Проблема психологічного втручання у соціальне насилля: виміри школи та родини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема психологічного втручання у соціальне насилля: виміри школи та родини

У статті розглядається проблема соціального насилля, що відбивається, як на рівні шкільного соціального простору, так й родинного. Зроблений акцент на психологічних чинниках, що детермінують такі ганебні явища як булінг і мобінг, особливості їхнього прояву в умовах учнівської взаємодії. Зазначено, що соціальні умови завжди виступають однією з основних причин булінгу та мобінг. Розглянуті психологічні профілі як тих, хто вчиняє насилля, так й тих, хто стає його жертвами. З'ясовано, що у булерів і моберів акцентованими виступають біологічні (родові травми), соціальні (вплив сімейного оточення) та персональні (рівень розвитку соціального інтелекту) інсталяції. Жертвами булінгу та мобінг, перш за все, стають діти з проявами «навченої безпорадності», які зазвичай продукують інфантильний захист і неспроможні самостійно розв'язувати проблеми комунікації з іншими. Зазначено, що у підлітковому середовищі цінним виступає те, що пов'язано з проявами «дорослості», а копіювання поведінки значущих старших значно впливає на їхню соціальну активність. Зневажливе ставлення батьків до інших у присутності власних дітей, стає однією з причин генерування соціальної інгібіції в учнівському середовищі. Запропоновані соціально-психологічні шляхи розв'язання проблеми насилля в родинах школярів та учнівському середовищі, що мають комплексний характер.

Ключові слова: булінг, жертва, мобінг, родина, соціальна інгібіція, соціальне насилля, учнівське середовище.

Harkavets S.O.

The problem of psychological intervention in social violence: measuring school and family

The article deals with the problem of social violence. School social space and family space are analyzed. The emphasis is made on the psychological factors that determine bullying and mobbing, the peculiarities of their manifestation in the conditions of school interaction. It is noted that social conditions are always one of the main causes of violence. The psychological profiles of those who commit violence and those who become its victims are considered. It was found that in bulers and mobers, biological (hereditary injuries), social (the influence of family education) and personal (the level of development of social intelligence) manifestations are accentuated. Children with manifestations of «learned helplessness» who use infantile protection and are unable to independently resolve communication problems with others become victims of bullying and mobbing. It has been determined that in the adolescent environment, the manifestation of «adulthood» is valuable, and the copying of the behaviour of significant elders strongly affects their social activity. The disrespectful attitude of parents towards others in the presence of their own children is one of the reasons for the generation of social inhibition by them in the school environment. A socio-psychological solution to the problem of violence in the families of pupils and in school, which has a complex character, is proposed.

Key words: bullying, victim, mobbing, family, social inhibition, social violence, school environment.

Постановка проблеми

На теперішній час констатується певне зростання проявів різних форм насилля в учнівському середовищі. Артикульованим виявляється й насилля, що відбуваються у родинах. Причини такого ганебного явища ми вбачаємо в наявних соціальних координатах існуванняіндивідуумівв українськомукризовомусуспільстві.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні протягом останніх кілька років, значно позначаються на дітях і молоді, оскільки вони є найбільш уразливими та незахищеними від деструктивних впливі, що супроводжують суспільні зміни. Чим більша амплітуда трансформацій, тим більше негативних явищ виникає у соціальному просторі існування. При цьому, реагування на зміни має значне запізнення, оскільки між входом у соціальну систему та виходом з неї проходить певний час, за який індивідууми суттєво змінюються й не завжди у кращий бік. А, отже діти та молодь, які за віком є підвищено сенситивними особистостями, вбирають в себе всі фонові інсталяції й виявляються першими «жертвами» таких трансформацій. Тому, завжди треба пам'ятати, що суспільні перетворення слід здійснювати з думкою «Обережно діти!».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Найбільш поширеними інсталяціями насилля серед школярів є так званий булінг (від англ. bully - хуліган) і мобінг (від англ. mobbing - утискати, нападати, mob - натовп) (Аудмайєр, 2016, с. 24). Перша форма насилля передбачає травлю та терор однією людиною або групою людей іншої, а друга - емоційне насилля та психологічний тиск, з метою дискредитації індивіда. В основі таких форм насилля знаходиться феномен соціальної інгібіції (від лат. inhibeo - утискати, стримувати, гальмувати), що проявляється як тиск або придушення самого факту існування або дій індивіда внаслідок впливу інших людей (Тейлор, Піпло, Сірс, 2004, с. 440).

