Військова організація Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії (1817-1857)

At the present stage of development of the science of History the problem of the cavalry military settlements in Ukraine requires an unbiased study and a truthful account of the matter. This publication presents the study on the problems of development of the military organization and combat use of the Novorossiysk (Kherson) cavalry military settlement. On the basis of a wide range of archival and published sources, it has been found that this military organization, like all the cavalry units, was divided into squads, regiments and divisions. The Novorossiysk cavalry military settlement consisted of 12 cavalry regiments, which were combined into three divisions -- Bug Uhlans, 3rd Uhlans, 3rd Cuirassiers. The government of Alexander I gave quite a lot of attention to service terms and to the establishment of special institutions for recruiting. This article is the first to prove that the troops of the Novorosiysk military settlement were bearing internal security service, took part in combat operations in the wars waged by the Russian Empire, namely, in the Russo-Turkish War of 1828-1829, in suppressing of the Polish uprising of 1831 and Hungarian uprising of 1849, in the Crimean War of 1853-1856. The military settlers were recognized with the highest military awards for combat merits and military valor. It became obvious that it is necessary to rearm the army and change the principles of recruitment. The military tactics also changed. The military organization of the Russian Empire, including the cavalry military settlements, needed a number of reforms, and such reforms were implemented in the '60s and '70s of the nineteenth century.

Key words: Novorossiysk (Kherson) cavalry military settlement; settlers; division; regiment; corps.

Виклад основного матеріалу

З утворенням незалежної Української держави розпочався новий період у її історії, що поклав початок фундаментальному переосмисленню історії як цілісного процесу, очищення її від ідеологічних нашарувань. І на сучасному етапі розвитку історичної науки проблема військових поселень кавалерії в Україні вимагає неупередженого вивчення та правдивого висвітлення, об'єктивного наукового підходу до конкретних фактів і тенденцій розвитку. Військовим поселенням кавалерії присвячено чимало наукових праць. Однак на сьогодні ми не можемо стверджувати, що дана тема вичерпана. Копітка багаторічна робота щодо реконструкції військової організації військових поселень кавалерії з 1817 по 1857 р. дозволила автору даної публікації конкретизувати і з'ясувати особливості функціональної структури дивізій Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії.

Метою даної публікації є дослідження питань розвитку військової організації та бойового використання Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. Зазначимо, що обрана тема до цього часу не стала об'єктом дослідження в українській і зарубіжній історіографії, хоча окремі її аспекти розпорошені у працях С. М. Ковбасюка [9], Т. Д. Липовської [12] і К. М. Ячменіхіна [27]. У статті використані неопубліковані джерела, зокрема, це документальні матеріали фондів Державного архіву Миколаївської області, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, Державного архіву Одеської області, Російського державного військово- історичного архіву (м. Москва).

Кавалерійські військові поселення на території України розпочали влаштовувати у 1817 р. Передбачаючи негативну реакцію козаків на військові поселення, в січні 1817 р. військова адміністрація намагалася зберегти Бузьке військо і пристосувати його якимось чином до планів О. А. Аракчеева. Про це свідчить записка отамана М. Р. Кантакузіна 31 січня 1817 р. «Погляд на перетворення Бузького козацького війська в кавалерійські полки». Він пропонував приєднати до бузьких козаків жителів селищ Великий Буялик, Пересадівка, Олександрівка, Костян- тинівка, Сербулівка і Солоне, і тоді можна з них сформувати не один, як планувалося раніше, а два регулярних кавалерійських полки, що мало б скласти 12 діючих і 6 резервних ескадронів. Цей проект отамана М. Р. Кантакузіна не влаштовував А. Аракчеева і не був реалізований [24, с. 156-161].

Після проведення підготовчої роботи й описання станиць, хуторів і навколишніх сіл бузькі козаки переходили під керівництво графа І. О. Вітта. У червні 1817 р. він видав спеціальний наказ про перетворення Бузького війська у військове поселення кавалерії [24, с. 179]. Цей наказ, як і передбачав О. Вітт, викликав протест серед козацтва станиць Красно- сельської, Михайлівської, Григор'ївської, Нерубайської, Сердечної, Лозоватської, Лагирської, Водяної і Рудої [24, с. 184]. Проти козаків направили піхотні частини і локалізували групу невдоволених.

У вересні 1817 р. назву Бузького козацького війська анулювали, а з 8 жовтня 1817 р. офіційно сформували Бузьку уланську дивізію, що складалася з 4 полків. Офіцерів колишнього Бузького війська в улани переводили «обережно, щоб не поселити недовіру до уряду» [20, арк. 210].

