Размещено на http://www.allbest.ru/

2

План

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток.

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Від стану агропромислового комплексу безпосередньо залежить рівень продовольчої безпеки України. Нині в АПК зосереджено більше половини виробничих фондів, виробляється близько 50% ВВП, дві третини товарів народного споживання, працює майже 40% населення.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необґрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.

Нині площа сільськогосподарських угідь в Україні становить 41,9 млн. гектарів, у тому числі ріллі - 33,3 млн. гектарів. У розрахунку на одного жителя в Україні припадає 0,81 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,64 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Однак ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому в Європі.

Не може не викликати стурбованості значна розораність сільськогосподарських угідь, яка сягнула 80% і значно перевищує цей показник у США та західноєвропейських країнах. Понад 3,5 млн. гектарів сільськогосподарських угідь забруднено радіонуклідами і майже 65 тис. гектарів взагалі виведено із землекористування. Щорічно з розораних схилів з кожного гектара змивається 30-40 тонн ґрунту, а з земель під просапними культурами 100-200 тонн. Таким чином щорічно з ґрунтом виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,4 млн. тонн фосфору, 7 млн. тонн калію, що в 2,3 рази більше, ніж вноситься з добривами. За 100 років (1882-1991 роки) ґрунти України втратили майже 25% гумусу, в тому числі протягом останніх 30 років (1961-1991 роки) - більше 8%. Нині ерозією уражено 18% території України. За 30 років (1961-1991 роки) площі еродованих ґрунтів збільшилися на 30% (питома вага у складі розораних земель - 32%). Щорічно площа еродованих земель збільшується на 80-100 тис. гектарів, а збитки від ерозії становлять близько 7 млрд. карбованців у цінах 1990 року. В деяких районах зрошення спостерігається підтоплення і засолення ґрунтів. У той же час у 1996 р. близько 850 тис. гектарів зрошуваних земель взагалі залишились без води.

Внаслідок економічної кризи в 1996 р., порівняно з 1990 р., внесення органічних добрив на гектар посівної площі зменшилося в 2,7 разу, мінеральних добрив - у 6,7 разу, що менше, порівняно з високорозвинутими країнами, приблизно в 5 разів.

Умовне поголів'я худоби по всіх категоріях господарств протягом 1990-1996 років зменшилося з 30,7 до 19,2 млн. голів.

За останні шість років виробництво валової продукції сільського господарства зменшилось на 41% і знизилося в 1996 р. до рівня початку 60-х років, а виробництво продукції харчової промисловості скоротилось удвічі і знизилось до рівня 50-х років. Трудомісткість сільськогосподарського виробництва зросла в 1996 р., порівняно з 1990 р., в 1,9 разу, в тому числі у тваринництві - в 2,4 разу.

Виробництво продовольчих товарів у 1996 р. знизилося практично в усіх областях (за винятком однієї). З 106 основних видів продукції харчової промисловості виробництво зменшено по 80. Аналіз причин зменшення випуску продовольчих товарів показує, що понад 50% загальних обсягів спаду зумовлено скороченням обсягів надходження сільськогосподарської продукції на промислову переробку. Майже 70% худоби, птиці та молока реалізується без промислової переробки. Іншим вагомим фактором спаду виробництва продовольства (близько 40%) є скорочення реальних доходів населення та втрата зовнішніх ринків збуту.

Обвальне падіння власного виробництва сільськогосподарської продукції спричинило збільшення завезення в Україну товарів іноземного виробництва. Так, протягом 1993-1996 років імпорт м'яса та харчових м'ясних субпродуктів зріс з 3,9 до 147,7 млн. дол. США або в 38,3 разу, в тому числі м'яса і субпродуктів з домашньої птиці з 1,4 до 140,6 млн. дол. США або в 100,4 рази, цукру і кондитерських виробів - у 14,5 разу, картоплі - в 9,9 разу, хліба і хлібобулочних виробів - у 5,4 разу. В цілому ж у 1996 р. завдяки імпорту в Україну продовольства в економіку іноземних країн вкладено 1,4 млрд. дол. США, що в 2,8 разу більше від обсягу бюджетних асигнувань, виділених на розвиток АПК України. В той же час Україна, незважаючи на втрату деяких традиційних зовнішніх продовольчих ринків (наприклад, не знайшло збуту близько 40% виробленого цукру), за даними Держмиткому, експортувала в 1996 р. продукції АПК на суму понад 3 млрд. дол. США.

