Сільське господарство України

Сільське господарство України

1. Значення та структура сільського господарства

1.1 Основні риси землеробства

Основною рисою в розвитку с/г є земля, природна родючість якої є дуже висока. В Україні історично сформувався тип селянина, який успадкував у себе багатовіковий досвід обробляти землю та розведення худоби, любов до с/г праці, бажання і вміння працювати. І в продовж тривалого істричного часу в Україні переважало сільське населення, в основному зайняте землеробською працею, допоміжними промислами, виготовленням простих селянських знарядь. За рахунок селянських робіт - основних носіїв національно-культурної свідомсті та духовності народу, його звичаїв, традицій поповнювалося швидко-зростаюче міське населення. Відрив від традиційного національно-культурного і мовного середовища в умовах посилення "переміщування" народів. Проведення в східній Україні в 30-х роках колективізації і посилення "класової боротьби" проти середніх і заможних селян, бильшість яких одержали землю лише на початку 20-х років, негативно вплинуло на загальний розвиток села, духовність села, призвело до відпливу його жителів у міста, в інші регіони, до втрати набутого століттями виробничого досвіду, творчої ініціативи і бажання трудитися на землі. Праця в с/г стала непрестижною, а рівень її оплати був дуже низьким, часто лише символічним, селяни жили переважно з невеликих присадибних ділянок, сплачували високі податки( в тому числі протягом тривалого часу за кожне фруктове дерево). Низьким рівнем розвитку зі збереженням натуральних форм господарювання наявністю великих поміщецьких землеволодінь і малоземельних селян, їх інтенсивною постійною та сезонною міграцією характеризувалися західно-українські села, які на початку 50-х років, тобто після колективізації, пройшли приблизно такий же шлях, як у свій час села східної України. Після земельної реформи 1861 року загальна площа селянських господарств. За рахунок продажу поміщецької землі за 1860-1916рр. зросла на 41%. На східно-українських етнічних землях землезабезпеченність була значно вищою ніж на заході. Перерозподіл землі проводився вкрай неровномірно серед селянських госпродарств (вони володіли 65% землі),10% господарств,які володіли більш ніж 10 десятинами (1 десятина - 1,0925 га)зосереджували в своїх господарствах лише 6% землі. Географія землеволодіння має свої особливості. Родгоспи переважно створені приблизно поблизу великих міст, а також південних районах республіки. В усіх інших районах переважають колгоспи. В усіх інших областях очікуються найближчим часом кордіональні зміни в структурі землеволодіння. На кінець 1989 року в Україні нараховувалося 8234 колгоспи, 2581 родгоспи, 1964 міжгосподарськи підприємства та організації, в 49,9 тис. господарств учасників(колгопів, родгоспів та інших державних та коперативних підприємств та організацій).

1.2 Основні риси рослинництва

Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які здавна склалися в нього, і зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г. Україна щодо виробництва озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає 1, а щодо посівів соняшнику - 2 місце між державами СНД. На півночі та Поліссі Південно-західного району прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут дуже добре ростуть льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища. Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур родять жито та овес, а також гречка. У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті - виноградників. У Південно-Західному районі на відміну від Донецько-Приднепровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру. У Південному районі де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь, соняшик, на поливних землях - рис. На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах - бахчанів. Найважливішим основним засобом і теріторіальної базою функціонування виробничих процесів у с/г є земля. Україна має значний земельний фонд,який перебуває у розпоряджені с/г підприємств і господарств. Площа цих земель становила 48,6 млн. га при загальній території України 60,3 млн. га. В державі зосереджені великі (41,7 млн. га) масиви с/г угідь, які знаходяться у віддані с/г підприємств і господарств (33,8 млн. га займають орні землі, 4,7 млн. га пасовища і 2,1 млн. га сіножаті). В цілому Україна характеризується великою розореністю (питома вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою відмінністю структури земляних угідь.

Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8% площі). Посівні площі українських земель розподіляються між двома основними і найбільшими землекористувачами - колгоспами і родгоспами, які розпоряджаються 31 млн. га усіх посівів, у тому числі на головного землекористувача - колгоспи припадає 23,3 млн. га або 75% усіх посівних площ республіки. Посіви, які належать міжгосподарським та іншим виробничим с/г підприємством. Провідне місце в структурі посівів займають близько 50% зернові культури. Площа озимих та ярих культур становила 15,5 млн. га. За останні роки їх плоші приблизно стали однаковими. Сіють, як правило, більше озимих культур, бо вони дають вищи врожаї. Однак дуже часто несприятливі природні умови призводять до загибелі посівів озимих культур. Цінною продоволдьчою культурою є озиме жито. Цій культурі належить 2 місце за розмірами посівних площ озимих культур (після пшениці). Її врожайність в різні роки різна і становить приблизно 15-24 ц/га. Провідне місце в структурі посівів зернових належить ярому ячменю - під ним було приблизно зайнято 2,8 млн. га, при чому у повоєнні роки площі названої культури істотно не змінювалися. Вона вирощується повсюду з найбільшою концентрацієюДругою за площою ярою зерновою культурою є кукурудза її посіви становлять приблизно 1,9 млн. га - середня врожайність 25-30 ц/га. У повоєнні роки помітно скоротили посіви вівса - цінної фуражної і продовольчої культури. У зв'язку з повсюдним переходом на механічну тягу і різним значенням значенням зменшенням поголів'я коней, значно знизилися потреби у фуражному зерні. Тепер зерно цієї культури переважно використовують з продовольчою метою. Його урожайність становить приблизно 16-27 ц/га. Значні площі в Україні засіюються гречкою - до 342 тис. га. Однак за той час після війни площі значно скоротилися. Відносно є невеликою врожайність цієї культури - 10-12,5 ц. Найбільш значні масиви займає гречка у Житомерській, Київській та Сумській областях. Також на Україні вирощують просо. Ця культура займає приблизно 241 тис. га . Просо відноситься до посухостійких круп'яних культур і дає відносно високі і досить стабільні урожаї в посушлеві роки - 15-21 ц. У державі близько 35 тис. га засіяно рисом. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині держави створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на посівних землях, дає високі і стабільні врожаї до 50 ц. У північній та західній частинах України вирощується льон, площа якого займає 205 тис. га, а його врожайність становить 4,6 ц/га . Також неменш важливою галуззю с/г є садівництво, полоща якого становить біля 865 тис. га.

1.3 Основні риси тваринництва

Галузь тваринництва поділяється на: скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво.

Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утримання худоби: - стійлове. стійолово-пасовищне.

При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року перебуває на природних пасовищах, а взимку - в стійлах.

Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік.

У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, тут легше забезпечувати її соковитими кормами.

Молочно-м'ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовищахмало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні. Приблизно 1/3 поголів'я великої рогатої худоби припадає на поголів'я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв'язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови вцілому по державі становили 2918 кг. Напрям тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Наприклад, велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло, сир, молочні консерви. Поблизу міст і особливо в зернорновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м'яса та яєць. За останні роки м'ясо птиці зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же період - з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх припадає 320 штук щоріцно - близько до науково-обгрунтованої норми споживання цього продукту. Але завдяки застосуванню машин та електроенерії почали менше розводити робочої худоби. Проте в гірських районах ще потрібні коні. Поголів'я коней з часів колективізації постійно знижувалося і налічується приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно в районах Карпат, Закарпаття, Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней. Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м'ясо у південних - тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. В останні два десятирічча виробництво кролячого м'яса в Україні досягло 69-80 тонн на рік. Чисельність поголів'я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах. Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові ставків (200 тис. га) ; водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін. , а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін. У державі організовано кліткове звірництво і практично у всіх областях розводять нутрій, норок, песця, андатру. В Україні є і бджільництво, яке має тут давно історично сформовану продукцію. Ця продукція за княжих часів була важливою статтею експорту. Але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція штучного воску призвело до занепаду бджільництва в 18 ст. У 19 ст. відомий український пасічник П. Прокопович вперше в світі виготовив рамковий валик, в результаті чого бджільництво на Україні почало відновлюватися.