Власно булінг і мобінг існували завжди (почали вивчати з 1884 р., коли терміни увійшли у довідник із психології (Аудмайєр, 2016)), оскільки така природа людства, якщо виходити з еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Соціальні дарвіністи взагалі стверджують, що люди поділяються на хижаків і здобич, й тільки цивілізаційні координати існування спроможні, певним чином, упорядковувати відносини між ними (Сапольські, 2019).

Проте, проблема соціального насилля розглядалася та продовжує розглядатися вченими з різних сфер наукового знання (А. І. Аверьянов, К. Аудмайєр, Н. Ю. Максимова, В. Р. Петросянц, Є. В. Руденський, E. Русланн, Г. У. Солдатова, H. Kury, S. Redo, E. Roland, E. Shea та багато ін.). Основне, на чому наголошують дослідники - люди повинні утворювати соціальні умови, за яких ганебні явища насилля стають абсолютно неможливими, або їх прояви не мають можливостей для поширення.

Разом із цим, науковці не мають узгоджених підходів як до причин виникнення соціального насилля взагалі, так й шкільного та родинного насилля, зокрема. Психоаналітики вбачають причиною насилля конфлікт, що виникає між безсвідомими потребами, спонуками та усвідомленими соціальними нормами (З. Фройд, А. Фройд), комплекс неповноцінності (А. Адлер), втрату зв'язку між духовними та культурними цінностями особистості (К. Юнг). Біхевіористи причиною проявів насилля індивідуумів вважають засвоєні ними негативні форми активності на підставі асоційованих і закріплених оперантним обумовленням реакцій (Дж. Уотсон, Б. Скіннер та ін.). Представники гуманістичного підходу розглядають насилля як наслідок неможливості задоволення базових потреб особистості у межах міжособистісного контакту (А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) (Гарькавець, 2010; Малкіна-Пих, 2006; Roland, 1999). Існують й інші наукові пояснення щодо соціального насилля взагалі та насилля щодо дітей, зокрема (Аронсон, Уилсон, Эйкерт, 2002; Ільїн, 2014; Максимова, Мілютіна, 2003).

Отже, ми маємо значний спектр наукових підходів і визначень до природи, як соціального насилля взагалі, так й булінгу та мобінгу, зокрема. Але, попри ґрунтовного вивчення та розроблення програм із превентивних заходів, булінг і мобінг не втрачають актуальності в українських реаліях і потребують подальшого детального розгляду.

Мета статті полягає у тому, щоб дослідити причини соціального насилля у шкільному та родинному середовищах, зв'язок між ними, й запропонувати шляхи щодо превенції таких соціальних деструкцій, як булінг і мобінг. соціальне насилля булінг мобінг

Основними методами дослідження виступили теоретико- методологічний аналіз, порівняння та узагальнення основних положень, що мають місце у сучасній психологічній науці, які є релевантні проблеми, що розглядається.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Насилля, у тому числі й шкільне, було завжди, про що свідчать окремі дослідження (Петросянц, 2011, Русланн, 2012; Третьяченко, Гарькавець, Коломійцев, 2008). Проте, сучасне зростання шкільного насилля, як на нашу думку, стало можливим унаслідок соціальних процесів, що відбуваються в українському кризовому суспільстві протягом останніх кількох років. Видатний український вчений-психолог Г. К. Середа (1993) зазначав:«Найбільш чуттєвим індикатором і найбільш безпосереднім виразником різних змін у стані суспільного здоров'я (тобто проявів психологічної стомленості та депресії, соціальних фобій та неврозів, криз духовності та моральної деградації) є та частина суспільства, яка повинна в найменше випробовувати дії соціальної хвороби на собі, оскільки ще «не жила на світі» та найбільше огороджена від життєвих негараздів - діти та молодь» (Середа, 1993, с. 90).

