Зовнішньоекономічна діяльність підприємств сільськогосподарського комплексу

Обсяг ринку

90

0,175

15,75

Ріст ринку

72

0,175

12,6

Структура споживачів

60

0,05

3

Діапазон цін

90

0,15

13,5

Купівельна спроможність

60

0,05

3

Доступність ринку

100

0,15

15

Інтенсивність конкуренції

70

0,1

7

Політично-економічні ризики

60

0,15

9

Сума

1

78,85

Таблиця 2.7 Аналіз привабливості ринку Німеччини

Привабливість ринк шанси / ризик	Експертна оцінка ринку (М)	Мі Gі
	Дуже погано 0…....20	Погано 21….40	Задовільно 41…..60	Добре 61..80	Дуже добре 1..100	Вага значення (Gі)
Обсяг ринку					90	0,175	15,75
Ріст ринку				76		0,175	13,3
Структура споживачів				70		0,05	3,5
Діапазон цін					95	0,15	14,25
Купівельна спроможність					85	0,05	4,25
Доступність ринку				70		0,15	10,5
Інтенсивність конкуренції				80		0,1	8
Політично-економічні ризики					95	0,15	14,25
Сума						1	83,8

Оцінку конкурентних позицій ринку Росії і Німеччини розглянемо у табл. 2.8, 2.9.

Таблиця 2.8 Оцінка конкурентних позицій ринку Росії

Відносні конкурентні позиції	Експертна оцінка позицій конкурентів (М)	Ваги характе-ристик (Gj)	Mj Gj
	Дуже погано 0 20	Погано 21 40	Задовільно 41 60	Добре 61 80	Дуже добре 81 100
Конкурентоспроможність продукції					95	0,2	19
Ціни і умови укладення контрактів				80		0,15	12
Умови присутності на ринку				70		0,1	7
Умови збуту					85	0,15	12,75
Умови комунікації					85	0,15	12,75
Ринкова частка					90	0,15	13,5
Оцінка можливих фінансових результатів				75		0,1	7,5
СУМА						1	84,5

Таблиця 2.9 Оцінка конкурентних позицій ринку Німеччини

Відносні конкурентні позиції	Експертна оцінка позицій конкурентів (М)	Ваги характеристик (Gj)	Mj Gj
	Дуже погано 0 20	Погано 21 40	Задовільно 41 60	Добре 61 80	Дуже добре 81 100
Конкурентоспроможність продукції				75		0,2	15
Ціни і умови укладення контрактів				80		0,15	12
Умови присутності на ринку					95	0,1	90,5
Умови збуту					85	0,15	12,75
Умови комунікації					85	0,15	12,75
Ринкова частка					85	0,15	12,75
Оцінка можливих фінансових результатів				80		0,1	8
СУМА						1	82,75

В 2009 році ФГ "Ладіс" реалізувало 5,2 млн. т. зерна на сумму 456,6 млн.грн (табл. 2.10, рис. 2.1).

Таблиця 2.10 Реалізація зерна за 2009 рік

Україна	2,5 млн.шт.	47%
Росія	2,2 млн.шт.	42,40%
Інші країни	0,5 млн.шт.	9,60%

Рисунок 2.1 Реалізація зерна ФГ "Ладіс"

Нами була досліджена експортна операція ФГ "Ладіс". Метою було дослідження схеми підготовки і здійснення експортної операції.

Першим кроком було отримання відкритого інденту - замовлення від покупця, яке містило в собі загальні відомості про товар, розмір партії.

Наступним кроком було надіслання твердої оферти яка містила в собі повну інформацію про товар, ціну товару та розмір пропонованої партії, деякі умови поставки, та можливі знижки .

В подальшому був отриманий акцепт у формі передоплати, що гарантувало продовження співпраці між ФГ "Ладіс" і ООО "Омск трест".

Були проведені попередні переговори, в яких прийняли участь голови підприємств. Була складена програма переговорів, яка включила в себе:

- Склад учасників;

- Перелік питань для обговорення;

- Зазначені цілі, умови, побажання учасників;

- Калькуляція витрат на прийняття делегації.

Під час переговорів було обговорено розмір поставки, умови поставки, рівень цін, дотримання конфіденційності, порядок доступу до інформації.

В кінці був укладений контракт купівлі-продажу ,що закріпив права і обов'язки сторін по поставці зерна.

