Міністерство аграрної політики України

Вінницький державний аграрний університет

Факультет менеджменту

Кафедра аграрного менеджменту

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Курсовий проект з операційного менеджменту

Виконав

студент групи 43-мпо

факультету менеджменту

денної форми навчання

Зубар І.В.

Керівник курсової роботи

к.е.н. доцент Колесов О.С

ВІННИЦЯ 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Земля як основний фактор виробництва в сільському господарстві

1.1 Земельний оборот в Україні

1.2 Управління земельними ресурсами

1.3 Методика дослідження

Розділ 2 стан та ефективність використання земельних ресурсів в господарстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Склад, структура та ефективність використання сільськогосподарських угідь на підприємстві

2.3 Формування орендних земельних відносин в СТОВ «Віта»

Розділ 3. Удосконалення управління земельними ресурсами

3.1 Оптимізація орендних відносин із власниками земельних паїв

3.2 Покращення якості земель

3.3 Шляхи удосконалення управління земельними ресурсами

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Земля є основою людського існування, що визначає її важливу роль у процесі соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет виробництва, об'єкт права власності вона є базисом сталого розвитку, умовою соціального прогресу та добробуту людини.

Земля розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і першооснова господарської діяльності. При цьому термін "земля" вживається в широкому розумінні слова. Він охоплює усі переваги, що дані природою у визначеному обсязі і над пропозицією яких людина не владна, будь то сама земля, водні ресурси чи корисні копалини.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва. Особливості землі як засобу праці пов'язані з її родючістю. На відміну від інших факторів виробництва однією з важливих властивостей «землі» є її обмеженість. Тому зараз у всьому світі гостро постає питання щодо оптимізації земельних ресурсів та їх раціонального використання.

Ця проблема в Україні принципово нова. У першу чергу це стосується використання земельних ресурсів. Дискусії щодо обґрунтування раціонального використання земельних ресурсів набувають все більшої гостроти. Особливо загострилося питання збереження і розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України.

Звичайно, земля завжди була, є і залишатиметься особливим об'єктом товарно-грошових відносин, що характеризується просторовою обмеженістю, незамінністю, постійністю місцезнаходження тощо. Значення ж землі сільськогосподарського призначення як провідного ресурсу людського розвитку у сільській місцевості. Таким чином, суспільні відносини, пов'язані із перерозподілом сільськогосподарських земель, завжди вимагатимуть пильної уваги з боку держави, адже існування інституту власності на землю виправдовується, передусім, високою соціальною, економічною і екологічною ефективністю використання землі як основного національного багатства.

В даній курсовій роботі я зробив спробу розкрити економічний зміст понять земля і земельні відносини та дослідити основні проблемні аспекти ефективності її використання в процесі здійснення господарської діяльності на прикладі конкретного господарства - СТОВ «Віта» Немирівського району.

Розділ 1. Земля як основний фактор виробництва в сільському господарстві

1.1 Земельний оборот в Україні

На думку окремих фахівців говорячи про землю варто використовувати таке поняття, як «агрокапітал». При цьому землю слід розуміти як засіб виробництва, який використовується в сільськогосподарських підприємствах для створення певної маси товарів і послуг. Земля виступає на ринку землі як товар для перепродажу і таким чином набуває форму торговельного капіталу, а як засіб виробництва - форму агрокапіталу.

Теоретичне дослідження показало, що в теперішній час немає чіткого розмежування понять «ринок землі», на якому земля пропонується як матеріальний актив, і «ринок землекористування», на якому продається право користування землею як засобом виробництва (нематеріальний актив).

Становлення ринку землі може здійснюватися тільки на основі правових гарантій постійності інституту приватної власності на землю. Розвиток відносин власності на землю в Україні, як і в усьому світі, має здійснюватись у напрямку поєднання свободи власника з державним регулюванням земельних відносин [1,с.505].

Стаття 13 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР чітко визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. При цьому, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Крім того, стаття 14 Конституції визнає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави а тому, хоча право власності на землю гарантується, воно має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Складність проблеми трансформації відносин власності на землю в Україні пов'язана зі специфікою юридичної й економічної реалізації права приватної земельної власності, а також зі специфікою земельної реформи, яка супроводжується поділом великих господарств на дрібнотоварні.

Метою земельної реформи є реформування існуючих земельних відносин на основі вільного вибору форм і методів господарювання, високоефективного та екологічно безпечного використання сільськогосподарських угідь, охорони й відтворення родючості ґрунтів, вирішення на цій основі продовольчої проблеми і створення конкурентоздатного агропромислового комплексу.[4,c.568]

З 15 березня 1991 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» всі землі України проголошені об'єктом земельної реформи.

Вона розрахована на порівняно тривалий час, але цей процес уповільнювався відсутністю законодавчого підґрунтя. Земельний кодекс України, прийнятий у 1991 році, не був підготовлений до чинного правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з власністю на землю. Внаслідок цього відсутність належного правового регулювання вела до неузгодженості в управлінні земельними ресурсами, зниження економічної ефективності їх використання, негативно позначалася на охороні землі.

Прийнятий 1.01.2002 року новий Земельний кодекс України направлений на більш ефективне використання земельно-ресурсного потенціалу країни шляхом включення землі в економічний обіг, на удосконалення системи державних гарантій. Він є документом ринкового спрямування, орієнтованим на забезпечення цивілізованих земельних відносин, які відповідають сподіванням народу.

