Організація ринку земель і механізмів його функціонування

Контрольна робота

на тему:

Організація ринку земель і механізмів його функціонування

Зміст

Вступ

1. Структура землекористування в Україні

2. Правові основи земельних відносин. Реформування земельних відносин

3. Грошова оцінка сільськогосподарських земель

4. Організація врегулювання земельного ринку

5. Напрями підвищення економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь

Висновок

Література

Вступ

Серед матеріальних умов, необхідних для життя і виробничої діяльності, особливе місце належить землі з її грунтами, водними ресурсами, лісами і надрами. Від рівня ефективності використання землі значною мірою залежить розвиток продуктивних сил, масштаби і обсяг суспільного виробництва, добробут народу. Місце і роль землі в різних галузях суспільного виробництва різні. В промисловості, за винятком добувної, вона є тільки фундаментом, просторовою базою виробництва, в гірничій промисловості земля є, крім того, ще й коморою мінерально-сировинних ресурсів, арсеналом засобів праці. У сільському господарстві земля, залучена до виробництва, в процесі якого до неї прикладається жива і уречевлена праця, стає основним засобом виробництва. Тут вона виступає як предмет праці, коли використовується з метою створення необхідних умов для росту рослин, і як знаряддя праці, коли люди використовують її механічні, фізичні і біологічні властивості.

Як засіб виробництва у сільському господарстві земля має певні особливості. Земля -- це продукт природи і лише у процесі виробничої діяльності людей стає засобом виробництва (інші засоби виробництва є результатом людської праці). Оскільки вона не є продуктом людської праці, то не має й вартості і не може бути заново створена, замінена іншим засобом виробництва, збільшена в розмірах або переміщена в просторі, що накладає свій відбиток на особливості її функціонування в сільському господарстві, визначає на практиці той або інший підхід до організації її використання як засобу і предмету праці. Обмеженість розмірів землі потребує бережливого ставлення до неї, охорони від руйнівних сил природи, раціонального розподілу між галузями народного господарства і максимального збереження для сільського господарства.

Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість -- родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Розрізняють такі види родючості землі:

а) природна -- характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;

б) штучна -- створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;

в) економічна (ефективна) -- наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;

У процесі виробництва земля, за правильного її використання, підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється.

1. Структура землекористування в Україні

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн. га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких становить понад 69,4% усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні насадження, залежи і перелоги, сінокоси і пасовища. Частка ріллі і багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь становить 82,1%. Це занадто високий показник, що в багатьох випадках перевищує оптимальний рівень.

Важливим народногосподарським показником є землезабезпечення. Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Цей показник становить по Україні 81 га сільськогосподарських угідь і 64,0 га ріллі на 100 жителів. Це досить високий рівень землезабезпечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду України лише Австралія (153га), Канада (167,5га), США (67 га), тоді як у Данії цей показник становить 50, Угорщині 49,5, Фінляндії 50, Іспанії 39,1, Франції 31,4, Англії 11, Японії -- З га.

Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується, тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства.

Крім землезабезпечення, не менш важливим народногосподарським показником є якість земельних угідь. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, в структурі генетичних типів ґрунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти, як найбільш родючі, займають близько 73%, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені понад 12%, каштанові -- близько 4%.

Основним документом земельного законодавства нашої держави, яким регулюються земельні відносини, з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і форм господарювання є Земельний кодекс України.

У відповідності із Земельним кодексом всі землі України розподіляються на відповідні групи.

1. Землі сільськогосподарського призначення -- землі, що надані для потреб сільськогосподарського виробництва або призначені для таких цілей.

2. Землі населених пунктів -- землі в межах міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, а також земельні ділянки для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, житлових, житлово-будівельних і дачно-будівельних кооперативів.

3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

4 Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

5. Землі лісового фонду -- землі, що вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

6. Землі водного фонду. Представлені землями, що зайняті річками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі по берегах водоймищ у межах захисних смуг.

7. Землі запасу - усі ті землі, що не передані у власність або не надані в постійне користування. Вони перебувають у віданні Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або в користування, включаючи оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

2. Правові основи земельних відносин. Реформування земельних відносин

Земельні відносили - це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання так і засобом виробництва у сільському господарстві.

Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних відносин пов'язують зі зміною форм власності.

Відповідно до чинного законодавства України, зокрема законів України "Про власність", "Про форми власності на землю", Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні в приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду понад 5га і водного - понад 3 га, землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду.

Земельні відносини як складова виробничих відносин, можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором розвитку продуктивних сил.

Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким встановлюються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.

Об'єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання.

Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи та їх об'єднання (сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, установи й організації, органи виконавчої влади). Суб'єкти правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціальне орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи.

Обєктом земельної реформи оголошено всі землі України, її завдання полягає в перерозподілі земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України із земельних ресурсів, республіканським комітетом Автономної Республіки Крим із земельних ресурсів і єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міським управліннями, районними відділами земельних ресурсів.

Для проведення земельної реформи створена відповідна правова база. Етапами розвитку земельної реформи стали положення Указів Президента України від 10 листопада 1994р "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" № 666 та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995р. № 720.

3. Грошова оцінка сільськогосподарських земель

Згідно з прийнятою в нашій державі офіційною методикою (1995р.) грошова оцінка землі здійснюється за одержуваним сукупним рентним доходом, що є сумою диференціального і абсолютного рентного доходу, які розраховані та вихідними даними 1986-1990 рр. Вона являє собою капіталізований рентний доход, який одержують при вирощуванні сільськогосподарських культур на земельній ділянці. Вона визначається розміром щорічно одержуваного рентного доходу з урахуванням строку його капіталізації. Останній залежить від розміру процентної ставки за користування кредитом. У діючій методиці грошової оцінки земель прийнято строк капіталізації 33 роки, що відповідає 3%-ній платі за користування кредитом.

Диференціальний рентний дохід визначається за формулою:

де У -- урожайність зернових з 1га; Ц -- ціна реалізації 1ц зерна, грн.; В -- виробничі затрати на 1га, грн.; Кр -- коефіцієнт рентабельності, що береться на рівні 0,35, Діленням одержаного за даною формулою результату на ціну 1ц зерна визначають цей вид рентного доходу в натуральному виразі.

Вихідною базою для визначення диференціального рентного доходу є шкала економічної оцінки агрогруп ґрунтів за ефективністю виробництва зернових культур по землеоціночних районах України. складена за критерієм рентного доходу 1988p. Абсолютний рентний дохід формується в умовах використання в сільськогосподарському виробництві гірших земель і становить згідно з офіційною методикою 1,6 ц/га зерна.

Грошова оцінка земельних угідь по Україні.

Грошова оцінка 1 га землі розраховується за формулою:

де, Ар.д. - абсолютний рентний дохід (постійна величина 1,6 ц/га);

Тк - строк капіталізації рентного доходу, встановлений з врахуванням світового досвіду і дорівнює ЗЗ рокам;

Ц -- поточна ціна 1 ц зерна, грн., або доларів США.

Диференціальний рентний дохід на орних землях України становить 7,4 ц/га. Якщо взяти, що ціна 1ц зерна становить за світовою ціною 12 доларів США, то грошова оцінка 1га ріллі становитиме (7,4 ц +1,6 ц)Ч12Ч 33 = 3564 доларів США.

Для грошової оцінки окремих агрогруп ґрунтів по них визначається рентний дохід в натурі з наступним переведенням його в грошовий вираз.

Грошова оцінка земель здійснюється землевпорядною службою Держкомзему України із залученням науково-дослідних установ і організацій, які займаються дослідженнями питань оцінки та використання земельних ресурсів, за методикою, розробленою інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів Держкомзему України та науковців науково-дослідних установ і організацій Української академії аграрних наук і затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995р. № 213, та відповідно до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Держкомзему України, Мінсільгосппродом країни, Держкоммістобудування України та Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995р.

Інформаційною базою визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика та економічна оцінка земель, бонітування грунтів).

Грошова оцінка необхідна для регулювання земельних відносин при передаванні земель у власність, спадщину, під заставу з метою одержання банківського кредиту, при даруванні, оренді, визначенні ставок фіксованого сільськогосподарського податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розміру внеску при створенні спільних сільськогосподарських підприємств, організації нових господарських формувань ринкового типу, отриманні дивідендів тощо.

