Загальні відомості про залізничний транспорт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні відомості про залізничний транспорт

1. Роль транспорту в економіці країни. Єдина транспортна система

Виробничо-господарський комплекс країни - це складна система зв'язків підприємств, установ і організацій, які від одних одержують сировину, паливо, напівфабрикати, іншим відправляють готову продукцію. Ці зв'язки потребують транспортних засобів і шляхів сполучення, без яких не може відбуватися процес виробництва. У зв'язку з цим транспорт є невід'ємною, дуже важливою частиною виробничо-господарського комплексу країни і належить до матеріальної сфери виробництва.

Транспорт як галузь матеріального виробництва має свої, особливі властивості:

* транспорт є продовженням процесу виробництва в сфері обігу; сам він не створює нового продукту, тільки переміщує продукцію, створену іншими галузями народного господарства, без цього переміщення процес виробництва не можна вважати закінченим;

* продукція транспорту створюється і споживається в процесі переміщення вантажів і людей, тому вона не може накопичуватись і запасатись;

* транспорт є важливою умовою зростання економічної ефективності суспільного виробництва; без нього не можливе кооперування і спеціалізація, які підвищують продуктивність праці; наприклад: більшість сучасних машинобудівних заводів виробляє продукцію в кооперації з десятками і навіть сотнями інших підприємств, які спеціалізуються на виробництві деталей, вузлів, обладнання;

* завдяки транспорту здійснюється процес територіальної спеціалізації, в результаті якої в окремих районах виробляють ті види продукції, які можуть там вироблятись з мінімальними затратами і споживатись не тільки на місці, а також в інших районах;

* транспорт має дуже велике оборонне значення; досвід Великої Вітчизняної війни, попередніх війн свідчить, як важливо мати розвинуту транспортну мережу для маневрування матеріальними і людськими ресурсами.

Не тільки за своєю роллю, а й за потужністю матеріально-технічної бази транспорт займає значне місце в сфері матеріального виробництва. Загальна вартість основних виробничих фондів усіх видів транспорту складає майже п'яту частину основних виробничих фондів всього виробничо-господарського комплексу.

На розвиток транспорту щорічно виділяється десята частина усіх капіталовкладень. Чисельність працівників на транспорті перевищує 1,5 мли. Транспорт споживає біля 5% електроенергії, до 10% прокату металу, значну частину нафтопродуктів, іншої продукції, що виробляється в Україні або завозиться з інших країн.

Україна - велика центральноєвропейська країна, за територією може прирівнюватися до Франції і Німеччини, аграрно-індустріальна, з достатньо розвинутою транспортною системою. Роль транспорту в Україні підсилюють ті обставини, що Україна знаходиться на перетині великих світових шляхів сполучення і зв'язків, якими проходять могутні транзитні потоки вантажів і пасажирів, і є своєрідним мостом між Європою і Азією. Враховуючи це, Україна має постійно піклуватись про розвиток могутньої сучасної транспортної системи.

Усі види транспорту, які є в Україні, складають єдину транспорту систему, до них належать:

* залізничний;

* автомобільний;

* морський;

* річковий;

* трубопровідний;

* міський (трамвайний, тролейбусний, автомобільний, таксомоторний, метрополітен);

* промисловий (під'їзні залізничні колії, конвеєрний, автомобільний і водний транспорт не загального користування).

Кожний вид транспорту виконує свою частку в загальних обсягах перевізної роботи і займає належне місце в економіці країни. Аналіз рейтингових оцінок роботи основних видів транспорту загального користування (табл. 1.1), виконаний на основі статистичних даних за 2003 рік, показує, що перше місце за обсягом перевезень займає залізничний транспорт, друге і третє місця - відповідно трубопровідний і автомобільний транспорт.

На пріоритет кожного з цих видів транспорту при виконанні конкретних перевезень впливають тарифи, пов'язані зі структурою експлуатаційних витрат, характером і величиною вкладень капіталу, собівартістю, а також швидкість і регулярність перевезення, збереженість вантажів, безпека і зручність пасажирів, інші показники.

Так при зростанні відстані перевезення від 10 до 1000 км собівартість 1 т х км знижується на автомобільному транспорті на третину, на залізничному - в 15 разів, на водному - в 40-50 разів, тому автомобільний транспорт вигідніше використовувати на короткі відстані, залізничний і тим більше водний - на далекі. При зростанні вантажопотоку від 100 тис. до 1 млн. т питомі капітальні вкладення (капвкладення віднесені до 1 т х км) на залізничному транспорті знижуються в 10 разів, на автомобільному, навпаки, зростають в 3,5 разів. Тому автомобільний транспорт вигідніше використовувати за малих обсягів перевезень, залізничний - за великих. Ефективність капвкладень на водному і трубопровідному транспорті теж швидше реалізується за великих вантажопотоків, тому характерними для них є також масові вантажі: нафтові, зернові, руда, вугілля тощо.

Таблиця 1.1. Основні показники єдиної транспортної системи за 2003 рік

	Перевезе-но вантажів, млн. т	Середня відстань перевезення І т, км	Вантажообіг, млрд. т.км	Перевезено пасажирів, млн. пас.	Середня дальність перевезення, пас. км	Пасажиро-обіг, млрд. пас. км	Рейтинг
Залізничний	445	506	225,3	477	110	52,6	1
Автомобільний	973	25	24.4	3298	12	40.1	3
Морський	9	1100	9.9	7	15	0.01	4
Річковий	10	470	4.7	2	50	0,1	5
Трубопровідний	217	880	192,7	-	-	-	2
Авіаційний	0,1	-	0,5	2	1900	3,8	6
Разом	1654	-	457,5	3786	-	96,6

На деяких категоріях перевезень ці види транспорту мають очевидну перевагу, на деяких конкурують, на інших співпрацюють.

Економіко-географічні особливості України висувають залізниці на перше місце в єдиній транспортній системі нашої держави.

Залізничний транспорт виділяється регулярністю руху в усі пори року і більшою швидкістю (порівняно з річковим), спроможністю освоювати великі потоки вантажів і пасажирів, відносно низькою собівартістю перевезень. Залізниці беруть на себе основну частину масових вантажів (вугілля, руди, лісоматеріалів, металів, будматеріалів, зерна тощо) і виконують 47% вантажообігу країни.