Після дослідження всіх етапів підготовки і здійснення експортних операцій можна зробити висновок, що операції здійснюються за стандартною схемою, що прийнята в міжнародній практиці. Також цікавим є той факт, що обмін замовленням - офертою - акцептом здійснюється за допомогою e-mail. Застосування сучасних технологій допомагає полегшити і прискорити зв'язок між партнерами.

Глава 3. Напрями удосконалення ЗЕД сільськогосподарською продукцією ФГ "Ладіс"

3.1 Проблеми і перспективи експорту сільськогосподарської продукції

Агропромисловий комплекс України нині переживає не найкращі часи. Як і багато інших галузей, він знаходиться у глибокій транснаціональній кризі. Реформи в аграрному секторі України просуваються повільно. Одна із причин - неспроможність уряду виробити і втілити дієву стратегію реформ, спрямовану на забезпечення тривалої ефективності галузі та підвищення її конкурентоспроможності. Цю неспроможність зумовлюють кілька чинників, зокрема такі: неспроможність виробляти й аналізувати політику; брак скоординованості у виробленні та провадженні політики; невідповідність адміністративних структур; опір сторін, зацікавлених у гальмуванні реформ; вплив консервативних сил.

Аграрний сектор України має величезний потенціал, але за браком відповідних економічних та інституційних умов не може його використати. Спад виробництва великою мірою зумовили помилки в здійсненні аграрної політики. Керівники та працівники сільськогосподарських підприємств не мають відповідних стимулів до діяльності, а ця обставина приводить до низької продуктивності факторів виробництва. Не останню роль відіграє збереження монополізованої і неефективної системи постачання виробничих ресурсів та реалізації продукції. Цю структуру Україна отримала в спадок від планової економіки. Як і раніше, існує також непрямий контроль над цінами, що його встановлюють через державні угоди та замовлення. За такої політики сільськогосподарські виробники постійно перебувають під тиском і змушені продавати продукцію за низькими цінами. Інакше не матимуть доступу до ресурсів та кредитів, які вкрай важко одержати самотужки. Тому існує істотна різниця між світовими і внутрішніми цінами на сільськогосподарську продукцію.

Неправильно розроблений план приватизації не допоміг розв'язати проблеми корпоративного управління, а також не сприяв реальній реструктуризації сільськогосподарських підприємств. У кінцевому підсумку, ефективність аграрного сектору загалом не підвищилася. Через нестачу інвестицій практично не відбувається оновлення матеріально-технічної бази підприємств. Розвиткові та реструктуризації в аграрному секторі перешкоджають, зокрема, такі чинники: брак чітко визначених прав власності на землю, брак ефективної правової основи для оренди землі, слабкий розвиток ринку землі та неможливість використовувати землю як заставу, обмежений доступ підприємств до фінансових ринків і, нарешті, непоінформованість сільських мешканців щодо їхніх прав та обов'язків.

Фактичні реалії вітчизняних поглядів на місце експорту та імпорту товарів багато в чому є недосконалими, економічно невиваженими. За їх допомогою до останнього часу не вдавалося забезпечити бажаних сподівань про подолання кризи в зовнішньоекономічній діяльності галузей АПК, яка невиправдано затягнулася. Загальними ознаками кризи стали6 різке розбалансування між експортом й імпортом, деформація структури експорту й імпорту; стрімке падіння обсягів експорту товарів; формування структури експорту під впливом стихійних процесів; обмежена відтворювальна можливість експорту та структурний стан імпорту; порушення антимонопольного законодавства; недобросовісна конкуренція. Саме тому зовнішньоекономічна діяльність практично не інтегрована у світові процеси, а аграрні суб'єкти підприємництва втрачають зовнішній ринок.

В уряді часто формується неправильне уявлення про реальні проблеми. Брак досвіду діяльності за ринкової економіки, успадковані від радянських часів система та спосіб мислення досі визначають підхід державних діячів до розгляду проблем. Отже, державні службовці часто припускаються помилок вже в початковій точці вироблення політики.

В ще гіршому стані - процес аналізу проблем. Досі превалює стара парадигма економічного аналізу, а складність функціонування ринкової економіки влада часто ігнорує. Аналіз політики дуже часто здійснюють з позицій управління економікою (наприклад, проголошення виробничих завдань у Міністерстві сільського господарства дуже нагадує надання інструкцій виробниками або планування виробництва, а не прогнозування чи передбачення). Натомість традиції аналізу політики та стратегічного мислення не вироблено.

