9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

«Матеріально-технічне забезпечення технічної експлуатації автомобілів»

Вступ

Автомобільний транспорт відіграє істотну роль у транспортному комплексі країни, регулярно обслуговуючи більш 1,1 млн. підприємств, організацій, та інших колективних клієнтів народного господарства, а також населення країни. Щорічно автомобільним транспортом народного господарства перевозиться більш 80% вантажів, транспортом загального користування - більш 75% пасажирів.

Однією з найважливіших проблем, що стоять перед автомобільним транспортом, є підвищення експлуатаційної надійності автомобілів. Рішення цієї проблеми, з одного боку, забезпечується автомобільною промисловістю за рахунок випуску більш надійних автомобілів, з іншого боку - удосконаленням методів технічної експлуатації автомобілів.

Технічна експлуатація автомобілів як наука визначає шляхи і методи найбільш ефективного керування технічним станом автомобільного парку з метою забезпеччення регулярності і безпеки перевезень при найбільш повній реалізації технічних можливостей конструкції і забезпеченні заданих рівнів експлуатаційної надійності автомобіля, оптимізації матеріальних і трудових витрат, зведенні до мінімуму негативного впливу технічного стану рухливого складу на персонал і навколишнє середовище.

Технічна експлуатація автомобілів як область практичної діяльності - це комплекс технічних, соціальних, економічних і організаційних заходів, що забезпеччують підтримку автомобільного парку в справному стані при раціональних витратах трудових і матеріальних ресурсів і забезпеченні нормальних умов праці і побуту персоналу. Ефективність технічної експлуатації автомобілів забезпечує інженерно-технічна служба.

Забезпечення працездатності і реалізація потенційних властивостей автомобіля, закладених при його створенні (зокрема, експлуатаційній надійності), зниження витрат на зміст, ТЕ і ремонт, зменшення відповідних простоїв, що забезпечують підвищення економічності і забезпечення екологічності - основні задачі технічної експлуатації.

1. Система технічного обслуговування і ремонту машин

Щоб забезпечити працездатність автомобіля протягом усього періоду експлуатації, необхідно періодично підтримувати його технічний стан комплексом технічних впливів, що у залежності від призначення і характеру можна розділити на дві групи: впливи, спрямовані на підтримку агрегатів, механізмів і вузлів автомобіля в працездатному стані протягом найбільшого періоду експлуатації; впливи, спрямовані на відновлення втраченої працездатності агрегатів, механізмів і вузлів автомобіля.

Комплекс заходів першої групи складає систему технічного обслуговування і носить профілактичний характер, а другий - систему відновлення (ремонту).

Технічне обслуговування. У нас у країні прийнята планово-попереджувальна система технічного обслуговування і ремонту автомобілів. Сутність цієї системи полягає в тому, що технічне обслуговування здійснюється за планом, а ремонт - по потребі.

Принципові основи планово-попереджувальної системи технічного обслуговування і ремонту автомобілів установлені діючим Положенням про технічне обслуговування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорту.

Технічне обслуговування включає наступні види робіт: збирально-мийні, контрольно-діагностичні, кріпильні, мастильні, заправні, регулювальні, електротехнічне й інші роботи, виконувані, як правило, без розбирання агрегатів і зняття з автомобіля окремих вузлів і механізмів. Якщо при технічному обслуговуванні не можна переконатися в повній справності окремих вузлів, то їх варто знімати з автомобіля для контролю на спеціальних стендах і приладах.

По періодичності, переліку і трудомісткості виконуваних робіт технічне обслуговування відповідно до діючого Положення підрозділяється на наступні види: щоденне (ЩО), перше (ТО-1), друге (ТО-2) і сезонне (СО) технічні обслуговування.

Положенням передбачається два види ремонту автомобілів і його агрегатів: поточний ремонт (ПР), виконуваний в автотранспортних підприємствах, і капітальний ремонт (КР), виконуваний на спеціалізованих підприємствах.

Кожен вид технічного обслуговування (ТО) включає строго встановлений перелік (номенклатуру) робіт (операцій), що повинні бути виконані. Ці операції поділяються на дві складові частини контрольну і виконавську.

Контрольна частина (діагностична) операцій ТО є обов'язковою, а виконавська частина виконується по потребі. Це значно скорочує матеріальні і трудові витрати при ТО рухомого складу.

Діагностика є частиною технологічного процесу технічного обслуговування (ТО) і поточного ремонту (ПР) автомобілів, забезпечуючи одержання вихідної інформації про технічний стан автомобіля. Діагностика автомобілів характеризується призначенням і місцем у технологічному процесі технічного обслуговування і ремонту.

Щоденне технічне обслуговування (ЩО) виконується щодня після повернення автомобіля з лінії в міжзмінний час і включає: контрольно-оглядові роботи механізмів і систем, що забезпечують безпеку руху, а також кузова, кабіни, приладів освітлення; збирально-мийні і сушильно-обтиральні операції, а також дозаправлення автомобіля паливом, олією, стисненим повітрям і охолодною рідиною. Мийка автомобіля здійснюється по потребі в залежності від погодних, кліматичних умов і санітарних вимог, а також від вимог, пропонованих до зовнішнього вигляду автомобіля.

Перше технічне обслуговування (ТО-1) полягає в зовнішньому технічному огляді всього автомобіля і виконанні у встановленому обсязі контрольно-діагностичних, кріпильних, регулювальних, мастильних, електротехнічних і заправних робіт з перевіркою робота двигуна, рульового керування, гальм і інших механізмів. Комплекс діагностичних робіт (Д-1), виконуваний при чи перед ТО-1, служить для діагностування механізмів і систем, що забезпечують безпеку руху автомобіля.

Проводиться ТО-1 у міжзмінний час, періодично через встановлені інтервали по пробігу і повинне забезпечити безвідмовну роботу агрегатів, механізмів і систем автомобіля в межах установленої періодичності.

Заглиблене діагностування Д-2 проводять за 1 -2 дні до ТО-2 для того, щоб забезпечити інформацією зону ТО-2 про майбутній обсяг робіт, а при виявленні великого обсягу поточного ремонту заздалегідь переадресувати автомобіль у зону поточного ремонту.

Друге технічне обслуговування (ТО-2) включає виконання у встановленому обсязі кріпильних, регулювальних, мастильних і інших робіт, а також перевірку дії агрегатів, механізмів і приладів у процесі роботи. Проводиться ТО-2 зі зняттям автомобіля на 1-2 дня з експлуатації.

На АТП Д-1 і Д-2 поєднують на одній ділянці з використанням комбінованих стаціонарних стендів. На великих АТП і на базах централізованого обслуговування всі засоби діагностування централізують і оптимально автоматизують.

Визначення місця діагностики в технологічному процесі технічного обслуговування і ремонті автомобілів дозволяє сформулювати й основні вимоги до її засобів. Для діагностики Д-1 механізмів, що забезпечують безпеку руху, вимагаються швидкодіючі автоматизовані засоби для діагностування гальмових механізмів і рульового керування.

Для діагностування автомобіля в цілому (Д-2) і його агрегатів необхідні стенди з біговими барабанами для визначення потужності і економічних показників, а також стану систем і агрегатів, що максимально наближають умови їхнього діагностування до умов роботи автомобіля. Для діагностики, сполученої з технічним обслуговуванням і ремонтом, повинні використовуватися пересувні і переносні діагностичні засоби і прилади.

Сезонне технічне обслуговування (СО) проводиться 2 рази в рік є підготовкою рухомого складу до експлуатації в холодну і теплу пори року. Окремо СО рекомендується проводити для рухомого складу, що працює в зоні холодного клімату. Для інших кліматичних зон СО сполучається з ТО-2 при відповідному збільшенні трудомісткості основного виду обслуговування.

Поточний ремонт (ПР) здійснюється в автотранспортних підприємствах чи на станціях технічного обслуговування і полягає в усуненні дрібних несправностей і відмов автомобіля, сприяючи виконанню встановлених норм пробігу автомобіля до капітального ремонту.

Ціль діагностування при поточному ремонті полягає у виявлення відмов чи несправності і встановлення найбільш ефективного способу їхнього усунення: на місці, зі зняттям чи вузла агрегатів з повним чи частковим розбиранням їх чи регулюванням. Поточний ремонт полягає в проведенні розбірно-складальних, слюсарних, зварювальних і інших робіт, а також заміни деталей в агрегатах (крім базових) і окремих вузлів і агрегатів в автомобілі (причепі, напівпричепі), що вимагають відповідно поточного чи капітального ремонту.

При поточному ремонті агрегати на автомобілі змінюють тільки в тому випадку якщо час ремонту агрегату перевищує час, необхідний для його заміни.

Капітальний ремонт (КР) автомобілів, агрегатів і вузлів виконується на спеціалізованих ремонтних підприємствах, заводах, майстерень. Він передбачає відновлення працездатності автомобілів і агрегатів для забезпечення їхнього пробігу до наступного капітального ремонту чи списання їх, але не менш чим при 80% їхнього пробігу від норм пробігу для нових автомобілів і агрегатів.

При капітальному ремонті автомобіля чи агрегату виконується його повне розбирання на вузли і деталі, що потім чи ремонтують заміняють. Після укомплектування деталями агрегати збирають, випробують і направляють на зборку автомобіля. При знеособленому методі ремонту автомобіль збирають з раніше відремонтованих агрегатів.

Легкові автомобілі й автобуси направляють у капітальний ремонт, якщо необхідний капітальний ремонт його кузова. Вантажні автомобілі направляють у капітальний ремонт, якщо необхідний капітальний ремонт рами, кабіни, а також капітальний ремонт не менш трьох основних агрегатів.

За свій термін служби повнокомплектний автомобіль піддається, як правило, одному капітальному ремонту.

Ціль діагностування при капітальному ремонті - перевірка якості ремонту.

2. Суть і особливості організації матеріально-технічного забезпечення і складського господарства

Матеріальні ресурси являють собою частину оборотних фондів підприємства. Оборотні фонди - це ті засоби виробництва, що цілком споживаються в кожнім виробничому циклі, цілком переносять свою вартість на готову продукцію й у процесі виробництва чи змінюють утрачають свої споживчі властивості.

До складу оборотних фондів включаються: 1) основні і допоміжні матеріали, паливо, енергія і напівфабрикати, одержувані з боку інших організацій; 2) малоцінні інструменти, що швидко спрацьовуються і запасні частини для ремонту устаткування; 3) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення; 4) тара.

Оборотні фонди, за винятком малоцінних інструментів і інвентарю, незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення, а також енергії, відносяться до матеріальних ресурсів.

Потрібно відзначити, що при розподілі засобів виробництва на основні й оборотні в практиці допускаються деякі цілком виправдані умовності. Інструмент і інвентар поділяються на двох частин. У першу з них входять малоцінні (вартістю менш 200 грн.) і швидкою зношуваністю (з терміном служби менш одного року) інструменти й інвентар. Вони відносяться до оборотних фондів. Інша ж частина, у яку включається весь інший інструмент і інвентар, відноситься до основних фондів.

Найбільшу частку матеріальних ресурсів підприємства складають основні матеріали. До них відносяться предмети праці, що йдуть на виготовлення продукції й утворять основний її зміст. Основними матеріалами при виготовленні, наприклад, автомобіля є метал, скло, тканина і т. п.

До допоміжного відносяться матеріали, споживані в процесі обслуговування чи виробництва, що додаються до основних матеріалів з метою зміни їхнього зовнішнього вигляду і деяких інших властивостей (мастильні, обтиральні, пакувальні матеріали, барвники і т.д.).

3. Структура і функції організації матеріально-технічного забезпечення на підприємстві

матеріальний складський витрата автранспортний

Для безперебійного функціонування виробництва необхідно добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТЗ), що на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Головною задачею органів постачання підприємства є своєчасне й оптимальне забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості.

Вирішуючи цю задачу, працівники органів постачання повинні вивчати і враховувати попит та пропозиція на всі споживані підприємством матеріальні ресурси, рівень і зміна цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму товару, оптимізувати запаси, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.

Зміст функцій органів постачання підприємства включає три напрямки.

1. Планування, що припускає:

вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, а також ринку окремих товарів;

прогнозування і визначення потреби усіх видів матеріальних ресурсів, планування оптимальних господарських зв'язків;

оптимізацію виробничих запасів;

планування потреби матеріалів і встановлення їхнього ліміту на відпустку цехам;

оперативне планування постачання.

2. Організація, що включає:

збір інформації про потрібну продукцію, участь у ярмарках, виставках-продажах, аукціонах і т. п.;

аналіз усіх джерел задоволення потреби в матеріальних ресурсах з метою вибору найбільш оптимального;

висновок з постачальниками господарських договорів на постачання продукції;

одержання й організацію завезення реальних ресурсів;

організацію складського господарства, що входить до складу органів постачання;

забезпечення цехів, ділянок, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами;

3. Контроль і координація роботи, до складу яких входять:

контроль за виконанням договірних зобов'язань постачальників, виконання ними термінів постачання продукції;

контроль за витратою матеріальних ресурсів у виробництві;

вхідний контроль за якістю і комплектністю матеріальних ресурсів, що надходять;

контроль за виробничими запасами;

висування претензій постачальникам і транспортним організаціям;

аналіз дієвості постачальницької служби, розробка заходів щодо координації постачальницькою діяльністю і підвищення її ефективності.

В умовах ринку в підприємств виникає право вибору постачальника, а виходить, і право закупівлі більш ефективних матеріальних ресурсів. Це змушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, виготовленої різними постачальниками.

Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу й ін. Причому співвідношення значимості окремих критеріїв із плином часом може мінятися.

Організаційна побудова, характер і методи роботи служб постачання на підприємствах відзначаються своєрідністю. У залежності від обсягів, типів і спеціалізації виробництва, матеріалоємності продукції, і територіального розміщення підприємства складаються різні умови, що вимагають відповідного розмежування функцій і вибору типу структури органів постачання. На невеликих підприємствах, що споживають малі обсяги матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі чи групи окремих працівників господарського відділу підприємства.

На більшості середніх і великих підприємств цю функцію виконують спеціальні відділи матеріально-технічного постачання (ВМТП), що побудовані по функціональній чи матеріальній ознаці. У першому випадку кожна функція постачання (планування, заготівля, збереження, відпустка матеріалів) виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органів по матеріальній ознаці визначені групи працівників виконують усі функції постачання по конкретному виді матеріалів.

Характерний тип структури служби постачання - змішаний, коли товарні відділи, групи, бюро спеціалізовані на постачанні конкретними видами сировини, матеріалів, устаткування. Однак поряд з товарними до складу відділу постачання входять функціональні підрозділи: планове, диспетчерське.

Змішаний тип структури відділу постачання - найбільш раціональний метод будівлі, що сприяє підвищенню відповідальності працівників, поліпшенню МТЗ виробництва.

Планове бюро (група) виконує функції по аналізі навколишнього середовища і ринкових досліджень, визначенню потреби в матеріальних ресурсах, оптимізації ринкового поводження по найбільш вигідному забезпеченню, формуванню нормативної бази, розробці планів постачання й аналізу їхнього виконання, контролю за виконанням постачальниками договірних зобов'язань.

Товарне бюро (група) виконує комплекс планово-оперативних функцій по забезпеченню виробництва конкретними видами матеріальних ресурсів: плануванню, обліку, завезенню, збереженню і відпустці матеріалу у виробництво, тобто регулює роботу матеріальних складів.

Диспетчерське бюро (група) виконує оперативне регулювання і контроль за виконанням плану постачання підприємства і цехів сировиною і матеріалами; усуває неполадки, що виникають у ході постачання виробництва; контролює і регулює хід постачань матеріалів на підприємство.

На підприємствах машинобудування служба постачання крім відділу МТП включає і відділ зовнішньої кооперації (чи бюро, групу), що може входити до складу ВМТП.

Відділи (бюро, групи) зовнішньої кооперації забезпечують виробництво напівфабрикатами (заготівлями, деталями, вузлами). Вони також можуть будуватися по функціональній чи товарній ознаці.

Для здійснення технічного переозброєння і реконструкції виробництва підприємство створює відділи устаткування, що звичайно входять до складу капітального будівництва.

Для великих підприємств (об'єднань), що складаються з ряду філій, найбільш прийнятний інший тип структури.

Особливістю цього типу структури є те, що підрозділу мають свої служби постачання з функціями по плануванню й оперативному регулюванню постачання виробничих цехів і ділянок матеріальними ресурсами, а також по контролі за їх виконанням.

Формування нормативної бази, прогнозування і розробка планів МТП, установлення господарських зв'язків, і координація роботи служб постачання, що входять у підприємство, сконцентровані на базі служби постачання підприємства. Взаємодія підрозділів служби постачання підприємства здійснюється на основі функціональних зв'язків, а не адміністративного підпорядкування.

Одним з ланок організації МТП є складське господарство, основна задача якого полягає в прийомі і збереженні матеріалів, їхній підготовці до виробничого споживання, безпосереднім постачанні цехів необхідними матеріальними ресурсами. Склади в залежності від зв'язку з виробничим процесом підрозділяються на матеріальні, виробничі, збутові.

Прийняті матеріали зберігаються на складах по номенклатурних групах; сортам, розмірам. Стелажі нумеруються з вказівкою індексів матеріалів.

Завезення матеріалів і робота складів організуються на основі оперативно-заготівельних планів.

Постачання матеріальних ресурсів на підприємство здійснюються через господарські зв'язки. Господарські зв'язки являють собою сукупність економічних, організаційних і правових взаємин, що виникають між постачальниками і споживачами засобів виробництва. Раціональна система господарських зв'язків припускає мінімізацію витрат виробництва і звертання, повна відповідність кількості, якості й асортименту продукції, що поставляється, потребам виробництва, своєчасність і комплектність її надходження.

Господарські зв'язки між підприємствами можуть бути прямими й опосередкованими (непрямими), тривалими, і короткостроковими.

Прямі являють собою зв'язки, при яких відносини по постачаннях продукції встановлюються між підприємствами-виготовлювачами і підприємствами-постачальниками прямо, безпосередньо.

Опосередкованими вважаються зв'язки, коли між цими підприємствами мається хоча б один посередник. Постачання продукції споживачу можуть здійснюватися змішаним шляхом, тобто як прямо, так і через посередників (дистриб'юторів, джобберів, агентів, брокерів).

Дистриб'ютори і джоббери - це фірми, що здійснюють збут на основі оптових закупівель у великих промислових підприємств - виробників готової продукції. Дистриб'ютори на відміну від джобберів - відносно великі фірми, що розташовують власними складами і встановлюють тривалі контрактні відносини з промисловими підприємствами. Джоббери, навпаки, скуповують окремі великі партії товарів для швидкого перепродажу.

Агенти і брокери - це чи фірми окремі підприємці, що здійснюють збут продукції промислового підприємства на основі комісійної винагороди.

Прямі господарські зв'язки для підприємств є найбільш економічними і прогресивними в порівнянні з непрямими, тому що вони, крім посередників, зменшують витрати звертання, документообіг, зміцнюють взаємини між постачальниками і споживачами. Постачання продукції стають більш регулярними і стабільними.

Опосередковані господарські зв'язки менш економічні. Вони вимагають додаткових витрат на покриття витрат діяльності посередників між підприємствами-споживачами і підприємствами-виготовлювачами.

Потреба в непрямих зв'язках порозумівається тим, що прямі зв'язки вигідні і доцільні в умовах споживання матеріальних ресурсів у великих масштабах. Якщо ж підприємства споживають сировина і матеріали в незначних кількостях, що не досягають транзитної форми відвантаження, то, щоб не створювати на підприємствах зайві запаси матеріальних цінностей, доцільні зв'язки і через послуги посередників.

Як прямі, так і опосередковані зв'язки можуть носити тривалий і короткостроковий характер. Тривалі господарські зв'язки - прогресивна форма матеріально-технічного постачання. У цьому випадку підприємства мають можливість розвивати на довгостроковій основі співробітництво по удосконалюванню продукції, що випускається, зниженню її матеріалоємності, доведенню до світових стандартів.

4. Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) автомобільного транспорту

Автомобільний транспорт являє собою процес постачання автопідприємств рухомим складом, агрегатами, запасними частинами, автомобільними шинами, акумуляторами і матеріалами, необхідними для нормальної їхньої роботи. Правильна організація МТЗ відіграє важливу роль у поліпшенні використання автомобілів за допомогою підтримки їх у справному стані.

Рухомий склад. В даний час у країні випускається близько 250 моделей і модифікацій автомобільної техніки (вантажні і легкові автомобілі, автобуси, спеціалізовані автомобілі, причепи і напівпричепи) різних марок: ЗИЛ, ГАЗ, МАЗ, КрАЗ, КамАЗ, «Урал», БелАЗ, ЛАЗ, ЛиАЗ, ПАЗ, УАЗ, РАФ, ВАЗ, «Москвич», ЗАЗ і ін.

АТП укомплектовані звичайно декількома моделями автомобілів, і число їх в окремих випадках досягає 20 і більш.

Запасні частини. На їхню частку приходиться близько 70% номенклатури виробів і матеріалів, споживаних автомобільним транспортом. Номенклатура запасних частин для вантажних і легкових автомобілів, використовуваних у народному господарстві, нараховувало понад 15 тис., а для легкових автомобілів населення - близько 10 тис. найменувань. Запасні частини поділяються на: механічні деталі і вузли, деталі і вузли паливної апаратури, деталі і вузли електроустаткування і приладів, підшипники кочення, вироби зі скла, гуми, азбесту, повсті і текстилю, пробки, пластмаси, картону і паперу.

Номенклатурні зошити, по яких АТП замовляють необхідні запасні частини, містять 0,7-0,8 тис. найменувань запасних частин по кожній моделі автомобіля. Отже, для забезпечення працездатності 7-10 моделей автомобілів, що характерно для середнього АТП, необхідно розташовувати номенклатурою, що нараховує 5-8 тис. найменувань [I].

Автомобільні шини й акумулятори. Ці види технічних виробів не входять у номенклатуру автомобільних запасних частин, тому їх розподіляють і враховують окремо.

У країні випускається біля сотні моделей різних покришок н відповідних їм камер для шин легкових і вантажних автомобілів, автобусів і причепів. Номенклатура використовуваних на автомобілях акумуляторних батарей нараховує більш 10 найменувань.

Паливо-мастильні матеріали. Наявний парк автомобілем використовує близько 60 найменувань ПММ, у тому числі: бензини шести марок (А-66, А-72, А-76, АИ-93, АИ-95, АИ-98); дизельні палива трьох марок (Л, 3, А); два види газоподібного палива (СНД, СПГ);

моторні олії більш 10 марок (М-8Б, М-8В, М-12М, М-бз/ПІВДЕНЬ і ін.); трансмісійні олії більш 10 марок (ТАД-17і, ТАп - 15В, ТСп-14 гип і ін.); пластичні змащення більш 10 марок (солідол З, солідол Ж, змащення 1-13, Консталин-1, Литол-24, Фиол-1 і ін.).

Технічні рідини. Загальне їхнє число нараховує близько 20 найменувань. У залежності від призначення вони підрозділяються на:

охолодні (антифриз марок 40 і 65, тосоли А-40 і А-65):

гальмові (БСК, ГТЖ-22М, «Нева»); для гідропіднімальних систем (И-22А.И-ЗОА, И-12А, АУ, АМГ-10, МВП); амортизаторні (АЖ-16.АЖ-12Т, МГП-10); пускові (Холод-Д40, НИИАТ ПЖ-25, «Арктика»).

Лакофарбові матеріали. Для підтримки належного зовнішнього вигляду автомобілів і захисту пофарбованих поверхонь від корозії застосовуються лакофарбові матеріали (лаки, фарби, ґрунтовки, шпаклівки, розчинники і т.д.), що нараховують більш сотні найменувань.

Технологічне устаткування. Збирально-мийне, підйомно-транспортне, мастильно-заправне, діагностичне, ремонтне й інше устаткування, а також спеціальний інструмент, застосовуваний при проведенні ТО і ремонту рухомого складу, нараховують більш 200 найменувань.

Інші матеріали. Перелік матеріалів, що використовуються для задоволення господарських нестатків АТП, також досить великий. Серед них: метали (прутки круглі і шестигранні, листова сталь, дріт, швелери, двотаври і куточки різних розмірів, свинець, олово, мідь, припой, сталеві і латунні трубки і т. п.); що ріже і міряльний інструмент (свердла, плашки, мітчики, напилки, різці, фрези, розгорнення, нековкі, штангенциркулі, мікрометри, лінійки, індикатори й ін.); електротехнічні матеріали (проводу, електродвигуни, трансформатори, пускачі, запобіжники, щити розподільні, лампи накалювання і денного висвітлення і т.д.); москательні товари і хімікати (розчинники і фарби загального призначення, сірчана і соляна кислоти,; клеї, оліфа, шампуні технічні, полірувальна паста і т.д.); ремонтно-будівельні матеріали (дошки, фанера, цемент, алебастр, цегла і т.д.); спецодяг для робітників.

Таким чином, для забезпечення безперебійної роботи автомобільного транспорту необхідно мати в наявності кілька тисяч (найменувань різноманітних виробів і матеріалів. Працівникам МТЗ, що здійснюють постачання АТП, необхідно їх завчасно й у потрібній кількості замовити, вчасно одержати, правильно розподілити і дбайливо зберігати. Саме до цьому і зводяться задачі МТЗ.

5. Методи розрахунку норм витрати запасних частин

Розрахунково-аналітичний метод

Основними показниками, використовуваними при розрахунку норм витрат запасних частин розрахунково-аналітичними методами, є: середній ресурс деталі до її заміни, середній ресурс (середній термін служби) машини і середній річний наробіток машини.

Під ресурсом деталі до заміни розуміється:

- для неремонтируемой деталі - наробіток від початку експлуатації до заміни відповідно до діючого технічною документацією і вимогами на дефектацію;

- для ремонтируемой деталі - наробіток до заміни з обліком усіх ремонтних впливів, передбачених конструкторсько-технологічною документацією.

Середній ресурс (R_cp) визначається по формулі:

а) для неремонтируемой деталі (випадок повної вибірки)

R_cp= 1/n^i-1 R_i

б) для ремонтируемой деталі

R_cp= R_I+ R_mi(d_mi - _mi)

де n - число деталей;

mi - кількість ремонтів;

R_i - ресурс i-ої деталі;

R₁ - середній ресурс деталі до 1 - го ремонту;

R_mi - ресурс деталі між (mi-1) і mi-тим ремонтом;

d_mi - частка від первісної кількості деталей, що надійшли в mi - тім ремонті;

_mi - коефіцієнт змінюваності деталі при mi ремонті.

Середній ресурс до списання даних машин (R) визначається на основі затверджених нормативних термінів служби (T_n) по формулі:

R= T_n*W

де W - середній річний наробіток машин у фізичних одиницях. Визначається по статистичним даним і даної планових організацій і господарств на рік упровадження норм.

Якщо фактичний термін служби машини досить значно відрізняється від нормативного, то рекомендується його розрахувати по формулі:

T=R/W

Середній ресурс до списання машин у цьому випадку визначають по формулі:

R= R₁ + _kpR_kp

де: R₁ - середній ресурс машини до 1 - го капітального ремонту;

_kp - кількість капітальних ремонтів, проведених за термін служби машини;

R_kp - середній міжремонтний ресурс машини.

З ймовірних позицій з урахуванням величини післяремонтного ресурсу машини середня кількість капітальних ремонтів може бути так само як цілому числу, так і дробовому.

6. Організація складського господарства і керування запасами на АТП

У загальному вартісному обсязі виробничих запасів АТП запасні частини й агрегати складають 40-60%, матеріали 10-12%, шини 8-15° про, паливо 4-8%, інструмент, інвентар і спецодяг 15-28%

Запасні частини і матеріали зберігають у закритих складах на багатоярусних чи стелажах у шафах. Агрегати автомобіля зберігають на чи стелажах установлюють на дерев'яному настилі підлоги.

Номенклатура збережених на АТП технічних виробів і матеріалів досягає 3500 найменувань. Звичайно їх розбивають на 10 основных груп: метали, інструменти і пристосування, електротехнічні матеріали, скобяні товари, москательні товари і хімікати, ремонтно-будівельні матеріали, допоміжні матеріали, спецодяг, верстати і приналежності до них, різні матеріали. Для зручності роботи складу кожна з груп також поділяється на 10 підгруп по ознаці однорідності матеріалів і одержує свій другий номенклатурний номер. Кожну підгрупу, у свою чергу, підрозділяють на 10 частин, з яких кожна одержує свій номенклатурний номер і т.д. Таким чином, кожен матеріал має визначений трьох - чи чотиризначний номер, що цілком його характеризує і дає можливість розташувати матеріали на складі у визначеній послідовності. Така класифікація матеріальних цінностей зветься сходової і широко застосовується на складах АТП.

Вироби і матеріали розташовують на спеціальних стелажах, що дозволяють швидко відшукувати те, що необхідно для виробництва.

Метали в прутках зберігають на багатоярусних стелажах у горизонтальному положенні, а у випадку якщо їхній діаметр більш 100 мм - на низьких роликових стендах. Листові метали - у чи стосах у вертикальному положенні в клітках стелажів.

Легкозаймисті матеріали і кислоти (лаки, фарби, сірчана і соляна кислоти) зберігають у вогнестійкому приміщенні, ізольованому від інших приміщень. Сулії з кислотою розташовують окремо у відгородженому приміщенні в спеціальній м'якій тарі.

Проміжні склади влаштовують у великих цехах АТП для прискорення одержання необхідних матеріалів і деталей.

Монтажний, ріжучий, контрольно-вимірювальний інструмент і пристосування зберігають в інструментально-роздавальній коморі. Тут же здійснюють їхній дрібний ремонт, наприклад, заточення. Інструменти зберігають у багатоярусних клітинних стелажах так, щоб кожен номенклатурний номер мав свій окремий осередок.

Комора водійського інструмента служить для збереження і видачі інструмента, закріпленого за автомобілем. Крім того, тут перевіряють комплектність і технічний стан інструментів і здають несправні в ремонт.

Інструменти зберігаються в стандартних чи шухлядах брезентових

сумках на клітинних стелажах з числом осередків, що відповідають числу автомобілів. На кожен автомобіль заводять інструментальну книжку, у яку записують всі інструменти, видані на автомобіль.

У такелажній коморі зберігають і видають навантажувальний інвентар (брезенти, мотузки, ланцюги, ломи, лопати), а також виконують його просушку і ремонт, облік і поповнення необхідного комплекту. Для збереження такелажу застосовують поличні багатоярусні стелажі, а для його сушіння влаштовують сушильні відділення з вішалками.

Склад утилю приймає від виробництва негідне майно і матеріали і здає їх відповідним організаціям для вторинного використання.

Шини й інші гумовотехнічні вироби і матеріали зберігають на спеціальних складах, бажано в підвальних чи напівпідвальних приміщеннях, температура в який повинна підтримуватися в межах мінус 10 - плюс 20° С, а відносна вологість 50-60%. Приміщення для збереження шин повинні бути захищені від денного світла, для чого у вікна вставляють спеціальні стекла. На складах для збереження гумових матеріалів не допускається збереження матеріалів, що негативно діють на гуму: гасу, бензину, скипидару, олії.

Покришки зберігаються на дерев'яних чи металевих стелажах у вертикальному положенні і розташовуються від опалювальних приладів на відстані не менш 1 м. При довгостроковому збереженні покришки необхідно періодично (раз у квартал) повертати, змінюючи точку опори. Складати покришки в штабелі не допускається. Камери зберігаються на спеціальних вішалках з напівкруглою полицею злегка накачаними, припудрені тальком вкладеними в нові покришки. Періодично (через 1-2 місяці) камери також повертають, змінюючи точки опори.

Сиру гуму, що застосовується при ремонті, зберігають у рулонах, підвішених за дерев'яний сердечник, на полках стелажів, а товсту пластичну гуму - у розкатаному виді. Клей для ремонту зберігають у закритому скляному посуді.

Таким чином, на будь-якому АТП повинні функціонувати як мінімум три склади: основний матеріальний склад (запасні частини, матеріали, майно), спеціалізований склад для прийому, збереження і видачі ПММ; склад утилю. Основний склад повинний мати у своєму складі секції для шин, лакофарбових матеріалів і інших хімікатів, збереження яких повинно бути організоване у відповідності зі спеціальними правилами.

Номенклатура збережених агрегатів, вузлів і деталей, а також рівні їхніх запасів на складах АТП залежать від типу рухливого складу, умов роботи автопідприємства, системи керування запасами й у загальному випадку визначаються відповідно до рекомендацій «Положення про технічне обслуговування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорту». Оборотний фонд створюється і підтримується за рахунок надходження нових і відремонтованих агрегатів і вузлів, у тому числі п оприбуткованих зі списаних автомобілів, і коректується на основі інформації, одержуваної в процесі функціонування системи керування запасами в масштабах об'єднання, у яке входить дане АТП. При цьому необхідно обов'язково враховувати наступне обмеження - вартість усіх запасних частин і матеріалів, збережених на АТП, по верхньому рівні запасу не повинна перевищувати нормативу оборотних коштів по цій статті.

7. Забезпечення автомобільного транспорту паливо-мастильними матеріалами і методи їхньої економії

Автомобільні бензини

Матеріали, що забезпечують роботу автомобіля, називаються експлуатаційними. До них відносяться паливо, мастильні матеріали і технічні рідини.

Бензин - основний вид палива для карбюраторних двигунів. Сировиною для одержання бензину служить нафта, нафтові гази, буре і кам'яне вугілля, пальні сланці.

Бензин як паливо повинне мати гарну випаровуваність, стійкістю проти детонації, високою стабільністю, (тобто здатністю зберігати первісні властивості при тривалому збереженні), не містити смолисті відкладення, а також води і механічні домішки.

Під випаровуваністю розуміють здатність бензину переходити з рідкого стану в пароподібне. Гарна випаровуваність бензинів забезпечує готування пальної суміші необхідної якості, полегшує пуск двигуна, зменшує конденсацію пар бензину в циліндрах двигуна і розрідження олії в його картері.

Відповідно до рекомендацій заводів - виготовлювачів автомобілів застосовують марки бензинів:

А-72 - для автомобілів ГАЗ-51, УАЗ-69, ЗИЛ-164А, ЗИЛ-157, і др.;

А-76 - для автомобілів ЗИЛ-130, ЗИЛ-131, ГАЗ-53А, ГАЗ-66, і др.;

АИ-93 - для автомобілів ГАЗ-24 «Волга», автомобілів сімейства ВАЗ, АЗЛК і ін.;

АИ-95 «Экстра» - для автомобілів ГАЗ-14 «Чайку», ЗИЛ-4104, ЗИЛ-117 і ін.

АИ-98 - для легкових автомобілів зі ступенем стиску вище 9,5 (в основному для іномарок).

Дизельне паливо

Основними властивостями дизельного палива є температура самозапалювання, температура застигання і в'язкість.

Випускають наступні марки дизельного палива: Л-літнє, 3-зимове, А-арктичне.

Мастильні матеріали

Головне призначення мастильних матеріалів - зменшувати спрацювання тертьових деталей і скорочувати витрати енергії на тертя. Крім того, мастильні матеріали відводять тепло, що виділяється при терті, ущільнюють зазори у вузлах, що змазуються, видаляють з тертьових поверхонь продукти зносу й охороняють ці поверхні від корозії.

До мастильних матеріалів відносяться олії і пластичні змащення.

Мастило повинне мати визначені властивості в залежності від умов, у яких воно буде працювати в тім чи іншому вузлі тертя.

Найбільш важкі ці умови в двигунах, де олія піддається впливу високої температури, розріджується паливом, частково обводнюється, а також забруднюється пилом, частками металу, що утворяться при зносі деталей, і продуктами розпаду олії.

Олії для двигунів. Ці олії повинні мати визначену в'язкість, температуру застигання і температуру спалаху, мати добрі миючі властивості, стабільністю.

В'язкість - основна властивість олій. Зовні в'язкість олії виявляється в його рухливості: чим менше в'язкість, тим олія більш рухлива.

Від в'язкості олії залежить можливість створення гарних умов для змазування, а отже, і запобігання деталей від зносу, а також гарного охолодження тертьових деталей.

В'язкість олій для двигунів вибирається з урахуванням частоти обертання колінчатого двигуна. Для двигунів з великою частотою обертання колінчатого вала застосовують олія з невеликою в'язкістю.

Література

Ф.Н. Авдонькин «Текущий ремонт автомобилей» М.: «Транспорт» 1978 г. с. 271

Боднев А.Г., Дагович В.М. «Устройство, эксплуатация и техническое обслуживание автомобилей» М.: «Транспорт» 1974 г. с. 254.

Иващенко Н.И. «Технология ремонта автомобилей» К.: «Вища школа» 1978 г. с. 358.

Карташов В.П., Мальцев В.М. «Организация технического обслуживания и ремонта автомобилей» М.: «Транспорт» 1979 г., с. 215.

Организация и планирование машинно-строительного производства, - Под ред. М.И. Ипатова, В.И. Постникова, М.К. Захаровой, - Москва: «Высшая школа», - 1988.

Организация, планирование и управление деятельностью промышленных предприятий, - Под ред. С.Е. Каменицера, Ф.Ф. Русинова, - Москва: «Высшая школа», - 1984.

Сергеев И.В. Экономика предприятия, - Москва: «Финансы и статистика», - 1997.

Жданова Л.А. Организация и управление промышленной фирмой. - М.: Изд. Ун-та Дружбы народов, 1987.

Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент. Учебное пособие для ВУЗов. - М.: 1998.

Размещено на Allbest.ru