Трансформації міжособистісних відносин у суспільстві ризику: теоретична перспектива оновлення практик родинного виховання

Кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психологіїХНПУ ім. Г. С. Сковороди

Розкриваються актуальні питання родинного виховання у суспільстві ризику.

Ключові слова: суспільство ризику, родина, міжособистісні відносини.

Дорожко И. И.

Трансформации межличностных отношений в обществе риска: теоретическая перспектива преобразования практик семейного воспитания

Раскрываются актуальные вопросы семейного воспитания в обществе риска.

Ключевые слова: общество риска, семья, межличностные отношения.

Dorozhko I.I.

Transformation of interpersonal relations in the risk society: a theoretical perspective renewal practices family education

Disclosed current issues in family education risk society.

Key words: risk society, family, interpersonal relationships.

Міжособистісні відносини у сучасній родині все більшою мірою визначаються радикальними культурними зрушеннями у сучасному світі та у горизонтах постсучасності. Ці нові реалії розхитують підвалини традиційних сімей, що впливає на зміст і стиль родинного виховання. Існує думка, що у світі немає індивідуумів, тільки фрагменти сімей. Ця ідея відображає той факт, що взаємодія і досвід в родині визначає хід усього нашого життя і постійно є з нами. Незабаром після того, як більшість людей фізично відділяється (відходить) від своєї рідної сім'ї вони започатковують нові сімейні орієнтації. Тому сім'я--це нескінченний цикл, в якому люди постійно вступають у процес педагогічної комунікації водночас на декількох рівнях.

Глобалізація не є особливо вишуканим терміном, бо його поширення свідчить про зміни, яких зазнає сучасне суспільство. З. Бауман характеризує процес глобалізації: для одних--це провісник нової свободи, для інших -- жорстокий удар долі. Те, що одним здається існування феномену глобалізації безперечним явищем, для інших видається локалізацією. Система цінностей постмодерної доби змінюється таким чином, що на перше місце виходить мобільність, свобода пересування. З. Бауман називає свободу пересування і мобільність дефіцитним товаром, розподілення якого відбувається нерівномірно. Суспільство свідомо або несвідомо перебуває у постійному русі. Факт нерухомості неможливий у мінливому світі, що змінюється кожної хвилини та секунди. Як наслідок даного процесу--нерівність у площині будь-якої взаємодії. Частина суспільства «глобалізується» до кожної клітини свого організму; інша частина знаходиться у межах своєї «місцевості». Такий стан неприємний, і нестерпний у мінливому світі. Безперечно «глобалісти» мають впливати на розвиток подій у сучасному суспільстві, визначати правила гри у повсякденному житті [3].

Глобальні зміни у площині родинних стосунків майже у всіх країнах світу викликають дискусію про напрямок розвитку родини, її майбутнє та еволюцію. Прагнення до індивідуалізації визначає тенденції сучасного життя, внаслідок чого відбувається деформація і розірвання економічної спільності родини. Глобалізація вплинула на інші сфери суспільного життя, тим самим призвела до руйнування традиційної сім'ї. Характеризуючи шлюб та родину постають думки про те, що сучасна родина перестає бути авторитарною, сакральною та багатофункціональною. Скерованість на продовження родових зв'язків і єднання поколінь залишається у минулому. Сім'я постає у форматі атомарної малої групи, мобільною, малодітною та спрямованою на індивідуальний розвиток. Обмеження функцій і зміна ролей змінює вимоги щодо ролі чоловіка та жінки у суспільстві ризику. Формування нових взаємовідносин у родині зумовлено ширшим оточенням, у цій ситуації шлюб, у своєму сучасному варіанті розуміється не тільки як стан особи, але й як «індивідуальна ситуація, залежна від інституції» [4, с. 8].

