Діагностичні аспекти хламідіозу великої рогатої худоби в СТОВ "Батьківщина" Срібнянського району Чернігівської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему

Діагностичні аспекти хламідіозу великої рогатої худоби в СТОВ «Батьківщина» Срібнянського району Чернігівської області

Вступ

Сьогодні серед інфекційних хвороб, що знижують ефективність тваринництва в багатьох регіонах України, зокрема в Чернігівській області, значне місце займає хламідіоз великої рогатої худоби. У залежності від серовару і вірулентності штаму, ендо- і екзогенних факторів, хламідії спричинюють різні форми захворювань або безсимптомне хламідієносійство. У биків хламідії спричинюють уретрит, орхіт, баланопостит, везикуліт, у корів - аборт, народження мертвого чи слабкого потомства, цервіцит, вагініт, ендометрит, безплідність, мастит, у телят - пневмоентерит, гастроентероколіт, поліартрит, бронхопневмонію, кератокон'юнктивіт, кератокон'юнктивіт, енцефаломієліт. Нерідко хламідіоз великої рогатої худоби перебігає в асоціації з збудниками ПГ-3, інфекційного ринотрахеїту, аденовірусною інфекцією, вірусною діареєю, сальмонельозом, пастерельозом, мікоплазмозом, бруцельозом, що в значній мірі загострює інфекційний процес і ускладнює діагностичні, лікувальні і профілактичні заходи. Незважаючи на те, що в Україні ця проблема у значній мірі вивчена окремими авторами, виникає нагальна потреба у подальшому вивченні клініко-епізоотологічних особливостей перебігу і прояву хламідіозу у великої рогатої худоби, виділенні, ідентифікації і вивченні біологічних властивостей збудника хвороби, удосконаленні методів лабораторної діагностики і розробки науково обґрунтованих заходів боротьби з цим захворюванням.

Тому, метою нашої роботи було провести серологічний моніторинг, вивчити симптоматику захворювання, виділити, ідентифікувати і визначити біологічні властивості збудника, удосконалити існуючі методи імунологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби. Для досягнення мети були поставлені наступні задачі: вивчити епізоотичну ситуацію щодо хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області; вивчити особливості перебігу хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області; удосконалити методи серологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби.

1. Огляд літератури

рогатий хламідіоз худоба серологічний

В даний час хламідіоз великої рогатої худоби має широке поширення, проте, до цих часів є маловивченою інфекційною хворобою. Методам діагностики, профілактики і боротьби з цією хворобою в даний час приділяється мало уваги, не дивлячись на те, що хламідіоз великої рогатої худоби є типовим зооантропонозом [3; 6]. У більшості скотарських господарств наявність хламідіозу приховується ветеринарними лікарями або його діагностика не проводиться взагалі [50].

Етіологія. Збудники хламідіозу великої рогатої худоби відносяться до відділу Gracillicutes, порядку Chlamydiales, родини Chlamydiaceae, видам: Chlamydophila psittaci, Chlamydophila pecorum і Chlamydophila abortus. Відсоток гомології ДНК виду Chlamydophila psittaci із ДНК виду Chlamydophila pecorum складає від 1 до 20%. Вид Chlamydophila pecorum не викликає хворобу у птиць, відкритий у 1992 році [1; 129].

Хламідії стійкі до ефіру, зберігаються в тваринницьких приміщеннях 5 тижнів, на пасовищі - декілька тижнів, в колодязній воді - 17 днів, в снігу - 18 днів, під снігом - 29 днів, у пастеризованому молоці - 23 дні. Кип'ятіння знищує хламідій за 5-7 хвилин, 70% етиловий спирт - 2-10 хвилин, температура 70-80 градусів - 10 хвилин, деззасоби: 0,5% розчин фенолу, 5% розчин лізолу, 0,1% розчин формальдегіду, 0,2% розчин перманганату калію, 2% розчин хлораміну і їдкого натра - за 2 години [69]. Ускладнення сучасної класифікації хламідій, ймовірно, є неминучим наслідком накопичення знань про нових представників цієї групи мікроорганізмів, а також вдосконалення методів діагностики і дослідження різних бактерійних збудників в цілому [170].

Слід проте відзначити, що думка про необхідність рекласифікації сімейства Chlamydiaceae і виділення окремого роду Chlamydophila у його складі спочатку не знаходило однозначного схвалення в хламідіологів. На думку R.S. Stephens, «введення нової таксономії і номенклатури для хламідій викликає занепокоєння з точки зору охорони здоров'я. Назва Chlamydiae не посприяло належним чином справі освіти, необхідної для ефективного контролю за поширенням хламідійной інфекції, оскільки само по собі є важким для сприйняття. Проте, заміна цієї назви на яке-небудь інше може надати небажаної дії на суспільне усвідомлення, зважаючи на втрату вже укоріненої значимості поняття Chlamydiae» [27]. Проте, на думку K. Everett, нова класифікація «забезпечує послідовний підхід для визначення відомих видів хламідій і одночасно є логічною основою для опису нових таксонов з використанням критеріїв, встановлених для інших важливих філогенетичних груп бактерій» [12; 118].

Епізоотологічні дані. До хламідіозу сприйнятлива велика рогата худоба не залежно від віку, статі і породи. Окрім великої рогатої худоби сприйнятливі багато видів тварин: вівці, кози, свині, коні, кішки, собаки, миші, голуби, горобці і інші види, а також людина. Джерело збудника інфекції: клінічно хворі тварини, безсимптомні носії і реконвалесценти - носії. Хламідіоносійство може тривати до 2-3 років [73].

Часто, окрім великої рогатої худоби, джерелом збудника є птиці (голуби, горобці), кішки, миші, полівки і щури. Не можна виключати обслуговуючий персонал, як джерело збудника інфекції. Для хвороби характерна природна вогнищевість, резервуаром є близько 39 видів диких птиць. Крім того, резервуаром збудника інфекції можуть бути різні мишоподібні гризуни і дикі хижаки. Так само є відомості, що хламідії виявлені в рослинах [106]. Хламідії виділяються з організму різними шляхами: з молоком, сечею, калом, навколоплідними водами, спермою, мокротою, а також з ексудатом зі свищів уражених суглобів. Зараження відбувається трансплацентарним, аліментарним, аерогеним, кон'юнктивальним, статевим, лактогенним (різновид аліментарного), трансмісивним і контактним (при проникненні збудника через пошкоджену або мацеровану шкіру) шляхами. У трансмісивному шляху передачі грають роль кровососучі комахи і паразитоформні кліщі, у тому числі кліщі видів Ixodes ricinus і Dermacentor marginatus [53; 172].