Право приватної власності громадян на землю посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною радою.

Відповідно до земельного законодавства України громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Право власності на землю громадяни набувають у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі- продажу, дарування та обміну; одержання своєї частки землі у натурі (на місцевості) при виході з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства. Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) земельні ділянки не повертаються. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Право постійного користування землею посвідчується Державним актом на право постійного користування землею, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною радою.

У постійне користування земля надається відповідними радами із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням, релігійним організаціям; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних та фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

4. Організація врегулювання земельного ринку

Земельний ринок - сфера товарного обміну, в якій земля виступає товаром. Він є регулятором перерозподілу земель і переходу прав власності від одного землевласника до іншого. Всі фактори виробництва, включаючи землю, мають функціонувати в єдиному ринковому середовищі.

Відповідно до чинного земельного законодавства земельний ринок поширюється на земельні ділянки громадян, які одержали їх у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, присадибні ділянки, для ведення садівництва, дачного і гаражного будівництва (Декрет Кабінету Міністрів України від 26грудня 1992р "Про приватизацію земельних ділянок"), на земельні ділянки, що знаходяться під об'єктами незавершеного будівництва, які приватизуються (Указ Президента України від 14жовтня 1993р "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва"), на земельні ділянки під автозаправними станціями., які приватизуються (Указ Президента України від 26грудня 1993р "Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню"), на земельні ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності (Указ Президента України від 12липня 1995р "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності"), на земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавств України (Указ Президента України від 19січня 1999р «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення»).

Виходячи з конкретних економічних умов країни, чинного земельного законодавства, особливостей формування свідомості суспільства, під земельним ринком насамперед слід розуміти визначення вартості землі і визнання її капіталом нарівні з іншими засобами виробництва та фінансовим капіталом. На перших етапах розвитку земельного ринку цілком виправданим є запровадження внутрішньогосподарського обороту земельних часток (паїв) - шляхом передачі їх в оренду будь-якому члену колективу або самому підприємству для створення нових господарських формувань на базі приватної власності на земельні і майнові паї, передачі у спадщину, нарешті, відчуження права на земельну частку (пай) члену підприємства або підприємству, без права зміни їх цільового використання, при умові вибору постійного місця проживання на цих землях тощо.

Щодо земельного ринку сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом товарної сільськогосподарської продукції, запроваджено шестирічний мораторій від часу набуття права власності на землю У перспективі земельний ринок набуватиме розвитку у міру удосконалення земельного законодавства.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників землі та землекористувачів, крім орендарів, за використання земельних ділянок Відповідно дo Закону України "Про плату за землю". Земельний податок встановлюється окремо за землі сільськогосподарського призначення і несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою України. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення прав власності або користування земельною ділянкою. У разі припинення цих прав земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. На окремі земельні ділянки, визначені цим Законом, встановлюються пільги щодо розмірів і звільнення від земельного податку.

Відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» з 1 січня 1999р. у системі оподаткування сільськогосподарських товаровиробників земельний податок є складовою частиною фіксованого сільськогосподарського податку, який встановлюється у відсотках від грошової оцінки земельної ділянки, проведеної станом на 1 липня 1995р. за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5; для багаторічних насаджень - 03.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1га сільськогосподарських угідь встановлена у розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,3, для багаторічних насаджень - 0,1% грошової оцінки земельної ділянки.

Для стабілізації сільськогосподарського виробництва з 1січня 1999р. до 1 січня 2001 р. звільняються від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробник, які відповідно до норм наведеного Закону є платниками даною податку. При цьому платники фіксованого сільськогосподарською податку не звільняються від сплати коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Єдина державна землевпорядна служба здійснює контроль за дотриманням земельного законодавства під час проведення земельної реформи та забезпечує її моніторинг. Для підвищення відповідальності власників земельних ділянок і землекористувачів, а також використання й охорони земель запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху.

Важливим завданням земельної реформи є удосконалення системи відтворення природно-ресурсного потенціалу на основі запровадження економічних важелів стимулювання землеохоронної діяльності власників і користувачів земельних ділянок та переходу до не капіталомістких способів захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних і еродованих земель, залуження та заліснення земель, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві.

