Вирощування кукурудзи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технологія вирощування кукурудзи

Насіння кукурудзи цукрової висівають, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 10-12°С. У південних районах це 10-20 квітня, в Лісостепу -20 квітня - 10 травня, на Поліссі і в західних областях України - кінець квітня - перша декада травня (залежно від зони). За умов більш ранніх строків сівби насіння потрапляє в холодний ґрунт і часто загниває, що призводить до зрідження посівів. Щоб одержувати качани кукурудзи цукрової протягом 1,5-2 місяців, насіння її потрібно висівати в 3-4 строки з інтервалом 10-15 днів у добре підготовлений ґрунт. Спосіб сівби широкорядний за схемою 60х25-30 або 70х20-25 см. Глибина сівби 5-7 см. У гніздо висівають 3-4 насінини. При сівбі стежать, щоб насіння не залишалось на поверхні ґрунту, оскільки це може стати принадою для ворон. Для боротьби з ними на посівах кукурудзи насіння перед сівбою обробляють нафтою, соляровим маслом, а також застосовують різні відлякувальні засоби.

Сходи кукурудзи з'являються на 10-15-й день після сівби. На 7-8-й день після сівби розпушують верхній шар ґрунту (2-3 см) граблями або боронами. Якщо в цей час сходи кукурудзи під поверхнею ґрунту, то розпушувати ґрунт не можна. При з'явленні поодиноких сходів міжряддя розпушують і відлякують ворон. Таке розпушування знищує сходи бур'янів і руйнує ґрунтову кірку, що утворилася. У фазі 3-4 листків рослини проривають, залишаючи в гнізді по 1-2 найбільш розвинені (в кулісній культурі по 2-3 шт.).

Рослини кукурудзи схильні до утворення пасинків. Тому, коли вони досягнуть висоти 20-25 см, їх пасинкують. Своєчасне пасинкування сприяє підвищенню врожаю качанів на 12-15%. Догляд за рослинами полягає в систематичному розпушуванні міжрядь, виполюванні бур'янів у рядках і 1-2 підгортаннях. Останнє сприяє утворенню повітряних корінців, у результаті чого підвищується стійкість рослин до вилягання, поліпшується поживний режим. Розпушувати ґрунт у міжряддях і підгортати рослини доцільніше після дощу або поливу. Протягом вегетації посіви кукурудзи у південних районах 3-4 рази поливають (поливна норма 30-40 л води/м.кв.), в Лісостепу - 1-2 рази (20-30 л/м). Після поливу ґрунт у міжряддях розпушують.

Качани збирають у фазі молочно-воскової стиглості зерна. У цей період обгорткові листки щільно облягають качани і стають світло-зеленими, коси чорніють, зерно добре виповнене і набуває жовтуватого відтінку, шкіра його легко ріжеться нігтем. Пізніше зерно зморщується, твердіє і погано розварюється, внаслідок чого кулінарна якість його знижується. Якщо зібрані качани немає можливості відразу використати, їх з обгортками можна зберігати до 20 днів за температури 0°С. За вищої температури качани швидко втрачають цукор, твердіють і через 2-3 дні стають непридатними для використання в кулінарії.

Підвиди та різновидності кукурудзи

Основні ознаки, за якими кукурудза поділяється на підвиди (групи), - форма й особливості поверхні зерна, розмір та внутрішня будова зерна.

За розмірами зернівки поділяються на крупні й дуже крупні - з масою 1000 зерен 300-400 г., середні - 200-300 і дрібні - 100-200 г.; за формою - на округлі, видовжено-призматичні із западиною на верхівці, видовжені із загостреною верхівкою, кутасті або сплюснуті, з гладенькою чи зморшкуватою поверхнею.

Під внутрішньою будовою зерна розуміють будову ендосперму, який може бути неоднорідним. Залежно від співвідношення між вмістом крохмалю і білка в зерні, форми та щільності розміщення крохмальних зерен ендосперм може бути повністю або частково рогоподібним чи борошнистим.

