21

Зміст

1. Народногосподарське значення тваринництва та його роль у розв'язанні продовольчого харчування

2. Народногосподарське значення м'ясного скотарства

3. Виробництво свинини - прибуткова галузь тваринництва

4. Народногосподарське значення птахівництва

5. Державне регулювання ринку м'яса

М'ясна продуктивність обумовлена закономірністю утворення м'язової, жирової і кісткової тканин організму. Білок м'яса відрізняється високою повноцінністю, він легко засвоюється організмом. Склад м'яса тварин різних видів неоднаковий. Великий вплив на м'ясну продуктивність має вік тварин, інтенсивність їх вирощування і ступінь вгодованості. З віком вміст жиру в м'ясі підвищується і збільшується відношення жиру до протеїну.

Інтенсивне вирощування і відгодівля тварин у молодому віці дозволяє одержувати повноцінне, високоякісне м'ясо з бажаним співвідношенням в ньому протеїну і жиру. М'ясну продуктивність тварин оцінюють шляхом зовнішнього огляду і прощупування, а також по даних занию У живих тварин м'ясні якості можна оцінити по типу тіло будови і вгодованості. У великої рогатої худоби, овець, кіз, коней розрізняють вищу, середню, нижче середню і худу вгодованість, у свиней - сальну, беконну, м'ясну до жирних кондицій у кролів - І категорію, II категорію.

Після забою тварин м'ясну продуктивність оцінюють по абсолютним і відносним показникам. До перших відносять масу туші і внутрішнього жиру, масу субпродуктів, до других - забійний вихід (маса туші і внутрішнього жиру в процентах до передзабійної маси) і вихід туші ( маса туші в процентах до передзабійної живої маси). У свиней враховують ще товщину шпику (сала) на спині.

Якість м'яса залежить багато в чому від вмісту в ньому повноцінних тканинних білків. Повноцінність м'яса, виражають відношенням в ньому амінокислот триптофану до оксипроліну: чим вище це співвідношення (показник якості білка), тим повноцінніше м'ясо.

М'ясна продуктивність тварин залежить і від їх породних особливостей. Так, худоба спеціалізованих м'ясних порід відзначається підвищеною енергією росту; м'ясо від них отримують високої якості. У свинарстві розрізняють свиней сальних, універсальних і м'ясних (беконних).

Деякі особливості м'ясної продуктивності тварин зв'язані також із особливостями статі. Так, некастровані самці відрізняються більш високою енергією росту, більшими розмірами і живою масою, в їх м'ясі міститься менше жиру. В той час, кастровані самці і самки по енергії росту поступаються некастрованим тваринам на 15-20 відсотків, в їх тушах відкладається більше жиру (сала).

1. народногосподарське значення тваринництва та його роль у розв'язанні продовольчого питання

Тваринництво -- це великий комплекс взаємопов'язаних галузей, які виробляють висококалорійні незамінні продукти харчування (молоко, м'ясо, яйця) та цінну сировину (вовна, шкура, хутро) для переробної промисловості. Воно істотно впливає на розвиток рослинництва, підвищує ефективність рільництва, забезпечуючи його органічними добривами. Розвиток тваринництва є однією з вирішальних умов підвищення матеріального і культурного рівня життя народу, тому для розвитку галузі виділяються великі капіталовкладення.

Тваринництво відіграє важливу роль в економіці сільськогосподарських підприємств. У структурі валової продукції воно займає майже 55 %. Забезпечуючи більш-менш рівномірне надходження продукції, тваринництво сприяє згладжуванню сезонності в сільському господарстві, регулярному надходженню коштів від реалізації продукції цієї галузі. Отже, створення високопродуктивного тваринництва є неодмінною умовою зростання добробуту українського народу.

Тваринництво як галузь включає ряд підгалузей. Основними з них є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Крім того, виділяють більш вузькі галузі: кролівництво, конярство, ставкове рибальство, шовківництво, бджільництво, звірівництво. Різні галузі чи підгалузі тваринництва виконують свої специфічні функції в задоволенні потреб населення в продуктах, у вдосконаленні структури харчування.

