Аграрні відносини

Аграрне виробництво свого часу збагатилося доступним видом енергії. Її джерелом стала робоча худоба. Еволюція в землеробстві тривалий час була зв'язана з використанням даного джерела енергії. Це екологічно чисте джерело енергії має два істотні недоліки, стримуючі економічне зростання: воно малопотужне і повністю залежить від зовнішнього середовища. Неврожаї викликають нестаток кормів і, як наслідок, скорочення кількості робочої худоби, тобто енергетичної потужності землеробських господарств. Новий сезон землероби починали з ослабленим енергетичним озброєнням праці і не могли повною мірою використовувати сприятливі умови урожайних років. Технічна революція, на відміну від промисловості, почалася не з робочої машини, а з силової машини, яка замінила енергетичну функцію робочої худоби. Землеробство одержало замість біологічної механічну енергетичну базу, незалежну від коливань погодних умов, що дозволяло, з одного боку, повністю використовувати сприятливі умови урожайних років і тим самим пом'якшувати руйнівні наслідки неврожаїв, з другого боку безперервно нарощувати енергетичну потужність землеробської праці. Відомо, що залізний плуг в Росії стали застосовувати з VIII ст., але тільки трактор дозволив подолати слабкості біологічної енергетичної бази, осилити просторовість сфери праці, додати знаряддям праці високу мобільність, а з появою гідроприводів і навісних знарядь механізувати основні види землеробських робіт. Придбання аграрною працею штучної, механічної енергетичної бази підвищило стійкість землеробства, стало початком його швидкого підйому і перетворило на сферу, придатну для додатку крупного капіталу. Проте відставання в темпах економічного зростання землеробства повністю подолати не вдалося. Новий виток технічного прогресу стримується труднощами створення робочих машин, здатних контактувати з природними засобами виробництва. Ця проблема виявилася надзвичайно складною.

Нову органічну речовину-продукт аграрної праці створюють рослини, мікроорганізми і тварини. Робочі машини виконують допоміжну функцію, підвищуючи продуктивну силу живої праці. Людина в процесі праці може дозволити собі лише такі дії по відношенню до ґрунту, рослин і тварин, які не ослаблять їх здатність виробляти нову органічну речовину, тобто функціонувати як живі фабрики. І такими ж властивостями повинна володіти робоча машина, замінюючи руки людини.

Розробка нових систем машин йде одночасно з вдосконаленням самих окультурених рослин і тварин, які придбають здібності продуктивної життєдіяльності в умовах індустріального виробництва. Створюються нові біотехнології. Науково-біотехнічна революція, перш за все, направлена на пошук способів забезпечення взаємодій біологічних систем, що синтезують нову органічну речовину, з техносферою, включаючи силові робочі машини і біотехнології. Рослини і тварини як засоби виробництва удосконалюються в двох напрямах:

- наділяються вищим потенціалом продуктивності;

- придбають якості, відповідні вимогам індустріального виробництва.

У різних країнах, з урахуванням місцевих умов і традицій, перевагу віддають тому або іншому напряму біотехнічної революції. У США, країнах Західної Європи, де чисельність населення, що займається сільським господарством, відносно невелика, працюють над виведенням сортів рослин і порід худоби з високою генетичною продуктивністю і пристосованих до умов індустріального виробництва. У країнах Сходу з великою питомою вагою сільського населення ефективність аграрного виробництва підвищують, перш за все, за рахунок розвитку у рослин і тварин вищого генетичного потенціалу продуктивності і підвищення кваліфікації ручної праці. Підраховано, що за рахунок підвищення генетичного потенціалу продуктивності можна одержувати до 25-30% приросту продукції рослинництва і тваринництва.

В результаті аграрної реформи в сільському господарстві і інших галузях агропромислового комплексу країни відбулися значні соціально-економічні перетворення. Радикально змінилися економічні, фінансові і правові умови господарювання підприємств і організацій, здійснений перехід від адміністративної планово-розподільної до ринкової системи економіки.

Здійснена реорганізація колгоспів і радгоспів. Створено понад 260 тис. фермерських господарств. Більш ніж на 8 млн. га збільшилася площа сільськогосподарських угідь в особистому користуванні громадян. У сільському господарстві сформувалася багатоукладна економіка. Приватизовано більше 90% підприємств харчової і переробної промисловості і понад 80% - агросервісу.

Проте за роки реформування, в ході якого здійснювався перехід на ринкові механізми господарювання, аграрний сектор опинився в кризовому стані. У 1991-2000 рр. в порівнянні з 1990 р. об'єми капітальних вкладень в АПК зменшилися в 20 разів. Парк основних видів сільськогосподарських машин скоротився на 40%. Посівні площі культур зменшилися на 32,3 млн. га. або майже на третину. У 6 разів знизилося застосування органічних і в 7 - мінеральних добрив. Поголів'я великої рогатої худоби і свиней зменшилося на 51%, овець і кіз - на 75, птахів - на 48%. Виробництво зерна скоротилося в 1,8 рази, цукрового буряка в 2,2, молока - в 1,7, м'яса - в 2,2, яєць в 1/2 шерсті в 5,6 рази. Загальний об'єм валової продукції сільського господарства у всіх категоріях господарств знизився на 37%. Питома вага галузі у валовому внутрішньому продукті країни скоротилася з 16,4 до 7,1%.