Для хвороби характерна стаціонарність. При виникненні хвороби в благополучних господарствах відзначають епізоотії, а в стаціонарно неблагополучних господарствах хвороба виявляється зазвичай у вигляді ензоотичних спалахів і спорадичних випадків (хворіє переважно молодняк). Сезонність при хламідіозі зазвичай не виражена, хворобу реєструють круглий рік. Але в деяких господарствах відзначають зімово-весняну, весняно-літню або літньо-осінню сезонність. Сезонність пов'язана з плануванням масових отелів в певну пору року [95].

Хламідіозну бронхопневмонію реєструють зазвичай у тварин до 6-ти місячного віку, проте частіше хворіють 15-20-денні телята. Зараження частіше відбувається аліментарним шляхом, рідше аерогенним і іншими шляхами. Бронхопневмонія може реєструватися і у дорослих тварин. Хламідіозний енцефаломієліт частіше реєструють у тварин до 6-ти місяців, але він може виникати і у дорослих тварин. Енцефаломієліти виникають як спорадичні випадки, частіше в літньо-осінній період. Хламідіозний ентерит зазвичай реєструють у тварин до 6-ти місяців, але частіше в 3-10-денному віці. Як виняток зустрічається у дорослих тварин. Хламідіозний ентерит - найбільш поширена форма хламідіоза у телят. Хламідіозний поліартрит, як правило, реєструють в 3-20-ти денному віці. Ця форма хламідіозу широко поширена у Західному Сибіру (до 90%), сезонність зазвичай літньо-осіння. Хламідіозний кон'юнктивіт реєструють з народження або в 10-20-денному віці [84].

Хворобу реєструють у великої рогатої худоби різного віку, але частіше захворює молодняк до 6-ти місячного віку, незалежно від статі. Джерелом збудника інфекції є хвора велика рогата худоба і хламідіоносії. Так само джерелом збудника є кішки, що знаходяться на території комплексу. Ймовірно, певну роль, як джерело збудника, грають інфіковані миші, щури, птиці і обслуговуючий персонал. У інфікованих корів хламідії виділяються в зовнішнє середовище з сечею, калом, молоком, навколоплідними водами, ексудатом із статевих органів, мокротою і повітрям, що видихається [85]. Чинниками передачі є підлога, підстилка, годівниці, напувалки, корм, вода, контаміновані збудником хвороби, молоко, молозиво, плоди, що абортували, і плодові оболонки, а також інвентар (мітли). Дорослі тварини заражаються аерогенним і аліментарним шляхами. Так само зараження відбувається при лежанні: статеві органи і мацерована шкіра здорових корів стикаються із підлогою, контамінованою навколоплідними водами і ексудатом із статевих органів хворих корів [69; 174].

Перебіг і симптоми хвороби. Виділяють декілька клінико-анатомічних форм хламідіозу: уретрит, орхіт, аборт, ендометріт, вагініт, гастроентерит, бронхопневмонія, поліартрит, енцефаліт, кон'юнктивіт, мастит, проте часто хвороба перебігає у змішаній формі. У корів хвороба виявляється у формі абортів, народження мертвих і нежиттєздатних телят, виродків, ендометріту, цервіциту, вагініту, маститу і в інших формах (пневмонія, ентерит) [96; 152].

У телят розрізняють дві основні форми хламідіозу: внутрішньоутробний і постнатальний. Для внутрішньоутробного хламідіозу характерний розвиток ентериту, поліартриту і енцефаліту, які спостерігаються одночасно, відразу після народження теляти. При постнатальному хламідіозі у віці 3-10-ті днів реєструють ентерит, у 10-20-денному віці - поліартрит, риніт, кон'юнктивіт, у 15-30-денному віці - бронхопневмонію.

При хламідіозному поліартриті відзначають лихоманку до 40,6 градусів, виснаження, атаксію, адинамію, хворобливість і припухання ділянки суглобів, підвищення місцевої температури. Хвороба може виявлятися і у вигляді моноартриту. Синовія уражених суглобів має знижену в'язкість, сіруватий відтінок і містить пластівці фібрину [139]. Через 20-30 днів після виникнення артриту з'являються свищі на латеральній і дорсальній поверхнях, з яких виділяється серозно-фібрінозний ексудат. Частіше уражуються скакальні і колінні суглоби, рідше зап'ястні і ліктьові. Так само при цій формі відзначають тендініти, тендовагініти і періартрити [79].

Інколи телята народжуються з ураженими суглобами. Артрити виявляються збільшенням і хворобливістю зап'ястних і скакальних суглобів, підвищенням місцевої температури, лихоманкою, пригніченням, скутістю рухів, анорексією і виснаженням. Так само хвороба у телят виявляється у вигляді «диспепсії» і гастроентериту постмолозивного періоду. «Диспепсією» хворіють більшість телят, проте довести роль одних лише хламідій у виникненні патології органів травлення складно [115].

Найбільше поширення серед телят має респіраторна форма хламідіозу, менш поширені фібрінозні поліартрити і моноартрити, і, ще рідше зустрічаються змішані форми (пневмонія і артрит). Гастроентерити не враховувалися, оскільки в господарстві не ведеться їх облік, а також через те, що мала характерність змін у кишечнику не дозволяє поставити діагноз на хламідіоз. Майже у всіх телят у 2001 році зустрічалася диспепсія, проте серед них телят хворих хламідіозом могло виявитися не більш 17% (якщо враховувати, що при хламідіозі у телят дуже рідко уражується лише один кишечник). Зменшення випадків захворювання телят хламідіозом у 2000 році пов'язане із суворим виконанням протиепізоотичних заходів (у зв'язку з ліквідацією лептоспірозу) [90]. Збільшення у 2001 році випадків захворювання телят хламідіозом пов'язане з введенням великої кількості первісток у молочне стадо і несуворим виконанням протиепізоотичних заходів. Серед телят не реєструвалися випадки хламідіозних енцефаліту і кон'юнктивітів або їх облік в господарстві не вівся. Беручи до уваги наявні дані, можна затверджувати, що хламідійна інфекція не тільки різко знижує м'ясну й молочну продуктивність тварин, але й призводить до тимчасової або постійної безплідності тварин [89; 142].

