Рекреаційні комплекси

Організація баз заміського відпочинку цілорічного функціонування із змінним режимом експлуатації (влітку для відпочинку дітей, в осінньо-зимовий період для відпочинку дорослих) привела до створення нових типів дитячих таборів заміського відпочинку. Новий тип установи відпочинку - дитячий табір-база відпочинку, дозволив створити комфортні умови для дитячого відпочинку в районах з дискомфортним кліматом; тут підвищений рівень проживання, культурно-масового і спортивно-оздоровчого обслуговування як влітку так і в позаканікулярний час. Новий вид табору може функціонувати і як пансіонат (будинок відпочинку) в своїй цілорічній частині. Такий прийом використовується в курортних районах, наприклад, табір-пансіонат “Чайка” в Алушті на 400 дітей і 100 дорослих. Табір має терасне розташування спальних корпусів, так що покрівля нижнього поверху є терасою верхнього. Передбачено “перетворення” спальних кімнат - п'ятимісні кімнати для дітей можуть перетворюватися на двох і тримісні номери для дорослих. Їдальня для дітей може “перетворитися” на танцювальний зал, а будинок дитячої творчості може використовуватися як клубні приміщення для дорослих.

У курортній зоні створюються комплекси дитячих таборів цілорічного функціонування. Наприклад, комплекс таборів Нового Артеку в Криму. Він розтягнувся вздовж берега Чорного моря на 5 км. від гори Аюдаг до Генуезької фортеці. Комплекс включає сім таборів, які органічно пов'язані з ландшафтами місцевості і об'єднані загальнокомплексним центром. У комплексі розташоване містечко Наукової фантастики з обсерваторією, макетом космічної ракети, Будинком робота, математичним лабіринтом. Є свій, артеківський заповідник з будинком флори і фауни Криму. У композиції табірних комплексів присутній ігровий аспект організації рекреаційного середовища, що створює нові образи будівель і споруд що запам'ятовуються. Для сезонного обслуговуючого персоналу необхідні: гуртожитки при комплексі установ відпочинку для дорослих. Такі цілорічні гуртожитки можуть функціонувати на позаканікулярний час.

Пансіонати і будинки відпочинку - рекреаційні установи однакового призначення для заміського відпочинку дорослих і сімей з дітьми. Ці установи відрізняються лише формою обслуговування. У будинку відпочинку передбачається повне обслуговування, а в пансіонатах обслуговування здійснюється через відкриту мережу закладів або житлові номери обладнуються кухнею-нішею. Необхідність збільшення місткості установ відпочинку в літній період вимагає впровадження змінного режиму функціонування: в літній час наявність гарантованого помешкання і харчування достатнє, оскільки є різноманітний вибір літніх рекреаційних занять. У зимовий період недолік рекреаційних занять компенсується набором послуг в установі відпочинку (дозвілля, медико-профілактичне обслуговування, фізична культура, розваги). Збільшення місткості цілорічних установ відпочинку досягається додатковим функціонуванням літніх будиночків і корпусів, трансформацією спальних місць (кімнати з додатковим спальним місцем). Сучасний рівень вимог до відпочинку пов'язаний з організацією ландшафту, відновленням природи місцевості, в якій організовується відпочинок.

Складний рельєф, конфігурація невеликих ділянок забудови визначили композицію комплексу будинків відпочинку “Понізовка 1” у Криму. П'ять компактних чотирьохповерхових корпуси розташовані на різних позначках висот, сполучені мережею доріг і стежин. Житловий поверх складається з трьох “боксів”, що блокуються по дві спальні кімнати із загальною кухнею, передпокоєм і санвузлом. Іншим прикладом планування будівлі, що стоять окремо на обмеженій ділянці, є пансіонат “Дружба” в околицях Ялти (місткістю 400 місць). Складність ділянки забудови (близькість до моря, обмеженість площі, значний перепад висот у рельєфі) визначила просторове розташування будівлі у вигляді компактного блоку, піднятого над землею на трьох стовпах, усередині яких знаходяться вертикальні комунікації. Суспільні приміщення скомпоновані в центрі будівлі. Спальні кімнати розташовані по зовнішньому периметру п'яти поверхів восьмиповерхової будівлі. Покрівлі і балкони, експлуатовані по всьому колу будівлі пансіонату, використовують як додаткові місця для відпочинку і як оглядові майданчики.

