Зростання ефективності використання енергетичних ресурсів в СТОВ "Хлібороб"

Великий набір запасних частин до зерноочисних машин і обладнання зернотоків пропонував “Аграрний торговий дім” (Харків).

Широку гаму люмінесцентних, ртутних і натрієвих ламп продемонстрував на виставці Полтавський завод газорозрядних ламп, який є одним із провідних підприємств в Україні та країнах СНД у світлотехнічній галузі. Широкий спектр послуг із сертифікації пропонувало державне підприємство Полтавастандартметрологія”. Можна констатувати, що Сорочинський ярмарок заслуговує на увагу працівників агросектору України. [18.4]

Розділ 2. Досягнутий рівень ефективності виробництва в СТОВ „Хлібороб”

2.1 Природна, організаційно-економічна та соціальна характеристика підприємства

СТОВ „Хлібороб”, що розташоване в селі Степок Андрушівського району, Житомирської області. Дане товариство знаходиться в межах такої грунтово-кліматичної зони як Полісся. З помірно континентальним кліматом, з вологим літом і м'якою зимою. Пересічна температура січня --5,7°, липня +18,9°. Абсолютний мінімум --35, --40°, абсолютний максимум +35, +40°. Період з температурою понад +10° становить 158 днів. Сума активних температур 2390--2520°. Опадів випадає 600 мм, на рік, найбільше їх випадає влітку. 3 несприятливих кліматичних явищ спостерігаються бездощові періоди до 60 днів, можливі посухи і суховії, сильні дощі, 1--2 дні (рідше 4--6 днів) з градом. Значної шкоди завдають пізні весняні та ранні осінні заморозки. Взимку можливі низькі температури протягом 25 днів, ожеледь до 15 днів і більше. Слід відмітити, що СТОВ „Хлібороб” знаходиться у вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні. Серед зональних типів ґрунтів за площею поширення переважають дерново-підзолисті ґрунти піщаного, глинисто-піщаного і супіщаного механічного складу, оглеєні. Важливим є також те що транспортна система області представлена залізничним, автомобільним, трубопровідним і повітряним транспортом. Провідними з них є залізничний і автомобільний. Загальна довжина залізниць у межах області становить 1125 км, у т.ч. електрифікованих 160 км. Густота залізниць на 1000 кв.км становить 37,6 км. Основні залізниці: Київ--Львів, Київ -- Брест, Санкт-Петербург -- Одеса, Овруч--Шепетівка та ін. Найбільші Автомобільний транспорт обслуговує переважно внутрішньобласні перевезення. Загальна довжина автомобільних шляхів 8,1 тис. км , з них з твердим покриттям -- 7,3 тис км, густота автомобільних шляхів на 1000 кв.км становить 27,0 км. Основні автомобільні шляхи : Київ-- Житомир -- Рівне, Санкт-Петербург -- Житомир --Ізмаіл, Київ -- Коростень -- Ковель. Територією області проходить траса нафтопроводу «Дружба». У Житомирі є аеропорт.

Але не зважаючи на вигідне природно-економічне положення потрібно сказати, що товариство знаходиться в радіаційно забрудненій області передусім це пов'язано з Чорнобильською трагедією.

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість -- родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Родючість визначається здатністю ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати доступ кисню рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини в доступній для рослин формі. Розрізняють такі види родючості землі:

До сільськогосподарських угідь відносяться: 1) рілля; 2) сінокоси і пасовища; 3) багаторічні насадження; 4) присадибні ділянки та інші угіддя, що використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції (наприклад, ті, що відводяться під водойми для розведення риби).

Земельна площа господарства, як правило, неоднорідна і включає угіддя різної якості і призначення.

Ріллею називаються земельні ділянки, на яких систематично вирощуються сільськогосподарські культури.

Ділянки землі, які постійно використовуються для виробництва сіна, називають сіножатями; ділянки, які постійно використовуються для випасання худоби - пасовищами. Склад і структуру земельних угідь СТОВ „Хлібороб” нам показує таблиця 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура земельних угідь СТОВ „Хлібороб”
Види угідь	Площа, га	Структура, %	Зміна 2006р.до 2004р. у %
	2004	2005	2006	Загальної земельної площі	Площі с.-г. угідь
				2004	2005	2006	2004	2005	2006
Загальна земельна площа	2175,7	2175,0	2033,0							-7%
Всього с.-г. угідь:	2098,0	2098,0	1844,0	96,4%	96,5%	90,7%				-12%
рілля	1880,4	1880,0	1636,0	86,4%	86,4%	80,5%	89,6%	89,6%	88,7%	-13%
сінокоси	97,6	97,6	102,0	4,5%	4,5%	5,0%	4,7%	4,7%	5,5%	+5%
пасовища	120,0	120,0	106,0	5,5%	5,5%	5,2%	5,7%	5,7%	5,7%	-12%

Відповідно до цієї таблиці можна зробити висновки, щодо зміни структури земельних угідь за останні 3 роки. В звітному році (2006р.) загальна земельна площа зменшилася на 7% в порівнянні з базовим роком (2004р.). Структура земельних угідь залишилася практично без змін, але дещо змінилася їх площа : зменшилась площа ріллі на 13 % та площа пасовищ на 12% в 2006 році в порівнянні з 2004 роком, проте площа сіножать збільшилась на 5%. Загалом сільськогосподарські угіддя скоротилися на 12%.

