Виконав:

студент 1 курсу, групи 0701

ФЗН спеціальності

Правознавство

Коваль О.О.

Перевірила: ст. викладач

Пізняк Т.І.

Суми - 2008Зміст

Вступ

1. Суть та значення земельної ренти та рентних відносин

2. Структура та форми земельної ренти

2.1 Диференційна рента

2.2 Абсолютна рента

2.3 Монопольна рента

3. Пільги щодо плати за землю

4. Теорії земельної ренти

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства й життя країни. Щодо земельної ренти в агропромисловому виробництві, то вона як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. При високих орендних ставках власник землі може привласнювати частину середнього прибутку сільського господарського підприємця.

Отже, мета цієї курсової роботи, це розкриття проблеми формування земельної ренти в агропромисловому виробництві, описання рентних відносин між орендодавцями та орендарями, описання всіх видів земельної ренти.

Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалась у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход на землю, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю,це частина додаткового продукту,який створюється сільськогосподарськими виробниками,що господарюють на землі.

Задача курсової роботи: з'ясувати сутність земельної ренти, коли і як змінюється та за яких причин.

В сільському господарстві в процесі виробництва беруть участь природні ресурси і біологічні фактори. У зв'язку з цим в сільському господарстві крім суспільних факторів слід розрізняти такі природні фактори,як кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні та інші моменти. Залежно від цих факторів одна й та сама кількість і якість праці може бути представлена в більшій або в меншій кількості продуктів, споживаних вартостей. Щодо рентного доходу, то він розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею Використанням землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. Що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється у ренту. Розмір орендованої плати орендованої встановлюють за угодою сторін. У результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий доход збільшується. До закінчення строку договору він надходить орендарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже власнику землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл рентного доходу другої диференційної ренти між власником землі і орендарем. Останній повинен бути заінтересований у додаткових вкладеннях у землю, а це вимагає залишень у нього певної частини рентного доходу.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України. Рентний доход, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах. Рентний доход,як правило,використовується на фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, виконання робіт із землеустрою, ведення земельного кадастру, відшкодування витрат власникам землі та землекористувачів, у тому числі й орендарів. З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал,що забезпечує його власникові той самий доход, але у формі не ренти,а суми відсотка на вкладення у банк. Ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка. Науково-технічний прогрес і підвищення інтенсивності сільського господарства зумовлюють необхідність додаткових вкладень у землеробство, що призвело до зростання диференційної ренти і відповідно до зростання цін на землю.

1. Суть та значення земельної ренти та рентних відносин

земельна рента податок договір

Аналізуючи економічну історію світу, можна побачити, що за всіх часів, поки існує земельна власність, існує і специфічна форма плати за користування землею - орендна плата. Колись на побутовому рівні її називали земельною рентою. Під цією назвою даний економічний феномен і ввійшов у наукову теорію.

Вважали, що рента, що вони називали чистим продуктом, є даром природи, що земля дарує її власникові додатковий продукт. Вперше економічну природу ренти показав Д. Рикардо. Він звернув увагу на те, що ціна на зерно на ринку не залежить від витрат виробництва: чи було те зерно зроблене на родючих землях, де витрати були мінімальні, або його зробили в менш сприятливих умовах, що зажадали великих витрат, - ціна зерна єдина. Д. Рикардо писав: " Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий. Ціна хліба анітрошки не понизилась б, якби навіть землевласники відмовилися від своєї ренти". А це значить, що зерно виробник, що хазяює на кращих землях, одержує додатковий доход у порівнянні з зерно виробником, що хазяює на гірших землях. От цей додатковий доход, Д. Рикардо і назвав земельною рентою.

У вітчизняній науці питання земельної ренти набули розвитку в працях Гайдуцького, Данилишина, Добряка, Меселя- Веселяка, Розумного та інших вчених, які досліджують різні аспекти формування і оцінки рентних доходів абсолютної ренти, диференціальної ренти 1 і диференціальної ренти, кількісне визначення факторів їх формування.

При цьому гірші землі, на яких, при даній ціні на зерно ще має сенс його обробляти, називаються граничними землями. Цілком, очевидна відносність поняття граничних земель. По-перше, ті ділянки, що преділові з погляду попиту на зерно, можуть виявитися далеко не граничними, скажемо, для розвитку пасовищного скотарства. По-друге, унаслідок рухливості попиту на сільськогосподарську продукцію граничні землі можуть переміщатися з ділянок з більш високою родючістю на ділянки з меншою родючістю при розширенні попиту і, навпаки - при його скороченні. Однак на кожний момент часу існують граничні землі, на яких витрати виробництва якої-небудь сільськогосподарської продукції покриваються ціною. Зрозуміло, з падінням попиту на сільськогосподарську продукцію в цілому саме ці землі в першу чергу виводяться із сільськогосподарського обороту.

