Боротьба з бур'янами

18. Хімічні заходи боротьби з бур'янами

Гербіциди -- хімічні речовини, вживані для боротьби із смітними рослинами в посівах (посадках) культурних рослин, на лугах і пасовищах, а також ділянках несільськогосподарського користування (узбіччя доріг, уздовж каналів і інших ділянках).

По хімічному складу гербіциди підрозділяються на органічні і неорганічні. Проте в сільськогосподарському виробництві застосовують лише органічні гербіциди.

Органічні гербіциди представлені різноманітними групами хімічних з'єднань: похідні фенолу (нітрафен); похідні к аліфатичних арбонових кислот; похідні бензойної кислоти; похідні арілоксикарбонових кислот; похідні карбамінової і тіокарбамінової кислот; ароматичні аміни; похідні сечовини; похідні симетричного; тріазіна гетероциклічні з'єднання; комбінірованиє гербіциди (суміші).

Гербіциди виборчої дії знищують одні види рослин і не ушкоджують інші. Причому серед них виділяються гербіциди, відмінні вузькій спеціалізації по відношенню до культури, що захищається.

Використовування гербіцидів припускає найстрогіше дотримання норм, термінів, способів їх застосування, виконання правил техніки безпеки, а також умов, що визначають максимальний технічний і економічний ефект і забезпечуючих охорону навколишнього середовища від забруднення їх залишками.

Гербіциди застосовують способом обприскування наземною або авіаційною апаратурою. Їх використовують в пізніж , ніж прибиральний період (при підготовці ділянки для слідуючого року), до посіву (посадки), під час посіву, до сходів бур'янів, після посіву по вегетируючим бур'янах, але до появи сходів культурних рослин і по вегетируючим культурних і смітних рослинах.

Обробка гербіцидами в післяприбиральний період здійснюється в кінці літа або початку осені (утал, трихлорацетат натрію, далапон) в боротьбі з багаторічними смітними рослинами.

До посіву застосовують звичайно гербіциди грунтової дії, вимагаючі закладення їх в поверхневий шар грунту.

Під час посіву використовують ці гербіциди з невеликим закладенням в грунт, звичайно при стрічковому способі їх застосування (в одному агрегаті з сівалкою).

Гербіциди грунтової дії застосовують також до сходів культурних і смітних рослин і без закладення вказаних препаратів в поверхневий шар грунту. В окремих випадках використовують ці гербіциди по вегетируючим бур'янах, але до сходів культурних рослин. Цей спосіб застосовують при обмеженій вибірковості гербіцидів для певної сільськогосподарської культури.

Перевага гербіцидів грунтової дії полягає в тому, що вони знищують смітні рослини в період їх проростання або сходів, коли бур'яни ще не зробили негативний вплив культурним рослинам.

Отримав розповсюдження стрічковий спосіб застосування гербіцидів в посівах просапних культур. При цьому способі гербіцидом обприскують ряди і захисні смуги посівів вказаних культур, а між рядками обробляють робочими органами культиватора.

Надається велика увага розробці гранульованих форм гербіцидів. Ці препарати зручно вносити одночасно з посівом або міжрядковою обробкою грунту.

Гранульовані гербіциди поволі віддають діючу речовину в грунт, у зв'язку з чим, збільшується термін їх фітотоксичної дії. Ці препарати практично не зносить вітром, і їх можна вносити одночасно з іншими агротехнічними операціями (посів, підгодівля, міжрядні обробки і т. д.). Проте гранульовані гербіциди ефективні лише за наявності вологи в поверхневому шарі грунту, у зв'язку з чим обмежується їх широке застосування.

24. Кореневищні бур'яни. Представники, заходи боротьби з ними

Кореневищні бур'яни одні з найшкідливіших, вони швидко розселяються і розмножуються, заповнюючи кореневищами весь орний шар. Підземні органи сильно висушують і виснажують грунт, пригноблюють культурні рослини. Володіючи високою екологічною пластичністю і життєздатністю такі бур'яни створюють труднощі при їх знищенні.