Річковий і морський транспорт економічно вигідно використовувати для перевезень масових вантажів, але водні шляхи сполучення не скрізь де потрібно пролягають. Основний недолік річкового судноплавства - сезонний його характер, спричинений замерзанням річок у зимовий період. Крім того, швидкість руху суден і барж нижча, ніж на інших видах транспорту.

На території України протікають судноплавні річки Дніпро, Дунай, Десна, Південний Буг. Дніпром перевозять велику кількість донецького кам'яного вугілля для прирічкових теплових електростанцій, криворізької залізної руди, будматеріалів, річного піску тощо. Останнім часом зростають прямі безперевалочні перевезення вантажів суднами змішаного плавання «річка-море» (Дніпро - Чорне море, Дніпро - Чорне море - Дунай), які скорочують термін доставки вантажів, забезпечують їхню цілість, ліквідують трудомісткі перевалочні операції в портах стикування морського і річкового транспорту, підвищують провізну спроможність флоту. Найбільші річкові порти на Дніпрі - Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, на Дунаї - Ізмаїл і Рені.

Україна велика морська держава, має безпосередній вихід у Чорне і Азовське моря, а через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли - в Середземне і далі ним - на великі світові шляхи в Атлантичному і Індійському океанах.

Найбільший порт на Чорному морі - Одеса, в який можуть заходити океанські судна. Біля Одеси побудований великий нафтовий термінал, який буде розвантажувати великотоннажні танкери. Важливе значення також мають морські порти Миколаїв і Херсон на Чорному морі, Маріуполь - на Азовському.

Автомобільний транспорт вигідніше використовувати на коротких відстанях, а для деяких вантажів (швидкопсувних, висококоштовних) і на відносно більших відстанях. В останні роки участь автотранспорту в загальному обсязі перевезень єдиної транспортної системи дещо зростає. Комерційна швидкість перевезень на автотранспорті в два рази вища, ніж на залізничному. Висока маневреність і мобільність дозволяє здійснювати перевезення вантажів «від дверей до дверей» без проміжних вантажних операцій. На відстані до 200 км це дає автотранспорту значні переваги над залізничним. За вантажообігом автотранспорт значно поступається залізничному і трубопровідному видам транспорту, за пасажирообігом - тільки залізничному, а за кількістю відправлених вантажів і пасажирів навпаки, займає перше місце. В більшості міст України автобуси і таксомотори - головний вид міського і приміського транспорту.

Трубопровідний транспорт використовується для транспортування нафти і газу, як для своєї країни, так і транзитом для інших країн Європи. В останні роки за вантажообігом він вийшов на друге місце після залізничного і продовжує нарощувати обсяги транспортування. Великої актуальності для України і багатьох країн Європи набуває будівництво трубопроводу Одеса - Броди - Гданськ.

Повітряний транспорт безперечно вигідний для високошвидкісних перевезень пасажирів, особливо на далекі відстані. В 90-х роках минулого століття обсяг авіаперевезснь дещо зменшився через високу вартість авіаквитків. Разом з тим, це найбільш швидкий і комфортабельний транспорт, який тепер базується на використанні найкращих вітчизняних літаків виробництва Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О. Антонова (марки «Ан») і американських аеробусів типу «Боїнг». Україна бере участь у розробці проекту європейського надзвукового літака і, маючи наймогутніший у світі вантажний літак типу «Руслан», - у європейських великовагових авіаперевезеннях.

Важлива роль належить авіатранспорту в перевезеннях пошти, газет, швидкопсувних вантажів, медикаментів, в обслуговуванні потреб сільського і лісового господарства.

Кожний вид транспорту, як бачимо, має в економіці України своє пріоритетне застосування. Разом з тим, можуть здійснюватись сумісні перевезення з використанням різних видів транспорту, так звані прямі змішані перевезення, наприклад, залізнично-водні, залізнично-автомобільні.

2. Етапи розвитку і формування залізничного транспорту

Історія залізничного транспорту починається у другій половині XVIII століття з прокладення на заводах і копальнях Великої Британії чавунних колійних доріг з використанням кінної тяги. Після вирішення інженерної задачі застосування механічної тяги від паросилової установки, запропонованої в 1803 р. англійським винахідником Р. Тревітіком, залізничний транспорт почав швидко розвиватись. Батьком паровоза і взагалі залізничного транспорту вважають англійського інженера Джорджа Стефенсона, який уже в 1814 р. сконструював перший паровоз, а в 1823 р. разом з сином Річардом Стефенсоном заснував перший паровозобудівний завод в Нью-каслі. Перші паровози, звичайно, були малопотужними: могли перевозити декілька тонн з невеликою швидкістю, але з часом вони технічно удосконалювались.

Поряд з досягненнями в паровозобудуванні удосконалювалась залізнична колія: замість кованих чавунних з'явились прокатні залізні рейки, рейко-шпальна решітка, стикові скріплення, що сприяло зростанню швидкості руху і сили тяги.

В 1825 р. у Великій Британії була відкрита перша в світі залізнична лінія загального користування між Стоктоном і Дарлінгтоном довжиною 21 км. На цій залізниці рух відкрив паровоз Дж. Стефенсона «Локомошен», який зберігся до наших днів на постаменті перед Дарлінгтонським вокзалом (від латинського loco moveo - зрушую з місця) і від якого походить назва залізничного рухомого складу - локомотивні.

В 1830 р. відкрився залізничний рух між Ліверпулем і Манчестером. І Іа цій залізниці став працювати найбільш удосконалений і потужний на той час паровоз «Ракета» (рис. 1.3), який в 1829 р. на конкурсі в Рейнхіллі, так званій «битві паровозів», показав рекордну тоді швидкість - 22 км/год. Він став серійно випускатись і поряд з іншими серіями довго перебував у експлуатації. В першій половині XIX століття перші комерційні залізниці були споруджені також у Франції (1828 р.), США (1829 р.), Бельгії і Німеччині (1835 р.), Італії (1839 р.).

До середини XIX століття всі перевезення в Росії виконувались водним і гужовим транспортом. Перші залізничні споруди в Росії з'явилися на гірничих заводах Алтаю і Уралу. В 1834 р. на Нижньо-Тагільському заводі батько Єфім і сини Мирон та Аммос Черепанови побудували першу залізницю з паровою тягою протяжністю до 1 км. Паровоз Черепанових (рис. 1.4) тягнув поїзд з рудою масою 3,3 т зі швидкістю до 16 км/год. З часом він був вдосконалений і водив поїзди масою 17 т. Протяжність заводської залізниці збільшилась до 3,5 км.

