 800 поросят (в травні). Разом за рік буде одержано 4085 гол. поросят.



2.2 Розрахунок виконання виробничої програми

Виробнича програма свиноферми на 200 основних свиноматок із шлейфом зводиться до таких розрахунків: оскільки, загальний приплід складає 4085 гол, то:

- з 4085 голів приплоду 15%, або 613 голів поросят становитиме відхід;

- відібрано на ремонт стада 5%, або 204гол.;

- реалізовано населенню:

у віці 0 - 2 міс. (15%), або 613 гол. х 8кг = 49,04 ц у живій масі;

у віці 2 - 4 міс. (12%), або гол. х 20 кг = 98 ц у живої маси;

у віці 4 - 7 міс. (3%), або гол. х 60 кг = 73,8 ц у живої маси;

- поставлено на відгодівлю решту, що залишились, а саме:

4085 - (613 + 204 + 613 + 409 + 123)= 2042 гол. х 120 кг = 2450,4 ц живої маси;

- вибраковка основних свиноматок 30% = 71гол. х 1,8 ц = 27 ц живої маси;

- вибраковка перевірюваних свиноматок 29 гол. х 1,2 ц = 34,8 ц живої маси;

- вибракування основних кнурів 30%= 6 гол. х 2 ц = 12 ц живої маси;

- вибракування перевіюваних кнурів: 2 гол. х 1,8 ц = 3,6 ц живої маси.



Отже, загальне виробництво свинини в живій масі становитиме 2748,64 ц за рік.

Для виробництва свинини необхідно максимально використати теплий період року. Із зимового туру опоросів необхідно відібрати молодняк для ремонту стада, а решту максимально відгодовувати і реалізувати протягом поточного року на м'ясо, використавши вигульні майданчики.

Приплід другого туру (липень - серпень) максимально реалізувати населенню в різному віці, щоб менше залишалось на зимівлю.

2.3 Розрахунки в приміщеннях для свиней

Для утримання свиней необхідно використати існуючі приміщення, або спроектувати нові. Для цього користуються встановленими параметрами площ (табл.3).

Розрахунок потреби в приміщеннях для свиней Таблиця 3

Групи свиней	Поголів'я, гол.	Норматив	Необхідно	Глибина станка, м	Фронт годівлі, м/гол.
		період утримання, дні	кількість голів у станку, гол.	станкової площі, м/гол.	кількість загальної площі, м/гол.	станків, шт.
Кнурі	20	365	5	2,5	50	4	3,5	0,45
Свиноматки: -холості	200	21	12	2	400	17	3,5	0,45
-супоросні	200	108	12	2	400	17	3,5	0,45
-підсисні	200	60	1	7	1400	200	2,5	0,45
Поросята відлученні	4085	60	25	0,35	1430	159	2,5	0,2
Ремонтний молодняк	204	130	10	0,9	184	20	2,7	0,3
Відгодівля	2042	160	25	0,8	1634	82	2,7	0,35

Отже, відповідно встановленим нормативам станкової площі на одну голову свиней різних статево-вікових груп у таблиці 3 розрахована загальна площа та кількість станків необхідних для даного поголів'я свиней. Для кнурів необхідно 4 станки, для холостих свиноматок 17, для супоросних 17, для ремонтного молодняку 20 станків, для відгодівельного молодняку 82 станки.

2.4 Розрахунок потреби в кормах, воді, підстилці та виходу гною

Виробництво кормів у кожному господарстві повинно спрямовуватись так, щоб повністю забезпечувати потребу в них тварин.

Виходячи з кількості середньорічного поголів'я та науково обґрунтованих річних норм кормових одиниць і перетравного протеїну для окремих статево-вікових груп тварин визначають потребу в кормах (табл.4).

Потрібно забезпечити не менше 103 г перетравного протеїну на кожну кормову одиницю. Якщо в господарстві можуть забезпечити лише 90 г перетравного протеїну на кормову одиницю, то загальна потреба кормових одиниць на рік зростає на 14 %, а на 1 ц приросту будуть витрати складати замість 6,26 ц корм. од. - 7,17 ц, тобто на 0,91 корм, одиниці більше.

Найбільший вихід кормових одиниць з 1 га посіву зернових культур дає кукурудза, на другому місці озимі, на третьому - ячмінь. Горох хоч і поступається за врожайністю і виходом кормових одиниць, однак дає високий вихід протеїну з 1 га. З рослинних кормів горох є основним джерелом протеїну в раціонах свиней, проте згодовувати його свиням можна лише в межах 15-20 % від маси концентрованих кормів, залежно від віку свиней. Поросятам взагалі згодовують лише екструдований горох.