Вимоги зручності огляду ландшафту іноді впливають на об'єм планувальної структури будівлі. Наприклад, в одному із пансіонатів для батьків з дітьми на 1000 місць у Криму основним ядром є утворений напівзамкненим простором житлових і суспільних корпусів, відкритий у бік моря двір. Він є місцем ігор і відпочинку для дітей і видимий з усіх житлових поверхів (що дає можливість милуватися краєвидами моря). Чітке функціональне зонування території, а також виділення зони суспільно-житлових приміщень у цілорічному корпусі (а в літніх корпусах - спортивної і пляжної зон) задовольнило основні вимоги до приміської зони відпочинку.

Розміщення установ тривалого відпочинку в курортних районах визначило появу міжсельбнищного відпочинку і вплинуло на типологію рекреаційних установ: санаторій-пансіонат, курортне містечко, курортний готель, у яких відпочинок поєднується з можливістю амбулаторного лікування. Наприклад, курортне містечко в Масандрі складається з комплексу пансіонатів на 1500 місць, має корпус водолікарні із закритим плавальним басейном. Доповнює комплекс новий парк, що органічно продовжує старовинний парк - заповідник Масандру. До структури нового утворення увійшли зони: відпочинку, спорту, пляжна зона, зона автостоянок. У зоні відпочинку парку працюють фонтани, басейни, каскади. По інший бік спального корпусу зона відпочинку відділяється оглядовими майданчиками, системою плавальних басейнів, фонтанами. Новий парк спускається терасами, завершуючи його пляжною зоною, куди відпочиваючі можуть дістатися ліфтом або через підземний перехід. Триярусний комплекс має душові, пункти прокату, фінські лазні, аерарії, кафе, бари і відкритий майданчик для відпочинку.

Різноманітність суспільних приміщень розрахована як на постійне проживання, так і на епізодичних гостей. Тому приміщення ресторанів, торгового пасажу, вар'єте, винного льоху на перших поверхах розташовані так, щоб була можливість незалежного доступу до них. На верхньому панорамному поверсі знаходяться кінозал, фойє, ігрова, вітальня, нічний бар, тераса-солярій. Організоване поєднання системи “розважального” харчування з прискореною або здешевленою системою самообслуговування у громадському харчуванні дає можливість вибору режиму відпочинку.

Відповідно до функцій відпочинку і оздоровлення курорти мають приміщення для початкового медичного обслуговування і спортивно-оздоровчої діяльності: кабінет цілодобового медичного спостереження; процедурні типу інгаляційних та масажних; спортивно-тринажерний зал для занять лікувальною фізкультурою; басейн для оздоровчого і лікувального плавання. Всі інші види лікування, що надаються відпочиваючим покладаються на центральне медичне обслуговування існуючого курорту. Особливе значення в експлуатації курорту надається організації дитячого відпочинку. З цією метою формується естетично повноцінне середовище комплексів відпочинку, до якого входять упорядкування, озеленення, водойми, твори мистецтва.

Тема 5. Організація та планування туристичних комплексів

5.1 Розміщення різновидів туристичних комплексів у системі маршрутів

Умови розміщення туристичних комплексів

Планування й організація туристичних комплексів залежить від природно-кліматичних, містобудівних і власне туристичних умов розміщення установ. За природно-кліматичними умовами розрізняють рівнинні, гірсько-ракреаційні, прибережні, водні комплекси. Розміщення комплексів відповідно до містобудівних (у передмісті, місті, міжсельбнищній зоні) і туристичних умов (розташування на головних і проміжних маршрутах) визначає типологічні відмінності установ.