Першою залізничною лінією загального користування в Росії була Царськосільська залізниця довжиною 26 км, яка в 1837 р. з'єднала Петербург з Царським Селом і Павловськом, використовувалась для прогулянок столичної знаті. Для її роботи були закуплені шість стефенсоновських паровозів в Ньюкаслі і один - в Бельгії. Пізніше Росія стала виготовляти свої. Поїзд для перевезення пасажирів складався з жовто-голубих вагонів-карет (рис. 1.5). Паровози мали назву «Слон», «Лев», «Проворний», «Стріла», «Орел». Середня швидкість руху досягала 33 км/год.

В XIX столітті в Росії перші великі залізниці будувались для забезпечення стратегічних інтересів Російської імперії, найбільшими з них були двоколійні лінії С. Петербург - Москва (1843-1851 рр.), С. Петербург - Псков - Варшава - Відень (1845-1862 рр.), Транссибірська залізнична магістраль: Москва - Челябінськ - Омськ - Красноярськ - Іркутськ - Чита - Хабаровськ - Владивосток (1887-1916 рр.). Розвивалась і зростала технічна база залізничного транспорту Росії. Перші російські паровози колії 1524 мм. були побудовані в 1845 р. на Олександровському заводі С. Петербурго-Московської залізниці. Пізніше паровози випускались також Невським і Коломенським заводами. Уже в 50-70 роках XIX століття для водіння пасажирських і вантажних поїздів в основному застосовувались російські паровози (рис. 1.6).

Залізнична мережа України формувалась за часів, коли її основна територія (східна і центральна Україна) знаходилась спочатку в складі царської Росії, а потім як союзна республіка в складі Радянського Союзу.

Західна Україна, яка нині обслуговується Львівською залізницею, знаходилась у складі Австро-Угорської імперії, пізніше Польщі і тільки в 1939 р. увішла до складу Української PCP. Найперша в Україні залізнична лінія якраз була побудована 1861 р. в Галичині - це дільниця Перемишль - Львів, з введенням якої Західна Україна отримала залізничне сполучення із Західною Європою. В 1866 р. ця лінія була продовжена до Чернівців, а в 1869 р. Львів був з'єднаний залізницею із Злочевим, в 1970 р. - з Тернополем, в 1971 р. - з Підволочиськом.

Царська Росія спочатку мало уваги приділяла розвитку залізничної мережі на території України. Інтенсивне будівництво залізниць почалось після програної царською Росією Кримської кампанії 1855 р. і поширенням в Росії капіталістичних відносин. Перша залізнична лінія в східній Україні Одеса - Балта була побудована в 1865 р., яка в 1868 р. була продовжена до Єлісаветграда і Крюкова.

У перший період інтенсивного залізничного будівництва (середина 60-х - 80-і роки XIX століття) забезпечувались зв'язки центру Росії з сировинними і продовольчими базами на Україні, а також багатих хлібних районів України з морськими портами для експорту зерна. В цей період були побудовані лінії Москва - Рязань - Вороніж - Зверєво, Москва - Тула - Курськ - Харків з відгалуженням від Курська на Київ. У 1870 р. був відкритий Київський вокзал. Потім залізничне сполучення було продовжене від Харкова через Лозову, Запоріжжя і Джанкой до Севастополя. До Одеси були підведені лінії з Бессарабії і центральної України: Київ - Козятин - Жмеринка - Вапнярка - Балта (до існуючої лінії Балта - Одеса) і Полтава - Знам'янка - Помічна - Одеса, а також до Миколаєва - із Знам'янки. Дуже важливою стала «Катеринка» - залізнична лінія, яка з'єднала Донбас з Кривим Рогом і забезпечила можливість формування Південної металургійної бази (Дебальцеве - Чаплине - Синель-никове - Катериноград - П'ятихатки - Кривий Ріг).

У другий період інтенсивного залізничного будівництва (з 90-х років XIX століття до початку Першої світової війни), коли в середньому за рік будувалось 2,5 тис. км залізниць, в цілому сформувалась мережа Донець-ко-Придніпровського району, центру і півдня України.

У роки радянської влади будівництво залізниць на території Радянського Союзу велось також інтенсивно і було підпорядковано завданням соціалістичної індустріалізації, освоєнню природних ресурсів Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі і Середньої Азії. За роки довоєнних п'ятирічок було побудовано більше 14 тис. км нових залізниць, більша половина з них у східній частині Радянського Союзу (Кузбас, Турксиб та інші лінії). Для забезпечення вугіллям Центрального і Ленінградського промислових районів була споруджена додаткова магістраль Москва - Донбас та інші лінії. На Україні будувались ще деякі місцевого значення залізничні лінії (Фастів - Житомир - Новоград-Волинський, Ніжин - Чернігів - Овруч - Білокоровичі, Кондрашевська - Довжанська та інші), завершувалось формування залізничної мережі нинішньої конфігурації.

В 20-і роки минулого століття в Радянському Союзі з'явились перші електровози і тепловози з електричною передачею, електрифікована перша в Радянському Союзі дільниця Баку - Сабунчі - Сурахани. а на Україні - дільниця на Придніпровській залізниці Запоріжжя - Долгінцеве.

В 30-і роки машиніст Славянського депо П.Ф. Кривонос, в майбутньому начальник Південно-Західної залізниці, започаткував стахановський рух на залізничному транспорті за підвищення швидкості руху поїздів, використавши можливості великого клапана і підвищене форсування котла паровоза. В результаті технічна швидкість вантажних поїздів збільшилась майже в 2 рази.

В 30-40 роки відбулись революційні зміни в технічному стані рухомого складу і вагонобудівництві, в результаті яких ³Л вагонного парку було обладнано автогальмами і більше половини - автозчепами замість ручної і громіздкої гвинтової стяжки. Парк вагонів став поновлюватись чотиривісними вагонами.

В роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) залізниці України понесли великі руйнування і збитки. На початок 1943 року, порівняно з 1941 роком, експлуатаційна довжина залізничної мережі скоротилась на 40%, парк паровозів зменшився на 15%, вантажних вагонів - на 20%.