При підборі зернових кормів потрібно враховувати не тільки їх урожайність, а і продуктивну дію при виробництві свинини. За даними науково-дослідного інституту свинарства для одержання 1 кг приросту молодняку свиней на відгодівлі потрібно в моно зернових раціонах витратити 4 кг ячмінної дерті, 4,6 кг -кукурудзяної і до 7,9 кг пшеничної дерті, якщо додати амінокислоти, то витрати зерна зменшаться, відповідно до 3; 3,2 і 3,4 кг.

Потребу в натуральних визначаємо залежно від загальної потреби і заданої структури кормів. Рекомендовано в структурі кормів для свиней використовувати 70 % концентрованих кормів (табл.5). Спочатку за структурою, виходячи з річної потреби в кормах, визначаємо потребу в основних кормах в кормових одиницях, залежно від питомої ваги кожного корму, а потім, знаючи поживність 1 ц кормів, визначаємо потребу даного корму в натурі.

Таблиця 4 Річна потреба господарства в кормах, кормових одиницях і перетравному протеїні для свиней

Виробничі групи	Середньорічне поголів'я, гол.	На одну середньорічну голову, ц.	Річна потреба, ц.
		корм. од.	перетравний протеїн	корм. од.	перетравний протеїн
Кнури	20	16,9	2,2	338	44
Свиноматки: -поросні і холості -підсисні	100	18,8	2,0	1880	200
	100	25	3,0	2500	300
Поросята -групи 0-2 міс. -групи 2-4 міс.	613	1,74	0,18	1066,6	110,34
	1021	5,7	0,72	2793	352,8
Молодняк ремонтний	204	11,5	1,21	2346	246,84
Молодняк на відгодівлі	2042	10,1	0,94	20624,2	1919,5
Всього	2956	-	-	31343,2	3140,5

Для створення міцної і стабільної бази в свинарських господарствах, що виробляють свинину на власних кормах, необхідно збільшити кількість зернових культур в структурі посівів до 60-65 %, в т. ч. гороху - до 7-8 %. У вирішенні проблеми фуражного зерна важливу роль потрібно відводити ячменю, який є традиційним основним кормом при вирощуванні і відгодівлі свиней, особливо незамінним при підгодівлі поросят і виробництві бекону. Тому в структурі посівів він повинен займати основне місце серед зернових фуражних культур.

Річна потреба в натуральних кормах Таблиця 5

Корми	Питома вага від загальної поживності, %	Кормових одиниць, ц.	Поживність	Натурального корму
Концентрати	70	21940,24	1,12	17967,9
В т. ч. ячмінь	35	10970,12	1,15	8749,6
Горох	15	47014,8	1,18	3654,5
Пшениця	10	3134,32	1,28	2245,9
Овес	5	1567,2	1,00	1567,2
Кукурудза	5	1567,2	1,33	1178,3
Трав'яне борошно	5	1567,2	0,57	2749,5
Коренеплоди	12	3761,2	0,12	3134,3
Зелена маса бобових	10	3134,32	0,18	17412,9
Збиране молоко	3	940,3	0,13	7233,1
всього	100	95596,9	Х	48480,3

Виходячи з розрахунків річної потреби в натуральних кормах табл. 5, бачимо, що на рік необхідно 48480,3 ц натурального корму.

При плануванні виробництва свинини потрібно враховувати не тільки потребу в кормах, а й потребу у воді, так як на 1 кг сухої речовини корму необхідно 7-8 л води. Норми споживання води залежать від віку, продуктивності свиней, умов утримання, способів напування, температури у приміщеннях, структури раціонів тощо. Почуття спраги у свиней з'являється в разі втрати організмом 7 % води від загальної живої маси, а втрата 10 % веде до загибелі свиней від обезводнення.

Новонародженим поросятам на 1 кг маси тіла необхідно 165-200 г води на добу, а з віком потреба зменшується до 40 г. Температура води взимку при напуванні дорослих свиней повинна бути 10-16°С, для поросят - 16-20 °С. Вода для напування свиней повинна відповідати вимогам ДСТ 2874-82 "Вода питна". Колі-титр її повинен бути не менше 3.00 в 1 мл, а колі-індекс не більше 3 в 1 л. Розрахунок річної потреби у воді проводитмо за нормами. Окремо визначаємо потребу питної води та загальну потребу у воді (табл.6). Поголів'я підсисних свиноматок у розрахунках береться без поросят, так як норма на свиноматку враховує і потребу поросят.

