Основні напрямки реформування АПК України

Загальна характеристика та сучасний стан агропромислового комплексу України. Аспекти формування ринкових відносин АПК в Україні. Закономірності розвитку, проблеми і необхідність реформування галузі. Шляхи подолання кризових явищ і напрями піднесення АПК.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.02.2009
Размер файла 87,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

4

Курсова робота

на тему:

«Основні напрямки реформування АПК України»

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України.

1.1 Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах.

1.2 Аспекти формування ринкових відносин в АПК.

Розділ 2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.

2.1 Закономірності розвитку та об'єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК.

2.2 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві

2.3 Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК

Розділ 3 Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку агропромислового комплексу України

Вступ

Актуальність теми. Важливу роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють АПК що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства.

Головне завдання що стоїть перед галузями АПК- це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об'єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок.

Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України пов'язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обґрунтованого здійснення цього процесу необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипінської реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури виробництва.

Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній кризі, що негативно впливає на хід реформ, особливо в АПК.

В основу ринкових перетворень в АПК покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств - створення нових господарських структур та засадах приватної власності на майно і землю.

Причиною низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багатоаспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування.

Реформування економіки, проходження процесів приватизації та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування господарських структур з різними формами власності. В основному завершена приватизація майна підприємств АПК.

Проте пошук ефективних шляхів реформування АПК України триває. У зв'язку із змінами, які почали відбуватись в сільськогосподарському виробництві в контексті аграрної реформи життя орієнтує на нові підходи і дослідження даної теми.

Реформування агропромислового виробництва здійснювались на науково обґрунтованих методологічних і методичних основах, що базуються на відповідних законодавчих нормативах держави (Законах: “Про власність“, ”Про підприємство”, ”Земельний кодекс”, ”Державна програма приватизації майна в АПК“, “Про селянське ( фермерське ) господарство”, ”Про колективне сільськогосподарське підприємство” та інші.)

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вивчення і визначення на основі теоретичного обґрунтування процесів реформування відносин власності, закономірностей розвитку нових господарських формувань в період становлення ринкових стосунків в АПК. Також метою є обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК.

Також метою є обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК. Багатогранність поставленої мети визначає необхідність вирішення таких завдань:

- уточнення методики і алгоритму організації різних форм господарювання в АПК;

- характеристика природно-економічних умов і встановлення рівня іх впливу на результати агропромислового виробництва;

- економічна оцінка розвитку матеріально-технічної бази обслуговування і допоміжних виробництв та рівня використання;

- удосконалення системи агросервісу і економічних взаємовідносин в АПК.

Розділ 1. Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України

1.1 Загальна характеристика АПК України в сучасних умовах

Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Виробничий потенціал аграрної сфери на 1998р налічує 41,8% млн. га сільськогосподарських угідь, з них 33,2млн га ріллі.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. У Білорусії та Казахстані, наприклад, цей показник становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії - більше половини, Вірменії, Киргизстані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Обсяги виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується. Сподівання на те, що ринкові економічні реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою. Якщо в цілому по країнах СНД в 1996р обсяг валової продукції становив близько 63% від рівня 1990 р., то в Україні - 61%. Сумарне виробництво валової продукції сільського господарства в 1997 р. дорівнює 28,4 млрд. грн., або 59,1% до рівня 1991 р. У 1998 р. проти попереднього року очікується падіння виробництва на 3%.

Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто. Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення.

Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. За 1995-1999роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин. Висока розораність угідь, яка досягла 80%, не завжди обґрунтоване застосування мінеральних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшафту: посилюється деградація ґрунтів, знизилася їх родючість.

Значної шкоди сільському господарству завдала аварія на Чорнобильській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн. га угідь, з яких 70 тис. га виведено з сільськогосподарського використання.

Великі проблеми виникли із використанням природних ресурсів. Якість навколишнього середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшується з нарощуванням масштабів ресурсо-використання і обсягів забруднюючих речовин та відходів. І все це аж ніяк не пов'язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природних ресурсів вимагають концептуального визначення основних напрямів та змісту аграрної реформи, взаємоузгодження експлуатації природних ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

З розвитком продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Процес відтворення в сільському господарстві досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів.

До складу АПК входять: сільське господарство, харчова, м'ясо-молочна, борошно-мельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції.

За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.

Сьогодні в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об'єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об'єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права.