Рогоподібність ендосперму спостерігається вищою при більш високому вмісті в ньому білка, який у більшій мірі заповнює проміжки між крохмальними зернами, а також при вуглуватій формі крохмальних зерен, які щільніше прилягають між собою і залишають незначні проміжки. Борошнистий ендосперм тим краще формується, чим більший вміст у ньому крохмалю і кругліші крохмальні зерна, між якими залишаються значні проміжки.

На зламі рогоподібний ендосперм нагадує застиглу желатину, борошнистий - туго спресоване борошно.

Кремениста кукурудза відзначається підвищеним вмістом білка в зерні (8-18%), формуванням стебел, здатних утворювати багато пасинків.

Зубовидна кукурудза. Найпоширеніший підвид у виробництві, представлений середньо- і пізньостиглими гібридами та сортами. Вміст білка в зерні - 8-15%.

Кремениста-зубовидна кукурудза. За формою зерна і будовою ендосперму займає проміжне місце між кременистою і зубовидною кукурудзою, представлена у виробництві ранньо- та середньостиглими гібридами.

Крохмалиста, або борошниста, кукурудза. Формує висококрохмальне зерно (72-85%) з низьким вмістом білка (6-13%).

Розпусна кукурудза. Представлена двома формами: рисовою кукурудзою - з гострокінцевим, або шпилястим, зерном та перловою - з округлим зерном. Вміст білка в зерні - 10-15%. Здатна утворювати більшу кількість початків на стеблі та інтенсивніше кущитися.

Цукрова кукурудза характеризується багатостеблістю та схильністю до вилягання, високим вмістом у зерні білка (18-20%) і жиру (8-9%).

Восковидна кукурудза. За формою зерна подібна до кременистої кукурудзи, але відрізняється непрозорістю ендосперму, який за консистенцією нагадує твердий віск. Перспективна для селекційної роботи.

Крохмалисто-цукрова кукурудза. Проміжний підвид між крохмалистою і цукровою кукурудзою. В Україні не поширена.

Плівчаста кукурудза. Формує зернівки, закриті плівками, які утворилися з колоскових і квіткових лусок. У виробництві не використовується.

Кожний підвид кукурудзи поділяється на різновидності, основними ознаками яких є: забарвлення зерна і квіткових лусок на стрижні початку (часто вживається - забарвлення стрижня).

Забарвлення зерна у кукурудзи різноманітне: біле, жовте, оранжеве, червоне, темно-вишневе, фіолетове, сіре, синє, чорне, двоколірне - боки жовті, верхівки білі.

Стрижень буває білим (квіткові луски не забарвлені) або червоним з кольоровими відтінками (від рожевого до коричнево-червоного).

При вирощуванні кукурудзи густоту рослин визначають двічі - у фазі повних сходів та перед збиранням урожаю.

Щоб визначити густоту рослин, насамперед слід встановити довжину рядків кукурудзи, розміщених на площі 1 га. При стандартній ширині міжрядь 70 см (0,7 м) вона становитиме: 10000 м.кв.: 0,7 м = 14285 м, які заокруглюються до 14300 м.

Для зручності розрахунків у 5-10 місцях посіву кукурудзи (по діагоналі поля) підраховують кількість рослин у рядку завдовжки 14,3 м. Визначають середнє значення з 5 (або 10) підрахунків і перемножують його на 1000 (14,3 - це 0,001 частина від 14300 м). Якщо, наприклад, середня кількість рослин з п'яти обчислень становить 56,7 шт., то загальна густота їх на площі 1 га буде 56700.

