Ринок нової і відновленої техніки

23

Курсова робота на тему:

Ринок нової і відновленої техніки

Зміст

1. Економічна ефективність нової техніки

2. Ремонтна база і принцип її організації в сільському господарстві

3. Роль ремонтно-транспортних (ремонтних) підприємств у ремонтному виробництві

4. Економічна ефективність системи технічного обслуговування машинно-тракторного парку

5. Зберігання сільськогосподарської техніки

6. Нормування механізованих робіт

Висновок

Література

1. Економічна ефективність нової техніки

Новизна інвестиційної політики -- це її націлення на прискорення науково-технічного прогресу, якісне перетворення матеріально-технічної бази і структури виробництва. Для цього треба прискореними темпами розвивати сільськогосподарське машинобудування і забезпечувати впровадження у виробництво нової техніки.

Новою називається техніка, що за своїми техніко-економічними параметрами відповідає найвищому світовому рівню, застосування якої сприяє вдосконаленню технології виробництва, впровадженню прогресивних методів організації праці, виробництва і управління. Вона повинна забезпечувати значне підвищення продуктивності праці та економічної ефективності всього виробництва. При цьому розрізняють нову техніку, яка повністю удосконалена на основі уже існуючих принципів, і найновішу, яка ґрунтується на останніх досягненнях науки і техніки і принципово нових технологіях.

Розрахунки економічної ефективності нової техніки необхідні для визначення найбільш ефективних напрямів і черговості у розвитку техніки; визначення економічного і соціального ефекту від впровадження нової техніки; вибору найбільш ефективних варіантів розвитку техніки і визначення її впливу на плани економічного і соціального розвитку.

Розробка і впровадження нової техніки вимагають значних капітальних вкладень. Розрахунки по визначенню її економічної ефективності -- це розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень, які здійснюються на основі «Типової методики визначення економічної ефективності капітальних вкладень».

Економічну ефективність заходів по новій техніці визначають порівнянням ефекту від здійснення їх з необхідними для цього затратами. Загальним народногосподарським ефектом нової техніки є зумовлений нею приріст національного доходу. Відповідно у галузях народного господарства (в тому числі в агропромисловому комплексі і сільському господарстві) ефектом є приріст чистої продукції у порівнянних цінах.

Критерієм народногосподарської ефективності нової техніки по країні в цілому є відношення зумовленого нею приросту національного доходу (у порівнянних цінах),

а на інших рівнях управління спричиненого нею приросту чистої продукції до затрат на нову техніку, які зумовили цей приріст (в тих самих порівнянних цінах).

На народногосподарському рівні управління економічний потенціал окремого виду нової техніки визначають за формулою

де Еt -- економічний потенціал виробництва і застосування даного виду нової техніки в t-му році;

Сс.т., Сн.т. -- одинична собівартість виробництва відповідно старої (заміненої) і нової техніки, грн.;

Аt-- річний обсяг випуску нової техніки в t-му році, грн.;

Кд = Кс.т. - Кн.т. -- додаткові питомі капітальні вкладення, тобто їхня різниця при виробництві старої (заміненої) і нової техніки, грн.

С'с.т., С'н. т. -- одинична собівартість продукції в t-му році, яка випускається відповідно із застосуванням старої (заміненої) і нової техніки, грн.;

К'д = К'с. т. - К'н. т. -- додаткові питомі капітальні затрати (крім затрат на нову техніку) в галузях, що застосовують її замість застарілої, грн.;

А't -- максимальний розрахунковий річний обсяг виробництва продукції в галузях, що застосовують нову техніку в t-му році, грн.;

Ен--нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності.

У формулі перший член відображує зміну затрат при розробці і виробництві нової техніки (тобто в галузях її виробництва), а другий -- при її застосуванні (тобто в галузях, де вона використовується) за повного використання економічного потенціалу нової техніки в кожній із цих галузей.