Важливо звернути увагу на визначення двох «ідеальних типів» сучасності, сценаріїв розвитку міжособистісних відносин, які представляє Б. Мітчел: 1 сценарій--підвищення (зростання) індивідуалізації, і 2 сценарій --збільшення сімейності. Кожний із цих сценарієв та їх теоретичне обгрунтування подається по відношенню до первинних, пов'язаних з родиною перехідних періодів молодого покоління до дорослого життя. До них відносяться: спільне співіснування різних поколінь, позашлюбне співжиття, шлюб і партнерство, роз'єднання моделей (наприклад, розлучення). Необхідно переконатися, є чи немає основи для якої--небудь з цих моделей, при цьому необхідно зосередитися на темах змін і наступності. Крім того, ці положення розглядаються у зв'язку з поточними економічними, політичними і технологічними змінами (наприклад, освітні потреби та потреби ринку праці, технологічні розробки), а також культурні та соціально--демографічні зрушення (наприклад, секуляризація, зміна поглядів та сімейних цінностей, роль жінки в суспільстві, старіння населення, моделі імміграції).

До кінця дев'ятнадцятого століття, основні зміни в житті молодих людей--покидання рідної домівки, забезпечення зайнятості, закінчення школи, одруження і створення незалежного власного господарства--все відбувалося в період змін і у хаотичному порядку, ніж вони були протягом більшої частини двадцятого століття. У еталонний історичний період 1950-х років переходи стали більш передбачуваними в їх послідовності, а також більш поширеними серед населення. З того часу, пов'язані з сім'єю зміни характеризуються зростаючою непостійністю, різноманітністю, плинністю, і оборотністю. Істотними відмінностями між історичними особливостями та сучасними є ті, що останні володіють більш високим ступенем добровільності та характеру сімейних подій, пов'язаних із змінами (наприклад, батьки--одинаки, розлучення).

Науковці стверджують, що недавня «дестандартизація» зумовлена такими характерними рисами, як рух до секуляризації та індивідуалізації. Секуляризація знижує формалізовану релігійність і зменшує силу релігійної теології та моральних цінностей, що сприяє більш «традиційній» поведінці. Зрушення в бік більш індивідуалістичних цілей і самореалізації, також стало можливим завдяки підвищенню добробуту, а також емансипації жінок.

Ці процеси підривають «традиційні» соціальні норми, оскільки вони несумісні з цінностями, такими як індивідуальний вибір, спілкування і самозадоволення. Таким чином, поведінка, яка стала більш поширеним явищем, наприклад, позашлюбне співжиття і розлучення, будуть сумісні з індивідуалістичною культурною системою цінностей. Сценарій зростання індивідуалізації передбачає підвищення уваги до окремих занять, вибір, автономію і самовизначення у строках та характері пов'язаних з родиною переходів до дорослого життя і розгортання всього життя. Це не означає, що структура і положення вже не відіграють істотної ролі в цих рішеннях, але означає, що індивідуум отримує більше свободи вибору в створенні власного способу життя під час перехідних подій. В результаті широких соціальних змін, таких, як секуляризація, урбанізація і гнучкість гендерної ролі, колективи молодих людей стають все більш неформальними за характером. Тобто такими, що їх лояльність до певного територіального координаційного центру руйнується. Перехід до дорослого життя стає менш традиційним, формалізованим і жорстким. Молоді люди менше залежать від ритуалів, таких як формальний шлюб і весільна церемонія. У цілому, цей сценарій передбачає, що молоді люди стають все менш невільними і роблять те, що неформальна або формальна групи роблять і можуть робити на законних підставах--вибирати свій курс на шляху до дорослого життя [9, с. 169].

