Фізіологічна класифікація та характеристика рухів у спорті

Тому статичне навантаження, яке виникає при маніпулюванні органами керування, не повинно перевищувати 15 % максимального зусилля руки (ноги) за даної робочої пози.

При зусиллях понад 25 % від максимального втома настає через 5 хв, а при зусиллях, що перевищують 50 % максимального, м'яз витримує статичне напруження не довше як 1 хв.

Динамічна робота -- найпоширеніший вид діяльності рухового апарату людини у процесі праці -- характеризується швидкими, точними, координованими рухами і завжди поєднується зі статичною роботою, внаслідок чого утворюються складні рухові ансамблі.

Наприклад, механізована праця верстатника характеризується координованими динамічними рухами рук і великим статичним напруженням ніг, точністю вимірювань і напруженням зорового аналізатора.

2.5 Фізіологічна характеристика циклічних та стереотипних ациклічних рухів

До циклічних вправ відносяться ходіння, біг, плавання, ходіння на лижах, їзда на велосипеді та ін. Характерною особливістю циклічних вправ є те, що вони складаються із однакових циклів рухів (від грецьк. cyklos - коло). Циклом, наприклад ходіння, є подвійний крок. Повторюваність і послідовність фаз у локомоторному акті, а також повторюваність і послідовність самих циклів являють собою цілісну систему рухів, закріплених в корі великого мозку у формі динамічного стереотипу.

Другою особливістю циклічних вправ є високий ступінь їх автоматизації. У механізмах автоматизації беруть участь як підкіркові центри, так і кора великого мозку, останній належить основна роль у координації рухів.

Третьою особливістю цих вправ є те, що при виконанні їх діють інерційні сили, які сприяють зміні фаз у кожному циклі, а також повторюваності самих циклів.

При циклічній діяльності важливе значення має темп повторення циклів. Він відображає ритміку і інтенсивність тих фізіологічних процесів, що протікають у центральній нервовій системі. Інтенсивність фізіологічних процесів в організмі при виконанні циклічної роботи залежить від її потужності, яка характеризується добутком сили на швидкість. Чим більші сила й швидкість руху, тим більша інтенсивність роботи.

Залежно від інтенсивності виділяють роботу максимальної, субмаксимальної, великої і помірної інтенсивності.

Робота максимальної інтенсивності здійснюється при проходженні коротких (спринтерських) дистанцій, робота субмаксимальної інтенсивності - при проходженні середніх дистанцій, робота великої інтенсивності - при проходженні довгих дистанцій і робота помірної інтенсивності - при проходженні наддовгих дистанцій.

Робота максимальної інтенсивності відбувається в короткий проміжок часу (до 20 с). За цей час ні дихальна, ні серцево-судинна системи ще не встигають активізуватись і повністю забезпечити організм киснем і поживними речовинами. В результаті цього робота м'язів протікає в 7 анаеробних умовах. Якби ці системи змогли за час пробігання 100 м повністю забезпечити організм киснем, то вони доставили б м'язам більше 40 л кисню за 1 хв. Ллє таких резервів не має жодний організм людини. Навіть у найтренованіших спортсменів до роботи на витривалість при повному посиленні функцій дихання і кровообігу поглинання кисню не перевищує 6-7 л за 1 хв., а за 10-20 с і навіть менше (до 1-2 л). Кисневий запит задовольняється лише на 5-10%, і в організмі накопичується кисневий борг. Хоч його абсолютна величина і не велика (7-8 л), але відносна (відносно кисневого запиту) досягає граничних величин - до 90-94%. Ліквідація кисневого боргу проходить по закінченні роботи, після неї кисень поглинається тканинами із крові на окислювальний ресинтез продуктів алактатного походження, тобто продуктів розпаду АТФ і КрФ. У високотренованих спринтерів при пробіганні 100 м витрачається до 336 кДж енергії.

На фініші спринтерських дистанцій частота серцевих скорочень нерідко досягає 200 уд/хв, тоді як систолічний об'єм крові, порівнюючи із станом спокою, збільшується не набагато. Хвилинний об'єм кровообігу, частота й глибина дихання при пробіганні коротких дистанцій зростають теж не набагато. За всю дистанцію бігуни роблять 2-3 поверхневі дихальні рухи, а деякі з них і ще менше, майже всю дистанцію пробігають при затримці дихання. [8, c.56-59]

У крові спринтерів не виявляється значних морфологічних змін. За короткий проміжок роботи не встигає вийти депонована кров і внести зміни в її склад. Вміст молочної кислоти в крові збільшується до 60-100 мг% (порівнюючи з 5-10 мг% в стані спокою). Все це свідчить про те, що в результаті нетривалої, але дуже напруженої роботи із м'язів не встигають надходити в кров у великій кількості продукти анаеробного обміну.