Аналіз структури посівних площ в СТОВ "Хлібороб" краще зробити розглядаючи таблицю 2.2.

Таблиця 2.2

Структура посівних площ в СТОВ "Хлібороб"
№ п/п	Культури	Площа, га	Структура, %	Зміна за роками,%
		2004	2005	2006	2004	2005	2006
1.	Зернові і бобові:	1010	1035	1070	55%	59%	59%	6%
	озимі	390	400	300	21%	23%	16%	-23%
	ярові	550	565	690	30%	32%	38%	25%
	зернобобові	70	70	80	4%	4%	4%	14%
2.	Кормові коренеплоди і баштанні кормові	5	25	15	0%	1%	1%	200%
3.	Багаторічні трави	266	300	340	14%	17%	19%	28%
4.	Однорічні трави	337	199	220	18%	11%	12%	-35%
5.	Кукурудза на силос і зелений корм	160	180	180	9%	10%	10%	13%
6.	Цукрові буряки	70	0	0	4%	0%	0%	-100%
7.	Овочі відкритого грунту	3	2	1	0%	0%	0%	-67%
Разом	1851	1741	1826	100%	100%	100%	-1%

Найбільшу питому вагу в структурі посівних площ в СТОВ „Хлібороб” займають зернові: озимі та ярі культури. В порівнянні з 2004 роком площа посівів ярих зернових та зернобобових, кормових коренеплодів та баштанних кормових, багаторічних трав та кукурудзи на силос і зелений корм у 2006р має позитивну тенденцію.

Про економічну ефективність використання землі судять, на основі системи натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства -- на ріллю, птахівництва -- на площу зернових). До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні -- всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. У першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому -- об'єктивно оцінити результати господарювання.

Ефективність використання земельних ресурсів можна чітко проаналізувати на прикладі таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Ефективність використання земельних ресурсів СТОВ «Хлібороб»
№ п/п	Показники	Значення показника	Теми росту, %
		2004	2005	2006	2005	2006
Натуральні
1.	Урожайність з 1га, ц
	Зернові:	22,7	19,6	19,5	86%	99%
	озимі	36,9	20,6	15,7	56%	76%
	ярові	13,6	19,6	20,4	144%	104%
	зернобобові	15,5	13,8	25,2	89%	183%
	Коренеплоди кормові	18	128,3	198,5	713%	155%
2.	Вироблено на 100га ріллі, ц
	Зерно	1157,9	1027,9	1166,7	89%	114%
	Коренеплоди	4,8	170,6	182,0	#####	107%
	Сіно багаторічних трав	149,6	98,6	149,0	66%	151%
	Силос	449,1	961,7	129,2	214%	13%
	Сінаж	0,0	131,4	0,0	#####	0%
	Зелена маса	1275,8	2223,2	1155,5	174%	52%
	Овочі	0,4	1,2	4,8	329%	390%
3.	Вироблено на 100 га с.-г. угідь, ц
	Молоко	210,06	222,59	274,24	106%	123%
	М'ясо ВРХ	25,453	22,164	27,386	87%	124%
4.	Рівень розораності земель, %	86%	86%	80%
Вартісні
5.	Одержано на 100 га с.-г. угідь, тис.грн.
	валової продукції	92,6	102,6	132,4	111%	129%
	товарної продукції	70,7	63,1	89,5	89%	142%
	валового доходу	23,3	22,8	45,9	в 2,5 рази	201%
	(+)прибуток (-)збиток	6,3	2,4	11,6	38%	487%

В порівнянні з базисним роком, у звітному році урожайність зернових знизилась на 15% і склала 19,5 ц. з га. Зросла врожайність буряків в 2005році в 7 разів і ще в півтора рази в 2006 році. Також знизився рівень розораності ще на 6 пунктів в 2006 році і склав 80% порівняно з 2005 роком.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозалежності. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території. Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючими на даній території.

Економічний стан підприємства значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

Спеціалізація підприємства - це переважаюче виробництво в ньому відповідного виду (видів) продукції, для якого існують найсприятливіші природно-економічні умови.

Для визначення спеціалізації підприємства використовують показник структури товарної продукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90 % і більше. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 50 %. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей вважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67 %, у тому числі кожна з них не менше 25 %. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні становити відповідно понад 75 % і не менше 24 %. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.

Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з виділених груп спеціалізації. В більшості з них є дві-три провідних галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10-15 до30-35 %. По таких підприємствах визначається їх виробничий напрям. У його назву доцільно включати дві, максимум три відносно переважаючих у господарстві галузі. Якщо, наприклад, у господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають овочі (скажімо, 27 %), друге місце -- товарне молоко (20 %) і третє -- зерно (14 %), виробничий напрям такого підприємства можна сформулювати як овоче-молочний з розвинутим зерновиробництвом.