Різновиди туристичних комплексів

За сучасними нормами виділяють такі типи туристичних установ: туристичні готелі, турбази чи мотелі, кемпінги, притулки, хатини, туристичні молодіжні табори та інше. Туристичні готелі розміщаються, в основному, у місті, можуть бути прибережними, гірськими і головними на маршруті. Турбази можуть знаходитися у будь-яких природно-кліматичних умовах, можуть розташовуватися у передмісті, міжсельбнищній зоні; на головному і проміжному туристичному маршруті.

Туристичні установи, розраховані на прийом автотуристів, називають установами автотуризму. До них належать мотелі і кемпінги, розміщення яких визначається близькістю автотраси; у передмісті, в місті або міжсельбнищній зоні. Для прийому й обслуговування автотуристів, мандруючих з використанням мобільних автозасобів: караван (причеп-дача), кемпер (житловий автомобіль), ротель (пересувний готель) організовуються трейлерні парки і караванінги.

Притулки і хатини розраховані на короткочасний відпочинок туристів на різних видах маршрутів, розташовані в важкодоступних міжсельбнищних зонах. У малонаселених місцях, у проміжних пунктах спортивних маршрутів розміщують туристичні станції з терміном перебування в них від трьох до п'яти діб. У важкодоступних і малоосвоєних районах розташовують мобільні туристичні установи; пересувні збірно-розбірні, наметового типу.

Останнім часом набуває популярності водний туризм, для якого розроблені нові типи установ: ботель (цілорічний готель на березі водойми), акватель (готель на воді або на березі водойми для аквалангістів), флотель (сезонний готель на воді), ботокемпінг (установа типу кемпінгу на березі водойми), флотокемпінг (сезонна туристична база на воді).

У зарубіжній практиці набули розвитку туристичні установи, призначені для обслуговування власників особистих літаків - флайтелі-мотелі.

Розміщення туристичних комплексів у системі маршрутів

Вибір типу установи визначається розміщенням його на туристичному маршруті. Ці маршрути розрізняють за видами природних комплексів: наземні, водні, повітряні, комбіновані. За характером і способом пересування туристів маршрути можуть бути: наземні-пішохідні, лижні, санні, кінні, мотовелосипедні, автобусні, залізничні, водні-гребельні, парусні, моторні, корабельні, повітряні-літакові, геліокоптерні, дирижабельні. За територіальною конфігурацією розрізняють маршрути лінійні, радіальні, кільцеві, петельні, змішані (лінійно-радіальні, лінійно-кільцеві, радіально-петельні). За призначенням розрізняють маршрути культурно-пізнавальні, спортивно-оздоровчі та спеціалізовані (наприклад, маршрут весільної подорожі).

Граничні значення радіусів пересування протягом дня залежать від способу пересування на маршруті: пішохідні 1,5 км, гребельні 30 км, велосипедні 60-70 км, автобусні 100-300 км. Це впливає на періодичність розміщення туристичних установ на маршруті. Лінійні, кільцеві, лінійно-кільцеві і лінійно-радіальні маршрути починаються і закінчуються головними туристичними установами (турготелі - в місті; турбази - в передмісті, туристичній зоні). На радіальних, петельних і радіально-петельних маршрутах головними є турбази. У проміжних пунктах маршрутів можуть розміщуватися станції , притулки, хатини.

Вибір типу установи визначається також способом пересування на маршруті. Для пішохідного маршруту головною установою є турбаза, проміжною - притулок і хатина; для автомобільного маршруту головним слугуть мотелі і кемпінги, проміжними можуть бути трейлерні парки; для водного марш-туру головні - ботелі, проміжні - флото-кемпінги. Так, на автобусному лінійному маршруті “Львів-Ужгород” головні туристичні готелі розміщуються у Львові і Ужгороді, у проміжних пунктах маршруту розташовані турбази (Ясиня, Рахів, Хуст, Мукачево). На лижному кільцевому маршруті “По високих Карпатах”: Ясиня-Рахів-Ясиня, головними є турбази в Ясинях і Рахові, проміжними - притулки “Драгобрат”, “Едельвейс”, “Брецкул”, “Козмещик”.