Що стосується центральної нервової системи, то вона зазнає дещо більших змін. Під час інтенсивної роботи від пропріорецепторів м'язів у нервові центри надходить дуже велика кількість аферентних імпульсів, під впливом яких вони перенапружуються. Вважається, що з цієї причини настає втома нервових клітин, і подальше виконання роботи максимальної інтенсивності стає просто неможливим. У м'язах накопичується велика кількість продуктів анаеробного розпаду і зменшується енергетичний запас ЛТФ і КрФ, що також сприяє швидкому наростанню втоми. Відновлюючі процеси після роботи максимальної інтенсивності закінчуються за 20-40 хв., залежно від тренованості та індивідуальних особливостей людини. За цей період повністю ліквідується кисневий борг.

Характерною особливістю дитячого організму є те, що діти мають менші можливості працювати в «борг». Але в той же час при виконанні однакової з дорослими роботи максимальної інтенсивності, яка у дорослих людей ще не викликає великої кисневої заборгованості, у дітей вона складає близько половини загального кисневого запиту. Низький кисневий пульс, високі вентиляційні й гемодинамічні еквіваленти при роботі максимальної інтенсивності вказують на малу ефективність та економність кисневого режиму дитячого організму. Однак динамічна робота максимальної інтенсивності, на думку багатьох вчених і тренерів, повинна широко запроваджуватись на уроках і тренувальних заняттях у школі. Розвиток швидкості під впливом роботи максимальної інтенсивності стане хорошим стимулом для спеціалізації в будь-якому виді спорту. Крім того, короткочасність роботи і відносно швидше відновлення всіх фізіологічних процесів після її закінчення дають підставу широко пропагувати цей вид циклічної роботи серед дітей різного шкільного віку.

Робота субмаксимальної інтенсивності проходить дещо повільніше, ніж робота максимальної інтенсивності. В результаті цього, крім анаеробних процесів, включаються і аеробні, а це призводить до посилення функцій дихання і кровообігу та значного підвищення постачання організму киснем. Дуже великий темп руху діє гнітюче на діяльність нервових центрів. В організмі спортсменів підвищується осмотичний тиск у результаті великого потовиділення, яке різко наростає на фініші. У зв'язку з усіма цими максимальними функціональними зрушеннями в організмі робота субмаксимальної інтенсивності є найтяжчою для спортсменів, вона викликає значну і тривалу втому. Ліквідація кисневого боргу триває 1-2 год., а відновлення функцій - кілька годин.

Хвилинний об'єм крові у дітей при роботі цієї інтенсивності в основному зростає за рахунок підвищення частоти серцевих скорочень і меншою мірою за рахунок збільшення систолічного об'єму крові. Якщо у дорослих людей при виконанні роботи невеликої інтенсивності частота серцевих скорочень підвищується до 110-120 ударів за хвилину, то у дітей вона при цьому досягає 180-190 ударів за хвилину. Отже, ефективність роботи дихальної і серцево-судинної систем організму дітей при виконанні роботи субмаксимальної інтенсивності нижча, ніж у дорослих. Однак систематичні спортивні тренування підвищують ефективність цих та інших систем організму дітей. При різкому припиненні роботи максимальної субмаксимальної інтенсивності, особливо у дітей, інколи настає гравітаційний шок, який характеризується порушеннями координації рухів, втратою свідомості. Настає він внаслідок зменшення притоку венозної крові до серця після припинення роботи скелетних м'язів. Адже одночасно з припиненням діяльності м'язового насоса кров під впливом сили тяжіння скупчується в розширених судинах нижніх кінцівок, серце не може відразу підняти її вгору судинами, внаслідок чого кровопостачання мозку погіршується. Збіднення кров'ю кори великого мозку призводить до знепритомніння. Щоб попередити можливість розвитку гравітаційного шоку, рекомендується після фінішу не зупинятися, а продовжувати деякий час біг, поступово зменшуючи його інтенсивність.