Структуру товарної продукції та спеціалізацію СТОВ „Хлібороб” можна дослідити на прикладі таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Структура товарної продукції СТОВ «Хлібороб»
Вид продукції	2004 рік	2005 рік	2006 рік	В середньому по роках
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Рослинництво
Зерно	642	42,1%	505	37,5%	731	43,2%	626	41,2%
Інша продукція рослинництва	6	0,4%	29	2,2%	8	0,5%	14	0,9%
Разом	720	47,2%	557	41,4%	741	43,8%	673	44,2%
Тваринництво
М'ясо ВРХ	288	18,9%	145	10,8%	114	6,7%	182	12,0%
М'ясо свиней	0	0,0%	0	0,0%	16	0,9%	5	0,4%
Коні	4	0,3%	2	0,1%	0	0,0%	2	0,1%
Молоко	251	16,5%	384	28,5%	386	22,8%	340	22,4%
Мед	0	0,0%	3	0,2%	3	0,2%	2	0,1%
Інша продукція тваринництва	3	0,2%	0	0,0%	7	0,4%	3	0,2%
Разом	621	40,7%	642	47,7%	799	47,3%	687	45,2%
Промислова продукція	88	5,8%	38	2,8%	31	1,8%	52	3,4%
Реалізація іншої продукції, робіт, послуг	95	6,2%	109	8,1%	120	7,1%	108	7,1%
Всього	1524		1346		1691		1520

По даним таблиці можна зробити висновок, що в структурі товарної продукції зерно займає 41,2%, молоко - 22,4%, м'ясо ВРХ - 12,0%, отже виробничий напрямок в СТОВ „Хлібороб” є зерново-молочним з розвинутим виробництвом м'яса ВРХ.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це інколи негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва (Кз):

, 2.1.

де - питома вага - галузі в структурі товарної продукції, %; - порядковий номер -ї галузі в ранжированому рядку, побудованому за спадною ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.

За допомогою цієї формули я порахував Кз для СТОВ „Хлібороб”: спочатку будуємо ранжирований рядок в якому:

1. зерно - 41,2 % 2. молоко - 22,4% 3. м'ясо ВРХ - 12,0% 4. інша прод., роботи, послуги - 7,1% 5. промислова продукція - 3,4% 6. інша прод. рослин. - 0,9% 7. м'ясо свиней - 0,4% 8. інша прод. Тварин. - 0,2%

тепер підставляємо показники в формулу :

=0,37

Прийнято вважати, що підприємство є багатогалузевим, коли цей коефіцієнт не перевищує 0,20, зі слабким рівнем спеціалізації -- 0,21--0,30, із середнім -- 0,31--0,40, вищим середнього -- 0,41--0,50, високим -- 0,51--0,60 і з глибоким -- понад 0,60. За інших однакових умов ефективність функціонування аграрних підприємств підвищується із збільшенням абсолютного значення коефіцієнта товарного зосередження галузей, але при цьому посилюється ризик втрати фінансової стабільності через можливе погіршення кон'юнктури ринку на продукцію галузей спеціалізації.

Не можна уявити виробництво без продуктивної участі людської праці (трудових ресурсів). Соціальну суть трудових ресурсів становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну - робочий час, необхідний для виконання суспільне корисної праці.

Трудові ресурси включає частину працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. До них входять люди, фактично зайняті в усіх сферах соціально-економічної діяльності, включаючи й домашнє та підсобне господарство; непрацюючі працездатного віку; зайняті професійною підготовкою. Соціальну природу суспільства визначає робоча сила як реальні трудові ресурси, що функціонують у процесі виробництва. Решту становить потенційна робоча сила, яка може брати участь у виробництві продуктів та наданні послуг. Реальні й потенційні ресурси є одним з основних об'єктів управління.

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо.

Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це -- обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом, продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів'я тварин, від якого отримана продукція.

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують: вартісні показники -- погодинну, денну і річну продуктивність праці - відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів я розглянув на прикладі таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Структура використання трудових ресурсів та продуктивність праці СТОВ «Хлібороб»
Показники	2004	2005	2006	Темпи росту, %
				2005	2006
Відпрацьовано за рік одним працівником, годин	637	701	614	110%	88%
Навантаження на одного середньорічного працівника, га
- сільськогосподарських угідь	11,04	14,27	12,05	129%	84%
- ріллі	9,90	12,79	10,69	129%	84%
Вироблено валової продукції (в порівняльних цінах 2000р.) на 1 середньорічного працівника, грн
по підприємству	9573,7	12312,9	12019,6	129%	98%
- в рослинництві	25553,2	60650,0	76666,7	237%	126%
- в тваринництві	4321,7	4700,8	4992,8	109%	106%
Вироблено валової продукції (в порівняльних цінах 2000р.) на 1 людино-годину, грн
- по підприємству	15,0	17,6	19,6	117%	111%
- в рослинництві	48,0	86,6	164,3	180%	190%
- в тваринництві	6,4	6,7	7,9	104%	118%

Аналізуючи, дані таблиці легко помітити, що кількість годин відпрацьованих за рік одним працівником зросли на 10% у 2005 і спала на 12% у 2006. Зросло навантаження на одного працівника земельних угідь.

Щоб здійснювати безперервний процес виробництва, необхідно мати як безпосередньо у виробництві, так і в поточних запасах сировину, матеріали, паливо, запасні частини та інші предмети праці, які в сукупності становлять оборотні фонди. Забезпеченість та ефективність використання виробничих фондів показує таблиця 2.6.