Агропромислові комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів. Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

Конструктивно новою формою організації агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечують виробництво, зберігання, проектування і будівництво об'єктів виробничого та соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс.

За сучасних умов розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки й виробництва на базі створення науково-виробничих систем.

Виходячи з неоднакових економічних і природно-кліматичних умов, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, в окремих районах створюються асоціації кооперативів по виробництву м'яса і м'ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендаторів по виробництву сільськогосподарської продукції і наданню різних послуг.

Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є перехід на шлях інтенсивного розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукції й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

У справі інтенсифікації виробництва найважливішими є заходи науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску окремих механізмів до комплексу машин, що уможливлять впровадження поточної технології. Важливе місце в системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур.

Розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбувається в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки в колгоспах та радгоспах окремих областей, особливо низових адміністративних районів, збільшується дефіцит робочої сили.

Агропромисловий комплекс України - складна виробничо-економічна система, яка становить групу технологічно й економічно взаємозв'язаних галузей народного господарства, промисловості. В його складі три основні сфери. Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга - сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції. Центральна ланка АПК - сільське господарство.

Визначальною проблемою для України нині є відсутність чітких стратегічних та тактичних пріоритетів розвитку галузей АПК. Проблема формування стратегії і тактики надто об'ємна та дискусійна і наводить на думку, що вона не може обмежуватись лише науковим аналізом міжнародних стандартів та поглядів, а ще гірше - копіюванням неадаптованих механізмів. Слід зауважити, що успішний розвиток зовнішньоекономічної діяльності будь-якої країни без науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто стратегічних і тактичних дій держави неможливий. Свідомий вибір механізму економічного регулювання з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішні та зовнішні чинники якого стають могутньою рушійною силою процесу - важлива складова зовнішньоекономічної ситуації.

Спад валового національного продукту, руйнація системи, загострення дефіциту платіжного балансу і державного бюджету, суттєве зниження рівня життя переважної більшості соціальних верств населення - найбільш характерні ознаки критеріальної оцінки наслідків зовнішньої політики та невиважених рішень щодо перспектив розвитку зовнішньоекономічної діяльності в галузі. Вона не наближається, а навпаки, віддаляється від сучасного світового ринку з властивою йому системою відносин, конкуренції та активним бізнесом під регулюючим правовим і економічним впливом держави.

Штучно прискорити зовнішньоекономічну діяльність, сформувати стратегію і тактику через перехідні стадії - спроба, як довів досвід регулювання імпорту товарів в Україну, безнадійна і згубна для розвитку експортно-імпортних відносин.

1.2 Аспекти формування ринкових відносин в АПК

Перехід до ринку вимагає розробки наукових основ ефективного господарювання на засадах підприємства, конкуренції.

Актуального значення набуває питання пошуку оптимальних форм господарювання в народногосподарському комплексі і зокрема, в АПК. Від його рішення прямо залежить розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, майбутнє продовольчого сектору.

Проблема ця багатопланова, така, що стосується з одного боку, як суб'єктів господарювання, так і органів державної виконавчої влади, які виконують функції реалізації аграрної політики на місцях, а з другого, - потребує нового підходу до створення, функціонування та вдосконалення різних форм господарювання.

Гнучкі зміни обумовлюються вимогами ринку. Дослідники багатьох країн світу вказують на поступове зникнення інституційних і політичних бар'єрів, які відділяли село від міста. Відхід від адміністративно-командної системи організації економіки зробив неможливим існування практики централізованого розподілу ресурсів без урахування економічних реалій. У 1990 р. на сільське господарство витрачалась майже третина державного бюджету. Але нині, із зміною умов господарювання, держава об'єктивно не може в таких самих обсягах підтримувати сільське господарство. Не випадково висуваються вимоги до уряду про субсидування агропромислового сектора, як це було раніше. Проте очевидно і те, що держава не в змозі цього робити, частка АПК в державному бюджеті скорочується, а перспективи її збільшення обмежені.

Перехід аграрної сфери до ринку не можна розглядати ізольовано від загальних соціально-економічних перетворень в державі. Ринок, як відомо, є найважливішим елементом товарного виробництва. З огляду на це ринкові відносини відображають значною мірою специфіку суспільного ладу. Ринок, насамперед, є сферою обміну товарів, організованою за законами руху товарно-грошових відносин відповідно із законом вартості, законом попиту і пропозиції, законом конкуренції та законами грошового обігу. Тому в методологічному плані ринок треба розглядати як важливий сектор господарського механізму. Отже, економічна категорія - ринок - є сукупністю відносин, що виникають у сфері обігу як результат продажу-купівлі товарів.