Останнім часом стали популярними тривалі транспортні маршрути. Їх класифікація визначає взаємозв'язок транспортної та стаціонарної складових маршруту: 1) використання тільки транспортної складової для мешкання (морські, річкові судна; туристично-екскурсійні потяги), на круїзних маршрутах; 1) використання тільки стаціонарної складової для мешкання в початкових, кінцевих і проміжних пунктах авіаційних, автобусних і автомобільних маршрутів; 3) комбіноване використання транспортної та стаціонарних складових, що володіють гнучкою формою організації туризму і мають цілорічну дію. Тривалі маршрути суден “річка-море-річка” з мешканням у початковому і кінцевому пунктах розроблені в Україні: Дніпро - Чорне море - Дунай (розміщення в готелях Києва і Одеси). Отримали популярність зарубіжні корабельні круїзи, наприклад, двотижневий круїз з Одеси: Італія - Кіпр - Туреччина - Одеса. Характер маршруту, спосіб пересування на маршруті, призначення маршруту визначають склад туристичних установ, що забезпечують умови мешкання й обслуговування туристів.

5.2 Спеціалізовані туркомплекси

У туристичних установах склад приміщень обслуговування залежить від призначення маршруту. Для обслуговування на культурно-пізнавальному маршруті, необхідне надання значної інформації; послуг з організації екскурсій, із забезпечення транспорту і медичним обслуговуванням; допомоги інструктора, або гіда-перекладача. Для обслуговування туристів на спортивно-оздоровчому маршруті необхідне створення умов для зберігання, просушування, ремонту, а також оренди спорядження й інвентарю; забезпечення системи контрольно-рятувальної служби, послуг тренерсько-інтрукторського складу і медичних послуг з надання допомоги при можливому травматизмі. Склад приміщень культурно-масового призначення в туристичних установах спортивно-оздоровчих маршрутів більш різноманітний, ніж для установ культурно-пізнавальних маршрутів. На склад цих приміщень впливають вимоги туристів різних маршрутів. Для туристів культурно-розважальних маршрутів є вимога активного відпочинку (танцювальні, ігрові, розважальні зали). Для туристів спортивно-оздоровчих маршрутів - задоволення “інформаційного голоду” і зняття фізичної втоми (відеотеки, телевізійні холи, Інтернет-кафе, зали ігрових автоматів, вітальні з каміном, басейни, сауни).

Спеціалізовані маршрути (бізнес-тур, сафарі-тур, весільний тур, шоп-тур) зумовили розширення або появу нових типів туристичних установ: екзотичний готель, експрес-готель, готель у човні, готель-апартамент, конгрес-готель, бізнес-готель.

Взаємозв'язок будівель туристичних установ з довкіллям забезпечує збереження найбільш цінних природних ландшафтів, створення цілісних проектувально-просторових композицій і оптимальних умов для організації різних форм туристичної діяльності. Нова будівля турбази “Гуцульщина” в Яремче відтворює форми архітектури народного побуту.

5.2.1 Гірські турбази

Турбази і мотелі є туристичними установами готельного типу. Вони відрізняються від готелів призначенням, комфортністю, місткістю, кількістю поверхів, місцерозташуванням. Сучасні нормативи передбачають підвищення поверховості туристичних баз (до 9-ти поверхів), місткості (100, 500, 1000 місць), комфортності номерів (житлові номери облаштовані санвузлом). До теперішнього часу велика їх частина має сезонне функціонування. Сучасні вимоги передбачають організацію турбаз зі змішаним режимом функціонування: літні з цілорічним ядром або цілорічні з літнім розширенням. Крім того, нормами передбачені бази для сімей з дітьми. Турбази розраховані на обслуговування пізнавально-екскурсійних, спортивних і оздоровчих маршрутів. По розташуванню на маршруті бази можуть бути головними і проміжними, розташовуючись у приміських зонах відпочинку, у складі туристично-оздоровчих районів або комплексів.