Пирій повзучий (Еlуtrigiа rереns (L.) Nеvsкi.) відноситься до сімейства м'ятлікові . Бур'ян поширений повсюдно. Це один із злісних бур'янів для всіх культур, при сильному засміченні витісняє всю іншу рослинність. Пирій сильно висушує і виснажує грунт, з 1 га виносить до 250 кг живильних речовин, затруднює обробку грунту, збільшуючи тяговий опір грунтооброблюючих знарядь. Виростає на різних по родючості грунтах, віддає перевагу гумусированню, забезпеченню вологою рихлих грунтів.

Пирій повзучий має пряме гладке стебло заввишки 60...120 см. Головна маса кореневищ залягає на глибині 10...12 см. Чим щільніше грунт, тим ближче кореневища до поверхні грунту. Кореневища містять велику кількість запасних живильних "речовин".

Для знищення бур'янів проводять обробки грунту, направлені на ослаблення життєздатності кореневищ. Кращий спосіб боротьби з ним -- метод задушення, запропонований В. Р. Вільямсом. Пирій повзучий не виносить сильного затінювання. Культури, швидко що ростуть, викликають пригноблення бур'яну. Останніми роками в боротьбі з пирієм широко використовують rербициды ТХА, раундап (глифосат).

Хвощ польової (Еguisеtum аrvеnsе L.) відноситься до сімейства хвощові. Поширений повсюдно, віддає перевагу перезволоженим, різним по густині і реакції середовищам грунту. Засмічує всі культури, луги, пасовища, укоси зрошувальних каналів і водоймищ. Бур'ян володіє висококонкурентною здатністю по відношенню до культурних і смітних рослин. Економічний поріг шкідливості не перевищує двох -- п'яти бур'янів на 1 м2. Потрапляючи в корм тваринам, хвощ польової викликає параліч дихального центру.

Коренева система у вигляді суглобистого кореневища, проникаючого в грунт від 30...50 до 100 см. Основна маса кореневищ зосереджена на глибині 30..60 см. Сходи із спор і втечі від підземних нирок з'являються з настанням стійкої теплої погоди.

Методи боротьби з хвощем засновані на його виснаженні. Це звичайно досягається глибоким підрізуванням кореневої системи бур'яну безвідвальними знаряддями. Хімічні засоби боротьби повинні передбачати проникнення препаратів в кореневу систему. До таких гербіцидів слід віднести банвел-Д, тордон. Широко вживані препарати групи 2,4-Д здатні знищити тільки надземну частину, і через певний час відбувається повне відновлення бур'яну.

Мати-й-мачуха звичайна (Тussilаgо fаrfаrа L.) відноситься до сімейства астрові. Бур'ян поширений повсюдно на сирих глинистих грунтах. Росте в садах і городах, поселяється іноді майже на безплідних, голих, кам'янистих грунтах. Найобтяжливішим і злісним бур'яном є в посівах овочевих культур. Особливістю біології бур'яну є дуже швидкий розвиток і інтенсивне зростання, що приводить до повного витіснення інших рослин.

Основні заходи боротьби з мати-й-мачухою повинні бути направлений на знищення молодих розеток. Краще всього це досягається з найранішої фази їх розвитку. Добрі результати одержують при поєднанні прийомів поверхневої обробки з пошаровими глибокими спушеннями і підрізуванням кореневищ безвідвальними знаряддями. До широко вживаних гербіцидів бур'ян стійкий. Позитивні результати дає застосування банвела-Д, тордана, які володіють здатністю проникнення в кореневища.

Деревій звичайний (Аснillеа мillеfоliuм L) відноситься до сімейства астрові. Поширений повсюди і є типовою рослиною лугів, садів, городів, пасовищ.

Коренева система і кореневища розташовуються близько до поверхні грунту. Сходи з сім'янок, втечі від кореневищних нирок з'являються рано весною.

В початкові періоди зростання і розвитку деревій росте поволі. Повільне зростання і поверхневе розташування кореневищ дозволяють знищити бур'ян звичайними обробками. На лугах і пасовищах бур'ян знищують при проведенні заходів щодо відходу і при перезакладкі. Бур'ян вважається досить стійким до гербіцидів.