Хвороби кукурудзи

Більшість хвороб кукурудзи спричиняється грибами, менше - бактеріями та вірусами. Щороку кукурудза страждає від низки інфекційних захворювань, які знижують кількість і якість її врожаю. Причини, що ускладнюють усяку спробу точно визначити розмір утрат і, відповідно, одержати надійні результати підрахунків, зводяться до такого: зниження густоти стояння кукурудзи внаслідок захворювання сходів не можна розцінювати як безумовне зниження врожаю, тому що за розрідженого стояння рослини можуть почасти компенсувати втрати завдяки кращому розвитку. Розмір компенсації може залежати від родючості ґрунту та його вологості. Там, де відчувається нестача поживних речовин і вологи, компенсація має бути більшою, ніж там, де їх удосталь. Розмір площі листкової поверхні, що загинула від хвороб, не завжди свідчить про відповідну втрату врожаю. Розміри втрат значною мірою визначаються строками початку захворювання листя. Хвороби листя, що досягають сильного розвитку лише після того, як у качанах нагромадилась максимальна кількість сухої речовини, майже або зовсім не призводять до зниження врожаю. Але якщо листя дуже уражене до моменту викидання приймочок або й трохи згодом, урожай може знизитись на 50%.

Як відомо, шкодочинність і розповсюдженість хвороб залежить від трьох основних чинників: умов навколишнього середовища, наявності або відсутності, нерідко, дуже мінливих патогенів та відносної стійкості чи сприйнятливості рослини-господаря. А коли ці чинники поєднуються в комбінації і діють спільно за сприятливих для розвитку хвороб умов, тоді виникають епіфітотії, за яких особливу роль відіграють температура, опади та вологість. Для розвитку більшості хвороб кукурудзи найсприятливішими умовами є велика вологість і помірні температури. Проте розвитку таких захворювань, як стеблова гниль, що спричиняється грибом Pythium, сприяють порівняно високі температури та велика вологість. Хвороби сходів (пліснявіння насіння та паростків) можуть бути найшкодочиннішими у тривалі періоди холодної та сирої погоди після сівби. Диплодіоз стебел спостерігається за нестачі калію в ґрунті. До найпоширеніших хвороб кукурудзи в Україні належать: пухирчаста сажка; летюча сажка; фузаріоз, або суха гниль, качанів; гельмінтоспоріоз; диплодіоз, або суха гниль, качанів; нігроспороз, хвороби зерна під час зберігання та хвороби сходів.

Хвороби зерна та сходів

Загнивання зерна й захворювання сходів часто є причиною зрідження густоти стояння кукурудзи. Частота загнивання зерна та захворювань сходів змінюється з року в рік і, зазвичай (хоча й не завжди), буває найвищою тоді, коли спостерігаються дуже низькі температури ґрунту, що стримують швидке проростання насіння та ріст сходів. Найбільш значущі серед багатьох грибів, здатних спричиняти гниль зерна та захворювання сходів, види Pythium, що зберігаються в ґрунті й найшкодочинніші за порівняно низьких температур ґрунту, коли рослина-господар не здатна нормально розвиватись і успішно конкурувати з патогеном. Якщо ці види грибів живуть на сходах кукурудзи, то вони часто уражують корені, але можуть пошкодити й мезокотиль або спричинити гниль зерна до його проростання. На коренях мезокотилю й колеоптилю можуть з'являтися виразки - різні за розміром, водянисті, облямовані в'ялою тканиною або вдавлені; виразки бувають різнокольорові.

Більшість грибів, що спричиняють типові форми гнилі качанів, можуть уражувати також і сходи. Коли ці гриби потрапляють у зернівки до збирання врожаю, вони часто зберігаються в насінні та вбивають зародок або паросток після сівби. Найвірулентнішими ґрунтовими фітопатогенними грибами є Gibberella zeae та Diplodia zeae. Гриб Nigrospora oryzae стає активним паразитом тоді, коли заражене зерно висівати у холодний ґрунт, де стримується його проростання.

Окрім грибів із родини Penicilliym, захворювання насіння й сходів можуть спричиняти різні види Fusarium, а також низка плісеневих грибів (Rhizopus, Alternaria tennis, Cladosporium herbarum та деякі інші). Існує думка, що насіння кукурудзи уражується всіма цими грибами через отвори, які з'являються після відривання зерна від качана, під час цвітіння - через приймочки й стовпчики, а також через різні тріщини в зернівці, що виникають під час обмолоту, сушіння й перевезення насіння.