Патологоанатомічні зміни. Плоди, що абортували, до 6-ти місяців стільності не мають яскраво виражених уражень: велика кількість червонуватої рідини в плевральній і черевній порожнинах, червонуватий набряк підшкірної клітковини. Абортовані плоди на 7-9 місяці стільності мають виражені ураження: анемія слизових оболонок, набряки шкіри і підшкірної клітковини (особливо голови), крововиливи, асцит, збільшення лімфовузлів, печінки і селезінки [81; 145].

У легенях виявляють дрібні рубці, синехії між долями, інколи - активну катарально-гнійну пневмонію. У кишечнику виявляють складчатість і потовщення слизової оболонки, рясну клітинну інфільтрацію власної пластинки слизової оболонки. Нерідко виявляють ендокардит, гломерулонефріти і клітинні інфільтрати у міокарді. Плодові оболонки набряклі, в котіледонах дрібні некротичні вогнища. Відзначають гепатит і спленіт з лімфогистіоцитарною інфільтрацією [97].

У 100% телят, хворих на хламідіоз, на розтині знаходять катаральний гастроентероколіт. У телят з внутрішньоутробним хламідіозом і постнатальним хламідіозом у віці до 30 днів виявляють гіпоплазію і макрофагальну реакцію лімфоїдної тканини тімусу, селезінки, серозний лімфаденіт, реакцію регіонарних лімфовузлів [87; 146]. У тварин старшого віку на перший план виступають гіперпластичні процеси. При внутрішньоутробному хламідіозі завжди виявляють інтерстиціальну пневмонію, серозний або некротичний менінгоенцефаліт, серозно-геморагічний або серозно-фібрінозний поліартрит. При постнатальному хламідіозі виявляють, на відміну від внутрішньоутробного, серозний менінгіт, серозний синовіт або серозно-фібрінозний артрит, рідше гнійний артрит] 96].

У хворих телят на розтині так само знаходять: катаральний бронхіт, бронхіоліт, перібронхіт, інтерстиціальну пневмонію краніальних часток (рідше осередкову катаральну або крупозну пневмонію), гіперплазію лімфовузлів (заглоткових, бронхіальних і середостінних), серозно-фібрінозноє запалення плеври, перикарду і очеревини, а також продуктивний спленіт і гепатит, дистрофію паренхіматозних органів, інтерстиціальний нефрит і міокардит. У биків знаходять осередковий некротичний орхіт, фібрінозний періорхіт, уретрит, простатит, епідідіміт, постит і фунікуліт [61].

Методи діагностики. Існуючі методи діагностики хламідіозу (клиніко-епізоотологічний, бактеріологічний, серологічний і інші) дозволяють правильно оцінити епізоотичну ситуацію й здійснювати протиепізоотичні заходи. Однак досягти швидкого й повного виявлення всіх заражених тварин, а також надійного оздоровлення поголів'я великої рогатої худоби й інших видів тварин з їхнім застосуванням вдається далеко не завжди. Тому неодноразово вітчизняними й закордонними вченими вживали спроби вдосконалення діагностики цієї інфекції. Значна увага приділялася алергійному методу діагностики. Але поки не вдалося одержати високоефективний алерген, придатний для масових досліджень тварин. Тому була поставлена мета - вишукати такий препарат [54; 152].

У попередніх досвідах (1993 рік), проведених на природно інфікованих тваринах, було підтверджено, що внутрішкірна алергійна проба може служити досить простим і в той же час ефективним діагностичним тестом на хламідіоз. Надалі (1994-1995 р.) дослідження показали, що групоспецифічний алерген, виготовлений із хламідій виду Chlamydophila psittaci і введений внутрішньошкірно в ділянці середньої третини шиї у дозі 0,2 мл, дозволяє об'єктивно оцінити інфекційний статус тварин, і зокрема великої рогатої худоби, і виявити додатково до РТЗК від 45% до 100% інфікованих корів. Основна перевага алергійної проби перед іншими методами полягає у тому, що вона дозволяє ветеринарному фахівцеві з'ясувати епізоотичну ситуацію щодо хламідіозу в дуже короткий термін (24-72 години), не звертаючись до дорогих і трудомістких лабораторних досліджень [114]. Таким чином, діагностика хламидиозу великої рогатої худоби й інших видів тварин може бути істотно поліпшена за рахунок впровадження в широку ветеринарну практику внутрішкірної проби групо - або видоспецифічним алергеном хламідій [80; 104].

Для постановки діагнозу на хламідіоз треба враховувати епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни, дані серологічного дослідження, результати «вірусологічного дослідження», мікроскопії і біопроби. Підстава для постановки діагнозу - виділення культури хламідій. Патогномонічним для хламідіозу телят є виявлення хламідій в цитоплазмі синовіоцитов і ентероцитів. З патматеріалу виготовляють мазки-відбитки, які забарвлюють одним з декількох методів: по Стемпу, Маккіавелло, Хіменесу, Кастаньеда, Романовському-Гімзе або забарвлюють акридіновим помаранчевим [62]. У телят за життя проводять риноцитоскопію - ватним тампоном беруть мазок з вентральних носових ходів і готують мазки-відбитки. Одночасно з мікроскопією мазков-відбитків проводять зараження 6-7-денних курячих ембріонів або лабораторних тварин (білих мишей, морських свинок). Можливе зараження культур клітин: нирки ягняти, легких мишат, Hela, Hep [96; 176].

