Становлення та розвиток вітчизняної парадигми надання соціальної допомоги: соціально-історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Становлення та розвиток вітчизняної парадигми надання соціальної допомоги: соціально-історичний аспект

Ася Рубан кандидат педагогічних наук

Україна

Abstract

PhD of Pedagogical Sciences Izmail State University of Humanities, Ukraine

Formation and development of the national paradigm of social assistance provision: socio-historical aspect

Asia Ruban

The article examines the peculiarities of the formation of social work at the early stages of the development of society. The process of providing social assistance to the needy in periods of historical development is analyzed. The main forms and methods of social support for different categories of the population, the genesis of the formation of the poverty relief paradigm and the first manifestations of charity before the formation of the social protection system of the population are summarized.

The analysis of the process offormation of the paternalistic state system of social security from the organizational, managerial, and substantive points of view was carried out. The historical prerequisites, features and specifics of the formation of the main paradigms of social support of the population are highlighted. The process of the formation of social work as a science and professional practice from ancient times to the present is reflected, the main stages of the development of social work in

Ukraine are highlighted. It was analyzed that the first forms of social assistance to the family arose in the 18th-19th centuries, when this function was mainly performed by the church, some public organizations and some private individuals. It has been found that the change in the forms of social worldview, socio-economic formation, as well as turning points in the creation of a state and the transition of civilization to a new life cycle are determined in the content of the latter by criteria for distinguishing periods of the history of social work.

Key words: social protection, social work, charity, professional begging, public welfare system, hospital welfare, honey brotherhood, paternalism, social insurance, social security.

Анотація

У статті досліджено особливості становлення соціальної роботи на ранніх етапах розвитку суспільства. Проаналізовано процес надання соціальної допомоги нужденним у періоди історичного розвитку. Узагальнено основні форми та методи соціальної підтримки різних категорій населення, генезис формування парадигми допомоги бідності та перші прояви благодійності до становлення системи соціального захисту населення. Проведено аналіз процесу становлення патерналістської державної системи соціального забезпечення з організаційної, управлінської та змістовної точок зору. Висвітлено історичні передумови, особливості та специфіку формування основних парадигм соціальної підтримки населення. Відображено процес становлення соціальної роботи як науки та професійної практики від найдавніших часів до сьогодення, висвітлено основні етапи розвитку соціальної роботи в Україні. Проаналізовано, що перші форми соціальної допомоги сім'ї виникли в XVIII-XIXст., коли цю функцію в основному виконували церква, окремі громадські організації та окремі приватні особи. З'ясовано, що зміна форм суспільного світогляду, суспільно-економічної формації, а також переломні моменти у державотворенні та переході цивілізації до нового життєвого циклу визначаються у змісті останнього критеріями для виділення періодів історії соціальної роботи.

Ключові слова: соціальний захист, соціальна робота, благодійність, професійне жебрацтво, суспільне забезпечення, лікарняне забезпечення, медове братство, патерналізм, соціальне страхування, соціальне забезпечення.

Постановка проблеми. Становлення будь-якого соціально значущого явища не відбувається раптом і порожньому місці. Для цього необхідне поєднання низки об'єктивних та суб'єктивних факторів, між якими не існує непереборних меж. Йдеться про ступінь значущості того чи іншого фактора, а також про повноту обліку в суб'єктивній діяльності та у рішеннях, що приймаються владними структурами, реально існуючих умов.

Процес становлення розуміється у філософії як процес формування якогось об'єкта, що передбачає перехід можливості у дійсність. Основу цього процесу становлять історичні передумови становлення об'єкта, які уможливлюють його виникнення. Соціальна робота як професійна діяльність стала можливою завдяки розвитку благодійності, а також створенню системи державної допомоги нужденним.

Багато дослідників характеризують сучасний світ поступовою втратою багатьох основоположних моральних принципів, які століттями були підгрунтям людського гуртожитку і співіснування. До таких принципів сміливо можна віднести таке історичне і соціокультурне явища як - благодійність. Сьогодні існує неоднозначне уявлення про історичні форми вітчизняної практики соціальної допомоги та підтримки.