Інтегральна економічна ефективність визначається підсумовуванням всіх можливих ефектів від застосування нової техніки по роках за весь час служби нової техніки і віднесенням одержаної суми ефектів до суми затрат на її створення за ті самі роки. При цьому ефекти і затрати на перспективні строки беруть з врахуванням фактору часу:

де -- інтегральна ефективність, грн.;

-- ефект в t-му році (приріст чистої продукції або національного доходу), грн.;

-- затрати в t-му році, грн.;

-- норматив ефективності для зведення різночасових затрат.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність нової техніки здійснюється на всіх стадіях планування, її розробки, виготовлення, впровадження і застосування, а також під час оцінки результатів виконання планів по новій техніці та інших заходів. Розрахунки абсолютної економічної ефективності нової техніки використовуються для того, щоб дістати величину економічного ефекту, якого можна досягти заходами щодо впровадження нової техніки. Загальну абсолютну економічну ефективність нової техніки по народному господарству в цілому і окремих галузях народного господарства ( Ен.г. ) обчислюють як відношення річного приросту виробленого національного доходу (чистої продукції) внаслідок застосування нової техніки у порівнянних цінах (Д) до затрат (Кн. т.) на нову техніку:

Величина Ен.г. повинна порівнюватися з нормативом загальної (абсолютної) ефективності Еа. Якщо Ен.г.=Еа, то капітальні вкладення на нову техніку є ефективними. По галузях народного господарства (промисловості, сільському господарству, транспорту, будівництву тощо) економічна ефективність нової техніки (Еч.п.) обчислюється як відношення приросту річного обсягу чистої продукції (ДЧР), віднесеної на нову техніку, до затрат (капітальних) на її створення (Кн. т) .

У підприємствах, де на нову техніку витрачають власні кошти і кредити Агропромбанку, основним показником ефективності нової техніки є рентабельність затрат (Еп.) на неї. ЇЇ обчислюють як відношення приросту річного прибутку або зниження затрат виробництва ( П ) до затрат (капітальних) на нову техніку (Кн. т.) .

При визначенні економічної ефективності окремих видів нової техніки, в тому числі і заново створеної ( Еп.п. ), також використовується показник рентабельності. Це відношення прибутку (або зниження затрат виробництва) до необхідних вкладень:

де -- кошторисна вартість нової техніки або затрати на здійснення заходів, грн.;

Ц -- річний випуск продукції (за планом) в оптових цінах підприємства (без податку з обороту), грн.;

С -- собівартість річного випуску продукції після повного освоєння нової техніки.

Порівняльна економічна ефективність нової техніки обчислюється на основі зведених витрат, які у кожному варіанті є сумою поточних затрат (собівартості) і капітальних вкладень, що зведені до однакової (річної) сумірності згідно з нормативами порівняльної ефективності.

Комплексну оцінку економічної ефективності нової техніки обчислюють за такими формулами:

де Ез -- загальний ефект комплексного використання нової техніки, грн.;

Еі -- ефект використання нової техніки в і-й галузі, грн.;

Kі -- частка ефекту і-ї галузі в загальному ефекті, в %;

3з-- загальні затрати на комплексну нову техніку, грн.;

Зі -- затрати і-ї галузі на комплексну нову техніку, грн.

Економічний ефект капітальних вкладень у створення нових і вдосконалення існуючих машин і устаткування реалізується як у сфері виробництва нової техніки, так і у сфері її використання. Величина економічного ефекту у галузях, де використовується нова техніка, визначається порівнянням капітальних вкладень споживача на придбання нового устаткування із зниженням собівартості продукції або робіт, які виконуються за його допомогою. Загальний економічний ефект нової техніки на госпрозрахунковому рівні обчислюють за такими формулами:



де -- загальний ефект від нової техніки, грн.;

Ев -- ефект у виробників нової техніки, грн.;

Ес. -- ефект у споживача нової техніки, грн.;

Цс. т., Цн. т. -- оптова ціна старої і нової техніки, грн.;

Сс. т., Сн. т. -- собівартість виробництва старої і нової техніки, грн.;

Ен -- коефіцієнт порівняльної ефективності;

Кс. т.-- капітальні вкладення споживача в нову техніку, грн.;

С1, С2 -- собівартість річної продукції до і після впровадження нової техніки, грн.