В Україні вироблення політики ще не стало основною функцією і прерогативою влади, а процес навчання не перетворився на систематичний та стратегічно продуманий. На жаль, за таких умов можна втратити ті сприятливі можливості, які нині існують.

Головним чинником, який зумовлює такий стан справ, є брак скоординованості політики внаслідок нечіткого визначення повноважень та відповідальності різних органів державної влади.

Важливим фактором зовнішньоекономічної діяльності в АПК стає регулювання ступеня відкритості внутрішнього ринку та пов'язаної з цим структури експорту й імпорту товарів для АПК. З приводу цього можна виявити деякі тенденції. За застосування експортного мита станом на 2000 р. визначилися певні постійні пріоритети держави щодо експорту найбільш конкурентноздатної на зовнішніх ринках аграрної продукції. Абсолютно логічним з точки зору інтересів держави (формування бюджету) є встановлення експортного мита на насіння соняшнику та інших олійних культур, що за певних стабільних обсягів реалізації цих технічних культур забезпечить значні надходження до бюджету. Дискусія про економічні наслідки введення такого мита побудована на принципах теорії міжнародної торгівлі, згідно з якою введення мита неодмінно матиме негативні результати для учасників ринку: торгової компанії - сільськогосподарського виробника. Теоретично мова йде про лібералізацію торгівлі та дотримання вимог ГАТТ/СОТ, а практично - про перерозподіл прибутку на користь держави від вирощування та торгівлі найбільш рентабельною і конкурентноздатною сільськогосподарською продукцією, якою є насіння олійних.

Аналізуючи стан зовнішньої торгівлі аграрною продукцією, слід зазначити, що основними споживачами української продукції є країни ЄС, Росія, Білорусь, Ізраїль, Корея, Польща та ін. Найбільшим попитом на зовнішніх ринках користуються олійні культури, продовольча і фуражна пшениця, м'ясо і продукти його переробки. За даними Державного Комітету статистики, в 2000 р. Україна експортувала 12 % всього обсягу експорту пшениці до Ізраїлю, 16 - до Кореї, майже 6 -до Швейцарії, Угорщини та країн СНД, близько 15 % - до країн ЄС. Експорт насіння соняшнику в 1998 року до Туреччини становив 17 % всього обсягу експорту, країн ЄС - 65%, країн СНД - близько 2, до Марокко - 5, до інших країн - 11 %.

Для оптимального функціонування агропромислового комплексу та підвищення його конкурентоспроможності в умовах реалізації нової аграрної політики на ринкових засадах особливе значення має розбудова інфраструктури із залученням іноземних інвестицій, великих приватних капіталовкладень.

Перспективним для розвитку і розширення подальших торговельних зв'язків України з іншими регіонами, з іноземними партнерами має стати широкомасштабне будівництво найсучасніших, модернізованих авто-, авіа- і залізничних шляхів, ліній зв'язку і електропередач, сучасної системи телекомунікацій.

Для створення сучасного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва в Україні суттєве значення має формування інноваційної культури в країні, механізму втілення на практиці. Осередком її формування в агропромисловому комплексі України могли б стати сільськогосподарські технополіси, створені принаймні по одному в кожному з регіонів нашої країни. Вони дозволять децентралізувати аграрний науково-технічний потенціал, стануть регіональними осередками технологічного розвитку, які об'єднають в науково-виробничий моноліт аграрні заклади освіти різних рівнів, науково-дослідні інститути і станції, підприємства різних форм власності з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції і сировини.

Необхідно створити також систему фінансового обслуговування аграрного сектора (спеціальні аграрні банки, фермерські каси взаємодопомоги), розбудувати інфраструктуру і правовий механізм для формування реальних іпотечних відносин.

Слід розробити оптимальну і реальну програму державної підтримки АПК із системою спеціальних економіко-правових, фінансових і адміністративних заходів, які дозволили б, зокрема, оперативно вирішувати питання доцільності підтримки тих чи інших галузей сільськогосподарської продукції, планувати або програмувати, як це має місце в інших країнах, агропромислове виробництво та структурні перетворення в ньому з урахуванням як національних, та і міжнародних аспектів.