На планувальну організацію турбаз впливають природно-кліматичні та ландшафтно-географічні чинники. Так, у гірсько-туристичних комплексах, залежно від їх розміщення над рівнем моря, бази можуть бути туристичними, гірськолижними і альпіністськими. Турбази формуються на нижчих позначках, у порівнянні з гірськолижними і альпіністськими, розташовуючись у мальовничих місцях, звідки ведуть пішохідні і транспортні шляхи до визначних природних, архітектурних пам'яток, оглядових майданчиків. Бази повинні бути цілорічними, наближаючись за комфортом до туристичних готелів. Гірськолижні бази в основному мають зимове функціонування, включають цілорічне ядро, притулки, хатини, стоянки. Наприклад, такою є база “Пікуй” у Закарпатті, розрахована на 60 місць узимку і 130 місць влітку. Турбаза в районі Яремче має 150 місць цілорічної дії. Альпіністські бази призначені для літніх видів спорту, в їх складі є туристичні хатини, наметові табори, спортивні майданчики.

Притулки і хатини можуть увійти до комплексу баз або розташовуватися на маршруті у важкодоступних місцях у якості транзитної туристичної установи. Притулки і хатини призначені для короткочасного відпочинку на спортивних маршрутах: притулки для одно-, дводенного відпочинку; хатини для ночівлі. Тривалість перебування і місткість визначають склад приміщень і комфортність. Притулки місткістю 50, 75 і 100 осіб цілорічної дії можуть мати чотиримісні номери з санвузлом. Притулки і хатини місткістю 15 осіб можуть мати спальні кімнати на 5-10 місць або на туристичну групу (до 10 місць).

Різноманітна типологія гірських туристичних установ зумовлює різноманіття туристичних будівель: від сучасних спрощених або ускладнених форм багатоповерхових будівель до стилізованих під народну архітектуру будиночків, котеджів, малоповерхових будівель. Прикладом архітектури з урахуванням місцевих національних особливостей є турбаза “Гуцульщина” в Карпатах, турбаза “Форель” на Закарпатті, туристичні притулки в Карпатах.

Існуючі сучасні турбази на рівнині та прибережжі з цілорічною експлуатацією мають типові форми: дво- і п'ятиповерхові, прямокутні в плані спальні корпуси, що стоять окремо або блокуються з корпусом їдальні. Принцип широкого застосування типових турбаз сьогодні неприйнятний у сфері туризму. Неповторність ансамблів турбаз, контрастність по відношенню до міської забудови, збереження регіональних і національних рис - основа формування повноцінного середовища для відпочинку. Одноповерхові будиночки і котеджі турбаз при сезонній експлуатації індивідуальні, “співзвучні” природним особливостям місцевості і більше відповідають вимогам туризму. Одним з найважливіших напрямів організації турбаз є збереження історичних ансамблів і окремих пам'яток із залученням їх до структури туркомплексів.

5.2.2 Водно-спортивні турбази

Розвиток водного туризму сприяв формуванню спеціальних туристичних комплексів - прибережних і плаваючих. Прибережні установи (ботель, ботокемпінг) формуються по аналогії з туристичними готелями і базами, але розміщуються на ділянках обмежених розмірів. Мають компактне розташування. Вибір закладу залежить від його місцерозташування, типу акваторії, оглядової орієнтації житлових приміщень на водний простір. Плаваючі комплекси (флотелі, флотокемпінги) можуть бути компактними (плаваючий п'ятиповерховий флотель у Швейцарії) або розташованими вдовж берегової лінії (американські флотокемпінги). Флотелі можуть бути цілорічними (чотириповерховий флотель “Русалка” в Амстердамі обладнаний власною котельнею) або сезонними (екскурсійна баржа на Дунаї). Ботелі і ботокемпінги розміщують у приміській зоні та зонах відпочинку на водному маршруті: флотелі - в опорних пунктах маршруту, що мають визначне рекреаційне середовище (можливість організації полювання, риболовлі, водного спорту). Флотокемпінги є проміжними пунктами маршруту.

Водну трасу туристичного маршруту прокладають поза судноплавними шляхами. Транзитна ділянка водного маршруту має протяжність до 100 км; ботелі розміщують у початковому і кінцевому її пунктах; флотелі - у транзитній зоні маршруту через 100 км, ботокемпінги - 50-75 км, флотокемпінги - через 10-15 км. Флотелі цілорічної дії можуть змінювати місцезнаходження залежно від сезону: влітку - в місцях масового відпочинку, в межах міста.

Структура комплексів водного туризму може бути комбінованою (з одночасним використанням прибережних і плаваючих установ). Специфіку установ складають елінги, або стоянки для зимового зберігання суден; плаваючі причали, пляжі, ремонтні майстерні; плаваючі огороджувальні споруди, хвилеломи. Комплекси водного туризму мають функціональні зони: мешкання і культурно-побутового обслуговування; відпочинку і спортивних споруд (що прилягають до пляжу); технічного обслуговування плавальних засобів (наближену до гавані); господарську. Організацію зон зумовлюють технічні вимоги. Пляжі належить розміщувати вище за течією, щодо гавані і причальної зони. Зона мешкання визначається розміщенням у ботелях, наметах, ботокемпінгах (літом), або суден у флотелях. Флотелі цілорічної дії зимою змінюють функціональну структуру (ресторан з невеликим готелем). Плаваючі комплекси володіють значними перевагами: можливістю зміни місцерозташування, трансформації структури, нобільністю.

5.2.3 Туристичні табори

Тема 6. Організація і планування автотуристичних комплексів

Типові комплекси автотуризму

Умови розміщення комплексів автотуризму

Автотуристичний комплекс повинен відповідати наступним вимогам розміщення: 1) на в'їзді в населений пункт розміщуватися справа по руху на перетині населеного пункту і магістралі; 1) на в'їзді в населений пункт, розташований поза магістраллю, знаходитися справа в межах під'їзної дороги; 3) знаходитися на перетині під'їзної дороги і кільцевої автомагістралі (навколо населеного пункту); 4) відповідати правосторонньому розміщенню щодо основного потоку руху до населеного пункту; 5) якщо автотуристичний комплекс розташований на магістралі, то необхідна організація кругового розвороту за 300-400 м до в'їзду в комплекс; 6) необхідна ізоляція від шуму з боку автомагістралі.

Планувальна організація комплексів автотуризму

На планувальну організацію автотуристичного комплексу впливає розміщення функціональних зон (зона мешкання і культурно-побутового обслуговування; адміністративно-господарська зона; зона харчування, торгівельна зона; зона технічного обслуговування). Зона мешкання і культурно-побутового обслуговування включає різні типи установ автотуризму (мотель, кемпінг, ротель), спортивні майданчики, плавальний басейн, стоянки для автомобілів, зелені насадження. Адміністративно-господарська зона охоплює будівлі: аміністративну, господарсько-побутову, складську, господарський двір з автостоянкою. Зона харчування складається з виробничих і торговельних приміщень, що мають окремі під'їзні шляхи і автостоянку. До зони технічного обслуговування входять ремонтні майстерні або станції техобслуговування, заправки.

Проектування ділянки залежить від розміщення функціональних зон відносно автодороги. Адміністративно-господарську зону і зону технічного обслуговування розміщують безпосередньо біля дороги, потім розташовують зону харчування, і в глибині ділянки - зону мешкання і культурно-масового обслуговування. На розташування функціональних зон впливають типи автотуристичних установ (транзитний або кінцевий, цілорічний або сезонний) та його планувальна організація.