Скотарство -- найбільша галузь тваринництва, вона грунтується на вирощуванні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено майже 65 % продуктивного умовного поголів'я худоби. Головна її продукція -- молоко і яловичина. Залежно від характеру продуктивності тварин виділяють такі напрями спеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясо-молочний, м'ясний. Крім того, воно дає шкури для переробної промисловості, роги, копита, медичні препарати. При характеристиці скотарства потрібно враховувати, що воно споживає найбільш дешеві корми, відходи продукції рослинництва.

Свинарство -- друга за масштабами в м'ясному балансі країни галузь. Вона забезпечує одержання 1/3 всього виробництва м'яса. На неї припадає 15 % умовного поголів'я продуктивного тваринництва. Ця галузь дає мясо, сало, шкури, щетину та іншу сировину для переробної промисловості. Залежно від типу годівлі в свинарстві розрізняють беконний, м'ясний, напівсальний та сальний напрями. Велика плодючість, короткий ембріональний період розвитку, скороспілість, всеїдність, добра окупність кормів і високий вихід м'яса при забої зумовлюють значні економічні переваги свинарства.

Вівчарство має незначну питому вагу в м'ясному балансі країни (6 %), але воно е джерелом таких незамінних видів сировини, як вовна, хутрові і шубні овчини, смушки і шкури, а також цінних харчових продуктів, а в деяких районах-- молока для виробництва бринзи і гострих сирів.

Залежно від якості і призначення продукції розрізнють тонкорунне вівчарство, напівтонкорунне, напівгрубововнове, смушкове, шубне, м'ясосальне, і м'ясововносальне.

Продуктивне птахівництво -- джерело дієтичних продуктів харчування (яєць і м'яса). Галузь до того ж дає і перо -- сировину для легкої промисловості, а також пташиний послід, що є цінним органічним добривом. Птиця характеризується високою плодючістю, скороспілістю та продуктивністю, доброю оплатою корму, праці й коштів.

Проблеми підвищення душового споживання високоякісних продуктів, поліпшення структури харчування населення країни висувають завдання прискореного розвитку продуктивних підкомплексів, які забезпечують населення продуктами тваринного походження. Найбільш важливими з них є: м'ясний, молочний і рибопродуктивний. Найбільш істотну роль у здійсненні завдань по вдосконаленню структури харчування відіграє м'ясний підкомплекс країни. Це пояснюється тим, що він задовольняє 60 % потреб людини в тваринному білку.

Досягнутий рівень розвитку тваринництва потрібно оцінювати з позицій сьогоднішніх зрослих потреб. Хоч споживання основних продуктів тваринництва збільшилося, воно ще відстає від потреб населення. Наприклад, Україні раціональна норма споживання м'яса па душу населення повинна становити 83 кг, фактично -- лише 67 кг, молока -- відповідно 395 і 365 кг, яєць -- 291 і 278 шт. Отже, в країні спостерігається значний дефіцит м'яса і м'ясопродуктів. Тому в перспективі намічається дальше збільшення виробництва тваринницької продукції головним чином внаслідок зростання продуктивності худоби і птиці.

2. Народногосподарське значення м'ясного скотарства

Нова галузь тваринництва - спеціалізоване м”ясне скотарство основане на розведенні м”ясних порід і типів великої рогатої худоби. Передбачається мати від загальної кількості худоби 25-30 % м”ясних тварин.

На Львівщині в основу створення прикарпатського типу м”ясної худоби покладено метод складного відтворювального схрещування місцевої симентальської і чорнорябої породи з плідниками української м'ясної та симентальської м'ясної породи американської і австрійської селекції.

На першому етапі корів і телиць чорно-рябої і симентальської порід спаровують (осіменяють) з плідниками української м'ясної породи, частково лімузинами. Поліським м'ясним типом, а на другому етапі одержані помісні телиці покривають бугаями - плідниками симентальської м'ясної породи.

Тварини новоствореного прикарпатського типу повинні поєднати в генотипі цінні якості вихідних порід: від великорослих м'ясних порід - високу енергію росту і м'ясну продуктивність, високий забійний вихід, пісне м'ясо. Нормальні отелення корів, пристосованість до природно-кліматичних і кормових факторів регіону.