Внаслідок поглиблення диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та товари і послуги для села сільськогосподарські підприємства втратили в 1996 р. оборотних коштів на суму близько 4 млрд. грн., що призвело до зниження коефіцієнта платоспроможності до критичної межі - 0,42 (мінімальний рівень - 0,50). Неплатежі постачальникам, підрядним організаціям і банкам станом на 01.01.97 р. сягнули 23,4 млрд. грн і зросли проти аналогічного періоду минулого року в 21,4 разу.

Практично згорнуто інвестиційну діяльність. У 1996 р., порівняно з попереднім роком, майже у 2 рази менше механізовано й автоматизовано дільниць та цехів на підприємствах сільського господарства, на чверть - впроваджено нові прогресивні технологічні процеси. Протягом 1994-1996 років кількість наукових розробок, що впроваджуються, зменшилася майже на чверть. Питома вага розробок по створенню нових видів техніки й технологій у загальній їх кількості становила 37,4%.

Значно впливають на загострення кризової ситуації вкрай недостатні обсяги капіталовкладень у розвиток агропромислового комплексу, соціальної сфери села. В 1996 р. обсяги капітальних вкладень в АПК зменшилися порівняно з 1990 р. у 5,3 разу.

В грудні 1996 р. порівняно з відповідним періодом 1990 р. внаслідок зростання споживчих цін на товари й послуги в 165,6 тис. разів, у тому числі на продовольчі товари в 130,7 разу, і зниження реальної заробітної платні в 1996 р. до 30% від рівня 1990 р. купівельна спроможність населення істотно знизилась. Нижче межі малозабезпеченості (68,1 грн. на місяць) мали середньодушовий грошовий доход 27 млн. громадян або 53% населення.

Якщо у 1990 р. загальна вартість товарів, придбаних населенням, займала у ВВП 46,4%, то в 1996 р. ця частка зменшилась до 25,1%. Питома вага витрат на продукти харчування у сукупних доходах домашніх господарств зросла з 35,5% до 58,3% (1995 р.). За цим показником Україна знаходиться на рівні бідних азіатських та африканських країн.

Внаслідок недоступності для основної маси населення споживчих цін наповненість міських магазинів і ринків продовольчими товарами створила ілюзію благополуччя у цій сфері. Однак ринкова потреба була задоволена в 1996 р. на м'ясні консерви на 27,8%, масло тваринне - 14,5%, маргарин і маргаринову продукцію - 13,3%, сир і цукор - 8%, хоча на складах залишилась значна кількість виробленої продукції. Протягом 1994-1996 років оптові поставки торгівельній мережі молока і молокопродуктів зменшилися в 2,9 разу, олії - в 3,3 разу, м'яса і м'ясопродуктів - у 4,6 разу, маргаринової продукції - в 6,7 разу, цукру - в 7,8 разу. Продаж основних продовольчих товарів у роздрібній торгівлі скоротився в 2,6-6,5 разу.

Порівняно з 1990 р. споживання на душу населення м'ясопродуктів скоротилося у 1996 р. до 36,7 кг на рік або на 46%, молока і молокопродуктів - до 230 кг або на 38%, фруктів та ягід - до 37 кг або на 26%. Внаслідок цього досягнутий у 1996 р. рівень душового споживання виявився нижчим від рекомендованих норм по овочах і баштанних культурах на 47%, плодах і ягодах - 59%, м'ясу і м'ясопродуктах - 40%, рибі і рибопродуктах - 79%.

В Україні існують значні регіональні відмінності у середньодушовому споживанні продуктів харчування. Також спостерігається значне коливання вартості окремих продуктів у різних регіонах України.