Економічна суть ринку полягає не лише у забезпеченні грошового та товарного обмінів, які відбуваються за формулою Т-Г-Т. Ринок відіграє важливу роль у підтримані життєдіяльності економічної системи, виступає важливою ланкою організації її господарського механізму, забезпечує практичну перевірку економічних рішень, дає оцінку результатів господарювання

Не можна погодитися з економістами, які ототожнюють поняття “ринок” і “торгівля”. Ринок слід розглядати як особливу ланку відтворення, як важливий компонент загальної системи економічних відносин суспільства, а торгівлю - як галузь економіки. Тому реальний стан ринку визначається, передусім, умовами його функціонування, специфікою економічної системи країни.

Ринкова економіка ґрунтується на економічній свободі та рівності усіх господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності й економічного їх заохочення до раціонального господарювання. Вона дає змогу суспільству реалізувати сильні сторони товарного виробництва та ринку в інтересах соціально - економічного прогресу, створює оптимальну систему заохоченнядо ефективної економічної поведінки. Працівники та їх колективи орієнтуються на власні інтереси й сили, і самі ж відповідають за негативні наслідки господарювання. Це спонукає до економії ресурсів, ініціативи, підприємливості. Водночас ринкова економіка є досить жорсткою у соціальному плані, вона виключає зрівнялівку та утриманство, можливість однаково розподілу доходів серед членів суспільства. Хоча ринковій економіці властива й марнотратність ресурсів, що виявляється в періодичних економічних кризах. Незважаючи на останнє, вона має унікальні властивості: здатність при мінімальному адміністративному втручанні або й взагалі без нього певною мірою забезпечувати збалансованість попиту та пропозицій, швидко реагувати на зміну господарської кон'юнктури, стимулювати підприємство. Стихійний же ринок може спричинити інфляцію, кризові явища тощо.

Слід визнати, що в умовах планово-розподільних відносин чимало елементів ринку поступово трансформувалися в сільському господарстві у досконаліші економічні системи. У передреформаційні роки ( 1985-1990) в Україні, як і в цілому Радянському Союзі, більш реальними стали товарно-грошові відносини, закупівельні ціни повніше відбивали витрати на виробництво, поступово почав формуватися багатоукладний аграрний сектор, створювались селянські (фермерські) господарства, орендні кооперативні сільськогосподарські і переробні підприємства. Підвищилась самоокупність сільського господарства, поверненість кредитів, частка власних засобів у інвестиціях становила 70%. Керівники господарств спряли перехід до ринкової економіки як спосіб вільної господарської діяльності і сприяли його позитивно, особливо враховуючи наявність дефіциту продовольства. Це давало надію на новий, потужний імпульс розвитку виробництва, насичення ринку товарами. Невикликали сумніву, як і нині, основні його регулятори - попит і пропозиції та рушійна сила - конкуренція.

Ми не випадково проаналізували окремі теоретичні погляди щодо ринкової економіки. За допомогою методологічного підходу ставимо за мету досягти більш зваженої оцінки аграрної економіки України. А головне - з'ясувати причини виникнення негативних тенденцій в аграрній сфері.

Прискореного освоєння досягнень науково-технічного прогресу не відбулось, а навпаки, мало місце різке падіння виробничого потенціалу у більшості господарств, повернення до найпростіших технологій. Недостатня матеріальна заінтересованість в результатах праці спричинила масове зниження реальних доходів сільських товаровиробників. У цілому в населення країни, як мінімум, вдвічі, а по окремих джерелах, втричі і вчетверо скоротилась купівельна спроможність.

Викладеним вище явищам дали певну оцінку як вітчизняні, так і зарубіжні економісти.

На тому етапі до ключових проблем політики були, насамперед, віднесені: перше - роздержавлення та широкомасштабна приватизація державної власності в аграрному комплексі і формування на цій основі багатоукладного сільського господарства, які розглядались як важливіший етап переходу до ринкової економіки; друге - надання суб'єктам господарської діяльності економічної самостійності у формуванні виробничих програм, вибору каналів реалізації та визначенні цін; трете - лібералізація цін, скорочення дотацій та субсидій; четверте - лібералізація зовнішньоторговельної діяльності; п'яте - формування приватного сектора в сільському господарстві.