5. Напрями підвищення економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь

Основними напрямами підвищення ефективності використання землі є такі: впровадження науково обґрунтованих зональних систем землеробства, інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур; внесення під кожну з них оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив; розвиток хімічної, гідротехнічної, лісової, біологічної та інших видів меліорації земель; боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів; докорінне поліпшення природних угідь; створення довгорічних культурних пасовищ (особливо зрошуваних); раціональна система землевпорядкування та інші заходи.

Підвищити ефективність використання землі можна насамперед на основі інтенсифікації і впровадження наукової системи землеробства -- взаємопов'язаного комплексу агрономічних, економічних і організаційних заходів, застосування яких забезпечує розширене відтворення родючості ґрунтів, неухильне зростання врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості продукції, надійну охорону навколишнього середовища.

Система землеробства -- основна складова системи ведення сільського господарства.

Складовими системами землеробства є:

агроекономічна оцінка природних умов, ґрунтово-кліматичне і ерозійне районування; стан і перспективи розвитку землеробства;

виробничі і трудові ресурси;

напрям, масштаби, темпи спеціалізації, концентрації сільськогосподарського виробництва;

сівозміни, структура посівних площ і вдосконалення їх;

підвищення родючості ґрунтів, захист їх від ерозії;

організація промислового насінництва і заходи прискореного впровадження нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур;

розробка науково обґрунтованої системи землеробства на меліорованих землях;

особливості вирощування основних сільськогосподарських культур і заходи щодо впровадження індустріальних технологій;

захист сільськогосподарських культур від шкідників і хвороб з урахуванням охорони навколишнього середовища та інтеграції захисту;

кормовиробництво;

зональна система машин;

організація і оплата праці в рослинництві;

організаційно-господарські заходи, освоєння наукових систем землеробства.

При розробці системи землеробства потрібно керуватися тим, що сучасне землеробство повинно бути одночасно інтенсивним і ґрунтозахисним, забезпечувати відтворення природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.

Найбільше захищає ґрунти і забезпечує умови для підвищення родючості безполицева система обробітку землі. Поширився цей метод обробітку землі на Полтавську область та інші області України. За сім років масового використання цього методу в Полтавській області одержали додатково 2,6 млн. т зерна, багато кормів та іншої продукції.

Для господарств кожної природно-економічної зони розробляється зональна система землеробства, всі ланки якої (сівозміни, способи обробітку грунту і посівів, удобрення, боротьба із шкідниками і хворобами) враховують місцеві природні умови. Метою впровадження науково обґрунтованих зональних систем землеробства є створення в усіх природно-економічних зонах країни високоефективного і стійкого до несприятливих погодних умов землеробства. При розробці або удосконаленні системи землеробства господарства повинні звертати особливу увагу на поліпшення структури посівних площ, планувати впровадження високоврожайних культур для даних умов виробництва, враховуючи при цьому спеціалізацію господарства. Поряд з визначенням раціональної структури посівних площ потрібно передбачити і раціональне використання природних кормових угідь.

Структуру посівних площ треба розробляти і обґрунтовувати в такій послідовності: здійснити економічну оцінку всіх сільськогосподарських культур і визначити найбільш вигідні; вивчити замовлення держави на продаж сільськогосподарської продукції; на основі аналізу структури посівних площ і економічної оцінки всіх сільськогосподарських культур спроектувати нову структуру посівних площ і визначити її економічну ефективність; розробити заходи для досягнення визначеного рівня виробництва сільськогосподарської продукції.

Важливим елементом системи землеробства є сівозміни. Агротехнічне значення сівозмін полягає в тому, що різні культури по-різному використовують продуктивні властивості землі. Так, бобові культури і багаторічні трави нагромаджують у ґрунті велику кількість поживних речовин, зокрема азоту і фосфору, тоді як зернові разом з урожаєм виносять багато фосфору й калію, кормові -- калію. Якщо в структурі посівних площ переважають культури, які виносять з ґрунту поживних речовин більше, ніж їх вносять, складається негативний баланс поживних речовин. Тому треба забезпечити таке чергування культур у сівозміні, при якому разом із внесенням відповідної кількості добрив і застосуванням найбільш передових агрозаходів досягалося б поступове підвищення родючості ґрунту. Правильна система сівозміни має велике значення і в боротьбі з бур'янами та хворобами сільськогосподарських культур.