Робота великої інтенсивності триває від 3-5 хв. до 20-31 хв. Характерною особливістю її є те, що відбувається вона в аеробних умовах. За тривалий час виконання цієї роботи встигають повністю активізуватись всі функціональні системи організму. Дихання і кровообіг посилюються до своїх максимальних величин, спостерігається найбільше споживання кисню, яке у добре тренованих спортсменів може перевищувати 6 л за хвилину. Легенева вентиляція може підвищуватись до 140-150 л, а хвилинний об'єм крові - до 35-37 л (В. В. Васильєва). І все ж таки кисневий запит при цій роботі ще дещо вищий, ніж споживання кисню, в результаті чого накопичується кисневий борг. В кінці роботи він складає 12-15 л або 10-15% від сумарного кисневого запиту. Вміст молочної кислоти в крові при такому кисневому боргу дорівнює 150-200 мг%.

Робота помірної інтенсивності продовжується більше 30 хв. Якщо взяти легкоатлетичний біг на наддовгі дистанції, то середня швидкість його дорівнює від 5,6 до 5,1 м/с. В зв'язку з цим хвилинний кисневий запит невеликий (3,5-2 л), але сумарна величина його досягає значних величин. На марафонській дистанції вона перевищує 500 л, а при проходженні дистанції 100 км на лижах сумарний кисневий запит складає 1500 л.

На відміну від попередніх видів циклічної роботи, робота помірної інтенсивності проходить при справжній стійкій рівновазі. Під справжньою стійкою рівновагою слід розуміти рівність величин кисневого запиту і споживання кисню за одиницю часу (А. Хілл). Лише на початку роботи, а також при її завершенні на фініші кисневий запит перевищує його споживання, в результаті чого накопичується кисневий борг. Однак його величина не перевищує 1 % сумарного кисневого запиту.

Робота помірної інтенсивності супроводжується дуже великими втратами води шляхом випаровування її через шкіру. За 1 год. роботи помірної інтенсивності у спортсменів-марафонців виділяється від 0,8 до 1 кг поту. Тривале і надмірне потовиділення порушує водно-сольову рівновагу, а це призводить до підвищення осмотичного тиску. Враховуючи те, що за 1 год. із організму вимивається 3-5 г солей, їх необхідно відразу по закінченні роботи ввести в організм разом з водою. Одну воду приймати не рекомендується, оскільки це спричинить ще більше потовиділення і виснаження організму.

Слід відзначити, що тривала робота помірної інтенсивності дуже тяжка для підлітків і юнаків. Через це в молодому віці дітям не рекомендується тренуватись на довгих, ні тим більше на наддовгих дистанціях. Але робота помірної інтенсивності в молодому віці повинна застосовуватись для розвитку загальної фізичної підготовки. Тривалі прогулянки на лижах з невеликою швидкістю, їзда на велосипеді, кроси та інші види спорту сприяють розвитку дихальної і серцево-судинної систем, а також неспецифічного ефекту тренування, тобто підвищують опірність організму до несприятливих умов зовнішнього середовища.

Ациклічні вправи являють собою комбінацію елементів, і, як в циклічній діяльності, кожний елемент за механізмом ланцюгових рефлексів запускається в хід попереднім і визначає появу наступного. Але на підміну від циклічних вправ тут кожний елемент комбінації має самостійне значення. З одних і тих же елементів за бажанням можна скласти найрізноманітніші комбінації ациклічної вправи. Таким чином, в ациклічних вправах структура рухів неоднакова і змінюється під час їх виконання. Наприклад, при виконанні стрибка в довжину вправа розпочинається розбігом, ширина кроків і ритм їх змінюються у міру наближення до місця відштовхування. Після цього йде відштовхування і розпочинається фаза польоту, а потім приземлення. Рухи спортсмена під час польоту можуть бути різними залежно від способу стрибання.

До власне силових вправ відносяться: піднімання штанги (ривок і штовхання), піднімання силою на перекладині, кільцях, деякі прийоми боротьби. При цих вправах маса, що переміщується (маса штанги, тіла та ін.), велика, а прискорення мале. При виконанні власне силових вправ сила м'язів проявляється переважно в розвитку ними напруги.