Галузь м'ясного скотарства ведеться інтенсивно з впровадженням прогресивних технологій утримання, годівлі, відтворення худоби та нових форм організації і оплати праці.

Технологія галузі м'ясного скотарства в господарствах повинна характеризуватися сезонністю отелень, підсисним вирощуванням телят до 6-8 місячного віку за системою “корователя”, пасовищним утриманням.

В м”ясному скотарстві найбільш поширеним є безприв'язне утримання худоби на глибокій підстилці. Проте таке утримання вимагає певних затрат на реконструкцію приміщень. Тому в стійловий період часто м”ясних корів утримують в приміщеннях безприв'язно, але підсисних телят в групових клітках з застосуванням режимного підсосу.

При безприв'язному утриманні в стійловий період повновікових корів доцільно розміщувати невеликими групами по 20-25 голів з вільним виходом на прилеглі до приміщень вигульні майданчики, обладнані годівницями та поїлками, а влітку - на площадках і пасовищах, яких необхідно мати по 0,3-0,5 га на корову.

Основним критерієм у годівлі м'ясної худоби має бути споживання тваринами великої кількості грубих та соковитих кормів взимку і зелених влітку з максимальним використанням пасовищ при невеликих витратах концентратів (до 20% в структурі за поживністю).

Виходячи з рекомендованих норм годівлі на одну корову м'ясної породи з шлейфом необхідно в рік заготовляти 60-65ц і на середньорічну голову молодняка 22-23ц кормових одиниць. Крім цього, треба передбачити страховий фонд в розмірі 11-12ц кормових одиниць.

В м”ясному скотарстві телят вирощують під матерями на підсосі до 6-8-місячного віку. Крім молока матері, підсисних телят потрібно підгодовувати грубими і концентрованими кормами. Новонароджене теля має спожити молозиво через 30-40 хв, але не пізніше 1,5 год після народження у кількості 1,5-2 кг. При невиконанні цієї умови телята часто хворіють на шлунково-кишкові захворювання внаслідок зниження резистентності організму, спостерігається загибель молодняка.

За підсисний період теля висисає 1200-1600 кг молока (продуктивність м'ясної корови). У перші 3-4 місяці після народження основним кормом для теляти є лише молоко. Для підгодівлі телят використовують сіно злакових і бобових культур, сінаж, силос і концентрати.

Маточне поголів'я м'ясної худоби формується за рахунок міцної конструкції, які не мають захворювань кінцівок і вим'я. Щорічно треба проводити вибраковування 30% маток із основного стада. Причиною бракування корів, крім захворювань, є яловість на протязі поточного року.

Для правильної організації відтворення стада маточне поголів'я формують в однорідні групи по 20-25 голів, починаючи від отелень до відлучення телят. Різниця в строках отелення в даній групі не повинна перевищувати 30 днів.

Для того, щоб отримати турові отелення в лютому-березні необхідно провести осіменіння та парування корів і телиць в травні-червні. Якщо корови не запліднились в цей період, їх вибраковують.

3. Виробництво свинини - прибуткова галузь тваринництва

Частка свинини (у забійній вазі) у виробництві м'яса всіх видів становить 38,3% у тому числі у суспільному секторі - 19,5, у приватному - 50,1%. Свинина для приватного сектору - основний вид м'ясо продукції. У господарствах суспільного сектору спостерігається подальше погіршення стану галузі. Спад виробництва відбувається внаслідок скорочення поголів'я тварин та їх продуктивності забезпечення суспільних господарств кормами. А також відбувається велика перевитрата кормів. Перевитрата відбувається внаслідок низької продуктивності свиней, тривалого періоду відгодівлі (понад 9-10 міс.) та незбалансованості кормових раціонів за вмістом протеїну, мінеральних речовин та вітамінів. У разі збалансованості раціонів при збереженні поживності зменшується кількість з'їдених кормів.

До переваг свиней над іншими видами сільськогосподарських тварин у виробництві продукції треба віднести:

а) Високу відтворювальну здатність ;

б) Оплату корму ;

в) Забійний вихід ;

г) Калорійність м'яса і скоростиглість.