Зменшився випуск харчової промислової продукції. За 1991-2000гг. виробництво м'яса і м'ясопродуктів скоротилося в 4 рази, молока і молокопродуктів - в 2,5, муки, макаронних виробів і хлібопродуктів в 2, плодоовочевих консервів - в 3 рази.

Більшість сільськогосподарських підприємств виявилася збитковою, без оборотних коштів, з величезною заборгованістю по кредитах, бюджетах всіх рівнів, різних державних позабюджетних фондах, постачальниках енергетичних і інших матеріально-технічних ресурсів. Таке ж положення склалося у ряді підприємств харчової і переробної промисловості. Неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників негативно позначилася на діяльності підприємств сільськогосподарського машинобудування і інших галузей промисловості, пов'язаних з сільським господарством. [21, с. 31-34.]

Висновки

Майбутній шлях розвинення АПК України можна роздивитись на прикладі АПК розвинутих країн. АПК розвинутих країн Заходу включає від 20 до 30% всього працездатного населення, його кінцева продукція -- це результат взаємодії галузей усіх трьох сфер міжгалузевої кооперації. Оптимальне співвідношення вартості продукції цих сфер АПК становить 25--30%; 10--15%; 50--55%, а кількість зайнятих -- від 20 до 35%. Роль первинної виробничої ланки в сільському господарстві цих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до крупних капіталістичних ферм, аграрно-промислових об'єднань та агрокорпорацій. Набуває поширення також кооперація фермерських господарств, які об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання та ремонту техніки та ін.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які є економічно або юридичне незалежними). Так, до послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм -- виробників сільськогосподарської продукції.

Найрентабельнішими в діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та Скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи для спільного використання сільськогосподарської техніки. В аграрно-промисловому комплексі розвинутих країн світу практикується продаж фермерам машинобудівними фірмами техніки у кредит і постачання фермерами сільськогосподарської продукції у магазини.

Враховуючи це, при виробленні та реалізації аграрної політики в Україні помилково робили ставку лише на створення фермерських господарств, на домінування приватної власності. Адже аграрно-промислові об'єднання (як основна форма економічних зв'язків в АПК) здійснюють спеціальний випуск продукції рослинництва і тваринництва, займаються її первинною обробкою і зберіганням, вступають у виробничу кооперацію з постачальниками промислової продукції для сільського господарства.

Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається близько 25% всієї продукції).

При проведенні аграрної політики урядовим структурам необхідно перейти від обіцянок підтримки сільського господарства до вжиття реальних заходів для відродження села, яке повинно стати основою національного відродження.

Список літератури

1. Конституція України/К.1996;

2. "Економіка зарубіжних країн" За редакцією А.С. Філіпенко, В.А. Вергун та ін. К:, "Либідь" 1996

3. "Основи економічної теорії" За редакцією доктора економічних наук, професора С.В. Мочерного. К.: ВЦ Академія 1997.

4. Афоризмы. По иностранным источникам. - М.: Прогресс, 1985.

5. Бодо Ж. Глобальный капитализм: необходимость в обосновании универсальной модели. / МЭ и МО. - 1998. - №12. - с.94-99.

6. Гелбрейт Дж.К. Экономические теории и цели общества: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1996. - 408 с.

7. Гирусов Э.В. Система "общество - природа" (Проблемы социальной экологии). - М.: Изд-во МГУ, 1976. - 168 с.

8. Григорян Г.М. Глобальный кризис мировой цивилизации. // Высник ХДЕУ. - 1999. - №1(9). - с.33-37; №2(10). - С.25-31.

9. Дороговкази в майбутнє:Пер. з англ.. - К.: Основи, 1993. - 288с.

10. Кеннеди П. Вступая в двадцать первый век. - М.:: Весь мир, 1997. - 480 с.

11. Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко В.П., Чухно А.А. та ін. "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" -- К:. "Вища школа" -- "Знання" 1997

12. Колодко Г. Уроки десяти лет постсоциалистической трансформации. //Вопросы экономики. - 1999. - № 9. - С. 19-32.

13. Макконел К.Р., Брю С.Л. "Економікс" -- К:. "Хагар-Демос" 1995

14. Николаев Е.В. Проблемы ресурсосбережения и перспективы использования нетрадиционных источников энергии в АПК. - Симферополь: КГАУ, 2002. - 182 с.

15. Онисько С. Деякі питання розвитку агропромислового виробництва // Економіка України. - 2002. - №9. - с. 59-65.

16. Поль Самуельсон "Економіка" -- Львів "Світ" 1993

17. Сіроштан М.А. Погляди економіста на події минулі, сучасні і майбутні. - Харків: Вид. ХДЕУ, 2000. - 386 с.

18. Сіроштан М.А., Григорян Г.М., Тенебаум А.Б. та ін. Політична Економія: Навч. Посібник. - Харків: РВВ ХДЕУ, 1998. - 344 с.

19. Снітинський В. Актуальні проблеми АПК України та роль науки в їх виріщенні // Регіональна економіка . - 2000. - 32. - с. 7.

20. Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К десятилетию начала переходных процессов). // Вопросы экономики. - 1999. - №7. - С. 4-30.

21. Шмідт Р. Аграрна реформа: реалії, проблеми та перспективи // Економічні реформи сьогодні. - 2000. - №30. - с. 31-34.