Професійний авторитет та самоствердження спеціаліста соціальної сфери

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Професійний авторитет та самоствердження спеціаліста соціальної сфери

Т.С. Гаміна

Анотація

Стаття надійшла до редакції 01.02.2014 р.

Прийнято до друку 28.02.2014 р.

Рецензент - д. п. н., проф. Ваховський Л. Ц.

Гаміна Т. С. Професійний авторитет та самоствердження спеціаліста соціальної сфери

В статті зроблена спроба показати, що самоствердження та авторитет явища близькі, але не тотожні, вони є атрибутивними характеристиками особистості професіонала соціальної сфери; розкрити сутність самоствердження, яка полягає у самовираженні людиною індивідуальності в процесі її діяльності та взаємодії із соціальним середовищем; охарактеризувати групи індивідуальних потреб у самоствердженні, які виступають детермінантою, що визначає відповідні цілі та мотиви поведінки фахівця; показати зовнішні та внутрішні критерії успішності самоствердження спеціаліста соціальної сфери.

В статті розкриваються етапи самоствердження молодого спеціаліста: підготовчий, виконавчий, завершальний, які взаємопов'язані, але водночас можуть бути відносно самостійними.

Автор дає визначення та розкриває розуміння сутності авторитету, його витоки та особливості, об'єктивні та суб'єктивні фактори авторитету у професійній діяльності фахівця. В статті показано форми псевдоавторитету; обгрунтовано основні шляхи завоювання професійного авторитетуу спеціалістом соціальної сфери, підкреслено, що справжній авторитет фахівця соціальної роботи є результатом його наполегливої праці, розвитку та саморозвитку особистісних якостей, вдосконалення професіоналізму та загальної ерудиції, культури.

Ключові слова: самоствердження, авторитет, індивідуальні потреби, псевдоавторитет

Аннотация

самоствердження авторитет соціальний спеціаліст

Гамина Т. С. Профессиональный авторитет и самоутверждение специалиста социальной сферы.

В статье сделана попытка показать, что самоутверждение и авторитет явления близкие, но не тождественные, они являются атрибутивными характеристиками личности профессионала социальной сферы; раскрыть сущность самоутверждения, которая состоит в самовыражении человеком индивидуальности в процессе его деятельности и взаимодействия с социальной средой; охарактеризовать группы индивидуальных потребностей в самоутверждении, которые выступают детерминантою, которая определяет соответствующие цели и мотивы поведения специалиста; показать внешние и внутренние критерии успешности самоутверждения специалиста социальной сферы.

В статье раскрываются этапы самоутверждения молодого специалиста: подготовительный, исполнительный, завершающий, которые взаимосвязаны, но одновременно могут быть и относительно самостоятельными.

Автор дает определения и раскрывает понимание авторитета, его истоки и особенности, объективные и субъективные факторы авторитета в профессиональной деятельности специалиста. В статье показаны формы псевдоавторитета; обоснованы основные пути завоевания профессионального авторитета специалистом, сделан акцент на том, что настоящий авторитет специалиста социальной сферы является результатом его настойчивой работы, развития и саморазвития личностных качеств, совершенствования профессионализма, общей эрудиции и культуры.

Ключевые слова: самоутверждение, авторитет, индивидуальные потребности, псевдоавторитет.

Annotation

Gamina T. S. The Professional Authority And Self-Assertion Of The Social Sphere Specialist

The article attempts to: display of the fact, that the authority and the self-assertion are close to each other but not the same phenomenon, they are the social sphere professional's attributive characteristics; reveal the main point of the self-assertion, that lays in one's self-expression of the individuality in the process of his (her) activity and the intercommunion with the social environment; characterize the groups of the self-assertion individual needs, that act as the determinant, that specifies the corresponding purposes and motives of a specialist's behaviour; indicate the inner and the outer criteria of the social sphere specialist's self-assertion success.

The articles describes the stages of the young professional's self-assertion: preparative, executive and closing ones, that are connected but at the same time may be relatively independent.

The author gives the definition and reveals the understanding of the main point of the authority, its sources and characteristics, the objective and the subjective factors of the authority in the specialist's professional activity. The article describes the forms of the pseudo-authority; substantiates the primary ways of the earning of professional reputation by the social sphere specialist; highlights, that the true authority of the social work specialist is the result of his (her) patient labour, the development and self-development of the personal qualities, the elaboration of the professionalism, general expertise and culture.

