Коротко про історію власності на землю

Відносини земельної власності - основний елемент аграрних відносин, які є ширшими з а відносини у сільському господарстві.

Аграрні відносини складаються, з одного боку, між людьми і господарствами та державою - з другого з приводу привласнення засобів виробництва та використання доходів сільськогосподарських підприємств.

У всіх країнах світу земельні відносини пройшли тривалий шлях розвитку. Ще на останній стадії первісного ладу утворилося патріархальне домогосподарство як приватний власник засобів виробництва, включаючи і землю. За часів рабовласницького суспільства жадоба до багатства штовхає рабовласників до захоплення чужих земель та їх мешканців, яких вони перетворювали на рабів. Безперервне ведення війни і захоплення територій, з яких формувалися імперії, надавало особливого змісту матеріальному виробництву. Відбувається його мілітаризація, тобто війна як засіб постачання рабів включається у виробництво, а виробництво ведеться заради війни. Сільськогосподарське виробництво одержує нові стимули для подаль-шого розвитку. Утримання величезних армій вимагає виробництва значної кількості продовольства, фуражу і коней для кінноти. Домінуючою формою сільськогосподарського виробництва були великі рабовласницькі латифундії. Земля і раби перебували у приватній власності.

Ось як описує очевидець виробничий процес: «Впродовж польових робіт можна бачити 20 -- 30 плугів, які рухаються в ряд, і декілька сот людей, які скопують землю мотиками. Управляючий і наглядачі роблять вказівки, підганяють тих, хто втомився, карають лінивих. Можна сприйняти цю групу за військовий загін, яким командують офіцери. Дня не минає, щоб хто-небудь з працюючих не вмер, уражений малярією або голодом, або сонячним ударом. Сплять вони в жахливих сараях або просто неба, куди віль-но проникають нічний холод і вологі випари боліт».

Розвиваються товарно-грошові відносини: продаються земля, будівлі, раби, різні товари. Згодом, аби підвищити матеріальну зацікавленість рабів, рабовласники почали виділяти їм у користування землю й інвентар для ведення самостійного господарства з правом створення сім'ї. Натомість раби повинні були здійснювати натуральні грошові відробітки. Розшарування на багатих і бідних сягає таких масштабів, що велика кількість населення перетворюється в злидарів, у люмпенів, а все земельне багатство зосереджується в руках патриціїв, тобто аристократичної верхівки.

Феодальне господарство історично й логічно витікає з рабовласницького. Аристократи та їх васали віддавали землю в користування сервам (рільникам), які повинні були здійснювати відробітки. Колишні раби були тепер більш зацікавлені в ефективному веденні господарства. Аристократи та їх васали ставали згодом поміщиками, і їх називали дворянами, баронами, графами, як служителів королівського чи царського двору. В країнах Західної Європи феодалізм утверджувався досить швидко. Цьому сприяло впровадження приватної власності на землю. І селянин вже в XV ст. міг або виконувати панщину, або продавати землю і шукати заробітків у місті. В Східній Європі, на Русі та в азіатських країнах селян закріплювали на общинних землях указами і законами, позбавляючи їх можливості продати землю і стати, приміром, ремісником. У Росії кріпосне право існувало до другої половини XIX ст.

Капіталістичні відносини виникають у сільському господарстві різними шляхами. В Англії лорди виганяли селян «з їхніх земель, огороджували ці землі і надавали в оренду фермерам. У Німеччині (колишній Пруссії) і Російській імперії поміщицькі угіддя поступово перетворювалися на капіталістичні господарства. Земельні реформи в цих країнах ліквідували феодальну, кріпосницьку систему, сприяли виникненню великої кількості дрібних селянських господарств. Велика французька революція (1789 -- 1793 рр.) ліквідувала феодальне землеволодіння. Робоча сила стала вільною, утвердилося дрібноселянське фермерське господарство. В СІЛА взагалі не було феодальних відносин власності. Земля надавалась у приватну власність безкоштовно, внаслідок цього виник багатомільйонний клас землевласників-фермерів.