Учений виокремив парадоксальний бік цієї проблеми: кризові явища в суспільстві виявляються у поведінці дітей раніше, ніж вони усвідомлюються дорослими. Під цим кутом зору Г. К. Середа пропонував розглядати більшість ганебних явищ, що мають місце у нашому трансформаційному суспільстві та стверджував: «...якщо такі явища затягуються надовго, то процес одужання суспільства обіцяє бути довшим, бо реконструкція соціальних установок є набагато складнішою справою, ніж їхнє формування» (Середа, 1993: 90).

Отже, як ми вважаємо, зростання проявів булінгу та мобінгу серед школярів, в останній час, є наслідком тих деструктивних подій, що відбуваються в Україні протягом кількох років. Дорослі у нескінченних війнах за владу та гроші, возвеличення нових героїв і повалення героїв минулого не вважають за потрібне звертати увагу на дітей та молодь, а останні, спостерігаючи за хвилями насилля, відбивають його у власній соціальній активності.

Серед причин скоєння психологічного та фізичного насилля неповнолітніми, перш за все, артикульованими виявляються чинники поєднання різних видів впливу зовнішнього середовища з особистісними особливостями булерів і моберів. До таких чинників відносяться біологічні (родові травми, спадкові хвороби тощо), соціальні (вплив сімейного оточення, друзів, статусні та рольові прояви тощо) та персональні (темперамент, характерологічні особливості, рівень самооцінки, здібності, рівень розвитку соціального інтелекту тощо) інсталяції. Неповнолітні, які мають негативні поєднання у власних психологічних профілях, виявляються особистостями з низькою адаптаційною спроможністю до соціальних і психологічних навантажень, що зумовлюють їхні неадекватні поведінкові прояви (афективні реакції, негативізм, спонтанне збудження, агресію, насилля тощо). Отже, у підлітковому середовищі особливо ціниться все те, що пов'язано з проявами «дорослості», копіювання поведінки старших й особливо референтних старших, й воно стає визначальним у продукуванні ними відповідної соціальної активності. Якщо дорослі зневажать інших у присутності власних дітей, то ці діти будуть зневажати своїх однолітків, але ще з більшим презирством, щоб перевершити тих, у кого вони навчилися так вчиняти. Тобто, соціальна інгібіція в стосунках між дорослими відбивається ще більшою соціальною інгібіцією в стосунках між неповнолітніми.

Слід звернути увагу й на те, що так звана «культурна трансмісія», як механізм засвоєння деструктивної поведінки, що розуміється як доступ індивіда до ціннісних орієнтацій людей, які індиферентно або схвально ставляться до скоєння насилля, забезпечує поступове залучення дітей та молоді у світ кримінальної субкультури (Гарькавець, 2010). При цьому, за визначенням Е. Сатерленда, основою «культурної трансмісії» є мала соціальна група, в якій частотність та стійкість зв'язків визначає характер делінквентної поведінки її членів (Фокс, 1980).

Результати аналізу чинників, умов і механізмів деструктивної соціальної активності індивіда, її психосоціогенетичної детермінації у різних сферах його соціалізації (сім'я, школа, референтне оточення тощо) дозволяють стверджувати про ключову роль ціннісних переваг, що мають місце у конкретному суспільстві та, які стандартизують самосвідомість дітей та молоді (Третьяченко, Гарькавець, Коломійцев, 2008). Прикро, але в останній час, в українському кризовому суспільстві спостерігається значний розрив культурної спадщини по лінії «батьків і дітей», що зумовлює виникнення певних соціально-психологічних реакцій на соціальне оточення. Такі реакції, переважно, мають негативне емоційне забарвлення та девіантне, антисоціальне спрямування.

Разом із цим, ми вважаємо слушним розглядати прояви насилля в учнівському середовищі крізь призму віктимології (Гарькавець, 2013). Жертви булінгу та мобінгу, це зазвичай пасивні учні, у яких інсталюється «навчена безпорадність», які не в змозі протистояти тиску з боку кривдників. Їхня реакція на тиск - це інфантильний захист, неспроможність власноруч розв'язувати проблеми комунікації з іншими. Образа, ще більше заганяє дитину у кут ізольованості та позбавляє мотивації до конструктивного захисту.