Keywords: self-assertion, authority, individual needs, pseudo-authority.

Однією з фундаментальних потреб особистості є потреба у самоствердженні - це прагнення реалізувати себе, досягти певних результатів професійної діяльності, поведінці, взаємодії з іншими людьми. Коли людина самостверджується, вона цілеспрямовано проявляє себе, своє «Я», свою індивідуальність та стверджує себе як особистість [7, с. 390].

Самоствердження є атрибутивною характеристикою особистості професіонала соціальної сфери. Він постійно стверджує себе, та по мірі розширення сфер взаємодії з соціальним середовищем, розвиваються його свідомість, професійні здібності, формуються риси характеру. Разом з тим, соціальний працівник у соціальному самоствердженні постійно підіймається до все більш значущих професійних ролей, професійної майстерності

Образ професії відіграє у професійному самовизначенні важливу роль; можна стверджувати, що молода людина «знайшла своє місце», коли вона чітко та свідомо уявляє, де і ким вона буде працювати, що від неї буде вимагатися. Тому визначення професійних життєвих планів майбутнього фахівця включає образ професії, оскільки ступінь їх реалізації залежить від образу Я-особистість - тобто образ професії є частиною образу Я та складовою життєвого плану спеціаліста [3, с.206- 207]. Будь-яка діяльність має визначену мету. Здатність досягти її дає почуття впевненості в своїх силах, почуття власної значущості [ 1 ]

Через самоствердження особистість усвідомлено проявляє себе, свій потенціал. В. М'ясищев відзначав, що найповніше особистість розкривається в тому, що для неї є важливим, значущим, до чого вона прагне особливо сильно та наполегливо [4.с.71]. І тому, чим більш цілеспрямовано й повно молодий фахівець буде проявляти та стверджувати себе в професійній сфері, тим більш значних результатів він у ній досягне. З іншого боку, чим більш енергійно фахівець буде прагнути до здійснення свого професійного самоствердження, тим вище він підніметься в своєму професійному становленні, своїй професійній зрілості.

Аналіз досліджень з обраної теми показав, що її вивченням займалося багато вчених. Питання педагогічної майстерності та авторитету, розглядають у своїх працях Л. Заніна. Н. Меньшикова, А. Деркач, А. Ситников, М. Левшин, М. Кондратьєв, С. Гессен; професійного авторитету та самоствердження спеціаліста в професійній діяльності В. Сластьонін, В. Мясищев, С. Мілграм, Д. Карбишев, В. Каширин.

Мета статті: показати, що самоствердження та авторитет є атрибутивними характеристиками особистості професіонала соціальної сфери.

Сьогодні процес становлення особистості сучасного фахівця безпосередньо пов'язаний із проблемою самоствердження.

Феномен самоствердження розглядається в науці як соціально-психологічне явище, яке обумовлене, з одного боку, характеристиками соціального середовища, діяльності, а з іншого - індивідуальними особистісними якостями людини.

Сутність самоствердження полягає у самовираженні людиною індивідуальності в процесі її діяльності та взаємодії із середовищем.

Самоствердження людини, у тому числі і професійне, залежить не тільки від обставин і завдань, які вирішуються, скільки від її індивідуальних якостей, особистісних детермінант. Серед індивідуальних якостей соціального працівника слід виділити такі, як гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, власна гідність і повага до гідності іншої людини, порядність, емпатичність, соціальна адаптованість [8, с. 57] Саме тому, фахівці соціально сфери в однакових умовах по-різному проявляють та стверджують себе, реалізують свої можливості в соціальній діяльності.

Основними сферами професійного самоствердження соціального працівника є: професійно-діяльнісна; соціально-рольова; соціально-психологічна.

У самоствердженні особистості, а це повною мірою відноситься і до професійного самоствердження молодого фахівця з соціальної роботи, виділяються три етапи: підготовчий, основний (виконавчий), і підсумковий.

