Правовий режим земель та охорона навколишнього середовища в сільському господарстві

2

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з аграрного права

Тема: «Правовий режим земель та охорона навколишнього середовища в сільському господарстві»

План

Введення

1. Правовий режим земель сільськогосподарських товаровиробників

2. Правові засади ефективного природокористування у сільськогосподарському виробництві

3. Охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Закінчення

Список використаних джерел

Введення

Класифікація земель проводиться за їх основним цільовим призначенням, залежно від того, для якої мети відведені землі. В ст. 22 Земельного кодексу України зазначається, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення - найбільш важлива і значна частина єдиного земельного фонду. Це землі, які надані для виробництва сільськогосподарської продукції; здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, для розміщення відповідної виробничої інфраструктури.

З економічної точки зору землі сільськогосподарського призначення відрізняються від інших земель тим, що вони самі є засобом виробництва, виробничим потенціалом.

Органiзацiйне-правове забезпечення ефективного використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві - це сукупність органiзацiйно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, екологічно безпечне використання земель та інших природних ресурсів, їх постійне відтворення i захист від погіршення якості в процесі сільськогосподарського виробництва.

1. Правовий режим земель сільськогосподарських товаровиробників

Землі сільськогосподарського призначення розподіляються на сільсьгосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища, перелоги, землі, зайняті багаторічними насадженнями, а також на землі, які до них не належать, а саме: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо. Згідно з правовим режимом земель сільськогосподарського призначення припускається використання тільки поверхні цих земель для вирощування сільськогосподарських культур, овочів, розведення садів, розвитку тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, під пасовища, сіножаті та в інших цілях, а також для будівництва різного роду житлових, адміністративних та господарських споруд, пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва або переробкою сільськогосподарської продукції.

До земель сільськогосподарського призначення належать землі, які використовуються:

1) громадянами для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

2) сільськогосподарськими підприємствами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

3) сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічними училищами та загальноосвітніми школами -- для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

4) сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та установами, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян -- для ведення підсобного сільського господарства.

Певну кількість земель сільськогосподарського призначення мають релігійні організації та об'єднання, які також провадять підсобне сільське господарство.

Отже, землі сільськогосподарського призначення можуть бути надані для сільськогосподарського виробництва і тим юридичним особам, для яких ведення сільського господарства не є основним видом діяльності.

З метою товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки надаються сільськогосподарським підприємствам (юридичним особам): фермерським господарствам, приватним (приватно-орендним) підприємствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам, господарським товариствам, державним сільськогосподарським підприємствам. Зазначені суб'єкти здійснюють товарне виробництво з метою реалізації продукції та одержання прибутку.

Основну площу земель сільськогосподарського призначення займають підприємства та організації, які безпосередньо провадять сільськогосподарське виробництво-- сільськогосподарські товаровиробники. Згідно зі ст.1 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію”, сільськогосподарським товаровиробником є фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, валовий доход якої вії операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, ко­ристуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50% загальної суми валового доходу.

У сільському господарстві найпоширенішими є: сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні сільськогосподарські підприємства.

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційно-правових форм суб'єкті й сільськогосподарського виробництва визначаються законодавством України. Підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства.

Громадяни можуть займатися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції шляхом ведення особистого селянського і фермерською господарств. Селянське господарство не має статусу юридичної особи, а товарне виробництво сільськогосппродукції розглядається як підприємницька діяльність і обкладається прибутковим податком. Тому громадянин -- власник земельної ділянки, який має намір займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, -- повинен зареєструватися як підприємець.

На відміну від особистого селянського господарства, яке не має статусу юридичної особи, фермерське господарство має такий статус. Сьогодні, згідно зі ст. 31 Земельного кодексу, до земель фермерського господарства належать земельні ділянки, які с власністю фермерського господарства як юридичної особи, а також громадян -- членів фермерського господарства на праві приватної власності. Фермерське господарство може орендувати земельні ділянки. Зазначається, що у власності громадянина-фермера можуть бути тільки сільськогосподарські угіддя, на яких немає виробничих будівель чи споруд (такі будівлі та споруди разом з ділянкою, на якому вони розташовані становлять єдиний об'єкт нерухомості й мають перебувати на балансі фермерського господарства як юридичної особи).

