Процес соціальної адаптації особистості: онтогенетичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес соціальної адаптації особистості: онтогенетичний аспект

Марченко А.Д., ЦаренокЛ.Б., Завацька Н.Є., Побокіна Г.М., Коваленко В.О.

Анотація

Марченко Андрій Дмитрович - аспірант кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

Царенок Лілія Борисівна - кандидат психологічних наук, докторантка кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

Завацька Наталія Євгенівна - доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

Побокіна Г алина Миколаївна - кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля,

Коваленко Валерій Олександрович - аспірант кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

У статті розкрито процес соціальної адаптації особистості в онтогенетичному аспекті. Зокрема встановлено, що в онтогенетичному аспекті процес соціальної адаптації дитини молодшого шкільного віку можна виділити найбільш важливі показники, які дозволяють оцінити її характер. В цей час активно розвиваються соціальні емоції і почуття, що детермінують вибір напрямків у поведінці дитини; формується соціальне знання (соціальні уявлення), що включає в себе уявлення дитини про інших та себе і яке поступово стає когнітивним регулятором процесу адаптації в соціумі; зростає самостійність, відбувається перехід від системи зовнішнього управління до самоврядування, а самооцінка безпосередньо залежить від оцінок дитини та її успіхів, які надають значущі для неї дорослі; формуються досить стійкі риси поведінки в різних соціальних групах (соціальний статус).

Це свідчить про активний процес соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку, індивідуальні рівні їх соціальної адаптованості. Визначено, що на процес і результат соціальної адаптації молодших школярів впливає низка чинників, найбільш важливими з яких виступають дитячо-батьківські відносини.

Розкрито понятійний апарат дитячо-батьківських відносин: батьківські установки і відповідні 'їм типи поведінки; батьківські позиції; типи батьківського ставлення; типи відносин «мати-дитина»; типи позитивного і помилкового батьківського авторитету; типи (стилі) виховання дітей; риси патогенних типів виховання; сімейні ролі дитини; стилі спілкування в системі дитячо-батьківських відносин тощо. Встановлено, що найбільш вивченим аспектом дитячо -батьківських відносин виступають батьківські установки або позиції, під якими розуміють систему батьківсько-емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьком і способи поведінки з нею.

Ключові слова: особистість, соціальна адаптація, соціальні уявлення, соціальні мотиви, соціальний статус, життєстійкість, резильєнтність, опірність стресу.

Abstract

Marchenko A.D., Tsarenok L.B., Zavatska N.Ye., Pobokina H.M., Kovalenko V.O.

THE PROCESS OF SOCIAL ADAPTATION OF PERSONALITY: ONTOGENETIC ASPECT

The article reveals the process of social adaptation of the individual in the ontogenetic aspect. In particular, it is established that in the ontogenetic aspect of the process of social adaptation of a child of primary school age, the most important indicators can be identified that allow to assess its nature. At this time, social emotions and feelings are actively developing, which determine the choice of directions in the child's behavior; social knowledge (social ideas) is formed, which includes the child's ideas about others and himself and which gradually becomes a cognitive regulator of the process of adaptation in society; independence gro ws, there is a transition from the system of external management to self -government, and selfesteem directly depends on the assessments of the child and his success, which provide important for him adults; quite stable traits of behavior are formed in different social groups (social status). This indicates an active process of social adaptation ofprimary school children, individual levels of their social adaptation. It is determined that the process and result of social adaptation of junior schoolchildren is influenced by a number offactors, the most important of which are the child-parent relationship. The conceptual apparatus of child-parent relations is revealed: parental attitudes and corresponding types of behavior; parental positions; types of parental attitude; types of mother-child relationships; types of positive and false parental authority; types (styles) of raising children; features of pathogenic types of education; family roles of the child; communication styles in the system of child-parent relations, etc. It is established that the most studied aspect of child-parent relations are parental attitudes or positions, which means the system of parental-emotional attitude to the child, the child's perception of the father and ways of behaving with her.

Key words: personality, social adaptation, social ideas, social motives, social status, vitality, resilience, stress resistance.

