Підготовка військового професіонала в західній військовій школі

Размещено на http://www.allbest.ru

Підготовка військового професіонала в західній військовій школі

Ананьїн О.В., Пучков О.О

У сучасному світі спостерігається тенденція до професіоналізації армій. Такі армії відрізняються рівнем професіоналізму особистого складу, його чисельністю, обсягом фінансування тощо. Причин появи цей тенденції є декілька. Вони полягають в тому, що в сучасних умовах значно зменшується ймовірність ведення світової війни, а збільшується можливість участі підрозділів армії в локальних воєнних конфліктах та миротворчих операціях. Це потребує достатньо високого рівня підготовки військового фахівця.

Проблема підготовки військового професіонала в західних країнах знайшла певне відображення у наукових дослідженнях зарубіжних та вітчизняних вчених: Р. Доора, Р. Річардсона, Ч. Коттона, В. Хаузера Д. Оніщука, Ю. Грошева, Л. Полякова, С. Рожкова, О. Овечкіна, В. Мандрагелі, Л. Іващенка, Ю. Фіногенова, та інших.

Метою даної статті є розгляд особливості підготовки військового фахівця в західній військовій школі. Висвітлюється, що військова освіта західних країн у підготовці офіцерських кадрів ґрунтується на «концепції самореалізації особистості»

Об'єктивна необхідність формування військового професіонала в сучасних умовах має загальнолюдську, суспільну (загальнодержавну), військово-професійну та особистісну обумовленість У загальнолюдському аспекті необхідність формування військового професіонала обумовлена потребами забезпечення неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права у війнах та збройних конфліктах, в процесі проведення міжнародних миротворчих операцій, повсякденної життєдіяльності збройних сил.

У суспільному (загальнодержавному) аспекті формування та підготовка військового професіонала детерміновано необхідністю забезпечення національної безпеки держави у воєнній сфері, виховання військовослужбовців як громадян і патріотів, забезпечення всебічного, гармонійного та пропорційного розвитку військових професіоналів.

У військово-професійному аспекті підготовка та формування військовослужбовців детерміновано необхідністю забезпечення їх готовності та здатності до виконання завдань за призначенням.

В індивідуально-особистісному аспекті формування військового професіонала детерміновано необхідністю реалізації військовослужбовцями своїх духовних і фізичних потенцій, саморозвитку та самореалізації особистості. Таким чином, можна стверджувати, що формування та підготовка військового професіонала обумовлено потребами гуманізації та гуманітаризації військової діяльності, забезпечення національної безпеки держави у воєнній сфері. Способи та форми діяльності суб'єктів соціального формування військового професіонала також обумовлені змістом закономірностей, які визначають особливості функціонування й розвиток суспільства і збройних силі.

Військова освіта історично набуває інтенсивного розвитку з моменту створення в XVII столітті регулярних армій. Обумовлено це тим, що військова справа стала вимагати певного рівня професіоналізму, і, як наслідок, спеціалізація військової діяльності не могла здійснюватися лише на основі досвіду, що набуто в бойових походах і битвах. Потрібні були професіональні знання, вміння, навички, що набуваються в процесі попередньої підготовки в військово-навчальних закладах.

Ретельне дослідження означеної проблеми вимагає обов'язкового виконання двох умов. Перша з'ясувати сутність та виділити всі сторони цього об'єкта і його зв'язки з навколишнім середовищем. Оскільки військова освіта є різновидом освіти в цілому, то вона функціонує і розвивається за законами розвитку суспільного та культурного середовища, що її оточує. Найбільш загальним нам видається таке тлумачення: «Освіта це суспільно організований та унормований процес постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значимого досвіду, що характеризується компонентами, які взаємоперетинаються, зокрема, засвоєнням досвіду, вихованням якостей поведінки, фізичним та розумовим розвитком особистості... Провідною діяльністю в освіті є навчальна діяльність. Освіта специфічна галузь суспільного життя, найважливіша передумова розв'язання основних завдань суспільства і держави, необхідна умова суспільного відтворення та суспільної трудової діяльності, формування кадрів для всіх сфер розвитку суспільства»[1,168].