Захворювання сходів кукурудзи найнебезпечніші у північніших районах її вирощування. Частіше за інші хвороби фіксують пеніцильоз і фузаріозсходів.

Пеніцильоз спричиняється різними видами грибів із родини Penicilliym, що живуть у ґрунті. Розрізняють кілька типів пеніцильозу насіння. Можливе загнивання насіння в ґрунті, при цьому воно не сходить, суцільно вкриваючись блакитнуватим або зеленим нальотом. Слабко заражене грибами насіння проростає, але дає хворобливі на вигляд сходи, їхній ріст затримується, вони жовтіють, частково гинуть ще до утворення третього листка або ж розвиваються низькорослі рослини з малою продуктивністю.

Особливим типом захворювання насіння кукурудзи є так зване «блакитне око». На насінні хвороба проявляється у вигляді плям, які схожі на око блакитнуватого чи зеленуватого кольору. Плями містяться біля зародка, оболонка насінини відстає від нього. Якщо придавити насінину, вона лопається і з неї вилітають спори.

Є й прихована форма хвороби, що проявляється лише під час проростання насіння в ґрунті.

Оселяючись на насінні, пеніцили нівечать його, порушуючи живлення сходів. У деяких із цих грибів знайдено токсини, що спричинюють отруєння сходів.

Пеніцильоз найсильніше розвивається на фізіологічно слабкому насінні, а також за знижених температур після сівби та в роки із затяжною весною. Це частково пов'язано з тим, що за низьких температур підсилюється токсичність деяких грибів із родини Penicilliym. Ймовірно, тут відому роль відіграє й зниження опірності рослин у цих умовах. Захворювання пеніцильозом підсилюється в разі глибокого загортання насіння, пошкодження його дротяниками, появи на насінні тріщин.

кукурудза хвороба втрата ураження

Хвороби листя

Гельмінтоспоріоз. Збудник хвороби - незавершений гриб Helminthosporium turcicum Pass порядку Hyphales.

Найчастіше виявляють на Закарпатті, де він іноді спричиняє значне зниження врожаю (від 25-30% до 80-86%) залежно від фаз розвитку кукурудзи та стану перебігу хвороби.

Проявляється здебільшого на листках молодих і доросліших рослин. Спочатку з'являються невеликі білуваті, а потім буріючи плями з темно-коричневою або червонуватою облямівкою. У центрі плями утворюється бурувато-оливковий наліт. Згодом плями збільшуються, часто зливаються та охоплюють майже всю пластинку листка, внаслідок чого листки засихають і відмирають. Розвиток хвороби зазвичай починається на нижніх листках і поступово охоплює верхні. Часто плями сягають 25 і більше сантиметрів завдовжки.

На качанах це захворювання може проявлятися біля їх основ і в поглибленнях між рядами зернівок у вигляді густого темно-коричневого повстяного нальоту.

Грибниця збудника спочатку розміщується міжклітинно в паренхімній тканині, а потім у судинній системі листків, унаслідок чого ураження нагадує листковий трахеомікоз. На поверхні листків у місцях плям гриб утворює конідіальне спороношення у вигляді дернинок. Конідієносці оливково-бурі, прямі або злегка зігнуті, з трьома перегородками, завдовжки близько 150 мк.

Конідії проростають у краплинній волозі за температури 10…38°С (оптимум - 23…30°С). Рослини уражуються ростковою трубкою конідії через продихи, зрідка через епідерміс.

Інкубаційний період хвороби залежить від віку рослини й стану листкової поверхні. На молодих рослинах він триває від трьох до семи, а на дорослих - сім-дев'ять днів. За період вегетації рослин гриб може дати два-три покоління конідій.