Ще однією особливістю правового режиму земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є те, що звернення стягнення на них допускається тільки тоді, коли у їх власників відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення (ч. 2 ст. 139 Земельного кодексу України).

Набуваючи права власності на земельну ділянку, громадянин водночас набуває комплексу земельних прав та обов'язків, що становить зміст його права власності.

Правомочності земельного власника вичерпно зафіксовані в ст. 90 Земельного кодексу. Вони включають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; право власності на посіви, насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди. Як видно зі змісту зазначених правомочностей, більшість із них безпосередньо стосуються власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Виходячи з особливостей тих функцій, які виконують суб'єкти сільськогосподарського виробництва, останні можуть бути поділені па такі групи:

-- засновані на різних формах власності сільськогосподарські формування, головною метою діяльності яких с виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини;

-- підприємці, чия діяльність заснована на різних формах власності й організаційно-правових формах господарювання і чия правосуб'єктність та статутна діяльність спрямована на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств-товаровиробників;

-- установи, чия правосуб'єктність і статутна діяльність спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності аграрних товаровиробників.

2. Правові засади ефективного природокористування у сільськогосподарському виробництві

У системі органiзацiйно-правового забезпечення раціонального використання земель та інших природних ресурсів чільне місце посідають норми законодавства про екологічну, в тому числі радiацiйну безпеку. Так, Закон "Про правовий режим територiї, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. визначає категорії зон радіоактивного забруднення, радiацiйно небезпечних i радіоактивне забруднених земель. Зокрема, до радiацiйне небезпечних відносяться Землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сiльсько-господарської та іншої продукції, продуктів харчування, які вiдповiдали б державним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або використання яких недоцільно за іншими екологічними умовами. Такі Землі підлягають виключенню з сільськогосподарського обігу. До них належать ділянки, що включають зону відчуження та зону безумовного відселення.

Важливе значення для забезпечення ефективного i безпечного використання земель та інших природних ресурсів має Закон "Про пестициди i агрохiмiкати" від 2 березня 1995 р., Закон "Про карантин рослин" від 30 червня 1993 р., iншi акти спеціального законодавства. Зокрема, у захищеному грунтi, на землях водного фонду, водоохоронних зонах, інших територіях, які підлягають особливій охороні, забороняється застосування пестицидів, а в окремих випадках їх застосування можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної i екологічної експертизи за дозволом Укрдержхiмкомiсiї.

У рази застосування пестицидів i агрохiмiкатiв вiдповiднi власники земель i землекористувачі мають здійснювати заходи вiдповiдно до регламентів, встановлених для певної грунтово-клiматичної зони, з урахуванням попереднього агрохiмiчного обстеження грунтiв, даних агрохiмiчного паспорта земель, стану посiвiв, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкiдникiв i хвороб.

Розповсюдження шкiдникiв, збудникiв хвороб рослин та інших карантинних об*єктiв можуть створити умови для запровадження карантинного режиму з обмеженням використання природних ресурсiв. Так, зокрема сiльськогосподарська речовина для виготовлення продуктiв дитячого i дiєтичного харчування може вироблятися у спеціальних сировинних зонах, правовий режим яких визначається Кабінетом МiнiстрiвУкраїни.

Складовою органiзацiйно-правового механізму забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві є управління, тобто цілеспрямована дiяльнiсть уповноважених органів, направлена на забезпечення додержання всіма підприємствами, органiзацiями, установами, іншими юридичними особами i громадянами агропромислового комплексу. приписів i вимог чинного законодавства по ефективному використанню земель, інших природних ресурсів, вжиття необхідних заходів щодо попередження, припинення встановлення правопорушень у цій сфері, відновлення порушених прав та законних iнтересiв власників i користувачів земель та інших природних ресурсів.