Протягом 1991-1992 рр. було прийнято 10 законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регламентували і регулювали процеси приватизації майна. Найважливішими з них є Закони України “Про власність” (7.02.1991 р.), “Про підприємництво” (7.02.1991 р.),”Про цінні папери і фондову біржу” (18.06.1991 р.), “Про господарські товариства” (19.09.1991 р.), “Про приватизацію майна державних підприємств” (4.03.1992 р.), “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (6.03.1992 р.), “Про приватизаційні папери” (6.03.1992 р.), “Про пріоритетний розвиток села” (15.05.1992 р.), “Про внесення змін і доповнень до Закону України ”Про селянське (фермерське) господарство” (22.06.1993 р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі” (17.05.1993 р.) та інші.

Крім того, було прийнято низку відомчих нормативно-методичних документів про порядок і механізм приватизації. Приватизація майна колективних сільськогосподарських підприємств регулюється Законом України ” Про колективне сільськогосподарське підприємство” (14.02.1992 р. зі змінами і доповненнями від 14.10.1993 р., 14.10.1992 р., 3.05.1993 р., 4.05.1993 р.). Визначена також схема приватизації майна. Основні питання земельних відносин урегульовані Земельним кодексом України. Щодо приватизації землі, то цей процес регулюється Постановою Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” (18.12.1990 р.), Земельним Кодексом України ( 13.02.1992 р.) та іншими законами і нормативно-правовими актами, загалом 41 документом.

Питання діяльності суб'єктів господарських структур, крім вищеназваних документів, регулюють закони України: “Про банки і банківську діяльність” (1991 р.), “Про оподаткування прибутку підприємств“, “Про зовнішньоекономічну діяльність” (16.04.1991р.), “Про захист іноземних інвестицій на Україні“ (10.09.1991 р.), “Про іноземні інвестиції“ (13.03.1992 р.), “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції“ (17.07.1997 р., набрав чинності 10.10.1997 р.), Декрет Кабінету Міністрів “Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності “ (20.05.1993р.), Указ Президента України “Про особливості застосування тарифних обмежень імпорту сільськогосподарських товарів відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ“ (13.05.1997 р.) та іншими законодавчими актами ї указами міністерств і відомств, які реєструються за Мінюстом України. На підставі цих правових актів та економічних заходів Уряду відбувається перехід від централізованої планово-розподільної системи народного господарства України до ринкової економіки.

Спрощене розуміння ринку і ринкових відносин як елементарної системи, що базується на вільній купівлі-продажу, яка включає будь-яке державне регулювання, саме й призвело до порушення міжгалузевих відносин, різко погіршення паритетності цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, стійкого падіння і збитковості виробництва в більшості господарств. В дійсності ринкові відносини являють собою більш складну, ніж планово-директивна, організаційно-економічну систему, оскільки вони істотно підсилюють пряму і непряму дію економічних важелів на кожного суб'єкта ринку.

Позначається і застарілий підхід до формування структури суб'єктів ринку. Стверджувалось, що на вільному ринку можуть ефективно функціонувати тільки приватні власники. Це стало основою для прийняття законодавчих актів про прискорену реорганізацію великих державних і колективних підприємств без визначення їх реальної ефективності, перебільшення ролі особистого підсобного господарства у продовольчому забезпеченні країни. Проте вітчизняна і зарубіжна практика підтверджують положення про те, що на ринку може будь-який власник - приватний, колективний, кооперативний, державний. Досвід останніх років переконує, що доцільною є багатоукладна структура ринку, оскільки вона створює умови для здорової конкуренції. Важливо, щоб продавець був реальним власником реалізованого товару і одержаного доходу, міг самостійно приймати рішення про реалізацію продукції та визначити ціни на неї.

Основою ефективного розвитку агропромислового виробництва в ринкових умовах є не стільки інституційні зміни, скільки рівень та масштаби використання досягнень науково-технічного прогресу, якість виробничого потенціалу, кваліфікація працюючих, їх заінтересованість в досягненні високих кінцевих результатів. Через недооцінку цих положень практично зупинено інвестиційну діяльність, не відновлюються виробничі потужності, особливо техніка та обладнання. Знижується родючість грантів та продуктивність праці. Тому і при ринкових відносинах потрібне визначення пріоритетів на кожному етапі розвитку агропромислового виробництва, матеріальне і фінансове забезпечення їх реалізації.