Ациклічні вправи являють собою роботу зі змінною інтенсивністю - від максимальної до перемінної. В зв'язку з тим, що робота виконується за короткий час (в межах хвилин), діяльність серцево-судинної та інших систем (дихальної) посилюється не дуже - збільшення серцевих скорочень і дихальних рухів в основному відбувається по закінченні вправи. Кисневий запит на ациклічні вправи невеликий і не завжди може задовольнятись повністю під час роботи.

Витрати енергії при виконанні однієї ациклічної вправи значно менші, ніж при виконанні циклічної, але сумарні втрати енергії за кожне тренувальне заняття можуть складати понад 3360 кДж. Наприклад, важкоатлет у процесі тренувального заняття при багаторазових підніманнях штанги витрачає до 9100 кДж енергії за 1 год. [20, c.36]

До видів спорту, що характеризуються нестандартними рухами, відносяться спортивні ігри і єдиноборства, а також кроси і в тому числі гонки на лижах. Кожний з цих видів спорту має свої особливості і по-різному впливає на організм. Однією із особливостей всіх цих нестандартних вправ є змінність структури і інтенсивності рухів протягом роботи. Ця змінність у першу чергу зумовлена зміною ігрової обстановки (ситуації) на спортивному майданчику чи полі або рельєфом місцевості, по якій проходить траса.

Другою особливістю нестандартних вправ є те, що вони виконуються здебільшого в складних ситуаціях, які характеризуються ступенем невизначеності вибору необхідного руху. Причому, чим більше число змінюваних факторів, тим більша невизначеність наступних дій. Ось чому найважливішим фактором, який ускладнює вибір потрібної дії, наприклад у спортивних іграх, є кількість учасників.

Третьою особливістю нестандартних вправ є швидкість реакції, з якою спортсмен повинен весь час реагувати на ситуацію при дефіциті часу. Чим менше у нього часу для вибору правильних дій при роботі, тим тяжче вирішувати поставлені завдання.

В єдиноборстві складність вибору руху в першу чергу визначається діями противника, з яким спортсмен контактує. В спортивних іграх складність вибору необхідних рухів зумовлена ще й тим, що гравець весь час напружено стежить за діями як своїх противників, так і партнерів. Причому його власні дії пов'язані з м'ячем або шайбою, що значно утруднює вибір необхідних дій при даній ігровій ситуації. Складність спортивних ігор визначається ще і розмірами спортивного майданчика, тривалістю гри і її правилами. При виконанні нестандартних вправ більшого значення, ніж в інших видах фізичних вправ, набуває екстраполяція.

Четвертою характерною особливістю нестандартних вправ є велика їх інтенсивність. Наприклад, у сучасному хокеї з шайбою настільки напружена робота хокеїстів на полі, а рухи їх настільки швидкі, що вони перебувають одночасно в грі не більше 1-3 хв. Нестандартні фізичні вправи виконуються з перемінною інтенсивністю, яка під час гри може бути то малою, то помірною, то максимальною. В спортивних іграх і в єдиноборстві переважають ациклічні вправи, в кросі і лижних гонках - циклічні. Оскільки нестандартні вправи виконуються з дуже великою інтенсивністю, частою зміною їхніх форм і напрямків, а також частою зміною інтенсивності рухів, вони дуже пригнічують діяльність центральної нервової системи і рухового апарату.

П'ятою особливістю нестандартних вправ є те, що вони супроводжуються великим емоційним збудженням і підйомом. Позитивні емоції, які виникають у дітей під час гри, можуть значно підвищувати їхню працездатність, пам'ять, поліпшують протікання наявних і утворення нових соматичних і вегетативних рефлекторних актів. Поява позитивних емоцій на уроках спортивних ігор забезпечує вибірковий характер поведінки учнів у ситуаціях з багатьма виборами рухових дій. Великі фізичні і психологічні напружування, які мають місце при проведенні ситуаційних вправ, особливо під час спортивних змагань, утворюють так званий емоційний стрес. Учитель фізичного виховання повинен слідкувати, щоб у дітей не виникали негативні емоції. Вони, як правило, пригнічують нервову діяльність і знижують працездатність учнів.

Нестандартні вправи є одним із важливих засобів загальної фізичної підготовки і можуть широко використовуватись в усіх пікових групах. Особливо важливе значення вони мають у фізичному вихованні дітей і підлітків.