Важливими показниками економічної ефективності нової техніки є економія живої праці і підвищення її продуктивності, економія матеріальних затрат, зменшення фондомісткості, матеріаломісткості, енергомісткості, ресурсомісткості продукції, поліпшення її якості та інші показники.

2.Ремонтна база і принцип її організації в сільському господарстві

Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від технічної та інтенсивності використання тракторів, автомобілів, зернових і спеціальних комбайнів, машин та обладнання тваринницьких ферм тощо. При цьому велике значення має своєчасний та якісний ремонт техніки.

Ремонтна база сільського господарства -- це система ремонтних підприємств і служб для підтримання машинно-тракторного парку у придатному для експлуатації стані. До неї належать спеціалізовані заводи і ремонтні майстерні ремонтно-тракторних і ремонтних підприємств, майстерні загального призначення, станції технічного обслуговування автомобілів, спеціалізовані підприємства з ремонту меліоративної техніки і дорожніх машин та центральні ремонтні майстерні колгоспів, радгоспів, пункти технічного обслуговування у бригадах, відділках, гаражі з профілакторіями.

Ремонтна база ремонтно-транспортних і ремонтних підприємств України в 1987 р. налічувала 42 ремонтних заводів, 617 спеціалізованих майстерень, 425 майстерень загального призначення та 493 обмінних пункти. Переважна більшість господарств України має ремонтні майстерні загального призначення потужністю до 100 умовних ремонтів. Ці майстерні здійснюють, як правило, поточний ремонт та технічне обслуговування, лише в деяких господарствах є майстерні, що можуть виконувати капітальні ремонти.

Із збільшенням машинно-тракторного парку зростають масштаби ремонту, підвищується його вартість. За строк служби сучасної машини затрати на її ремонт у 2-3 рази перевищують її первісну вартість.

Важливо встановити економічно виправданий строк використання машин з тим, щоб не допустити значних витрат на підтримання застарілих машин у робочому стані. Недоброякісна техніка змушує утримувати службу ремонту, на яку витрачається багато коштів.

Основні принципи організації ремонтної бази в сільському господарстві такі: повне задоволення потреб сільського господарства в усіх видах ремонтів і технічного обслуговування, забезпечення мінімальних затрат на ремонт і технічне обслуговування машинно-тракторного парку; спеціалізація і концентрація ремонтного виробництва; розширення номенклатури машин, які ремонтуються, відновлюваних деталей, виконуваних операцій, раціональне розташування ремонтних підприємств і зменшення транспортних витрат. В усіх областях країни створюються ремонтно-транспортні (ремонтні) підприємства на базі ремонтних майстерень, станцій технічного обслуговування тракторів, автомобілів, обладнання тваринницьких ферм, лінійно-монтажних дільниць, служб надійності, технічного обслуговування машинно-тракторного парку, транспортних підрозділів, механічних обмінних пунктів, допоміжного виробництва. Вони виконують завдання по інженерно-технічному і транспортному обслуговуванню господарств та інших підприємств і організацій агропромислового комплексу.

3. Роль ремонтно-транспортних (ремонтних) підприємств у ремонтному виробництві

Майже весь капітальний ремонт техніки і значну частину поточного здійснюють ремонтно-транспортні (ремонтні) підприємства, ремонтна база яких складається з спеціалізованих заводів і ремонтних майстерень, де виконується капітальний ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів та інших вузлів, електричних двигунів й обладнання тваринницьких ферм, а також відновлення спрацьованих деталей. До них належать також майстерні загального призначення з ремонту і технічного обслуговування машин та станцій технічного обслуговування автомобілів.

У 1997 p. в системі ремонтно-транспортних (ремонтних) підприємств налічувалося майже 4 тис. ремонтних майстерень, у тому числі 1,9 тис. спеціалізованих, 2,3 тис. станцій технічного обслуговування автомобілів і машинно-тракторного парку.