Стабілізація виробничо-фінансового стану агропромислового комплексу України на ринках СНД, ЄС та інших країн безпосередньо залежить від швидкості й спрямованості структурної перебудови експортно-імпортного потенціалу з стратегічною визначеністю на вивезення конкурентноздатної продукції на ці ринки. Стимулювання розвитку експортного потенціалу галузі можливе лише на засадах сучасних структурно-трансформаційних перетворень у сільському господарстві з метою стабілізації та нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності потребує дотримання насамперед національних інтересів. Домогтися широкого застосування протекціоністських заходів щодо імпорту товарів і обмеження конкуренції з боку зарубіжних фірм та інших партнерів на внутрішньому ринку можна лише за умови становлення власного виробництва та відповідного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

За теорією Майкла Портера, існує три основні конкурентні стратегії позиціювання, які забезпечують успіх виробника на ринку, а саме:

- абсолютні переваги по витратах;

- спеціалізація - формування високо спеціалізованого товарного асортименту і маркетингової програми;

- концентрація - зосередження діяльності на певних сегментах ринку.

Для формування та закріплення конкурентних переваг продукції АПК на ринку слід забезпечити виконання таких заходів:

- забезпечити зниження витрат на виробництво і переробку продукції АПК;

- розглядати ринок Росії та інших країн як цільові сегменти для української сільськогосподарської продукції та концентрувати на них свою діяльність;

- налагодити надання кредитів та гарантій для експорту продукції;

- формувати торговельну інфраструктуру, зокрема оптову торгівлю цукром;

- оцінювати якість продукції за категоріями якості відповідно до міжнародних стандартів.

Ефективно розв'язувати проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна лише за широкого впровадження нових технологій, сучасної техніки, поєднання інтересів науки й практики через потреби ринку. Сучасні умови економічного розвитку потребують проведення активної політики із залученням прямих іноземних інвестицій. Реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу потребує практично все агропромислове господарство України. Тут вкрай необхідно підвищити продуктивність і знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини для значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щороку не доходить до споживача 1 млн. т м'яса, не використовується близько половини молочного білка, втрачається близько 30-40 % овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема - шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі - з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії. Ефективна робота ринків має вирішальне значення для досягнення загальної економічної ефективності, а отже високої конкурентоспроможності галузі. Функціонування ринку мусить стимулювати ефективну економічну діяльність. Інакше довготривалі економічні та соціальні наслідки можуть виявитися вкрай негативними. Тому належить уникати "ручного управління" та будь-яких інших заходів, які не узгоджуються з принципом ефективності.

З іншого боку, існує думка про те, що в деяких випадках державне втручання є доконечним для забезпечення або підвищення ефективності. Оскільки в аграрному секторі виробництво великою мірою залежить від природних умов, у короткостроковій перспективі може виникнути потреба в підтримці сільськогосподарських виробників. Натомість рентабельність та ефективність виробництва належить забезпечувати в довгостроковій перспективі. Цей аргумент часто наводять для того, щоб виправдати будь-які державні втручання у розвиток галузі. Процес державного регулювання розвитку АПК України проявляється в аграрній політиці, яка розглядається як постійний процес керівництва й управління аграрним сектором економіки з метою забезпечення його розвитку з одного або одночасно кількох політично задекларованих, економічно забезпечених та соціально захищених напрямів. Одним із першочергових завдань аграрної політики є формування ефективного механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному середовищі пов'язане насамперед з особливістю галузі, як соціально-економічного та природно-біологічного комплексу, основною метою якого є виробництво сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, сировини для промисловості та у зв'язку з цим проблемами як національної безпеки в цілому, так і продовольчої безпосередньо. Щодо неурядових організацій, доцільно сприяти їх розвитку та розвитку неурядових фондів, які могли б поряд з державою взяти на себе виконання таких функцій, як надання комплексу послуг малим сільськогосподарським підприємствам і господарствам (наприклад, фермам) у вигляді кредитів, виробничо-технічної допомоги у кооперуванні сільськогосподарських товаровиробників для виробничих цілей (спільного обробітку землі або збирання врожаю), створенні спільного технічного парку (кооперування сільськогосподарської техніки та іншого інвентаря) тощо. У програмах розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіонів необхідно передбачити стратегію організації роботи сільського господарства, яка б сприяла подальшому розвитку в ринкових умовах сільгосппідприємств та враховувала регіональні особливості, спеціалізацію, розвиток ринків конкретних видів продукції та організацію відповідної інфраструктури. Для цього треба враховувати 2 групи факторів, що впливають на ефективність роботи АПК. Перша група охоплює фактори, що не залежать від товаровиробників. Вони формуються державними органами управління, в тому числі й регіональними (обласними, міськими, селищними). Це цінова, кредитна та податкова системи, політика державної підтримки галузі, регулювання відносин власності, розвиток науки тощо. Друга група факторів залежить від самого товаровиробника, а також від політики місцевих органів самоуправління, направленої на розвиток агропідприємств району. Це способи ведення землеробства, рослинництва, тваринництва, застосування прогресивних технологій, застосування високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, розвиток інфраструктури і матеріально-технічної бази та ін. Можливі також регіональні та територіальні державні програми, направлені на підтримку бюджетними засобами і ресурсами окремих регіонів з несприятливими для ведення сільського господарства природними умовами. Щодо зовнішнього ринку та конкурентоспроможності АПК України на глобальному рівні можна відзначити наступне. У широкому контексті передумови стратегічної трансформації експорту аграрної продукції на ринки ЄС потребують сучасних механізмів регулювання зовнішнього ринку, бо без досконалих механізмів зовнішня торгівля розвиватися не може. Тому поряд із розвитком власного виробництва таких товарів та насиченням ними в найближчій перспективі внутрішнього ринку зрозумілим і актуальним за нинішньої ситуації є імпорт певних товарів іноземного виробництва для збереження сільськогосподарської галузі від ще більших потрясінь та занепаду. Хоча, як вже було сказано, у світовому співтоваристві Україну визнають як потенційного в найближчій перспективі лідера з виробництва сільськогосподарської продукції та найважливіших продуктів харчування; зерна, цукру, олії, м'яса, продуктів переробки молока.