2.6 Прицільні та ситуаційні рухи

Прицільні (точнісні) рухи не пов'язані з великими м'язовими зусиллями, але вимагають великої гостроти зору, хорошого глибинного зору, високої пропріоцептивної чутливості, чіткої координації рухів. Разом з тим вид спорту вимагають прояву сили, швидкості, хорошої координації рухів, орієнтування в часі і просторі, рівноваги і виразності рухів. З фізіологічної точки зору для успішного виконання рухових актів цього роду необхідна хороша чутливість вестибулярної сенсорної системи та її чіткий зв'язок з руховою сферою при обмеженні впливів на сферу вегетативну. Висока координація рухів, музичний супровід (фігурне катання, художня гімнастика), що вимагають високої музикальності виконавців, надають цим видам рухів експресію. Синхронне плавання характеризується необхідністю виконання вправ зі значною затримкою дихання і підвищеними тепловтратами, пов'язаними з перебуванням у водному середовищі.

Спортивні ігри характеризуються більш тривалими періодами змагальної діяльності. Постійні зміни ситуації обумовлюють змінну потужність роботи - від помірної до максимальної. [15, c.222-225]

Кроси відносяться до ситуаційних видів рухової активності тільки за умовами, в яких ця діяльність протікає, тому що біг, лижні гонки, велоспорт відносяться до циклічних видів спорту. Лише нестандартність умов кросу, спуску з гори змушує віднести їх до ситуаційних видів рухів, які вимагають швидкості реакції, швидкості переробки інформації (прийняття рішення) і здійснення відповідних рухів.

2.7 Фізіологічні характеристики циклічних і ациклічних вправ

Під циклічними рухами розуміються рухові акти, що складаються з одних і тих же елементів (циклів), багаторазово повторюваних під час м'язової діяльності. До них відносяться легкоатлетичний біг, спортивна ходьба, плавання, веслування, велоспорт, лижні гонки, швидкісний біг на ковзанах. Всі ці види спорту характеризуються роботою великих груп м'язів (глобальна робота), що надає значне навантаження на серцево-судинну і дихальну системи. Вони вимагають розвитку загальної та спеціальної витривалості, сили, іноді швидкості рухів (при спринтерських дистанціях), але не вимагають особливо тонкої і точної координації рухів.

Спільним для всіх циклічних рухів є те, що виконувана робота характеризується різною потужністю і тривалістю.

У циклічних вправах потужність (фізичне навантаження) і швидкість переміщення (при незмінній техніці виконання рухів) пов'язані лінійною залежністю: чим більше швидкість, тим вище фізичне навантаження.

Сукупність фізіологічних (і психофізіологічних) реакцій організму на дане фізичне навантаження дозволяє визначити фізіологічну потужність навантаження або фізіологічне навантаження на організм працюючої людини. У кожної людини при виконанні вправи одного і того ж характеру в однакових умовах зовнішнього середовища фізіологічна потужність навантаження знаходиться в прямій залежності від фізичного навантаження.

Робота помірної потужності може тривати до 1 години і більше. Ця робота відрізняється відповідністю між запитом і споживанням кисню. Накопичення молочної кислоти і недоокислених продуктів невелика. Кисневий борг складає всього близько 4 л, посилення потовиділення веде до втрати води і солей. Характерні величезні значення сумарних енерговитрат - до 3000 ккал і більше, що вимагає до 1500 р. і більш глюкози. Резерви глюкози в печінці різко зменшуються, а рівень глюкози в крові падає від 110-80 мг% до 50-40 мг%. При цій роботі характерно значне посилення функцій залоз внутрішньої секреції, особливо надниркових залоз. Основними фізіологічними резервами при цій роботі є, в першу чергу, резерви глюкози, води, солей і механізми їх мобілізації; механізми, що забезпечують використання в якості джерел енергії; механізми підтримки гомеостазу (терморегуляції, водного, сольового і вуглеводного обміну) і стабільного підтримки функціональної системи управління рухами, всупереч розвивається позамежного або охоронному гальмування.

Слід спеціально звернути увагу на умовність поділу на зони відносної потужності. Люди різної тренованості, здійснюючи одну і ту ж роботу, будуть потрапляти в різні зони потужності (вона означатиме для них різну інтенсивність), вони будуть користуватися рівними резервними механізмами, не завжди в оптимальному співвідношенні і з оптимальною інтенсивністю. Одним із завдань фізіології спорту і виявляєте з'ясування оптимальних умов роботи в різних ситуаціях, оцінка цих можливостей у різних людей, з'ясування характеру та обсягу фізіологічних резервів і шляхів їх активізації, а також з'ясування «вузьких місць» в резервних можливостях організму і шляхів їх подолання.

