27

Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні овочів

• Вступ. 3
• 1. Характеристика діяльності агрофірми «Провесінь». 4
• 2. Організація праці на агрофірмі «Провесінь». 5
• 2.1 Трудові колективи та існуючі в них форми поділу і кооперації праці. 5
• 2.2 Організація основних трудових процесів на вирощуванні овочів. 10
• 2.4 Визначення та обґрунтування способів руху техніки під час виконання основних операцій. 14
• 2.5 Обґрунтування раціональних режимів праці та відпочинку виконавців. 17
• 3. Розробка нормативів і норм праці. 20
• 3.1 Способи вивчення трудових процесів, аналіз результатів проведених спостережень і обробка даних. 20
• 3.2 Розрахунок та обґрунтування нормативів і норм праці, визначення норм витрат палива. 22
• 4. Оплата праці на підприємствах сільського господарства. 24
• Висновок. 26
• Список використаних літературних джерел. 27
• Додатки 28
• Додаток 1 29
• Додаток 2 30
• Додаток 3 31

Вступ

Сільськогосподарське виробництво - один з найбільш ризикованих видів господарської діяльності. На його результати впливає багато чинників: природно-кліматичні умови, забезпечення сільгоспвиробників необхідними фінансовими та матеріальними ресурсами, коливання цін на сільгосппродукцію та інше. Тому розвинена система управління агроризиками є важливим фактором сталого розвитку галузі та забезпечення доходів сільгоспвиробників.

Аграрний сектор є одним з найбільш важливих секторів економіки України. Аграрна галузь виробляє 12-15 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) країни. Частка сільського господарства в загальному обсязі доданої вартості становила 16,3% у 2001 році, 14,6% у 2002 році, 12,2% у 2003 і 12,7% у 2004 роках. При цьому сектору вирощування овочів посідає третє місце по загальній врожайності сільськогосподарської продукції. Тому для розгляду обрано тему - організації, нормування та оплати праці на підприємстві, що займається вирощуванням овочів. Підприємство діяльність якого аналізується - агрофірми «Провесінь».

Перед написанням роботи було вивчено праці - А.П. Гайдуцького, В.М. Геєць, Л.В. Дейнеко, І.І. Лукінова, Т.Л. Мостенська, О.М. Полякова, П.Т. Саблукова, В.М. Яценко та ін.

Агрофірма «Провесінь» забезпечує свіжими овочами не лише Львів, Західну Україну а й частину східних областей. Виробничі потужності агрофірми дозволяють вирощувати 6000 тонн овочів на рік. Це близько 6.7 кг овочів припадає на кожного львів'янина - майже 20% від біологічної норми. Її харчова цінність виготовленої продукції підприємства підтверджена як українськими так і закордонними спеціалістами.

1. Характеристика діяльності агрофірми «Провесінь»

Цех з вирощування грибів - шампіньйонів. У 1984 і 1986 році побудовано цех з вирощування грибів-шампіньйонів з одно зональною технологічною системою. Введено в дію склад-холодильник з одночасним зберіганням 750 тонн продукції.

Створена агрофірма «Провесінь» у січні 1988 року на базі радгоспу «Львівська овочева фабрика» створена, а згодом і перейменована в агрофірму-радгосп «Провесінь». У 1996 році державне підприємство агрофірма-радгосп «Провесінь» перетворено у ВАТ "Агрофірма «Провесінь».

Нові виробничі потужності - 2000 рік. Реконструкція тепличного комбінату площею 1,5 га. Як наслідок - врожайність 25кг./м² якісної, екологічно чистої продукції, що відповідає вимогам міжнародних стандартів.

Реконструкції теплиць для вирощування томатів та огірків. У 2005-2006 роках проведено реконструкції теплиць (1,0 га) для вирощування помідорів та огірків (3 га) із застосуванням систем крапельного поливу на ґрунті, придбане високотехнологічне обладнання.

Формування ефективної системи організації праці, що відповідає вимогам ринкової економіки, припускає аналіз факторів її розвитку. Головним фактором, що визначає систему організації праці виступає технічна база виробництва. Зміни, викликані науково-технічним прогресом у технічній базі виробництва і професійно-виробничих характеристик робочої сили, з одного боку, і об'єктивно обумовлений ріст вимог працівників до організації праці, його змістові, умовам і оплаті, - з іншої, актуалізували проблему пошуку прогресивних форм організації праці, що відповідають параметрам техніки і характеристикам робочої сили.

Теорія і практика господарювання показали, що найбільшою мірою цим вимогам відповідають такі форми і методи організації праці, що підсилюють роль людини в прийнятті рішень, роль високоефективних робочих груп у рішенні складних виробничих питань, підвищуючи при цьому значення самоорганізації працівника в трудовому процесі.