Мав місце так званий зрівняльний підхід до формування ринку товарів і послуг, незалежно від їх народногосподарського значення. Внаслідок цього макроекономічні фактори почали негативно впливати на формування продовольчого ринку. Це спричинило падіння реального рівня доходів населення, інфляцію і збільшення неплатежів. Одночасно знизилось значення етапності застосування нових економічних відносин, які враховують природу розвитку аграрного виробництва.

Розділ 2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки

2.1 Закономірності розвитку та об'єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК

Земельна реформа в Україні стала основноючастиною аграрної реформи. Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України: “Про форми власності на землю”, ”Про господарські товариства”, ”Про приватизацію майна державних підприємств”, ”Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, ”Про оренду майна державних підприємств та організацій”, ”Про колективні договори і Угоди”.

Законодавча база аграрної реформи перш за все передбачає:

1)розділ земельних ділянок, майна, визначення їх частки між працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб приватний сектор став домінуючим;

2)приватизацію підприємств переробної промисловості, постачання та збуту сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;

3)розвиток фермерства;

4)розвиток сільськогосподарських товарних фірм;

5)лібералізацію цін на сільськогосподарську сировину і продукцію.

Процес реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в різних напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне і тільки час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського виробництва свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури колгоспів за формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової економіки. Їм притаманний високий потенціал конкурентності на перспективу, а за економічним змістом вони потребують докорінного реформування. Аналізуючи процес реформування земельних відносин, відзначаємо, що він проходить у відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями обласної Ради народних депутатів. Головна мета реформування - створення різних форм господарювання, в основі яких є приватний власник землі і майна. Здійснюються передача земель колективних сільськогосподарських підприємств у колективну власність як форму функціонування приватної власності, їх паювання з визначенням кожному члену трудового колективу земельної частки (паю) з видачею відповідного державного сертифіката. Розвиваються земельно-орендні відносини. Проведена грошова оцінка сільськогосподарських угідь, яка враховується при визначенні вартості земельного паю і встановленні цін на сільськогосподарську продукцію та земельного податку. Джерелом земель для передачі їх у приватну власність та користування громадян були землі, включені в кооперативних, громадських і державних господарствах.

Напрями земельної реформи:

- передача земель у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства;

- передача земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства;

- передача земель у власність і користування іншим підприємствам;

- проведення протиерозійних заходів;

- впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку земельно-кадастрових даних.

В сучасних умовах організація виробництва у первинних підрозділах характеризується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності (державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах власності відбуваються:

- внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;

- у результаті надання повної господарської та економічної самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним виробничим підрозділам;

- через визначення відносин з державною власністю на основі договорів, шляхом роздержавлення і приватизації;

- внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин.

Як відзначається в Національній програмі розвитку сільськогосподарського виробництва України на 1996-2005 роки, господарська реформа спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних форм господарських структур ринкового типу (господарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств) і створення мережі сервісної інфраструктури аграрного сектора, в тому числі на приватних, міжгосподарських та кооперативних засадах сільськогосподарського товаровиробника з використанням лізингових умов надання послуг, формування системи закупок продукції у населення, первинної її переробки, зберігання, пакування і транспортування, першочергове перетворення переробних і агросервісних підприємств у відкриті акціонерні товариства за участю сільськогосподарських товаровиробників, а державних сільськогосподарських підприємств - у колективні сільськогосподарські підприємства чи у відкриті акціонерні товариства.

Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські) господарства.

У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм господарювання:

реорганізація колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на майно і землю;

реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі кооперативи, які мають більшу самостійність;

формування аграрно-акціонерних підприємств;

створення приватно-орендних підприємств;

об'єднання в асоціації пайовиків, створення спілок пайовиків.

При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або акціонерній основі, виникає необхідність у розширенні оперативно-господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно нової організації структури господарства незалежно від форми власності. Економічні відносини в кооперативах можуть ґрунтуватися на різній основі: оренді майна; паях; придбанні акцій; викупі майна за рахунок кредитів; формуванні колективної власності; приватної власності.

В окремих господарствах, на конкурентній основі, за контрактом майно і землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності. Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій забезпечити його грошима.

Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв, може бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на вартісну ціну акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного проекту. Дивіденди на уставний капітал, тобто майновий пай нараховується за визначеною раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках майбутнього проекту.

В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за конкретну працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно, так і сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників враховується в статті витрат.

З огляду на сказане, пропонуємо логічну послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей (вибору форми господарювання) після поділу господарства на земельні і майнові паї (див. рис.1).

Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо збуту продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які спочатку активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію, закуплену ще в господарствах 1994 р. Закріпитися навнутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.

4

Рис.1.

Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні не доведена до логічного завершення.

З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого - у більшій частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно зміни внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення головної проблеми, пов'язаної з формуванням господаря-власника на селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике протистояння.

У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і будівельних підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств - у комунальній власності. З них приватизаційними процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або 87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис. підприємств загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або знаходиться у стадії приватизації 1,2 тис. підприємств - 93%, що підлягають приватизації.

Завершено приватизацію підприємств м'ясної, молочної, оліє-жирової та кондитерської галузей. Серед приватизованих - 180 цукрових заводів, що становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать підприємства борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні, будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи. Загальна їх чисельність - 878 підприємств, у тому числі 204 хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн. тонн зерна, очистити 900 тис. тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн. тонн зернових.

Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічна продуктивність становить 7 млн. тонн борошна та 800 тис. круп. Отже з огляду на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих об'єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.

Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні інституційні перетворення, зрушення в бік розвитку ринкових відносин. Господарські суб'єкти одержали те, до чого прагнули ще за часів Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування. Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1991 р. їх кількість скоротилась до 2863 у 1997р., решта реформувались в КСП та акціонерні товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У самостійний сектор формуються фермерські господарства (табл.1).

Таблиця 1

Кількість землевласників та землекористувачів

РОКИ

Господарства суспільного сектора.

У тому числі

Особисті підсобні господарства населення.

Фермерські господарства

Колективні.

Державні

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

14010

14203

15081

15482

15609

15730

15739

9351

9575

9722

9977

10356

11299

12876

4659

4718

5359

5485

5253

4440

2863

9763079

10679714

10860812

11056874

11249196

11433123

11534200

2687

17474

30344

34692

34778

35353

35927

Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства. За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних землекористувачах (рис.2).

Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва, що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі. Зокрема, вже розпайована земля майже в 11 тис. недержавних сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в 96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн. громадян.

1990р.

1998р.

Рис.2. Динаміка змін у володінні та землекористуванні с/г угіддями.

Тільки в 1994-1995рр. питання аграрної реформи зайняли належне місце в державній діяльності уряду. Такий стан не випадковий. До цього перетворення не мали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної політики.

Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого ставлення або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось. Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників, платежів.

Природа ринкової економіки така, що її основою залишаються закони товарного виробництва, рух капіталу і в тому числі землі як особливої його форми. Проте умови для цього не створені. В сільське господарство надходять обмежені капітальні вкладення. А щоб Україна виробляла конкурентно здатну сільськогосподарську продукцію для зовнішнього ринку, потрібно вкласти в сільське господарство не один десяток мільярдів гривень.

На території Тернопільської області утворено 665 нових формувань ринкового типу, з них 366 приватних підприємств; 257 - товариств, кооперативів, фермерських господарств. 11216 громадян отримали ділянки в розмірі паю з видачею державного акта. Договори оренди уклали 77 відсотків власників права на земельну частку (пай).Обласна рада висловлює занепокоєння повільними темпами весняно-польових робіт та спадом виробництва продукції сільгоспвиробниками.

Таблиця 2

Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, складання схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) в Тернопільській області станом на 01.05.2000 р.

Назва територіальних адміністративних одиниць.

Кількість КСП, землі яких розпайовано.

Реформовано сільгосп-підприємств

Створено нових агроформувань ринкового типу

З них

Зареєстровано нових формувань.

Приватних підпр.

ТзОВ

С/г кооперативів.

Селянсько-фермерських господарств

Інших суб'єктів господарств.