Та для успішного вирішення стратегічних завдань земельної реформи потрібне комплексне і цілеспрямоване проведення юридичних, економічних, організаційних та науково-технічних заходів стосовно удосконалення земельних відносин таких як:

- удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві;

- розвиток ринку земель;

- розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування;

- удосконалення порядку справляння плати за землю;

- удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель;

- фінансове забезпечення проведення земельної реформи;

- підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами;

- поліпшення організації контролю за використанням і охороною земель;

- удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин.

Організація та функціонування ринку сільськогосподарських земель в Україні, як важливої складової ринкової економіки повинні орієнтуватись на вирішення важливих завдань, пов'язаних із: забезпеченням ефективного використання земельного фонду; формуванням і реалізацією принципів раціонального використання землі; раціоналізацією форм землекористування; стимулюванням раціонального використання і підвищення родючості ґрунтів; обслуговуванням обороту земель, які перебувають у приватній власності громадян.[20,c.45]

Земельна реформа в Україні, по суті, достатньою мірою законодавчо врегульована президентськими указами. Проте останні, як правило, не підкріплювалися законами, навіть після прийняття 1січня 2002 року нового Земельного кодексу України. Формування ринку землі перебуває у стадії становлення. Правові норми, які закладають передумови розвитку ринку сільськогосподарських земель, розосереджені в різних нормативних актах, не досить чіткі, а не рідко й суперечливі.

Аналіз способів продажу землі сільськогосподарського призначення свідчить, що земельний конкурс проводиться з метою виявлення найбільш ефективних і підприємливих власників, а земельний аукціон - для визначення найвищої ціни. Для забезпечення ефективного використання землі в сільському господарстві, необхідно застосовувати метод конкурсного продажу. Саме він забезпечує: виявлення професійних здібностей претендента на земельну ділянку; наочність подальшого використання земельної власності згідно з розробленими бізнес-планами; гласність і відкритість при купівлі-продажу земельних ділянок або прав на їх оренду; здійснення контролю з боку організаторів конкурсу за ефективним використанням проданих земельних ділянок, земель селянських (фермерських) господарств тощо.

Для здійснення обігу виникає потреба оцінки земель сільськогосподарського призначення як складової економічного механізму. Необхідність полягає в такому: для визначення ринкової вартості земельних ділянок під час укладання угод купівлі-продажу, міни, дарування, спадкування; встановлення соціально справедливих рентних платежів за оренду сільгоспугідь; визначення експертної оцінки земельної ділянки при реалізації на земельному конкурсі, аукціоні, тощо; обумовлювання вартості під час передачі земельних площ в іпотеку; для коригування розміру земельного податку; визначення розміру відшкодування і компенсації внаслідок обмеження приватної власності та вилучення земельних ділянок у їх власників; відображення вартості сільськогосподарських угідь у балансі сільгосппідприємств; встановлення вартості землі як важливої складової національного багатства України.[1,c.20]

Отже становлення ринку сільськогосподарських земель, та забезпечення її ефективного обігу передбачає вдосконалення оподаткування землевласників та землекористувачів, у тому числі встановлення спеціальних податків та нових пільг з оподаткування, згідно природно-економічних особливостей господарювання на землі. При цьому на регульованому земельному ринку повинен дотримуватись баланс інтересів, тобто інтереси держави повинні бути врівноважені інтересами власників землі. Успішне вирішення стратегічних завдань земельної реформи потребує комплексного і цілеспрямованого проведення юридичних, економічних, організаційних та науково-технічних заходів стосовно удосконалення земельних відносин.

1.2 Суть управління земельними ресурсами

Сучасна система управляння земельними ресурсами носить галузевий характер, крім того, вона недостатньо збалансована між міністерствами та відомствами, які створюють управління земельними ресурсами відповідно до функцій землі та соціальних, економічних, екологічних та технічних пріоритетів. За радянських часів головну провідну роль в управлінні земельними ресурсами «взяло» на себе Головне управління землекористування та землеустрою, міністерства сільського господарства. Таке управління землями всіх задовольняло, тому що власність (в тому числі і земля) була народна і контролювало міністерство сільського господарства в основному сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, кормові угіддя) як самі головні у сільськогосподарській галузі.

На початку 90-х років ХХ сторіччя в Україні була започаткована земельна реформа об'єктом якої були всі землі держави. Тому було створено орган державної виконавчої влади по земельних ресурсах (Держкомзему України) який вирішував не тільки управління всіма земельними ресурсами, але комплексно вирішував питання організації землекористування, землеустрою та охорони земель всіх категорій.

Однак створений державою орган земельних ресурсів не створив нової системи управління земельними ресурсами, що відповідав вимогам перехідної економіки. [5,c.70]

Такі дії системи управління земельними ресурсами, як функціонально-галузеве зонування, територіальне планування та впорядкування землекористування, землеустрій, охорона земель, моніторинг та ведення земельного кадастру, Держкомзему України здійснює не в повному обсязі. Фінансуються зазначені роботи за залишковим принципом. Вирішуються в основному політичні (фіскальні інтереси), (роздержавлення, паювання) та технічні заходи (поділ земельних ділянок, оподаткування).