Від однієї свиноматки за рік при інтенсивному веденні свинарства можна виробити до 20ц. дешевої свинини, тобто набагато більше, ніж від корови.

За ефективністю використання корму на продукцію свині перевищують за інші види сільськогосподарських тварин і поступаються лише бройлерам. При інтенсивній відгодівлі у вівці 6-7 міс. вони досягають маси 90-110кг., витрачаючи на 1кг. приросту 4-4,5К.О.

Висока плодючість як і високий вихід ділових поросят є основою безперервного ефективного вирощування свинини.

Одним з основних чинників, який гальмує виробництво свинини, є недостатня кількість кормів, низька їх якість і постійний дефіцит в раціонах протеїну.

Надзвичайно низькі показники середньодобових приростів на дорощуванні і відгодівлі, в середньому 245г. При такому рівні продуктивності різко зменшується питома вага свинини в загальному обсязі виробництва м'яса.

В середньому на одну свиноматку з приплодом витрачають до 70ц. К.О., в тому числі біля 50ц. зернових, що майже вдвічі нижче норми. При цьому вміст протеїну в 1К.О. складає 85-90г при нормі 110-115г.

Важливим фактором, що стримує розвиток свинарства, є велика різниця між продуктивністю племінного і товарного свинарства. Якщо в кращих племінних стадах багатоплідність складає 11-12 поросят на опорос при масі одного поросяти в 2-місячному віці 18-20кг,то на товарних фермах ці показники 6-7 і 10-12кг відповідно. Такі поросята навіть в умовах повноцінної годівлі не забезпечують високого рівня відгодівлі і як результат на свиноматку виробляють 10-11ц свинини, що на половину менше можливого. Часто свинопоголів'я утримують без врахування норм лігва, фронту годівлі, режиму температури, вологості повітря в свинарниках становить 85-95% замість 65-75%, що сприяє зниженню продуктивності тварин на 15-20%.

Важливою біологічною цінністю свиней є забійний вихід, який становить від 70 до 85%, перевищуючи його у інших видів с/г тварин в середньому на 20-25%.

В тушах свиней порівняно з тушами інших видів с/г тварин на 14-16%більше чистого м'яса, а кісток в 2,5 рази менше.

Дуже цінною особливістю свиней є якість м'яса. Поживність, калорійність, засвоюваність свинини людиною зумовлені віком тварин, їх вгодованістю при забої, якістю кормів, які використано при відгодівлі.

Сало свинини дуже поживне, містить не замінимі жирні кислоти - лінолеву, ліноленову, арахідонову, вони входять до складу ядра клітин і впливають на відтворну здатність. Їх в салі більше ніж у коров'ячому маслі. Сало як високоенергетичний продукт харчування є обов'язковим компонентом не тільки високосортних ковбас, призначених для тривалого зберігання, а й в живленні людей фізичної праці. Свинина містить найбільше амінокислот і вітамінів групи В. Із валової енергії корму свині “переводять” в м'ясо і сало до 35%, в той час, як ВРХ на відгодівлі тільки 14%.

Високу продуктивність можна отримати лише від здорових і нормально розвинених тварин. При ураженні їх хворобами, в тому числі інфекційними чи інвазійними, при захворюваннях органів дихання і травлення, нервової системи продуктивність їх різко падає. Тому дуже актуальним є знання хвороб свиней, методів лікування, профілактики і використання на випадок вимушеного забою.

4. Народногосподарське значення птахівництва

Птахівництво - важлива галузь сільськогосподарського виробництва. Від птиці одержують високоякісні продукти харчування: яйця, м'ясо і сировину для промисловості (пух, перо).

Виробництво яєць і м'яса птиці в Україні організовано в спеціалізованих птахівничих об'єднаннях, птахофабриках, а також на птахівничих фермах сільськогосподарських підприємств різних форм власності. Велике значення в збільшенні резервів птахівницької продукції має також присадибне птахівництво. Сучасні спеціалізовані птахівницькі підприємства розміщені переважно біля великих міст і промислових центрів. Це зв'язано, перш за все, з великими потребами населення таких районів в продуктах птахівництва, а також з тим, що доцільніше і економічно вигідніше транспортувати корми, ніж яйця і м'ясо птиці.