Є різні сівозміни: польові, кормові і спеціальні У польових сівозмінах розміщують зернові, технічні і кормові культури. Посівні площі окремих сільськогосподарських культур визначають у них залежно від напряму спеціалізації господарства. До кормових належать сівозміни, основним завданням яких є виробництво кормів. У спеціальних сівозмінах вирощують технічні або овочеві культури, які не включені в польові сівозміни. Правильна система сівозмін забезпечує розширене відтворення родючості грунту та раціональну організацію території. На півдні України в умовах посушливого клімату найбільш важливе значення для підвищення продуктивності ріллі має впровадження такої системи землеробства, яка включає створення закінченої системи полезахисних лісонасаджень, плоскорізний обробіток грунту, чорні і зайняті пари, травосіяння та інші заходи. Розширення площі парів сприяє нагромадженню вологи у ґрунті та більш економному її використанню сільськогосподарськими культурами.

На Україні в господарствах постійно порушуються науково обгрунтовані системи землеробства і не дотримуються чергування культур у сівозмінах. Обстеження, проведені в республіці, показали, що сівозміни було розроблено для 9401 господарства на площі 30,6 млн. га, а освоєні вони тільки у 7154 господарствах на площі 22,4 млн. га, або на 69 % площі ріллі; в 5791 господарстві виявлено постійне порушення науково обґрунтованого чергування сільськогосподарських культур, а у 2247 господарствах сівозміни зовсім не освоювались. Причиною порушення сівозмін було планування надмірно великих площ зернових культур, цукрових буряків, соняшнику та ін. Протягом останніх років посіви зернових культур на 1 млн. га, цукрових буряків на 250 тис. га і соняшнику на 75 тис. га були більшими, ніж передбачалось сівозмінами.

Екстенсивний шлях, тобто тільки одне розширення посівів високоінтенсивних і ґрунтовиснажливих культур при скороченні ґрунтовідновних (зернобобових, багаторічних і однорічних трав) в умовах недостатнього внесення органічних і мінеральних добрив, скорочення чорних і зайнятих парів призводить до інтенсивного виснаження ґрунтів, зменшення їхньої родючості і омертвіння.

Розширення посівів цукрових буряків та інших просапних культур на схилових землях привело до інтенсивного розвитку водної ерозії. Досить сказати, що тільки за останні 25 років площа змитих ґрунтів зросла на 2 млн. га (в тому числі на орних землях 1,5 млн. га). Щороку з кожного гектара схилових земель змивається до 40 т гумусу, а на посівах пропашних культур -- 150--200 т. В цілому по республіці налічується близько 20 млн. га схилових земель, а системи землеробства на них такі самі, як і на рівнинних землях.

Планування надмірно великих площ інтенсивних культур, недотримання науково обґрунтованих систем землеробства, постійне порушення сівозмін, недостатнє внесення органічних добрив, розвиток хвороб і шкідників сільськогосподарських культур привели до застійних явищ у землеробстві.

Поглиблена спеціалізація і висока концентрація посівів сільськогосподарських культур створюють сприятливі умови для комплексної механізації всіх виробничих процесів. Проте широке застосування дуже важких тракторів, зерно-, буряко- і картоплезбиральних комбайнів, багатотоннажних автомобілів та іншої сільськогосподарської техніки веде до утрамбовування землі, руйнування структури ґрунту, що є, однією з основних причин зниження його родючості. На наш погляд, у технічній політиці повинна відбуватися докорінна перебудова. На зміну сучасним металомістким і дуже важким повинні прийти легкі і високопродуктивні машини. Одночасно слід широко впроваджувати і такі технології вирощування сільськогосподарських культур, які зводять до мінімуму обробіток ґрунту і його ущільнення.