Основним змістом підготовчого етапу є самовизначення особистості: усвідомлення нею потреби у самоствердженні та реалізації, ставлення до професії, постановка цілей професійної діяльності, визначення свого місця у ролевій офіційній і неофіційній структурах професійного колективу, обґрунтування своїх дій, поведінки, засобів і способів здійснення поставлених цілей у роботі з клієнтами, громадськістю, колегами.

Виконавчий етап - це процес реалізації та досягнення соціальним працівником цілей самоствердження.

На підсумковому етапі здійснюється оцінка професіоналом соціальної роботи результатів процесу свого самоствердження, виявляються труднощі з якими він зіткнувся. Цей етап поступово переходить до першого, на якому відбувається корекція цілей, засобів, способів подальшого самоствердження особистості.

Всі етапи взаємопов'язані, але у той самий час вони є і відносно самостійними.

Виділяють чотири групи індивідуальних потреб у самоствердженні:

1) у досягненні певних результатів у діяльності та ствердженні на цій основі своєї відповідної суспільної й особистої значущості, визнання, пошани, довіри оточуючих;

2) спілкуванні, виконанні певних соціальних, соціально- психологічних ролей у контактному соціальному середовищі, у приналежності до колективу, у прагненні бути йому корисним;

3) потреби престижно-особистісного плану: досягти певного авторитету в оточуючих, отримати популярність, задовольнити своє честолюбство;

4) пізнанні своєї індивідуальності, сил та можливостей у формуванні або посиленні відчуття впевненості у собі.

Співвідношення цих груп потреб у конкретному акті самоствердження визначає в значній мірі його цілі, характер та динаміку. Потреби особистості у самоствердженні виступають безпосередньою детермінантою, яка визначає відповідні цілі та мотиви поведінки фахівця, який самостверджується [7, с. 392-393].

Самоствердження особистості здійснюється в різноманітних формах. Так, устремління особистості в первинному колективі можуть бути спрямовані на розширення сфер взаємодії з соціальним середовищем та її перетворення, і тим самим на всебічний розвиток своєї індивідуальності і, навпаки, на звуження цих сфер і пристосування до їхніх вимог. У

першому випадку має місце активне самоствердження, в другому - пасивне. Рівень соціальної значущості, корисності самоствердження дозволяє оцінювати його або як етично-здорове, або як антигромадське, етично-хворе. Така оцінка залежить від врахування багатьох аспектів, серед яких особливу роль відіграють характер і ступінь дії особистості на оточуючих, цілі та мотивація її поведінки. Наприклад, залежно від змісту мотивів і цілей самоствердження особистості може бути альтруїстичним або егоїстичним, колективістським або індивідуалістичним, аскетичним або гедоністичним та ін. Самоствердження характеризує також стиль, спосіб поведінки та взаємодії особистості з середовищем.

Соціальний працівник зазвичай прагне до самоствердження в різноманітних офіційних і неофіційних сферах взаємин в трудовому колективі, з різними категоріями клієнтів, соціальному середовищі та на різних рівнях спілкування: по горизонталі (серед рівних) та вертикалі (серед старших, начальників).

Успішність самоствердження фахівця соціальної сфери може бути різною, що відповідним чином позначається на психічному стані як самої особистості спеціаліста, так і його соціального контактного середовища: клієнтах, колегах по роботі, сім'ї та ін. Критерії успішності роботи соціального працівника у соціальному контактному середовищі можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішніми критеріями успішності самоствердження є: ефективність, результативність діяльності та поведінки індивіда, його авторитет, положення в ролевих структурах взаємовідносин в колективі та ін.

Інтегральним показником, вираження цих критеріїв може служити визнання з боку керівників та більш досвідчених колег.

Внутрішні, особистісні критерії успішності самоствердження - це позитивна самооцінка особистістю соціального працівника процесу та результатів даної роботи. Задоволеність (або незадоволеність) фахівця соціальної сфери своїм положенням в ролевій структурі колективу, рівнем сформованості його професійної майстерності, результатами своєї роботи з надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів та т. п., все це виступає внутрішнім об'єктивним показником успішності самоствердження. Затверджуючи свою індивідуальність, фахівець небайдужий до того, як відносяться до нього та його професійної діяльності інші люди.