Одним з методів діагностики є серологічне дослідження. У лабораторії частіше проводять реакцію тривалого зв'язування комплементу і реакцію зв'язування комплементу, рідше використовують реакцію імунофлюоресценції. Інколи використовують реакцію гемагглютінації, реакцію гальмування гемагглютінації і реакцію мікроаглютинації. Ці реакції використовують для виявлення групоспецифічного антигена і антитіл до нього. У практиці ці серологічні методи мають недостаточную достовірність [105].

Лікування. Тетрациклін і ерітроміцин використовуються кілька десятків років для лікування хламідійних інфекцій, але ці лікарські засоби усе ще широко використовують, це вказує на те, що стійкість до них не завжди є великою проблемою [32; 160]. Ефективність макролідів, таких як ерітроміцин або азалід, таких як азітроміцин імовірно пов'язана з їхньою здатністю досягати високих внутрішньоклітинних концентрацій, особливо в макрофагах [52]. Макроліди виявляються навіть у цитоплазмі клітин і фагосомах/лізосомах, тоді як азаліди схильні накопичуватися у фагосомах. Тетрацикліни так само проникають у клітини, але їх внутрішньоклітинне розташування мало специфічно для певних частин клітини [45]. Бета-лактамні антибіотики (пеніциліни й цефалоспоріни) або аміноглікозиди (гентаміцин) повільно проникають у клітини й мають помірну або низьку активність відносно хламіді. Існують значні технічні складності у визначенні стійкості хламидий до антибіотиків; Suchland зі співробітниками (2003) втановив, що мінімальна пригноблююча (МПК) різних антибіотиків для різних видів хламідій залежить від того, яку культуру клітин використовували в лабораторії, часі між зараженням і додаванням антибіотика, концентрації клітин і обраної стратегії пасажування. В основному, стійкість in vitro недостатньо корелює зі стійкістю при клінічному прояві у хворих [86; 156].

У цей час стійкість до основних антибіотиків, використовуваним для лікування гострих хламідійних інфекцій у людей, в основному не є великою проблемою. Клініцисти, вдоволені цією ситуацією, незважаючи на це повинні бути пильні [111]. Препаратами першого вибору є антібіотіки-тетрацикліни. Лікування цими препаратами не завжди дуже ефективно, при їх використанні слід розраховувати на 2 курси лікування з інтервалом 3-4 дня [16]. Ефективніший дібіоміцин, що наголошується практикуючими ветлікарами. Деякі лікарі рекомендують вводити непролонговані тетрацикліни у подвійній добовій дозі: 1) у тій же дозі, але 4 рази в день; 2) у подвійній разовій дозі. При важкому перебігу хвороби можна вводити внутрішньовенно доксицикліна гудрохлорид. Після лікування тетрацикліном інколи спостерігають хламідіоносійство. Хламідії можуть набувати резистентністі до тетрацикліну [110; 153].

Є дані, що новарсенол (препарат миш'яку) надає згубної дії на хламідій. За повідомленням Північно-кавказського зонального науково-дослідного ветеринарного інституту інактивовані протівохламідіозні вакцини володіють лікувальними властивостями. Серед хворих пневмоентерітами і пневмоніями телят після використання вакцини спостерігалося одужання без використання додаткових лікувальних засобів. Методика вакцинотерапії не розроблена. Як вакцину для лікування хронічних форм хламідіозу можна застосовувати орнітозний алерген. Орнітозний алерген розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду в співвідношенні 1:3, у перший день вводять підшкірно по 0,1 мл в 3 місця, додаючи щодня по одному місцю введення, на восьмий день вводять по 0,1 мл в 10 місць [58; 149]. Доцільно разом з хіміотерапевтичними засобами при лікуванні хламідіозу застосовувати імуноактівні засоби: циклоферон, нуклєїнат натрію, метилурацил, препарати ехінацеї, тімалін, тімоген, тактівін, тімоптін, пірогенал, продігиозан і левамізол [27; 28]. Краще в якості імуноактивного засобу застосовувати ронколейкин (інтерлейкин-2), що дозволяє вилікувати тварин навіть з важким імунодефіцитом. Ронколейкин застосовують в дозі 1-2 тисячі МЕ/кг (дорослі тварини) і 3-5 тисяч МЕ/кг (телята) по 3 ін'єкції з інтервалом 3-7 діб [24].

Імунітет. Хламідії - слабкі антигени і викликають утворення відносно невеликої кількості антитіл. У молоці і молозиві так само виявлені антитіла, але в титрах вище сироваткових. Ці антитіла виявляють тривалий час. При хламідіозі утворюються комплементзв'язуючі і нейтралізуючі антитіла. Сироваткові антитіла відносяться до імуноглобулінів класів М і G, а антитіла молока і молозива - до імуноглобулінів підкласу G 1 [11; 151]. У телят, що отримали антитіла з молозивом, до 35-го дня життя антитіла в крові не виявляють, тобто колостральний імунітет вже не попереджає хворобу. Високовірулентні штами хламідій після дачі молозива, що містить антитіла до них, все одно викликають системну інфекцію у телят. Хламідії у вірулентному стані виділені з крові із титром антіхламідійних антитіл 1:256 [31].

При хламідіозі виробляється мало нейтралізуючих антитіл, вони виділяються не постійно і в малих титрах. Нейтралізуючі антитіла можуть зв'язувати і гетерологічні ізоляти хламідій. Гуморальний імунітет при хламідіозі не грає вирішального значення. Важливу роль грає клітинний імунітет. Нейтрофільні лейкоцити можуть лізувати хламідії. Проте інколи хламідії можуть розмножуватися в нейтрофілах (у неімунному організмі) [12; 157]. За даними Пігаревського В.Е. певна роль у захисті організму належить і продуктам розпаду лейкоцитів. Для нейтралізації 1 летальної дози збудника достатні 0,2 міліграм тотального лейкоцитарного гістону і 0,25 міліграм лізосомних катіонних білків. Хламідії у певних умовах можуть розмножуватися в макрофагах, де вони захищені від антитіл і дії ліків [7].