М'ята nолева (Меnтна аrvеnsis L.) відноситься до сімейства ясноткові. Поширена повсюдно, віддає перевагу зволоженим, рихлим, родючим грунтам. Засмічує багато культур, особливо рясно просапні і овочеві. Коренева система у вигляді зігнутих кореневищ з безліччю сплячих нирок знаходиться на всій глубині орного шару. Сходи з горішків і втечі з підземних нирок з'являються рано весною.

Для знищення в посівах м'яти польової застосовують лущення ділянок після прибирання культур в поєднанні з глибокою оранкою плугами з предплужника.

Кропива дводомна (Urtiса diоiса L.) відноситься до сімейства кропив'яні. Поширена повсюдно, віддає перевагу рихлим родючим грунтам. Засмічує сади, городи, овочеві культури. Коренева система у вигляді тонких кореневищ, розташованих в поверхневому шарі грунту.

Сходи з'являються рано весною. До заходів боротьби слід віднести вичісування кореневищ і знищення молодих проростків при обробці грунту.

50. Боронування і накочення як прийоми поверхневої

Боронування сприяє крошенію, спушенню, перемішуванню і вирівнюванню поверхні грунту, пошкодженню і знищенню проростів і сходів бур'янів різними боронами (сітчасті, зубові, голчаті).

Боронування, як правило - перший прийом весняної передпосівної обробки грунту - яке треба провести відразу після достигання грунту. Затримка з боронуванням, особливо в посушливі роки, хоча б на один день приводить до безповоротної втрати вологи з грунту і погіршує якість подальших обробок і посіву ярових культур.

Раннє весняне боронування зябу не завжди дає позитивні результати. Під ранні ярини воно ефективне лише в умовах сухої і жаркої весни. Під цукровий буряк обов'язково боронування зябу в оптимальні терміни.

Накочення забезпечує крошенію глиб, грудок, ущільнення і вирівнювання поверхні грунту гладкими, кільчастими, ребристими і іншими катками. Проводять його одночасно з посівом або відразу після нього.

Довсходове боронування. Проводять через 5--7 днів після накочення, тобто при проростанні максимальної кількості насіння бур'янів. Проростки і сходи смітних рослин знищуються, грунтова корка руйнується, аерація грунту поліпшується.

Боронувати грунт до появи сходів культурних рослин можна і без попереднього післяпосівного накочення. Довсходове боронування частіше за все проводять на тих полях, де висівають крупносеменні культури. Їх насіння висіває глибоко в грунт і при русі борони її зуби не досягають проростків культурних рослин. Вибір типу борін для довсходового боронування залежить від відстані між проростками рослин і поверхнею ріллі.

В роки з холодним весняним періодом іноді проводять двократне довсходове боронування. Боронування особливо ефективно в посівах просапних культур з метою знищення проростаючих бур'янів (у фазі «ниточки»), особливо якщо період від посіву (посадки) до появи сходів тривалий (наприклад, у картоплі).

77. Типи і види систем землеробства

В даний час в господарствах, розташованих в різних природно-економічних зонах Росії, зустрічаються наступні основні системи землеробства.

Просапна (промислово-заводська) система землеробства.

92. Фізичні властивості грунтів

ПЛАСТИЧНІСТЬ ГРУНТУ

Здатність вологого грунту міняти форму без утворення тріщин безпосередньо після додатку навантаження певної інтенсивності називається пластичністю грунту. Вона залежить від механічного і хімічного складу, вогкості грунту, вміст органічної речовини в ній. Сухі і перезволожені грунти не володіють пластичністю.

Величину пластичності виміряють числом пластичності, яке є різницею між вогкістю грунту при верхній і нижній межах пластичності. Кожний грунт характеризується своїм інтервалом вогкості, при якому виявляється пластичність, і певним числом пластичності.

Верхньою межею пластичності (нижньою межею текучості) називається таке зволоження, при якому грунт з пластичного стану переходить в текуче. Нижньою межею пластичності називається такий стан зволоження, при якому зразок грунту можна розкотити в джгут діаметром 3 мм без утворення в ньому розривів.

Клейкість грунту.