За характером енергозабезпечення циклічні вправи можуть бути розділені на анаеробні (з переважанням анаеробного компонента) і аеробні (з перевагою аеробного компонента).

У свою чергу, анаеробні вправи поділяються на:

Анаеробні максимальної потужності, анаеробний компонент яких становить 90-100%, а споживання кисню 5-10% від МПК.

Анаеробні близько максимальної потужності, анаеробний компонент яких становить 75-85%, а споживання кисню 10-20% від максимального споживання кисню (МПК). Анаеробні субмаксимальної потужності, анаеробний компонент яких становить 60-70%, а споживання кисню 25-30% від МПК.

Аеробні вправи, у свою чергу, поділяються на:

Фізіологічною основою циклічних рухів є ритмічний руховий рефлекс. Вибір оптимального темпу при розучуванні циклічних рухів прискорює процес засвоєння ритму подразнень, а також встановлення оптимального ритму всіх фізіологічних функцій. Він сприяє підвищенню лабільності і стійкості нервових центрів до ритмічних подразнень. Прикладом тимчасової невідповідності темпу рухів поточної лабільності нервових центрів є біг в граничному темпі. Потужний потік імпульсів від пропріоцепторів м'язів призводить до падіння збудливості і функціональної рухливості нервових центрів. Результатом цього є зниження темпу рухів і падіння швидкості бігу. Знання особливостей фізіологічних зрушень при виконанні роботи в певних зонах відносної потужності дозволяє раціонально планувати навантаження з урахуванням особливостей розвитку втоми і відновлення після виконання вправ різної інтенсивності.

Протягом виконання ациклічних вправ виділяють періоди найбільшої активності (потужності) - робочі періоди, які передуються з проміжними періодами щодо невисокої активності (потужності), аж до повного відпочинку (нульовий потужності).

Механічна, або фізична, потужність виконуваної вправи вимірюється фізичними величинами - у ватах, кгм/хв. Вона визначає фізичне навантаження. У переважній більшості випадків дуже важко досить точно виміряти потужність спортивних вправ. Ациклічні змагальні вправи на основі їх кінетичних та динамічних характеристик можна розділити на: вибухові; стандартно-змінні; нестандартно-змінні; інтервально-повторні.

Вибухові вправи. Відносяться стрибки і метання. Групу стрибків складають стрибки у легкій атлетиці (у довжину, у висоту, потрійним, з жердиною), стрибки на лижах з трампліна та стрибки з трампліна у воднолижного спорту, стрибки у воду, гімнастичні та акробатичні стрибки. У групу метань входять легкоатлетичні метання: диска, списа, молота, штовхання ядра. Окремим випадком метань є важкоатлетичні вправи (ривок і поштовх).

Характерна особливість вибухових вправ - наявність одного або декількох акцентованих короткочасних зусиль великої потужності («вибуху»), які повідомляють велику швидкість всьому тілу і (або) верхніх кінцівок зі спортивним снарядом. Ці вибухові м'язові зусилля обумовлюють: а) дальність стрибка в довжину або висоту, б) тривалість польоту, під час якого виконуються складні рухи в повітрі (стрибки у воду, гімнастичні та акробатичні стрибки), в) максимальну (у легкоатлетичних метаннях) або необхідну дальність польоту спортивного снаряда.

Всі вибухові вправи мають дуже невелику тривалість - від кількох секунд до небагатьох десятків секунд. Значну частину більшості вибухових вправ складають циклічні руху - розбіг або розгін.

Стандартно-змінні вправи - це змагальні вправи в спортивній і художній гімнастиці і акробатики (крім стрибків), у фігурному катанні на ковзанах і на водних лижах, в синхронному плаванні. Для цих вправ характерно об'єднання в безперервну, суворо фіксовану, стандартну ланцюжок різноманітних складних дій (елементів), кожне з яких є закінченим самостійним дією і тому може розучуватися окремо і входити як компонент в самі різні комбінації (комплексні вправи). [11, c.400 ]

Нестандартно-змінні (ситуаційні) вправи включають всі спортивні ігри та спортивні єдиноборства, а також всі різновиди гірськолижного спорту. Протягом виконання цих вправ різко і нестандартним чином чергуються з різним характером і інтенсивністю рухової діяльністю - від короткочасних максимальних зусиль вибухового характеру (прискорень, стрибків, ударів) до фізичного навантаження щодо невисокої інтенсивності, аж до повного відпочинку (хвилинні перерви у боксерів і борців , зупинки в грі, період відпочинку між таймами у спортивних іграх).