Після фагоцитозу уламків ядер лейкоцитів і лейкоцитарних лізосом макрофаги набувають властивостей пригнічувати розмноження хламідій усередині самих себе. Макрофаги імунних тварин не підтримують розмноження хламідій і разом з мікрофагами пригнічують хламідемію. У імунних тварин при зустрічі зі збудником спостерігається прискорене утворення моноцитів[109]. Із 7-мі місячного віку у тварин в апікальних ділянках клітин бронхіол виявлені оксифільні ядра типу зернистої дистрофії, що відмежовують хламідії від ядра клітини. У новонароджених телят цих оксифільних гранул немає. Деякі вчені розглядають це явище як прояв імунітету. Для хламідіоза характерне гранулематозне запалення, що є проявом місцевого клітинного імунітету. У тканинах при цьому спостерігають скупчення макрофагів, моноцитів, лімфоцитів і плазмоцитів. На пізніх стадіях хвороби розвиваються алергічні і, можливо, аутоіммунні реакції - гломерулонефріти, ендокардит і васкуліти [34; 108]. На хламідії виробляється невелика кількість інтерферону. Хламідії малочутливі до інтерферону. Інактивований збудник не викликає вироблення інтерферону. Імунітет при хламідіозі нестерільний, проте після вакцинації інактивованими вакцинами виникає стерильний імунітет [35].

Профілактика й заходи боротьби. Комплектування держпідприємств, станцій і пунктів штучного запліднення, скотарських господарств проводять здоровими тваринами із благополучних щодо хламідіозу господарств. Необхідно дотримуватися принципу «все вільно - все зайнято» [57]. Завезених з інших господарств тварин треба карантинувати протягом 30 днів і досліджувати протягом цього періоду. Биків-плідників, ялівок, корів і молодняк старше 6 місяців варто досліджувати серологічно на хламідіоз 2 рази на рік. Не можна допускати контакту великої рогатої худоби з іншими видами тварин і птахами. Персонал, що має симптоми респіраторної хламідійної інфекції (тривалий кашель), не можна допускати до роботи без лікування. Встановлюють суворий облік випадків абортів, мертвонародження, безплідності, маститів, орхитів, уретритів, пневмоній, поліартритів. Варто розслідувати кожний випадок абортів, народження мертвих і нежиттєздатних телят, слабких телят і передчасних пологів. Регулярно проводять дератизацію, дезінсекцію, дезакаризацію й дезінфекцію. Не дозволяють гніздитися й годуватися птахам на тваринницьких об'єктах. На території ферм роблять видлов собак і кішок. Плаценту й абортовані плоди піддають технічної утилізації [62]. У родильних відділеннях і профілакторіях бажано щодня проводити дезінфекцію. Між приміщеннями й перед входом у профілакторій треба розміщати дезковрики, дезбар'єр повинен бути завжди заправлений. При встановленні діагнозу на хламідіоз господарство оголошують неблагополучним і накладають обмеження. Хворих тварин ізолюють протягом 30 днів і піддають лікуванню. Гній, підстилку й залишки кормів знезаражують біотермічно [61; 147]. Для дезінфекції приміщень, вигульних майданчиків, інвентарю й предметів догляду використовують 4% розчин їдкого натру або формаліну триразово з інтервалом 1 година. Вимушений забій хворих тварин проводять на санбойні. У неблагополучних господарствах всіх тварин вакцинують. Обмеження знімають через 30 днів після останнього випадку одужання хворих тварин і проведення заключних заходів. Благополучним вважається господарство, у якому: клінічні ознаки хвороби відсутні протягом 3 років, у сироватці крові тварин не налічується специфічних антитіл, тварин вакцинують протягом 2 років підряд [30].

1.1 Висновок з огляду літератури

Сьогодні серед інфекційних хвороб, що знижують ефективність тваринництва в багатьох регіонах України, зокрема в Чернігівській області, значне місце займає хламідіоз великої рогатої худоби. У залежності від серовару і вірулентності штаму, ендо- і екзогенних факторів, хламідії спричинюють різні форми захворювань або безсимптомне хламідієносійство. У биків хламідії спричинюють уретрит, орхіт, баланопостит, везикуліт, у корів - аборт, народження мертвого чи слабкого потомства, цервіцит, вагініт, ендометрит, безплідність, мастит, у телят - пневмоентерит, гастроентероколіт, поліартрит, бронхопневмонію, кератокон'юнктивіт, кератокон'юнктивіт. Нерідко хламідіоз великої рогатої худоби перебігає в асоціації з збудниками ПГ-3, інфекційного ринотрахеїту, аденовірусною інфекцією, вірусною діареєю, сальмонельозом, пастерельозом, мікоплазмозом, що в значній мірі загострює інфекційний процес і ускладнює діагностичні, лікувальні і профілактичні заходи.

Незважаючи на те, що в Україні ця проблема у значній мірі вивчена окремими авторами, виникає нагальна потреба у подальшому вивченні клініко-епізоотологічних особливостей перебігу і прояву хламідіозу у великої рогатої худоби, виділенні, ідентифікації і вивченні біологічних властивостей збудника хвороби, удосконаленні методів лабораторної діагностики і розробки науково обґрунтованих заходів боротьби з цим захворюванням.

2. Власні дослідження

2.1 Матеріали і методи дослідження

Дана дипломна робота виконувалась на базі фермерського господарства СТОВ «Батьківщина» Срібнянського району Чернігівської області, вірусологічному і епізоотологічному відділах ЧОДЛВМ та кафедри епізоотології та організації і економіки ветеринарної справи СНАУ.

Метою нашої роботи було провести серологічний моніторинг, вивчити симптоматику захворювання, виділити, ідентифікувати і визначити біологічні властивості збудника, удосконалити існуючі методи імунологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

- вивчити епізоотичну ситуацію щодо хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області;

- вивчити особливості перебігу хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області;

- удосконалити методи серологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби.

Об'єкт дослідження. Корови, нетелі, телята червоної степової і гольштино-фризської порід із тваринницьких господарств Чернігівської області.

Предмет дослідження: статистичні матеріали державних підприємств ветеринарної медицини; «Набір для серологічної діагностики хламідіоза великої рогатої худоби і свиней методом імуноферментного аналізу».