Клейкістю називають здатність грунту прилипати до дотичних з нею предметів. Вона залежить від механічного складу, структури і вогкості грунту і робить помітний вплив на якість виконання польових робіт. При зайвій клейкості збільшується тяговий опір грунтообробляючих знарядь і різко погіршується якість обробки грунту. Клейкість грунту прямо пропорційна змісту фізичної глини.

Усадка грунту.

Стиснення грунту при зміні вогкості і дії інших чинників називається усадкою грунту. Вона характеризується лінійними і об'ємними деформаціями.

Твердість грунту.

Твердість - властивість грунту в природному складанні чинити опір стисненню і розклинюванню. Твердість грунту чинить механічний опір кореневій системі рослин, що розвивається, часто обумовлює зниження всхожесті насіння, впливає на водний, повітряний і тепловий режими грунту, тягові опори грунтообробляючих машин і знарядь.

Водоутримуюча здатність грунту.

Вологоємність грунту.

Водопроникність грунту.

Водопроникністю грунту називають здатність вбирати і пропускати через себе воду. Водопроникність залежить від гранулометричного складу, структури грунту і ступеня зволоження. Визначають водопроникність, пропускаючи через шар грунту воду.

Водопідіймальна здатність грунту.

Водопідіймальна здатність грунту -- здібність до капілярного підйому води. Обумовлено цю властивість дією сил менісків змочених водою стінок грунтових капілярів.

Водопідіймальна здатність грунту залежить від розмірів грунтових капілярів, структурного складу і складання грунту. Крім висоти капілярного підйому води, велике значення має швидкість підйому. Швидкість капілярного підйому великою мірою залежить від вмісту в грунтовому розчині мінеральних речовин.

ПОВІТРЯНА ЄМКІСТЬ ГРУНТІВ.

Об'єм грунтових пор, що містять в собі повітря при вогкості грунту, відповідної граничної польової вологоємності, називається повітряною ємкістю. Її виражають у відсотках загального об'єму пор.

Повітряна ємкість грунтів залежить від її механічного складу, густини і структури, а також від ступеня осушення грунту. Повітряна ємкість суглинних грунтів варіює в межах 10--25%, глинистих -- 0--15, болотяних -- 0--25%.

Для нормального зростання і розвитку більшості культурних рослин потрібні грунти з достатньою повітряною ємкістю : для трав -- 6--10%, пшениці і вівса -- 10--15, ячменю, цукрового буряка--15--20%.

ПОВІТРОПРОНИКНІСТЬ ГРУНТУ.

108.Роль мікроелементів в житті рослин. Мікродобрива.

Мікроелементи беруть участь в багатьох фізіологічних і біохімічних процесах у рослин, є обов'язковою складовою частиною багатьох ферментів, вітамінів, ростових речовин. Численними дослідженнями встановлено велике значення мікроелементів в прискоренні розвитку рослин, в процесах запліднення і плодоутворення, синтезу і пересування вуглеводів, в білковому і жировому обміні речовин і т.д.

Рослини містять марганець, бор, молібден, мідь, цинк, кобальт. Кількість їх коливається від тисячних до стотисячних часток відсотка, тому вони отримали назву мікроелементів.

Марганець бере участь в окислювально-відновних процесах, будучи складовою частиною ферментів або їх активатором. Недолік марганцю викликає хлороз листя. При сильному голодуванні вони повністю обезбарвлюються і зеленими залишаються тільки жилки. Хлорозні ділянки стають тьмяними, буро-сірими і відмирають.

Бор грає велику роль в запиленні і заплідненні квіток рослин. При недоліку бору у багатьох рослин гинуть точки зростання. На листі часто з'являються опіки, крапка і пігментація. Вони скручуються. При борному голодуванні рослин погіршується вуглеводний і білковий обмін в рослинах, цукор і крохмаль нагромаджуються в листі і затримують відтоки в коренеплоди і інші органи.