Новоросійське військове поселення кавалерії складалося з трьох поселених дивізій: Бузька уланська дивізія (Бузький, Одеський, Вознесенський, Ольвіопольський полки), 3-тя Українська уланська дивізія (Український, Новоархангельський, Новомиргородський, Єлисаветградський полки), 3-тя кірасирська дивізія (Орденський, Стародубовський, Принца Альберта Пруського, кн. Олени Павлівни полки) [12, с. 42].

Бузька уланська дивізія складалася з 1, 2, 3, 4-го Бузьких уланських полків. У червні 1830 р. вона стала 1-ю Резервною уланською дивізією. Українська уланська дивізія складалася з 1, 2, 3, 4-го Українських уланських полків, з 25 червня 1830 р. стала 2-ю Резервною уланською дивізією [14, 212-213]. У 1830 -- у 40-х рр. в округах полки цих дивізій були перейменовані. Так, 1-й Бузький уланський полк став Бузьким, 2-й -- Одеським, а з 1846 р. Його Св. Герц. Нассауського, 3-й -- Воз- несенським, 4-й -- Ольвіопольським. З 25 червня 1830 р. 1-й Український уланський полк став Українським, а з 1849 р. Ерцгерцога австрійського Леопольда; 2-й -- Новоархангельським; 3-й -- Новомиргородським; 4-й -- Єлисаветградським [14, 212-213]. Полки 3-ї кірасирської дивізії не змінювали своїх назв за весь період існування військового поселення.

Поселений кавалерійський полк Новоросійського (Херсонського) військового поселення складався з 6 ескадронів діючих, 3 поселених і 3 резервних, 2 фурштатських рот і роти служилих інвалідів. Полк розташовувався в окрузі свого поселення у такому порядку: діючі ескадрони квартирували 1-й -- дивізіон у першому поселеному окрузі, 2-й -- дивізіон у другому поселеному окрузі, 3-й -- дивізіон у третьому поселеному окрузі; резервні ескадрони квартирували в поселених ескадронах своїх номерів, а саме 1-й в 1-му, 2 в 2-му, 3 в 3-му. Фурштатська рота призначалася при кожному поселеному батальйоні чисельністю до 200 чоловік і керувалася спеціальним командиром. Діюча фурштатська рота розміщувалася в поселеній фурштатській роті [15, с. 43-47].

Поселені і резервні ескадрони значилися за № 1, 2, 3, фурштатські й інвалідні роти у складі поселеного полку не мали номера, а лише назву [15, с. 25-26]. Чотири резервних ескадрони в дивізії складали резервний полк [15, с. 53]. Поселений ескадрон складався: обер-офіцерів 1, унтер-офіцерів 9, кантоністів 120, а батарея -- обер-офіцерів 1, унтер-офіцерів 9, кантоністів 136 [23, с. 272].

Обов'язком діючих і резервних частин поселеного полку була військова служба. Строк її тривав 20 років: 15 -- у діючих і 5 -- у резервних ескадронах [15, с. 55-56]. Після закінчення терміну військової служби солдат повертався на місце попереднього проживання, якщо був не з округу військового поселення, або вступав до складу неслужилих інвалідів. Так, у 1-4-му округах у 1857 р. звільнили в безстрокову відпустку за вислугу 20 років -- 1 рядового, за вислугу 15 років -- 7 унтер-офіцерів, 38 рядових, тобто всього 46 чоловік [6, арк. 73].

Офіцерський склад військових частин Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії змінювався: командирів переводили в різні військові округи. Так, 1832 р. ротмістр Ольвіопольського уланського полку Лазаренко був переведений в Одеський уланський полк. Майор Яхонзов наполягав на призначенні поручика Шеміотта командиром 3-го поселеного ескадрону і затвердженні штаб-ротмістра Трофінцова командиром 2-го поселеного ескадрону на посаду ротмістра [21, арк. 1, 7].

Наказом 26 серпня 1818 р. на території Херсонської губернії, де розташовувалося поселення, дозволялось стягувати по 2 крб. з 500 осіб замість поставки одного рекрута. Дворянство цієї губернії вважало більш вигідним для себе залишати рекрута в господарстві і клопотало про дозвіл саме «відкупатися» від цієї повинності [3, арк. 65].