На поверхні ґрунту й на глибині до 10 см гриб зберігається на рослинних рештках у вигляді грибниці, з якої навесні утворюються нові конідії, що розносяться вітром і потрапляють на посіви кукурудзи. В ґрунті на глибині 20 см і глибше гриб, як правило, гине.

У вигляді конідій збудник хвороби може поширюватись і з насінням.

Гнилі стебла й кореня. Хвороби стебел та коренів кукурудзи, які більше прогресують у другій половині літа, дуже поширені й часто спричинюють значні втрати врожаю. Залежно від ознак хвороби та збудника, розрізняють фузаріозну, вугільну, білу й бактеріальну гнилі. Ураження рослин вугільною та білою гнилями характеризується ураженням рослин у нижній частині стебла. Якщо вони розвиваються до повного достигання кукурудзи, то утворюються щуплі качани. Вилягання кукурудзи в багатьох випадках спричиняється цими самими захворюваннями. Збирання зламаної і полеглої кукурудзи - не легка справа, а качани, що торкаються вологого ґрунту, швидко уражуються й руйнуються грибами.

Більшість стеблових гнилей починає інтенсивно розвиватися до початку повного достигання кукурудзи.

Диплодіоз, або суха гниль. Збудник - гриб Diplodia zeae. Розвивається тільки у конідіальній стадії. Уражує зерна, качани, стебла, листя й корені кукурудзи. Ураження рослин може відбуватися в різні періоди, проте кукурудза найбільш сприйнятлива у фазах молочної та молочно-воскової стиглості. Зараження зернівок може статись і під час зберігання.

Швидкому розвитку хвороби сприяють висока температура повітря (оптимальна - 28…30°С) та часті зливи в другій половині літа, зокрема в серпні-вересні, - в період формування й визрівання качанів.

Джерелом диплодіозу є заражені рештки рослин і зерно, на яких гриб зимує у формі пікнід. Заражений насіннєвий матеріал є основою для поширення хвороби в нові райони.

Ураження качанів на деяких полях може сягати 15-25%.

Як водиться, хвороба проявляється через кілька тижнів після викидання приймочок. Уражені рослини миттєво відмирають, листя набуває тьмяного сірувато-зеленого відтінку, що нагадує пошкодження морозом. На рослинах, які загинули до визрівання, утворюються зморщені качани із плюсклим зерном. У хворих зерен сіра або коричнево-матова оболонка, на зародку розвиваються пікніди збудника. На зернах і в проміжках між ними, а також на внутрішньому боці обгортки добре помітна біла грибниця, на якій видно пікніди гриба. Частіше страждає нижня частина качана. За слабкого ураження грибницю можна знайти, лише розламавши качана.

У стебел частіше уражуються нижні міжвузля, вони стають коричнюватими і вкриваються пікнідами. На листках і листкових піхвах з'являються неправильної форми плями, які часто охоплюють великі ділянки тканини. Всередині піхв розвивається білий міцелій, а біля основи - пікніди. На листі пікніди розвиваються рідко. Уражуються також корені та паростки. Первинне інфікування може бути у фазі сходів. Збудник хвороби, що перебуває в ґрунті або в зерні, проникає в мезокотиль або кореневу шийку молодої рослини. Якщо на той час у паростків уже розвинуті додаткові корені, вони не гинуть, але будуть зараженими до кінця вегетаційного періоду.

За доволі високої температури та вологості спори виходять із пікнід і розносяться вітром. Так, на думку Г.В. Грисенко (1963), диплодіоз становить серйозну небезпеку для зон, де в липні-вересні опадів випадає близько 500 мм і більше, а середня добова температура повітря утримується не нижче 20°С. У районах, де в цей період опадів не менше 250-300 мм, а середньодобова температура у вересні не опускається нижче 15°С, хвороба може з'являтися в окремі роки; у місцевостях, де середньодобова температура вересня - нижче 13°С, навіть за достатньої вологості диплодіоз не розвиватиметься, так само як і в місцевостях, де за липень-вересень опадів випадає менше 150 мм. Такі спостереження дуже важливі для прогнозування цієї хвороби для зон вирощування кукурудзи в Україні.