Таблиця 2.6

Забезпеченість та ефективність використання виробничих фондів СТОВ «Хлібороб»
Показники	2004	2005	2006	Темпи росту, %
Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення, тис. грн	4031,0	8065,0	8390,0	208%
Фондозабезпеченість (на 100 га с.-г. угідь), тис.грн	192,1	384,4	455,0	237%
Фондоозброєність (на 1 середньорічного працівника), тис.грн	21,2	54,9	54,8	258%
Фондовіддача, грн	0,45	0,22	0,22	49%
Фондоємкість, грн	2,22	4,46	4,56	206%
Ступінь зносу основних виробничих фондів, %	2,0%	1,4%	0,9%
Коефіцієнт обороту оборотних засобів, років	1,3	1,0	1,1	80%
Тривалість 1 обороту оборотних засобів, днів	270	357	336	125%
Норма прибутку, %	3,3%	0,6%	2,6%

Аналіз цієї таблиці показує, що в СТОВ „Хлібороб” в 2006 році в порівнянні з 2004 роком зросли основні виробничі фонди в два рази і склали 8390,0 тис. грн. Фондозабезпеченість підвищилась в два рази також, фондоозброєність - аналогічна ситуація. Дещо негативну ситуацію показує фондовіддача та фондоємкість - негативна тенденція.

2.2 Аналіз економічної ефективності господарської діяльності в СТОВ „Хлібороб”

Економічна ефективність - це узагальнене й повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці та робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу і визначається відношенням результатів до витрат на їх одержання.

Економічна ефективність в аграрних підприємствах це одержання максимальної кількості продукції з 1 га при найменших витратах праці, матеріальних і фінансових ресурсів на виробництво одиниці продукції.

Щодо оцінки показників економічної ефективності, то споживання продукції є кінцевою метою виробництва, яке здійснюється за рахунок створеної вартості.

З метою оцінки економічної ефективності виробництва в аграрних підприємствах використовують натуральні й вартісні показники. Вихідними є їх натуральна форма - урожайність культур. Підвищення цих показників відповідає головному завданню - збільшенню виробництва споживчої вартості та підвищенню життєвого рівня населення. Однак для виявлення економічної ефективності слід знати витрати, які забезпечили одержання відповідної врожайності культур. Проте при однаковій врожайності може бути різна якість продукції, що теж впливає на ефективність її виробництва.

Кожне аграрне підприємство виробляє різнорідну продукцію. Щоб одержати зіставні величини витрат і результатів виробництва, обсяг всієї продукції переводять у вартісну форму. Вартісні показники мають не лише облікове, але й економічне значення. За їх допомогою створюються товарно-грошові відносини.

Основні показники економічної ефективності виробництва аграрного підприємства включають: виробництво валової продукції і валового доходу (окремо) відносно витрат виробництва; чистий дохід, одержаний на одиницю проведених витрат; затрати праці на виробництво 1ц продукції; собівартість 1ц продукції; одержаний прибуток на 1га і 1ц продукції та рівень рентабельності.

Економічна ефективність відносно одержаної валової продукції до витрат на її одержання дорівнює: валова продукція, поділена на поточні виробничі витрати (без амортизації), плюс коефіцієнт ефективності, помножений на основні фонди; валова продукція оцінюється так: товарна її частина --за цінами реалізації, нетоварна - за собівартістю.

Економічна ефективність виробництва стосовно валового доходу (чистої продукції) до витрат на його одержання дорівнює: валовий дохід, поділений на поточні виробничі витрати (без амортизації) плюс коефіцієнт ефективності, помножений на основні фонди. Валовий дохід дорівнює різниці між вартістю валової продукції і фондом відшкодування.

Чистий дохід дорівнює різниці між вартістю валової продукції і витратами на її виробництво, або різниці між валовим доходом і оплатою праці.

Економічна ефективність виробництва в аграрному підприємстві за чистим доходом і витратами на його одержання - це: чистий дохід, поділений на поточні виробничі витрати (без амортизації), плюс коефіцієнт ефективності, помножений на основні фонди.

Ефективність виробництва характеризується також кількістю валової продукції, валового та чистого доходу на 1 люд.-год і в розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого на виробництві.

З метою вивчення ефективності діяльності підприємства важливе значення має оцінка взаємозв'язку прибутку з рівнем рентабельності.

Прибуток - це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних із виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Прибуток підприємства формується за рахунок:

а) прибутку від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг; (інакше цей прибуток називають прибутком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності), визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції;

б) прибуток від продажу майна, матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визначається як різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається;

в) прибутку від позареалізаційних операцій - це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти за реалізацію акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями тощо.

Рівень рентабельності - це відношення прибутку до суми матеріальних і трудових затрат на виробництво та реалізацію продукції (повної собівартості).

На відміну від рівня рентабельності, при визначенні якого враховуються лише річні витрати на амортизацію основних фондів і використані оборотні кошти, обчислюють норму прибутку, при визначенні якої враховується вся вартість основних фондів і оборотні кошти, тобто норма прибутку дорівнює: прибуток, поділений на середньорічну вартість основних фондів, плюс середньорічні оборотні кошти. Це більш загальний показник, ніж рівень рентабельності. Якщо два підприємства виробляють однорідну продукцію і одержують однаковий прибуток, але різну норму прибутку, то це означає, що в одному з них (у якому норма прибутку більша) виробничі фонди використовуються краще.