2. Продуктивність праці та рентабельність сільського господарства

Інтенсивне відтворення це коли приріст обсягшу продукції відбувається за рахунок зростання продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу прискорення виробництва, а також поліпшення її матеріального стимулювання і оргшанізації.

Екстенсивне - коли обсяг продукції збільшується за рахунок залучення додаткових трудових та виробничих ресурсів.

На сучасному етапі актуальними питаннями розвитку аграрного сектора економіки є аналіз стану соціального напрямку розвитку трудових ресурсів в Україні, яка входить у новий період перебудівних процесів, пов'язаних не тільки з економічною, але й з банківсько-фінансовою сферою. Насамперед, це стосується заробітної плати та ефективної трудової діяльності і зайнятості с/г населення . Сьогодні діє деструктивний механізм дальшого руйнування економіки і деграції трудового потенціалу як у промисловості так і в сільскому господарстві. Покищо не розроблені та не діють ефективні методи запобігання негативним тенденціям. З різних причин відбуваються скорочення обсягів виробництва продукції в суспільному секторі та чисельності трудових ресурсів (робочої сили), а також як наслідок зниження продуктивності аграрної праці

Зазначимо, що виробництво валової продукції сільського господарства в розрахунку на душу населення України зменшилося з 817 крб. до 564 крб. , а її загальний обсяг - відповідно, з 42493 млн до 28829 млн крб. в господарствах розташованих у порівняно однакових природно-кліматичних умовах, трудомісткість виробництва одиниці основних видів сільськогосподарської продукції надто коливається ( в межах 4-10 разів ) навіть за усередженими показниками по їх групах. Отже продуктивність праці залежить від рівня господарювання та інших суб'єктивних факторів. Такі відмінності в цьому показнику зумовлені насамперед мірою використання досягнень науково-технічного прогресу в окремих сільськогосподарських підприємствах. Важливим критерієм прогресу є ефективність використання землі та худоби, до яких прикладається праця для одержання сільськогосподарської продукції, від її рівня залежить продуктивність трудових вкладень та ін. економічні показники. Таким чином для виходу з кризової соціально-економічної та кредитно-фінансової ситуації треба перш за все зупинити повсюдний спад сільськогосподарського виробництва, а потім забезпечити його зростання. Тому більше уваги необхідно приділити енергійному впровадженню в галузі прогресивних технологій виробництва поліпшення її матеріально-технічного забезпечення, гарантуванню повсюдної та вчасної виплати заробітної плати, активізувавши матеріальне стимулювання аграрної праці.

3. Екологія і сільське господарство

Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство - результат взємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа - взаємопов'язані. Зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні. Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем. Нажаль протягом тисячоліть людина посилено втручалась в природу, не дбаючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнились відносини суспільства і природи в 20 ст. , коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишне середовище. Через різке збільшення кількості населення, і інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6млн. га родючих земель; 11 млн. га лісу вирубається, гине від пожеж або забруднення довкілля. Внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють сотні тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище "парникового" ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки СО2, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випрамінювання Сонця.

Катострофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів вдобрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцями зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафто-паливний. Через забруднення води гине флора і фауна морів, порушуються процеси гшлобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах. Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку такі значні і маштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу. Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходахдо висвітлення екологічної кризи є 2 напрями наукової та суспільної думки: песимістична та оптимістична.

Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношенням народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства. Оптимісти відстоюють можливість збереження маштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист георафічного середовища полягає в організації раціонального використання природи. Освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблем не можливе без використання науково-технічного прогресу. В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному рознитку країн і подекуди стихійні лиха. Але проблема забезпечення продовольством полягає не в тому, що в світі не вистає с/г продуктів, а тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогшосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства ще занадто низька. Отже, шлях до ролзв'язання проблеми полягає в тому, що необхідно шукати можливі шляхи підвищення прдуктивності сільського господарства.

4. Фінансові відносини в сільському господарстві

В умовах ринової економіки, до якої Україна прагне перейти, кожна галузь, підприємство мають самі дбати про самоокупність свого виробництва. В тому скрутному становищі, в якому перебуває Україна, сільському господарству важко сподіватися на підтримку збоку бюджету, як це робиться в усіх розвинених країнах світу і деяких країнах що розвиваються.