Зимує гриб у вигляді міцелію і пікнід на рослинних рештках (на пеньках стебел кукурудзи), а також у насінні.

Пухирчаста сажка кукурудзи. Збудник - гриб Ustilago zeae, здатний заражати будь-яку частину рослини, але переважно молоді ростучі тканини. Паразит пристосований до кукурудзи. Міцелій гриба дуже розростається в заражених тканинах, унаслідок чого утворюються здуття. У дозрілих здуттях оболонка розривається, й спори потрапляють на ґрунт, де й проростають з утворенням базидіальної стадії. Під час розмноження базидіоспори дають велику кількість конідій. Останні заносяться вітром на рослини та заражують їх, спричиняючи місцеве ураження. Паразит може проникати в тканини рослини-господаря через продихи та поранення. Може виникнути й загальне ураження рослин, якщо інфекція проникне в рослину у фазі сходів. За вегетаційний період гриб може дати три-чотири, а іноді й п'ять поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання кукурудзи. Зимують спори на качанах, зернах, пожнивних рештках і в ґрунті. Життєздатність сажкових спор U. zeae добре зберігається як у розпиленому стані на поверхні ґрунту й на глибині 5-20 см (до 10-12 місяців), так і в жовнах (до 10-22 місяців). Дещо гірша життєздатність спор на поверхні ґрунту й на глибині 5 см, ніж на глибині 20-25 см. Під час осінньої оранки сажкові спори потрапляють на різну глибину й зберігають там життєздатність до весни. Низькі температури (до мінус 13…20 °С) не впливають негативно на хламідоспори. Під час весняного обробітку вони разом із частками ґрунту знову виносяться на його поверхню, потрапляють на рослини та заражають їх. Ще більше значення в поновленні інфекції мають спори, що збереглись у жовнах. Вони можуть слугувати джерелом зараження рослин упродовж двох років. Пошкодження кукурудзи шведською мухою підсилює ураженість рослин пухирчастою сажкою (Павлов і Кожевников, 1957; Пан Сюнфей, 1959). Насіннєва інфекція має відносно невелике значення в поновлюванні пухирчастої сажки.

Рослини, пошкоджені градом або машинами під час міжрядних обробітків, підвищують зараженість посівів сажкою, тому що пошкодження «відкривають ворота» для інфекції в ті тканини, які поки що залишалися захищеними. Є дані про те, що після обривання волотей на насіннєвих ділянках на вузлах стебел кукурудзи, з яких видаляли волоті, часто з'являлися сажкові здуття. Мензис і Стенберрі (1947) встановили, що, внаслідок ураження сажкою кукурудзи на ділянці, де з рослин видалили волоті, врожай знизився на 22%.

Найшкодочиннішим є ураження рослин у молодому віці, інколи у фазі паростків. За насіннєвої інфекції дифузний міцелій може поширитися до шостого міжвузля і спричинити лише захворювання стебел. Рослини, заражені через колеоптиль, гинуть. Уражені стебла й коренева шийка втрачають міцність, ламаються від вітру.

Залежно від періоду уражених органів і розміру пухлин, втрати врожаю можуть сягати 10-60%. Крім того, уражені рослини втрачають кормову цінність, оскільки вміст пухлин (жовни) - хламідоспори є токсичними для тварин.

Летюча сажка кукурудзи. Збудник - гриб Sorosporium reilianum Mc. Alp.

Поширена скрізь, де вирощують кукурудзу. Зараження рослин летючою сажкою відбувається у фазі сходів, які сприйнятливі до їхньої появи на поверхні ґрунту. Збудник уражує суцвіття, волоть, качани. Гриб усередині рослин розвиває дифузний міцелій, який сягає волотей і качанів і спричиняє їхнє руйнування з утворенням маси хламідоспор. Волоть у період цвітіння перетворюється в чорну летючу масу, качани - в чорний, сухий, конусоподібний клубок з укороченими обгортками, які спочатку зелені, згодом жовтіють, висихають, розкриваються в період молочної стиглості. Сажковий клубок розпилюється повільно до фази повного достигання кукурудзи. Уражені рослини відстають у рості, надмірно кущаться, листя дуже розростається, схильне до фасціації.