В таблиці 2.7. показано ефективність виробництва продукції рослинництва.

Таблиця 2.7

Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва В СТОВ «Хлібороб»
Показники	2004	2005	2006	Темпи росту, %
				2005	2006
Урожайність, ц/га
озимі зернові	36,9	20,6	15,7	56%	76%
ярові зернові	13,6	19,6	20,4	144%	104%
зернобобові	15,5	13,8	25,2	89%	183%
Коренеплоди кормові	18,0	128,3	198,5	713%	155%
Трудомісткість виробництва, люд.-год./ц
озимі зернові	0,43	0,25	0,23	58%	93%
ярові зернові	0,74	0,48	0,31	64%	65%
зернобобові	0,96	1,18	0,00	122%	0%
сіно багаторічних трав	0,36	0,54	0,00	152%	0%
Коренеплоди кормові	0,00	0,62	0,34	#####	54%
Виробнича собівартість 1ц, грн
озимі зернові	23,39	29,84	49,77	128%	167%
ярові зернові	41,7	28,46	32,21	68%	113%
зернобобові	42,43	46,04	40,48	109%	88%
сіно багаторічних трав	8,89	11,33	11,9	127%	105%
Коренеплоди кормові	33,33	19,09	15,45	57%	81%
силос	60	166	44	277%	27%
Отримано прибутку(+), збитку(-) від реалізації продукції рослинництва, всього тис.грн	159	146	281	92%	192%
в тому числі з розрахунку на:
- 1 га сільськогосподарських угідь, грн	75,79	69,59	152,39	92%	219%
- 1 середньорічного працівника рослинництва, грн	3382,98	7300,00	18733,33	216%	257%
- 1 людино-годину відпрацьовану в рослинництва, грн	6,36	10,43	40,14	164%	385%
Рівень рентабельності, %	28%	36%	61%

В даній таблиці показано, що знизилась урожайність озимих зернових і помітне зростання урожайності кормового буряка. Зниження трудомісткості виробництва має позитивний характер для підприємства. Виробнича собівартість дещо зросла, а рівень рентабельності галузі заглом підвищився до 61% з28%.

Таблиця 2.8

Економічна ефективність виробництва продукції тваринництва в СТОВ «Хлібороб»
Показник	2004	2005	2006	Темпи росту, %
				2005	2006
Продуктивність тварин:
Середньорічний надій молока від 1 корови, кг	1932,9	2182,2	2408,1	113%	110%
Середньоріч. приріст 1 голови ВРХ на відгодівлі, ц	1,30	1,15	1,49	89%	129%
Середньоріч. приріст 1 голови свиней на відгод., ц	0,47	0,25	1,09	54%	429%
Продуктив. 1 сімї бджіл в період медозбору, кг	1,56	4,44	4,44	286%	100%
Трудомісткість виробництва 1ц, люд.-год:
Молока	7,7	6,0	5,7	78%	96%
Мяса ВРХ	80,5	86,0	75,2	107%	87%
Мяса свиней	128,6	282,1	73,9	219%	26%
Меду	4285,7	2000,0	1000,0	47%	50%
Виробнича собівартість 1ц, грн:
Молока	52,64	79,66	73,66	151%	92%
Мяса ВРХ	573,03	920,43	1057,43	161%	115%
Мяса свиней	1159,09	1948,72	1214,29	168%	62%
Меду	9500,00	10500,00	15714,00	111%	150%
Отримано прибутку(+), збитку(-) від реалізації продукції тваринництва, всього тис.грн	-41	-41	-243
в тому числі з розрахунку на:
- 1 га сільськогосподарських угідь, грн	-19,54	-19,54	-131,78	100%	674%
- 1 середньорічного працівника тваринництва, грн	-286,71	-322,83	-1760,87	113%	545%
- 1 людино-годину відпрацьовану в тварин., грн	-0,43	-0,46	-2,79	108%	606%
Рівень рентабельності, %	-6%	-6%	-23%

З даних таблиці видно, що продуктивність тварин всіх видів виросла за два роки. Так, наприклад, 1 корови - на 10%, поросят на відгодівлі в 4 рази, ВРХ на відгодівлі на 29%. Значно знизилась трудомісткість виробництва продукції, але собівартість в свою чергу виросла. Загалом галузь є збитковою.

Загальну характеристику ефективності господарської діяльності підприємства показує таблиця 2.9.