3.2 Шляхи вдосконалення механізму ЗЕД ФГ "Ладіс"

Об'єктивною необхідністю подальшого розвитку економіки країни є заходи, які направлені на довготривале використання переваг міжнародного розподілу праці, створення умов широкого обміну досягненнями світової науки і техніки й повсюдне їх упровадження у виробництво. Зовнішньоекономічна діяльність - це важлива й невід'ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин - це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України. Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств завжди знаходилися у центрі уваги вчених-економістів. Теоретичною методологічною основою даної роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області економічного і фінансового аналізу, фінансового менеджменту, маркетингу. Варто нагадати, що зовнішньоекономічна діяльність підприємства включає такі напрямки:

- вихід на зовнішній ринок;

- експортно-імпортні поставки товарів, послуг і капіталу;

- валютно-фінансові та кредитні операції;

- створення й участь у діяльності спільних підприємств;

- міжнародний маркетинг;

- моніторинг національної економічної політики та економічних світогосподарських зв'язків.

Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначаються наступні види зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють суб'єкти цієї діяльності:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Отже, основними групами товарів у зовнішньоекономічній діяльності є: товари у матеріально-речовинній формі, науково-технічні знання, послуги (технічні, туристичні, консультаційні, страхування, перевезення), оренда машині обладнання, предмети мистецтва. Основу системи зовнішньоекономічних зв'язків складає зовнішня торгівля. Тож використання новітніх засобів і кращих методів організації зовнішньої торгівлі, удосконалювання роботи на зовнішніх ринках здобувають першочергове значення для подальшого збільшення ролі зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Висновки і пропозиції

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання головного засобу ви­робництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

Ряд законодавчих і нормативних актів, що прийняті останнім часом, сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі конкурентної боротьби може довести свої переваги.

Земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджені три рівноправні форми власності: державна, колективна і приватна. Саме на приватній формі власності і грунтується діяльність селянських (фермерських) господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток саме цих господарств повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліпшення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.

Незважаючи на окремі песимістичні виступи, що фермер всіх не нагодує, розвиток сільськогосподарських господарств на рівні з великими підприємствами в Україні необхідний, бо на землі має бути господар і вироблена продукція повинна відповідати більш якісним показникам, а для цього потрібно надавати всіляку підтримку фермерам.

Майбутній шлях розвитку АПК України можна роздивитись на прикладі АПК розвинутих країн. АПК розвинутих країн Заходу включає від 20 до 30% всього працездатного населення, його кінцева продукція -- це результат взаємодії галузей усіх сфер міжгалузевої кооперації. Роль первинної виробничої ланки в сільському господарстві цих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до великих капіталістичних ферм, аграрно-промислових об'єднань та агрокорпорацій. Набуває поширення також кооперація фермерських господарств, які об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання та ремонту техніки та ін.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які є економічно або юридично незалежними). Так, до послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм -- виробників сільськогосподарської продукції.