Актуальність дослідження. Проблема соціального захисту людини із самого свого зародження привертала увагу теоретиків та практиків різних рівнів і напрямів, особливо психологів, соціологів, педагогів, управлінців, вивчалася та вивчається за різними напрямами, є об'єктом багатьох наукових обговорень. З накопиченням практичного досвіду дослідницький інтерес до цього соціального феномена відповідно зростає.

Як і в інших країнах, в Україні протягом століть благодійну роботу вели церкви та монастирі. Під їхнім впливом люди навчалися на практиці виконувати заповідь про любов до ближнього, яка передусім розумілася як обов'язок нагодувати голодного, напоїти спраглого, надати йому милосердя, поставитися з участю.

Після хрещення Русі активізуються багато напрямів допомоги нужденним, зокрема і особиста благодійність князів; видаються укази, згідно з якими громадський пригляд доручається піклуванню та нагляду духовенства в особі патріарха й інших підпорядкованих йому церковних структур, основним джерелом фінансування самих церков, монастирів та інших організованих при них благодійних установ визначено «десятина», тобто «десята частина надходжень від хліба, худоби, судових мит тощо». За часів князя Володимира розгорнулося будівництво церков, шкіл, училищ. А син Володимира Ярослав Мудрий відкрив у Новгороді сирітське училище, в якому утримувалися та навчалися 300 юнаків із сімей священнослужителів, і склав перший письмовий збір законів «Руська Правда», що містить статті соціальної спрямованості. Це було нове явище для молодих держав Європи. Онук Ярослава Мудрого Володимир Мономах, час правління якого припав на початок XII століття, створив перше моральне повчання, звернене до молодшого покоління і сповнене християнських ідей. Він закликав своїх синів дбати про бідних, вдів та сирот (Глазунов, 2015).

Традиція «особистої» благодійності князів за рахунок скарбниці існувала тривалий час, поступово набуваючи широкого розмаху і численних прихильників серед людей різних станів. Однак у міру ускладнення соціальних проблем у суспільній свідомості все наполегливіше пробивається ідея про необхідність пошуку нових підходів до питань тяжкого становища багатьох людей, розуміння того, що приватною благодійністю та формами церковного і монастирського піклування цю проблему не вирішити.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зарубіжній та вітчизняній літературі науковий і прикладний інтерес до цієї проблеми став виявлятися головним чином у перебудовний період, з проникненням західних джерел та розвитком системи підготовки професійних кадрів соціальної сфери.

Сьогодні у численних наукових працях з історії соціальної роботи значною мірою висвітлено історико-теоретичні аспекти, як-от: І. Бех, Л. Бєлкіна, О. Васюк, А. Джуринський, М. Євтух, І. Зайченко, А. Капська, В. Кравець, Є. Коваленко, Г. Коджаспірова М. Левківський, О. Мешко, А. Піскунова, А. Цирульников, Н. Шабаєва, Г. Шевченко та інші.

Отже, мета статті полягає в дослідженні наукового доробку з проблеми періодизації історіографії світової та вітчизняної історії соціальної роботи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Історія формування соціальної роботи бере свій початок у давнину, коли у Вавилонії, Греції, Китаї, Ізраїлі, Індії, Франції, Англії з'явилися коди справедливості, які закликали людей до любові до ближнього, піклування про бідних, а також різні закони, що охороняли особистість. Соціальна допомога розглядалася як релігійний обов'язок людини, своєрідна релігійна активність, спрямована на перетворення світу за образом і подобою Божою, займалися нею переважно священнослужителі.

Першим документальним свідченням державної турботи про людей, які потребували допомоги, вважають договір 911 р. князя Олега з греками, в якому містилися моменти, що відносяться (за сьогоднішніми мірками) до соціального захисту.