Крім того, як слушно зазначає К. Аудмайєр (2016), дорослі повинні завжди приділяти підвищену увагу саме тим дітям, яких зневажають інші діти. Маркерами такого ставлення є надмірна підпорядкованість одних іншим, неспроможність до самозахисту, уникання участі у групових іграх, перебування у рваному одязі без пояснень, постійне знаходження осторонь інших дітей та поблизу дорослих, небажання відповідати у дошки, втрата інтересу до занять, відсутність запрошення у гості до інших та небажання запрошувати інших у гості до себе.

Є. В. Руденський (2018), який досліджує віктимологію дитинства та родини зазначає, що в етимології віктимних деструкцій індивідів значну роль відіграє феномен віктимайзінгу - система дисфункціональних культурно- генетичних інтеракцій, завдяки яким породжується віктимогенний ризик реалізації віктимного синдрому особистості, що своєю чергою, сприяє формуванню культурної патології міжособистісних відносин з дитиною, біль від якої вводить її у стан безпорадного страждання.

Ствердно, проблема психологічного втручання у соціальне насилля на шкільному та родинному рівнях виявляє свій комплексний характер, який полягає не в з'ясуванні того, хто більше винний в існуванні такого ганебного явища як насилля, а утворення певних соціальних умов життєдіяльності, за яких булінг і мобінг стають неможливими.

Поряд із тим, що потрібна спільна праця батьків і вчителів, щодо запобігання шкільному насиллю, актуальним є навчання самих учнів поводженню у ситуації психологічного тиску та утиску з боку інших. Слід

пам'ятати, що діти навчаються у дорослих як емпатії та толерантності, так й моделям поведінки, які є агресивними та зневажливими стосовно інших. Треба навчати школярів умінню встановлювати власні границі, асертивності, конструктивному поводженню та спілкуванню, вмінню знаходити друзів і союзників серед однолітків. Варто звернути увагу на залучення старших школярів щодо превенції насиллю в основній школі, відповідального ставлення до виконання учнівських обов'язків. Потрібно побудувати таку атмосферу у школі, щоб ніхто з учнів не залишався осторонь, без уваги та не вважав себе покинутим і відторгненим.

Разом із цим, слід реалізувати систему соціально-психологічних і педагогічних заходів, які позбавлять насилля зовнішнього підкріплення. Мова йде проте, щоб дорослі мали змогу виявити справжні причини незадовільного поводження дитини або його пригніченого стану. При цьому, не слід допитувати дитину, бути занадто наполегливим, оскільки це може «закрити» її від відвертої розмови. Головне, щоб дитина зрозуміла, що дорослий на його боці й він може розраховувати на його допомогу та підтримку. Можливо з першого разу й не вийде відверта розмова, але це буде позитивний знак для подальших продуктивних зустрічей.

Ефективним виявляється й те, коли дитина власноруч йде на відверту розмову, але починає з далеких, подекуди незрозумілих для дорослих висловлювань (розповідає про героїв улюблених мультфільмів або кінофільмів, що випробовували певні труднощі). Треба слухати дитину, дати змогу висловитися, що буде сприяти зменшенню її відчуття безпорадності в ситуації, в якій вона вже випробовувала власну уразливість. При цьому, слід не поспішати з обіцянками розв'язання проблеми негайно (треба контролювати власні емоції, оскільки особистість у дитячому та підлітковому віці є дуже сенситивною), важливо не обіцяти дитині більше, ніж дорослий може виконати. Головне не позбавляти дитину надії, що ситуація буде вирішена, більше ніхто та ніколи її не образить.

Разом із цим, слід наголосити на тому, що коли дорослі дізнаються про факти цькування, а не обвинувачення, вони менше схильні займати захисну позицію та швидше визнають, що насилля існує. Це важливо у тому випадку, коли між дорослими не існує порозуміння у цьому питанні, а діти спостерігають за суперечками батьків. Тут важлива роль адміністрації школи, яка повинна займати принципову позицію, а не уникати неприємних констатацій. Тим паче, що батьки дитини-жертви можуть зіткнутися з тим, що не всі дорослі сприймають ситуацію як кризову, що інші батьки не погоджуються визнавати факти булінгу або мобінгу, і навіть інтенсивно їх заперечують.