Таким чином, земельна рента являє собою різницю між доходом від продажу сільськогосподарської продукції з земель, що не є граничними, і доходом із граничних земель.

Однак те ж Д. Рикардо звернув увагу і на іншу обставину: рента платиться за користування землею тільки тому, що кількість землі не безмежна, а якість її не однакова. Дійсно, у період освоєння нових земель, коли родюча земля в надлишку щодо продовольчих нестатків населення або щодо землі, яку можна обробити тим капіталом, що є в населення, земельної ренти не існує. Адже ніхто ж не стане платити за користування землею, коли є маса ще не зверненої у власність землі, яку тому може розташовувати усякий, хто захоче обробляти її.

Отже, земельна рента виникаєє завдяки, по-перше, неоднорідності землі і, по-друге, її обмеженості.[12]

З розвитком ринкових відносин все більше уваги приділяється новим формам підприємництва. На території країн колишнього СРСР, в тому числі і вУкраїні, починають поширюватись рентні відносини. Спробуєм детально їх розглянути.

Політ економічний словник дає наступне визначення поняття “рента”: “Це доход, який регулярно отримується з капітала, землі, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Також рентою називають доход, який отримується власниками облігацій державних займів”. Найбільшого розповсюдження рента набула в сільському господарстві - в розвинутих капіталістичних країнах вона є однією з пануючих форм господарювання в аграрному секторі. Втім, досить широкого розвитку, рентні відносини набули в гірничо-добувній промисловості, в комунальному господарстві (в останньому - як рента за будівельні ділянки) і, як вже було вказано, у такому виді кредитних відносин, коли держава є позичальником коштів у підприємств, організацій та фізичних осіб.

Одразу потрібно сказати, що в капіталістичних державах ренту з землі, будівельних ділянок та земельних ділянок, що містять в собі корисні копалини, може отримувати держава, якщо вона є власником цих земель, юридичні та фізичні особи. В гірничо-добувній промисловості виникнення ренти зумовлене тим, що на різних підприємствах високий вплив на продуктивність праці мають неоднакові природні умови виробництва. Наприклад, вугільні шахти, залізні рудники, нафтові промисли відрізняються один від одного по багатству відповідних корисних копалин (вугілля, залізної руди, нафти), по глубині залягання даних копалин тощо. Тому витрати виробництва кожної тони вугілля, руди, нафти на різних підприємствах доволі різні навіть при однаковому технічному обладнанні. Не є однаковою на різних підприємствах і продуктивність праці.

Але кількість земель, що містять в собі корисні копалини, обмежена. Обмеженість земель, що використовуються в добувній промисловості, призводить до виникнення монополії господарства на землі, тобто земля, що містить в собі певні корисні копалини, монополізована як об`єкт господарювання орендарями. Мається на увазі те, що на кожній окремо взятій ділянці монопольно володарює лише один окремий орендар, який, зрозуміло, не дає можливості господарювати іншим на цій самій ділянці (приложити свої капітали до цеї ділянки). Суспільна ціна виробництва продукції в умовах монополії господарства буде визначатися витратами виробництва на гірших землях (при середньому рівні технічної оснащеності, що відповідає загальному рівню розвитку техніки та спеціалізованих технологій). Звідси випливає, що у тих підприємств, що працюють на кращих по природних багатствах землях, індивідуальна ціна виробництва буде нижчою у тий чи іншій мірі (залежно від багатства залягаючих на даній ділянці корисних копалин) за ціну суспільну. Різниця між такими цінами буде становити додатковий прибуток, який у якості диференціальної ренти привласнюється власниками землі.

Разом із зростанням обсягів виробництва, збільшенням населення планети, ростом загального рівня цивілізації збільшуються й потреби у корисних копалин - нафті, вугіллі, залізній руді. Зрозуміло, що за таких умов необхідне використання не тільки найкращих, найбагатших ділянок, а й найгірших. Також зрозуміло, що орендодавець не буде безоплатно давати в користування навіть найгірші ділянки, тому що і вони містять в собі певний ймовірний прибуток. Отож, орендар сплачує ренту за найкращі та найгірші ділянки. Потрібно згадати про існування в капіталістичному світі норм середнього прибутку - орендар може платити за гірші ділянки тільки за тієї умови, що ціна всієї його продукції перевищить норму середнього прибутку. Тобто орендар повинен отримати надприбуток, який у вигляді абсолютної ренти передається орендодавцю. Суспільна ціна виробництва продукції добувної промисловості визначається вартістю продукції, виробленої на найгіршому родовищі нафти, руди, вугілля тощо. А так як орендар для отримання середнього прибутку з найгірших родовищ ціну на свою продукцію визначає більшою, ніж ціна їх виробництва, зрозуміло, що різниця між ціною виробництва та ціною орендаря на продукцію вийде в суспільну ціну виробництва, з цього випливає, що в результаті монополії власності на землю все суспільство має платити своєрідний податок землевласникам.

Отож, абсолютна рента виникає через механізм підвищення цін на продукцію добувної промисловості вище суспільної ціни виробництва. Абсолютна рента є частиною вартості, створеної в добувній промисловості. Джерелом вартості є праця (сільське господарство, будівництво, добувна промисловість є своєрідними галузями народного господарства, так як в них рівень працемісткості перевищує середню норму в народному господарстві в цілому, а також надлишок додаткової вартостіі над середнім прибутком. Цей надлишок утворюється через менш низьку, ніж, наприклад, в обробній промисловості, органічну будову капіталу. Специфічною умовою створеня такої будови капіталу є відсутність витрат на сировину в добувній промисловсті. Необхідною умовою виникнення абсолютної ренти є монополія власності на землю, на ділянки для будівництва, на площі, що містять корисні копалини.

Виділяється також монопольна рента - це одна з форм ренти, яка утворюється при продажу продукції за ціною, що перевищує її вартість внаслідок виробництва такої продукції у надзвичайно вигідних умовах. Монопольна рента є додатковим прибутком, який отримується в результаті перевищення ціни товару над його вартістю та ціною виробництва. В добувній промисловості монопольна рента утворюється при видобуванні і продажу рідких металів, мінералів та руд, попит на які настільки великий, що риночні ціни таких товарів перевищують їх вартість упродовж певного часу. В таких випадках орендарі виплачують надзвичайно високу ренту, в основі якої лежить монопольна рента. Монопольна рента у вигляді додаткового доходу звичайно привласнюється власниками земельних ділянок.

В Україні оренда, як форма нетрадиційного господарювання, виникає наприкінці 80-х - на початку 90-х рр., коли селяни частину землі і засобів виробництва почали брати у тимчасове самостійне користування. Проте правову підставу оренда отримала лише з прийняттям Верховною Радою в 1992р. Закону “Про селянське (фермерське) господарство”, в якому гарантується право громадян на створення фермерських господарств, а також на орендування землі.

У найзагальнішому плані під орендою землі розуміється передача права користування й розпорядження власністю (у нашому випадку землею) однією юридичною особою - власником інший - користувачу на принципах повернення й платності та умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є:

- По-перше, наявність двох об`єктів цих відносин - власника й користувача.

- По-друге, орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю. Сама ж власність залишається за первинним власником. Тому орендні відносини будуються саме на принципі повернення.

- По-третє, власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний дохід. Цілком природно, що за це потрібно платити. Тому обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка виступає в формі орендної плати.

- По-четверте, орендні відносини завжди мають договірний характер.

Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється у абсолютній величині й виплачується власнику землі щорічно або щоквартально залежно від умов договору.

Адже якщо орендар буде сплачувати її з свого прибутку, то в нього зникне матеріальний стимул вкладати свої капітали в сільськогосподарське виробництво. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використовування землі. Причому не весь додатковий продукт, а лише його певна частина. Одна частина у вигляді підприємницького доходу залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже, орендна плата у даному випадку виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента у свою чергу є джерелом орендної плати.

Під час впровадження земельної реформи, землі сільськогосподарського призначення КСП (колективно сільськогосподарські підприємства) передані у власність членам КСП для введення сільськогосподарського та фермерського господарства у вигляді паю. Розмір паю різний: площа земель КСП розділена на кількість членів КСП, в середині в районі становить 3,59 га в зв'язку з цим використання зазначених земельних ділянок згідно з Законом України про оренду землі іншим особам або товариствами передбачається на умовах оренди, вартість орендної плати мають бути не більше 10% вартості землі. Обласна Державна адміністрація рекомендує встановлення Орендної плати не менше 1,5%. В деяких господарствах вона складає 2,5% і укладається на договірній основі. В Новгород-Сіверському районі на даний час в оренді знаходиться 4910 паїв, площею 17609 га, що складає 30% земель, в грошовому еквіваленті орендна плата складає 1 млн. 40 тис. грн. В більшості в орендну землю беруть сільськогосподарські підприємства, товариства. В Новгород - Сіверському районі орендує землю ПМК 212,державне підприємство Н- Сіверський лісгосп і є 1 фермерське господарство, в оренді якого 54 га землі. Плата за 1 га землі в середньому в районі складає 59,01 грн., плата падає, землі не дуже родючі, що стосується власності землі в районі, то вона складає по грошовій оцінці-рілля від 4,6- 8,4 тис. грн. за 1 га, пасовища 1,9 - до 3,4 тис. га, сіножать 2,7 - 3,7 тис. га. Вартість залежить не стільки від якості, скільки від їх економічних показників та розвитку інфраструктури регіону. Проблемою є те, що вони є власниками землі, землі бідні, попиту бажаного немає, отже орендарі диктують свої умови, плата за землю низька, але ситуація міняється. На сьогодні до власників звертаються представники різних фірм здебільшого по вирощуванню масличних культур для переробки на біопаливо. Заключаються договори оренди: довгострокові - на 10 р. під 2% орендної плати за виплатою на наступний рік.

В Україні рентні відносини більшого розповсюдження набули поки що тільки в добувній промисловості. Власником землі являється держава, платником ренти - підприємства (трудові колективи). Платний режим користування надрами в Україні встановлений спочатку Законом “Про охорону природного середовища”, а потім “Кодексом України про надра”. Використання платного режиму користування надрами було розпочато в 1992 р., Постановами КМУ та Указами Президента таке положення закріплювалось законодавчо, але станом на теперішній час правове обгрунтуванння рентних платежів потребує доопрацювання.

Отож, в результаті роботи було розглянуто такий вид ринкових відносин, як рентні відносини. Поняття ренти не пов`язується з виробничою діяльністю, тому за радянських часів клас рента називався не інакше, як паразитичний. Звичайно, орендодавець не займається виробництвом, однак він надає можливість прикласти орендарям їхні капітали до своєї землі і тим самим створює умови для початку нового виробництва.

Згідно із статею 19 Закону України « Про оцінку земель» одним з методичних підходів, на основі яких проводиться експортна грошова оцінка земельних ділянок, є підхід, що ґрунтується на капіталізації чистого операційного, або рентного, доходу від використання земельних ділянок.

Під час впровадження земельної реформи землі- сільськосплодарського призначення КСП (колективні і сільські підприємства)

2.Структура та форми земельної ренти

2.1 Диференційна рента

Незалежно від форм власності на землю утворюється диференційна рента. Причому її монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференційної ренти.

Першою природною умовою існування диференційної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх досягнень у сільському господарстві впливають на ці відмінності, про те повністю усунути їх неможливо.

Господарство, розміщені на кращих землях, створюють додатковий доход. Цього останнього позбавленні господарства, що знаходяться на гірших землях. Якби вони одержували його, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б. Другою природною умовою утворення диференційної ренти є обженіть землі. Земля у просторі обмежена, ще обмежені кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх землях, не може задовольнити потреб суспільства, тому у господарський оборот залучаються також ділянки землі, відносно гірші за родючістю і місцезнаходженням.

Господарство, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної Польщі та одержують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференційної ренти.[16]

Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового в диференційну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливості дії закону вартості у сільському господарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарських продуктів визначається середніми витратами суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані в гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні організації виробництва. Господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають нижчу індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції. Проте реалізують її за цінами, які визначаються вартістю на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній чистий доход.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержується в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю та місцезнаходженням землях.

Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенсифікацією за сприятливих умов виробництва (тобто використовують кращі землі).

Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, одержують не другу ренту, а раціоналізаторський доход.

Що є спільного для першої та другої диференційної ренти? По-перше, причина утворення - монополія, на землю як на об'єкт господарювання.

По-друге, основа виникнення - відмінності в родючості земель. Взаємозв'язок диференційної першої та другої рент полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга - з економічною родючістю ґрунтів. Друга диференційна рента характеризує інтенсивний розвиток сільського господарства.

У сучасних умовах підвищення попиту на сільськогосподарську сировину виникає необхідність освоєння нових земель з низькою родючістю. В той самий час обмеженість землі, а також прискорення науково-технічного прогресу в сільському господарстві зумовлюють деяке зниження ролі природної родючості.

Широке використання сучасної техніки і технології стирає різницю в ефективності рівновеликих витрат капіталу на різних за родючістю землях, що сприяє зменшенню другої диференційної ренти. Паралельно діють фактори, які сприяють збільшенню її, а саме різниця ступеня використання інтенсивних факторів в різних господарствах зберігається, а в деяких випадках і посилюється.

Таким чином, диференційна рента - це за своєю сутністю не що інше, як додатковий прибуток, який отримують у будь-якій сфері промислового виробництва на будь-який капітал, що функціонує в умовах вище середніх. У сільському господарстві він є більш-менш постійним, оскільки ґрунтується на різній родючості різних категорій земель.

2.2 Абсолютна рента

Розглядаючи диференціальну ренту, я показала, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тим відомо, що землевласник навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок. За рахунок чого ж користувач землею (фермер) може робити ці платежі? Не можеш він віддавати свій прибуток або частину свого необхідного прибутку.

Основою таких платежів є абсолютна рента. Абсолютна рента - в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування.

Отже звідки береться абсолютна рента? Річ у тому, що у виробництві землеробської продукції беруть участь, як людина, так і природа. Тому на затрачений капітал у землеробстві створюється більше додаткової вартості, при всіх інших ринкових умовах, ніж в інших галузях народного господарства. Хоча в різних галузях промисловості теж існують різні форми додаткової вартості залежно від органічної будови капіталу, але там, завдяки вільному переливу капіталів (міжгалузева конкуренція), ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються, й встановлюється середня норма прибутку.

Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело - надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, а умова виникнення - значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві.

Висока норма прибутку в сільському господарстві може створюватися внаслідок існування ряду акторів: низької органічної будови капіталу, використання дешевої робочої сили. Більш швидкого обороту коштів, економії на постійному капіталі та ін. Значення цих факторів у кожній країні неоднакове і весь час змінюється. Так, у розвинутих країнах рівень органічної будови капіталу в сільському господарстві вже піднявся до рівня промисловості. Тому ця умова для створення абсолютної ренти відпала., проте причина виникнення абсолютної ренти - монополія приватної власності на землю - залишається. Ось чому слід брати до уваги, що можуть існувати і діяти інші фактори утворення високої норми прибутку в сільському господарстві, а монополія приватної власності на землю лише закріплює ц високу норму і примушує реалізовувати сільськогосподарську продукцію за її вартістю, яка вища за ціну виробництва.

Отже, абсолютну ренту породжує не низька будова землеробського капіталу, а монополія приватної власності на землю, яка дає можливості конкуренції вирівняти прибуток з низько побудованого капіталу.

У практиці сучасних розвинутих країн підвищення органічної будови капіталу в землеробстві зумовлює зменшення абсолютної ренти, проте зростання загального розміру функціонуючого капіталу сприяє збільшенню її.

Таким чином, основними факторами абсолютної ренти є рівень фондоозброєності та трудомісткості культур, які можуть бути виміряні відповідно показниками фондозабезпеченості, трудомісткості, фондоозброєності праці, рівня механізації виробничих процесів на вирощуванні тих чи інших культур.

Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може вилучати її за допомогою податку на землю.

2.3 Монопольна рента

Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створеним природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти: цитрусові, виноград особливих сортів, чай екзотичні фрукти, овочі. Попит на цю продукцію, як правило, вищій за продукцію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції (вартість). Такі ціни називаються монопольними.

У результаті виникає різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді прибутку. Цей надлишок і є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходяться у виняткових умовах. Джерелом монопольної ренти є висока доходність окремих культур, що користуються підвищеним попитом і мають обмежену зону вирощування. Основні фактори монопольної ренти - прийнятність (придатність) зони для вирощування культур, що користуються підвищеним попитом і є високо доходними, та специфічні особливості культури, продукція якої користується підвищеним попитом і характеризується високою доходністю.

Користувачі такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку.

Всі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма й частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі. Загально народна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже, збагачення земельних власників за рахунок усіх різних споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти 1, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах усього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти 2, для того, щоб господарства, які одержали її за рахунок своїх додаткових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використовувати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем.

Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв`язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільно необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджає вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента 1, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання і стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента 2 через механізм переукладення орендних договорів максимально вилучається в тих, хто її створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов`язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.

В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний дохід перетворюється в ренту. З 2005р. земельні ділянки можуть переходити з державної власності у приватну. Економічні відносини, які виникають в аграрному секторі, є тимчасовими і не стійкими і чекають свого законодавчого врегулювання.

3. Пільги щодо плати за землю

Необхідно зазначити, що відповідно до чинного законодавства використання землі в Україні є платним. Це запроваджено з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості,введення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель,проведення земельною реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Наведемо деяких платників податку, які звільнені від сплати земельного податку:

- заповідники, зокрема історико-культурні,національні природність парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

- вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарських профілю та професійно-технічних училищ;

- органи державної влади та місцевого самоврядування, прокуратури; заклади, та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних Сил України та інших військових формування, створення відповідно до законодавства України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно зі списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України,підприємств та організації інвалідів, майно яких є їх повністю власністю, де кількість інвалідів,які мають там основне місце роботи , становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50% загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат до складу валових витрат виробництва(обігу);

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

- зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю;

- установи, організації та підприємства,що віднесені до віддання Національної академії наук України;

- тимчасово, до 1 січня 2009 р., суб'єкти космічної діяльності згідно з переліком, який щороку затверджується Кабінетом Міністрів України;

- покупець об'єкта незавершеного будівництва на земельну ділянку, відведену під такий об'єкт , з моменту, з моменту придбання об'єкта на строк будівництва, визначений умовами приватизації;

- на період дії Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” власники земельних ділянок, земельних ділянок та земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку;

- землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування;

- землі кладовища;[1]

4. Теорії земельної ренти

Вперше з'ясувати сутність земельної ренти намагалися фізіократи . Вони вважали, що сільське господарство, на відміну від інших галузей, володіє особливою продуктивністю і служить джерелом зростання багатства. Прибуток включався ними до витрат виробництва, а надлишок над останніми вони називали “чистим продуктом” , який , як дар природи, є рентою. Такий підхід, по-перше, ігнорує найважливіше джерело ренти - працю, по-друге, не розглядає ренту в контексті специфічних відносин економічної власності, тобто ігнорує принцип історизму, по-третє, вони вважали ренту надлишком споживчих вартостей, а отже метафізично розглядали її у відриві від товарної та суспільної форми.

Спробу науково з'ясувати сутність ренти зробив А. Сміт. Рента на його думку, визначається надлишком ціни над сумою заробітної плати і прибутку, а тому не впливає на процес ціноутворення, не формує ціну. У даному випадку він розглядає ренту в цілому, не враховує можливість різноманітного використання землі. Водночас він розглядає ситуацію коли ринкова ціна товару знижується нижче природної ціни і землевласники намагаються вилучити з обороту частину землі та використовувати її для отримання більшої ренти, ніж та, яку дає даний дешевший орендар. Внаслідок цього земельна рента виступає як частина витрат окремого товаровиробника, що бере участь у визначенні ціни.

Певною мірою подібно до концепції ренти А. Сміта є теорія ренти Д. Рікардо. Це виявляється в тому, що земля використовується одним способом, внаслідок чого вона визначається ціною, а не навпаки. Хліб, на думку Д. Рікардо, є дорогим не тому, що виплачується рента, а виплатення ренти здійснюється через те , що дорогий хліб.

Водночас Д.Рікардо вперше у світовій літературі дав обґрунтування ренти на основі закону вартості. Так, він розглядав ціну товарів як форму заробітної плати, прибутку та ренти, з одного боку, і як різницю, що залишається після вирахування з ціни інших двох складових. Ренту він характеризував як ціну, яку орендар виплачує землевласнику за користування родючою землею і яка є різницею між ринковою ціною продукту землі та витратами на його виробництво разом із прибутком і капіталом. Такі послідовні витрати капіталу, на його погляд, підпорядковані дії закону знижувальної родючості ґрунту, оскільки через зростання кількості населення потрібно все більше хліба і у господарський обіг залучають все менш родючої землі. Тому рента поступово зменшується і досягає нуля у випадку вирівнювання витрат виробництва на останній з ділянок з ціною хліба. Звідси випливає, що зростання ренти можливе лише в процесі переходу від кращих ділянок землі до гірших та поступовим зменшенням продуктивності послідовних витрат капіталу в сільському господарстві, а отже, з подорожчанням продукції в цій сфері. На найгіршій ділянці землі ренти немає, але найбільші витрати праці на ній визначають ціну сільськогосподарської продукції (зокрема, зерна).

Загалом у теорії ренти Д. Рікардо виділяється диференціальна рента 1 за продуктивністю, родючістю та місцем розташування, але заперечується існування ренти на найгірших ділянках землі, яку К.Маркс назвав абсолютною рентою. Диференціальна рента у його теорії є функцією ціни.

Насправді рента може зростати і тоді, коли відбувається перехід від гірших земель до кращих. Причиною цього було те, що вирощеної на кращих ділянках землі сільськогосподарської продукції не достатньо для задоволення скупних потреб суспільства, а отже, треба включати в сільськогосподарський оборот і гірші землі, внаслідок чого найкращих ділянках виникала диференційна рента. Д. Рікардо заперечував існування ренти на гірших ділянках, бо за умови її визнання нібито виходило, що продукти землеробства продаються за вищою від вартості ціною, що не відповідає вимогам закону вартості. У методологічному аспекті цей висновок випливає із нерозуміння ним різниці між вартістю і ціною виробництва.

Крім того, залучення в господарський обіг гірших ділянок землі не завжди супроводжується послідовним зниженням віддачі землі, якщо береться до уваги науково-технічний прогрес у сільському господарстві.

Незалежно від Д. Рікардо німецький економіст І. Тюнен обґрунтував теорію диференціальної ренти на основі вимог закону вартості. При цьому він намагався зробити кількісну оцінку земельної ренти за продуктивністю і розміщенням, а останній різновид ренти розглядав незалежно від того, чи вона отримана за місцем розкошуванням , чи внаслідок рідкісності продукту.

Англійській економіст Джеймс Мілль, будучи учнем Д.Рікардо і ґрунтуючись на теорії ренти останнього, водночас усвідомив, що рента яку отримують на одній ділянці землі, у випадку іншого використання цієї ділянки перетворюється на витрати, які треба оплачувати. Земельна рента, на його думку, має привласнюватися державою, що на практиці означало вимогу націоналізації земель.

Теорія земельної ренти Д.Рікардо критикував німецький економіст К. Родбертус, який виводив земельну ренту із дарової ( неврахованої) частини продукту вигляді насіння, яке отримують у процесі власного виробництва. На цю частину в ціні сільськогосподарського продукту припадає прибуток, який капіталіст - орендатор віддає землевласнику будь якої ділянки землі як надлишковий, привласнюючи при цьому звичайний прибуток. Така аргументація збігається з концепцією чистого продукту фізіократів.

Водночас позитивною стороною теорії земельної ренти К. Родбертуса є твердження про наявність ренти, що привласнюється але тими хто її створює; що монополія на землю сприяє зростанню ціни . У такому контексті (про наявність ренти взагалі) можна стверджувати про наявність постійно отримуваної частки доходу з майна, землі, грошового капіталу, що не вимагає від власника цих цінностей будь якої підприємницької діяльності. Тому у сучасній економічній теорії поняття “економічна рента” розглядається як плата за певний ресурс, пропозиція якого є обмеженою. Зокрема, американський економіст Р. Рамелт обґрунтовує теорію підприємницької ренти . У такому контексті можна говорити про привласнення “квазіренти” як цінності найкращого використання специфічних аспектів у теорії, що розробляється американськими ученими А. Алчіанов, Б. Клейном та ін.

Представники неокласичного напряму економічної теорії виділяють іще категорію квазеренти, тобто доходу, отримуваного власником певного фактора виробництва впродовж відносно короткого часу за умов обмеженості пропозиції цього фактора з боку конкурентів зросте , ціна знизиться, і квазерента зникне.

Висновки

Гострота проблеми визначення ренти в сучасних умовах проявляється в тому, що, по-перше, інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали бонітування у ґрунтів і економічної оцінки сільськогосподарських земель, проведеної у другому турі в 1980-1988 рр. на підставі даних річних звітів господарств 1980-1986рр. За цей час відбувалися значні зміни в економічних умовах введення сільського господарства, його фінансовому, технічному і технологічному забезпеченні, збільшилася кількість землекористувачів, змінилися їхні форми та рівні господарювання, розміри землекористувань. Це свідчить про потребу не тільки оновлення матеріалів оцінки, але й удосконалення її методичних підходів, які полягають у врахуванні дії сукупності різних факторів земельної ренти умовах різноманіття формі рівнів інтенсивності господарювання. При цьому необхідно оцінювати потенційні можливості земельних ресурсів, не зупиняючись на аналізі фактичних результатів минулих періодів. По-друге, відсутність повноцінного ринку земель не дає можливості встановити реальну вартість земельних ресурсів, речових прав на землю та їх обмежень. Але саме ринковий механізм є об`єктивним регулятором всієї сукупності рентних земельних відносин. Без ринку земель неможливо включити земельні ресурси в економічний оборот та задіяти механізм ринкового саморегулювання земельних відносин.

Становлення ринкових відносин свідчить про підвищення значення такої економічної категорії, як земельна рента. Кількісне її вимірювання пов`язане з необхідністю встановлення об`єктивної плати за використання земельних ресурсів, проведення дієвої податкової політики у сфері земельних відносин, розвитком орендного та іпотечного механізмів. Важливою є оцінка земельної ренти при вирішенні питань оптимального використання земельного фонду, управління землекористуванням, збереження та поліпшення якості земельних ресурсів, екологічної безпеки території при різних формах власності й господарювання. Рента є важливим елементом функціонування земельного ринку. Необхідність аналізу сільськогосподарських землекористування в сучасних умовах розвитку різних форм господарювання та врахування усіх факторів формування земельної ренти у процесі економічної, нормативної грошової й експертної оцінки земель для проведення ефективної земельної політики і забезпечення передумови входження сільськогосподарських угідь в земельний ринок зумовлюють актуальність досліджень у цьому напрямі. Земельна рента-це частина прибутку,одержана внаслідок кращої якості землі та її місцеположення відносно пунктів реалізації сільськогосподарської продукції і баз постачання господарств. У розвитку аграрної економіки важливе значення має вирішення проблеми земельних відносин, оскільки земля є першою передумовою і природною основою будь-якого виробництва і найважливішою умовою існування суспільства. При цьому сільському господарстві землі як головному засобу виробництва притаманні специфічні особливості:

- по-перше, якщо всі засоби виробництва - результат минулої праці, то земля - продукт самої природи;

- по-друге, земля незамінна, без неї неможливо здійснювати виробничій процес;

- по-третє, земля просторово обмежена, її площу не можна збільшити;

- по-четверте, використання землі як засобу виробництва пов'язане з постійністю місцезнаходження;

- по-пяте , земельні ділянки не однорідні за якістю.

В Україні глобальна програма реформування земельних відносин закріплена в правовому порядку. Це зумовлено об`єктивно існуючими особливостями земельних відносин стосовно до кожної конкретної земельної ділянки, оскільки якість останньої залежить від специфіки пересіченості сільськогосподарських угідь, контурності територій, переплетіння біологічних, трудових та природоохоронних процесів у землеробстві, відповідності можливостей землекористування праву землеволодіння. Все це зумовлює особливості організації праці, яка визначає специфіку організації виробництва, а від них залежить вид господарювання та форма власності. Найбільш раціонально, економічно, ефективно і соціально справедливо вирішити дане питання можна з урахуванням взаємо узгодженості інтересів працівників, що працюють на землі, збереження та підвищення родючості останньої. Земельний кодекс України та інші законодавчі акти становлять правову основу, необхідну для здійснення реформи земельних відносин. Таке правове забезпечення визнає рівноправність державної, колективної та приватної власності на землю, а також рівноправність різних видів і форм господарського використання землі; чітко розмежовує повноваження органів управління щодо розпорядження землею; розширює права місцевих органів влади, громадян, підприємств у використання землі.

Важливу роль у підвищені ефективності аграрної економіки відіграє запровадження ринкових земельних відносин на підставі введення приватної власності на землю. Остання є важливим фактором прискорення науково-технічного прогресу, а ринкові механізми саморегулювання забезпечують найкращу координацію діяльності всіх економічних суб`єктів, раціональне використання ресурсів і збалансованість виробництва. Особливо на широкій демократичній основі необхідна організація орендних відносин щодо землекористування. Адже у світовій науці і практиці оренда визнана як основна форма персоналізації власності на землю без її викупу чи передачі в повну власність, як форма організації виробництва та метод підвищення ефективності господарювання. Тому правові основи оренди не обмежуються законодавством про власність і про землю, а регулюються спеціальними нормативними актами.

Поряд із правовим забезпеченням, важливою складовою частиною управління земельних відносинами є економічних механізм регулювання на демократичних засадах. Реалізація останнього значно складніша, ніж створення правових основ. Для правового забезпечення основне полягає у правильному виборі і декларації правових норм та контроль за їх дотриманням. Для економічного механізму головне - його всебічне обґрунтування та забезпечення адекватності функціонування, яке б отримувало гармонію земельних відносин. Тому для економічного механізму характерна, значно вища динамічність у часі і децентралізація у просторі, тобто необхідність урахування різноманітних територіальних і виробничих особливостей. Такий механізм на відміну від правового не може бути прийнятий у централізованому порядку як одноразовий акт.

Економічний механізм регулювання земельних відносин на демократичних засадах повинен являти собою складну частину, побудовану за індуктивно - дедуктивним методом. Він передбачає спільність єдиного загально методологічного підходу, з одного боку, та багатоваріантність і різноманітність методик його конкретної практичної реалізації з урахуванням територіальних і виробничих особливостей, інтересів працівників землеробства - з другого.

Загально методологічним підходом економічного механізму урахування земельних відносин, передбаченим у законодавстві на землю, є платність землі із урахуванням її якості і місцезнаходження, повне відшкодування збитків, заподіяних вилученням, порушенням та нераціональним використанням землі. Конкретні методи і варіанти реалізації даного підходу можуть будь різні, але в сіх випадках повинні врахуватися на врахуванні якісної оцінки землі, її місцезнаходження стосовно до об`єктів ринку.

Основу економічного механізму регулювання земельних відносин на демократичних засадах становить ціна, податок і рентні платежі. Практик виробила кілька варіантів їх сплати: через земельний податок, пряму орендну плату, розрахункові ціни, економічні санкції, розподіл госпрозрахункового доходу. Різного варіанту встановлення цін, податку, рентних платежів зумовлює необхідність спільного загально методологічного підходу до їх встановлення та обґрунтування. Це відповідає організаційно-правовим основам регулювання земельних відносин. Тому регулювання останніх на дійсно демократичних засадах можливе тільки за допомогою економічних методів, що потребує їх ретельного дослідження та розробки.

Однак тоталітарна система земле використання включала будь-яку децентралізацію або демократизацію земельних відносин. Тому в старому арсеналі засобів управління землевпорядними справами відсутні будь-які методи економічного регулювання земельних відносин. Навіть загальновизнаний у світовій науці і практиці земельний кадастр через бюрократизм командно адміністративної системи не знайшов належної розробки, впровадження, а тим більш конкретного господарського використання. Економічні методи для регулювання земельних відносин на демократичних засадах потрібно розробляти стосовно до нової аграрної політики: різновидів форм власності, різної складності господарювання на землі, впровадження природоохоронних систем землеробства, орендних відносин.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., “Економічна теорія, політекономія”, Знання Пресс - К., 2001р.

2. Бездалов И., Механизм рентных отношений и проблемы его реализации в сельском хозяйстве//АПК и экономика управления.-1997.-№11.с41-48

3. Борисов Е.Ф., “Экономическая теория”,- М., 1999г.

4. Варламов А.А., В. С. Шаманаев. «Государственное регулирование земельных отношений» - М.: Колос, 2000. - 261 с.

5. Вирченко В., Смирнов В. О ренте и земельной реформе //АПК - Экономике управления.-1990.-№2.-с.45-45

6. Добряк Д.С., Розумний І.А. Сучасні проблеми земельної ренти // Вісник аграрної науки.

7. Економіка АПК: міжнародний науково- виробничий журнал- : ДОД Інститут аграрної економіки УААН 2007р.

8.Закон України “Про оренду землі” ВВРУ, 1998р., № 46-47.

9. “Земельний кодекс України”, ВВРУ від 25. 10. 2001р., № 2768 - 3.