Протягом багатьох століть складалися традиції милосердя і благодійності, що заснували вітчизняні гуманістичні парадигми допомоги верствам суспільства, які найбільш потребують. Багато в чому це було продиктовано поривом однієї з фундаментальних рис української національної самосвідомості - допомоги та співчуття, прагнення безпосередньо взяти участь у біді ближнього (Кудласевич, 2015).

Сучасні моделі допомоги та підтримки мають давні історичні традиції, що складалися на різних етапах розвитку історії предків сучасного українського народу.

Система соціальної підтримки у східних слов'ян зароджувалася на ранніх стадіях становлення та розвитку слов'янського етносу. Гуманістичні національні традиції слов'ян складалися під впливом багатьох чинників, серед яких були умови життя і побуту (Шинкарук, 2015). Безумовно, умови побуту та життєдіяльності мали великий вплив на становлення моральності, звичаїв і традицій, що стали основою національного характеру та самосвідомості. Багато дослідників вказують на особливий клімат у системі взаємовідносин у східнослов'янських племенах, у зовнішніх соціально-культурних зносинах. На думку Я.О. Ярошенко, слов'янські племена характеризувалися помірністю в агресивності, у відносинах спостерігався зовнішній спокій. Так, наприклад, у німецьких племен мав місце звичай вбивати людей похилого віку і немічних батьків в ім'я співчуття до останніх. Ці звичаї мали місце у войовничих племен, які не терпіли серед себе людей зайвих, слабких, понівечених, котрі не могли надати допомогу на війні, захистити родичів, мстити за їхні образи; у племен країни мізерної, прагнення захистити від голодної смерті дорослих змушувало жертвувати немовлятами (Ярошенко, 2018). Як бачимо, такий звичай служив як почуттям співчуття, так й рішенням певного роду соціально-економічних «проблем», які вимагали таких часом невизначених дій.

Формуванню високоморальних рис у східних слов'ян, таких як людинолюбство, співчуття, милосердя тощо, сприяли не тільки устрій життя та специфічні риси побуту, а й середовище їх проживання, географічні та кліматичні особливості системи їхнього розселення і проживання. Під час двосторонньої боротьби людини із собою і природою вироблялись кмітливість і характер, енергія, поняття, почуття і прагнення, а частково і ставлення до інших людей (Глазунов, 2015).

З формуванням Київської Русі дедалі чіткіше складаються внутрішньодержавні зв'язки, які служили величезним стимулом у розвитку слов'янської самобутньої культури, налагодженні зовнішніх торгово-економічних відносин.

Величезним проривом у розвитку благодійності стало прийняття за князя Володимира I християнства (988 р.) його східної (візантійської) форми. Православ'я вплинуло на формування моральних основ характеру сучасної людини. Воно стало свого роду доповненням до багатої духовності світовідчуття, риси якого, безсумнівно, вписувалися в християнське віровчення, що розширювалося в цей період.

У народній свідомості української нації одне з провідних місць займали уявлення про людську душу, що, безперечно, говорило про вплив догматичного християнського вчення про спасіння грішної душі. Як зазначає В. Утвенко: «Найбільше місце в народній свідомості займали уявлення про душу, сором, совісті, гріх, доброту, справедливість, правду» (Утвенко, 2018). Це можна простежити і у змісті українського фольклору, в якому прислів'я та приказки, присвячені темі душі, розкривають образ і зміст таких понять, як «душа», «душевний простір» тощо. Маючи такого роду духовний ґрунт, православ'я без якихось протиріч закріплювалося у душі слов'янина, стаючи основою світорозуміння. соціальний бідність благодійність