Джерелами інфекції є зерно із хламідоспорами гриба, що прилипли до нього, та ґрунт, куди вони потрапляють під час збирання врожаю. Так, Ф. Є. Немлієнко (1963) вважає, що ґрунтова інфекція має більше значення, ніж насіннєва. Тому хворобу найчастіше виявляють на полях, де не дотримуються сівозміни. Збудник летючої сажки - теплолюбний гриб, унаслідок чого захворювання фіксують переважно в південних районах України (оптимум для проростання хламідоспор і для розвитку хвороби - 28…30°С). Розвитку хвороби сприяють монокультура, пізні строки сівби, тепла весна й посушливе літо.

Фузаріоз. Збудник - гриб Fusarium moniliforme Scheld. Поширений скрізь, де вирощують кукурудзу, особливо в районах надмірного зволоження. За ураження качанів цією хворобою на них утворюються один або кілька осередків білого чи ледь рожевого нальоту, який згодом збільшується й часто охоплює весь качан. У центрі такого осередку зернівки (15-30 шт.) зруйновані, легко ламаються й кришаться, мають брудно-бурий колір.

У червоноземних сортів і гібридів ці зернівки тьмяніють, а у білозерних - набувають тьмяно-рожевого забарвлення, знижується маса зерна. З часом уражений осередок збільшується, охоплює весь качан, який руйнується. Фузаріоз з'являється, починаючи з фази молочної стиглості. Качани з нещільною обгорткою сильніше уражуються фузаріозом зерна, ніж качани зі щільно прилеглою. Частіше уражуються качани, пошкоджені кукурудзяним метеликом, і зернівки, уражені біллю. У цих випадках збудник проникає в ендосперм, руйнує його, а потім переходить на здорові зернівки. Фузаріоз качанів можуть спричиняти й інші види грибів із роду фузаріум.

Основне джерело збудника - рослинні рештки, насамперед обгортки качанів, на яких гриб зберігається взимку, а також насіння. Насіння кукурудзи, дуже уражене фузаріозом, не утворює сходів, а якщо зародок не пошкоджений, воно проростає із запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть, не виходячи на поверхню ґрунту. Хворі зернівки вкриваються густим нальотом гриба, а також плісеневими грибами типу Penicilum. Епіфітотії цієї хвороби бувають у вологі роки й можуть призвести до великих втрат. Суха гниль качанів проявляється й під час зберігання, якщо качани мають вологість 18% і вище.

Гриб F. moniliforme не має токсичних властивостей, тому заражені ним качани можна згодовувати тваринам.

Червона гниль качанів. Збудник - сумчастий гриб Giberella saubinetti Sacc. Конідіальну стадію називають Fusarium graminearum Schw.

Уражує качани в період молочно-воскової стиглості. Розвиток хвороби починається з верхівки качана, на якій утворюється щільний яскраво-рожевий наліт грибниці, що поступово поширюється згори донизу і часто охоплює весь качан. Обгортки на ньому, внаслідок пронизування грибницею, щільно прилягають одна до одної та качана, набувають червоного кольору. Уражені зернівки теж стають червоно-коричневими та крихкими. Всередині них утворюються порожнини, що заповнені грибницею. За раннього ураження зернівки не розвиваються, а стрижні качанів руйнуються.

Після достигання качанів на відмерлих обгортках і ніжці качана та стеблах, біля вузлів, утворюються групами плодоношення справжньої стадії гриба - перитеції у вигляді чорно-синіх, округлих, дрібних, злегка випуклих цяточок.

Размещено на Allbest.ru