2. Організація праці на агрофірмі «Провесінь»

2.1 Трудові колективи та існуючі в них форми поділу і кооперації праці

У агрофірмі "Провесінь" існують наступні види розподілу праці - технологічний (передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами), поопераційний (означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу), функціональний (відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу), професійний (відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва), кваліфікаційний (зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих).

У складі ВАТ "Агрофірма "Провесінь" наступні структурні підрозділи:

1. бригади, які спеціалізуються по вирощуванні овочевих культур в закритому ґрунті;

2. фірмова мережа, що реалізує продукцію власного виробництва;

3. науково-дослідна дільниця;

4. допоміжні підрозділи та обслуговуючий персонал. Забезпечують підрозділи основного виробництва ремонтними роботами, транспортом, електро-, тепло, водо постачанням.

Бригада -- це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

1. неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

2. необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

3. необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

4. наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

5. взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

6. відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

7. можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

8. можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

9. наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5--10 осіб), середні (11--25), великі (25--50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає такі передумови:

- створення системи госпрозрахункових показників (обсяги виробництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;

- закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;

- обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;

- забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;

- організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;

- установлення бригадних норм і розцінок;

- наявність системи госпрозрахункових претензій.

Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регулювання госпрозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку, і між бригадами й адміністрацією підприємства, з іншого. У тих випадках, коли між цими суб'єктами були порушені правила взаємодії, можуть бути пред'явлені госпрозрахункові претензії, які оформлюються у вигляді актів.

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і підрядним колективом, а також між суміжними колективами. Основу регулювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або надання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.

Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечення підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною документацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі виникнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань.

Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завершену роботу у визначеному обсязі

2.2 Організація основних трудових процесів на вирощуванні овочів

Капусту білоголову, червоноголову, савойську, цвітну, броколі вирощують розсадним і безрозсадним способами. Для одержання ранньої товарної продукції використовують тільки ранньостиглі сорти та гібриди й висаджують горщечковою розсадою, вирощеною у спорудах закритого ґрунту. Для середньостиглих сортів білоголової, червоноголової та савойської капусти -- на 50% площі висаджують безгорщечковою розсадою, а на інших 50% -- розсадою, вирощеною у відкритому ґрунті. Пізньостиглі сорти і гібриди вирощують розсадним та безрозсадним способами.

Розсаду ранньої капусти краще висаджувати на південних або південно-західних схилах, які швидше і краще прогріваються. Глибина садіння -- під перший листок або на 2-3 см нижче від горщечка. Через 5-7 днів перевіряють приживання рослин і розпушують міжряддя та виполюють бур'яни в рядках. Упродовж вегетації міжряддя розпушують 3-4 рази. У разі потреби рослини 1-2 рази поливають із розрахунку 300-400 м3 води на гектар. Збирати врожай ранньої капусти починають, коли головки досягнуть товарного розміру -- 0,5-1 кг. Їх зрізають із 2-3 покривними листками, які захищають головки від забруднення і механічного пошкодження.

Особливості вирощування капусти білоголової середньостиглих сортів, червоноголової та савойської. Розсаду краще висаджувати у другій половині дня або в хмарну погоду з одночасним поливом (0,5 л води на рослину). На 2-3-й день після висаджування розсади перевіряють приживання рослин. У місцях випадання підсаджують нові. Догляд за рослинами полягає в 3-4 розпушуваннях міжрядь, 2-3 поливах та боротьбі з хворобами і шкідниками. Збирають урожай за один захід, коли головки досягнуть маси 1 кг і більше й стануть щільними.

Особливості вирощування капусти пізньостиглих сортів і гібридів. Розсаду пізньостиглих сортів та гібридів капусти висаджують у другій половині дня або в хмарну погоду з поливом (0,5-1 л води на рослину). На 2-3-й день після садіння перевіряють приживання рослин і розпушують міжряддя. Протягом вегетації плантації підтримують у чистому від бур'янів стані, міжряддя систематично розпушують, а перед змиканням рядків рослини підгортають.

У разі появи бур'янів на 9-15-й день після висаджування, коли рослини приживуться, площу обробляють гербіцидами: семероном (1-2 кг/га), бутізаном 400 (1,75-2,5 кг/га), набу (1-3 кг/га) або таргою (1-2 кг/га за препаратом). Кожний раз міжряддя краще розпушувати після випадання дощу або поливу. Капуста досить вимоглива до вологості ґрунту. Оптимальні умови для її вирощування створюються при вологості 75-80% ПВ. Тому залежно від погодних умов року площі капусти 2-5 разів поливають із розрахунку 300-500 м3/га води і проводять боротьбу з хворобами та шкідниками. Урожай капусти пізньостиглих сортів збирають пізно восени в технічній стиглості, коли головки набудуть відповідної щільності, не допускаючи підмерзання їх.