Методи дослідження. При виконанні роботи використовувалися бактеріологічні, серологічні, вірусологічні, гематологічні, епізоотологічні, клінічні, зоогігієнічні і статистичні методи досліджень.

Дипломна робота виконувалась протягом 2008-2010 рр. на кафедрі епізоотології та організації і економіки ветеринарної справи Сумського національного аграрного університету, у відділі вірусології Чернігівської обласної лабораторії ветеринарної медицини і в базових тваринницьких господарствах з різною формою власності Чернігівської області.

Базою даних із епізоотичної ситуації і клінічної характеристики хламідіозу великої рогатої худоби слугували матеріали ветеринарної звітності Управління ветеринарної медицини Чернігівської області, Чернігівської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини, районних лабораторій ветеринарної медицини і власні дослідження, проведені згідно «Методичним вказівкам по епізоотологічному обстеженню» (И.А. Бакулов і співпрац., 1982) і «Методів епізоотологічного дослідження і теорії епізоотичного процесу» (С.И. Джупина, 1991).

Виділення, ідентифікацію хламідій, вивчення основних біологічних властивостей ізолятів проводили відповідно до «Методичних вказівок до лабораторних досліджень на хламідійні інфекції сільськогосподарських тварин» (1986) і «Методичних рекомендацій з лабораторної діагностики хламідіозів сільськогосподарських тварин» (1999) з використанням діагностичних наборів біофабричного виробництва для діагностики хламідійних інфекцій сільськогосподарських тварин.

Матеріалами для виділення хламідій служили окремі ділянки плаценти і паренхіматозні органи плоду корів, що абортували, з яких готували 10% суспензію на розчині середовища Ігла (рн 7,2-7,4) з наступним очищенням і додаванням у встановленому порядку антибіотиків. Після чого отриману суспензію вводили в дозі 0,3 см³ у жовтковий мішок 6-7-добових курячих ембріонів. Заражені ембріони поміщали в термостат і інкубували при температурі 37,5 ± 0,5 °С і відносній вологості 75%. Загибель ембріонів протягом перших 3 діб вважали неспецифічною. В подальшому ембріони овоскопірували, тих що загинули - розтинали, витягали оболонку жовткового мішка, невеликий шматочок якої ретельно відмивали фізіологічним розчином і готували по два мазки-відбитки для проведення морфологічних досліджень. Іншу частину жовткової оболонки поміщали в пеніцилінові флакони і зберігали при температурі -25 ± 2 °С. Нову партію ембріонів (серійні пасажі) інфікували хламідіоутримуючою суспензією оболонок жовткових мішків загинувших курячих ембріонів не пізніше ніж через 24 години після їхнього розтину. Досліджуваний матеріал контролювали на стерильність шляхом висіву на МПА, МПБ, середовища Сабуро і Кітт-Тароцці. Забруднений матеріал знищували у встановленому порядку. Летальну дозу (ЕЛД 50/0,3см³) для курячих ембріонів визначали за методом Ріда і Менча.

Імунні сироватки до ізолятів хламідій одержували шляхом гіперімунізації морських свинок, вільних від спонтанних хламідійних антитіл. Тварин імунізували очищеною суспензією хламідій внутрішньочеревно чотирьохкратно з 7-добовим інтервалом в дозі 1-2 см³.

Вивчення ефективності набору для серологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби методом імуноферментного аналізу проводили в порівнянні з наборами для серологічної діагностики хламідіозів сільськогосподарських тварин у РЗК і РТЗК біофабричного виробництва (Херсонської біофабрики), дослідженню піддавалися проби сироваток крові корів і ялівок, у яких результат вагітності і післяпологових ускладнень характеризувалися абортами, народженням мертвого і нежиттєздатного приплоду, затримкою посліду, ендометритами, маститами, а також сироватки крові телят, з клінічним проявом хвороби діареєю, бронхопневмонією, артритами, кон'юнктивітом.

Економічну ефективність заходів, проведених в умовах виробництва, розраховували згідно «Методики визначення економічної ефективності ветеринарних заходів» (1982).

Статистичну обробку експериментальних даних проводили за методикою Н.П. Ашмаріна (1962).

2.2 Характеристика господарства

СТОВ «Батьківщина» є одним із найбільших господарств Срібнянського району. Складається воно із п'яти населених пунктів: с. Калюжинці, с. Карпилівка, с. Лебединці, с. Савинці Срібнянського району та с. Довгалівка Талалаївського району. Центральна садиба господарства знаходиться в с. Калюжинці. Відстань між населеними пунктами та центральною садибою складає відповідно - від 25 км до 41 км. Значна частина земельного масиву знаходиться на території Карпилівської селищної ради в південно-східній частині району. Найближчим великим містом є м Прилуки та м.Ніжин. До найближчої залізничної станції «Прилуки» 56 км.

Межує дане господарство із Сумською та Полтавською областями. Найближчими населеними пунктами Сумської області є с. Ярошиївка, с. Залатиха та с. Волошнівка, а Полтавської - с. Макушиха.

Грунтово-кліматичні умови. На території України СТОВ «Батьківщина» розташоване в умовах Лівобережного Лісостепу з помірно континентальним кліматом. Окремі елементи клімату можна характеризувати середніми багаторічними даними метеостанції Прилуки. Середня температура повітря за рік становить 6,6 °С, а найбільш холодного місяця - січня - 6,7 °С, найбільш теплого - липня - 19,8 °С. Максимальна температура влітку сягає 37-39 °С, а в зиму - 22-25 °С. Район розміщення господарства характеризується достатньою зволоженістю. Середня річна сума опадів становить 565 мм. В окремі роки сума опадів значно відхиляється від наведеної величини: в вологі роки досягає 700-800 мм, а найбільш сухі 300-400 мм. Розподіл опадів протягом року дуже нерівномірний. Найбільша кількість опадів припадає на вегетаційний період (близько 70% річної їх кількості). По геоморфологічній будові територія СТОВ «Батьківщина» належить до відрогів Полтавського плато. Воно являє собою систему вузьких вододілів, що тягнуться з півночі на південь і південний захід між річками Удай, Ромен, Сула, Хорол і Псьол. Внаслідок цього ділянки плато в значній мірі порізані ярами з досить крутими схилами. Крім того, тут зустрічаються і балки, що іноді досягають значної глибини. Виходячи з вищенаведеної характеристики господарства можна зробити слідуючи висновки:

· Територія господарства має досить сприятливі умови для вирощування багатьох сільськогосподарських культур і зокрема цукрового буряка;

· З точки зору економіки господарство розташоване не зручно, тому що для ведення торгівлі знаходиться на значній відстані від великих населених пунктів та залізної дороги.