Управління природокористуванням у сільському господарстві передбачає досягнення ефективного, збалансованого, науково обґрунтованого, комплексного i цільового використання земель та інших природних ресурсів, стимулювання відтворення цих ресурсів, захисту агроландшафтiв, як складних природних (природноантропогенних) утворень (екосистем), гарантування сприятливої екологічної обстановки i безпеки в процесі ведення сільського господарства.

Цьому сприятиме координація сільськогосподарської дiяльностi суб'єктів агропромислового комплексу по ефективному використанню i відтворенню природних ресурсів з боку органів загального управління: органiзацiя комплексного прогнозування в цій сфері, облік i ведення земельного та інших природноресурсових кадастрів, збалансований розподіл та перерозподіл природних ресурсів між суб'єктами сiльсько-господарського природовикористання, органiзацiя землевпорядних та інших територiально-планувальних робіт, екологічної та землевпорядної експертизи щодо обґрунтувань передачі у власність та надання у використання природних ресурсів, проведення екологічного контролю, стандартизації i нормування, встановлення лiмiтiв використання природних ресурсів, систематичне інформування населення та органів держави про можливі зміни внаслiдок здійснення сільськогосподарської дiяльностi, моніторингу i вирішення спорів у галузі природовикористання.

Статтею 23 Земельного кодексу України закріплений принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, який полягає у тому, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

У системі органiзацiйно-правового механізму забезпечення ефективного природокористування в сільському господарстві широкого застосування набувають заходи стимулювання, зокрема, економiчнi важелі. Йдеться про нормативи сплати i розміри платежів за використання земель та інших природних ресурсів, погіршення якості цих ресурсів, викиди скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище. Економiчнi заходи застосовуються при встановленні лiмiтiв використання природних ресурсів, наданні можливості отримання останніх під заставу, наданні пільг при оподаткуванні сільськогосподарським юридичним особам та громадянам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві, у разі реалiзацiї ними заходів щодо раціонального природокористування, надання на пільгових умовах короткострокових i довгострокових позичок для реалiзацiї заходів з метою відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про використання природних ресурсів, а також застосовуються iншi економiчно-правовi заходи.

Використання земель та інших природних ресурсів повинно мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер i передбачати збереження грунтiв, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний i тваринний світ, геологiчнi породи, водні джерела та iншi компоненти навколишнього середовища. Зокрема, землевласники i землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язанi здійснювати раціональну органiзацiю території, збереження i пiдвищення родючості грунтiв, захист земель від водної i вітрової ерозії, селю, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хiмiчними i радіоактивними речовинами, захищати Землі від інших процесів руйнування; а також орендарі землi мають не допускати заростання сільськогосподарських угідь чагарником i дрiбнолiссям, попереджувати погіршення культурно-технiчного стану земель.

У разі необхiдностi на власників i землекористувачів покладається вжиття заходів щодо рекультивації порушених земель, підвищення їх родючості та інших корисних властивостей Землі, зняття, використання i збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель, тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтiв.

Використовуючи води для сільськогосподарських потреб, водокористувачі зобовязанi економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення та поліпшення, дотримуватися умов цільового водокористування, встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та лiмiтiв забору води, здійснювати заходи щодо запобігання їх забрудненню стічними (дощовими, сніговими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів та заподіяння шкоди водогосподарським об'єктам, утримувати в належному стані прибережні захисні смуги та смуги відведення, береговi смуги водних шляхів, очисні й водогосподарські споруди i технiчнi пристрої.

Поряд з цим вони мають здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності спеціального дозволу (лiцензiї), проводити комплекс заходів щодо охорони, відновлення вод, своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокористування, виконувати iншi вимоги щодо використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Користування корисними копалинами суб'єктами сільськогосподарського виробництва повинно здійснюватися з забезпеченням цільового, раціонального та комплексного використання надр, безпеки для працюючих та населення, охорони навколишнього природного середовища, приведення порушених земельних ділянок у придатний для подальшого використання стан тощо.

З урахуванням специфіки земель сільськогосподарського призначення закон установлює такі основні обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо використання сільськогосподарських угідь:

а) забезпечення оптимального водного режиму фунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати за хист земель під підтоплення, заболочування, висушування; мають право в установленому порядку провадити зрошувальні й осушу вальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливу воли, засолення й заболочування земель, створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової вологи. Наприклад, використання земель затоплення в сільськогосподарському виробництві здійснюється відповідно до проектів землевпорядження, розроблених у визначеному законодавством порядку з урахуванням можливої причини затоплення (повінь, паводок), типу річки (чи окремих її ділянок) по нахилу дна й частоті можливого затоплення;

б) забезпечення належного сольового режиму ґрунтів, для чого необхідно здійснювати захист земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, зобов'язана боротися з підвищеною кислотністю ґрунтів, здійснюючи вапнування й Інші землеробські заходи;

в) забезпечення такого живильного режиму ґрунтів, за якого родючість не тільки не зменшувалася б, незважаючи на винесення живильних речовин із врожаєм, а збільшувалася б. Підвищення родючості ґрунтів є одним із головних обов'язків кожного власника га землекористувача, який стимулюється держаною;

г) забезпечення належного культури о-технічного стану ґрунтів, ведення боротьби Із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур'янистою рослинністю, для чого кожен землекористувач наділений правами провадити у встановленому порядку культурно-технічні роботи па своїй ділянці;

д) забезпечення належної екологічної обстановки на земельній ділянці, не допускаючи її погіршення.

3. Охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Сільськогосподарське підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження i компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище, здоров*я людей. Фінансування таких заходів робиться за рахунок власних коштів від продажу його майна або ж за рахунок бюджету вiдповiдної місцевої ради або держави. В той же час такс підприємство несе вiдповiдальнiсть за додержання вимог i норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лiсiв, інших природних ресурсів, відшкодовує збитки, спричинені в результаті його дiяльностi.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, які працюють у сільському господарстві, на участь у розробці та здiйсненнi заходів щодо раціонального i комплексного використання природних ресурсів, здійснення громадянами та юридичними особами агропромислового комплексу спеціального, а у випадках, передбачених законом, i загального природокористування, гарантії їх реалiзацiї, закріплює компетенцію рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природокористування, функції управління в цій сфері тощо. Законодавство регламентує використання природних ресурсів, їх поділ на ресурси республіканського i місцевого значення, додержання екологічних вимог при їх використанні у сільському господарстві, економне та ефективне природокористування, здійснення екологічної експертизи у разі надання ресурсів у користування, проведення контролю за їх використанням та визначає види вiдповiдальностi за порушення вимог природокористування у сільському господарстві.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Закінчення

Отже, правовий режим земель нерозривно пов'язаний з повноваженнями їх власників, зумовлює їх і залежить від характеру сільськогосподарського виробництва, яке здійснюється власником. Усі повноваження власників землі та землекористувачів спрямовані не тільки на забезпечення їхніх інтересів і потреб, але й більшою мірою на підтримання і додержання правового режиму земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в їхньому веденні.

Використання земель та інших природних ресурсів повинно мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер i передбачати збереження грунтiв, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний i тваринний світ, геологiчнi породи, водні джерела та iншi компоненти навколишнього середовища.

Юридичною базою правового забезпечення такого ощадливого використання земель i природних ресурсів є чинне законодавство.

Стимулюючим чинником ефективного використання земель та інших природних ресурсів у механiзмi органiзацiйно-правового забезпечення є юридична вiдповiдальнiсть за земельні та iншi правопорушення у цій сфері.

Список використаних джерел

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію ”

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища"

Земельний кодекс України

Аграрне право України / За редакцією В.З. Янчука - 2-е видання,

перероблене та доповнене. - К.: Юрiнком Інтер, 2000

Запорожец А.М. Аграрное право. -- Харьков: Фирма «Кон-сум», 1997. -- 109 с.