Постановка проблеми. Наразі динамізм сучасних подій (економічна криза, переоцінка суспільних та індивідуальних цінностей, негативні зміни в сім'ях, серед яких простежується порушення емоційних зв'язків між батьками і дитиною, деструктивні форми батьківства) не лише відображаються на стані сім'ї, ставленні батьків до дитини, а й призводять до проблем у їх взаємодії, до порушення соціальної адаптації дитини. У зв'язку з цим зрозумілим є звернення дослідників до означеної проблематики, зокрема до розгляду ставлення батьків до дитини як відносно стабільного явища впродовж тривалого часу, без урахування об'єктивних і суб'єктивних змін, які відбуваються у їх взаємодії. Однак фрагментарний характер і переважне висвітлення психолого-педагогічних аспектів означеної проблеми, актуалізують пошук соціально-психологічних засобів оптимізації психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження за цією проблематикою здебільшого були пов'язані з визначенням впливу дитячо - батьківських відносин на спілкування молодших школярів з однолітками (О. Андреєва, О. Гуцу та ін.) та формуванням у них емпатії до однолітків у залежності від дитячо-батьківських відносин в сім'ї (В. Кузьміна та ін.); розглянуто афективну сферу молодших школярів при різних типах дитячо - дорослих відносин (на матеріалі дослідження страхів) (І. Тіменцева та ін.). Підкреслюється також значимість дитячо-батьківських відносин у складний для молодшого школяра період початку шкільного навчання та його шкільної адаптації (Л. Венгер, Т. Гусєва, В. Лосєва, Н. Молостова, В. Мухіна, М. Рогач, К. Сапоровська, Г. Цукерман та ін.).

Однак переважна більшість досліджень була присвячена вивченню дитячо-батьківських відносин у дошкільному та підлітковому віці, що пов'язано з визначенням специфіки провідних видів діяльності у цих вікових періодах. Зокрема, розкрито вплив характеру внутрішньосімейних стосунків на соціально- психологічну адаптацію дітей раннього віку до умов дошкільного навчального закладу (О. Гуржий, Ю. Єршова, С. Паршукова та ін.), на розвиток їх ціннісно - потребнісної сфери (Г. Черевач та ін.); виявлено особливості дитячо - батьківських відносин у сім'ях з дошкільниками, які мають недорозвинення інтеллекту (Л. Пастухова, Л. Полівко та ін.); з'ясовано соціально -психологічні особливості батьківської позиції при організації дозвілля сучасного дошкільника (К. Скобельцина та ін.); визначено домінуючий вплив заохочення і покарання на дитячо-батьківські відносини на прикладі підліткового віку (А. Єлісєєва, О. Ждакаєва та ін.) та розглянуто стиль батьківської поведінки як чинника виникнення і подолання хронічного стресу у підлітковому віці (О. Анопрієнко та ін.).

Мета статті - розкрити процес соціальної адаптації особистості в онтогенетичному аспекті.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Констатовано, що проблема соціальної адаптації особистості відображена у дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених (Г. Айзенк, Т. Антонова, Ю. Бохонкова,

І. Ващенко, Н. Завацька, Г. Ложкін, А. Налчаджян, А. Петровський, Ж. Піаже, К. Роджерс, Л. Філіпс, М. Ярошевський та ін.) та розглядається як пристосування особистості до існування в суспільстві відповідно до його вимог і власних потреб, мотивів та інтересів; як процес і результат ефективної взаємодії особистості з соціальним середовищем. Розглядаючи соціальну адаптацію як результат, В. Сафронова виділяє високий оптимальний рівень, високий надлишковий рівень, низький рівень адаптованості і рівень дезадаптації особистості.

З метою більш глибокого розуміння проблеми соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку розглянуто типи і механізми соціальної адаптації. Показано, що типологія соціальної адаптації представлена нормальною, девіантною та патологічною її формами, в залежності від активної, пасивної або пристосувальної стратегії поведінки особистості (А. Налчаджян та ін.). З'ясовано, що адаптація може здійснюватися перетворювальним шляхом (переважно за допомогою продуктивних копінг-стратегій) або пристосувальним (з використанням деструктивних стратегій), коли актуалізуються придбані захисні комплекси або ж створюються нові (І. Кон та ін.).

Визначено, що механізми адаптації переважно класифікують за формами прийняття об'єктом адаптації (добровільна і вимушена адаптація); за засобами, використаними в процесі адаптації (психічні механізми (психічний захист, травма, навіювання), соціально-психологічні механізми (когнітивні, емоційні, поведінкові), соціальні механізми (механізми соціальної діяльності і соціального спілкування)) (М. Бобнєва, Л. Кузнєцова та ін.).