Військова освіта є складовою частиною загальної державної освіти. Вона являє собою аналогічно визначений процес становлення і розвитку особистості фахівця та передачі їй соціального досвіду. Однак, на відміну від цивільної, військова освіта формує особистість військового фахівця, який повинен і здатен займатися військовою діяльністю. Очевидність взаємозв'язку суспільства та військової освіти визначається, насамперед, тим, що мілітарний соціум як носій військової освіти є, водночас, і членом суспільства. Вплив суспільства на військову освіту можна структурувати за такими рівнями. Перший рівень стихійного соціального впливу на майбутніх військовослужбовців формується під дією об'єктивних обставин життєдіяльності суспільства. Другий рівень опосередкованого соціального впливу полягає в здійсненні державою економічних, законодавчих, військових, організаційних заходів для розв'язання певного виду своїх завдань. Ці заходи об'єктивно впливають на зміну можливостей і характеру розвитку, на життєвий шлях тих, хто вирішує присвятити себе військовій справі та освіті. Третій рівень контрольованого соціального впливу є планомірним створенням суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних та духовних умов для формування майбутніх офіцерів. Четвертий рівень соціального впливу вимагає враховувати свідому самозміну майбутніх офіцерів, що може мати в цілому як просоціальний, так і асоціальний чи антисоціальний вектор спрямованості. Йдеться про фундаментальні процеси саморозвитку, самовдосконалення відповідно до індивідуальних ресурсів та об'єктивних умов життя майбутніх офіцерів.

Основні складові (мережа закладів освіти; нормативно-правова база військової освіти; органи управління військовою освітою) взаємодіють між собою та із зовнішнім середовищем, ґрунтуючись на певних законах, закономірностях та принципах. Інтеграція військової і цивільної освіти не просте, формальне включення низки військових навчальних закладів до складу потужних цивільних університетів та академій, а процес гармонійного об'єднання системи військової освіти і системи вищої цивільної освіти в єдину цілісну загальнодержавну систему освіти. Порівняльний аналіз цивільної та військової освіти дозволяє не тільки побачити певні відмінності, але й визначити шляхи їх інтеграції. Він демонструє різні рольові зобов'язання студентів і курсантів. Єдиний обов'язок студентів навчання. У курсантів обов'язок навчатися поєднується з необхідністю виконувати службові обов'язки, які передбачають, по-перше, високий рівень дисципліни, підпорядкування командирам, чітку регламентацію всього процесу не лише навчання, але й життя, жорсткі норми й правила, що сформульовані у військовій присязі та статутах. По-друге, інтереси служби як особливого виду військової діяльності вимагають від курсантів (кадетів) політичної лояльності режиму та накладають на них низку обмежень прав та свобод. Такий ритм навчання та служби витримують далеко не всі. Так, до Військової академії Сухопутних військ США у ВестПойнті щорічно вступають 1500 осіб, а через чотири роки закінчують її лише тисяча офіцерів.

Військова освіта інтегрується в державну систему освіти на засадах єдиної з цивільною освітою законодавчої та нормативно-правової бази. Але відмінність військової освіти полягає в тому, що вона ґрунтується, насамперед, на вимогах військової доктрини, концепції військової освіти, інструкцій тощо. Вона носить доволі закритий для цивільного контролю характер. Це пояснюється традиційною консервативністю армії по відношенню до суспільства, жорсткою регламентацією всієї військової життєдіяльності. Крім того, у військових навчальних закладах є об'єкти та навчальні дисципліни під грифом «для службового користування» та «таємно». Вперше про це гучно заявив американський політолог Г. Лассвелл в1941році. Він розглядав феномен уособлення армійського життя як природний та неминучий продукт розвитку індустріального суспільства, який вимагає кваліфікованого військового персоналу, навчання якого суттєво відрізняється за формою, змістом та ритмом життя від навчання цивільних спеціалістів. Існує певна різниця в формах навчання. Військова освіта виключає такі форми як вечірня, дистанційна

Цивільна освіта схильна до пошуку компромісу між жорсткою централізацією в управлінні освітою й повною автономією її функціонування. Такий стан є характерним для країн з традиційною децентралізацією управління освітою (США, Велика Британія, Німеччина, Франція), за виключенням Японії, де централізація управління виступає національною особливістю навчання і виховання. На відміну від цивільної військова освіта виступає прихильником жорсткої централізації управління за вертикаллю як віддзеркалення усієї військової ієрархічної системи.