Таблиця 2.9

Економічна ефективність господарської діяльності В СТОВ «Хлібороб»
Показники	2004	2005	2006	Темпи росту, %
				2005	2006
Вироблено валової продукції (в порівняльних цінах 2000р.), всього, тис.грн	1819	1810	1839	100%	102%
в тому числі в розрахунку на:
1 га сільськогосподарських угідь, грн	867,02	862,73	997,29	100%	116%
1 середньорічного працівника, грн	9573,68	12312,93	12019,61	129%	98%
Отримано валового доходу, всього, тис.грн	489	479	846	98%	177%
в тому числі в розрахунку на:
1 га сільськогосподарських угідь, грн	233,08	228,31	458,79	98%	201%
1 середньорічного працівника, грн	2573,68	3258,50	5529,41	127%	170%
Отримано прибутку(+) збитку(-), всього, тис.грн	132	50	214
в тому числі в розрахунку на:
1 га сільськогосподарських угідь, грн	62,92	23,83	116,05
1 середньорічного працівника, грн	694,74	340,14	1398,69
Середньорічна оплата праці 1 працівника, грн	1842,11	2625,85	3725,49	143%	142%
Норма прибутку, %	3,3%	0,6%	2,6%
Рівень рентабельності, %	8,9%	3,8%	13,0%

Дана таблиця показує, що в СТОВ „Хлібороб” показник валової продукції в звітному році зріс на 2% порівняно з базовим. Збільшився валовий доход майже в 2 рази. Протягом трьох досліджуваних років економічної діяльності підприємства, СТОВ „Хлібороб” отримує прибутки, рівень рентабельності підприємства є позитивним показником. Потрібно зробити висновок, що підприємству необхідно шукати шляхи підвищення рівня прибутковості та резерви зниження собівартості продукції тваринництва для усунення даної ситуації, деякі з них я хочу навести в 3 розділі своєї курсової роботи.

2.3 Структура витрат виробництва в СТОВ „Хлібороб”

Собівартість сільськогосподарської продукції формується з різних за економічним змістом статей витрат, які характеризують її структуру.

Структура собівартості продукції характеризується процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва. Вона залежить від особливостей окремих сільськогосподарських галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технічної оснащеності і організації виробництва.

Вивчення структури собівартості продукції дає змогу з'ясувати економічне значення окремих статей витрат і основні фактори, під впливом яких формуються її рівень і динаміка. У розподілі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції за статтями відображуються позитивні й негативні тенденції розвитку галузей.

В таблиці 2.10. наведені данні про структуру собівартості.

Таблиця 2.10

Структура собівартості виробництва продукції рослинництва в СТОВ «Хлібороб»
№ п/п	Елементи витрат	Всього на основне виробництво	Рослинництво
		тис. грн	структура, %	тис. грн	структура, %
1	Затрати на оплату праці	570	23,4%	194	17,3%
2	Відрахування на соціальні заходи	62	2,5%	23	2,1%
3	Матеріальні затрати, які увійшли у собівартість продукції	1539	63,0%	671	60,0%
	в тому числі:
4	насіння і посадковий матеріал	149	6,1%	149	13,3%
5	корми	481	19,7%	х	х
6	інша продукція сільського господарства (гній, підстилка)	16	0,7%	16	1,4%
7	мінеральні добрива	21	0,9%	21
8	нафтопродукти	370	15,2%	301	26,%
9	електроенергія	61	2,5%	8	0,7%
10	запасні частини, ремонтні і будівельні матеріали для ремонту	260	10,7%	87	7,8%
11	оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями, і інші матеріальні витрати	181	7,4%	89	8,0%
12	Амортизація основних засобів	72	2,9%	36	3,2%
13	Інші затрати	198	8,1%	195	17,4%
14	Всього затрат	2441	100,0%	1119	100,0%

Дана таблиця показує, що найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції рослинництва в СТОВ „Хлібороб” займають нафтопродукти, оплата праці та витрати на насіння та посадковий матеріал.

Розділ 3. Перспективні напрямки підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів в СТОВ „Хлібороб”

3.1 Підвищення продуктивності праці

Одним із шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції, зокрема продукції тваринництва, в СТОВ „Хлібороб” є підвищення продуктивності праці на основі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має вирішальне значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво.

У сільському господарстві України до 1990 р. склалася тенденція до підвищення продуктивності праці. Проте воно відбувалося повільними темпами. В наступні роки через кризові явища в економіці, істотне зниження врожайності культур і особливо продуктивності худоби трудомісткість центнера продукції значно зросла. За деякими її видами (приріст живої маси великої рогатої худоби, свиней) затрати живої праці на одиницю продукції збільшилися в кілька разів.

Повільне підвищення продуктивності праці в 1970--1990 рр. та її істотне зниження в 1991--2000 рр. насамперед через різке зниження врожайності культур, продуктивності тварин призвело до того, що її рівень у сільському господарстві України нині є значно нижчим, ніж у розвинутих країнах Заходу. Основні причини, що зумовили низький рівень продуктивності праці в сільському господарстві, були породжені відривом сільських працівників від засобів виробництва, втратою ними почуття господаря, недостатньою матеріальною заінтересованістю в результатах своєї праці, низьким рівнем механізації та автоматизації виробництва, повільним освоєнням нових технологій, низькою в багатьох підприємствах технологічною і трудовою дисципліною і за останні роки -- глибокою економічною кризою.

Проте з виникненням на базі колишніх КСП нових організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності, з прийняттям важливих нормативно-правових актів, направлених на стимулювання й економічну підтримку розвитку сільськогосподарського виробництва, на селі створено значно сприятливіше соціально-економічне середовище, за якого аграрні підприємства мають можливість істотно підвищити продуктивність праці.

Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібне проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найважливіші фактори, які впливають на зміну останнього. Скажімо, із формули визначення річної продуктивності праці випливає, що вона може збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зменшення (збільшення) кількості працівників, або за рахунок зміни обсягу виробництва продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів.

Для обчислення приросту річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна скористатися формулою:

3.1.

де -- приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників;

і-- кількість працівників відповідно в звітному і базовому періодах.

Для СТОВ „Хлібороб” також можна порахувати даний показник, відповідно прийнявши 2006р. за звітний, а 2005р. за базовий.

Приріст річної продуктивності праці для СТОВ „Хлібороб” становить 100%

Серед іншої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом (менеджерами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об'єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.

Будь-який організований процес, у тому числі й виробництво, здійснюються і регулюються людьми. Його ефективність значною мірою залежить від того, як працівники ставляться до виконання своїх функцій і реалізація мети, задля якої цей процес здійснюється, а отже на продуктивність праці.

Мотивація - це процес спонукування кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації.

Основні задачі мотивації:

формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;

навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутрифірменного спілкування;

формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації.

Однак, для рішення цих задач необхідний аналіз слідуючих явищ:

процесу мотивації в організаціях

індивідуальної і групової мотивації, якщо така є в залежності між ними

змін, що відбуваються в мотивації діяльності людини при переході до ринкових відносин.

Для рішення зазначених задач застосовуються різні методи мотивації, сутність яких розглянемо нижче.

Найпершим і найбільше поширеним методом був метод покарання і заохочення, так називана політика «батога і пряника». Цей метод використовувався для досягнення бажаних результатів і проіснував досить довго в умовах адміністративно-командної системи. Поступово він трансформувався в систему адміністративних і економічних санкцій і стимулів.

Такий метод був ефективний при повторюваних рутинних операціях. незначної змістовної частини роботи, неможливості поміняти місце роботи ( по різних причинах), а також в умовах бригадних і колективних підрядів, де діяли регламентовані надвишки й утримання.

З підвищенням ролі людського чинника з'явилися психологічні методи мотивації. У основі цих методів лежить твердження, що основним чинником, що модифікує, є не тільки матеріальні стимули, але і нематеріальні мотиви, такі, як самоповага, визнання з боку навколишніх членів колективу, моральне задоволення роботою і гордість своєю фірмою. Такі методи мотивації базуються на вивченні потреб людини, тобто усвідомленого відчуття нестачі в чим-небудь. Відчуття нестачі в чим-небудь має цілком визначену ціль, що і служить засобом задоволення потреб.

Мотивація взагалі ґрунтується на потребах людей. Оскільки людині властиві різні потреби, теоретики їх класифікують за певною ієрархією. Найбільш поширеною є класифікація потреб А.Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це більш рання теорія. Її прихильники вважали, що предметом психології є поводження, а не свідомість людини. У основі поводження лежать потре6и людини, що можна розділити на п'ять груп:

Ш в самовиразі

Ш в повазі

Ш в спілкуванні з людьми

Ш в безпеці

Ш фізіологічні

Зміст такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби більш низьких рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, у поводженні людини більш визначальним є задоволення потреб спочатку низьких рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби більш високих рівнів.

Найвища потреба - потреба самовираження і росту людини як особистості - ніколи не може бути задоволена цілком, тому процес мотивації людини через потреби безкінечний.

Обов'язок керівника полягає в тому, щоб ретельно спостерігати за своїми підпорядкованими, вчасно з'ясовувати, які активні потреби рухають кожним із них, і приймати рішення по їхній реалізації з метою підвищення ефективності роботи співробітників.

У системі мотивацій вирішальна роль належить матеріальному (економічному) стимулюванню, яке здійснюється в таких формах, як грошові виплати (прямі і непрямі), передання матеріальних благ і надання певних пільг. У нормально функціонуючій ринковій економіці грошова форма матеріального стимулювання є основною. Винагорода у формі матеріальних благ чи пільг вважається винятковою і застосовується епізодично.

Поряд з матеріальним заохоченням широко застосовуються різні форми соціально-психологічного (неекономічного) стимулювання, яке в нас традиційно називають моральним. З підвищенням освітньо-кваліфікаційного рівня працівників та якості їх життя роль соціально-психологічних чинників мотивації зростає. Проте ця форма заохочення за будь-яких умов не знижує ефективності й універсальності дії матеріальних важелів стимулювання, тому останнім приділяється основна увага в системі управління.

Матеріальне стимулювання потребує належних коштів, які формуються з певних джерел. Для підприємства таким загальним джерелом є дохід від його операційної (основної) діяльності, інвестиційна та фінансова діяльність. Але дохід підприємства як сума всіх надходжень від зазначених видів діяльності поділяється на дві частини - відшкодування витрат на операційну та іншу діяльність, які формують собівартість продукції чи послуг у широкому її розумінні (повні витрати); прибуток, що є різницею між доходом і витратами. Отже, виникає питання, за рахунок якої із зазначених частин і якою мірою слід здійснювати стимулювання. Ця проблема вирішується з урахуванням теоретичних засад формування вартості та практичних вимог до побудови механізму стимулювання в конкретних умовах.