Слід зазначити, що діти спроможні відтворювати віктимну поведінку своїх батьків або значущих дорослих. Неповнолітні навчаються бути безпорадними та засвоюють поведінку жертви. При цьому більшість батьків не усвідомлюють такої спадкоємної кризи та обвинувачують всіх, крім себе. Але, як ми вже зазначали, й батьки тих учнів, що продукують агресію та насилля у родинах, також сприяють навчанню соціальним деструкціям власних дітей. Тому дуже важливо, представникам адміністрації школи, наладити діалог з батьками та зрозуміти мотиви їхньої поведінки, щоб вибудовувати ефективні алгоритми роботи як з тими учнями, яких психологічно цькують, так із тими, хто вчиняє насильницькі дії відносно інших школярів.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Розв'язання проблеми насилля, як в учнівському середовищі, так й у родинах школярів, перш за все, передбачає підвищену увагу дорослих до соціальних аспектів існування, що пов'язані з вихованням і формування самосвідомості дітей та молоді. Треба завжди пам'ятати застереження «Обережно діти!». Реалізація внутрішньої державної політики повинна відбуватися з обов'язковим урахуванням інтересів неповнолітніх, що спроможне збити хвилю насилля в середовищах їхнього існування та забезпечити ствердження соціально - нормативних форм шкільної та родинної взаємодії.

Доцільно забезпечити впровадження таких комплексних і системних заходів, як: послідовна психодіагностика дітей та підлітків; виявлення соціально-психологічних аспектів їхньої соціальної дезадаптації; встановлення чинників негативного впливу на формування особистості неповнолітніх та їхня нейтралізація; диференціація способів психолого-педагогічної корекції тих учнів, які продукують девіантну поведінку.

Проведення подальших наукових студій ми вбачаємо у з'ясуванні індивідуально-психологічних профілів учнів, які, як вчиняють, так й піддаються булінгу та мобінг. На підставі психологічного профілювання передбачається розробка системних і комплексних превентивних соціально-психологічних програм та їхня подальша реалізація.

Література

1. Аверьянов А. И. Сущность и технологи социально-педагогической профилактики школьного буллинга // Современное гуманитарное образование в социокультурном пространстве столичного мегаполиса. Вып. 3. Т. 2. МГПИ, 2009. С. 43-47.

2. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. СПб.: прайм- ЕВРОЗНАК, 2002. 560 с.

3. Аудмайер К. Все на одного. Как защитить ребенка от травли в школе. М.: Альпина Паблишер, 2016. 152 с.

4. Гарькавець С. О. Психологія підліткової віктимності: монографія. Луганськ: вид-во «Ноулідж», 2013. 175 с.

5. Гарькавець С. О. Соціально-нормативний конформізм особистості у психологічному вимірі: монографія. Луганськ: вид-во «Ноулідж», 2010. 343 с.

6. Ильин Е. П. Психология агрессивного поведения. СПб.: Питер, 2014.

368 с.

7. Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л. Соціально-психологічні аспекти насильства. К.: Комітет сприяння захисту прав дітей, 2003. С. 200-203.

8. Малкина-Пых И. Г. Психология поведения жертвы. М.: Эксмо, 2006. 1008 с.

9. Петросянц В. Р. Психологическая характеристика старшеклассников, участников буллинга в образовательной среде, и их жизнестойкость. Дис. канд. психол. наук. СПб., 2011. 210 с.

10. Руденский Е. В. Виктимология детства и виктимология семьи: концептуализация новых разделов социально-психологической виктимологии личности // «PEM: Psychology. Educology. Medicine». 2018. № 3. С. 91-102.

11. Русланн Э. Как остановить травлю в школе. Психология мобинга. М., 2012. 264 с.

12. Сапольски Р. Биология добра и зла: Как наука объясняет наши поступки. М.: Альпина нон-фикшн, 2019. 766 с.

13. Середа Г. К. Aut bene, aut nihil // Современное общество. 1993. № 2.

С. 82-92.

14. Солдатова Г. У., Ярмина А. Н. Кибербуллинг: особенности, ролевая структура, детско-родительские отношения и стратегия совладания // Национальный психологический журнал. 2019. № 3(35). С. 17-31.

15. Тейлор Ш., Пипло Л., Сирс Д. Социальная психология. СПб.: Питер, 2004. 767 с.

16. Третьяченко В. В., Гарькавець С. О., Коломійцев О. А.

Психологія правослухняної та протиправної поведінки особистості в умовах трансформації українського суспільства: монографія. Луганськ: Знання,

2008. 344 с.