Роль молібдену в житті рослин багатоманітна. При недоліку молібдену в рослинах міститься менше білків, нагромаджується більше нітратів і нормальний обмін азотних речовин порушується. Молібден бере участь також в окислювально-відновних процесах, у вуглеводному обміні, в синтезі вітамінів і хлорофілу, тому недолік його приводить до уповільнення утворення хлорофілу, різкому зниженню змісту аскорбінової кислоти.

Мідь бере участь в процесах окислення, входить до складу окислювальних ферментів, наприклад поліфенолоксидази, усилює інтенсивність дихальних процесів, що позначається на характері вуглеводного і білкового обміну речовин, додає хлорофілу велику стійкість. Без міді затруднений синтез білка. Важливу роль вона грає у водному балансі, і при недоліку міді рослини втрачають тургор, листя стає млявим.

Симптом мідної недостатності виявляється перш за все у злакових культур. Листя на кінцях блідне і скручується, рослини кущаться, але дають мало колосів. Залежно від ступеня недостатності міді колоси, мітелки частково або полностио не виконані, зерна щуплі, і урожай внаслідок цього невеликий.

Хворобу рослин, що викликається недостатністю міді, називають белоколосицей, або білою чумою, хворобою знов освоєних торф'яних грунтів. Не всі рослини однаково страждають від недоліку міді: ячмінь, ярова і озима пшениця більшою мірою, ніж озиме жито.

Цинк входить до складу ряду ферментів, усилює активність каталази, пероксидази, ліпази, протеази, інвертази. Він бере участь в білковій, липоидном, вуглеводному, фосфорному обміні речовин, в біосинтезі вітамінів (аскорбінової кислоти і тіаміну) і ростових речовин -- ауксинів.

Недолік цинку приводить до порушення обміну речовин у рослин, зокрема, відбувається розпад білків під дією ферменту рибонуклеози, діяльність якої пригнічується при достатньому змісті цього мікроелемента. Цинкове голодування порушує також вуглеводний обмін, затримує утворення сахарози і крохмалю.

При різкому недоліку цинку порушується процес утворення хлорофілу і спостерігається плямистий хлороз -- жовтяниця (пізніше плями приймають червонувато-бронзове забарвлення). Цинк покращує водоутримуючу здатність рослин, підвищує кількість міцно зв'язанної води.

Кобальт необхідний і рослинам і тваринам. Він входить до складу вітаміну В12, при недоліку якого порушується обмін речовин в тваринному організмі (ослаблюється утворення гемоглобіну, білків, нуклеїнових кислот) і розвиваються хвороби акобальтоз, сухотка, авітаміноз.

Вітамін В12 знаходять в рослинах бобів. Невелика кількість кобальту потрібна культурам бобів для посилення роботи клубенькових бактерій. Проте потреба в кобальті для фіксації молекулярного азоту у багато разів менше ніж в молібдені.

З молібденових добрив найбільш поширені наступні: молібдат амонія -- дрібнокристалічна сіль білого кольору, містить близько 50 % молібдену, добре розчиняється у воді; молібдат амонія-натрію -- сіль з жовтим відтінком, містить близько 35 % молібдену, розчиняється у воді; молібденізований гранульований суперфосфат містить 18--20 % Р2ОВ і 0,1--0,2 % молібдену.

Молібден є також в деяких промислових відходах. Наприклад, в шлаках заводів феросплавів міститься 0,2--0,6 % молібдену, у відходах молібденових збагачувальних фабрик -- 0,002--0,05 %, у відходах електролампових заводів 5--6 %; це порошок блідо-рожевого кольору.

Як мідні добрива широко використовують сірчанокислу мідь (мідний купорос) і відходи промисловості, що містять мідь. Сірчанокисла мідь -- дрібнокристалічна сіль голубувато-синього кольору, містить 25,4 % міді, добре розчиняється у воді. Піритові огарки -- відхід промисловості при виробництві сірчаної кислоти, міді в них міститься 0,3--0,7 %. Окрім неї, є залізо і деякі інші мікроелементи (марганець, кобальт, цинк, молібден).

Як мідні добрива можна використовувати також шлаки цинко-ктролитних і мідноплавильних заводів, що містять 0,2-- 0,5 % міді, а також низкопроцентні окислені мідні руди із змістом цього елемента близько 0,9 %.