Основним джерелом збільшення виробництва і підвищення якості м'яса сільськогосподарської птиці є спеціалізоване вирощування м'ясного молодняка (бройлерів). Воно ґрунтується на цілорічному вирощуванні високопродуктивної гібридної птиці у без віконних приміщеннях з регульованим мікрокліматом і сучасними методами і засобами механізації виробничих процесів, із застосуванням прогресивних безпересадкових малозатратних технологій при клітковому і напільному утриманні, потоковому, цілорічному і інтенсивному виробничому процесі з використанням технологічного обладнання, яка забезпечує високу продуктивність праці і найменші затрати на одиницю виробленої продукції.

Бройлерні птахофабрики типові, потужністю річного вирощування 3-6 і 10 млн. бройлерів, спеціалізовані птахоферми - від 250 тис до 1 млн. голів.

Курчат-бройлерів вирощують у кліткових батареях, на глибокій підстилці чи сітчастій підлозі. Щільність посадки бройлерів відповідно становить 32-37; 18-20 та 30-35 гол. на і м² підлоги. Фронт годівлі 3-5 см. Доступ до води вільний. Важливою умовою вирощування бройлерів є дотримання необхідного режиму мікроклімату.

При клітковому вирощуванні бройлерів використовують кліткові батареї БКМ-ЗБ, 2Б-2, а також КБУ-3. Щільність посадки на 1 м² підлоги клітки, голів: курочок 37, півників 31, а при спільному вирощуванні -34.

Строки вирощування бройлерів у клітках не більше 8 тижнів. Годують їх комбікормами (краще гранулами). Напувають птицю доброякісною водою, температура якої 20°С.

Температурний режим для бройлерів різного віку, °С: перший тиждень - 35-33, другий - третій - 29-26, четвертий - шостий - 20 і сьомий - восьмий - 16-18. Відносна вологість повітря 65-70%.

Мінімальна кількість свіжого повітря, яка подається приточно-витяжною системою вентиляції в пташник в холодний період року становить 0,7 м³/год. і 5 м³/год. в теплий період року на 1 кг живої маси курчат. Допустима концентрація в повітрі пташника шкідливих газів: вуглекислого газу - 0,25 % за об'ємом, аміаку - 15 мг/м³, сірководню - мг/5 м³. Концентрацію газів вимірюють щотижня в ранкові години. Оптимальна швидкість руху повітря в зоні розміщення птиці повинна бути 0,2 м/с в холодний і 0,4 м/с в теплий період року.

Приріст живої маси бройлерів контролюють зважуванням їх один раз у два тижні. Для цього відбирають (у контрольні клітки) не менше 50 голів птиці з кожного ярусу на початку, в середині, і в кінці однієї з середніх кліткових батарей. Одержані дані порівнюють з нормативними для використованого кросу. Перед забоєм бройлерів витримують без корму при вільному доступі до води протягом 6 год. (включається і час на транспортування птиці).

При вирощуванні бройлерів на глибокій підстилці використовують комплекти обладнання типу ЦБК-10-20. Щільність посадки бройлерів 16-20 голів на 1 м² підлоги. Вирощують бройлерів 63 дні (але не більше 70 днів). Як підстилку (шар 5-7 см) використовують тирсу, стружку, солому, торф. Підстилка не повинна бути пліснявілою. Витрати підстилкового матеріалу за час вирощування одного бройлера - 1,5 кг. Фронт годівлі 2,5 см, напування - 1 см. Освітлення пташника - цілодобове з урахуванням віку бройлерів і часу доби інтенсивності освітлення на годівниць і напувалок. Взимку дозволяється зниження вологості повітря до 40%. Допускається коротко часова (не більше 4 год. на добу) підвищення температури до 38 °С.

Мінімальна кількість свіжого повітря на 1 кг живої маси курчат в холодний період року 0,7-1,0 м³/ год., в теплий 5,5 м³/ год. Швидкість руху повітря в зоні розміщення курчат не більше 0,5 м/с в холодний період і 0,б м/с в теплий період.