Як свідчить аналіз, останніми роками практично не проводять землевпорядних робіт із організації території новоутворених агроформувань та фермерських господарств, зі складання планів земельно-господарського устрою в населених пунктах. Роль землеустрою зведено до оформлення рішень, що приймаються відповідними радами у зв'язку з перерозділом, переділом землі, видачею державних актів власникам та землекористувачам. Отже, державний орган по земельних ресурсах, за браком коштів не проводить необхідний землеустрій для реалізації земельної політики. Через землевпорядкування здійснюються такі функції управління земельними ресурсами, як:

1) земельно-кадастрове забезпечення управління земельним фондом (планово-картографічний матеріал, земельна статистична звітність, проведення ґрунтових геоботанічних та землевпорядних вишукувань);

2) прогнозування і планування використання земельних ресурсів та охорони земель (розроблення державних і регіональних прогнозів й програм, схем (проектів) використання і охорони земельних ресурсів);

3) організація раціонального використання і охорони земель в проектах землеустрою;

З виникненням ринку землі в Україні, земельні ресурси здійснюють нову роль, як товару та нерухомості. Залучення земель (точніше прав на земельні ділянки) в узаконені ринкові відносини стимулює ділову й інвестиційну активність, підвищує ефективність використання земельних ресурсів взагалі.

В результаті реформування земельних відносин в Україні виникла нова складна система приватних, приватно-орендних, колективних і одноосібних землекористувань, які мають різноманітний правовий статус - власність, оренда і т.д. Продовжується перерозподіл земель на території колишніх КСП, з'явилось багато землевласників в особі власників земельних часток (паїв), селянських господарств та орендарів. Все це ускладнило земельні відносини та використання земель с.-г. підприємств, порушило організацію території (сівозміни), що привело до посилення процесів деградації с.-г. угідь та зменшення родючості ґрунтів. [15,c.60]

Для ціленаправленого вирішення всього кола проблем, які утворилися відповідно до статті 183 Земельного кодексу України, статті 2 Закону України «Про землеустрій» та статті 25 Закону України «Про охорону земель» здійснюється землеустрій, як комплекс заходів щодо організації раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єктів землеустрою з урахуванням їх цільового призначення обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб, збереження і підвищення родючості грунтів. Найбільш прийнятою формою розробки таких заходів є землеустрій - як головний важіль управління земельними ресурсами конкретної території (сільської (селищної) ради).

Такою землевпорядною документацією повинна стати схема землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання й охорони земель конкретної сільської (селищної) ради.

Метою складання «Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель» є:

- реалізація політики держави щодо наукового перерозподілу земель;

- формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань;

- розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, вторинного засолення, заболочування та інших видів деградації;

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

- обґрунтована вартісна оцінка природоохоронних заходів.

Така схема землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель дає обґрунтування подальшого використання земельних угідь, що дає змогу не тільки зберегти екологічний баланс земельних угідь, уточнити базу справляння плати за землю та створення організаційно-правових умов для здійснення іпотечного кредитування. Крім того, в «Схемі» приділяється велика роль питанню раціонального використання та охорони земель - головного засобу виробництва. А саме:

- розроблена система заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, засолення, заболочування інших видів деградації;

- консервація деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем.

Зазначені схеми землеустрою вперше розроблялись для сільських (селищних) рад Іванівського району Київської області та Добропільського району Донецької області відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529[23,c.90]

Отже управління земельними ресурсами на місцевому рівні (сільські, селищні ради) повинно здійснюватись насамперед через землеустрій, тобто організаційно-господарські заходи. Проекти формування території землеволодінь та землекористувань у межах сільських рад є подальшим розвитком основних положень сучасного землеустрою.

1.3 Методика дослідження

Метод - це те, яким чином наука вивчає свій предмет. Під час аналізу використовують здебільшого добре відомі перевірені практикою методи. Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз -- це розбір, розкладання, розчленування предметів або явищ на складові елементи, властивості, ознаки.

Виходячи із викладеного можна дати таке визначення методу економічного аналізу: основним методом є аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства, уявно розкладається на окремі, більш прості складові, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв'язки та взаємодії.

Управління сучасним підприємством значною мірою залежить від об'єктивної оцінки як досліджуваних явищ і процесів, так і потенційних можливостей їх переведення з нинішнього стану в новий, визначення бажаних тенденцій їх розвитку.

При вивченні та дослідженні даної теми курсової роботи була використана певна методика, яка представляє собою сукупність методів, розвиток того чи іншого економічного явища в даному випадку це ефективність використання земельних ресурсів.

Групування - прийом аналізу, який полягає в встановлені залежності факторів впливу. Свого завершення цей метод набуває у вигляді аналітичних таблиць. З допомогою середніх величин чи отримуємо узагальнення процесів та показників. Серед статистичних методів, використовуваних в аналізі, чільне місце посідає табличний метод.

Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової інформації. Форму таблиць та їх майбутній зміст слід передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, відрізняється відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не лише основну, а й додаткову для порівняння інформацію (планові та середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення, відсотки що і було зроблено в 2 розділі курсової роботи.

Монографічним методом був вивчений досвід кращих підприємств, їх підрозділів, що досягли найкращих виробничих результатів. При цьому вивчались фактори , що сприяли досягненню цих показників (впровадження комплексної механізації, прогресивні технології обробітку грунту). Що дає змогу вивчати та аналізувати шляхи оптимізації ефективності використання земельних ресурсів.