Безрозсадний спосіб вирощування капусти. Середньо- і пізньостиглі сорти вирощують також безрозсадним способом. Насіння висівають на глибину 2-3 см. Зразу ж після сівби площу ущільнюють. Дуже важливо при появі сходів своєчасно обробити посіви пестицидами проти капустяної блішки. Запізнення з цим заходом на 1-2 дні призводить до загибелі рослин. У фазі 1-2 справжніх листків рослини проріджують у рядках уперше на відстані 5-6 см, удруге в фазі 4-5 листків -- на 30-70 см. Видалені рослини використовують як розсаду. В разі появи бур'янів посіви обробляють семероном (1,6-2,4 кг/га) та іншими гербіцидами у фазі 3-5 листків. Подальший догляд за рослинами такий самий, як і при розсадній культурі.

Особливості догляду за капустою цвітною полягають у тому, що плантації її при масових строках висаджування розсади і сівби насіння розміщують у понижених елементах рельєфу, на високородючих ґрунтах, які добре забезпечені вологою. При формуванні врожаю, щоб головки мали привабливий білосніжний або кремовий вигляд, їх затінюють, надламуючи або зв'язуючи у пучок 2-4 листки.

Горщечкову розсаду висаджують без поливу, а безгорщечкову -- з поливом із розрахунку 0,5-1 л води на рослину. Розсаду краще висаджувати у вечірні години. При машинному висаджуванні рослини зразу поливають. Як тільки ґрунт протряхне, розпушують міжряддя.

Плоди збирають у бланшевій, бурій та червоній (жовтій) стиглості вибірково, через кожні 2-4 дні. Для машинного збирання використовують широкозахватні платформи або комбайни СКТ-2А. Комбайном починають збирати плоди, коли 70-80% їх набудуть червоної стиглості.

Технологія вирощування перцю солодкого й гіркого та баклажана така ж сама, як і помідора. Особливістю перцю солодкого є те, що просторова ізоляція при вирощуванні між його плантацією і перцем гірким на відкритій місцевості повинна становити не менше 2000, а на закритій -- 1000 м. Плоди перцю солодкого збирають у технічній стиглості (зелені) та біологічній (червоні, жовті), а гіркого -- в біологічній (червоні).

Особливістю вирощування баклажана є те, що у період цвітіння потрібно підтримувати підвищену відносну вологість повітря (щоб не осипалися квітки). Плоди збирають, коли вони набудуть лише технічної стиглості (недозрілими). При збиранні потрібно користуватися секаторами.

Для короткоогудинних сортів і гібридів забезпечують більшу, а для довгоогудинних -- меншу густоту рослин на одиниці площі. Розсаду огірка, кабачка та дині висаджують у відкритий ґрунт у 20-30-денному віці. Висівати насіння починають при нагріванні верхнього шару ґрунту (на глибину сівби) до 12-16°С. При рядковій сівбі рослини у фазі 2-3 справжніх листків проріджують. У разі потреби ведуть боротьбу із заморозками.

Урожай плодів огірка збирають через 1-2 дні, кабачка і патисона -- 2 рази на тиждень, дині ранньостиглих сортів -- за 2-3 заходи, а гарбуза і кавуна -- суцільно.

Моркву висівають після рослин, під які вносили органічні добрива. Перед сівбою добре вирівнюють ґрунт. Насіння висівають під зиму (для пучкової продукції), рано навесні і в травні (для тривалого зберігання коренеплодів). Способи сівби: широкорядний (45 см), стрічковий (50+20 см) і широкосмуговий (45, 60, 70 см і ширина смуги 5-6 см, 8-10 і 10-12 см). Удобрення N60Р90К90, на торфових ґрунтах -- N30Р120-160К180-240. Перед сівбою насіння протруюють. Норма його висіву залежить від способу сівби. Сходи моркви з'являються через 8-25 днів і більше, залежно від температури і вологості ґрунту. У боротьбі з бур'янами використовують такі гербіциди: гезагард, набу, поаст, тарга, стомп.

Догляд за рослинами полягає у проріджуванні рослин у рядках на відстані 2-4 см, залишаючи густоту 740-1500 тис.шт./га, залежно від щільності ґрунту та способу сівби. У південній частині Лісостепу посіви 2-3 рази поливають. До змикання рядків міжряддя 4-5 разів розпушують.

На пучкову продукцію моркву виривають, коли коренеплоди досягнуть розміру в діаметрі 1,5 см. Їх миють, в'яжуть у пучки. Восени моркву збирають, коли коренеплоди досягнуть товарного розміру. Одразу після збирання гичку обрізують і використовують за призначенням.

2.4 Визначення та обґрунтування способів руху техніки під час виконання основних операцій