5. Державне регулювання ринку м'яса

У 2010р. намічено виробити 4 млн. т м'яса худоби і птиці (у живій масі). Оскільки основа галузі тваринництва - поголів'я худоби, свиней і птиці, яке протягом останніх років катастрофічне зменшилося, склалися вкрай важкі стартові (вихідні) позиції щодо виконання наміченої програми для переважної частини сільськогосподарських підприємств.

Поглиблює кризу і такий негативний чинник сучасного стану галузі як докорінна зміна структури великої рогатої худоби, за якої частка корів у загальному стаді зросла до 50,1%, а у приватному секторі - до 77%. Тобто вирізано саме продуктивну щодо нарощування м'яса частину худоби.

На ринку-м'яса, як і на інших ринках продовольства, склалася розбіжність між попитом, зумовленим низькою платіжоспроможністю населення та зарубіжною експансією (засиллям імпортної продукції), наявними ресурсами і втраченими потенційними можливостями галузі. Основна суть питання полягає в тому, що нагальною проблемою, з одного боку, є стабілізація і нарощування поголів'я, а з другого - зведення продажу худоби до рівня одержаного приросту живої маси. Однак такий розвиток ситуації призведе до ще більшого дефіциту оборотних коштів, оскільки всі інші галузі стали збитковими.

Очевидно, що вихід з ситуації лежить в площині зміни макроекономічної політики держави. Водночас це не виключає, а навпаки, потребує адекватної до ситуації місцевої ініціативи по посиленню якості зооветеринарної роботи з огляду на високу яловість, падіж худоби низькі прирости живої маси, реалізацію худоби низької вгодованості. Ринок ставить жорсткі вимоги до товаровиробника, комерціалізації виробництва. В цьому відношенні перспективним напрямом є орієнтації на скоростиглі м'ясні галузі (свинарство, птахівництво), де віддача на одиницю корму в часі має безперечні переваги.

Характерна ознака м'ясопереробного підкомплексу полягає в тому що майже вся вироблена продукція використовується на продовольче споживання населенням України.

У господарствах суспільного сектора виробляється (вирощується ) близько третини від загального вирощування худоби та птиці в усіх категоріях господарств. Реалізація худоби та птиці здійснюється є основному в живій масі.

Потужності по виробництву м'яса використовуються лише на 15%, ковбасних виробів - до 20%.

М'ясокомбінати реалізовують готову м'ясну продукцію по таких маркетингових каналах: міські ринки, фірмові магазини підприємств, видача співробітникам у рахунок оплати праці, по бартеру.

В умовах існуючої економічної ситуації в підкомплексі необхідно:

відновити спеціалізовані комплекси, особливо свиновідгодівельні та птахівничі, інтегрувати їх з переробними підприємствами та підприємствами по виробництву кормів;

запроваджувати взаємозв'язок господарств суспільного сектора з підсобними господарствами населення з питань реалізації молодняку худоби та птиці населенню, його вирощування та реалізації господарствами суспільного сектора;

часткове забезпечення підсобних господарств кормами;

розширення мережі фірмових магазинів, палаток, кіосків, автомагазинів;

виробникам продукції відслідковувати ціни по різних каналах реалізації з декількох джерел інформації та розширювати канали збуту.

У системі заходів по стабілізації галузі головним завданням на найближчі роки повинно бути припинення зменшення поголів'я і відновлення якісних показників у галузі: продуктивності поголів'я, реалізаційної маси молодняку та виходу приплоду. При обмеженому контингенті молодняку треба забезпечити інтенсивне його вирощування та відгодівлю і реалізацію високими шаговими категоріями. Цю проблему можна вирішити лише на основі повноцінної годівлі та нормальних умов утримання худоби. З цією метою доцільно також встановити надбавки до закупівельних цін на молодняк великої рогатої худоби, що продається переробним підприємствам живою масою 350кг і більше.

Економічна стабілізація в галузі практично не можлива без істотного здешевлення виробництва яловичини за рахунок використання внутрішніх резервів господарств, насамперед підвищення продуктивності худоби. Тому продуктивність худоби була і залишається одним з найважливіших факторів формування економічної ситуації в галузі.