Серед багатьох євангельських заповідей Христа особливу увагу до себе звертають дві - «полюби ближнього свого як самого себе», «прохачу дай», що означали не тільки милостиню, але й цілу низку соціально орієнтованих вчинків: допомога в біді, увага до хворого і немічного, годування голодного, та й просто, здорове ставлення до ближнього. Творити благо - означало робити добрі справи, бути готовим допомогти тому, хто перебуває у біді, любити людину (з грецької philanthropia - людинолюбство). До того ж, благо могло виражатися у вигляді натуральної допомоги, а й у простому людському ставленні до ближнього, його важких життєвих ситуацій. У зв'язку з цим благодійну діяльність можна визначити як певний рівень багатого морального простору в суспільній свідомості. За численними етнографічними даними у найдавніших слов'янських суспільствах існувала налагоджена система допомоги старим, вдовам, сиротам, жебракам, калікам тощо. Одне з провідних місць у системі громадської підтримки займали бенкети та масові гуляння при княжому дворі, на якому крім знаті і воїнів-дружинників завжди були присутні жебраки та каліки, які знаходили їжу та щедру князівську милостиню. Як зазначає

В.Д.Шинкарук, «Серед медопитування складалися високі християнські чесноти: милість, злидарство і дивнолюбство. У східних слов'ян благодійність могла проявлятися не тільки як людинолюбство в широкому розумінні цього явища, а й у господарсько-побутовій допомозі, яка полягала в спільних роботах: посів та збирання врожаю, збирання сіна, обробіток землі, допомога при різних природних лихах та багато в чому іншому» (Шинкарук, 2015).

Таким чином, у культурі східних слов'ян з найдавніших часів складалася система взаємодопомоги та підтримки, що мала певного роду благодійний характер, що послужила фундаментом для християнського розуміння допомоги та підтримки нужденним.

Поступово з руйнацією родоплемінних відносин на Русі починають складатися нові форми підтримки та захисту. Головною моделлю допомоги у цей період було князівське піклування. Такий розвиток системи піклування того періоду умовно можна поділити на два періоди.

Перший період співвідноситься з хрещенням Русі до другої половини XII в. - утворення удільних князівств та поширення християнства на околицях східнослов'янських земель.

І другий період - з другої половини XII до XIII ст. включно, коли благодійні функції князя поступово поєднуються з монастирсько-церковними формами піклування.

Зростання ролі християнства у церковних справах, у соціальній діяльності надавало його загальному служінню величезну соціально-політичну роль і громадський авторитет, що, безумовно, зміцнювало позиції християнського віровчення на Русі.

Форми соціального служіння того періоду не можна назвати навіть найпростішою системою, швидше за все, це явище можна охарактеризувати як позасистемну благодійну діяльність, носіями якої були князі, представники вищого православного духовенства та люди з добрими християнськими поривами.

Найпростішими видами благодійної діяльності спочатку було годування жебраків. На думку О. М. Пиймак: «З таких спонукань і в таких проявах, благодійність була, за одноголосним твердженням дослідників, не стільки допоміжним засобом соціального благоустрою, як необхідною умовою особистого морального здоров'я: вона більше була потрібна самому благодійнику, ніж жебраку» (Приймак, 2017).

Вище наведене висловлювання є прямим підтвердженням того, що благодійність сприймалася не лише як соціальна діяльність, а й сфера духовних інтересів окремих осіб, які намагалися виглядати в дусі того пронизаного православ'ям часу.