У 1834 р. військові поселенці отримали право, замість обов'язку нести службу, виставляти рекрута [23, с. 74]. Набір у рекрути розпочали 1 листопада 1834 р. Рекрутська черга кожної сім'ї визначалася кількістю чоловіків 18-60 років. Звільнялися від військової служби лише сліпі на два ока, без руки або без ноги або позбавлені всякої дії [22, арк. 3-5]. Новоросійські військові поселенці поступали в рекрути через кожні два роки по 8 рекрутів з 1000 чоловіків.

У 1850-х рр. начальник 1-8-го округів Новоросійського військового поселення звертався до Одеського градоначальника з проханням вжити заходів для своєчасного призову на службу солдатських синів, які проживали у м. Одесі. Серед них: Тимофій Томорченко, Дем'ян Колесніков, Федір Шинкарюк, Петро Яковлев, Микола Мазурук; до 14-річного віку: Олександр Павлов, Іван Чернявський; до 8-річного віку діти мешкали в Одеському виховному будинку: Семен Герпилов, Дмитро Тимофеев, Яків Куніков, Феофан Радіонов [5, арк. 18-24].

Складовою частиною внутрішньої служби військових поселенців були щорічні навчання та огляди поселення, на яких поселенці демонстрували військове мистецтво. У травні 1834 р., під час подорожі по м. Єлисаветграду, маршал Мармон герцог Рогузський отримав дозвіл Миколи І відвідати військові навчання кавалерійських ескадронів, шпиталі, конезаводи, поля поселенців Новоросійського військового поселення [8, с. 200]. Ось як він описував своє перебування в м. Єлисаветграді: «Граф Вітт наказав зібрати бригаду уланів і бригаду кірасирів. Першу складали полки Новомиргородський і графа Вітта; другу -- полки Великої Княгині Олени Павлівни і Старо дубівський. 31 травня 1834 р., вранці, я оглянув кавалерію і бачив її маневри: вона була вишикувана в 2 лінії і виконувала різноманітні вправи з надзвичайною точністю і правильністю. Дві речі вразили мене, і обидві їх я визнаю: перша, що при закінченні атак не вимагають від військ ніякої регулярності, і друга, що кірасири озброєні піками...» [17, с. 160-162, 170-171].

Поселенці комплектували діючі і резервні частини військового поселення через інститут кантоністів. Діти-хлопчики корінних жителів округів військового поселення називалися військовими кантоністами. У 1836 р. з ліквідованих Катеринославського і Херсонського батальйонів і Дмитрієвського півбатальйону військових кантоністів формувалися в кожному окрузі по два ескадрони кантоністів і дві артилерійські батареї. Всіх кантоністів, які знаходилися при своїх батьках і вихователях, зараховували в 2-й кавалерійський корпус [16, с. 871-875].

По досягненні вісімнадцятирічного віку кантоністи, здатні до стройової служби, направлялися в резервні ескадрони і батальйони. По досягненні двадцяти років вони вступали в діючі ескадрони своїх полків рядовими, а ті з них, які пройшли курс навчання в школах, отримували чин унтер-офіцерів. Так, у 1855 р. у місто Вознесенськ направили кантоністів 20 років, які проживали з батьками у місті Севастополі (за несвоєчасну явку вони підлягали стягненню і на них заводили судові справи) [1, арк. 1-2].

Маніфестом 26 серпня 1856 р. солдатські діти звільнялися від належності до військового відомства і категорія кантоністів ліквідовувалася. Вони виключалися з кантоністських закладів військового відомства і приписувалися у вільний податний стан [4, арк. 62].

На початок 1828-1829 рр. одну частину резервних батальйонів залишили в найближчих прикордонних військах. Іншу частину виводили за кордон для того, щоб зайняти місця в тилу армії -- за Дунаєм [18, арк. 1]. І. О. Вітт вважав, що з'єднання резервних військ з частиною діючих військ є незручним і не виправдовує вже мети [18, арк. 2]. Військові поселенці брали участь у бойових діях російсько-турецької війни 1828-1829 рр. [13, с. 1031-1046]. Відомо, що в 1828 р. 4-й Бузький уланський полк брав участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 рр. У цьому полку було 60 чоловіків, жителів с. Ольшанка [10, с. 323].

Навчальний процес, обмундирування і озброєння рекрутів не ускладнювали перехід у діючі батальйони. Підсилення військ 40 батальйонами прискорило успіх. Спочатку планувалося зайняти Молдавію, потім -- фортецю Журжи, «охорона Крайова». Резервні батальйони знаходилися на невеликій відстані від діючих військ, щоб укомплектовувати найпостраждаліші полки [18, арк. 3-6]. За процес обмундирування відповідали волосні начальники [7, арк. 70].

Відомо також, що у поселенні служили і проживали поляки. Переважно це були шляхтичі, які отримували направлення у Новоросійське військове поселення як покарання за участь у Польському повстанні 1830-1831 рр. Так, у 1832 р. з Кам'янця-Подільського відправили шляхтича Івана Мамєновського на виховання до військового поселенця округу полку Принца Альберта Пруського, шляхтича Маврикія Коселацького по досягненні повноліття призначили на службу в резервні ескадрони Новомиргородського уланського полку [19, арк. 1-2]. За участь у Польському повстанні Северин Трензовський і Ілля Тарновський були відправлені в резервні ескадрони Бузького уланського полку, неповнолітні шляхтичі Іван Домбровський, Федір Беличукий, Андрій Вишневий відправлені на виховання військовим поселенцям округу Єлисаветградського уланського полку, Томаш Вішинський, Осип Тероговський, Осип Зелінський, Яків Войцеховський і Ян Лобенецький відправлені на виховання військовим поселенцям Бузького уланського полку [19, арк. 3-5].

У 1849 р. Бузькі уланські полки брали участь у придушенні Угорського військового повстання. Так, зокрема, серед них були жителі с. Ольшанка, серед яких навіть були жертви [11, с. 416-417].

Кримська війна 1853-1856 рр. стала значним випробуванням для збройних сил Російської імперії. Для її проведення були залучені й військові Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. Військові поселенці Новоросійського військового поселення кавалерії с. Ольшанка брали активну участь у військових діях Кримської війни 1853-1856 рр. [11, с. 416-417]. Формулярні списки підтверджують участь поселенців у військових діях Кримської війни. Так, О. І. Винокурів, М. Я Вітвицький, І. Т. Безкровний, Г. М. Павловський були нагороджені бронзовою медаллю на Андріївській стрічці за участь у Кримській війні 1853-1856 рр. [26, арк. 123, 143, 181-182, 232-233]. Вони не лише брали участь у бойових діях, але й перевозили хворих і поранених Кримської і Південної армій [25, арк. 287]. Серед них відзначились: І. Симиров, П. Самсонов, П. Приходько, І. Петров, Я. Некрасов і Ф. Григор'єв [25, арк. 288].

Новоросійські військові поселенці Херсонської губернії надавали ночівлі і підводи військам, які рухалися через округи поселення, на період їхнього переходу. Так, наприклад, усі війська, що йшли від Кременчука через Олександрійський повіт, були направлені в поміщицькі села. Рух військ у 1853-1854 рр. був досить великий [2, арк. 1-2].

Отже, військова організація становила загальний для кавалерійських частин поділ на ескадрони, полки, дивізії. Новоросійське військове поселення кавалерії складалося із 12 полків, які об'єднувалися у три дивізії -- Бузьку уланську, 3-тю уланську, 3-тю кірасирську. Уряд Олександра І приділяв досить велику увагу термінам служби і створенню спеціальних установ для проведення наборів рекрутів. Модернізація системи підготовки й проведення рекрутських наборів у пореформений період в Україні була викликана необхідністю приведення її у відповідність зі зміною правового статусу селян всіх категорій. Відбулася уніфікація складу військових поселенців: діюча частина підпорядковувалася загальноармійському командуванню і комплектувалася на основі рекрутських наборів. Після Кримської війни (1853-1856) формування запасу армії було продовжено. Загальний строк служби нижчих чинів скоротили до 15 років.

Військові підрозділи Новоросійського військового поселення несли внутрішню охоронну службу, брали участь у бойових діях у війнах, які вела Російська імперія, зокрема, у російсько- турецькій війні 1828-1829 рр., у придушенні Польського повстання 1831 р. і Угорського повстання 1849 р., у Кримській війні 1853-1856 рр. Визнанням бойових заслуг і військової доблесті військових поселенців стали височайші нагороди. Воєнні дії відбувалися в якісно нових умовах, викликаних застосуванням передової техніки. Стала очевидною необхідність переозброєння армії, зміни принципів її комплектування, змінювалася і воєнна тактика. Військова організація Російської імперії, зокрема військових поселень кавалерії, потребувала низки реформ, які були реалізовані у 60-70-ті роки XIX ст.

Література та джерела