Сім'ї очікують, хоча юридично не зобов'язані, соціалізації членів сім'ї. Малі діти зазвичай вчаться основним манерам і соціальним навикам від їх батьків. До початку отримання формальної освіти, більшість малих дітей вчать у сім'ї читати, рахувати, розрізняти та називати кольори. Відпочинок--це одна з форм соціалізації, в якій діти вчаться важливим ролям функціонування в сім'ї і за її межами. Батьки також проходять різноманітні культурні традиції і цінності, включаючи історію культури, ритуали свят, політичну ідеологію чи релігійні переконання. На додаток сім'я заохочує своїх членів пристосовуватися до змін в суспільстві. Діти навіть соціалізують батьків, що має назву--взаємна соціалізація. Наприклад, вони можуть учити батьків щодо соціальних переваг у технологічних процесах. Діти можуть, навіть, допомогти іншим членам пристосуватися до змін у соціальних цінностях, таких як соціальне перевизначення ролі жінок чи переглянути думки про громадянські права та сексуальну орієнтацію.

Не всі сім'ї виконують функції турботи і соціалізації. Як наслідок, освітні, урядові й релігійні організації беруть на себе певні зобов'язання і обов'язки. Багато дітей покладаються виключно на свою шкільну допомогу: сніданок і обід, турботу до і після школи, емоційну підтримку, не говорячи про соціалізацію і інтелектуальний розвиток.

Великим здобутком для антропологічної, політичної, соціальної філософії постає відвертий аналіз Г Арендт новочасного світу у книзі «Становище людини». Її аналіз новочасного світу грунтується на знаннях минулого, який вдало наповнюється свіжим значенням. Г. Арендт аналізує основні причини кризи суспільства, яке втрачає такі фундаментальні категорії як: «відповідальність», «чеснота», «слава», «справедливість», «поміркованість». Вона намагається осмислити ці категорії, щоб використати для аналізу в теперішній ситуації для створення основ майбутнього [1; 2]. До фундаментальних категорій можна віднести і «благодійність». У парадигмі родинного виховання «благодійність» набуває нових форм за допомогою аналізу філософської думки Г. Спенсера, психотерапевтичної думки--М. Вінтергоффа. Отже, прослідкуємо тенденції родинного виховання у хронотопах суспільства.

Поведінка батьків по відношенню до дітей є прикладом благодійності у широкому спектрі суспільних відносин. У міжособистісних відносинах спостерігається тенденція егоїстичних намірів дорослих до дітей, егоїзм найчастіше відзначається стійкістю, ніж альтруїзм. Виокремлюється такий фактор, як «егоїзм любові до дітей». Він спонукає жертвувати найвисшими інтересами дитини заради того, щоб негайно задовольнити його потреби, доставити йому задоволення. Зокрема, Г Спенсер виділив фактор егоїзму любові до дітей з метою корекційних стратегій. У даному спектрі взаємовідносин не стільки необхідно наполягати на благодійності з боку батьків, скільки її обмежувати.

Благодійність безрозсудна повинна трансформуватися у бік адекватних, розумних дій дорослих. У тих випадках, коли батьки із всією відповідальністю намагаються сприяти фізичному та розумовому розвитку дітей, вони уникають міркувань та уваги, необхідність яких безперечна у виховному процесі.

Слід сказати, що Г. Спенсер порушує питання про акти мислення, мисленнєві дії більшості людей. Відносна кількість людей ніщо так не поважає, нічим так не дорожить, як роботою думки, рефлексивними діями. Цікавим є пояснення, запропоноване Г. Спенсером. Той факт, що у всьому світі дев'яносто дев'ять людей із сотні приймають релігію, в якій народились, виступає характерним прикладом їх ставлення до думки взагалі. Переважна більшість батьків механічно відтворює процес виховання, не звертає увагу на недоліки і не має бажання їх усвідомлювати, навіть, якщо на них роблять акцент. Дорослі визнають виконання обов'язків за умов задоволення у достатній мірі фізичних нужд дитини та за умов вирішення питань, пов'язаних з освітою за їх власний рахунок або за рахунок суспільства.