Найрентабельнішими в діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та Скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи для спільного використання сільськогосподарської техніки. В аграрно-промисловому комплексі розвинутих країн світу практикується продаж фермерам машинобудівними фірмами техніки у кредит і постачання фермерами сільськогосподарської продукції у магазини.

Враховуючи це, при виробленні та реалізації аграрної політики в Україні помилково робили ставку лише на створення селянських (фермерських) господарств, на домінування приватної власності. Адже аграрно-промислові об'єднання (як основна форма економічних зв'язків в АПК) здійснюють спеціальний випуск продукції рослинництва і тваринництва, займаються її первинною обробкою і зберіганням, вступають у виробничу кооперацію з постачальниками промислової продукції для сільського господарства.

Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається близько 25% всієї продукції).

При проведенні аграрної політики урядовим структурам необхідно перейти від обіцянок підтримки сільського господарства до вжиття реальних заходів для відродження села, яке повинно стати основою національного відродження.

Список використаної літератури

1. "Про захист іноземних інвестицій в Україні" :Закон України від 10.09.91// Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

2. "Про дію міжнародних договорів на території України" Закон Україн від 10.12.91 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

3. "Про іноземні інвестиції" Закон Україн від 13.03.92 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

4. "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні": Закон Україн від 17.12.93 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

5. "Про міжнародний комерційний арбітраж": Закон Україн від 24.02.94 //Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

6. "Про режим іноземного інвестування" :Закон Україн від 19.03.96//Укр.митниця: Довідник. - Лібра, 1993. - 134 с.

7. Бостін Ф. Вироблення аграрної політики // АгроСвіт, № 11, 1 червня

8. Безух О. Проблеми правового забезпечення конкуренції. // Право України. -2003. -№7.

9. Білий В. Який він - новий митний Кодекс України // Юридичний журнал. -2002. -№4.

10. Буров О. Демпінг - скидання товару для викидання конкурентів // Контракти. -2003. -№26.

11. Бутинець Ф.Ф. та ін. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит" / Ф.Ф. Бутинець, І.В. Жиглей, В.М. Пархоменко; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця; 2-е вид., доп. і перероб. - Житомир: ІШ "Рута", 2001. -544 с.

12. Веремко В. Митниця непереборної сили // Контракти. -2005. -№10.

13. Внешнеторговые сделки // Сост. И. С. Гринько. - Сумы: Реал, 1994

14. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник / Под ред.

15. Л. Е. Стровского. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 823 с.

16. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. - М.: Ось-89, 1999. -- 288 с.

17. Волков А. Зміни до Митного кодексу України: крок назустріч підприємцям чи навпаки? // Юридична газета. -2005. -№3.

18. Варченко О.М. До питання формування конкурентних переваг на ринку продуктів бурякоцукрової галузі // Вісник аграрної науки, серпень 2000 р.

19. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. -К.: Деміург, 2003. - 296 с.

20. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. - 296 с.

21. Даниленко А.С. Основні напрями удосконалення земельних відносин та їх роль у формуванні стратегії національної продовольчої безпеки України у XXI столітті // Економіка АПК, 2001, № 4.

22. Дерев'янко С. Новий Митний кодекс України: переваги та недоліки в контексті світових тенденцій // Наука молода. -2004.-№ 2.

23. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навч. посібник.- К.: ЦУЛ, 2002.- 171 с.

24. Матеріали сайту FINANCE.UA.

25. Кримський портал //http://kport.info/money/finlikbez

26. Онлайн журнал Новінар// http://novynar.com.ua/analytics/economics/68200

27. Матеріали сайту Уніан Економіка // http://economics.unian.net/rus/detail/12104

28. Матеріали офіційного сайту Міністерства Економіки.

29. Матеріали офіційного сайту Державного Комітету Статистики.

30. Матеріали сайту Вікіпедія // http://uk.wikipedia.org/wiki/СОТ

31. Онлайн-журнал "Бізнес" //http://www.business.ua/i848/a24941

32. Онлайн журнал "Пивное дело"

33. Електроний підручник: Гарнаев.А "Для самостійного вивчення VBA".

34. Матеріали офіційного сайту "Україна й Світова організація торгівлі"// http://wto.in.ua/

Размещено на Allbest.ru