Структура земель і посівні площі. Значна частина земель знаходиться на території Карпилівської сільської ради, а решта на території Калюжинської, Савинської, Юрківської сільських рад. Основна частина земельних угідь представлена чорноземами типовими глибокими слабо гумусовими крупнопилувато-легкосуглинковими на лесованих суглинках. Структура земельних угідь наведена в табл. 1.

Таблиця 1. Структура земельних угідь господарства

Останні чотири роки господарство, так як і більшість по Україні, спеціалізується на вирощуванні кукурудзи на зерно. Також в рослинництві із зернових вирощують: озиму пшеницю, овес та ячмінь. Серед багаторічних трав перевага надається еспарцетові, конюшині, а особливо люцерні. Нажаль бобових та технічних культур в господарстві не вирощують. Структура посівних площ за останній рік та середня врожайність наведена в табл. 2., а виробництво продукції рослинництва у табл. 3.

Таблиця 2. Структура посівних порщ та середня врожайність

Таблиця 3. Виробництво і собівартість продукції рослинництва

Основні виробничі фонди - це частина виробничих фондів, яка багаторазово приймає участь у процесі виробництва і переносить свою вартість на вироблену продукцію частинами у вигляді амортизації.

Матеріально-технічна база господарства. Основні фонди включають: будівлі, машини, обладнання, вимірювальні прилади, транспортні засоби, робочий і продуктивний скот, багаторічні насадження (табл. 4).

Однією з особливостей структури основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення являється те, що в них поряд із знаряддям праці функціонують специфічні засоби праці - біоорганізми (різноманітні види тварин і багаторічні насадження), в які перенесена минула праця людей (табл. 5).

Таблиця 4. Склад машинно-тракторного парку

Таблиця 5. Виробництво і собівартість продукції тваринництва

В господарстві переважна більшість корів семинтальської та лебединської порід (північно-східний тип бурої молочної породи). Запліднення корів штучне. Дане господарство обслуговують два фахівця ветеринарної медицини: головний лікар та фельдшер.

В господарстві розроблено та затверджено план профілактичних протиепізоотичних та діагностичних заходів: фахівцями районної державної лікарні ветеринарної медицини проводяться діагностичні дослідження на туберкульоз, відбираються проби крові для дослідження на лейкоз, бруцельоз, лептоспіроз. Лабораторні дослідження проводяться на базі Срібнянської районної лабораторії ветеринарної медицини та Чернігівської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини.

Епізоотична ситуація в СТОВ «Батьківщина» на протязі останніх років була благополучна щодо туберкульозу, лейкозу, лептоспірозу та інших хвороб. Але під час масових розтелів у зимово-весняний період 2010 року в господарстві було виявлено захворювання новонароджених телят з симптомами ураження респіраторного та шлунково-кишкового тракту.

2.3 Результати власних досліджень

Вивчення епізоотичної ситуації щодо хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області

Аналіз показників відтворення стада великої рогатої худоби в господарствах Чернігівської області свідчать про те, що хламідії як самостійні облігатні мікроорганізми-паразити, так і в асоціації з іншими збудниками відіграють значну роль в інфекційній патології вагітності тварин, спричинюючи в них аборти, мертвонародження, народження слабких і нежиттєздатних телят, розвиток післяпологових ендометритів, вагінітів, безплідність, мастити. Так, за період спостереження (2008-2010 р.) кількість абортів і мертвонароджених серед корів і ялівок тваринницьких господарств Чернігівської області склала від 0,6% до 2,5%, народження слабких і нежиттєздатних телят - від 1,6% до 3,3%, кількість безплідних корів - від 2,5% до 6,2%, недоодержання приплоду - від 4,7% до 10,7%.

Аналіз матеріалів звітності Управління ветеринарної медицини у Чернігівській області, Чернігівської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини, їхніх територіальних органів, а також результати власних досліджень показали, що в господарствах Чернігівської області хламідіоз великої рогатої худоби довгий час не діагностувався, про те в ряді господарств у корів відмічали аборти, післяпологові ускладнення, народження слабких і нежиттєздатних телят, респіраторні і шлунково-кишкові хвороби молодняку, у биків - уретрити, орхіти, баланопостіти.

На початку 90-х років минулого сторіччя хламідіоз великої рогатої худоби в господарствах Чернігівської області реєструвався у виді спорадичних випадків, що було пов'язано з недостатньою вивченістю питань епізоотології, відсутністю надійних методів діагностики. Аборти у корів, післяпологові ускладнення, загибель і вимушений забій тварин класифікувалися фахівцями як наслідок порушення зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил годівлі і утримання тварин. Про те, проведені нами дослідження вказують на етіологічний зв'язок цих хвороб з облігатними паразитами-хламідіями. Нерідко в цих же господарствах у корів і ялівок народжувалися телята з ознаками гіпотрофії, з характерними для хламідіозу великої рогатої худоби проявами клінічних форм бронхопневмоній, гастроентеритів, артритів, кератокон'юнктивітів при відсутності в окремих випадках збудників бактеріальної інфекції.