В післявоєнні роки зруйновані залізниці були відбудовані, одночасно продовжувалось будівництво нових залізниць у східних районах Радянського Союзу. З 1946 року по 1976 рік побудовано 20 тис. км ліній, серед них лінії на Барнаул, Усть-Кут, Усть-Ілімск, на Далекому Сході - Байкало-Лмурська магістраль (БАМ).

Всього за радянський період було побудовано більш 70 тис. км нових залізничних ліній, тобто залізнична мережа збільшилась в 2 рази, але майже все це за межами України, переважно в східній частині Радянського Союзу.

З 60-х років у Радянському Союзі проводилась чергова корінна реконструкція залізничного транспорту, наслідком якої стала заміна парової тяги електричною і тепловозною, більш потужною і продуктивною, яка значно збільшила швидкість руху поїздів і провізну спроможність ліній. Масова електрифікація залізничного транспорту сприяла широкому застосуванню нової техніки на базі електроенергії, зростанню продуктивності праці не тільки на транспорті, а також на промислових, будівельних і сільськогосподарських підприємствах, розміщених у зоні тяжіння залізничних ліній.

У цей період на Україні були електрифіковані в основному всі ванта-жонапружені залізничні лінії, такі як Лопань - Харків - Ясинувата - Квашино; Тополі - Куп'янськ - Попасна - Дебальцеве - Довжанська; Хутір-Михайлівський - Київ - Козятин - Здолбунів - Львів - Чоп; Козятин - Жмеринка - Одеса; Ясинувата - Дніпропетровськ - Кіровоград - Фастів; Чорноліська - Помічна - Одеса; Харків - Запоріжжя - Севастополь та інші; а також ряд дільниць в районах розміщення важкої індустрії з масовими вантажопотоками (Донбас - Кривбас); приміські лінії в залізничних вузлах з великими розмірами приміських пасажирських перевезень (в Київському, Харківському, Львівському, Дніпропетровському, Одеському та інших вузлах).

В 60-80 роки також проводилось технічне переозброєння усіх галузей залізничного транспорту: зміцнювалась верхня будова колії за рахунок укладання залізобетонних шпал, термічно оброблених рейок і безстикової колії; рухомий склад поповнювався більш потужними електровозами і тепловозами, великовантажними, в тому числі спеціальними, вагонами; широкого розмаху набула контейнеризація, пакетизація і маршрутизація вантажних перевезень; майже всі залізничні лінії були обладнані автоблокуванням, напівав-тоблокуванням і диспетчерською централізацією, а станції - електричною централізацією стрілок і сигналів; розроблена АСУЗТ - автоматизована система управління на залізничному транспорті з використанням комп'ютерної техніки, яка почалась запроваджуватись у перевізному процесі.

З розпадом Радянського Союзу в 1991 p., на його терені утворилось 15 незалежних держав, в тому числі Україна. Цей процес позначився глобальною кризою, що тривала понад 10 років в усіх сферах економічного і суспільного життя. Вона не обійшла і залізничний транспорт. Вантажні перевезення скоротились в декілька разів, припинились інвестиції, виникла криза в управлінні.

14 грудня 1991 р. в Україні був створений новий орган управління - Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця), яка очолила роботу шести українських залізниць загальною протяжністю 22,3 тис. км. В спадщину від союзного Міністерства шляхів сполучень після розподілу рухомого складу Україні дісталось біля 330 тис. вантажних вагонів, а також ряд локомотиво- і вагонобудівних та ремонтних заводів, інших підприємств союзного підпорядкування.

В 1992 р. глави урядів 11 держав СНД підписали Угоду про координаційні органи залізничного транспорту. Згідно з цією Угодою, була заснована Рада залізничного транспорту, до складу якої увійшли глави адміністрацій і органи управління залізничним транспортом країн-учасниць СНД та країн Балтії.

В Україні стала створюватись нова управлінська структура, формувавсь засади загальнодержавної діяльності Укрзалізниці, інвестиційної і тарифної політики, розпочався процес адаптації діяльності залізниць до внутрішніх і зовнішніх умов розвитку ринкової економіки.

З 1994 р. Укрзалізниця почала послідовно здійснювати курс на розвиток, відновлювально-ремонтної бази, модернізацію і створення вітчизняних зразків рухомого складу. До цього, внаслідок низького рівня ремонтної бази і відсутності інвестицій, 45% локомотивного парку і 80% її.к памірських вагонів дійшли до грані списання, а стан колії і станційних споруд став загрожувати безпеці руху.

У серпні 1996 р. в Києві (на ст. Київ-Волинський) організовано першу національну виставку «Залізничний транспорт України-96». Такі вистав-н і а презентації нової техніки, за традицією, стали проводитись Укр-і п.іницею щорічно.

Кризові явища в паливно-енергетичній галузі, дефіцит дизельного па-п і на посилили значення і актуальність електрифікації залізниць України. В роки становлення незалежності України (1991-2001 роки), незважаючи п, і і рі і палу економічну кризу і відсутність належних інвестицій, були електрифіковані залізничні лінії Київ - Гребінка - Лубни, Жмеринка - Ґречніш - Тернопіль - Красне, Ніжин - Чернігів, Роздільна - Кучурган, І ні ібунів - Рівне - Луцьк та інші. Всього за цей період електрифікованії понад тисячу кілометрів залізничних колій, що дозволило збільшити Перевезення електричною тягою і довести їх до 85% загального обсягу, при цьому зберігати щороку більше 100 тис. т дефіцитного дизпалива.

Електрифікація залізничної мережі України продовжується.

Тенденції до модернізації, реформування і розвитку залізничного транспорту особливо посилились і набули широкого втілення в життя в останні 2001 2004 роки, в яких значно покращилась робота залізниць, практично по і¹' мана криза і взято курс на стабільний розвиток. Якщо в 2000 р. обсяг пе-рсвезень складав 357 млн. тонн, то в 2003 р. він уже становив 445 млн. тонн.

Експлуатаційна довжина залізничних ліній загального користування \ країни станом на 01.01.2005 р. складає 22,01 тис. км, з них 9,39 тис. км електрифіковано. Залізничні колії переважно двоколійні, є багатоколійні, всі вони укладені переважно на щебеневому баласті, більше 90% рейок на головних коліях - типу Р65. Ці лінії можуть пропускати вантажні поїзди зі швидкістю до 90 км/год та пасажирські - 100-120 км/год і більше. Обслуговують залізничні лінії електровози і тепловози. Парк рухомого складу складають сучасні універсальні і спеціальні вагони. Розвиваються контейнерні перевезення в універсальних, переважно великотоннажних, контейнерах. Удосконалюється технологія транспортного процесу і організація руху поїздів з використанням сучасних технічних засобів і обчислювальної техніки.