Загальним для всіх наук є діалектний метод. Відповідно до цього методу , явища , фактори , процеси слід вивчати не ізольовано, а у зв'язку з іншими явищами і процесами. Вони залежать одне від одного , впливають одне на одне і перебувають в постійному русі та розвитку. [3,c.222]

Тобто для усестороннього дослідження теми , потрібно застосувати всі вищезазначені методи в комплексі , що дозволить більш повніше і глибше охарактеризувати , дослідити дану проблему, і на основі отриманих даних зробити певні висновки та запропонувати можливості вирішення даних проблем.

Розділ 2. Стан та ефективність використання
земельних ресурсів в СТОВ «Віта» Немирівського району

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

СТОВ «Віта» знаходиться в с. Нижча Кропивна Немирівського району Вінницької області. Село розміщене в 23 кілометрах від районного центру. Дане господарство знаходиться на відстані 6 км. від залізничної станції с. Семенки,що має широке коло сполучення , від цукрозаводу смт. Ситківці - 25 км., і Немирівського РТП - 25 км. Також господарство має вихід на трасу сполучення з Києвом.

Загальна земельна площа господарства 1311,17 га. Площа сільськогосподарських угідь - 1301 га, з них рілля становить - 1301, отже рівень розораності в господарстві сягає - 100 %. За даними рівнями показників видно, що в господарстві надзвичайно високий рівень використання земель,що є дещо негативним, оскільки виснажується грунт, а щоб цього уникнути необхідно вводити сівозміни, та вносити достатній рівень добрив. Разом з тим покращення результів діяльності можливо лише за використання елітних високопродуктивних культур та більш продуктивої сільськогосподарської техніки.

Землі господарства розміщені в правобережній лісостеповій зоні Південно-західної частини України. В географічному відношенні територія земель господарства входить в Велике Подільське плато. Сама територія господарства має сприятливу структуру, як у ґрунтовому складі так і рельєфному. У складі ґрунтів переважає чорнозем. Клімат території можна охарактеризувати як помірно-континентальний, що в загальному створює сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур.

Виробнича зона (поля по виробництву сільськогосподарських культур, двір МТФ, гараж, тік) розташована за селом. В селі знаходять тільки господарські двори з складськими приміщеннями та тракторна бригада.

Важливу роль для нормування та ефективного функціонування аграрного підприємства відіграє належний рівень забезпеченості його трудовими ресурсами, зокрема висококваліфікованими кадрами. Оскільки, трудові ресурси є основною складовою продуктивних сил, а їх праця - вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва. В СТОВ «Віта» чисельність працюючих складає 79 чоловік. Керівник господарства(колишній голова районної ради м. Немирова) та головні спеціалісти мають вищу економічну освіту, що забезпечує високі результати у галузі управління.

Розмір підприємства характеризують такі основні показники : площа земельних угідь та їх структура, обсяг виробництва та реалізації продукції, чисельність персоналу, затрати праці, затрати на основне виробництво, вартість основних фондів та оборотних засобів.

Для оцінки розміру підприємства використаємо показники наведені в додатку А.

З таблиці видно, що в господарстві спостерігається тенденція до збільшення вартості валової продукції, і в 2008 р. вона становить 5062,3 тис. грн., що на 1894,3 тис. грн. більше порівняно із 2006 р. Зміни в землекористуванні господарства за 2006-2008 рр. Полягають у зниженні площі сільськогосподарських угідь на 23 га. Середня чисельність працюючих в господарстві протягом років знизилась на 6 чоловік і в 2008 р. склала 79 осіб.

Спеціалізацію сільськогосподарського виробництва можна визначити на основі товарної продукції. Товарна продукція - це частина валової продукції , виготовленої сільськогосподарськими підприємствами для реалізації. Розраховується в натуральному виразі і грошовій оцінці. Враховує сільськогосподарські товари продані населенню, державі підприємством. Розглянемо зміну складу та структури товарної продукції та проаналізуємо в якому році господарство працювало краще. (додаток Б)

Аналізуючи дані додатку Б «Склад і структура товарної сільськогосподарської продукції СТОВ «Віта» за 2006-2008 роки» можна зробити висновки, що продукція зернових культур у 2008 році знизилась, її питома вага в структурі товарної продукції складає 38,54%, продукція ріпаку зросла у звітному році порівняно з базисним у 13 разів. Питома вага соняшника в структурі товарної продукції займає 5,36%.

Певну увагу приділяють і промислові продукції,окрім 2008р питома вага якої в структурі складає 3,9%.

Збільшилась продукція молочарства на 105%, що викликано збільшенням поголів'я продуктивних корів.

Реалізація продукції ВРХ в звітному році порівняно з базисним, зменшилась на 28,5%, значно зменшилась продукція свинарства - на 83,3%. Це зумовлене тим, що підприємство має нестійкі канали реалізації та дуже високою собівартістю скотарства і свинарства.

В структурі товарної продукції займають 0,3% продукція бджільництва.

Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 54,8%, а головними видами продукції є зернові культури , соняшник і ріпак.

Структуру товарної продукції розглянемо на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Структура товарної продукції СТОВ «Віта»

Далі розглянемо рівень спеціалізації господарства,для цього обрахуємо коефіцієнт спеціалізації ,для його розрахунку застосовують формулу:

де р- питома вага кожної галузі чи виду продукції в загальному обсязі товарної продукції господарства, %;

і - порядковий номер виду товарної продукції у ранжируваному ряді за їх питомої вагою, починаючи з найвищого.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - 0,20 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,60 мають господарства з поглибленою спеціалізацією.