Для підвищення ефективності виробництва яловичини насамперед потрібно забезпечити значне зростання продуктивності молодняку як мінімум до 500-600г приросту живої маси на добу на основі повноцінної годівлі худоби. М'ясний контингент поголів'я може бути відчутно збільшений за рахунок скорочення падежу телят.

Великим резервом для поповнення м'ясного контингенту молодняку великої рогатої худоби для господарств суспільного сектора залишаються підсобні господарства населення, які тепер реалізують на м'ясо молодняк низькою живою вагою, в тому числі і молодняк, отриманий від господарств суспільного сектора.

Основними факторами, що визначають структуру стада, є напрям галузі скотарства, вік молодняку, призначеного для реалізації, темпи зростання поголів'я, строки виробничого використання тварин, вік першого парування, вихід молодняку та ін. Перші три з них зумовлюються переважно організаційно-господарською діяльністю, решта - природними умовами та біологічними особливостями того чи іншого виду тварин. Структура стада має відбивати напрям розвитку сільськогосподарського підприємства, відповідати прийнятій спеціалізації господарства.

Залежно від віку молодняку, що вибуває із стада, і складається в основному відповідна структура поголів'я великої рогатої худоби. Щоб мати у стаді 35% корів, треба продавати над ремонтний молодняк приблизно в 20,7-місячному віці, щоб було 40% корів - відповідно у 16-місячному, 45% - у 12,7, 50% - 9,3, 55% - 6,5, 60% - 4,5 і 65% - у 2,5-місячному віці.

Для забезпечення населення продуктами скотарства за науково обґрунтованими нормами (390 кг молока і 33кг яловичини в забійній масі на душу населення за рік) частка корів у стаді повинна становити 40%, а молодняк великої рогатої худоби реалізувати на м'ясо в 16-місячному віці живою масою однієї голови близько в 400кг.

При питомій вазі корів у стаді від 30 до 40%, скотарство розвиватиметься в м'ясо-молочному напрямі, від 40 до 50% - у молочно-м'ясному і понад 50% - в молочному.

Підвищену увагу необхідно забезпечити розвитку свинарства - як скороспілій галузі і важливому резерву поліпшення ринку м'ясопродуктів. Серед заходів, що сприятимуть розвитку галузі, провідне місце посідають:

зменшення собівартості продукції на основі дотримання технологічних параметрів (одержання 1,5-2 опороси за рік на основну свиноматку та 16-18 поросят, середньодобових приростів живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі не менше 400-450г, забезпечення повноцінними кормами з розрахунку110-120ц корм. од. на одну свиноматку із шлейфом);

використання виробничих потужностей галузі, особливо промислових комплексів з прогресивними технологіями;

інтеграція виробництва свинини з її переробкою, впровадження поглибленої переробки сировини та розширення асортименту готової продукції;

розробка і впровадження інвестиційних проектів із застосуванням прогресивних технологій виробництва, переробки та реалізації готової продукції в конкретних підприємствах та нових формах господарювання (агрофірми, асоціації, корпорації тощо);

встановлення стабільних технологічних і економічних зв'язків між сільськогосподарськими й переробними підприємствами та узгодження інтересів всіх учасників технологічного циклу по виробництву м'ясної продукції;

створення кооперативів, асоціацій виробників свинини з переробниками і торгівлею, встановлення справедливої частини галузі в кінцевій ціні продукції.

З метою збільшення виробництва продукції птахівництва, забезпечення нею населення України, використання науково-технічного потенціалу галузі, створення відповідних умов для залучення вітчизняних, іноземних інвесторів та виходу з кризового стану необхідно:

створити відповідні економічні і соціальні умови для товаровиробника, зокрема звільнити птахо господарства від сплати штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки з бюджетом;

поліпшити генофонд птиці, шляхом створення порід і кросів, придбання перспективних кросів;

виділити з державних та місцевих бюджетів кошти на здійснення селекції та забезпечення птиці необхідними біологічними препаратами та діагностиками;

переорієнтувати структуру посівних площ птахо господарств на виробництво білково-вітамінних і енергетичних кормів;

розширити площі земельних угідь птахо господарств за рахунок приєднання або оренди земель колективних, державних та інших сільськогосподарських підприємств, що збільшить, питому вагу власних комбікормів і здешевить їх;