Ремонтні підприємства системи -- це потужні спеціалізовані підприємства, що здійснюють капітальний ремонт техніки, мають технічні пункти з обміну машин і агрегатів на нові або відремонтовані.

Тепер на заводах і ремонтних майстернях ремонтно-транспортних (ремонтних) підприємств виконується майже 60 % обсягу робіт з ремонту складних машин, їхніх вузлів та агрегатів, а частка їх у загальному капітальному ремонті тракторів досягла 100, комбайнів і автомобілів 87 %. Щороку ремонтується близько 500 тис. тракторів, понад 1800 тис. автомобільних і комбайнових двигунів, більше 200 тис. автомобілів і 150 тис. зернозбиральних комбайнів.

На ремонтно-транспортні (ремонтні) підприємства покладено такі завдання з організації ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств: розробка науково-обгрунтованих систем технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарської техніки; проведення найбільш складних робіт з технічного обслуговування і ремонту техніки; впровадження раціональних форм управління технічним станом машинно-тракторного парку, передових методів ремонту; скорочення строків перебування машин у ремонті і підвищення післяремонтного ресурсу; організація спеціального технічного обслуговування в господарствах, які не мають власної ремонтної бази.

4. Економічна ефективність системи технічного обслуговування машинно-тракторного парку

Щоб забезпечити безперебійну роботу техніки, подовжити періоди природного спрацювання і запобігти аваріям, у сільськогосподарському виробництві діє планово-запобіжна система технічного обслуговування машин, яка складається з обкатки, технічного обслуговування, ремонтів і зберігання. При цій системі всі заходи технічного обслуговування здійснюють планово після виробітку машиною встановленого обсягу робіт. Технічне обслуговування виконують обов'язково, а ремонти -- в міру потреби і на основі матеріалів, поданих призначеною господарством комісією, про технічний стан машини.

Нові або відремонтовані машини перед введенням в експлуатацію обов'язково обкатують. Під час приймання машин старанно перевіряють технічний стан і комплектність їх. При цьому оформляють акт, дані якого заносять у паспорт машини. У паспорті машини реєструють протягом періоду експлуатації, всі показники, які характеризують її технічний стан, записують виконаний обсяг роботи, роботи, виконані під час ремонту, а також витрати на технічне обслуговування.

Правильна обкатка забезпечує високу експлуатаційну надійність машин. Починати її треба з незначного навантаження, поступово збільшуючи і доводячи його до повного протягом визначеного періоду. У процесі обкатки притираються нерівності поверхонь деталей. Щоб металеві частинки краще виділялися із зазорів між тертьовими поверхнями, слід добре і часто змащувати деталі. Порядок і режим обкатки машин наведено у заводських інструкціях.

Правила технічного обслуговування тракторів і самохідних шасі передбачають: щозмінне технічне і 3 періодичних обслуговування (№1, №2, №3), а також сезонне технічне, яке виконують перед переходом до зимової або літньої експлуатації. Періодичність технічних обслуговувань визначається за кількістю витраченого палива або відпрацьованих мото-годин (ТО №1 через 60, ТО №2 через 240 і ТО №3 через 960 мото-годин).

Розрізняють два види ремонту тракторів: поточний і капітальний. Під час поточного ремонту несправності усувають при частковому розбиранні трактора: ремонтують один або кілька основних спрацьованих агрегатів (двигун, коробку передач, задній міст) і старанно переглядають решту агрегатів, вузлів, замінюючи спрацьовані деталі, а також регулюють всі механізми трактора.

Капітальний ремонт -- це розбирання трактора, перевірка взаєморозміщення основних (базисних) вузлів, заміна або ремонт спрацьованих деталей, вузлів і агрегатів, складання, обкатка і випробування вузлів і агрегатів та машин в цілому.

Технічне обслуговування тракторів у господарствах проводять відповідно до річних планів-графіків, складених для кожного трактора окремо за формою, рекомендованою правилами технічного обслуговування. Складаючи графік, виходять з виробничих завдань господарства, технологічних карт на вирощування кожної культури, витрат палива за період від останнього капітального ремонту та встановленої періодичності ремонтів.