У зв'язку з цим у нестандартно-змінних вправах можна виділити робочі періоди, тобто періоди особливо інтенсивної рухової активності (діяльності), і проміжні періоди, або періоди щодо малої інтенсивної рухової активності.

Якщо під час виконання комплексних тренувальних вправ робочі періоди чергуються з проміжними періодами повного відпочинку, то такі вправи позначаються як повторні змінні вправи.

Якщо при виконанні вправи робочі періоди змінюються проміжними періодами часткового відпочинку, тобто роботою значно більш низької інтенсивності (наприклад, бігом боягуз), то такі вправи позначають як інтервальні змінні вправи. По суті, переважна більшість комплексних тренувальних вправ і кожне тренувальне заняття в цілому є інтервально-повторними вправами.

Висновки до 2 розділу

Таким чином у другому розділі було детально охарактеризовано саме класифікацію фізичних рухів у спорті, а саме фізичних вправ. В даний час існує декілька класифікацій за різними ознаками і кожна з них має практичне значення в залежності від мети застосування фізичних вправ. Так, наприклад, класифікація по анатомічних ознаками (вправи для рук, для ніг, для черевного преса і т. п.) застосовується тоді, коли підбираються вправи для розвитку окремих частин тіла.

Задача класифікації фізичних вправ в радянській системі фізичного виховання полягає в тому, щоб згрупувати вправи за такими об'єктивними ознаками, за якими можна було б передбачити ймовірний виховний результат застосування цих вправ.

1. Швидкісно-силові види спорту, які характеризуються максимальною інтенсивністю або потужністю зусиль (спринтерські дистанції, метання, стрибки, важка атлетика і т. п.).

2. Види спорту, переважно пов'язані з проявом витривалості при середніх оптимальних зусиллях різної інтенсивності (біг на середні і довгі дистанції, лижні гонки, плавання, спортивна ходьба, веслування і т. п.).

3. Види спорту, способи виконання вправ у яких суворо регламентовані (спортивна гімнастика, стрибки у воду, акробатика, фігурне катання на ковзанах).

4. Види спорту комплексного характеру, вправи в яких виконуються зі змінною інтенсивністю при змінних умовах рухової діяльності (всі види єдиноборства і спортивні ігри). Поряд із загальною класифікацією в окремих наукових дисциплінах створені і розробляються спеціальні класифікації фізичних вправ за різними ознаками (статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, стандартні, нестандартні та інші), що не позбавляє їх практичного значення. Вони допомагають відбирати і систематизувати матеріал відповідно дидактичним цілям.

Висновки

Основним специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи -- рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання, або фізичні вправи -- це такі види рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.

Фізичні вправи історично склалися у вигляді гімнастики, ігор, спорту і туризму. Коли ми вирішуємо завдання фізичного виховання, ми говоримо про фізичні вправі як про засіб. За допомогою однієї вправи, виконаного один раз, педагогічних цілей досягти неможливо. Необхідно повторювати-його з тим, щоб удосконалити руху або розвинути рухові якості. Тому фізичні вправи розглядаються не тільки як засіб, але і як метод навчання і виховання. Найважливіша ознака фізичних вправ як методу - повторність їх застосування, що й дозволяє надавати необхідний вплив на тих що займаються.

Аналіз поведінки організму як наукової проблеми став об'єктом біології, фізіології, психології, етології, біокібернетики, біоніки і т. д. Пошук функціональної ланки стосовно до опису поведінки об'єкта призвів до виділення руху як своєрідного функціонального елемента. Саме рух є одним з основних проявів існування тваринного світу і прогресу в його еволюції. Виділивши спеціальні форми прояву скорочення м'язів, рухів у суглобах, біологія і фізіологія у своєму подальшому розвитку головну увагу приділили тим конкретним механізмам, які обумовлювали і сам факт прояву цих рухів, і природу їх походження.

За допомогою фізичних вправ, з одного боку, здійснюється біологічний вплив на організм людини, змінюється його фізичний стан, з іншого - передається суспільно-історичний досвід одного з видів діяльності, тобто здійснюється соціальний вплив.