Зрозуміти батьківську благодійність правильно, необхідно усвідомити найбільш широке коло обов'язків. Г. Спенсер відверто порушує питання про те, що деякі аспекти розумового виховання дитини можна безперечно передати довіреній особі, інші--неможливо. На початковому етапі та протягом виховного періоду у розвитку інтелектуальної, емоційної сфери особистості значну роль відіграють дорослі. Дорослі можуть і в цій сфері вдаватися до допомоги інших, але сторонні не мають потенційних можливостей, якими володіють батьки у ставленні до дитини. У випадках, коли почуття батьків до дітей об'єднуються з спостережливістю та рефлексивними діями--саме цей процес розвитку дитини представляє значний інтерес для сім'ї у порівнянні з сторонньою людиною. Якщо у дітей виявляється хист до будь-якої діяльності, вони ставлять запитання, у їх постійній зацікавленості спостерігається завзяття до знань, то батьківська благодійність полягає у реалізації певного інтересу. Батьківська благодійність сприяє, таким чином, формуванню нових запитів, усвідомленню фактів на рівні розвитку та розуміння особистості. Безперечно зайнятість дорослих впливає на розвиток, становлення особистості. Але, зазначає Г. Спенсер, щоб керувати саморозвитком дитини, необхідно постійно, кожного дня приділяти відносно маленьку частку уваги. У сімейному вихованні, освічені батьки підтримують стійкий інтерес у справах дитини. Дорослі отримують велике задоволення у спостереженні щодо успіхів малечі, і саме тоді, коли відбувається формування рис характеру.

Найкращі цілі досягаються без примусових засобів, за умов порозуміння між батьками та дітьми, якщо існують здорові відносини. Г. Спенсер порушує думку про те, що високі цілі досягаються шляхом морального впливу, вираженням схвалення і осуду, співчуття та образи з приводу вчинків, нормативність яких визначена суспільством [7, с. 183].

З погляду філософії, як відзначає М. Попович, важливо підкреслити парадоксальність самої проблеми природи людини, засвідчену всією історією культури. Якщо певна властивість іманентна людині, якщо вона не випадкова, а випливає з її сутності чи природи, то саме вона може стати відправним пунктом для аналізу. Людина сама шукає вихідний пункт аналізу свого «Я» [5; 6].

Формуванню взаємної прихильності у сімейному спілкуванні сприяє поведінка дорослих, яка виступає визначальним фактором у міжособистісній стратегії. Взаємна прихильність надає можливості впливати на емоційно-почуттєву сферу дитини, і освічені батьки будуть вважати своїм обов'язком використовувати цей вплив у способі досягнення найкращих цілей.

В умовах глобалізації постають актуальні питання щодо виховання дітей у сім'ї. Спосіб та стиль життя постійно змінюється: модерний стиль життя не залишає вільного часу на дітей, за сучасним розумінням--самореалізація дорослих постає на першому плані. Проте той, хто знаходиться у русі, постійно діє, змушений постійно віддавати. Активність вимагає відкритості, що у подальшому веде до порушень гомеостазу особистості. У міжособистісному спілкуванні не залишається підстав для взаємопідтримки та взаємодопомоги. Допомоги в суспільстві нині не вистачає всім.

В умовах дефіциту взаємопідтримки та взаємодопомоги у суспільстві дітям виокремлюється нова роль. Діти отримують статус помічників, дорослі надають їм певних функцій. Родина через підростаюче покоління може отримати необхідну допомогу. Є бажання пригадати аналіз «здорових» відносин між батьками та дітьми Г. Спенсера. М. Вінтергофф наголошує на тому, що тільки світ дорослих спроможний пом'якшити дедалі гірше становище. Дорослі повинні замислитись та усвідомити порушення стосунків, які впливають на виховний процес. Доки таке усвідомлення не настало, людство може скасувати дитинство як фазу розвитку особистості. Родина майже з пологового будинку інтегрує маленьку дитину у світ дорослих і залучає одразу до всього, не думаючи про наслідки виховання.