Новонародженим поросятам вода потрібна з 3 дня життя, вода повинна бути підігріта до 20-22°С.

Розрахунок річної потреби свиноферми у воді (тонн) Таблиця 6

Виробничі групи	Середньорічне поголів'я	Норма на середньорічну голову на рік	Всього води
		всього	в т.ч. для напування	загальна потреба	в т.ч. для напування
Кнури	20	9,1	3,65	182	73
Свиноматки холості і поросні	100	9,1	4,3	910	430
Свиноматки підсисні з приплодом	100	21,9	7,3	2190	730
Поросята 2-4 міс.	490	1,8	0,7	882	343
Ремонтний молодняк	204	5,5	2,2	1122	488,8
Молодняк на відгодівлі	2042	5,5	2,2	11231	4492,4
Всього	2956	-	-	16517	6557,2

Отже, виходячи з відповідних норм на середньорічну голову на рік для даного поголів'я необхідно 16517 т води - загальна потреба; в тому числі 6557,2 т води для напування.

Для організації ветеринарного захисту і профілактичних заходів на свинофермах потрібно знати вихід гною і здійснювати постійно видалення його з приміщень та забезпечити зберігання, дозрівання та раціональне використання. Кількість і якість гною залежить від віку свиней, раціону та способів утримання.

Добове виділення гною залежить від структури раціонів, кількості кормів і їх консистенції. На комплексах із закінченим циклом в середньому на 1 голову вихід гною за добу складає 4,5 кг при вологості 88,1 %, тобто 1,64 тонн за рік. Але треба враховувати, вихід гною на свинофермах в середньому на 1 голову буде досягати за рік 2,5-2,7 тонн. Розраховуємо вихід гною і сечі в розрізі виробничих груп і за нормами виходу гною на середньорічну голову, тобто на рік (табл. 7).

Таблиця 7 Розрахунок виходу гною в розрізі виробничих груп свиней (тони)

Виробничі групи	Середньо-річне поголів'я	Вихід від середньорічної голови на рік	Вихід за рік всього
		Гною	Сечі	Гною	сечі
Кнури	20	3,28	2,2	65,6	44
Свиноматки холості і поросні	100	3,28	2,2	328	220
Свиноматки підсисні з приплодом	100	4,4	3,65	440	365
Поросята 2-4 міс.	490	0,9	0,3	441	147
Ремонтний молодняк	204	1,8	0,9	367,2	183,6
Молодняк на відгодівлі	2042	1,8	0,9	3675,6	1837,8
Всього	2956	-	-	5317,4	2797,4

Отже, загальний вихід гною за рік від усього поголів'я (табл. 7) становить 5317,4 т; сечі - 2797,4 т.

На свинофермах, де мікроклімат не стабільний, опалення і вентиляція приміщень незадовільні, прибирання гною проводиться від 1 до 2-х разів на день для підтримки гігієнічних умов утримання свиней застосовують підстилку. Для цього частіше використовують солому злакових культур.

Використовуюємо норми потреби в підстилці на середньорічну голову і визначаємо загальну річну потребу ферми (табл. 8).

Підстилка захищає свиней від забруднення, механічних пошкоджень і застуди. Вона вбирає сечу, шкідливі гази, а змішуючись з твердими виділеннями і сечею тварин, утворює цінне добриво -- гній. Свиням частіше застосовують змінну підстілку, яку міняють щодня, але вже є альтернативні технології утримання свиней на глибокій підстилці, яку замінюють 1-2 рази в рік.

Розрахунок річної потреби свиноферми у підстилці (тони) Таблиця 8

Виробничі групи	Середньорічне поголів'я	Норма на середньорічну голову	Загальна потреба
Кнури	20	0,55	11
Свиноматки холості і поросні	100	0,73	73
Свиноматки підсисні з приплодом	100	2,2	220
Поросята 2-4 міс	490	0,3	147
Ремонтний молодняк	204	0,5	102
Молодняк на відгодівлі	2042	0,5	1021
Всього	2956	-	1574

Виходячи з проведених розрахунків (табл.8) для 2956 голів свиней свиноферми необхідно 1575 т підстилки на рік.

2.6 Розрахунок економічної ефективності виробництва свинини