Незважаючи на те, що в багатьох господарствах умови утримання і годівля великої рогатої худоби, були майже однаковими, в технології утримання тварин нами виявлені істотні недоліки, які деякою мірою впливали на збереженість поголів'я і стан його здоров'я. Це відсутність теренкурів, де можна було б проводити повноцінний моціон корів, силосно-сенажний тип годівлі з обмеженою часткою концентратів і кормодобавок, малі санітарні розриви при підготовці приміщень, рециркуляція вентиляційного повітря, недостатнє освітлення приміщень, підвищена концентрація аміаку і вуглекислого газу, підвищене бактеріальне забруднення пологових приміщень. При такому веденні галузі молочного і м'ясного скотарства виникають значні труднощі в забезпеченні охорони тварин від збудників інфекційних захворювань і в тому числі хвороб, до етіології яких причетні хламідії. З метою вивчення поширення хламідіозу серед різних груп великої рогатої худоби проведено вибіркове дослідження проб сироватки крові в РЗК на присутність специфічних антитіл до хламідійного антигену. З досліджених проб сироваток крові корів, биків-виробників і телят різних вікових групп позитивно реагували з хламідійним антигеном 194 проби (18,7%). Серед поголів'я тварин серопозитивність до хламідійного антигену великої рогатої худоби була не однакова. У корів вона складала 30,7%, у биків-виробників - 12,0% і в телят - 16,0%. При аналізі титрів установлена пряма залежність між рівнем специфічних антитіл і відсотком інфікованності великої рогатої худоби. Паралельно проведено дослідження проб сироваток крові великої рогатої худоби на наявність специфічних антитіл до вірусу парагрипа-3, з використанням діагностичних наборів виробництва Херсонської біофабрики.

В результаті проведених досліджень у реагуючих тварин виявлені асоціації хламідій і вірусу парагрипа-3. При цьому реєстрували 2-4 - кратне збільшення титру специфічних антитіл до антигену вірусу ПГ-3, а з патологічного матеріалу від хворих телят був виділений збудник парагрипа-3 (експертиза 73-36), що підтвердило наявність асоціації збудників хламідіозу і парагрипа-3 у великої рогатої худоби в окремих тваринницьких господарствах Чернігівської області.

Вивчення особливостей перебігу хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області

У телят хламідійна інфекція в господарствах Чернігівської проявлялася у вигляді пневмоентеритної форми. У новонароджених телят від 15-ти денного віку у СТОВ «Батьківщина» спостерігали ознаки поліартриту: припухлість і болючість, переважно колінних і ліктьових суглобів, скутість руху, кульгавість.

Після переводу телят із профілакторію в загальний телятник досить часто реєстрували прояв ураження органів дихання з клінічними ознаками від легких ринітів до важкої форми пневмонії. У початковій стадії хвороби відмічали підвищення температури тіла до 40,0 - 40,9 °С, пригнічення, зниження апетиту, серозно-слизові виділення з носової порожнини, рідкий кашель, проноси.

Пізніше з'являлися задишка, частий сухий кашель, вологі хрипи в легенях, переміжна лихоманка, втрата ваги, відставання у рості і розвитку. Кількість загинувших і вимушено забитих тварин зростала особливо в тих випадках, коли хвороба ускладнювалася збудниками асоціації.

У тварин, що загинули у перші дні життя або були вимушено забиті з метою експерименту, на розтині трупів виявляли зміни, які характеризувалися гострим катаральним гастроентеритом, а у телят старшого віку - катаральною бронхопневмонією, паренхіматозним гепатитом.

При хламідійній моноінфекції (на прикладі СТОВ «Батьківщина») у телят на фоні захворювання органів травлення й органів дихання відзначали ураження очей - фолікулярні кон'юнктивіти, кератити.

3. Удосконалення методів серологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби

Різноманітність клінічних проявів хламідійних інфекцій сільськогосподарських тварин, в тому числі, великої рогатої худоби орієнтує на необхідність пошуків удосконалення методів лабораторної діагностики захворювання і ефективних лікарських препаратів для їх лікування і профілактики. З лабораторних методів діагностики хламідійних інфекцій людини і тварин найбільш доступним вважається РЗК, проте вона не завжди результативна, особливо при діагностиці хламідіозу великої рогатої худоби і свиней. Це пояснюється тим, що сироватки деяких тварин і птахів містять «неповні антитіла», тому утворення специфічного комплексу антиген-антитіло не зв'язує комплемент (С.П. Мартинов, Г.В. Попов, 1981). У зв'язку з цим, виникає необхідність пошуку більш ефективних методів видової диференціації штамів хламідій і виявлення специфічних антитіл при діагностиці збудників хламідійних інфекцій великої рогатої худоби і свиней. Сьогодні таким методом є імуноферментний аналіз, що володіє високою специфічністю і чутливістю. Нашим завданням було визначення ефективності методу імуноферментної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби у порівнянні із широко використовуваною у ветеринарній практиці РЗК при діагностиці хламідійних інфекцій сільськогосподарських тварин. При цьому паралельно досліджували методом ретроспективної діагностики парні проби сироваток крові тварин із трьох базових господарств (n=149) з метою виявлення титрів антитіл у РЗК і імуноферментним методом. Із 149 досліджуваних сироваток крові корів і телят трьох неблагополучних щодо хламідіозу великої рогатої худоби господарств у РЗК реагували 42 тварини (28,1%), а в ІФА - 64 (42,9%).

Таким чином, за допомогою реакції ІФА виявлено хворих хламідіозом тварин на 14,8% більше, ніж у РЗК. Характерно те, що сироватки крові, що позитивно реагували із хламідійним антигеном у РЗК, як правило, у 100% випадків давали позитивну реакцію ІФА. Порівняльна діагностика хламідіозу великої рогатої худоби з використанням методів РЗК і ІФА, проведена нами у виробничих умовах, показала, що ІФА на 14,8% ефективніше і успішно може замінити трудомістку РЗК.

4. Обговорення результатів власних досліджень

Сьогодні серед інфекційних хвороб, що знижують ефективність тваринництва в багатьох регіонах України, зокрема в Чернігівській області, значне місце займає хламідіоз великої рогатої худоби. У залежності від серовару і вірулентності штаму, ендо- і екзогенних факторів, хламідії спричинюють різні форми захворювань або безсимптомне хламідієносійство.

Метою нашої роботи було провести серологічний моніторинг, вивчити симптоматику захворювання, виділити, ідентифікувати і визначити біологічні властивості збудника, удосконалити існуючі методи імунологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби. Для досягнення мети були поставлені наступні задачі: вивчити епізоотичну ситуацію щодо хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Чернігівської області;