Разом з тим залізничний транспорт України значно відстає від рівня досягнутого в країнах Західної Європи, Японії, США, інших розвинутих країнах світу. Там залізниці відзначаються високим технічним оснащенням, великою швидкістю руху поїздів (200-350 км/год), широким використанням комп'ютерних технологій, високоякісним сервісом транспортних послуг.

Протягом останніх 20-25 років побудовані і стабільно працюють ви-сокошвидкісні залізничні лінії у Франції, Німеччині, Великобританії, Японії і США.

Найбільша високошвидкісна пасажирська магістраль з 1981 р. працює у Франції - це Париж - Ліон - Марсель, що входить до системи високошвидкісних ліній Франції ТЖВ (TGV - Trains Grande Vitesse). Розрахункова швидкість поїздів на ній перевищує 300 км/год, комерційна - 213 км/год. До цієї системи недавно підключились лінії ТЖВ-Атлантик, ТЖВ-Північ, ТЖВ-Схід, ТЖВ-Пікарді (від Парижу до порталу тунелю під Ла-Маншем), а також лінії, які з'єднують Францію з Швейцарією, Італією і Іспанією. Суперпоїзд ТЖВ виробництва фірми «Альстон»

У Німеччині високошвидкісний рух здійснюється на двох нових дільницях: Ганновер - Вюрцбург і Мангейм - Штутгарт та інших перебудованих лініях. Швидкість поїздів на цих лініях становить до 250 км/год.і па лінії Мюнхен - Аугсбург поїзди рухаються на магнітній подушці і місцями розвивають швидкість до 480 км/год. В 1991 р. надійшли в експлуатацію поїзди німецького виробництва ICE (Inter City Express), які формуються з 2-х моторних і 12 причепних вагонів, конструктивна швидкість поїздів сягає 406 км/год (рис. 1.9).

Західноєвропейські країни об'єднали свої високошвидкісні лінії в загальну мережу протяжністю 15 тис. км, з яких на 9 тис. км (на лініях Лондон - Ла-Манш - Гамбург - Копенгаген, Утрехт - Дуйсбург - Мілан - Базель, Брюссель - Люксембург та інших) рух поїздів здійснюється зі швидкістю 250-300 км/год.

В Японії високошвидкісні лінії, які входять до загальнонаціональної мережі «Сінкансен» («Поїзд-стріла»), можуть реалізовувати швидкість до 400 км/год. Проте враховуючи, що лінії побудовані в складних геологічних умовах з великою кількістю тунелів (найдовший з них - 19 км - прокладений під водою між островами Хонсю і Кюсю), швидкість поїздів обмежується 270 км/год.

В Сполучених Штатах Америки перша високошвидкісна магістраль Лос-Анджелес - Лас-Вегас була побудована ще в 80-і роки минулого століття, на якій курсував поїзд системи «Маглев» - на магнітній подушці. На початку 90-х років був споруджений Північно-Східний транспортний коридор між Нью-Йорком і Вашингтоном протяжністю 450 км. На цій лінії виконуються не тільки пасажирські, а й вантажні перевезення зі швидкістю до 200 км/год. На високошвидкісних лініях США для пасажирських перевезень використовуються шведські електропоїзди серії Х2, японські «Хікарі» і французькі ТЖВ.

3. Загальні поняття про перевізний процес, його показники

Всі продукти виробництва і добування, які надходять на залізничний транспорт, називаються вантажами, а люди, які користуються його послугами, - пасажирами.

Підприємства, організації, установи, фірми і окремі громадяни, які пред'являють вантажі для перевезення, називаються вантажовідправниками, а які одержують їх після перевезення - вантажоодержувачами. В процесі перевезення залізничний транспорт є перевізником, а вантажовідправники і вантажоодержувачі - вантажовласниками.

Підприємства, організації і установи, які мають власні під'їзні залізничні колії, що примикають до залізничних ліній загального користування, називають вітковласниками.

Перевізний процес - це сукупність різних операцій, які виконуються з вантажами в пункті відправлення, в дорозі і в пункті призначення. Перевізний процес починається ще тоді, коли вантаж знаходиться на складі відправника, і закінчується після прибуття на склад одержувача. Цей процес складається з таких основних елементів:

* планування перевезень;

* накопичення вантажу на складі відправника;

* тарування і підготовка вантажу до відправлення;

* доставлення вантажу на залізничну станцію відправлення;

* оформлення перевезення (заповнення перевізних документів, візування, таксування, приймання вантажу до перевезення);

* накопичення і зберігання вантажів на станції до завантаження їх у вагони;

* навантаження у вагони;

* маневрові операції з вагонами, пов'язані з подачею і забиранням їх з фронтів навантаження;

* формування поїзда і підготовка його до відправлення;

* прямування вагонів з вантажем в поїздах до станції призначення з обслуговуванням їх на попутних сортувальних і дільничних станціях;

* передбачені і непередбачені операції в дорозі (сортування дрібних відправок вантажів на вантажосортувальних платформах і майданчиках, перевантаження із вагона у вагон за технічної несправності, переадресування тощо);

* розформування поїзда на станції призначення;

* маневрові операції з вагонами, пов'язані з подачею і розставленням вагонів у місцях вивантаження;

* оформлення видачі вантажу;

* вивантаження вантажів із вагонів;

* видача вантажу на складі станції вантажоодержувачу;

* доставлення вантажу на склад одержувача.

Для виконання перевізного процесу використовуються всі необхідні технічні засоби, які є в підпорядкуванні залізниць (залізничні колії, станційні і сортувальні пристрої, вагони, локомотиви, вантажно-розвантажувальні машини, засоби автоматики, телемеханіки і зв'язку тощо), а організація цього процесу відбувається на певній технологічній основі.

В перевізному процесі крім перевізника-залізниці, вантажовідправника і вантажоодержувача можуть бути задіяні і інші посередницькі організації, наприклад, транспортно-експедиційні організації, операторські компанії, автотранспортні підприємства.

Перевізний процес має дві складові частини: технічну і комерційну експлуатацію.