Планувальна організація ділянки мотелю може бути централізованою, павільйонною, блоковою і комбінованою. Для мотеля основним елементом є номер з майданчиком для стоянки автомобіля. Є два прийоми зв'язку номера і стоянкою автомобіля: роз'єднаний (стоянка організовується відокремлено, на ділянці) і суміщений (стоянка і номер вирішені в єдиному об'ємі). Розташування номера і стоянки пов'язано з просторовою композицією будівлі та її поверховістю. При малоповерховій забудові ділянки використовують поєднання номера і автомобільної стоянки. Багатоповерхові (до 16 поверхів) мотелі з поєднанням номера і стоянки автомобіля одержали назву “готелі мотора”. Наприклад, у 18-поверховому “готелі мотора” “Хілтон” у Сан-Франциско (США) автомобілі розміщені біля номерів на поверхах (мають стоянки в цій же будівлі).

Для малоповерхових (1-2) мотелів і кемпінгів використовуються блокова і павільйонна забудова. При блоковій забудові з'єднуються житлові і громадські корпуси мотелю. Залежно від розмірів ділянки під забудову, рельєфу і природних умов місцевості блокування може бути прямолінійним і зигзагоподібним. Для мотелів-кемпінгів використовують комбіновану композицію: для мотелів - централізовану або блокову, для кемпінгів - павільйонну.

Великий вплив на характер розміщення автотуристичних установ мають особливості рельєфу. Павільйони розташовують паралельно горизонталям, для чого весь схил “терасують” на ширину двох рядів павільйонів і на ширину дороги. Цей засіб дозволяє влаштувати під'їзні дороги до кожного номера.

В автотуристичному комплексі, окрім мотелю, розташовують трейлерні парки, призначення яких - прийом і обслуговування автотуристів, які мандрують за допомогою мобільних автотуристичних засобів: караванів, кемперів, ротелів. Для них створюють спеціальну інфраструктуру: бази прокату, зберігання та ремонту мобільних туристичних засобів, підведення електромереж, санітарно-технічне облаштування стоянок. Проектування трейлерного парку включає: зону мешкання, що складається з майданчиків для парковки кемперів, караванів, ротелей; зону проїздів; зону в'їзду-виїзду; зону обслуговування (з технологічним устаткуванням). Кожен майданчик для паркування має зону в'їзду-виїзду і стоянки, обладнаний водогоном, каналізацією, електрикою. При організації трейлерних парків особливі вимоги висувають до збереження природного ландшафту. З цією метою створюють зелену огорожу по периметру майданчика, використовують гравійне покриття, обладнують майданчики для відпочинку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ґудзь П.В. Економічні проблеми розвитку курортно-рекреаційних територій. - Донецьк, 2001.

2. Данильчук В.Ф. Методология оценки рекреационных территорий.- Донецк, 2003.

3. Карпатский рекреационный комплекс / Отв. ред. М.И. Долишний.- К.: Наук. думка, 1984.

4. Лукьянова Л.Г., Цыбух В.И. Рекреационные комплексы.- К.: "Вища школа", 2004.

5. Максимов О.Г. Горно-рекреационные комплексы.- М.: Стройиздат, 1981.

6. Мацола А.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України.- Львів, 1997.

7. Рекреация: социально-экономические и правовые аспекты / Мамутов В.К. и др.-К.: Наука, 1992.

8. Смаль І.В. Основи географії рекреації та туризму.- Ніжин, НДПУ, 2004.

9. Стафійчук В.І. Рекреологія.- К.: Альтер. прес, 2006.

10. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія.- Ів.-Франківськ, 2001.

11. Шмагина В.В., Харичков С.К. Рекреация и туризм в системе современных приоритетов социально-экономического развития.- Одесса, 2000.

Размещено на Allbest.ru