зміцнити матеріально-технічну базу шляхом заміни фізично зношеного технологічного, енергетичного устаткування і впровадження енергозберігаючих технологій;

забезпечити рівні умови функціонування товаровиробників різних форм власності;

переорієнтувати потужності птахо господарств з виробництва м'яса птиці на виробництво товарних яєць, що дасть змогу зберегти їх матеріальну базу;

стимулювати експорт продукції птахівництва;

поглибити переробку продукції, розширити асортимент і мережу фірмової торгівлі;

збільшити продаж молодняка населенню за рахунок дотацій птахівничим господарствам;

створювати спільні підприємства з птахогосподарствами в межах єдиного технологічного процесу з вітчизняними та іноземними виробниками племінної продукції, комбікормів, технологічного устаткування, преміксів, ветеринарних препаратів, з комерційними і фінансовими структурами;

розвивати птахівництво в фермерських та підсобних господарствах населення за рахунок практичної допомоги в забезпеченні молодняком птиці, завершити приватизацію птахо господарств і створити ринкову структуру управління;

поглибити кооперацію господарств суспільного сектору з особистими підсобними та фермерськими господарствами, спрямовану на поліпшення використання їх потенціалу у збільшенні виробництва продукції птахівництва;

відновити і розширити виробництво продукції птахівництва на промисловій основі, використавши для цих цілей насамперед існуючий потенціал птахофабрик і спеціалізованих господарств;

надати комплексам і птахофабрикам можливість одержання пільгових кредитів, встановити дотації птахівничим господарствам на добовий молодняк, птицю, що реалізується населенню;

спрямувати інвестиції на ре структуризацію переробних підприємств і розширення виробництва продуктів, орієнтованих на експорт.

Висновок

У нашій країні проведено значну роботу, спрямовану на удосконалення розміщення і спеціалізації скотарства відповідно до природних зональних умов. Створено багато спеціалізованих господарств для виробництва м'яса на індустріальній основі, які, як уже зазначалося, більш рентабельні, ніж неспеціалізовані.

Основним завданням виробництва м'яса індустріальними способами є різке підвищення продуктивності і поліпшення умов праці на фермах, зниження собівартості та підвищення якості продукції.

В основі технічного прогресу у скотарстві лежить використання досягнень науки і техніки з урахуванням біологічних особливостей і фізіологічних потреб тварин.

Технологія виробництва тваринницької продукції передбачає такі елементи, як система утримання тварин і створення оптимальних зоогігієнічних умов, організація кормо виробництва і годівлі, відтворення стада і племінна робота, профілактичні й зооветеринарні заходи.

Найвигідніші для розведення ті тварини, від яких дістають більше продукції при відносно менших затратах на годівлю і утримання їх. Продуктивність тварин визначається спадковістю, але проявляється вона залежно від конкретних умов, в які тварина потрапляє. При багатій і повноцінній годівлі продуктивність підвищується завдяки більш раціональному використанню поживних речовин корму. Утримання в теплих, сухих приміщеннях скорочує витрату енергії на підтримання нормального функціонального стану тварин, отже, більше поживних речовин використовується на утворення продукції.

Особливостями промислової технології виробництва тваринницької продукції є будівництво нових або реконструкція старих ферм, де є змога ефективно використовувати засоби механізації і як найраціональніше організувати працю обслуговуючого персоналу.

Література

1. В.А. Павчак, Р.А. Іванух, В.Г. Поплавський. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. - 1990.- 398 с.

2. С. Мочерний. Основи економічних знань. К.: Феміна. - 1995, - 350 с.

3. Є.М. Сивак, З.Ф. Бриндзя, Ф.А. Ментух, О.М. Жукорський. Технологія галузей тваринництва. Навчальний посібник. Тернопіль. - 2000., 252 с.

4. Польский Б.А. Основы сельского хозяйства. Практикум. Киев, Вища школа. - 1998.

5. В.П. Ступаков, П.М. Кондратенко, М.І. Самокиш. Основи сільського господарства. К.: Вища школа. - 1992. - 242 с.

6. П.Д. Клименко. Основи землеробства і тваринництва. К.: - Вища школа, 1991.