Оплата за навчання як відмінність військової та цивільної освіти іноді виступає переважним аргументом у виборі навчального закладу. Існує певний розрив між тими, хто бажає отримати якісну освіту, і тими, хто має таку можливість. Тим самим цей факт не лише обмежує права громадян на отримання якісної освіти з причини його високої вартості, а й виступає ознакою формальної, а не реальної демократизації суспільства Військова освіта, навпаки, повністю безкоштовна. Це зумовлено по-перше, тим, що держава вважає за необхідне здійснювати підготовку службовців для збройних сил, які є обов'язковим державним інститутом. По-друге, це зумовлено особливостями військової діяльності, які передбачають дії, що пов'язані з ризиком для життя і здоров'я військовослужбовців. Наступна відмінність військової та цивільної освіти щільно пов'язана з попередньою. У студентів право на стипендію прямо пропорційно пов'язано з якістю навчання. Кадети (курсанти) ж знаходяться на повному державному забезпеченні та гарантовано отримують стипендії незалежно від якості навчання. Військова освіта передбачає не лише обов'язкову виплату стипендій, але й обов'язкове працевлаштування на відміну від цивільної освіти. Цим досить складним і невирішеним питанням зараз переймається Болонська декларація (1999), де ставиться за мету розробка заходів щодо забезпечення обов'язкового працевлаштування випускників. Система військової освіти передбачає обов'язкове працевлаштування.

У цивільних вузах має місце часткове або повне самофінансування за рахунок студентських контрактів, науково-дослідних робіт тощо. Військові навчальні заклади виключають таку можливість, тому що, комерційна діяльність в армії заборонена. Студентам надане право самостійно розпоряджатися своїм вільним часом, якщо це не позначається негативно на їх навчанні. Навчання та служба кадетів (курсантів) строго регламентована статутами. У цьому випадку ритм їх життєдіяльності визначається не особистісними потребами, а розпорядком дня, а тому, самовільний вибір видів занять є неприпустимим. Так, розпорядок дня у Військовій академії Сухопутних військ США у Вест-Пойнті передбачає підйом о 5:45, відбій

о 23:00, дуже великий обсяг часу приділяється заняттям.

Світова освітня міграція студентів в межах транснаціональної освіти може бути обмежена лише власними фінансовими можливостями. Для військовослужбовців навчання у цивільних навчальних закладах інших країн цілком виключене, а у військових навчальних закладах можливе лише за службовою необхідністю. У основному придбана військова освіта може бути використана лише в межах своєї країни або в її інтересах. Навчання у військових навчальних закладах інших країн носить блоковий характер (НАТО) і не набуло масовості. Необхідність будь-якого наступного навчання (друга, третя вища освіта) цивільною особою визначається переважно особисто. Військовослужбовці, крім власного бажання, повинні отримати дозвіл командування, який повинен мотивуватися службовою необхідністю.

Загальноосвітні вимоги щодо форм навчання мають свою специфіку в цивільному та військовому середовищі. Так, самостійна робота студентів не є обов'язковою формою навчання і не передбачається розкладом занять. Для кадетів (курсантів) самостійна робота є елементом їх навчального і службового обов'язку, затвердженого розпорядком дня і обов'язковий до виконання.

Науково-педагогічний склад військових навчальних закладів є змішаним, тобто він складається з цивільних та військових викладачів. У арміях розвинених країн перевага віддається військовим викладачам, які виступають носіями свіжого військового досвіду, вкрай необхідного при підготовці майбутніх професіоналів. Так, у військових навчальних закладах США вони складають 75 % загального обсягу викладачів. У арміях країн з обмеженими економічними можливостями в пріоритеті цивільні викладачі.

Для кожної молодої людини актуальним є прагнення до самоствердження. Дане прагнення може бути реалізоване за допомогою цілої низки форм та засобів, але у кадетів (курсантів) вони вельми бідніші ніж у студентів. Порядок носіння одягу, зачіски, наявність прикрас, навіть маса тіла визначаються військовими статутами та інструкціями, які стоять на сторожі уніфікації та забезпечення виконання завдань військової служби.