Особливе занепокоєння викликає те, що в раціонах населення для збалансованого харчування не вистачає продуктів навіть до норм, встановлених Міністерством охорони здоров'я для непрацездатних громадян на кризовий період економіки. Зокрема, 32,6 млн. громадян вживали менше зазначених норм олії, маргарину та інших жирів, фруктів і ягід, 41,5 млн. громадян - картоплі, що веде до деструктивних змін в організмі людей. Існуючий стан споживання продовольчих товарів не відповідає вимогам нормального відтворення робочої сили в Україні.

Особливо небезпечним є недоїдання для здоров'я дітей, виробництво продуктів для яких здійснюється вкрай незадовільно. Так, виробництво сухих молочних сумішей та рідких пастоподібних продуктів скоротилося у 1996 р. порівняно з попереднім роком удвічі, а дитячих плодоовочевих консервів вироблено лише 24% від рівня 1995 р.

Недостатня вітамінна забезпеченість організму є причиною поширення поліавітамінозів, які супроводжуються зниженням захисних властивостей організму, головними болями, втомою, подразливістю, погіршенням уваги, зниженням працездатності людини, що є основою для розвитку та прогресування інших захворювань, пов'язаних з несприятливими умовами. Для профілактики багатьох захворювань, збереження здоров'я та генофонду нації необхідне повноцінне харчування населення.

Неспроможність людей прогодувати себе, сім'ю вкрай негативно впливає на соціально-політичну ситуацію в Україні, викликає роздратування, озлобленість. Останні можуть спровокувати соціальний вибух, що особливо небезпечно в перехідний період становлення Української держави.

Роль держави полягає у забезпеченні необхідних потреб населення в харчових продуктах, у досягненні збалансованого раціону харчування (білки, жири, вуглеводи, вітаміни та інші поживні речовини). Якщо у 1990 р. середньодобова калорійність споживчих продуктів харчування становила 3597 Ккал, то в 1996 р. - 2570 Ккал. До того ж калорійність споживчих продуктів на 78% забезпечувалась за рахунок продуктів рослинного походження (наприклад, у Франції та ФРН - 60-65%). У структурі споживання найбільшу питому вагу мали хлібні вироби (43%) та цукор (14%). Тенденція зниження калорійності спожитих продуктів свідчить про істотну загрозу продовольчій безпеці України.

Вирішити проблему продовольчої безпеки неможливо без застосування передових технологій, розвитку фермерських господарств, якомога повніших збирання, збереження та переробки врожаю, використання нових форм маркетингу, переходу до нових методів управління, створення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно розробити і здійснювати стратегію, спрямовану на створення ефективної системи агробізнесу, яка б включала і приватні господарства, і корпоративні агропромислові об'єднання і нові форми фермерських кооперативів. Важливе значення для сільського господарства та харчової промисловості має залучення передових зарубіжних технологій.

Стан міжнародної продовольчої безпеки вважається забезпеченим, якщо рівень перехідних запасів зерна (тих, що зберігають до збору нового врожаю) відповідає 60 дням світового споживання або 17% від усього споживання. В разі падіння обсягів запасів нижче цього рівня відбувається зростання світових цін на зерно.

Для створення відповідних запасів зерна та іншої сільськогосподарської продукції необхідно здійснювати будівництво нових та модернізацію діючих сховищ, що буде гарантією забезпечення продовольчої безпеки на випадок надзвичайних ситуацій. Наприклад, сукупна потужність зерносховищ у США, Канаді та деяких інших розвинених країнах перевищує середньорічний збір зерна в цих країнах в 1,8-2,0 рази, що повинно бути нормою і для України.

Специфіка забезпечення продовольчої безпеки України, на відміну від деяких інших країн, повинна полягати не лише у максимальному забезпеченні власних потреб у зернових культурах, але й у створенні потужного зернового експортного потенціалу і відновленні втрачених Україною позицій "європейської житниці". Цьому сприяють кліматичні умови України та наявність майже 40% світових запасів чорноземів. Однак поглиблення кризи АПК призвело до того, що частка України в європейських обсягах виробництва зерна зменшилася приблизно з 17% в кінці 80-х років до 11% у 1996 р.

Щорічний збір зерна в Україні повинен становити не менше 50 млн. тонн, або по 1,0 тонні на душу населення. Експорт зернових культур дасть можливість збільшити валютні надходження до бюджету і зміцнити позиції України на світових ринках.

Надзвичайно важливе значення для здоров'я нації має забезпечення населення якісною питною водою. Значна частина населення в Україні використовує для своїх повсякденних потреб неякісну воду, що загрожує здоров'ю нації. Жителі 800 сіл користуються привізною питною водою. Слід зазначити, що поверхневі води України є (відповідно до методу оцінки якості) дуже забрудненими. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік і розподілені на території України вкрай нерівномірно.

Важко переоцінити роль Дніпра у забезпеченні водою населення, сільського господарства та промисловості, оскільки у його басейні проживає 24 млн. чоловік та сконцентровано 45% загального обсягу промислового виробництва. В зв'язку з цим потенційну небезпеку для продовольчої і загалом національної безпеки України становить можлива навмисна екологічна агресія чи ненавмисне забруднення (отруєння) цієї водної артерії, яка бере свій початок за межами України. Це може призвести до масового отруєння та загибелі людей, тварин, виведення з обігу величезних площ земель. Тому відповідні державні органи повинні забезпечити надійну охорону і екологічне оздоровлення Дніпра.

Забезпеченню продовольчої безпеки України сприятиме здійснення таких заходів:

· розробка та прийняття концепції продовольчої безпеки України та Закону України "Про забезпечення продовольчої безпеки України";

· розробка та прийняття Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів";

· прийняття Національної програми розвитку агропромислового комплексу і відродження села на 1997-2005 роки;

· державна підтримка вітчизняного агропромислового виробництва;

· розробка системи індикаторів продовольчої безпеки і доведення їх до відома відповідних міністерств, відомств та органів державної влади;

· створення механізму продовольчого забезпечення найбільш вразливих верств населення і особливо багатодітних сімей;

· передбачення механізму продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ситуації заборгованості по заробітній платні та інших соціальних виплатах.

Підтримання на достатньому рівні продовольчої безпеки сприятиме проведенню реформ, становленню і зміцненню Української держави.

2. Особливості побудови механізму підвищення економічної

Абсолютне переважання несільськогосподарських сфер в структурі АПК дозволяє їм ініціювати створення сучасного механізму його функціонування як більш жорсткого, що носить техніко-економічний характер нормативного контролю над технологією і організацією сільськогосподарського виробництва.

Це обумовлює перехід стратегічних рішень, що визначають розвиток сільського господарства, від фермерських господарств, у зоні яких залишається в основному прийняття рішень тактичного характеру, до промислово-торговельним сфер АПК.

Практика внутрішньофірмового планування, в свою чергу, призводить до все більш повному використанню принципів системного підходу та маркетингу. Це створює найбільш надійну базу довгострокового зростання сукупної прибутковості всього продовольчого комплексу як основи збільшення індивідуальної прибутку у всіх його ланках і визначає їх зростаючу орієнтацію на підвищення кінцевого корисного ефекту.

Які ж основні принципи взаємодії різних сфер і галузей агробізнесу?

1. Зацікавленість різних промислових фірм в сільському господарстві як ринку збуту своєї продукції обумовлює розробку ними таких засобів (технічних умов) сільськогосподарського виробництва, які стимулюють зростання сукупної ефективності їх виробництва та використання, підвищення на цій базі рентабельності сільськогосподарських підприємств (ферм) як передумови стійкого попиту фермерів на нову техніку.

Ця стратегія перетворює фірми агробізнесу I сфери АПК в центри, що визначають основні напрямки технічного прогресу.

2. Фірми харчової промисловості і торгівлі продовольством, прагнучи мінімізувати сукупні витрати на виробництво, переробку і збут харчових продуктів, стимулюють підвищення і диференціацію якісних показників сільськогосподарської продукції, розширення її асортименту, раціональне розміщення, продуктову, технологічну та територіальну спеціалізацію, ліквідовуючи або зводячи до мінімуму сезонність сільськогосподарського виробництва.

3. Практика показує, що без досконалого механізму реалізації продовольства, єдиного в масштабах усього національного ринку, неможливо раціональне ведення всього АПК.

4. Достатній рівень насичення продовольчого ринку різко підвищує наступні численні якісні характеристики (вимоги) продовольства:

- Оптимізація змісту поживних речовин в кожному продукті;

- Рівень (ступінь) готовності і зручності для кінцевого споживача;

- Упаковка та ін.

Це посилює роль споживчого попиту та аналізують його фірм харчової промисловості і торгівлі як визначального чинника розвитку всіх ланок АПК.

5. Зростання значення управлінської праці на сільськогосподарських підприємствах як необхідна умова реалізації розглянутих принципів ринкового механізму агробізнесу. Це можливо, у свою чергу, за умови підвищення кваліфікації фермерів на основі використання кооперативних, приватних та державних послуг, ступеня комп'ютеризації та розвитку комунікаційних служб та засобів.

У розвитку ринкового механізму АПК існують дві тенденції.

Перша тенденція - цілеспрямована модифікація агропромислових ринкових зв'язків шляхом створення агропромислових об'єднань, розвитку контрактів, прямих зв'язків, ринкових угод, державного підтримки фермерських цін на ряд сільськогосподарських продуктів.

Регулювання цін на сільськогосподарську продукцію можна розглянути на основі наступного графіка.

Згадаймо, що D - це попит, S - пропозиція, Р - ціна, Q - обсяг.

Ціна може відхилятися від рівноважної Р в тому випадку, якщо вона вважається занадто низькою, щоб забезпечити дохід землеробів або стимулювати зростання виробництва продовольства. З цією метою держава втручається в процес ціноутворення і встановлює ціну Р2, яка стимулює зростання пропозиції сільськогосподарської продукції (від Q1 до Q2) - Однак висока ціна може скоротити попит з боку споживача до обсягу Q3 Наслідком цього є утворення надлишку пропозиції сільськогосподарської продукції. Тому система регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, як правило, включає і систему дотацій, яка знижує зростаючі за рахунок регулювання ціни і тим самим відновлює економічні умови, прийнятні і для споживача, і для виробника.

Друга тенденція полягає в тому, що поступово накопичуються елементи зайвої «заорганізованості» ринку порушують властиву вільного ринку ефективність його впливу на виробництво, зокрема, посилюють складність вибору вигідного партнера. Тому після відомого «впорядкування» ринкових зв'язків нині усвідомлюється необхідність орієнтації в основному на ринковий механізм прийняття заходів для більш ефективного його функціонування та прийняття до уваги закономірностей ринку.

Що стосується АПК Російської Федерації, то в даний час розроблена програма подальшого реформування аграрного сектора, нормалізації його функціонування і підвищення ефективності.

Так, передбачено формування регіональних оптових ринків, перетворення сільських товаровиробників на співвласників переробних підприємств, кредитування під заставу продукції, демонополізація інфраструктури (оптової торгівлі, переробки, банків) і зниження торгових надбавок з метою збільшення частки виробників в ціні.

Все це посилює зв'язки між сферами АПК і створює передумови для формування ринкового механізму і його успішного функціонування.

Економічна теорія завжди прагнула чітко описати і структурувати систему суспільного виробництва, що, безумовно, є важливим кроком на шляху отримання повноти знань про продуктивних силах і виробничих відносинах. Проте в науковому дослідженні необхідно вийти за рамки практичного знання на більш високий узагальнюючий рівень.

Це допомагає більш об'єктивно вивчати економіку за рахунок обмеження впливу суб'єктивних факторів. Побудована модель охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ і підлягає перевірці практичними даними.

Таким чином, порівняльні економічні системи узагальнюють взаємозв'язки всередині (і між) складних економічних механізмів і володіють багатоступеневою ієрархічною структурою.

Список використаних джерел

1. Саблук П.Т. Основні напрями розвитку високоефективного агропромислового виробництва в Україні // Економіка АПК. - 2002. - №7. - С. 62-67.

2. Саблук П.Т. Основні напрями розроблення стратегії розвитку агропромислового комплексу в Україні // Економіка АПК. - 2004. - №12. - С. 3-15.

3. Герасимчук В.Е. Стратегічне управління. Графічне моделювання. - К.: КІІЕУ, 2005. - 296 с.

Размещено на Allbest.ru