Показано, що соціальна адаптація є початковою стадією соціалізації особистості, яка збігається з періодом дитинства. На цій стадії починається активне оволодіння нормами і правилами поведінки, соціальними ролями, засвоєння певних форм діяльності, формуються механізми соціалізації. Неузгодженість вимог і очікувань соціального середовища і дитини може привести до виникнення труднощів у сфері відносин з дорослими і однолітками, до нездатності самостійно вирішувати соціальні проблеми, а у підсумку - до соціальної дезадаптації дитини.

Встановлено, що в онтогенетичному аспекті процес соціальної адаптації дитини молодшого шкільного віку можна виділити найбільш важливі показники, які дозволяють оцінити її характер. В цей час активно розвиваються соціальні емоції і почуття, що детермінують вибір напрямків у поведінці дитини;

136 формується соціальне знання (соціальні уявлення), що включає в себе уявлення дитини про інших та себе і яке поступово стає когнітивним регулятором процесу адаптації в соціумі; зростає самостійність, відбувається перехід від системи зовнішнього управління до самоврядування, а самооцінка безпосередньо залежить від оцінок дитини та її успіхів, які надають значущі для неї дорослі; формуються досить стійкі риси поведінки в різних соціальних групах (соціальний статус). Це свідчить про активний процес соціальної адаптації дітей молодшого шкільного віку, індивідуальні рівні їх соціальної адаптованості.

Визначено, що на процес і результат соціальної адаптації молодших школярів впливає низка чинників, найбільш важливими з яких виступають дитячо-батьківські відносини (М. Бикова, Е. Ейдеміллер, О. Смирнова, В. Юстицкіс та ін.). Розкрито понятійний апарат дитячо-батьківських відносин: батьківські установки і відповідні їм типи поведінки; батьківські позиції; типи батьківського ставлення; типи відносин «мати-дитина»; типи позитивного і помилкового батьківського авторитету; типи (стилі) виховання дітей; риси патогенних типів виховання; сімейні ролі дитини; стилі спілкування в системі дитячо-батьківських відносин тощо. Встановлено, що найбільш вивченим аспектом дитячо-батьківських відносин виступають батьківські установки або позиції, під якими розуміють систему батьківсько-емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьком і способи поведінки з нею (О. Бодальов, В. Столін та ін.).

Виокремлено характеристики дитячо-батьківських відносин: відносна безперервність і тривалість у часі; емоційна значущість для дитини і батьків; амбівалентність у відносинах (баланс полярних позицій); гнучкість відносин в залежності від віку дитини; потреба батьків у турботі про дитину; прийняття батьками на себе відповідальності за дитину.

Узагальнено, що сімейні відносини, в які безпосередньо включена дитина - це, в першу чергу, дитячо-батьківські відносини. Значимість цих відносин привертає увагу фахівців різних шкіл і напрямків, але наукова психологія значно відстає від практики. Провідні теоретичні підходи підкреслюють вирішальну роль таких відносин для розвитку дитини, але вони не виступали предметом цілісного соціально-психологічного дослідження. При цьому особливо актуальною постає необхідність визначення психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на процес соціальної адаптації молодших школярів, обумовлена відсутністю науково обгрунтованих досліджень за означеною проблемою.

Розроблено соціально-психологічну програму корекції деструктивного психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів, яка складалася з діагностично-настановчого, корекційно- формувального та контрольного блоків, що містили заходи внутрішньоособистісної (індивідуальна психокорекція), міжособистісної (групова психокорекція) і мікросоціальної (сімейна психотерапія та консультування) спрямованості. Програмні заходи передбачали створення соціального середовища, як цілісної системи, що забезпечує групову згуртованість всіх учасників корекційного процесу і передбачає комплексність впливу як на молодших школярів, так і на їх найближче оточення, насамперед, батьків, за умови задоволення базових соціальних потреб дитини з використанням адапаційно-розвивальних можливостей різних видів діяльності (предметно-практичної, ігрової, навчальної, трудової). соціальний емоція почуття поведінка

Контрольний блок програми передбачав оцінку ефективності впроваджених заходів.

Виявлено позитивні зміни у дитячо-батьківських відносинах: ймовірнісно зменшилась напруженість та конфліктність між членами сім'ї, що сприяло зниженню тривожності, почуття неповноцінності і ворожості у сімейній ситуації (Єкрит=12; р<0,05). Зафіксовано зниження прояву дезадаптивних форм батьківського ставлення, налагодження взаємовідносин у дитячо -батьківській взаємодії, що сприяло розвитку довільної саморегуляції, емоційної зрілості досліджуваних, а саме зменшенню імпульсивних реакцій, адекватному прояву емоцій у відповідності до соціальних норм та вимог (Єкрит=18; р<0,05). Встановлено, що у батьків експериментальної групи відзначається співвіднесення образу дитячо-батьківської взаємодії та особливостей образу дитини з реалізацією реальних взаємин із нею (р<0,05).