Отже, зробимо висновок, що розрахований показник вказує на те, що СТОВ «Віта» має середній рівень спеціалізації.

Що ж до загального технологічного рівня виробництва, то тут слід зауважити, що усі міроприємства, передбачені технологічними процесами, проводяться вчасно, підприємство в достатній кількості забезпечене автотракторним парком, та складськими приміщеннями.

Формою здійснення на підприємстві функцій і ефективним механізмом саморегулювання і координації діяльності працівників є організаційна структура управління - склад та підпорядкованість органів управління. Базою для побудови організаційної структури управління є організаційна структура виробництва та функцій управління, яку можна розглянути в додатку Г. Організаційну структуру управління СТОВ «Віта» розглянемо на рис. 2.2.

Рисунок 2.2. Організаційна структура управління СТОВ «Віта».

Далі розглянемо показники забезпеченості трудовими та матеріальними ресурсами господарства та проведемо аналіз ефективності їх використання.

Для того, щоб краще розглянути економічну характеристику господарства, слід розглянути забезпеченість господарства основними фондами та ефективність їх використання.

Основні фонди - це грошове вираження основних засобів (їхня вартісна оцінка).

Таблиця 2.1 - Показники забезпеченості основними фондами і ефективність їх використання в СТОВ «Віта»

Показники	Роки	Відхилення
	2006	2007	2008	+, -	%
Вартість валової продукції,тис. грн.	1427,5	1432,9	1323,9	-103,6	-7,26
Виробничі фонди с.-г. призначення, тис. грн..	4822	4843	4314	-508	-10,54
Площа с.-г. угідь, га	1324,17	1324,17	1301	-23,17	-2
Середньорічна кількість робітників,чол.	85	78	79	-6	-7,06
Фондовіддача, грн.	0,30	0,30	0,31	0,01	3,66
Фондомісткість, грн.	3,38	3,38	3,26	-0,12	-3,53
Фондоозброєність, тис. грн.	56,73	62,09	54,61	-2,12	-3,74
Фондозабезпеченість, тис. грн.	3,64	3,66	3,26	-0,38	-10,54

Аналізуючи дані таблиці 2.1 «Показники забезпеченості основними фондами і ефективність їх використання в СТОВ «Віта» » ми бачимо, що фондовіддача в 2008 році відносно 2006 і 2007 року зросла на 0,01,. І становить 0,31 грн, що означає,що на 1 грн. основних фондів припадає 0,31 грн. вартості валової продукції. Фондомісткість в 2008 році відносно 2006 року знизилась на 0,12 і становить 3,26 грн.,що означає,що на 1 грн. валової продукції припадає 3,26 грн основних засобів.

Фондоозброєність у 2008 році порівняно з 2006 знизилась на 2,12 тис. грн. і становить 54,61 тис. грн. що означає,що на 1 працівника припадає 54,61 тис. грн.. вартості засобів праці. Зниження рівня фондоозброєності пов'язано зі зменшенням вартості основних засобів.

Фондозабезпеченість також в господарстві знизилась і в 2008 році порівняно з 2006 роком знизилась на 0,38 тис. грн. Причина в тому, що зменшується вартість фондів.

Таблиця 2.2 - Основні показники забезпечення та ефективності використання ресурсного потенціалу в СТОВ віта, 2006-2008 рр.

Показники	Роки	Відхилення 2008 до 2006р. (+,-)
	2006	2007	2008
Забезпеченість трудовими ресурсами (в розрахунку на 100 га с. - г. угідь), осіб	7	6	6	-
Продуктивність праці в розрахунку на:
-1 середньорічного працівника, тис. грн.	16,79	18,37	16,75	-0,04
- 1 люд. - год. затрат праці, грн.	9,65	9,43	8,38	-1,27
Трудомісткість виробництва зерна, люд-год/ц	1,30	1,64	1,71	0,41
Трудомісткість виробництва цукрового буряка, люд-год/ц	2,26	2,96	2,95	0,69
Трудомісткість виробництва приросту ВРХ, люд-год/ц	83,33	92,27	93	9,67
Трудомісткість виробництва молока, люд-год/ц	9,78	11	11,8	2,02

Аналізуючи окремі галузі господарювання на протязі 2006-2008 років можна помітити,що затрати праці на виробництво мають тенденцію до зростання. Так, в зерновій галузі затрати праці на виробництво 1 ц продукції зросли на 0,41 люд-год., при виробництві цукрового буряка - збільшилось на 0,69 люд-год., на виробництво приросту ВРХ зросли затрати на 9,67, а на виробництво 1 ц молока на 2,02 люд-год . При цьому продуктивність праці має тенденцію до зниження. Так в розрахунку на 1-го працівника знизилась на 0,04 тис.грн. , а на 1 люд-год - на 1,27 грн. Рівень економічної ефективності виробництва в господарстві в цілому розглянемо на прикладі показників таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Економічна ефективності виробництва продукції в СТОВ «Віта», за 2006-2008 рр.

Показники	Роки	Відхилення 2008 до 2006 р. (+,-)
	2006	2007	2008
Вироблено доходу (виручки) від реалізації продукції в розрахунку на:
- 100 га с.-г. угідь, тис. грн.	99,9	111,6	107,8	7,9
- 1 середньорічного працівника, тис. грн.	16,79	18,37	16,75	-0,04
- 1 люд.-год. затрат праці, грн.	9,65	9,43	8,38	-1,27
Отримано прибутку (+), збитку (-) від реалізації продукції в розрахунку на:
- 100 га с.-г. угідь , тис. грн.	10,8	-23,5	-3,09	-13,9
- 1 середньорічного працівника, грн.	1570	-3987	-518	-2088
- 1 люд.-год. затрат праці, грн.	0,9	-2,04	-0,25	-0,925
Рівень рентабельності , %	9,19	-17,3	-2,58	-11,77

Як бачимо з таблиці, показники господарювання СТОВ «Віта» свідчать про збитковість виробництва. Починаючи з 2007 року витрати почали перевищувати прибуток, це пов'язано з високою собівартістю продукції та низьким доходом. Найгірша ситуація була у 2007 році де рівень рентабельності становив -17,3 %, що означає, що на 1 гривню затрат ми втрачали 17 коп.

2.2 Склад, структура та ефективність використання сільськогосподарських угідь

Головний засіб виробництва в сільському господарстві - земля. Її основна властивість утворювати споживчу вартість. Її функціонування, як засобу і предмету праці - родючість.

Економічна оцінка використання земля враховує не тільки природні властивості, а також враховують рівень інтенсивності господарювання. Структура земельних угідь приведена в таблиці 2.4

Таблиця 2.4 - Структура земельних угідь СТОВ «Віта» за 2006-2008 рр.

Види угідь	Роки.	Відхилення 2008 до 2006, +,-
	2006	2007.	2008
	площа, га	в %до всього	площа, га	в %до всього	площа, га	в %до всього	площа, га	в % всього
Площа с/г угідь	1324,17	100	1324,17	100	1301	100	-23,17	x
з них :
рілля	1301,17	98,26	1301,17	98,26	1301	100	-0,17	0,73
Багаторічні насадження	23	1,74	23	1,74	-	0	-23	-100

Станом на 1 січня 2008 року у користуванні товариства знаходилось 1301 га. земельних угідь, з них всі 100 % займала рілля. Майже вся земля, що використовується в виробничому процесі господарства є орендованою. Земельні площі сільськогосподарського призначення в основному використовують для вирощування с.-г. культур.

Показники економічної ефективності використання с-г угідь СТОВ «Віта» у 2006-2008 рр. можна розглянути в додатку В.

За даними таблиці видно, що зі структури угідь та її площі за 3 роки вибуло 23 га. багаторічних насаджень . Помітна тенденція до зниження валового виробництва майже всіх основних культур окрім вівса (+21,8%), сої(+90%), соняшника(+5,1%) та ріпаку, який почали сіяти у 2007 році. При цьому помітне зниження урожайності по всіх культурах окрім сої, вона зросла на 50 %. Площа під зерно скоротилась на 6%, при цьому валовий збір на 39%. Площа під ріпаком з 2007р. зросла на 31% при цьому валовий збір збільшився на 52%. З вищенаведеного аналізу слід зазначити те що земельні ресурси не дають позитивних результатів, головним з яких є урожайність, яка по більшості культур за 3 роки має від'ємне значення на рівні в середньому 28 %. Найприбутковішою культурою в даному випадку є ріпак, проте ця культура призводить до сильного виснаження ґрунтів, внаслідок чого потребує більшої уваги ґрунт де вона засівається, насамперед проведення сівозмін. Для покращення результатів в цілому необхідно підвищити урожайність інших культур, що можливо за рахунок поліпшення якості ґрунтів (внесення добрив, введення сівозмін і т.п.), та введення нових більш продуктивних та менш вибагливих сортів рослин.

2.3 Формування орендних земельних відносин в СТОВ «Віта»

Оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Унаслідок реформування АПК району пройшов перерозподіл земельних ресурсів між землекористувачами. Збільшилась кількість сільськогосподарських угідь в господарствах населення. 1990 року в користуванні громадян перебувало 21% сільськогосподарських угідь, в тому числі 10,0% ріллі. У господарствах населення збільшилася кількість сільськогосподарських угідь до 58,9%, у тому числі ріллі до 48,0% коштом збільшення присадибних ділянок та виходу громадян із своїми земельними паями для ведення індивідуального господарства. Відповідно зменшилась кількість сільськогосподарських угідь в сільськогосподарських підприємствах з 79,0% до 41,1%, в тому числі ріллі з 90,0% до 52,0%.

Станом на 01.01.2004 року в господарствах населення перебувало 61,9 тис. га сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі 30,6 тис. га.

1990 року в АПК Немирівського району функціонувало 33 сільськогосподарські підприємства, в тому числі 29 колгоспів та 4 радгоспи. Від 1992 року пройшло роздрібнення сільськогосподарських підприємств.

1995 року їх нараховувалось 216, в тому числі 39 селянських спілок, 5 держгоспів та 172 фермерські господарства.

Після проведення реформи селянських спілок і держгоспів 1998 року утворилося 51 агроформування, в тому числі 35 приватних агрофірм, 16 товариств з обмеженою відповідальністю.

У результаті господарської діяльності збиткові господарства самоліквідувались і їх кількість зменшилась 2004 року до 161 фермерського господарства, 13 приватних агрофірм, 2 селянсько ермерських господарства, 7 приватних підприємств та 17 товариств з обмеженою відповідальністю, серед них і СТОВ «Віта» в с. Вища кропивна.

Засновниками (учасниками) сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Віта», що створилися на базі КСП, стали колишні члени цих підприємств у кількості 15 чоловік, земельні частки яких стали основою формування господарства, інші ж угіддя залучались на умовах оренди.

2008 року у СТОВ «Віта» орендодавцями землі було 865 власників земельних паїв, якими укладено договори оренди землі й нарахована орендна плата в сумі 165,6 тис. грн. Виплата орендної плати за 2008 рік - 100%. Виплата оренди може здійснюватись в натурі(шляхом видачі зерна) за бажанням орендодавця.

Площа орендованих угідь, яку використовують в господарстві складає 1301 га. , тобто вся площа с.-г. угідь.

Загалом орендні відносини в СТОВ «Віта» складаються успішно. Власники паїв,чиї земельні ділянки знаходяться в користуванні господарства цілком задоволені умовами оренди. При цьому кількість угідь розширюється, починаючи з 2008 року. На початку 2009 року було укладено договори оренди ще з 85 пайовиками, з залученням земельних ділянок у розмірі 178, 5 га.

Розділ 3. Удосконалення управління земельними ресурсами

3.1 Оптимізація орендних відносин із власниками земельних паїв

У процесі проведення земельної реформи та появи приватних землевласників на селі особливого значення набирає розвиток орендних відносин. У 2008р. укладено 5,6 млн. договорів на оренду земельних часток (паїв), в т.ч. 2,9 млн. - з селянами-пенсіонерами. Більшість нових господарств зацікавлені в оренді землі для створення великих життєздатних сільськогосподарських підприємств. Оренда землі є однією з передумов створення ефективного ринку земель, оскільки сприяє виявленню найбільш підприємливих і компетентних людей та концентрації в їх руках земельних угідь, які вони згодом зможуть викупити,щоб продовжити свою діяльність.

Для вдосконалення орендних відносин необхідне формування складових інфраструктури земельного ринку, а саме: створення при районних держадміністраціях консалтингових служб, які надаватимуть інформаційні послуги зацікавленим особам щодо попиту та пропозиції на оренду землі, поради щодо справедливої орендної плати; проведення земельних конкурсів за право оренди земельних ділянок; створення маркетингових фірм з обслуговування як ринку землі, так і відносин оренди; підготовка спеціалістів, які будуть розробляти рекомендації стосовно розміру орендної плати за земельні ділянки різної якості.

Приймаючи рішення щодо продажу своєї земельної частки, селянин буде робити вибір між різними способами розпорядження землею, переважно між передачею в оренду, продажем і обробкою землі власними силами. Низький рівень орендної плати (переважно на рівні 1,5%-2% від грошової оцінки землі) впливатиме на ціни земельного ринку у бік зниження, тому, щоб цього уникнути необхідно контролювати на даному етапі виплату гідної орендної плати.

Орендні відносини необхідно будувати на основі правової урегульованості права власності на землю і майно. Тільки так можливо запровадити оптимальні строки і умови оренди землі, щоб, з одного боку, не порушувати інтересів орендодавців, а з другого - не створювати перепон для капіталовкладень в підвищення родючості ґрунтів. Формування земельного ринку створить також умови для переходу до грошової форми розрахунків за оренду.

Але не всі земельні ділянки можуть бути подані державою у власність юридичним і фізичним особам. А щоб не позбавляти підприємця можливості користування земельними ділянками, які не передаються в оренду, доцільно було б ввести в практику інститут продажу права на оренду земельних ділянок і права користування чужими земельними ділянками. Але це можна досягнути, створивши унормований механізм продажу права на оренду земельних ділянок і права користування чужими земельними ділянками, узгодивши можливість грошових надходжень від орендної плати за земельні ділянки, вартості продажу речових прав на оренду землі та користування чужими земельними ділянками.

Разом з тим продаж права на оренду земельної ділянки та права користування чужими земельними ділянками може бути доцільним для місцевих органів виконавчої влади у випадку, якщо їм необхідно одержати значні разові надходження у місцеві бюджети. Отже, визначення порядку розрахунку вартості права оренди земельної ділянки або права користування чужою земельною ділянкою нині є актуальними і потребують законодавчого унормування.

Найвигіднішим для органів виконавчої влади є надання земельних ділянок в оренду, оскільки це дає можливість щорічно поповнювати місцеві бюджети за рахунок орендних платежів, а не мати разові грошові надходження за продаж земельних ділянок, права на оренду земельних ділянок і права користування чужими земельними ділянками.

Тому не слід поспішати державі зі зняттям мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Доцільніше було б спочатку розробити програму по довгостроковій оренді, що дасть змогу отримувати постійний дохід у вигляді орендної плати, це по-перше, по-друге дасть змогу врахувати певні негативні нюанси, пов'язані з землекористуванням нових власників, що потім буде враховуватись в побудові правового регулювання ринку землі.

Краще всього розвивати орендні відносини саме з вітчизняними товаровиробниками, можливо навіть із подальшим викупом цих ділянок. І крім цього держава повинна здійснювати підтримку аграрного сектору, оскільки це галузь, яка найбільше цього потребує. Тоді ми зможемо зміцнити наше сільське господарство і вийти на світовий ринок з конкурентоздатною продукцією.

На даний час поки ще не сформовано ринку землі, де б земля виступала як товар і с.-г. товаровиробники могли б придбати її як засіб виробництва, оренда є єдиним способом залучення земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності населення і т. п. до с-г виробництва.

3.2 Покращення якості земель

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.

З ґрунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля. Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.

Розрізняючи природну і штучну родючість щодо походження, практично неможливо відділити одне від другого, оскільки вони нерозривно взаємопов'язані. Тому в сільськогосподарському виробництві на окультурених ґрунтах природна і штучна родючість стає реальною, ефективною родючістю, основним показником якої є величина врожаю культивованих рослин.

Сучасний стан сільськогосподарської науки і техніки дає змогу активно впливати на родючість ґрунту і різко підвищувати її та створюються умови правильного використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

Наприклад, буроземи і сіроземи пустинь, відносно багаті на поживні елементи, малородючі у природному стані через нестачу води. Застосовуючи зрошення, правильний обробіток і хімічні засоби боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами, добираючи культури та їхні сорти, на цих ґрунтах можна виростити високі врожаї.

Родючість ґрунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості це поліпшення сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Просте - це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне - це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Це широко розповсюджене як у світі, так і у нашій країні, явище має негативні наслідки в природному й соціально-економічному відношеннях. Зниження родючості ґрунту відбувається за рахунок трьох основних процесів. Перший - антропогенна деградація (ерозія, викликана людиною, вторинне засолення, вторинне заболочення). Другий - виснаження ґрунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин тощо). Третій - стомлення ґрунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликаних неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо).

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, що може забезпечити окультурювання ґрунтів.

Окультурювання ґрунтів - систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних властивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто формування ґрунтів із більш високим рівнем ефективної й потенційної родючості.

Проте, не можна забувати, що окультурювання ґрунту має бути науково обґрунтованим із використанням екологічного підходу. Ще В.В.Докучаєв (1883), порівнюючи ґрунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов'язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого ґрунту.

Основними заходами по покращенню ріллі як основного с\г угіддя являється зрошування ,осушення ,гіпсування вапнування збирання каменів.

Рілля більше ніж інші угіддя піддається ерозії тому розробка комплексу заходів по боротьбі з ерозією - пріоритетне завдання сучасного землевпорядкування. Суть її рішення полягає в правильному співвідношенні, погодженому застосуванні і розміщенні по території комплексу різних протиерозійних заходів.

Як видно в багатьох випадках приходиться трансформувати деякі площі орних і інших продуктивно-використовуваних земель в угіддя, з яких ніякої продукції не отримують (меліоративні канали, захисні лісові насадження, дороги, скотопрогони). Тому тут необхідно обмежуватись виділенням для них мінімально необхідної площі і якщо надається можливість, то компенсувати вимушене зменшення цінних орних земель освоєнням в ріллю малопродуктивних угідь.

Досить важливе значення має розробка заходів по покращенню кормових угідь Покращення пасовищ і сінокосів і введення раціональної системи їх використання стає в сучасних умовах необхідністю. Заходи по покращенню кормових угідь різні і залежать від ґрунтово- кліматичних умов і господарського стану сінокосів і пасовищ .

Розрізняють два види покращення кормових угідь: корінне і поверхневе.

Корінне покращення - це заміна малопродуктивного природного травостою лугових земель культурним, які складаються із суміші злакових і бобових трав розрахованих на багаторічне їх використання. З цією метою проводять розорювання або дискування з подальшою обробкою площі і залуженням її складними травосумішами багаторічних трав. Корінне покращення включає знищення дернини шляхом фрезерування ,дискування або розорювання і створення нового травостою (залуження ) .

В даний час ведуться роботи по створенню культурних пасовищ . Такі пасовища створюються на основі корінного покращення з підбором пасовищних травосумішей або ж з підсівом трав без знищення дернини

Поверхневе покращення слід проводити на тих площах сінокосів і пасовищ, які по умовах рельєфу, розміру і формі не придатні для корінного покращення або не потребують його, якщо мають хороший природний травостій, але запущені - заросли чагарником і мілколіссям.

Отже при сучасному стані використання земельних ресурсів України що не відповідає вимогам раціонального природокористування, коли порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень та розораність земель є найвищою в світі що призводить до зниження родючості ґрунтів виникає проблема підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми. І в даній ситуації для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства. Постає також проблема розробки комплексу заходів по боротьбі з ерозією. І не менш важливе значення має розробка заходів по покращенню кормових угідь, що в комплексі дасть можливість зменшити негативний вплив антропогенних чинників та покращити якість ґрунтів.

3.3 Шляхи удосконалення управління земельними ресурсами

В процесі формування ринкових умов господарювання було законодавчо закріплено різні форми власності. Зміна форм власності на землю призвела до появи великої кількості суб'єктів земельних відносин, фізичних та юридичних осіб з певними правами й обов'язками, що суттєво ускладнило процес управління земельними ресурсами. Загострилися старі проблеми екологічного характеру та з'явилися нові соціально-економічні проблеми, пов'язані з розвитком ерозійних процесів, зниженням природної родючості ґрунтів, зі спадом ефективності господарювання в сільськогосподарських підприємствах. Тому, особливої актуальності набуває розвиток системи управління земельними ресурсами, основним завданням якої є формування зацікавленості землекористувачів у раціональному використанні, охороні і відтворенні земельних ресурсів. Сучасне управління земельними ресурсами все більше вимагає застосовувати нові підходи та принципи до організації території землекористувань і володінь.