Бережанський

21

21

22

14

7

1

22

Борщівський

36

36

39

10

28

1

39

Бучацький

39

39

44

5

39

44

Гусятинський

40

40

50

12

38

50

Заліщицький

32

32

41

17

21

3

39

Збаразький

36

36

42

35

6

1

43

Зборівський

48

48

53

10

35

5

1

2

51

Козівський

33

33

34

29

4

1

34

Кременецький

30

30

39

5

26

8

39

Лановецький

28

28

29

2

21

3

21

Монарстицький

23

23

25

17

8

25

Підволочиський

34

34

34

22

7

3

2

34

Підгаєцький

22

22

19

15

2

2

19

Теребовляський

44

44

56

27

28

1

56

Тернопільський

36

36

43

27

15

1

43

Чортківський

37

37

45

45

45

Шумський

31

31

50

10

33

1

4

2

49

М.Тернопіль

Всього по області

570

570

665

257

366

19

10

13

653

Усім ланкам, причетних до реформування агропромислового виробництва, слід сприяти реформованим структурам у завершенні до 20 травня 2000 року організаційних заходів щодо їх реєстрації як суб'єктів господарської діяльності;створювати умови для безперешкодного отримання громадянами належних їм земельних та майнових паїв; давати оцінку тим керівникам та посадовим особам, які не виконують вимог нормативних актів щодо спрощення процедури виходу членів сільськогосподарських підприємств із складу господарств з належними їм земельними та майновими паями; не забезпечують виділення єдиним масивом земельних ділянок групам власників за їх бажанням.

Відповідно до Указу Президента України від 12 квітня 2000 року №584/2000 “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань,що виникли в процесі проведення земельної реформи”:

- виділити до 1 листопада 2000 року із земель запасу та резервного фонду земельні ділянки і надати їх у користування особам, які працюють у соціальній сфері та проживають у сільській місцевості, для ведення особистого господарства;

- визначити до 1 червня 2000 року, залежно від площ земель запасу та резервного фонду на території кожної сільської (селищної) ради, граничні розміри земельних ділянок, які відповідно до законодавства можуть бути надані у користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх числа для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного господарства.

В Україні відбулася демонополізація державної власності на землю і передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як суб'єктам господарювання. Але реалізація другого етапу - розподіл земельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв невиправдано зволікається. Там де до цієї справи підійшли серйозно, власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські структури, але вже на засадах приватної власності. В результаті ми наблизились до найважливішого етапу аграрної реформи - реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для їх ефективного функціонування. Внутрішньогосподарські перетворення економічних відносин в колгоспах, які формально перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства, тільки починаються. За науковими оцінками, внутрішньогосподарські відносини в них після перетворення в КСП практично не змінилися.

2.2 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві

Здобувши політичну незалежність, Україна отримала у спадщину надмірно велику кількість соціально-економічних проблем. Було б помилково нехтувати хоча б однією з них, недооцінюючи її вагомість. І все ж на перше місце серед них життя поставило продовольчу проблему. Саме недостатня забезпеченість в колишньому Радянському Союзі продуктами харчування стала однією з основних причин зростання соціально-економічної напруги в суспільстві, особливо після так званої ”лібералізації” цін.

Життя вимагало кардинальних змін в народногосподарському комплексі України. Тільки його реформування могло принести бажані наслідки.

Як відомо, мета аграрної реформи - вирішити продовольчу проблему, вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної економіки, ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села. Вирішення цієї проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин:

- реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-колгоспною власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та в усій системі АПК;

- удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з державою у вирішенні соціальних проблем села;

- створенні відповідної правової бази.

По своїй суті це основні віхи реформування виробничих стосунків на селі. В перелічених вище напрямах реформування сільського господарства найбільш суперечливим є питання про форми господарювання в аграрному секторі економіки. Це питання потребує і практиків і учених. Як відомо, на селі вже реально співіснують декілька форм організації виробництва, які відрізняють за формами власності на засоби виробництва і земельних відносин. Поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП), виникли фермерські господарства, приватно-орендні колективи, розширили свої присадибні ділянки колгоспники та інші жителі села. Яка ж з уже відомих сьогодні форм організації сільськогосподарського виробництва стане основною, або більш прийнятною на селі? Однозначно на це питання дати відповідь неможливо з багатьох відомих причин.

По-перше, всі вони мають різні стартові можливості з питань матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, географічного знаходження та демографії, наявності соціальної сфери і багатьох інших проблем.

По-друге, ще невідпрацьована як слід правова база, яка б створила для всіх форм господарювання такі умови, щоб кожен відчув себе реальним власником, насамперед, землі.

По-третє, не однозначне, поки що, відношення керівників, жителів сільської місцевості в різних регіонах України до приватизації, роздержавлення радгоспів, паювання колгоспів, утворення фермерських господарств.

Життя, досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку АПК і в даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, це зробило, як то було при командно-адміністративній системі - неможливо. Україна стала незалежною державою, почала будувати ринкову економіку, почався процес роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою суттєві структурні зміни в народногосподарському комплексі, почав, нарешті, з'являтись власник, який взяв на себе відповідальність за долю економіки при відповідній підтримці держави. Повернення до старих важелів управління надалі стає неможливим.