Технічна експлуатація регламентує і регулює внутрішню діяльність залізниць, яку здійснюють її працівники без участі вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів. До цієї сфери діяльності належать організація вагонопотоків, технічне нормування, організація руху поїздів і маневрової роботи, забезпечення безпеки руху поїздів тощо. Норми і положення її викладені у Правилах технічної експлуатації (ПТЕ) і в інструкціях, розроблених Укрзалізницею і затверджених Міністерством транспорту і зв'язку України.

Комерційна експлуатація визначає зовнішні зв'язки залізничного транспорту з іншими галузями економіки країни, підприємствами, установами, організаціями, а також окремими особами, які користуються послугами транспорту. До цієї сфери діяльності входять планування перевезень, приймання і видача вантажів, документальне оформлення перевезень, зберігання, навантаження і вивантаження вантажів, таксування і розрахунки за перевезення, організація контейнерних і пакетних перевезень, розробка і дотримання правил і умов перевезень різних видів вантажів, транспортно-експедиційне обслуговування, експлуатація під'їзних колій, забезпечення збереженості вантажів тощо. До комерційної експлуатації належить також організація перевезень пасажирів, багажу і пошти.

Правовою основою комерційної діяльності є Статут залізниць України, який затверджується Кабінетом міністрів України, а також Правила перевезень та інші документи, які видаються в доповнення до Статуту.

Організація перевізного процесу потребує планування і централізації управління. Якраз ці два принципи є основними і невід'ємними в транспортній роботі, вони забезпечують безперервність і безперебійність транспортного процесу, чітку узгодженість роботи усіх засобів і ланок транспорту.

Планування дозволяє повніше і продуктивніше використовувати технічні засоби залізниць, створює умови для рівномірної і ритмічної роботи, чіткої та узгодженої дії всіх підрозділів і працівників, задіяних в перевізному процесі.

Централізація управління перевізним процесом, тобто підпорядкування нижчих ланок вищим, дозволяє направляти і концентрувати зусил ля і технічні засоби для виконання перевізного процесу на всіх його етапах і ланках транспортного конвейєра, особливо у вузьких місцях, усувати їх, управляти і контролювати весь транспортний процес.

Перевізний процес вимірюють і характеризують такі основні показники:

* відправлення вантажів - кількість вантажів в тоннах, пред'явлених для перевезення за певний період (в середньому за добу, місяць, рік);

* вантажообіг _г добуток маси перевезених вантажів в тоннах і відстані перевезення в кілометрах, вимірюється в т х км;

* вантажонапруженість - обсяг вантажної роботи (вантажообіг) в тонно-кілометрах, який припадає на 1 км експлуатаційної довжини залізничної шиї, дільниці або мережі в цілому, вимірюється в т х км/км;

* вантажопотік - кількість вантажів у тоннах, яка переміщується за рік у певному напрямку на певній залізничній лінії, вимірюється в тоннах;

* відправлення пасажирів - кількість пасажирів, яка скористалась послугами транспорту за певний період (добу, місяць, рік);

* пасажирообіг - добуток від множення чисельності пасажирів на відстань їх переміщення, вимірюється в пас х км;

* пасажиропотік - чисельність пасажирів, яка переміщується за рік на певній залізничній лінії в певному напрямку;

* приведені тонно-кілометри - узагальнений показник, який визначається як сума вантажообігу і пасажирообігу;

* кількість навантажених вагонів;

* кількість розвантажених вагонів;

* статичне навантаження - визначає кількість вантажу, що завантажу! і ься в середньому в кожний вагон, вимірюється в т/ваг;

* простій вагона на одній технічній станції в годинах;

* простій В!…..іа під однією вантажною операцією, вимірюється в годинах;

* обіг вагона - визначає, за скільки діб вагон обертається при перевезеннях ван гажів (від навантаження до наступного навантаження);

* собівартість перевезень - визначає, скільки коштує виконання 1 т х км, и ні І мас х км, тобто перевезення 1 тонни вантажу або одного пасажира на І км шляху;

* інші економічні показники.

4. Структура управління залізничним транспортом

Укрзалізниця, яка входить до складу Міністерства транспорту і зв'язку України. Очолює адміністрацію Генеральний директор Укрзалізниці (телеграфний шифр Ц).

Основні завдання Укрзалізниці полягають у забезпеченні:

* формування державної політики на залізничному транспорті, стратегії розвитку галузі, розробки і реалізації транспортних програм;

* найбільш повного задоволення потреб народного господарства і населення в перевезеннях з найменшими затратами матеріальних і трудових ресурсів;

* формування тарифної політики, організації участі на внутрішньому і зовнішньому ринках транспортних послуг;

* організації високоефективного і раціонального використання технічних засобів транспорту, утримання їх у постійній справності;

* запровадження новітньої техніки і прогресивних транспортних технологій;

* виконання державних завдань з комплексного розвитку всіх галузей економіки і оборонних потреб держави;

* створення на залізницях умов для безперебійного і безпечного руху поїздів, доставлення вантажів у цілості і в установлені строки, безпечного і комфортного проїзду пасажирів та сервісного їх обслуговування на станціях і вокзалах.

Структура управління залізничним транспортом будується за територіальним і виробничим принципами.

За територіальним принципом залізнична мережа України (рис. 1.12) поділяється на залізниці (державні територіальні галузеві об'єднання), а залізниці, в свою чергу, - на дирекції залізничних перевезень, які об'єднують залізничні станції.

Крім залізниць у структурі Укрзалізниці (рис. 1.13) є спеціалізовані підприємства, заводи, організації транспортного обслуговування, науково-дослідні та проектно-конструкторські центри, проектні інститути, навчальні і медичні заклади та інші інфраструктурні підрозділи, підпорядковані безпосередньо керівництву Укрзалізниці, хоча територіально розміщені на залізницях.

У складі керівного апарату Укрзалізниці (рис. 1.14) є головні управління, управління і відділи, кожне з яких керує певною галуззю залізничного транспорту, що відповідає виробничо-функціональному принципу управління. Це Головне управління колійного господарства (телеграфний шифр начальника - ЦП), Головне управління локомотивного господарства (ЦТ), Головне управління вагонного господарства (ЦВ), Головне управління електрифікації і електропостачання (ЦЕ), Головне управління

Львівська залізниця (м. Львів) - обслуговує західні регіони України і виконує великі транзитні міжнародні перевезення. У складі Львівської залізниці - 344 роздільних пунктів, 22 пасажирських, вагонних і локомотивних депо, 43 підрозділи обслуговування колії, пристроїв енергетики, автоматики і зв'язку. Загальна протяжність колій залізниць складає 4,52 тис. км. Колектив працівників налічує близько 60 тис. чоловік.

Одеська залізниця (м. Одеса) - обслуговує південний аграрний регіон. «Залізниця-порти-залізниця» - основний технологічний ланцюг, який у взаємодії з морським транспортом сприяє інтеграції економіки України у світове співтовариство, використовуючи міжнародні транспортні коридори, давній євро-азійський торговий шлях, міжнародні контейнерні маршрути і залізнично-морські пароми. У складі Одеської залізниці - 280 роздільних пунктів, 18 пасажирських, вагонних і локомотивних депо, 43 підрозділи обслуговування колії, пристроїв енергетики, автоматики і зв'язку. Загальна протяжність колій залізниці складає 4,0 тис. км. Колектив працівників залізниці налічує близько 50 тис. чоловік.

Па кожній залізниці роботою керує Управління залізниці (рис. 1.15), яке очолює начальник залізниці (телеграфний шифр Н).

В Управлінні залізниці розробляються плани перевезень вантажів і пасажирів, складається графік руху поїздів, здійснюється оперативне керування експлуатаційною роботою. Управління здійснює єдину технічну політику, удосконалює технологічні процеси, запроваджує нові технічні Засоби і технології, виконує централізовані розрахунки за перевезення, наглядає за правильним використанням цін і тарифів, складає зведені баланси підпорядкованих підприємств, здійснює контроль за виробничою і господарською діяльністю цих підприємств.

Управління залізниці (державне територіальне галузеве об'єднання) п своєму штаті має галузеві служби і відділи: службу колії (П), локомотивну службу (Т), службу вагонного господарства (В), службу зв'язку (III), службу електропостачання (Е), службу перевезень (Д), службу комерційної роботи і маркетингу (М), пасажирську службу (Л), інші галузі і відділи відповідно до виробничо-функціонального принципу управління аналогічно галузевій структурі апарату Укрзалізниці.

Дирекція залізничних перевезень (ДН) здійснює оперативне Керівництво експлуатаційною роботою на дільницях. На залізниці дирекцій буває 4-5. Основним завданням Дирекціі залізничних перевезень є організація руху поїздів за графіком, виконання технічних нормативів експлуатаційної роботи і планів формування поїздів, організація вантажної і комерційної роботи, КОНІ роль за виконанням Статуту залізниць України і Правил перевезень, перевезень (ЦД), Головне комерційне управління (ЦМ), головне пасажирське управління (ЦЛ) та інші галузеві управління і відділи.

Залізниць на Україні шість: Донецька, Придніпровська, Південна, Південно-Західна, Львівська і Одеська (рис. 1.12).

Донецька залізниця (м. Донецьк) - найбільша за обсягами навантаження і перевезення. В галузі цей показник складає 45% загального обсягу. Переважно перевозять кам'яне вугілля та продукцію рудно-металургійного комплексу. Залізниця має найбільш густо-розгалужену на Україні залізничну мережу. В 2004 році у складі залізниці було 240 роздільних пунктів, 26 пасажирських, вагонних і локомотивних депо, 51 підрозділ обслуговування колії, пристроїв енергетики, автоматики і зв'язку. Загальна протяжність колій залізниці складає 2,82 тис. км. Колектив працівників залізниці налічує близько 70 тис. чоловік.

Придніпровська залізниця (м. Дніпропетровськ) - друга на Україні за обсягами навантаження і перевезення, забезпечує транспортний зв'язок Кривбасу, індустріального Придніпров'я і Донбасу між собою та з іншими регіонами країни. Щодня залізниця відправляє понад 250 тис. т різноманітних вантажів, з них майже 90% української залізної руди, 53% прокату чорних металів. У складі Придніпровської залізниці - 248 роздільних пунктів, 26 пасажирських, вагонних, локомотивних депо, 43 підрозділи обслуговування колії, пристроїв енергетики, автоматики і зв'язку. Загальна протяжність колій залізниці складає 3,19 тис. км. Колектив працівників залізниці налічує близько 65 тис. чоловік.

Південна залізниця (м. Харків) - обслуговує індустріальний Харківський і Полтавський регіони, забезпечує вантажні і пасажирські потоки на основних транспортних напрямках: Північ-Південь (переважно пасажирські перевезення) і Схід-Захід (переважно перевезення вантажів). У складі Південної залізниці - 246 роздільних пунктів, 19 пасажирських, вантажних і локомотивних депо, 34 підрозділи обслуговування колії, пристроїв енергетики, автоматики і зв'язку. Загальна протяжність колій залізниці складає 2,81 тис. км. Колектив працівників залізниці налічує близько 50 тис. чоловік.

Південно-Західна залізниця (м. Київ) - обслуговує індустріально-аграрний регіон Центру і Півночі України, виконує великий обсяг транзитних вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученнях, піонер запровадження сучасних інформаційних технологій. У складі Південно-Західної залізниці - 308 роздільних пунктів, 20 пасажирських, вагонних і локомотивних депо, 45 підрозділів обслуговування колії, пристроїв енергетики, автоматики і зв'язку. Загальна протяжність колії залізниці складає 4,58 тис. км. Колектив працівників залізниці налічує близько 66 тис. чоловік.

ПТЕ і інструкцій, інших нормативних документів. У своєму штаті дирекції залізничних перевезень мають, як правило, функціональні відділи (перевезень, комерційної роботи, технічний та інші). Відділи колії, локомотивного і вагонного господарства та інші виробничі відділи колишнього відділку залізниці (НОД), реформованого у дирекцію перевезень (ДН), ліквідовані як зайві ланки управління.

Залізнична станція - це лінійна виробнича одиниця залізничного транспорту. Керує роботою станції начальник (ДС). Основні завдання організації роботи станції:

* виконання плану перевезень;

* приймання, навантаження, вивантаження, зважування, зберігання і видача вантажів;

* забезпечення цілості вантажів і рухомого складу;

* підготовка вагонів до навантаження;

Укрзалізниця

(Державна адміністрація залізничного транспорту України) Генеральний директор - Ц

Управління залізниці

Начальник залізниці - Н

Т

Дирекція залізничних перевезень вантажів і пасажирів

Начальник - ДН

Залізнична станція

Начальник - ДС

Головні управління

(управління)

Галузеві служби

(відділи)

Лінійні підприємства і організації

Рис. 1.16. Загальна принципова структурна схема управління залізничним транспортом

* сортування дрібних відправок;

* оформлення перевізних документів і розрахунків за перевезення;

* приймання, відправлення і пропуск поїздів;

* формування і розформування поїздів;

* відчеплення і причеплення вагонів до поїздів;

* подача і забирання вагонів на навантажувально-розвантажувальних фронтах;

* посадка і висадка пасажирів, обслуговування їх на вокзалі;

* продаж пасажирських квитків;

* інші операції, пов'язані з перевізним процесом.

На станціях починається і закінчується перевізний процес і від роботи станції залежить якість його виконання.

Всі інші лінійні підприємства (локомотивне депо - ТЧ, вагонне депо - ВЧД, дистанції колії - ПЧ, дистанції сигналізації і зв'язку - ШЧ, дистанції електропостачання - ЕЧ та інші) в своїй експлуатаційній діяльності підпорядковані відповідним галузевим службам державного територіального галузевого об'єднання залізниці, а служби - головним управлінням Укрзалізниці (рис. 1.16).

5. Загальні відомості про нормативні документи, які регламентують діяльність залізничного транспорту

Діяльність транспорту, і зокрема залізничного транспорту, регламентується законами України:

Закон України «Про транспорт», прийнятий Верховною Радою України в 1994 році, визначає загальні правові, економічні та соціальні засади діяльності єдиної транспортної системи України, установлює основне завдання транспортних галузей у задоволенні потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях, принципи відповідальності транспортних підприємств за виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів, багажу, пошти і вантажів, за безпеку перевезень, життя і здоров'я пасажирів, збереженість вантажів.

Закон України «Про залізничний транспорт», прийнятий Верховною Радою України в 1996 році, установлює основні правові і економічні засади діяльності залізничного транспорту України, його права і обов'язки в економічній і соціальній сфері держави, установлює його відносини з державними і місцевими органами, іншими видами транспорту, всіма галузями економіки, підприємствами, організаціями, установами і громадянами країни, які користуються послугами залізничного транспорту.

Правила технічної експлуатації (ПТЕ) містять в собі головні положення і регламент виконання технічної експлуатаційної роботи на залізницях, основні параметри, розміри, норми утримування найважливіших споруд, пристроїв, рухомого складу та інших технічних засобів залізниць, вимоги, які висуваються до них у процесі експлуатації, а також систему організації руху поїздів, принципи сигналізації та інших взаємозв'язків між працівниками залізниці при виконанні поїзної і маневрової роботи.

Перший збірник правил технічної експлуатації для залізниць загального користування вперше було введено в Росії в 1898 році. Для всієї мережі залізничного транспорту Радянського Союзу, в тому числі і для залізниць України, ПТЕ були видані і затверджені в 1935 році.

В Україні, як суверенній державі, ПТЕ вперше розроблені Укрзалізницею і затверджені наказом Міністерства транспорту України №27 від 16.01. 1995 р. З уточненнями і доповненнями були перевидані в 2002 році.

ІГҐЕ складають 16 розділів. В розділі 1 приведені загальні обов'язки працівників залізничного транспорту, в розділах 2-8 - загальні характеристики, нормативи і вимоги до утримання основних споруд і пристроїв залізниць, в розділах 9-12 - основні розміри і норми утримання рухомого складу, розділами 13-16 регламентуються основні положення з організації руху поїздів.

ПТЕ вимагають утримання земляного полотна, мостів, тунелів, інших штучних споруд, шпал, рейок, стрілочних переводів, вагонів, локомотивів та інших технічних засобів у такому стані, яке б забезпечувало безперебійний і безпечний рух поїздів з максимальною швидкістю. Щодо сигналізації ПТЕ установлює принцип, згідно з яким сигнал є наказом, який належить суворо виконувати, а невиконання його призводить до адміністративної і кримінальної відповідальності. ПТЕ передбачає організацію руху поїздів за графіком руху поїздів, який об'єднує роботу усіх підрозділів залізниць. ПТЕ обов'язкові для виконання всіма підрозділами і працівниками залізничного транспорту України. Всі інструкції, розпорядження і вказівки, які стосуються питань технічної експлуатації, будівництва залізниць, споруд, пристроїв і рухомого складу, повинні суворо дотримуватись положень ПТЕ.

Інструкція з сигналізації на залізницях України, яка розроблена Укрзалізницею і затверджена наказом Мінтранспорту України №259 від 8.07.1995 р., визначає систему видимих і звукових сигналів для передачі наказів та вказівок щодо руху поїздів і маневрової роботи, а також типи. ні пальних приладів, за допомогою яких ці сигнали подаються.

Інструкція з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, яка розроблена Укрзалізницею і затверджена наказом Мінтранспорту \ країни №260 від 8.07.1995 р., відповідно до основних положень і вимог

ПТЕ і Інструкції з сигналізації залізниць України конкретизує правила приймання, відправлення та пропуску поїздів за різноманітних засобів сигналізації і зв'язку як за нормальних умов, так і у випадках несправності цих пристроїв; приймання, відправлення і пропуск поїздів під час проведення ремонтно-будівельних робіт на залізничних коліях і спорудах; проведення маневрів на станціях, видачі попереджень на поїзди й інші правила, пов'язані з виконанням указаних операцій.

Тверді знання і чітке виконання причетними працівниками вимог, передбачених ПТЕ, Інструкцією з сигналізації і Інструкцією з руху поїздів і маневрової роботи - одна з найважливіших умов забезпечення чіткої роботи транспорту, безпеки руху поїздів і маневрової роботи.

Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Перший в Росії статут був уведений в 1885 році. В радянський період статут залізниць з 1920 року перевидавався в 1922, 1935 і 1955 роках відповідно до змін політичних і економічних умов розвитку СРСР.

Статут залізниць України затверджений та введений в дію постановою Кабінету міністрів України №457 від 6 квітня 1998 року і дія його поширюється на залізниці України, на перевезення на них вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, в тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності. Статут складається із семи розділів і 137 статей. Статутом регламентується порядок укладення договорів, планування, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, взаємовідносини з іншими видами транспорту, а також відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, ведення актово-претензійних справ.