Фізичні вправи являють собою цілеспрямовані та свідомі дії, вони пов'язані з цілим рядом психічних процесів, з поданням про рухи, розумової роботою, переживаннями і т. п., розвивають інтереси і почуття, волю і характер і є, таким чином, одним із засобів також і духовного розвитку людини. Фізичні вправи можна розглядати як дії, в яких виявляється єдність фізичної і психічної діяльності людини. Вони впливають не тільки на організм, але й на особистість, що займаються.

Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати:

Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.

Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.

Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків.

Основним специфічним засобом фізичного виховання людини є фізичні вправи, то б то рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання. В свою чергу фізичні вправи є такими видами рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.

Список використаних джерел

1. Ареф'єв В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі. - К.:ІЗМН, 1997. - 152с.

2. Бичук 0.І. Фізкультурно-оздоровча робота у школі/ Навч. посібник. -Луцьк: Надстир'я, 1997. - 144с.

3. Бузюн О.І. Гімнастика в школі (початкові класи). - Луцьк: Надстир'я, 1995. - 65 с.

4. Бузюн О.І. Гімнастика в школі (середні класи). - Луцьк: Надстир'я, 1996. - 77 с.

5. Бузюн О.І. Гімнастика в школі. Луцьк: Надстиря, 1996. 78 ст.1- 22 с.

6. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. -- М.: ФиС, 1985. - 18 с.

7. Варчуків, І.С. Фізична культура і спорт: методологія, теорія, практика: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/І.С. Варчуків, А.А. Нестеров. М.:Видавничий центр В«АкадеміяВ», 2006. - 528 с.

8. Васильків, А.А. Теорія і методика фізичного виховання: підручник/А.А. Васильків. - Ростов н/Д: Фенікс, 2008. - 381 с.

9. Верхошанский, Ю.В. Основи спеціальної фізичної підготовки спортсменів/Ю.В. Верхошанский. - М.: ФиС, 1988. - 331 с.

10. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. - К., 1998. - 229 с.

11. Волков Л.В. Основи спортивної підготовки дітей і підлітків. - К.: Вища школа, 1993. - 153с.

12. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 293 с.

13. Гогун, Є.М. Психологія фізичного виховання і спорту/О.М. Гогун, Б.І. Мартьянов. М.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 288 с.

14. Гужаловский, А.А. Основи теорії та методики фізичної культури: Учеб. для техн. фіз. культури/А.А. Гужаловский. - М.: ФиС, 1986. - 352 с.

15. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.-Київ, Каб. Міністрів України № 80 від 15.01.1996.

16. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. - К., 1993.

17. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей - Львів: Штабар, 1997. - 208с.

18. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту // Офіційний вісник України. - 2004. - № 39. - 43 с.

19. Овчаренко Т.Г. Система самостійної роботи студентів у курсі “Теорія і методика фізичного виховання. - Луцьк: РВВ “Вежа”, 2002. - 122 с.

20. Максименко, AM Основи теорії та методики фізичної культури: підручник/А.М. Максименко. - М.: Фізична культура, 2005. - 544 с.

21. Сінчаєвськйй С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. №2. - 25-28 с.

22. Матвєєв, Л.П. Теорія і методика фізи...чної культури. 3-е изд., Перераб. і доп. /Л.П. Матвєєв. - М.: Фізкультура і спорт, СпортАкадемПресс, 2008. - 544 с.

23. Хрипкова А.Г., Антропова М.В., Фабер Д.А. Возрастная физиология и школьная гигиена. - М.: Просвещение, 1990. - 320 с.

24. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богран, 2001. - Т.1, 2.

25. Харабуга, Г.Д. Теорія і методика фізичного виховання: навч. для технікумів фізичної культури/Г.Д. Харабуга [та ін]. - М.: Фізкультура і спорт, 1974. - 319 с.

26. Харе, Д. Вчення про тренування/Д. Харе. М.: Фізкультура і спорт, 1971. - 328 с.

27. Шиян Б. М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум ). - Львів: Світ, 1993. - 184 с.

28. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. - Тернопіль: Навчальна книга. - Богдан, 2001. - 248 с.

29. Шклярук, В.Я. Фізична культура: основи фізичного виховання та фізичної підготовки студентів/В.Я. Шклярук. - Саратов: Видавничий центр СГСЕУ, 2005. - 164 с.

Размещено на Allbest.ru