Розробка програм та заходів розв’язання проблем у соціальній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розробка програм та заходів розв'язання проблем у соціальній сфері



1. Мета та завдання реалізації елементу стратегії

Мета реалізації елементу стратегії: покращення соціально-економічного стану в регіоні та забезпечення розвитку суспільства в гармонії з довкіллям.

Завдання реалізації елементу стратегії:

подолання бідності, зміни в оплаті праці та пенсійному забезпеченні;

забезпечення здоров'я населення:

забезпечення відповідності якості атмосферного повітря населених пунктів, ґрунтів, поверхневих і підземних вод, питної води, продуктів харчування гігієнічним нормативам, дотримання норм радіаційної безпеки населення, допустимих рівнів акустичного, електромагнітного та іншого шкідливого впливу на довкілля;

підвищення резервів адаптації людського організму профілактичними заходами;

еколого-гігієнічне виховання населення;

розвиток громадського суспільства:

створення можливостей для активної участі населення в розробленні і широкому обговоренні найбільш актуальних регіональних нормативних документів стосовно збереження довкілля, здійснення громадського контролю за його станом;

постійне проведення на підприємствах усіх форм власності контролю за станом умов праці, особливо жінок і молоді;

створення умов для ведення діалогу між молоддю та органами місцевої влади з екологічних питань і безпеки майбутнього;

стимулювання фінансової підтримки громадських екологічних організацій і залучення їх до експертизи та прийняття рішень у сфері екологічної безпеки.



2. Подолання бідності, зміни в оплаті праці та пенсійному забезпеченні

Бідність - це соціальна категорія, що характеризує рівень життя населення, який не дозволяє людині реалізувати себе як особистість через нестачу або відсутність можливостей задовольняти свої духовні, фізичні та фізіологічні потреби відповідно до раціональних міжнародних стандартів забезпеченості матеріальними і природними ресурсами, житловими умовами, охороною здоров'я, побутовими послугами, інформацією та іншими необхідними умовами. Ліквідація бідності - це сьогодні найсильніший глобальний виклик всьому світові і обов'язкова вимога сталого розвитку, особливо для країн, що розвиваються. Щоб діяти державі відповідно до цілей Саміту Тисячоліття [38], насамперед необхідно пам'ятати, що інтереси населення повинні бути у фокусі стратегії розвитку цієї країни. Загалом проблема подолання бідності є комплексною і різноплановою, яка вирішується на глобальному, державному, регіональному та місцевому рівні всіх галузей світової економіки.

В основі стратегії подолання бідності на державному рівні має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, зорієнтовані як на бідних, так і на відносно забезпечені верстви населення. Діяльність держави, спрямована на підвищення рівня життя всіх верст населення, має ґрунтуватися на забезпеченні економічного зростання в умовах раціонального природокористування, всебічного розвитку та повнішого використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Необхідна передумова подолання бідності - забезпечення працездатним верствам населення умов для самостійного вирішення проблем підвищення добробуту, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці в регіоні, запобігання безробіттю. Це передбачає:

здійснення додаткових заходів регіональними органами влади, спрямованих на стабілізацію чисельності зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, створення нових робочих місць на базі розвитку малого та середнього бізнесу;

надання підтримки розвитку дрібнотоварного виробництва, стимулювання малого підприємництва у сфері послуг, агропромисловому комплексі, туристському бізнесі для залучення надлишку трудових ресурсів;

забезпечення функціонування рекреаційно-курортних зон і територій, при якому вирішуються екологічні, соціальні і економічні проблеми;

упорядкування процесів, пов'язаних із перерозподілом зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв'язку зі зміною форм власності підприємств;

підвищення територіальної мобільності населення з метою забезпечення збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї.

Підвищення доходів населення на регіональному рівні забезпечується шляхом:

створення додаткових робочих місць;

контролю з боку регіональних органів влади за своєчасною і в повному об'ємі виплатою заробітної плати суб'єктами господарювання всіх форм власності, виплатою пенсій, допомоги;

розробки регіональних програм виконання основних державних завдань по підвищенню доходів населення, соціальному страхуванню, соціальній допомозі.

У рамках цієї програми передбачається:

розробка всіх необхідних дій державних органів влади при впровадженні пенсійної реформи і обов'язкового соціально-медичного страхування;

запровадження у повному обсязі персоніфікованого обліку заробітку та внесків населення регіону в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;

створення єдиної бази даних отримувачів усіх видів соціальної допомоги, включаючи одноразові;

забезпечення захищеності механізму фінансування державної соціальної допомоги у місцевих бюджетах;

акумулювання коштів у рамках єдиного регіонального фонду і використання їх за цільовим призначенням на засадах солідарності та рівності прав застрахованих.