Таким чином, можна пояснити невиправдану «самостійність» підростаючого покоління, суспільна захищеність якої під великим знаком запитання. Також, особливої уваги набуває проблема здорового способу життя у родині. Передусім хочу зауважити, що не усяке суспільство і не усяка родина здатні усвідомити і забезпечити здоровий спосіб життя. Це потребує певного рівня матеріальної і духовної культури. Нагадаю, що існувала, а у певних колах продовжує існувати мода не деякі види і практики нездорового способу життя, які підлітки сприймаються як експериментування з моделями життєтворчості або ототожнюють з практиками самовипробування і самоудосконалення. Але саме суспільство ризику, максимально загострюючи проблематику виживання людства, змушує, по-перше, усвідомити його суспільну необхідність, по-друге, артикулює це як філософсько-освітнє завдання, спрямоване на формування нової світоглядної культури. По-третє, воно створює умови для дотримання і ствердження здорового способу життя.

Важливо сьогодні замислитися над тим, як зменшити глобалізаційний тиск на родину, яким чином оточення в сім'ї може сприяти повноцінному розвитку дитини.

Простежуються зміни у взаєминах між членами родини, методологія дослідження яких може ґрунтуватись як на кантівських, так і на гегелівських трансформаціях. У кантівських трансформаціях родинні відносини розглядаються як такі, що формуються між особистостями на засадах добровільної угоди, регламентованої правами сторін і деон- тичною етикою. У гегелівських трансформаціях родинні відносини визначаються через принцип любові, є відносинами, що передбачають взаємовизнання, а відтак не можуть інтерпретуватись як природні або договірні (А. Гоннет) [8, с. 196]. Якщо у кантівських трансформаціях партнерські відносини у родині забезпечуються правовими та моральними нормами, то гегелівські трансформації передумовою успішного родинного виховання вважають внутрішній розвиток родини як дополітичної соціальної системи.

Для розкриття виховного потенціалу сучасної родини необхідно ураховувати обидві перспективи, що дозволяє узгодити курикулярні проекти виховання «від дитини» і «від дорослих членів родини» та посилити гуманістичний зміст родинного виховання, демократизувати практики його здійснення.

Суспільні і культурні інновації, надміром яких характеризується суспільство ризику, вимагає від дорослих членів родини самоконтролю і самоспостереження за своїми вчинками, за процесом життєтворчості.

Таким чином, урахування взаємозв'язку між родинним та суспільним вихованням, між родиною та іншими виховними інституціями є не тільки методологічною настановою, а й імперативом для сучасних виховних практик, суспільна релевантність яких залежить від реалістичної оцінки виховного потенціалу та ресурсів родин, що належать до різних верств населення.

виховання дитина сімейний спілкування

1. Арендт Г Становище людини / Г. Арендт.--К.: Думка, 1999.--254 с.

2. Арент Х. Між минулим і майбутнім / Х. Арент; [пер. з англ]. -- К.: Дух і літера, 2002. -- 321 с.

3. Бауман З. Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства / З. Бауман; [пер. з англ. І. Андрущенка; за наук. ред. М. Винницького]. -- К.:Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. -- 109с.

4. Горбанюк Ю. Ситуація родини в сучасному суспільстві досвід Центрально-Східної Європи / Ю. Горбанюк. -- Люблін: Вид-во Люблінського католицького університету, 2007. -- 107 с.

5. Попович М. Бути людиною / М. Попович.--К.: Києво- Могилянська академія, 2011.--223 с.

6. Попович М. В. Національна культура і культура нації / М. В. Попович. -- К.: Знання, 1991.--64 с.

7. Спенсер Г Основания этики / Г. Спенсер. -- С.-Пб.: Издатель, 1899.--265 с.

8. Dilthey Wilhem. Der Aufbau dergeschich Welt in den Geisteswissens chaften--Frankfurt am Main: Suhrkamp. 1993. -- 403 s.

9. Mitchell B. Ann The boomerang age: transitions to adulthood in families / В. Mitchell. Ann. -- New Jersey: ransaction Publishers, 2006.--230 р.

Размещено на Allbest.ru