Так само дивилися на благодійність і князі Київської Русі, які часто ставали героями літописів і сказань за свою душевну щедрість і людинолюбство. В історії України безліч прикладів, пов'язаних із благодійною діяльністю князів. Так, Володимир I дозволяв всякому «жебраку і убогому» приходити на княжий двір годуватись, а для хворих та немічних спеціально відправляв візки, повні продуктів першої необхідності. У «Повісті временних літ» вказується на особливе шанування князем деяких заповідей Євангелія, особливо з яких він виділяв: «Блаженні милостивості, якою буде помилувана», «Продайте ім'я ваше і дасте жебракам», «Не приховуйте собі скарбів на землі, де попелиця тліт і таття підкопують, але приховуйте собі скарб на небесах, де ні попелиця тліт, ні таття крадуть» (Приймак, 2017). Також Володимиром шанувалася заповідь царя Давида «Блаженна люлина, милуючи і даючи». Володимир плекав особливу людську любов і за своє служіння народу був прозваний Ясним Сонечком. Для багатьох дослідників характерне твердження, що саме за князя Володимира на Русі з'явилися перші медичні установи. Тим самим можна стверджувати, що при ньому розвивалося не тільки соціальне служіння, а й система медичних послуг для тих, хто потребував. Статутом князя Володимира від 996 р. у відання церкви відійшло громадське піклування. У статуті визначено основні суб'єкти та об'єкти княжої соціальної допомоги і підтримки: «Баби та вдовиці, задушливі люди, прикладниці, жебраки, монастирі та лазні їх, та лікарні і лікарі їх, пустельниці та дивноприймниці... дано Патріарху, або Митрополиту Єпископу, в якому межі будуть, нехай розповідає їх тій і управу пропонує і розмірковує» (Приймак, 2017). Також утримання соціальних установ було визначено податок - десятина (церковна десятина). У статуті про церковні суди і десятини говориться: «Статут, що був перед нами Русі від прадід і від дід наших, мати єпископам десятину від Данії, і від вір, і від продажів, і від лову княжа, що входить у двір княж від усього» (Шинкарук, 2015).

Великою подією в житті православної церкви стало зарахування князя Володимира за свої добрі справи та людинолюбство до лику святих. Таким чином, церква не лише відзначила заслуги Володимира у сфері турботи та піклування про людей, а й ухвалення ним християнства як основного віровчення Київської Русі.

Крім Володимира, величезну пам'ять про себе у справі піклування нужденних залишив князь Ярослав Володимирович, прозваний у народі Мудрим, яким в Новгороді було відкрито училище для трьохсот юнаків. Також піклуванням про нуждених прославився київський князь Володимир Мономах, за свідченням сучасників «роздавав він гроші та предмети першої необхідності обома руками, тим самим показуючи свою душевну та мирську близькість до чужих турбот та страждань». У повчанні князя говориться: «Страх майте Божий у серці своєму і милостиню творіть невичерпну, тобто початок всякому добру. Усього ж більше убогих не забувайте. Але скільки можете, по силі годуйте, і подавайте сироті, і вдовицю виправдовуйте самі, а не давайте сильним занапастити людину... Коли їдете своїми землями, не дозволяйте юнакам зло робити ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в полях, щоб не почали вас проклинати. Старих шануйте, як батьків, молодших, як братів.» (Шинкарук, 2015).

Олександр Ярославович, прозваний у народі Невським, на честь перемоги над шведами на Чудському озері в 1242 р. виділив величезні кошти для викупу полонених з татарського полону. Величезне історичне значення має його заповіт, у якому він звертається до своїх дітей: «Усього ж більше убогих не забувайте, оскільки вам можливо за своєю силою годуйте». Безперечно, зміст Заповіту говорить про величезну відповідальність, яку князь бачить не лише за собою, а й за тими, хто продовжуватиме його справу в дусі православного злидарства та княжого піклування.

На початок зміцнення позицій держави склалася досить налагоджена модель соціальної допомоги та підтримки нужденних. До основних видів соціальної підтримки можна віднести церковно-монастирське піклування і князівське піклування, хоча повним ходом спостерігалося формування та інших моделей соціальної допомоги.

Система благодійності, що склалася на ранніх етапах становлення та розвитку східнослов'янського суспільства, стала основою для подальшого розвитку ідей піклування про нужденних. Безперечно, високі моральні ідеї сформували принципи надання допомоги та підтримки, певною мірою ставши механізмом інституціоналізації давньоруської системи суспільного піклування.

Історичний досвід людинолюбства та соціальної підтримки тих, хто потребує, досліджуваного періоду заклав моральні принципи сучасної системи соціального захисту населення. Безперечно, для збереження високих моральних ідеалів необхідно враховувати історичний досвід, який виражається у вітчизняній моделі соціальної допомоги, що склалася.