17. Фокс В. Введение в криминологию. Пер. с англ. / Под ред. Коган В. М., Никифорова Б. С. М.: Прогресс, 1980. 312 с.

18. Kury H., Redo S., Shea E. Women and Children as Victims and Offenders: Background, Prevention, Reintegration. Springer, 2016. P. 47-65.

19. Roland E. School Influences on Bullying. Stavanger: Rebell forlag, 1999. 412 p.

References

1. Averianov A. Y. Sushchnost y tekhnolohy sotsyalno-pedahohycheskoi profylaktyky shkolnoho bullynha // Sovremennoe humanytarnoe obrazovanye v sotsyokulturnom prostranstve stolychnoho mehapolysa. V. 3. T. 2. MHPY, 2009. S. 43-47.

2. Aronson E., Uylson T., Eikert R. Sotsyalnaia psykholohyia. Psykholohycheskye zakony povedenyia cheloveka v sotsyume. SPb.: praim- EVROZNAK, 2002. 560 s.

3. Audmaier K. Vse na odnoho. Kak zashchytyt rebenka ot travly v shkole. M.: Alpyna Pablysher, 2016. 152 s.

4. Harkavets S. O. Psykholohiia pidlitkovoi viktymnosti: monohrafiia. Luhansk: vyd-vo «Noulidzh», 2013. 175 s.

5. Harkavets S. O. Sotsialno-normatyvnyi konformizm osobystosti u psykholohichnomu vymiri: monohrafiia. Luhansk: vyd-vo «Noulidzh», 2010. 343 s.

6. Ylyn E. P. Psykholohyia ahressyvnoho povedenyia. SPb.: Pyter, 2014.

368 s.

7. Maksymova N. Yu., Miliutina K. L. Sotsialno-psykholohichni aspekty nasylstva. K.: Komitet spryiannia zakhystu prav ditei, 2003. S. 200-203.

8. Malkyna-Pykh Y. H. Psykholohyia povedenyia zhertvy. M.: Eksmo, 2006. 1008 s.

9. Petrosiants V. R. Psykholohycheskaia kharakterystyka starsheklassnykov, uchastnykov bullynha v obrazovatelnoi srede, y ykh zhyznestoikost. Dys. kand. psykhol. nauk. SPb., 2011. 210 s.

10. Rudenskyi E. V. Vyktymolohyia detstva y vyktymolohyia semy: kontseptualyzatsyia novykh razdelov sotsyalno-psykholohycheskoi vyktymolohyy lychnosty // «PEM: Psychology. Educology. Medicine». 2018. № 3. S. 91-102.

11. Ruslann E. Kak ostanovyt travliu v shkole. Psykholohyia mobynha. M., 2012. 264 s.

12. Sapolsky R. Byolohyia dobra y zla: Kak nauka obъiasniaet nashy postupky. M.: Alpyna non-fykshn, 2019. 766 s.

13. Sereda H. K. Aut bene, aut nihil // Sovremennoe obshchestvo. 1993. № 2. S. 82-92.

14. Soldatova H. U., Yarmyna A. N. Kyberbullynh: osobennosty, rolevaia struktura, detsko-rodytelskye otnoshenyia y stratehyia sovladanyia // Natsyonalnyi psykholohycheskyi zhurnal. 2019. № 3(35). S. 17-31.

15. Teilor Sh., Pyplo L., Syrs D. Sotsyalnaia psykholohyia. SPb.: Pyter, 2004. 767 s.

16. Tretiachenko V. V., Harkavets S. O., Kolomiitsev O. A. Psykholohiia pravoslukhnianoi ta protypravnoi povedinky osobystosti v umovakh transformatsii ukrainskoho suspilstva: monohrafiia. Luhansk: Znannia, 2008. 344 s.

17. Foks V. Vvedenye v krymynolohyiu. Per. s anhl. / Pod red. Kohan V. M., Nykyforova B. S. M.: Prohress, 1980. 312 s.

18. Kury H., Redo S., Shea E. Women and Children as Victims and Offenders: Background, Prevention, Reintegration. Springer, 2016. P. 47-65.

19. Roland E. School Influences on Bullying. Stavanger: Rebell forlag, 1999. 412 p.

Размещено на Allbest.ru