Як відмічає у своєму зверненні до Парламенту України 4 квітня 1995 року Л.Д. Кучма, “арсенал старої системи господарювання практично вичерпав всі більш-менш ефективні засоби стимулювання сільськогосподарського виробництва. Треба створювати нову правову базу для нових економічних стосунків з ринковою орієнтацією на фоні роздержавлення і приватизації, з новим власником на засоби виробництва”.

Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в сільському господарстві - відродження господаря на українській землі шляхом приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на селі. Найбільш поширеною при цьому залишається колективна форма організації виробництва на базі асоційованої приватної власності на землю і майно. Досвід багатьох країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна протистояти економічному хаосу. Справжні кооперативи (на відміну від колгоспів) діють самостійно в ринковому середовищі, і не підпадають під будь-який вплив адміністративних державних структур. Дієздатність таких кооперативів підтверджує міжнародна практика.

Процеси концентрації виробництва і капіталу, які проходять в сільськогосподарських розвинутих капіталістичних країнах, як правило, набувають позитивного економічного змісту. Джерелами капіталу є оренда землі й асоційована власність на землю та інші засоби виробництва. В західній Європі процеси концентрації в сільськогосподарському виробництві протікали по-різному в різні історичні періоди.

Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення вірний. Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками, було б вироблення на 8% менше продукції. Особисті підсобні господарства сьогодні є стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці у громадському виробництві.


Подобные документы

  • Роль агропромислового комплексу в народному господарстві, структура та форми територіальної організації АПК в економіці України, взаємозв'язок з іншими галузями господарства. Проблеми розвитку АПК, їх соціально-економічна сутність та шляхи вирішення.

    курсовая работа [63,2 K], добавлен 09.10.2010

  • Сільське господарство як каталізатор розвитку ринкової економіки. Історія розвитку аграрних відносин в Україні, її періоди. Особливості розвитку аграрних відносин, ринкові перетворення. Утворення нових форм господарювання та відносин в аграрному секторі.

    реферат [25,6 K], добавлен 03.05.2009

  • Економіко-правові засади аграрних реформ в Україні та державах ЦСЄ. Сучасний стан і особливості реформування сільського господарства держав ЦСЄ та України. Стратегічні напрямки розвитку сільського господарства України з урахуванням досвіду держав ЦСЄ.

    дипломная работа [131,6 K], добавлен 12.05.2009

  • Проблеми інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України. Ринок в АПК. Розвиток ринку матеріально-технічних ресурсів. Особливості ринку праці в аграрній сфері. Агропромислові вільні економічні зони. Стратегія їх розвитку в Україні.

    курсовая работа [32,6 K], добавлен 29.07.2008

  • Застосування сценарних методів у транспортному менеджменті. Дослідження тенденцій економічного розвитку морегосподарського комплексу України. Особливості сценарного аналізу. Сучасні напрями реалізації сценаріїв розвитку морегосподарського комплексу.

    дипломная работа [1,6 M], добавлен 19.05.2017

  • Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави. Передумови, проблеми та перспективи її розвитку. Територіально-галузева структура лісопромислового комплексу України. Особливості галузі деревообробки та целюлозно-паперової.

    контрольная работа [30,4 K], добавлен 28.09.2016

  • Земельне законодавство України. Сутність оренди землі. Фактори й умови формування орендних земельних відносин. Соціально-економічна спрямованість орендних відносин. Напрями підвищення ефективності використання орендованих земель у сільському господарстві.

    курсовая работа [4,8 M], добавлен 11.07.2010

  • Характеристика лісових ресурсів України, структура їх розподілу. Сучасний стан лісової промисловості. Проблеми забезпечення народного господарства України сировиною, раціонального використання лісових ресурсів. Перспективи розвитку ресурсного потенціалу.

    реферат [1,0 M], добавлен 04.05.2011

  • Сільське господарство як один із найважливіших секторів народного господарства України. Потенціал України: концентрація найродючіших у світі чорноземів. Проблеми розвитку сільського господарства в Україні в умовах ринкової економіки та його сучасний стан.

    курсовая работа [45,1 K], добавлен 30.03.2009

  • Загальна оцінка стану та тенденцій розвитку галузі картоплярства в Україні. Аналіз факторів внутрішнього середовища (на рівні підприємств), які найбільш суттєво впливають на розвиток галузі картоплярства. Формування ціни на картоплю, динаміка експорту.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 23.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.