У системі заходів, спрямованих на підвищення продуктивності природних угідь, основними е їхнє поверхневе і докорінне поліпшення. Перше застосовують на чистих слабовкритих рослинами сіяних сіножатях, а також на пасовищах з добрим травостоєм. До загального комплексу робіт входять знищення чагарників, очищення лук від хмизу, сміття, каміння, боротьба з бур'янами та підсівання трав. Здійснення цих заходів дає можливість підвищити продуктивність лук у Степу і Лісостепу в 1--1,5 рази, на Поліссі і в західних районах України -- в 1,5--2 рази.

При докорінному поліпшенні площі після попереднього вирощування однорічних культур засівають травами, тобто проводять нове залуження їх. Це можна здійснювати й прискореним методом, висіваючи багаторічні трави безпосередньо по пласту лучної дернини. Докорінне поліпшення сіножатей з внесенням необхідної кількості мінеральних добрив сприяє підвищенню врожайності кормових угідь у Степу в 3--4 рази, Лісостепу -- в 3--5 і на Поліссі та в західних районах республіки -- в 5--7 разів. Урожайність зеленої маси на поліпшених луках досягає 380--500, а сухого сіна -- 80--100 ц/га. В багатьох випадках після докорінного поліпшення природні кормові угіддя за своєю продуктивністю перевищують навіть орні землі.

Найбільш ефективним і перспективним заходом підвищення інтенсивності природних кормових угідь є створення багаторічних культурних пасовищ, особливо зрошуваних. Так, у поліській зоні на звичайних культурних пасовищах одержують по 50--60, у лісостеповій -- 40--50 і степовій -- 40--45 ц кормових одиниць, на зрошуваних -- відповідно 90--100, 100--120 і 120--140 ц кормових одиниць.

Природні кормові угіддя -- один з найважливіших видів природних ресурсів сільськогосподарського виробництва. Отже, різке підвищення їхньої продуктивності та забезпечення найбільш раціонального використання може стати значним резервом збільшення виробництва продукції. Високої економічної ефективності сільськогосподарського землекористування можна досягти на основі планомірного і збалансованого розвитку всіх галузей агропромислового комплексу.

Висновок

Основним поточним завданням аграрної політики нині є зупинення негативних процесів у цьому секторі економіки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. Для цього потрібні: законодавче регулювання розвитку всіх форм власності; корпоратизація майна спеціалізованих державних сільськогосподарських підприємств, паювання й акціонування майна колективних господарств; підтримка розвитку фермерських господарств (кредит, техніка, матеріали, виділення фермерам сільськогосподарських угідь, допомога у створенні різного роду об'єднань тощо); сприяння забезпеченню еквівалентності обміну з іншими галузями економіки; поступовий відхід від державної монополії у розподілі сільськогосподарської продукції, наявність відповідного державного замовлення на поставку найважливіших видів продукції й сировини; пріоритетна державна політика розвитку соціальної сфери на селі.

Інтенсивне ведення землеробства передбачає збільшення його продукції за рахунок послідовного, додаткового збільшення вкладень коштів і праці на одиницю земельної площі. Але це не означає механічне збільшення витрат, а вдосконалення технології і всієї системи ведення землеробства на основі досягнень науково-технічного прогресу.

Одним із головних завдань сьогодення, яке постало перед нашою державою є забезпечення збереження і раціонального використання земельних ресурсів, насамперед орної землі, здійснення більш ефективних заходів щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії, особливо в південних і східних районах країни.

Основним засобом сільськогосподарського виробництва є земля. Різноманітність ґрунтів, а також суттєві кліматичні відмінності зумовлюють спеціалізацію і концентрацію окремих галузей сільського господарства в різних районах країни. Разом з тим сучасне високомеханізоване і спеціалізоване сільськогосподарське виробництво потребує дальшого зміцнення взаємозв'язків окремих його галузей.

Література

1. А.М. Стельмащук. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - Тернопіль: ТАНГ, 2000. - 315 с.

2. В.А. Павчак, Р.А. Івану, В.Г. Поплавський. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. - 1990.- 398 с.

3. С. Мочерний. Основи економічних знань. К.: Феміна. - 1995, - 350 с.

4. В.П. Ступаков, П.М. Кондратенко, М.І. Самокиш. Основи сільського господарства. К.: Вища школа. - 1992. - 242 с.

5. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б.Н. - К.: Вища школа, 1983.