На основі плану-графіка визначають щомісячні завдання постійним спеціалізованим ланкам на проведення технічного обслуговування тракторів і сільськогосподарських машин.

Для технічного обслуговування машинно-тракторного парку відповідно до вимог сучасного сільськогосподарського виробництва треба мати міцну матеріально-технічну базу, зокрема машинні двори. Головною складовою частиною таких дворів є стаціонарні пункти технічного обслуговування. Споруджують їх за типовими проектами, в яких передбачають будівництво таких інженерно-технічних споруд, як ремонтна майстерня, мийна естакада, майданчики для регулювання робочих органів і зберігання сільськогосподарських машин, приміщення для зберігання вузлів і агрегатів, гаражі для пересувних засобів технічного обслуговування, а також пост заправляння машин паливом і мастильними матеріалами. Для технічного обслуговування агрегатів, які працюють на відстані понад 5 км від стаціонарного пункту, застосовують пересувні механізовані агрегати АТУ-А, АТУ-П та АТУ-С. Ці агрегат призначені для виконання технічних обслуговувань № 1 і №2 тракторів та обслуговувань комбайнів і сільськогосподарських машин на місці роботи.

Для визначення технічного стану машини або окремого її вузла чи механізму без розбирання застосовують діагностичні методи, користуючись досконалими технічними засобами. Технічне обслуговування проводять ланками з 3--5 чоловік.

Розрізняють щозмінне, періодичне (тільки за комбайнами через 60 мото-годин) і післясезонне технічне обслуговування сільськогосподарських машин.

Щозмінне технічне обслуговування складається з таких операцій: зовнішнє очищення машин, перевірка стану, регулювання та змащування вузлів і механізмів, усунення підтікань, заправляння паливом, мастилом і водою.

Періодичне технічне обслуговування об'єднує операції щозмінного технічного обслуговування та додаткові, такі як змащування вузлів, перевірку й регулювання механізмів спеціальних комбайнів і двигунів зернозбиральних комбайнів.

Післясезонне технічне обслуговування передбачає очищення і миття машин, перевірку технічного стану деталей і вузлів, регулювання, усунення виявлених несправностей, підготовку машини до зберігання або до роботи після зберігання. Кількість цих доглядів залежить від циклу виконання польових робіт. Так, для зернових сівалок, як правило, провадять 2 обслуговування -- після закінчення весняної і осінньої сівби.

Щозмінне технічне обслуговування простих сільськогосподарських машин і періодичне обслуговування комбайнів (крім зернозбиральних) провадять одночасно з обслуговуванням тракторів, з якими ці машини агрегатуються, а післясезонне -- після закінчення сезону роботи машин.

Обслуговування сільськогосподарських машин провадять трактористи-машиністи і комбайнери, а також причіплювачі, сівачі, помічники та інші працівники, які брали участь у роботі агрегату під керівництвом майстра-наладчика.

Технічне обслуговування автомобілів передбачає щоденне обслуговування (ЩО), перше технічне обслуговування (ТО-1), друге технічне обслуговування (ТО-2) і два види ремонту -- потоковий і капітальний. Переходячи з одного сезону на інший, провадять сезонне обслуговування автомобілів.

Щоденне обслуговування автомобілів -- це прибирально-мийні і контрольно-оглядові роботи, мащення, заправляння паливно-мастильними матеріалами і водою.

Перше технічне обслуговування включає операції ЩО і такі роботи, як перевірку технічного стану автомобіля і регулювання механізмів.

Під час другого технічного обслуговування крім операцій ЩО і ТО-1 більш досконало перевіряють технічний стан всіх матеріалів і приладів: з автомобіля знімають прилади систем живлення, електрообладнання тощо з метою перевірки й регулювання їх у спеціально обладнаних цехах станції технічного обслуговування автомобілів.

Сезонне технічне обслуговування здійснюють під час підготовки автомобілів до використання у зимових або літніх умовах. При цьому крім обов'язкових операцій ТО-2 промивають системи охолодження і мащення, регулюють карбюратори, замінюють мастило, регулюють силу струму генератора, замінюють у радіаторах охолодну рідину (воду чи антифриз марок 40 або 60).

Залежно від пробігу та умов використання встановлюють нормативи для проведення технічного обслуговування автомобілів. Наприклад, якщо автомобіль працює в сільській місцевості (грунтові, гравійні та інші шляхи), ТО-1 виконують після пробігу 1000--1200, а ТО-2 -- 5000--6000 км.

У кожному господарстві складають план-графік технічного обслуговування і ремонту, який не залежить від кількості автомобілів. Практично ТО-1 автомобілів виконують 2 рази протягом місяця, а ТО-2 -- один раз у два місяці. Технічні обслуговування автомобілів (ТО-1 і ТО-2), а також ремонти доцільно проводити на станціях технічного обслуговування. Ці станції укладають з господарствами договори на технічне обслуговування автомобілів, згідно з якими після встановленого пробігу автомобілі доставляють на станцію і відповідно до технологічних карт проводять обслуговування.

5. Зберігання сільськогосподарської техніки

Збільшення поставок техніки сільському господарству, підвищення ефективності її використання ставить завдання дальшого вдосконалення умов і форм організації збереження машин з метою забезпечення високопродуктивного використання їх. Це має велике значення ще й тому, що значно зростають витрати на придбання і експлуатацію техніки.

Зберігання техніки -- це найбільш вузьке місце в організації експлуатації машинно-тракторного парку. Незважаючи на те, що сільські господарства зазнають значних збитків у результаті неправильного зберігання машин і механізмів, вони приділяють мало уваги матеріально-технічному забезпеченню бази для зберігання машин, поліпшенню організації зберігання їх. Питома вага витрат зберігання техніки ще дуже мала в загальній сумі затрат на придбання і експлуатацію сільськогосподарської техніки (до 1 % їхньої балансової вартості). Господарства, в яких більш високі затрати на зберігання техніки, менше коштів витрачають на капітальний ремонт, в них нижча собівартість механізованих робіт.

Зберігання сільськогосподарської техніки складається з таких елементів: загальні організаційні заходи; вибір і підготовка місця для зберігання; підготовка машин до зберігання, контроль і технічне обслуговування машин у період зберігання; зняття машин із зберігання; техніка безпеки і протипожежні заходи.

При розробці заходів правильного зберігання техніки потрібно проаналізувати забезпеченість господарств виробничими площами для зберігання техніки; визначити економічну ефективність різних способів зберігання, а також потребу у виробничих машинах і капіталовкладеннях для їхнього зберігання.

Аналізуючи забезпеченість господарств виробничими площами для зберігання техніки, визначають їхню кількість, розміри, види (закриті приміщення, навіси, майданчики), балансову вартість, а також площу машин за видами. При цьому доцільно порівнювати площу виробничих приміщень для зберігання техніки з сумарною площею проходів і проїздів.

Визначаючи економічну ефективність різних способів зберігання сільськогосподарської техніки, встановлюють показники зведених затрат на одиницю механізованих робіт при різних способах зберігання, встановлюють економічну ефективність за порівнювальними способами зберігання, порівнюють економічну ефективність за строк служби техніки з капітальними витратами на її зберігання за порівнювальними варіантами і залежно від того, яким капіталовкладенням відповідає найвищий економічний ефект, вибирають найдоцільніший спосіб зберігання машин. Річний економічний ефект характеризує ту гранично-допустиму величину одноразових капіталовкладень на створення виробничої площі зберігання, яка окуплюється в нормативний строк.

Ефект від правильної організації зберігання може бути виражений не лише зменшенням затрат на виконання механізованих робіт, а й додатковим приростом продукції від скорочення простоїв техніки внаслідок її кращого зберігання і підвищення загальної культури виробництва.

Щоб обґрунтувати потребу господарства у виробничих площах і капіталовкладеннях для зберігання техніки, використовують результати розрахунків економічної ефективності різних способів зберігання і нормативи капіталовкладень на машино-місце за способом зберігання.

З економічної точки зору доцільно, щоб техніку ставили на зберігання в справному стані, а рівень концентрації машин у місцях зберігання був високим. Розпорошення машин при зберіганні по виробничих дільницях призводить до збільшення затрат на обслуговування і зберігання техніки. В результаті цього ведеться будівництво гаражів, навісів, складів і майданчиків з твердим покриттям з тим, щоб в найближчий час вся складна техніка зберігалась тільки в закритих приміщеннях і під навісами.

6. Нормування механізованих робіт

Планування та облік сільськогосподарських робіт базується на технічно-обгрунтованих нормах виробітку. Нормами виробітку користуються при складанні технологічних карт, розрахунках потреби в техніці, робочій силі, фонді заробітної плати, паливі та ін.

Нормування дає можливість узагальнювати передовий досвід механізаторів, забезпечує підвищення продуктивності праці на сільськогосподарських роботах. При технічному нормуванні польових механізованих робіт визначають раціональні затрати робочого часу та витрату палива на виробництво одиниці продукції або виконання одиниці роботи.

Основне завдання нормування полягає в тому, щоб правильно визначити норму виробітку, часу і витрати палива.

Норма виробітку -- це обсяг роботи, яку повинні виконати один або група механізаторів за годину чи зміну при раціональній організації праці рекомендованим машинним агрегатом в заданих умовах його експлуатації. Норму виробітку визначають у гектарах, тоннах, метрах кубічних, тонно-кілометрах за годину чи зміну.

Норма часу -- це час (год.), потрібний для виконання агрегатом певного обсягу роботи (норми).

Норма витрати палива -- це кількість палива, необхідна для виконання агрегатом певної технологічної операції (оранки, сівби, збирання та ін.). Визначають її на одиницю площі, об'єму, маси або годину робочого часу.

Основним фактором при визначенні норми виробітку є продуктивність агрегату, тобто обсяг роботи, виконаної агрегатом за певний час.

Визначають годинну ( Wг. ), змінну ( Wзм. ), сезонну ( Wc. ) продуктивність, яку на польових роботах частіше обчислюють у гектарах за годину, зміну, сезон.

Технічна розрахункова продуктивність агрегату залежить від ширини захвата та швидкості руху його і визначається за формулою

Wг. = 0,1Bp. · Vp. га/год,

де Bp -- робоча ширина захвата агрегату, м;

Vp -- робоча швидкість, км/год.

Робочі ширина захвата та швидкість руху дещо менші за конструктивні, що даються в технічній характеристиці машини.

Змінна технічна продуктивність залежить від робочого часу агрегату за зміну і визначається за формулою

WЗМ. = 0,1Bp. · Vp. · Tp.

де Tp.-- чистий робочий час зміни, затрачений на корисну роботу агрегату, год.

Для підвищення змінної продуктивності агрегатів механізатори збільшують робочий час зміни за рахунок виключення чи максимального скорочення простоїв машин через несправність, організаційні причини, технічне обслуговування.

Норми виробітку визначають розрахунково-аналітичним та експериментально-аналітичним методами. При експериментально-аналітичному методі проводять хронометраж роботи агрегату не менш як за три робочі зміни.

У господарствах користуються типовими нормами на механізовані сільськогосподарські роботи.

Розробляючи норми, беруть до уваги природно-виробничі умови як основні фактори. Природно-виробничі умови ураховують при паспортизації полів і поділяють їх на групи, до однієї з яких потім відносять господарство.

Норми виробітку та витрати палива змінюють залежно від конкретних умов господарства в результаті впливу погодних та інших умов. Слід постійно враховувати удосконалення техніки, поліпшувати організацію її використання, стимулювати впровадження нової техніки та передового досвіду у виробництво.

З метою спрощення обліку механізованих робіт, виконуваних тракторами та іншими машинами, в сільському господарстві за одиницю виміру прийнято умовний еталонний гектар.

Умовний еталонний гектар (у. е. га) прирівнюють до роботи, що відповідає оранці 1 га площі на глибину 20--22 см з питомим опором некам'янистого грунту 5 Н/см2 при швидкості руху 5 км/год. на рівному (кут похилу до 1°) стерньовому полі правильної прямокутної форми з довжиною гонів 800 м, вологістю грунту 20--22% і висотою над рівнем моря не вище 200 м.

Для переведення механізованих робіт в умовні еталонні гектари користуються таблицями коефіцієнтів, які диференційовані залежно від умов роботи агрегатів (питомого опору грунту, довжини гонів, урожайності тощо). Кількість умовних еталонних гектарів обчислюють множенням фізичного обсягу роботи (га, м3, т, ткм та ін.) на відповідний коефіцієнт. Такий облік робіт дає змогу порівнювати роботи тракторів на різних роботах, спрощує облік відрахувань на технічні догляди і ремонти, зберігання, витрату запчастин і матеріалів.

Облік кількості тракторів ведуть як у фізичному обчислюванні, так і в умовних одиницях. За умовну одиницю прийнято умовний еталонний трактор, тобто такий, який за годину змінного часу виконує роботу в 1 умовний еталонний гектар. (Т-74, ДТ-75).

Якщо немає можливості виміряти об'єм виконаних тракторних робіт у фізичному обчисленні, їх обчислюють в умовних гектарах. Для цього кількість відпрацьованих годин множать на коефіцієнт переведення даного трактора в умовні.

7. Висновок

Щоб високопродуктивно використовувати техніку, потрібно здійснювати належне технічне обслуговування, своєчасно і якісно проводити технічні обслуговування, дрібні ремонти тощо.

Розвиток і вдосконалення ремонтної бази в сільському господарстві, підвищення якості ремонту і технічного обслуговування -- важлива умова підвищення ефективності використання техніки в господарствах.

У майбутньому передбачається широке впровадження технічної діагностики тракторів і сільськогосподарських машин. Це дасть можливість без розбирання швидко і точно визначити несправність машин у процесі їхньої роботи.

Значним резервом підвищення ефективності ремонту і його якості є відновлення зношених деталей, бо більше половини з тих, що надходять для ремонту, придатні для відновлення. До того ж сучасні методи відновлення деталей дають змогу досягти ресурсу реставрованих деталей на рівні ресурсу нових при собівартості відновлення, що становить 40--60 % відпускної ціни на нові деталі.

Відповідну економічну ефективність можна одержати при належній спеціалізації і кооперації ремонтного виробництва, оскільки вони сприяють зростанню продуктивності праці в ремонтних підприємствах, зниженню собівартості, скороченню питомої ваги капіталовкладень. Тільки оптимальні розміри ремонтних підприємств і відповідне розміщення їх відносно замовників може дати найбільший економічний ефект. Концентрація ремонтного виробництва -- це зосередження його у великих ремонтних підприємствах -- в майстернях і на заводах.

Спеціалізація ремонту означає відособлення і зосередження ремонту однотипної техніки на мінімальній кількості великих підприємств, цехів. Переваги спеціалізації ремонтних підприємств полягають в тому, що на них можна ширше застосовувати і краще використовувати спеціальне і більш продуктивне обладнання. Результатом спеціалізації є спрощення організації і управління виробництвом, що дає змогу зменшити загальновиробничі і загальногосподарські витрати. Спеціалізація і концентрація ремонтного виробництва відкривають широкі можливості для скорочення строків перебування машин у ремонті, поліпшення його якості і зниження собівартості.

8. Література

1. В. А. Павчак, Р. А. Іванух, В. Г. Поплавський. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. - 1990.- 398 с.

2. С. Мочерний. Основи економічних знань. К.: Феміна. - 1995, - 350 с.

3. В. П. Ступаков, П. М. Кондратенко, М. І. Самокиш. Основи сільського господарства. К.: Вища школа. - 1992. - 242 с.

4. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б. Н. - К.: Вища школа, 1983.

5. П.Д.Клименко. Основи землеробства і тваринництва. К.: - Вища школа, 1991.