Розглянемо проблему саме валютної самоокупності сільського господарства.

За рахунками міністерства сільського господарства та продовольства України у 1994 році АПК України потребував промислової продукції на 3049,6 млн доларів США. Певну частину її треба було імпортувати. Переважну більшість імпортної продукції становить продукція паливно-енергетичного комплексу. Її питома вага дорівнює 75,9 % ( 6809,6 млн доларів США). Тому необхідно достатньо докладніше розглядати проблему сільськогосподарської продукції саме з точки зору споживання продукції паливно-енергетичного комплексу. В свою чергу вона розподіляється на продукцію нафто-газової, хімічної та нафто-хімічної промисловості, з одного боку, і на інше паливо з другого.

Витрати сільського господарства на продукцію першого виду, тобто на нафто-газові енергоносії, становить 393,6 млн крб, тоді як витрати на інше паливо - тільки 17,4 млн крб. тому далі ми будемо розглядати окупність витрат тільки на бензин та дизельне пальне. Оскільки технологія сільськогосподарського виробництва змінюється дуже повільно, для нашого аналізу можна використати дані роки 1985, коли в річному звіті с/гш підприємства ще надавалися діні про споживанння бензину та дизельного палива в вартісному вирішенні. В 1994 році на потреби сільськогосподарського виробництва булдо використано дещо менше пального : дизельного палива 3856,3 тис тонн, бензину 1677,6 тис тонн. За методикою кожне сільськогосподарске або переробне підприємство може зробити оперативні розрахунки і вибрати найвигідніший для себе вид експортної продукції та спосіб її реалізації.

5. Сільське господарство на початку ХХІ століття

В 1991 році була Україна стала незалежною державою. Світ визнав Україну як державу, але в Україні ще досі не було створено сприяливого механізму сільського господарства. Найголовніші цьому причина ігшнорування державного регулювання, як елемент управління в умовах ринку та політичне протистояння.

Нарешті з'явилась програма "Україна 2010" . Звичайно їй ще належить пройти певні узгодження і доопрацювати, але будемо сподіватися, що "Україна 2010" стане дорогою для агропромислового комплексу, яка виведе його на відчутно новий економічний рівень.

Поряд із зазначеною програмою інші структури та установи також вдалися до розробок рятівних програм для АПК.

Державна програма не повинна рясніти кількісними параметрами. Державі належить забезпечити її виконання і насамперед визначити в ній місце і роль людини.

Сприятливий клімат для сільського господарства створити неможливо без включення землі у економічно- вартісний оборот країни. Ігшнорування цієї істини зробило село внутрішньою колонією держави.

На часі і розв'язання проблеми перетності відносин сільського господарства з іншими секторами національної економіки. Це дасть змогу нормалізувати взаємовідносини господарських структур з бюджетно-кредитною сферою, підняти продуктивність сільського господарства, зробити його кредитоспроможним.

Зараз спільним завданням для органів влади місцевого самоврядування та об'єднань громодян є забезпечення її виконання в найкоротші терміни.

Головне це незволікати з організацією виконання програми, тоді вона стане реальністю, а не декларацією чергшових намірів.

Висновки

Світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють відповідно до законів міжнародногшо поділу праці.

Міжнародний поділ праці формує якісно нову ситуацію в географічному поділі праці і полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках.

Осбливо великий вплив на розвиток господарства має науково-технічна революція, яка являє обою якісний стрибок у розвитку науки, техніки і продуктивних сил суспільства. Під її впливом знаходиться сруктура господарства.

Виробництво продовольства і біологічних видів сировини для промисловості забезпечує агровиробнича сфера, в якій поєднюються діяльність сільського господарства, переробних виробництв харчової та легкої промисловості, оптових та роздрібних систем збуту. Рівень її розвитку в окремих країнах пов'язані з характером використання земельних ресурсів.

Система економічних зв'язків, що виникає в поділі праці "цементує" господарство. Реалізація кругообігу ресурсів, продуктів, послуг, капіталу в процесі поділу праці відбувається завдяки формуванню механізмів ринку.