3.2 Шляхи підвищення ефективності використання мотопарку в сільськогосподарському підприємстві та їх обґрунтування

Витрати, пов'язані з утриманням техніки, є складовою частиною всіх витрат підприємства. Розмір їх в абсолютному і відносному виразі зростає в зв'язку з підвищенням забезпечення виробництва необхідними силовими і робочими машинами і різким подорожчанням паливно-мастильних матеріалів. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, важливо чітко уявляти механізм формування окремих складових елементів цих витрат і завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим економії.

Усі витрати на утримання техніки поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати -- це витрати володіння, які не залежать від інтенсивності використання техніки -- кількості годин роботи або виконаного обсягу робіт. Нині в аграрних підприємствах України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, де зберігається техніка. В країнах з розвинутим ринком до постійних витрат, крім названих, відносять ще проценти і податок на майно. Процентні витрати дорівнюють процентній ставці за кредит, що був узятий для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих витрат розраховують як добуток процентної ставки на середню величину капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми первісної і ліквідаційної вартості техніки на два. Процентна ставка в даному випадку береться на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на капітал.

Змінні витрати на техніку безпосередньо пов'язані з її експлуатацією. До них відносять витрати на паливо і мастила, ремонт техніки, оплату праці робітників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний матеріал). Сума постійних і змінних витрат дає сукупні річні витрати на утримання техніки. Діленням цих витрат по машинно-тракторному парку на загальний обсяг виконаних ним робіт в умовно-еталонних гектарах визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих тракторах доцільно визначати собівартість гектара виконуваних ними робіт (оранки, посіву, культивації тощо). У сукупні витрати включають і витрати (постійні та змінні) на утримання тих причепних (навісних) машин та знарядь, в агрегатуванні з якими працює той чи інший трактор. По інших видах техніки, наприклад, по зернових, бурякозбиральних, силосозбиральних, кукурудзозбиральних комбайнах сукупний обсяг витрат відносять до зібраної площі; по сінопакувальних преспідбирачах -- до кількості тонн упакованого сіна; по стаціонарних двигунах -- до кількості відпрацьованих годин.

Обсяг річних витрат на утримання техніки на одиницю робіт (продукції) залежить від трьох факторів: строку її служби, співвідношення між постійними і змінними витратами, а також від обсягу виконуваних робіт. Із збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних витрат у їх загальній сумі собівартість одиниці робіт (продукції) знижується, і навпаки.

Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого можна правильно розв'язувати важливі проблеми господарської діяльності. Однією з таких проблем є обґрунтування обсягу робіт, за якого досягається беззбитковість використання власної техніки порівняно з її підрядом. Важливість її посилюється тим, що для багатьох фермерських господарств України і підприємств, які виникли на базі колективних підприємств, гостро постала проблема нестачі окремих видів техніки для виконання сільськогосподарських та інших робіт. Одним з варіантів її розв'язання стало створення спеціалізованих фірм -- машинно-технологічних станцій (МТС), які надають підрядні послуги таким підприємствам за відповідну плату.

Із зміцненням економіки аграрних підприємств кожному з них необхідно вирішувати питання: чи продовжувати користування послугами підрядної фірми, чи придбати власну техніку для виконання заданого обсягу робіт. Щоб одержати відповідь на це, необхідно розрахувати річні постійні і змінні витрати на утримання потрібної техніки з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас потрібно знати вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки.

Серед напрямів поліпшення використання тракторного парку, які залежать від аграрних підприємств, важливе місце займають установлення його раціональної структури, забезпечення тракторів необхідним шлейфом робочих машин і знарядь, раціональне комплектування тракторних агрегатів, підвищення кваліфікації механізаторів та вдосконалення їх матеріального стимулювання за кращі результати роботи, поліпшення технічного обслуговування і проведення своєчасних та якісних ремонтів, удосконалення організації виробничих процесів.

На кожному підприємстві необхідно підвищувати змінну продуктивність тракторних агрегатів за рахунок таких факторів, як повне використання конструктивної ширини захвату агрегату, раціональне формування середньозмінної швидкості його руху і робочого часу зміни. Відомо, наприклад, що при недовикористанні конструктивної ширини агрегату на 1 % (робота без ходо-покажчика) його продуктивність знижується на 2,5 %. Середньозмінна швидкість руху агрегату часто буває низькою через неправильне регулювання робочих органів машин, невміння трактористів маневрувати швидкостями. Дослідами наукових організацій установлено, що перейти із швидкості, скажімо, 4 км на швидкість 6 км доцільно лише за довжини шляху не менше 24--35 м.

Для зниження собівартості умовного еталонного гектара, а значить, і сільськогосподарської продукції важливо не лише підвищувати продуктивність тракторних агрегатів, а й економно витрачати паливно-мастильні матеріали, які через багаторазове подорожчання стали однією з основних статей витрат у структурі всіх витрат на експлуатацію машинно-тракторного парку. Надзвичайно серйозною проблемою, яка вимагає регулювання на макрорівні, є достатнє забезпечення аграрних підприємств дизельним паливом, бензином і мастилами.

І, насамкінець, зазначимо, що для забезпечення ефективного використання машинно-тракторного парку потрібно, щоб техніка мала гарантоване сервісне забезпечення на весь термін її експлуатації. З цією метою виробники техніки мають створити мережу сервісних пунктів, укомплектованих кваліфікованими кадрами ремонтників.