Професійне самоствердження фахівця - це складний процес його взаємодії з контактним соціальним середовищем, в ході якого здійснюється вирішення ряду суперечностей як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. До основних, внутрішніх слід віднести суперечності: між потребою особистості соціального працівника в самоствердженні та його можливостями; мотивами цілей самоствердження та мотивами засобів і способів їх реалізації та ін.

Таким чином, самоствердження фахівця соціальної сфери відбувається за тією ж схемою, як і процес вирішення протиріч між прагненнями до виконання тих або інших соціальних і соціально-психологічних ролей та відповідними можливостями колективу; системою цінностей особистості соціального працівника та цінностями контактного соціального середовища; устремліннями фахівця до самоствердження та характером впливу на нього керівників та колективу; домаганнями особистості спеціаліста соціальної сфери та реальним її місцем в ролевій структурі трудового колективу, оцінкою її з боку соціального середовища та ін.

Одним з чинників самоствердження спеціаліста соціальної роботи, який має вплив на його характер і успішність, є авторитет.

Авторитет у широкому розумінні загальновизнаний неформальний вплив конкретної особи або організації у різних сферах суспільного життя, побудований на знаннях, моральних чеснотах, досвіді; у більш вузькому значенні - одна із форм здійснення влади. Основою авторитету є наявність певних заслуг, особистих морально-психологічних та ділових якостей як основи впливу [10, с. 6].

Під авторитетом, з педагогічної точки зору, розуміють вплив людини (або групи людей) на оточуючих і визнання з боку останніх цього впливу. Авторитет є там, де люди приймають вплив іншої людини або групи, погоджуються з ним. Без авторитету неможлива ніяка організація, його наявність - одна з основних умов успішного керівництва людьми.

Авторитет з точку зору професійної етики - це соціальна роль, з якою пов'язані відповідні якості співробітників: високий рівень управлінських рішень, вміння вирішувати виробничі проблеми та конфлікти, адекватне прогнозування тощо [2].

Розрізняють авторитет керівника та фахівця соціальної сфери.

У зв'язку з цим необхідно розглядати дві сторони авторитету - авторитет посади (тобто відповідний рівень обов'язків, відповідальності, прав, які надає і вимагає дана посада) й авторитет особистості, який характеризується відповідним рівнем ділових і організаційних умінь та здібностей, морально-психологічних рис та принципів [2].

В ідеалі авторитет особистості перевищує авторитет посади. Добре, коли вони збігаються, тоді фахівця характеризують як відповідальну особистість, яка добре знає коло своїх професійних обов'язків і не зловживає своїми правами.

Авторитет соціального працівника проявляється та підтримується врахуванні колективом його думки, в хороших результатах роботи, поваги з боку клієнтів та співробітників.

Але авторитет особистості спеціаліста з соціальної роботи може бути нижчим, ніж авторитет його посади, іншими словами, фахівець соціальної сфери не відповідає займаній посаді, вимогам.

Внутрішньо це проявляється у блокуванні інформації, що викликає сумнів в особистому авторитеті (небажання помічати негативні явища, за які фахівець несе відповідальність, перебільшення досягнень, неадекватна реакція на критику). Це проявляється також у прагненні уникнути таких ситуацій, в яких могла б виявитися особиста професійна некомпетентність.

Зовні в закладах соціальної сфери це виявляється у прояві неповаги з боку співробітників, особливостях кадрової політики, у погіршенні морально-психологічного клімату у трудовому колективі, ставленні працівників до своїх обов'язків [5].

Авторитет людини є результатом і виступає функцією особистісних рис людини, групових очікувань, вимог умов і вирішуваних завдань. При цьому провідну роль відіграють індивідуальні психологічні особливості людини, ступінь їх відповідності вимогам діяльності і очікуванням людей.

До об'єктивних чинників авторитету належить статус людини (посада, спеціальна освіта, пошана, місце роботи, проживання і т. п.) та деякі інші зовнішні атрибути.

У авторитеті соціального працівника виділяється суб'єктивна сторона, що має істотний вплив на його цілісний прояв.

Суб'єктивна сторона в авторитеті особистості фахівця соціальної сфери (так званий моральний, особистісний авторитет) виступає інтегральним синтезом особистісних якостей спеціаліста:

- професійно-ділових - професійна майстерність, сумлінність, відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, наполегливість та ін.;

- етичних - чесність, порядність, чуйність та ін.;

- організаторських,

- комунікативних,

- педагогічних та ін.:

Як правило, об'єктивна сторона в авторитеті фахівця соціальної роботи - величина завжди позитивна, тоді як особистісний авторитет може не тільки бути низьким, бути відсутнім взагалі, але і мати негативний зміст, негативну спрямованість. А тому загальний авторитет особистості може бути і негативним [7, с. 407].

Цікавим є підхід до розуміння витоків авторитету керівника, фахівця представлений Д. Карбишевим.

Небезпідставно він вважав, що авторитет керівника ґрунтується на довірі, пошані та любові підлеглих, співробітників. Довіра завойовується глибоким знанням справи, професійною підготовленістю, пошана - добросовісним і відповідальним ставленням до справи, а любов - чуйністю, уважністю до людей, турботою про їх потреби, сподівання. І в цьому сенсі можна говорити про наявність повного (коли фахівцеві довіряють, його поважають і люблять) і неповного (відсутні одна або дві основи авторитету) авторитету або його відсутність.

Авторитет соціального працівника як соціально-психологічний феномен характеризується наступними особливостями:

а) формується поступово, але втраченим може бути моментально;

б) має певну міру консерватизму та стійкості;

в) має властивість перенесення з одних сфер соціальної діяльності особистості в інші.

Авторитет може бути справжнім і помилковим. Добре підготовлений фахівець соціальної сфери, як правило, прагне якісно сумлінно і відповідально виконувати свої функціональні обов'язки, проявляти позитивну цікавість до клієнтів та співробітників, готовність надавати їм всебічну допомогу. Такі фахівці користуються у клієнтів та товаришів по роботі заслуженим авторитетом, любов'ю та пошаною. У ряді випадків молоді фахівці, не маючи достатнього професійного та життєвого досвіду і стикаючись в роботі з труднощами, встають на шлях завоювання псевдоавторитету.

Основними формами псевдоавторитету працівників соціальної сфери можуть виступати:

• пригнічення (фізичне і психологічне);

• псевдоавторитет відстані, дистанції;

• етична поза;

• псевдодемократичний авторитет (через панібратство з колегами по роботі, іноді фамільярність у стосунках з клієнтами);

• чванство, зарозумілість, моральна дистанція;

• педантизм;

• резонерство (всезнайство, визнання тільки своєї позиції і т. п.) і т. д.

Важливо пам'ятати, що справжній авторитет фахівця соціальної роботи є результатом його наполегливої праці, розвитку та саморозвитку особистісних якостей, вдосконалення професіоналізму та загальної ерудиції, культури.

Таким чином, авторитет і самоствердження - явища близькі, але нетотожні. Досягнення особистістю соціального працівника певного авторитету може виступати метою його самоствердження, а процес реалізації цього прагнення і є самоствердженням.

Список використаної літератури

1. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества / Н. А. Бердяев. - М. : Правда, 1989.

2. Гриценко Т. Б. Етика ділового спілкування [Навч. посібник] / Т. Б. Гриценко. - К. : Центр уч. літ, 2007. - 344 с.

3. Занина Л. В. Основы педагогического мастерства / Л. В. Занина, Н. П. Меньшикова - Ростов н/Д : Феникс, 2003. - 288 с.

4. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / Отв. ред. и сост. П. В. Алексеев. - М. : «Школа-Пресс», 1995. - 448 с.

5. Комарницький В. М. Екологічне право [Навч. посібн.] / В. М. Комарницький, В. І. Шевченко, С. В. Елькін. - К. : Центр навч. літ., 2006. - 224.

6. Мясищев В. Н. Личность и неврозы / В. Н. Мясищев. - Л. : изд.-во ЛУ, 1960. - 409 с.

7. Сластенин В. А. Психология и педагогика [Учеб. пособие для студ.] / В. А. Сластенин, В. П. Каширин. - М. : Изд. центр «Академия», 2001. - 480 с.

8. Лукашевич М. П. Соціальна робота (теорія і практика): Підручник. / М. П. Лукашевич, Т. В. Семигіна - К. :Каравела, 2009. - 368 с.

9. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн.- СПб: Издательство «Питер», 2000 - 712 с.

Размещено на Allbest.ru