Актуальність інтеграції військової і цивільної освіти зумовлена об'єктивним характером процесу розвитку світових тенденцій у сфері підготовки військових кадрів. Стратегія розвитку військової освіти, що будується на сучасних парадигмальних засадах, має забезпечити створення інноваційної військової освіти з метою досягнення високого рівня професійного, інтелектуального і духовного розвитку та саморозвитку військових професіоналів. Адже стрімкий розвиток військового мистецтва, наукової і технологічної бази, засобів збройної боротьби в західних державах висуває на перший план проблеми особистісної підготовки військових фахівців, які мають бути підготовленими до самостійного оволодіння новими знаннями і технологіями у військово-професійній галузі, здатними до продуктивної діяльності, прийняття та реалізації нестандартних рішень. Водночас, офіцер повинен характеризуватись як гармонійна особистість, спроможна до самовдосконалення, реалізації набутого творчого потенціалу у військово-професійній царині.

У військових навчальних закладах США пріоритетна увага приділяється формуванню у кадетів відповідно до концепції «Суцільна особистість» трьох головних якостей, які, на думку військово-політичного керівництва, повинні бути притаманні майбутнім офіцерам: компетентність, відповідальність і відданість своїй справі. Крім того, вважається, що випускник військового навчального закладу повинен бути високоінтелектуальним, всебічно освіченим офіцером. У зв'язку з цим, об'єм військових дисциплін у військових навчальних закладах США знижений і не перевищує 15 % загального об'єму навчального часу, а на гуманітарні дисципліни відводиться більш, ніж 50 % загального часу. У військових навчальних закладах, незалежно від їх належності до будь-якого виду збройних сил, викладається понад 40 загальноосвітніх навчальних дисциплін, які розподіляються на три категорії: обов'язкові, такі, що вивчаються за вибором, та факультативні. Загальноосвітня програма передбачає засвоєння курсантами дисциплін: філософії, міжнародних відносин, політології, психології, економіки, сучасної історії, військової історії, літератури, географії, математики та інших [2,58].

Особистісна складова парадигми військової освіти західних країн передбачає проектування педагогічного процесу, де реалізуються такі концептуальні засади: основними суб'єктами навчання є кадети (курсанти);

основною метою педагогічного процесу є створення умов для активної навчально-пізнавальної діяльності кадетів (курсантів) та розвиток їхніх індивідуальних здібностей. Пріоритетними аспектами у визначенні особистісної складової парадигми виступають нове розуміння людини, її природи як центру всієї соціальної реальності. Саме такий підхід до особистості кадета як цінності демонструють військові навчальні заклади Франції. Один з них Сен-Сірська військова школа, яка має статус національного навчального закладу і входить в число десяти найпрестижніших вищих шкіл країни. Згідно з концепцією військово-політичного керівництва даний військовий навчальний заклад повинен забезпечити формування у кадетів наступних якостей: високого культурного рівня; високого рівня громадянської відповідальності. Дидактична складова парадигми військової освіти трансформує всі попередні компоненти до рівня практичного проектування та втілення військово-освітніх систем нового типу відповідно до світових змін в освітній царині.

Обґрунтовані компоненти парадигми військової освіти сприяють формуванню та розвитку військового професіонала здатного конструктивно й ефективно виконувати завдання за будь-яких умов і ситуацій військової служби. Особистості військового фахівця, яка поєднує військовий професіоналізм із громадянською відповідальністю, має відповідний світоглядний кругозір, високу свідомість. Ці якості у значній мірі відповідають моделі західної парадигми інноваційної військової освіти, інтегрованої з глобальними трансформаційними процесами в світі.

Література

військовий професіонал школа західний

Глоссарий современного образования / Под ред. В.И. Астаховой, Н.Л. Сидоренко Харьков: ОКО, 1998. 288 с.

Олійник Л.В. Досвід професійної підготовки військових фахівців в арміях провідних держав світу. / Гуманітарний вісник Збройних Сил України. 2006. №4(5). С.56-62.

Размещено на Allbest.ru