В експериментальній групі визначено статистично значущі відмінності за критерієм х2 (р<0,01; р<0,05) між результатами першого та другого діагностичних зрізів щодо проявів конструктивних типів батьківського ставлення. Так, зменшилася кількість батьків із авторитарною гіперсоціалізацією, відторгненням, за типами «симбіоз» та «маленький невдаха». Натомість значно зросла кількість батьків із таким соціально бажаним типом батьківського ставлення як кооперація. Констатовано позитивний вплив формувальних заходів на сприйняття молодшими школярами з експериментальної групи сімейної ситуації, свого місця в сім'ї та її образу, а також ставлення до її членів.

Аналіз результатів формувального впливу показав, що відбулися позитивні зміни у самооцінці молодших школярів експериментальної групи. Так, кількість досліджуваних із заниженою самооцінкою зменшилася майже вдвічі (Єкрит=24; р<0,05). У молодших школярів, які мали на початку експерименту завищену самооцінку, під впливом впровадженої соціально-психологічної програми також відбувалася зміна самооцінки у бік підвищення рівня її адекватності (Єкрит=19; р<0,05).

Встановлено достовірні зрушення щодо зменшення високої тривожності молодших школярів експериментальної групи, які виявлено при порівняльному аналізі рівнів їх тривожності до і після корекції (Єкрит=16; р<0,05).

Відбулося вірогідне зниження кількості молодших школярів зі статусами відторгнутих та ізольованих у групах (Єкрит=21; р<0,05). Значно зросла кількість виборів між дітьми, які мали статус «обрані» (Єкрит=10; р<0,01).

Висновки

Розкрито специфіку дитячо-батьківських відносин, як складного інтегрального утворення, що має свої особливості, структуру і поведінкові прояви та впливає на процес і результат соціальної адаптації дитини, формування її індивідуальних особливостей, психічне благополуччя, її соціальний розвиток. Виявлено взаємозв'язок дитячо-батьківських відносин та соціальної адаптації молодших школярів. Показано, що якісними характеристиками деструктивності дитячо-батьківських відносин у молодшому шкільному віці виступають: емоційне відкидання дитини; неповний склад сім'ї; батьківська гіперопіка або гіпоопіка; негативні стосунки всередині сім'ї, що визначають фрустраційні та невротичні стани, агресивність поведінкових реакцій, негативізм; відмінності у психолого-педагогічних підходах батьків між собою і між старшими родичами; відсторонення батьків від процесу виховання дитини внаслідок різних причин.

Дієвість розробленої соціально-психологічну програму корекції деструктивного психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів констатована зниженням рівня тривожності молодших школярів, зменшенням кількості негативних емоцій, агресивно-захисних реакцій, усамітнення дітей, покращенням їх соціометричного статусу; відбулася гармонізація дитячо-батьківських відносин, що сприяло підвищенню ефективності соціальної адаптації молодших школярів.

Перспективи подальшого дослідження полягають у вивченні соціально- психологічних чинників і механізмів дитячо-батьківських відносин та їх впливу на соціальну адаптацію дітей різновікових груп й на підставі їхнього гендерного розподілу. Важливим напрямом подальших досліджень є вивчення особливостей динаміки та шляхів соціально-психологічної корекції дитячо-батьківських відносин і підвищення ефективності соціальної адаптації дітей у неповних, багатодітних, опікунських, проблемних (малозабезпечених, неблагополучних) сім'ях.

References

1. Colman W. (2000). Tyrannical omnipotence in the archetypal father. J. Analyt. Psychol. V. 45. P. 521 - 539.

2. Eckelaar J. (2006). Family Law and Personal Life. Oxford. 208 р.

3. Lamb M., Lewis С. (2004). The development and significance of fatherchild relationships in two-parent families. The role of the father in child development. Wiley; New Jersey. Р. 272 - 307.

4. Maccoby E.E. (2000). Paranting and its effects on children: On Reading and Misreading Behavior Genetics. Annual Review of Psychology. V. 51. P. 1 - 27.

5. Parke R., Dennis J., Morns К. (2004). Fathering and children's peer relationships. The role of the father in child development. Wiley; New Jersey. Р. 307 - 341.

Размещено на Allbest.ru