Організація території для землекористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація території для землекористування

При облаштуванні території сільгосппідприємств із складним рельєфом не можна недооцінювати ерозійну безпеку самого рельєфу. Тому при впорядкуванні ерозійних агроланд-шафтів необхідно проектувати заходи, які послаблюють ерозійні процеси на самому полі (масиві). Це, насамперед, залуження існуючих мікро- та макроулоговин, що є початком гідрографічної мережі (улоговини, водотоки, балки, яри). Оптимальний захід -- залуження небезпечних місць багаторічними травами. Кілька залужених водотоків, улоговин на полі створюють польову гідрографічну мережу.

Польова гідрографічна мережа -- це система природних і штучно створених на полях сівозмін заходів для безпечного відведення, скидання, утримання або транспортування (переміщення) стоків талих та дощових вод.

Польову гідрографічну мережу створюють у місцях, визначених у проектах землеустрою з контурно-меліоративною організацією території. Вона передбачає проектування й створення на орних землях, масивах багаторічних насаджень і кормових угідь водорегулювальних земляних валів різних типів, системи полезахисних лісосмуг та інших захисних лісових насаджень, комплексу гідротехнічних протиерозійних споруд, включаючи залужені улоговини, струмки по днищах балок, річки й інші природні водні джерела, що є складовими гідрографічної мережі.

За допомогою запроектованих і створених складових польової гідрографічної мережі (вали-тераси різних типів, водорегулювальні лісосмуги та інші захисні лісові насадження) водозбірну площу в сільськогосподарських ландшафтах розбивають на малі водозбори. Це сприяє зниженню швидкості стоку талих і дощових вод та переведенню їх у підґрунтові й підвищенню вологості ґрунту протягом року, а також безпечному відведенню та скиданню надлишку стоків через природні й штучно створені залужені водотоки та водоскидні споруди в річки, стави й озера і недопущенню їх замулення і,і забруднення продуктами ерозії затриманням твердого стоку в межах водозбору. Фрагменти внутрішньопольової організації території конкретних схилових земель наведено на рисунках 4.10.

При проектуванні дуже часто на складних поперечно-випуклих схилах, які обмежуються сусідніми елементами гідрографічної мережі, за умови поперечного, або контурного обробітку таких схилів на краях полів утворюються розворотні смуги, розміщені від вододілу схилу до його основи. їх доводиться після обробітку основної частини поля обробляти вздовж схилу для усунення огріхів в обробітку, а це призводить до прискорення швидкості потоку, посилення ерозійних процесів із можливим утворенням промоїн і навіть ярів. Для запобігання впливу ерозійних процесів на краях полів їх погрібно залужувати у вигляді прикордонної смуги з багаторічних трав зразу після закінчення сівби впоперек чи з контурно розміщеними рядками основної культури. У подальшому ці смуги не обробляють і вони сприяють утворенню аборигенної рослинності, відтворенню природної мікро- й мезофауни, інших корисних організмів. Крайові смуги мають бути достатньої ширини, щоб сільськогосподарським машинам і знаряддям було де розвертатися.

Залуженню підлягають середньо- та сильноеродовані (деградовані) й дефляційно небезпечні орні землі II і III ЕТГ, які пилучені з обробітку та із складу орних і не віднесені під заліснення.

При залуженні перевагу віддають злаково-бобовим травосумішкам, які довговічніші й стійкіші, зокрема проти витоптування худобою. їхній склад залежить від екологічних умов вирощування (еродованість, кислотність, засоленість, забезпечення вологою). Видовий склад цих травосумішок формують залежно від призначення травостою (сіножать, пасовище, комбіноване використання) та з урахуванням районованих сортів. При залуженні схилових земель усі види робіт з обробітку ґрунту й підготовки його до сівби трав повинні бути спрямовані на послаблення поверхневого стоку талих і дощо-пих вод, тобто їх виконують упоперек схилу або контурно.

Прискорене залуження схилових деградованих та дефляційно небезпечних земель проводять улітку або ранньою весною. Трави можна висівати тоді, коли в ґрунті достатньо продуктивної вологи -- навесні чи влітку (липень--серпень), коли випадають літні дощі. Влітку злаково-бобові травосумішки слід висівати до початку серпня, а злакові трави -- до середини вересня.

Для залуження угідь на схилових землях Лісостепу із злакових компонентів використовують стоколос безостий, кострицю лучну, райграс високий. Із бобових схили залужують еспарцетом піщаним та люцерною синьогібридною, а в південних районах -- люцерною жовтою й жовтогібридною, на іасолених ґрунтах -- буркуном білим і жовтим.

Проектування комплексу протиерозійних лісомеліоративних ілходів передбачає створення сталої агроекологічної обстановки -- підвищення мікрокліматичних показників за рахунок ібереження поверхневого стоку та посилення внутрішньо-ґрунтового, послаблення ерозійних процесів, зменшення сими вітру, рівномірного засипання снігу, підвищення вологості повітря, резервації для птиці й тварин, озеленення виробничих та соціально-побутових об'єктів, а також заліснення водойм і річок.

Крім того, будучи каркасом польового ландшафту, лісові насадження у полях визначають напрямок руху робочих агрегатів, які збігаються з контурами природних факторів, розміщенням сільськогосподарських посівів по горизонталях. Таким чином, лісомеліоративна частина в агроландшафтах є провідною складовою майбутніх саморегулювальних екосистем. В.В. Докучаєв давав рекомендації щодо нових лісостепових агроландшафтів, де під лісами та лісонасадженнями має бути зайнято 18--20%.

Лісомеліоративні насадження належать до протиерозійних заходів постійної дії з тривалим строком окупності, які за своїми властивостями є багатофункціональними. Вони послаблюють силу вітрів і поліпшують мікроклімат полів, сприяють снігозатриманню й запобігають здуванню снігу в гідрографічну мережу, затримують і регулюють стік талих та піивових вод, поліпшують гідрологічний режим території й підвищують вологість полів, захищають ґрунти від змиву та розмиву і дефляції, створюють стійкі форми агроландшафту, які є направляючими для проведення обробітку ґрунту та сівби сільськогосподарських культур. Комплекс протиерозійних лісових насаджень створюють вітроломні та водорегу-инизальні полезахисні лісосмуги, розташовані з урахуванням рельєфу місцевості й основного напрямку панівних вітрів; прибалкові, прияружні та прибережні лісосмуги; суцільні й куртинні лісові насадження на сильноеродованих, сильно деградованих та інших непридатних для сільськогосподарського виробництва землях.

Система захисту ґрунтів від ерозії займає чільне місце в екологічно безпечному формуванні території водозбірних басейнів агроландшафтів та захисті ґрунтового покриву від змиву, розмиву й видування. Місце розташування лісомеліоративних насаджень визначається проектами землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, а створюють їх за локальним техноробочим проектом.

Комплекс лісомеліоративних насаджень ефективно виконує захисні функції протягом десятків років. Під захистом лісових насаджень, які забезпечують жорстку структуру організації території, підвищуються ґрунтозахисна ефективність агротехнічних протиерозійних заходів і врожайність сільськогосподарських культур, зростає їхня ґрунтозахисна роль.

Надійними й постійно діючими захисниками полів від пилових бур, суховіїв є вітроломні полезахисні лісосмуги, їхній позитивний вплив поширюється на відстань, що дорівнює 25--ЗО висотам дерев, а 1 га лісосмуги заввишки 10 м захищає 25--30 га полів. Найкраще виконують свою роль вітроломні смуги, розміщені перпендикулярно до напрямку панівних вітрів. Допускається відхилення у напрямку розміщення основних смуг до 35". Насадження створюють продувної та ажурної конструкцій, які знижують швидкість вітру на 40--60%, поліпшують мікроклімат і позитивно впливають на ріст та розвиток сільськогосподарських культур. Підвищується вологість повітря, зменшуються випаровування води з ґрунту на міжсмугових полях, а також надходження сухих і перегрітих мас повітря в період суховіїв. Полезахисні лісові насадження -- це постійно діючі заходи щодо снігозатримання та рівномірного його розподілу на поверхні полів, що захищає озимі посіви від вимерзання.

Смуги продувної конструкції відзначаються тим, що у нижній (приземній) частині їхнього вертикального поздовжнього профілю є суцільний просвіт. Він являє собою смуги з густокронних порід без чагарникового підліска й узлісся або з низьким підліском, який не досягає до нижньої частини крон дерев, через що між ними залишаються просвіти достатнього розміру.

Смуги ажурної конструкції -- це чисті (з однієї деревної породи) насадження з рідкокронних або рідко розміщених дерев із чагарниковим підліском середньої густоти. З появою на деревах і чагарниках листя смуги мають рівномірні просвіти по всьому поздовжньому вертикальному профілю. Через такі просвіти частина вітрових струмків проходить без змін свого напрямку. Тому біля ажурних смуг утворюється задовільний повітряний режим як узимку, так у весняно-літній період.

На землях із схилом понад 1" усі полезахисні лісосмуги на довгих межах полів повинні бути водорегулювальними і розміщуватися впоперек схилу або під допустимим схилом, який не розмивається. Водорегулювальні лісосмуги є багатофункціональними. Вони виконують функції із зниження розмивної енергії стоків талих і зливових вод на схилах, снігозатримання, нагромадження ґрунтової вологи, поліпшення мікроклімату па полях, захисту ґрунтів від дефляції, а рослинності від посух та суховіїв. Водорегулювальні лісосмуги повинні мати ажурну чи продувну конструкцію з обов'язковою наявністю низькорослих чагарникових насаджень. Для зарегулювання поверхневого стоку на примережевих схилах залежно від їхньої довжини, наявності улоговин, гідрокліматичних та інших особ-нивостей застосовують систему водорегулювальних (стокорс-іулювальних) лісосмуг. Відстань між ними встановлюють з урахуванням їхнього загороджувального впливу на формування поверхневого стоку талих і дощових вод на прилеглих полях, допустимих нерозмивних швидкостей водних потоків, ступеня улогованості схилу й форми його профілю, схилу та шорсткості поверхні, інтенсивності атмосферних опадів.

Оптимальні параметри системи водорегулювальних лісових насаджень обґрунтовують у техноробочому проекті протиерозійних заходів у поєднанні з проектом внутрішньогосподарського землеустрою або в його рамках. Розміщення водорегулювальних і вітроломних лісосмуг та інших лісових насаджень визначають при розробці протиерозійної організації території.

Найвищий ефект дає завершена система полезахисних лісосмуг. Виходячи з того, що вплив кожної із них на вітрові потоки поширюється на відстань 25--30 висот дерев, поздовжні смуги розміщують на глибоких чорноземах через 550--600 м, звичайних -- 450--500, темно-каштанових -- 300--400 і на ґрунтах солонцювато-каштанових -- 250--300 м. Відстань між поперечними смугами неповинна бути 1,2--1,5 км. При такому розташуванні полезахисні лісосмуги становитимуть у Лісостепу 2--2,5%, а в Степу -- 3--4% площі орних земель.

Створення суцільних і куртинних лісових насаджень із деревно-кущових порід на сильноеродованих та сильноде-фльованих земельних ділянках із змитим, розмитим і видутим ґрунтовим покривом, на пісках та інших деградованих непродуктивних землях забезпечує захист їх від водної й вітрової ерозій і природне оздоровлення та відновлення родючості, зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище. До таких насаджень належать також прияружній прибалкові лісосмуги. Куртинні лісові насадження створюють також на пасовищах для відпочинку в них худоби.

Затримання лісовими насадженнями і поглинання стічних вод, що надходять із розташованих вище полів та інших земельних ділянок, зумовлюється ступенем розпилення стоку і характером надходження води у насадження та інфільтраційною властивістю ґрунту. Важливу роль при цьому відіграє пухка лісова підстилка, яка забезпечує максимальну водопроникність лісового ґрунту. Лісові насадження є також акумуляторами твердого стоку, а прибережні смуги -- і фільтрами, що запобігають замуленню та забрудненню їх шкідливими реагентами. З метою посилення протиерозійної дії лісосмуг в деяких випадках у них будують гідротехнічні земляні протиерозійні споруди типу валів-канав.

Для забезпечення найвищої протиерозійної та господарської ефективності полезахисних лісосмуг необхідно постійно стежити за їхнім станом і своєчасно проводити рубки догляду, щоб вони мали продувну чи ажурну конструкцію й потрібну кількість низькорослих чагарникових порід.

Створення системи захисних лісових насаджень позитивно впливає на структуру агроландшафту та його екологічний стан: вітровий режим, снігозатримання, захист ґрунтів від дефляції, формування мікроклімату. Під лісовою рослинністю не розвивається ерозія, вода, що стікає по схилу, поглинається лісовою підстилкою, поповнюючи запаси ґрунтових та підґрунтових вод, які живлять річки, озера і є важливим ресурсом поповнення питної води для населення. На заліснених територіях створюються кращі умови для життєдіяльності дикої флори та фауни й безпечного проживання тварин і птахів.

Комплекс гідротехнічних заходів. Гідротехнічні споруди є елементом комплексу заходів у складі еколого-ландшафтних систем землеробства з КМОТ.

Основним цільовим призначенням гідротехнічних споруд є призупинення виникнення ярів, стабілізування базису ерозії, регулювання місцевого стоку та затримання продуктів твердого стоку. Зменшення руйнівної дії поверхневих вод і підвищення вологозабезпеченості прилеглих територій сприяють задернінню та самозалісненню схилів і днищ ярів, балок, а також стабілізації й поліпшенню екологічної обстановки агроландшафтів.

Протиерозійні гідротехнічні споруди належать до ґрунтозахисних заходів постійної дії з тривалим терміном окупності. Залежно від призначення їх класифікують так:

Протиерозійні гідротехнічні споруди поділяють за різними показниками на такі типи:

Агротехнологічні: вали-тераси з обома оброблюваними схилами; вали-тераси з верхнім оброблюваним і нижнім крутим схилами, які утримують під постійним залуженням; вали-дороги; вали-канави; вали-лимани.

За водорегулювальними ознаками: водовідвідні вали (з аварійним скидом стоку понад 10% забезпеченості); водо-відтворні вали; вали-розпилювачі; комбіновані вали.

За поздовжнім профілем і способом розміщення на місцевості: вали постійної висоти; із ступінчастими змінами верхньої відмітки гребеня валу; паралельні, прямолінійні, комбіновані, непаралельні, переривчасті.

За способом спорудження: наорні вали з використанням лемішно-полищевих плугів і перемішуванням орного шару з підорним. Такі вали доцільно застосовувати на полях із глибоким гумусовим горизонтом на схилах крутістю 2--3" при висоті валів до 0,6 м з пологими схилами;

Із поперечним і поздовжнім переміщенням родючого шару ґрунту з використанням дорожньо-будівних і спеціальних машин, а також сільськогосподарських машин загального призначення. Цей спосіб доцільно застосовувати на полях із складним улоговинним рельєфом крутістю понад 3°, із невеликим орним профілем.

Складні протиерозійні гідротехнічні споруди використовують для безпечного скидання максимальних стоків талих і дощових вод розрахункової забезпеченості й гасіння надлишку енергії потоку в нижньому б'єфі та за спорудами, а також для створення гребель, ставів і водойм.

Важливу роль у загальному комплексі із зарегулювання і використання місцевого стоку відіграють стави та водойми. Крім господарського призначення (зрошення, риборозведення), стави, зменшуючи базис ерозії, затримуючи стік талих і зливових вод, запобігають утворенню ярів і донним розмивам тальвегів балок, виносу твердого стоку в річки.

Для затримання твердого стоку й виположування улоговин на них упоперек створу утворюється каскад валів. Після їх замулення утворюються нові й так до бажаного виположування улоговини.

Місце розташування протиерозійних гідротехнічних споруд визначають у проектах землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, а їхнє будівництво -- в локальних техноробочих проектах.

Ефективність комплексу створених гідротехнічних протиерозійних споруд забезпечується при постійному нагляді за ними після проходження паводка талих вод і після кожної

Сучасні межі орних земель із складним рельєфом історично сформувалися під впливом прямолінійного (кліткового) способу обробітку. За таких умов і проектували поля сівозмін та робочі ділянки.

Під впливом прямолінійної (кліткової) організації території формувалися також прямолінійні межі земельних угідь, які примикають до яружно-балкових мереж. Проектувальники чітко витримували прямолінійні та прямокутні межі як на простих, так і на складних схилах.

Розміщення багатьох прямолінійних меж (рілля-пасовище, рілля-сіножать) не узгоджується з рельєфом і розташуванням еродованих та ерозійно безпечних земель. Крім того, прямолінійне проектування меж на схилах часто не затримує ерозійних процесів, а посилює їх, внаслідок чого спочатку утворюється улоговина, а потім яр. Особливо небезпечні прямолінійні межі на складних схилах. Тому створення нових меж полів і робочих ділянок при протиерозійному проектуванні дуже важливе завдання при оптимізації складу угідь в агроландшафтах.

Модель -- це теорія, закон, ідея, для яких характерна певна структура. Моделлю можуть бути також співвідношення, рівняння або синтез даних. Для землеустрою моделями можна вважати й уявлення про реальний світ, одержані за допомогою проектів у просторі. Звичайна реакція людини на складний навколишній світ полягає в тому, що вона бачить дуже спрощену його картину. Наше уявлення роз'єднує реальний світ на ряд простіших систем, завдяки чому вдається розглянути суттєві риси цілого явища. Кожну систему розглядають у своєму масштабі. її досліджують і перевіряють на ступінь точності, а ті явища, які виходять за цю межу, випускають. Систему вивчають також із метою, щоб усе, що не сприяє її досягненню, відкинути. Різні риси опанованої системи необхідно розглядати як аспекти одного цілого. З цього погляду реальність є обмеженою границями і має цілісну структуру, яку досліджують за допомогою спрощених систем, символів, правил та процесів. Спрощену (збільшену) основу цих структурних взаємозв'язків називають моделлю. Отже, модель -- це спрощене відображення реальності, яка показує в загальній формі всі її існуючі риси і взаємозв'язки. Оскільки моделі не використовують усіх пов'язаних з об'єктом досліджень та вимірів, вони є точним наближенням до цього об'єкта. Але моделі цінні з того погляду, що відкинуті деякі деталі дають змогу виявити головні риси дійсності. Подібна вибірковість визначає, що моделі характеризуються різним ступенем дійсності й можуть бути використані при нових умовах. Фактично цінність моделі дуже часто пов'язана з досягнутим рівнем узагальнення. Тому всі моделі потрібно поліпшувати у міру надходження нових даних або встановлення нових перспектив. Чим ретельніше була побудована первісна модель, тим вірогідніше, що подібні поліпшення зумовлять створення зовсім іншої моделі.

Найважливіша особливість моделей полягає в тому, що їхня побудова потребує, звичайно, високого ступеня вибірковості стосовно використаної інформації. Щоб за допомогою моделювання розкрити суть явища, необхідно відкинути другорядні ознаки. Моделі можна розглядати такими, якими вони були побудовані дослідником у процесі ретельного відбору, наближення (апроксимації). Це дасть змогу, включивши випадкові деталі, побачити в загальній формі, дійсно, потрібні аспекти реального світу, які нас цікавлять.

Таким чином, ми уявляємо моделі як спеціально відібрані частинки тієї реальності, процесу, які відображають логічний бік уже відомих нам і показують, що одні з них більш суттєві, а інші менш суттєві. Цим ми створюємо оригінал, у якому в міру доопрацювання допускаються доповнення та незначні похибки. рельєф ґрунт гідротехнічний протиерозійний

Друга важлива риса моделей -- це те, що вони включають визначену структуру, що відбиває у ході моделювання риси "каркаса реальності", який розглядають в їхньому взаємозв'язку. Розрізняють два типи моделей -- нормативні й описувальні. Перший тип показує, що слід шукати у майбутньому при згаданих умовах, другий описує дійсність за допомогою визначеної термінології.

Размещено на Allbest.ru