Висновки

Процес становлення соціальної допомоги - явище тривалого характеру. Він поки що не має свого історичного завершення й оформлення. Складна парадигма допомоги та підтримки нужденним є складною сукупністю історичних суспільних форм захисту та навчань, традицій та звичаїв, законів та індивідуальних ірраціональних дій та вчинків. Механізми допомоги та взаємодопомоги, а також механізми розподілу поступово перетворювалися при формуванні структур влади та управління у певні принципи і закони. Найважливішим серед них стає закон еквівалента, який виражається формулою «я тобі, а ти мені». В історичному контексті часу, як це було показано, залежно від існуючих ідеологій (християнської, державної, імперської, радянської, пострадянської) ці найважливіші зв'язки інтерпретуватимуться по-різному. Суб'єкти допомоги, як-то: князь, цар, імператор, правляча партія по-своєму визначають поняття справедливого розподілу та перерозподілу. Напевно, як у жодній іншій сфері людської діяльності при зіткненні влади з проблемами допомоги та підтримки не виявлялися питання соціальної справедливості, соціальної правди, законності з тією особливою силою, гостротою та напруженістю.

Соціальна робота на сучасному етапі дедалі більше привертає увагу вчених та практиків як явище соціально значуще і досить складне, системне, де є простір для закріплення позитивного досвіду, пошуку та впровадження інновацій, їхнього наукового узагальнення та практичного освоєння.

Джерела і література

1. Глазунов С.В. Нариси з історії соціальної роботи. Дніпропетровськ. РВВ ДНУ. 2015. 116 с.

2. Греба Р. Механізми реформування системи соціальних послуг в Україні: державно- управлінський аспект. Державне управління та місцеве самоврядування. Вип. І (32). 2017. С. 62-67.

3. Кудласевич О.М. Тенденції розвитку соціальної політики: ретроспективний аналіз. Український соціум. № 1 (44). 2015. С. 157-170.

4. Приймак О. М. Проблема періодизації в історіографії історії соціальної роботи. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. 49. 2017. С. 213-217.

5. Утвенко В. В. Система соціального забезпечення та соціальної підтримки. Київ. ДП «Вид. дім “Персонал”». 2018. 248 с.

6. Шинкарук В. Д. Теорія та історія соціального виховання в зарубіжних країнах. Київ. ЦП «Компринт». 2015. 236 с.17

7. Ярошенко А.О. Історія та теорія соціальної політики України. Київ. НПУ імені М.П. Драгоманова, 2018. 289 с.

References

1. Hlazunov S.V. (2015). Narysy z istorii sotsialnoi roboty. Dnipropetrovsk. RVV DNU. 116 р. [in Ukrainian].

2. Hreba R. (2017). Mekhanizmy reformuvannia systemy sotsialnykh posluh v Ukraini: derzhavno-upravlinskyi aspekt. Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia. Vyp. I (32). Р. 62-67. [in Ukrainian].

3. Kudlasevych O.M. (2015). Tendentsii rozvytku sotsialnoi polityky: retrospektyvnyi analiz. Ukrainskyi sotsium. № 1(44). Р. 157-170. [in Ukrainian].

4. Pryimak O. M. (2017). Problema periodyzatsii v istoriohrafii istorii sotsialnoi roboty. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. Vyp. 49. Р. 213217. [in Ukrainian].

5. Utvenko V. V. (2018). Systema sotsialnoho zabezpechennia ta sotsialnoi pidtrymky. Kyiv. DP «Vyd. dim “Personal”». 248 p. [in Ukrainian].

6. Shynkaruk V. D. (2015). Teoriia ta istoriia sotsialnoho vykhovannia v zarubizhnykh krainakh. Kyiv. TsP «Komprynt». 236 р. [in Ukrainian].

7. Yaroshenko A.O. (2018). Istoriia ta teoriia sotsialnoi polityky Ukrainy. Kyiv. NPU imeni M.P. Drahomanova. 289 р. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru