Українські породи бджіл

РЕФЕРАТ

на тему: «Українські породи бджіл»

Зміст

1. Карпатська порода

2. Поліська порода

3. Українська степова

Використана література

1. Карпатська порода

В Україні з вітчизняних порід бджіл найбільш вивченою і розповсюдженою є карпатська порода. Карпатські бджоли були відібрані на пасіках міжгірних улоговин Українських Карпат, де вологий і прохолодний клімат, бідний і переривчастий медозбір сприяли формуванню бджіл, які можуть існувати, використовуючи мінімальні можливості кормової бази, мобілізуючи усі резерви родини для збору кормів.

На цінні властивості сірої (чистопородної) карпатської бджоли Закарпаття (Підкарпатської Русі) зверталася увага ще в 20-ті роки. Однак всебічні дослідження морфологічних і господарськи корисних ознак карпатських бджіл як у місцях їх споконвічного мешкання, так і в місцях їх використання у різних кліматичних зонах колишнього Радянського Союзу почали проводитися лише з другої половини 60-х років професором Г. А. Аветисяном та його численними учнями. Основні роботи по селекції і репродукції карпатських бджіл виконувались на пасіках Закарпаття.

З початку 90-х років основними продовжувачами робіт по вдосконаленню племінних якостей карпатських бджіл і організації системи їх охорони стали відділ селекції і репродукції карпатських бджіл (м. Мукачеве Закарпатської області) Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН та Чернівецький опорний пункт Полтавського філіалу інституту. Основні зусилля науковців спрямовані на виділення чистопородних карпатських бджолородин у різних екологічних нішах з метою їх збереження і вдосконалення.

Природний ареал поширення карпатських бджіл -- це гірські і передгірні райони Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької областей, де на окремих пасіках ще зберігаються чистопородні родини. Тому ці області оголошені зоною чистопородного розведення карпатських бджіл. Проте лише масив бджолородин Закарпатської області можна вважати чистопородним.

В утвердження карпатських бджіл як самостійної породи найвагоміший внесок зробили: професор Г. Аветисян, доцент В. Губін, кандидати с.-г. наук В. Гайдар, І. Давиденко, В. Іванова, В. Іонова, В. Морозов, В. Пилипенко, В. Хижа та ін.

Протягом 30-річного періоду вдосконалення карпатських бджіл застосовувалася методика аналітичної селекції бджіл (Г. Аветисян, 1965), а останніми роками -- методика селекції бджіл у напівзакритій мікропопуляції (В. Гайдар, О. Гінзбург, 1993). В результаті одержано ряд ліній, з яких найбільш масово і протягом тривалого часу репродукувалися 77, 198, 62, Буковинська, а останнім часом -- Вучківський і Колочавський типи.

Чистопородні карпатські робочі бджоли мають: сірий колір тіла із сріблястим опушенням тергітів; досить довгий хоботок -- 6,3--6,7 мм, який дає змогу брати нектар з квітів червоної конюшини й ефективно їх запилювати; ширину третього тергіта -- 4,8 мм; довжину крила -- 9,3--9,6 мм; кубітальний індекс -- 2,3--2,6; дискоїдальне зміщення -- не менше 80% позитивних випадків і не більше 5% негативних; вигнуту у 100% випадків форму задньої межі воскового дзеркальця 5-го стерніта; вагу при народженні 110 мг. Печатка меду переважно "суха".

Матки карпатських бджіл у період інтенсивної яйцекладки відкладають у середньому за добу 1500--3600 яєць і мають масу 230--360 мг. їх колір світло-каштановий, темно-каштановий і навіть чорний.

Карпатські чистопородні трутні відзначаються коричневим, рідше -- сірим опушенням спинного щитка грудей.

Відселекціонованим карпатським бджолам властиві такі особливості: миролюбність, мала рійливість, відносно висока зимостійкість і стійкість до захворювання нозематозом, відносно тривалий віковий період льотно-збиральної діяльності, широка флороміграція, здатність збирати нектар з низькою концентрацією цукрів, вилітати за кормом з малою кількістю цукру в медовому зобику, збереження родиною льотної діяльності при відборі матки, активна відбудова стільників навіть при слабкому весняному медозборі, інтенсивний розвиток бджолородин і здатність ефективно використовувати медозбір. Результати виробничого випробування карпатських бджіл відселекціонованих ліній у різних кліматичних умовах України, Білорусії, Росії, Узбекистану та інших держав показали, що їх медова продуктивність змінюється від 30 до 80 кг і є вищою порівняно з місцевими та завізними бджолами.

Про високу медову продуктивність карпатських бджіл свідчать такі дані. За повідомленням М. А. Маяцкова (1980 p.), в умовах Волгоградської області пакетні родини зібрали по 61,7 кг меду. За нашими даними, пасічник М. Бунь в 1987 р. в умовах Миколаївської області зібрав по 70 кг, такі ж медозбори протягом ряду років мав Г. Кулешов з м. Черкаси. Відомі медозбори по 100--150 кг на родину в умовах Луганської, Волгоградської, Омської, Кемеровської, Новосибірської та інших областей.

Висока медова продуктивність, а також сильна зимостійкість, виняткова миролюбність, мала рійливість та інші цінні ознаки карпатянок показали, що вони у нас є найкращою породою для пакетного бджільництва. Такий висновок підтверджується наростаючим попитом протягом останніх 20 років на пакети з карпатськими бджолами і особливо з пасік Закарпаття, на більшості яких бджоли найпомітніше наближаються до чистопородних.

Високу оцінку дістали відселекціоновані бджоли Вучківського типу в науковців Словаччини і Чехії при їх порівняльному випробуванні, а потім багаторічному використанні.

В результаті спільної цілеспрямованої праці вчених різних наукових закладів, спеціалістів ВО "Укрбджолопром" і пасічників відселекціоновано, випробувано і масово репродукується чимало цінних ліній і типів карпатських бджіл, що відкриває широку можливість підвищення продуктивності бджільництва держави завдяки планомірному використанню бджіл міжлінійних гібридів, родини яких виділяються підвищеною на 20 і більше відсотків продуктивністю, і заміни бджіл безсистемних помісей на чистопородних.

2. Поліська порода

Поліські бджоли належать до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей). Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов'янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов'язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів.

Поліським бджолам властиві характерні породовизначні ознаки. Вони переважають інші українські породи (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру, тому й маса особин, що народжуються, вища. За М. Ф. Шеметковим (1991 p.), робочі бджоли мають живу масу при виході із комірки 125,3 мг, матки -- 201,2 мг. У них більший розмір крил та воскових дзеркалець.

Забарвлення бджіл темно-сіре, без жовтизни. Довжина хоботка -- 5,9--6,3 мм, ширина третього тергіта -- 4,8--5,2 мм, кубітальний індекс -- 1,4--1,9, дискоїдальне зміщення негативне. Печатка меду біла ("суха"), стільники будують високоякісні, без воскових перемичок, гнізда прополісують слабо. Породною особливістю є підвищена агресивність. Вони різко збуджуються при огляді сім'ї і нападають на пасічника, збігають донизу, звисаючи на нижній планці вийнятого стільника, в той же час свої гнізда від бджіл-злодійок захищають слабо.

Природно-кліматичні умови середньої європейської частини зумовили високу зимостійкість і витривалість поліських бджіл, їх безоблітний період може становити 6--7 місяців. Породною особливістю, яку відзначають сучасні дослідники, є підвищена опірність до нозематозу та європейського гнильцю, а за падевим токсикозом вони залишають першість лише українським бджолам. Проте на початку століття ряд авторів вказували на спустошення пасік у селянських господарствах саме від гнильцю. Про це повідомляв, наприклад, вчитель Т. Нестерук (1911 р.) при описі стану бджільництва в Овруцькому повіті Волинської губернії.

Післязимовий розвиток бджолині сім'ї розпочинають пізніше від інших порід, однак він відбувається інтенсивно і закінчується до середини червня. Поліські бджоли дуже рійливі, та ця характеристика залежить від об'єму вулика, в просторих сучасних вони рояться менше. Підтримуючий медозбір стимулює нарощування розплоду, але ройовий стан знижує льотну активність, відбудову стільників, розвиток сім'ї. Вивести її з такого стану, застосовуючи сучасні протиройові заходи, неможливо. Це можна зробити лише тоді (І. Г. Багрій, В. Д. Броварський, 1995), коли вийде рій-первак і пасічник знищить усі маточники (крім одного), або із настанням інтенсивного медозбору (3--3,5 кг за добу).

Відмічають високу відтворювальну здатність бджолиних маток у період інтенсивного розвитку -- 1500--2000 і до 2500 яєць на добу, що досягає живої маси самої матки. Випадки тихої зміни і співіснування двох маток бувають виключно рідко.

Поліські бджоли цілеспрямовано використовують медозбір із характерних для зони Полісся рослин: гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав'я, малини, ожини, тобто для них характерна флороспеціалізація. Однак, оскільки в них короткий хоботок, вони погано відвідують червону конюшину, яка займає на Поліссі значні посівні площі. За умов квітування різних медоносів, а також при слабкому чи непостійному медозборі вони неактивні в його пошуку і значно поступаються за продуктивністю іншим породам.

Медова продуктивність сім'ї поліських бджіл досягає 70 кг.

Вивчення біологічних та господарськи корисних ознак поліських бджіл України, їх випробування порівняно з іншими породами проводилось колишньою Українською дослідною станцією бджільництва в 1964--1972 pp. (А. І. Іванченко, В. І. Чаркіна, П. Г. Зубко, М. А. Бабич).

У середньому від бджолосім'ї пасіки колгоспу ім. Кірова Сарненського району Рівненської області одержували по 30-- 34 кг валового меду і 0,3--0,47 кг воску. Встановлені високі фізико-хімічні характеристики воску порівняно з воском інших природно-географічних зон України.

Результати трирічного породовипробування в умовах радгоспу "Комсомолець Полісся" Чорнобильського району Київської області показали деяку перевагу поліських бджіл за валовим збором меду від бджолосім'ї (26,7 кг) над карпатськими (23,4 кг) і сірими гірськими кавказькими (26,6 кг), воскопродуктивність становила відповідно 0,23, 0,33 і 0,19 кг. Поліські бджоли мали кращі показники зимостійкості (відхід у підмор, опоношування гнізд) і нарощування розплоду після періоду спокою. За зимовим споживанням кормів породи характеризувались однаковими результатами.

Колишньою Українською дослідною станцією бджільництва виведено дві лінії поліських бджіл, які були передані для розведення у північні райони вищезгаданих областей України (В. Д. Броварський, І. Г. Багрій, 1995).

Для поліпшення господарськи корисних ознак використовується генетичний фонд карпатської породи бджіл. У державному масштабі селекційну роботу координує Науково-виробничий селекційний та навчальний центр.

М. Ф. Шеметков (1987 р.) вважає, що темні лісові (поліські) бджоли перебувають на межі повного зникнення в результаті завозу інших порід бджіл і безконтрольного їх використання в напрямах поглинального схрещування. Однак, зважаючи на пристосованість до природно-кліматичних умов Полісся і ряд виключно господарських корисних ознак (висока яйценоскість маток, ефективність монофлорного медозбору, високоякісна воскопродуктивність, стійкість в умовах тривалого безоблітного зимового періоду до ряду захворювань), вони становлять значний інтерес для селекціонерів і виробничників.

3. Українська степова

Українська степова порода бджіл (Apis mellifra acervorum Scor.) сформувалася у зонах Лісостепу і Степу України. Нині найбільш чистопородний її масив у Кіровоградській, Вінницькій, Полтавській та Хмельницькій областях і в сусідніх з ними районах.

Українські степові бджоли продуктивно використовують медозбір з білої акації, еспарцету, гречки, липи, соняшнику. На кращих пасіках Кіровоградської і Полтавської областей збирають понад 80 кг меду на сім'ю. Валовий медозбір кращих сімей у деякі роки досягав 120 кг. Бджоли добре пристосовані до збору нектару із степового різнотрав'я.

П. Л. Снежневський, який багато років працював з українськими степовими бджолами у колишній Херсонській губернії, а потім у Орлі, був вражений їхньою винятковою працьовитістю і витривалістю, здатністю літати на великі відстані (до 7 км) в пошуках корму. Він називав цих бджіл "нашим скарбом".

У 70-х роках минулого століття українських степових бджіл завезли на Далекий схід. Там вони швидко акліматизувалися і розповсюдилися. Є дані про участь їх у формуванні місцевих популяцій бджіл Казахстану та Алтаю. Усе це свідчить про значну екологічну пластичність зазначеної породи.

Забарвлення тіла у бджіл української степової породи переважно сіре. Інколи спостерігається із світло-коричневими плямами на перших двох тергітах черевця. Довжина хоботка робочих бджіл -- 6,3--6,7 і навіть 6,9 мм; ширина третього тергіта -- 4,6--5,1 мм. Маса одноденних робочих бджіл у середньому становить 105 мг, неплідної матки -- 180 мг, плідної 200 мг. Кубітальний індекс -- 50--60%. Близько 60% бджіл мають позитивне дискоїдальне зміщення, форма заднього краю воскового дзеркальця випукла більш як у 75% випадків. Печатка меду переважно біла ("суха").

Бджоли миролюбні, помірно прополісують гніздо, інтенсивно будують стільники і нарощують велику силу сім'ї до основного медозбору, стійкі до ряду захворювань (нозематозу, гнильців, падевого токсикозу).

Українські степові бджоли малорійливі й набагато легше, ніж середньоросійські, переходять з ройового стану в робочий. Для цього інколи буває достатньо зірвати всі ройові маточники і розширити гніздо. Вони добре зимують, більш зимостійкі, ніж карпатські, адже умови зимівлі їх у безлісих степових просторах, відкритих для вітрів, були завжди менш сприятливими, ніж у гірських лісових районах.

Плодючість маток у період найінтенсивнішого розвитку становить 1100--1800, а за даними М. І. Дзюби і М. С. Ганошенка (1978); І. К. Давиденко (1991),-- до 2500 яєць на добу.

Селекційну роботу з українською степовою породою бджіл проводять Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН, його філіал (м. Гадяч Полтавської області) та кафедра технології виробництва продуктів бджільництва Національного аграрного університету.

На жаль, в останні десятиріччя українські бджоли зазнали сильного впливу кавказьких і карпатських, що значно ускладнює ведення селекційної роботи. Ряд пасік лісостепової і степової зони укомплектовано помісями невідомого походження і покоління. Вони менш продуктивні, частіше хворіють на нозематоз, більш схильні до роїння, гірше зимують, ніж чистопородні українські.

В сучасних умовах селекція степової породи найефективніша при чистопородному розведенні. Надійним способом збереження і поліпшення цієї породи вважається лінійна селекція і масове розмноження відселекціонованого матеріалу. Основні напрями селекційної роботи -- збільшення медової продуктивності та яйценоскості маток і зменшення рійливості. З цією метою Інститутом бджільництва ім. П. І. Прокоповича створюється племінна база бджіл української степової породи на основі відселекціонованого матеріалу більшості областей України. Філіалом інституту проводиться порівняльне випробування сімей нових заводських типів: Новоукраїнського, Вінницького, Луганського та Лебединського. На Чутівському опорному пункті створюється пасіка -- резерват степових бджіл з подальшим формуванням чистопородного масиву методом насичення пасік Чутівського району чистопородним племінним матеріалом. Для створення пасіки-резервату використовуються сім'ї Новоукраїнського заводського типу.

Науковими співробітниками філіалу Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича відселекціоновано кілька (Знам'ян-ська, Л-117, Л-49 та ін.) високопродуктивних ліній українських степових бджіл, створено ряд матковивідних пасік. Особливо слід вказати на бджолорозплідник у Хмельницькій області. На опорному пункті інституту "Поділля" (Вінницька область) створено племінну пасіку -- репродуктор українських степових бджіл.

Українська степова порода поєднує в собі цілий комплекс господарськи корисних ознак, а отже, потребує невідкладних заходів щодо її широкого розведення. Інститутом бджільництва та його філіалом активно проводиться робота в цьому напрямі. Територія Кіровоградської і Хмельницької областей оголошена зоною чистопородного розведення українських степових бджіл. Створення в цих областях потужних розплідників, спеціалізованих на виробництві маток, дає змогу значно поширити зони чистопородного розведення. Особливе місце повинен займати новостворений міжрегіональний бджолорозплідник Інституту бджільництва. Важливу роль на нинішньому етапі відіграє розроблений і представлений на затвердження Міністерству агропромислового комплексу України план породного районування бджіл, за яким українська степова порода повинна розводитися у 17 областях України та в Автономній Республіці Крим.

Використана література

1. Бджільництво / В.Ф. Товстик. - // Довідник з технології та менеджменту в тваринництві : Підручник / За ред. Ю.Д.Рубана. - Харків : Еспада, 2002. - С. 444-454. - ISBN 966-7870-23-5

2. Мостовой Е. М. Пчеловодство в вопросах и ответах

3. Алпатов В. В. Породы медоносной пчелы

4. В. П. Поліщук, В. А. Гайдар - Пасіка