Виникнення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії тісно пов'язане з ім'ям ПА. Столипіна. Він очолив уряд в надії провести аграрну реформу: зруйнувати селянську общину, в якій селянин не був вільним навіть після ліквідації кріпосництва. Вийти з общини було занадто важко, а вона не стимулювала підвищення продуктивності праці. П_А. Столипін провів аграрну реформу швидко й масштабно. За кілька років близько чверті селянства вирвалося з общини і створило до 200 тис. чудових хутірських господарств. Для допомоги селянам було створено Селянський банк, який надав їм позики, які загалом становили 400 млн крб. Росія нарощувала експорт зернових. Але діяльність реформатора викликала невдоволення багатьох політиків і бідних селян, які існували в общині за рахунок зрівнялівки в розподілі. Почастішали пожежі на хуторах -тих, хто посмів виділитися. Столипін жорстко карав за такі злочини. Його життя постійно було під загрозою. Спочатку те-рористи підкинули бомбу в його дім: були тяжко поранені двоє його дітей і загинуло близько тридцяти невинних людей. Смерть від кулі вбивці наздогнала його в ложі Київського оперного театру у вересні 1911 р.

Капіталістичні відносини в сільському господарстві проіснували недовго. В 1917 р. відбулися буржуазна, а потім соціалістична революція, які поклали край приватній власності і ринковим відносинам. Й.В. Сталін почав реалізацію ленінського плану перебудови сільського господарства. В країні було розпочато примусову колективізацію. Земля перейшла в державну власність, і усіх селян загнали в радгоспи і колгоспи. Кращих хазяїв оголо-сили ворогами народу, багатьох розстріляли або вислали із сім'ями до Сибіру вмирати. За різними оцінками, під такі репре-сії потрапили близько 5 млн чоловік.

Ліквідація приватного селянського господарства підірвала сільськогосподарське виробництво і стала причиною страшного голодомору 1932 -- 1933 рр., коли померло тільки в Україні понад 7 млн чоловік. Селяни, що вижили, по суті були перетворені на кріпаків: їм не видавали паспортів, без яких неможливо було виїхати в місто (білети не продавали без паспортів) і тим більше влаштуватись десь на роботу. Вони були прикріплені до сіл, ра-йонів, де народилися, і змушені працювати безкоштовно (за трудодні). Тільки після смерті Сталіна селяни одержали паспорти і держава почала допомагати селу.

Отже, система землекористування, заснована на державній власності на всі засоби виробництва, включаючи землю, довела свою неефективність. Селянин, якого позбавили будь-якого економічного інтересу і власності на землю, як показав досвід соціалістичного будівництва, не в змозі про-годувати свою країну. СР-СР був змушений імпортувати зерно із СІЛА й Канади, експортуючи дедалі більші обсяги нафти й газу. Тому одним із головних напрямів економічних реформ і в Росії, і в Україні протягом 1991р., коли розпався СРСР, стало відродження приватної власності на землю. В Росії вже в квітні 1991 р. було прийнято Земельний кодекс, який відновлював право приватної власності на землю. В Україні справи йшли значно повільніше, спостерігався шалений опір з боку голів колгоспів, радгоспів і політиків правого крила прийняттю Земельного кодексу, який встановлював право приватної власності на землю. Він був прийнятий тільки в 2001 р., тобто через 10 років після здобуття Україною незалежності.

Форми господарювання і земельні відносини на сучасному етапі

Сільське господарство займає виняткове місце в житті будь-якого суспільства, бо саме тут виробляються продукти харчування, наявність яких є першою необхідною умовою життя людини. Сучасне сільське господарство ґрунтується на міжгалузевій виробничій кооперації, яка об'єднує сільське господарство із зв'язаними з ним галузями економіки, які, з одного боку, надають сільському господарству засоби виробництва, а з другого -- переробляють сільськогосподарську сировину і доводять готові продукти харчування до споживача. На основі такої взаємодії різних галузей виникає аграрно-промисловий комплекс (АПК).

АПК -- це багатогалузева підсистема, яка виражає взаємозв'язок сільського господарства та інших галузей з виробництва сільськогосподарсь-кої техніки, переробки сировини і доведення, готової продукції до споживача.

АПК включає три сфери:

I. Виробництво засобів виробництва для сільського господарства.

II. Власне сільське господарство.

III. Переробка і реалізація готової продукції.

Найбільш могутній АПК створено у СПІА, кінцева продукція якого становить 12 % від ВНП, тоді як частка продукції власне сільського господарства у ВНП -- лише 1,5 %.

Індустріалізація сільського господарства приводить до скорочення кількості зайнятих у ньому, збільшення частки міського населення, переходу функцій з приготування їжі із домогосподарства у сферу громадського харчування на промисловій основі.

У країнах Західної Європи, на відміну від СІЛА, формування АПК відбувається не тільки у межах національної економіки, але і на основі міжнародних зв'язків. Це зумовлено тим, що країни

Західної Європи не забезпечують себе ані сільськогосподарською сировиною, ані необхідними засобами виробництва. Тому вони кооперуються. Найбільші західноєвропейські харчові корпорації взагалі здійснюють свою діяльність за межами національних кордонів, як наприклад швейцарський концерн «Кейс і К⁰».

Які ж тенденції і форми організації виробництва переважають сьогодні в агробізнесі?

Для І і III сфер АПК Характерним є поступове посилення концентрації і централізації господарської діяльності на великих фірмах. Так, нині дві найбільші корпорації США «Джон Дір» та «Кейс і К°» контролюють 80 % усіх поставок тракторів і комбайнів у країні. Із 12 тис. харчових компаній на частку 200 корпорацій (1,7 % від загальної кількості) припадає понад 60 % готової продукції. Близько 70 % усієї роздрібної торгівлі продовольством зосереджено на великих фірмах, які володіють мережею від 10 до 50 магазинів.

Тобто основною організаційною формою агробізнесу є провідні фірми, які являють собою науково-виробничі об'єднання, що налічують від 10 до 100 тис. працівників і реалізують продукцію на суму від 5 до 20 млрд доларів. За формою власності тут переважають акціонерні компанії.

У II сфері, тобто у власне сільському господарстві, організаційні форми різняться деякою специфікою, що зумовлено особливостями цієї галузі:

сезонний характер виробництва, що зумовлює невідповідність виробництва і споживання в різні пори року;

виробництво деяких продуктів дуже розпилене, і його концентрація не завжди ефективна;

3) повністю залежить від природно-кліматичних умов тощо Переважають у сільському господарстві такі фермерські господарства:

· індивідуальні сімейні ферми,

· сімейно-групові ферми,

· сімейні корпорації (акціонерна власність) (рис. 1).

Фермерські господарства є відносно невеликими господарськими Одиницями, які ведуть виробництво на основі сімейного капіталу, використання кредиту, частково найманої праці. Найбільші ферми в сільськогосподарському виробництві, які представлені акціонерними компаніями, все ж у сотні разів менші за компанії І (виробництво засобів виробництва) і III (переробка і доведення до споживача) сфер АПК. Рис.1. Структура організаційних форм у сільському господарстві США

Нині на одну ферму в США припадає в середньому 180 га землі, а обсяг реалізації становить 66 тис. дол. Індивідуальні сімейні ферми ведуть господарство власними силами, без найма-ної праці, на них припадає до 9 % виробленої в країні продукції. Сімейно-групові ферми мають обсяг річної реалізації понад 100 тис. дол., дають понад 70 % продукції, використовують найману працю. Решта (21 % від обсягу реалізованої продукції) припадає на великі акціонерні товариства.

Для того щоб вижити в конкурентній боротьбі з великими господарствами, дрібні фермери об'єднуються в кооперативи. Фермери ведуть господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговування, постачання потрібних їм матеріальних ресурсів, техніки, займаються зберіганням і реалізацією продукції. В США наприкінці 90-х років XX ст. налічувалося понад 5 тис. кооперативів, які переробляли й реа-лізовували близько ЗО % продукції. У Швеції існує понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами кооперативів.

Кооперативна форма власності поширена в більшості країн світу. Тепер у світі діє до 1 млн кооперативів більш як 120 видів, які об'єднують 600 млн осіб. Перші кооперативи виникли в Данії і Швеції в 1880 - 1885 рр., вони займались збутом і переробкою сіль-госппродукції. У Нідерландах і Франції перші кооперативи займалися купівлею добрив і засобів пращ. Через 100 років у 12 країнах Західної Європи на частку кооперативів припадало 60 % збуту сільгосппродукції. У Японії нині вони реалізують понад 90 % про-дукції аграрного сектора, в Нідерландах 60-65 %, в Німеччині, Франції, Іспанії 50 - 52%, у США, Великій Британії, Італії, Бельгії-- 30 %. Міжнародна організація «Міжнародний кооперативний альянс» об'єднує сьогодні 370 млн кооператорів світу.

Хоча домінуючою тенденцією в структурі організаційних форм агробізнесу є поступове збільшення мінімальних масштабів виробництва на одній фермі, що приводить до скорочення загальної кількості ферм, однак сімейні ферми лишаються провідною формою, бо суспільство в них зацікавлене. Чому? Тому що спілки споживачів стурбовані індустріалізацією сільського господарства, тим, що його монополізація може призвести до подорожчання продовольства, звуження його асортименту і погіршення якості.

Так, у країнах Європейської Співдружності заборонено застосування гормонів росту в тваринництві. Прийнято закони, які обмежують використання хімічних речовин у виробництві продовольства. Вже 20 років діє Міжнародна федерація органічного землеробства, яка об'єднує понад 80 тис. фермерів із ЗО країн. Так зване альтернативне землеробство, яке випус-кає екологічно чисту продукцію, відкриває нові перспективи для виживання та існування сімейного селянського господарства. Ця тенденція характерна для сільського господарства на початку XXI ст.

А 100 років тому більшість учених вважали, що на зміну дрібному селянському господарству прийдуть великі механізовані підприємства, схожі на промислові. Російський учений Олександр Чаянов, чиє ім'я відоме вже давно світовій науці, довів, що сімейне селянське господарство життєздатне і в умовах промислової та науково-технічної революції. Він стверджував, що за рахунок створення кооперативів, які централізують використання техніки, збут, переробку та ін., сімейні господарства у змозі ефективно працювати за таких умов. Так і сталося.

Характеристика аграрних відносин лишається неповною без аналізу ролі держави у функціонуванні АПК. Принциповою відмінністю АПК в розвинених країнах і постсоціалістичних, на-самперед таких як Україна і Росія, є те, що в перших має стримуватися сільськогосподарське виробництво, а в других існує криза недовиробництва продовольства.

Надлишок продукції -- страшне лихо для фермерів, бо призводить до падіння цін і масових банкрутств. Тому більшість країн запровадили державне регулювання сільського господарства, яке дає змогу стримувати темпи зростання виробництва і допомагає фермерам у збуті залишків продукції. Так, країни ЄС щорічно встановлюють фермерам квоти на виробництво певних видів продукції. Крім того, держава сплачує їм премії за неви-рощений урожай, скуповує надлишки сільськогосподарської продукції за нормальними цінами.

Чому саме державне регулювання спрямоване на стримування, а не на стимулювання виробництва продукції? Тому що вільна людина на власній землі за умови захисту державою права приватної власності зацікавлена у результатах своєї праці і творить чудеса. Вся історія світового сільського господарства на всіх континентах підтвердила правоту висновків Олександра Чаянова про життєздатність сімейних сільських господарств.

Черга за Україною, яка володіє 30 % світових чорноземів.

Ціна землі

Для того щоб залучити землю у виробництво, її треба або купити, або орендувати. Орендар сплачує орендну плату власникові землі за право користування нею. У разі купівлі відбувається перехід права власності на землю і першочерговим питанням постає ціна.

Ціна землі - це капіталізована рента, тобто сума, яка може бути покладена на банківський рахунок, з якого власник отримуватиме відсоток у розмірі колишньої ренти.\

Р₃ = (R/Б)х100%

де Р₃ -- ціна землі; Е -- рента; Б -- відсоток, який банк сплачує вкладникові.

Приклад. Річна рента з ділянки землі становить 100 тис. дол., а бан-ківський відсоток у швейцарському банку -- 5 % річних. Скільки коштує ділянка землі?

Р3 = (100 тис. / 5 %) * 100 % = 20 млн дол.

Ця ціна може бути виправданою, якщо попит на цю ділянку землі відповідає пропозиції. |

Отже, ціна на землю як на особливий засіб праці і благо коливається під впливом попиту і пропозиції. Пропозиція землі на ринку через її обмеженість у природі має низьку еластичність або є зовсім нееластичною. Тобто крива пропозиції зображена вертикальною прямою, що паралельна осі ординат. Попит на землю залежить від багатьох факторів, а саме:

· попиту і пропозиції продуктів землеробства;

· відмінності ґрунтів за їх природною і економічною родючістю, місця розташування;

· альтернативи промислового використання;

· рівня доходності земель;

· динаміки позичкового відсотка та ін.

Таким чином, крива политу зміщується вправо або вліво залежно від динаміки попиту (рис. 2).

В усьому світі спостерігається тенденція зростання ціна на землю.

Рис. 2. Криві попиту і пропозиції на землю