Одним із основних напрямів діяльності Уряду [39] у подоланні бідності має стати реформування системи соціального захисту в напрямі посилення адресної державної соціальної допомоги. Це повинно здійснюватися через систему регулювання гарантованого мінімального доходу, який визначатиметься на основі величини прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення. Об'єктом надання державної соціальної допомоги виступає сім'я, яка потребує державної підтримки.

У процесі реформування системи надання державної соціальної допомоги регіональним органам влади необхідно:

забезпечити адміністративно-фінансову консолідацію регіональних програм надання соціальної допомоги;

призначити різні форми соціальної допомоги, виходячи з єдиної державної методики обчислення сукупного доходу сім'ї (у тому числі, від власності), обрахованого на одного її члена.

Потребує істотного посилення увага до осіб з обмеженими фізичними можливостями, яким необхідно створити максимально сприятливі умови для адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації та зайнятості, запобігання соціальній ізоляції.

У рамках цієї політики на регіональному рівні мають бути передбачені:

формування регіональної служби медико-соціальної експертизи та реабілітації інвалідів;

створення мережі багатопрофільних реабілітаційних установ;

визначення гарантованого комплексу реабілітаційних заходів, технічних засобів та послуг, які надаються інваліду безкоштовно за рахунок бюджетних асигнувань;

запровадження порядку обов'язкової участі роботодавця у забезпеченні реабілітації працівників, які постраждали на виробництві;

розвиток виробництва нових видів реабілітаційної техніки для інвалідів, а також організація системи її обслуговування;

створення необхідної інфраструктури для реалізації можливостей інвалідів у всіх сферах, поліпшення умов їх життя;

державна підтримка громадських об'єднань інвалідів та спеціалізованих підприємств, де використовується їхня праця.

У контексті соціальної підтримки сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечується здійснення таких заходів:

стимулювання різних видів добровільного страхування, особливо дітей та молоді;

поетапне запровадження довготермінового освітнього кредитування;

запровадження довгострокового пільгового споживчого, в т.ч. житлового, кредитування молодих сімей, які мають дітей;

реалізація державних соціальних гарантій медичної допомоги, освіти та загальнодоступного додаткового навчання, оздоровлення та відпочинку, соціальної підтримки і захисту;

посилення профілактики бездоглядності і правопорушень у дитячому та молодіжному середовищі через реалізацію спеціальних цільових програм, патронажного обслуговування дітей з функціонально неспроможних сімей, посилення інформаційно-консультативної роботи з сім'ями, а також розширення мережі сімейних дитячих будинків;

забезпечення додаткових державних гарантій соціальної реабілітації та адаптації дітей, які перебувають у важких життєвих обставинах, у тому числі сиріт, інвалідів, дітей, які потерпіли від екологічних і техногенних катастроф;

підтримка громадських та благодійних організацій, які функціонують за рахунок спонсорських, благодійних коштів, гуманітарної допомоги.

Таким чином, принципи державної стратегії сталого розвитку, що мають соціальну спрямованість, повинні реалізовуватися в рамках регіонального підходу з урахуванням компетенції регіональних органів влади. Для цього на регіональному рівні в рамках програмних документів стратегії сталого розвитку необхідно:

сформувати соціальну політику з урахуванням природних умов, що є в регіоні, і його економічного потенціалу;

розробити програму сталого розвитку, що передбачає стратегію зниження рівня бідності населення, яке проживає на території;

розробити комплекс взаємопов'язаних заходів економічного і соціального характеру, спрямованих на створення економічної основи для поліпшення життя населення в регіоні.

бездоглядність бідність пенсійний дитячий

3. Забезпечення здоров'я населення

Декларація, прийнята в Ріо-де-Жанейро, стверджує, що людина має право на здоров'я і продуктивне життя у гармонії з природою, а цілі сталого розвитку можуть бути досягнуті лише за умов відсутності панування хвороб, які підривають здоров'я людей. Особливий акцент повинен робитися на охороні здоров'я жінок і дітей та захисті їх від несприятливого впливу навколишнього середовища. Одним з перших і головних завдань “План дій на ХХІ сторіччя” визначає зміцнення системи охорони здоров'я і забезпечення для всіх доступного та ефективного медичного обслуговування з метою запобігання, контролю і профілактики захворювань.

Основними напрямками діяльності на регіональному рівні для вирішення цих проблем повинні бути:

інтеграція аспектів охорони здоров'я, включаючи аспекти найбільш вразливого населення, у стратегії, політиці і програмах сталого розвитку та подолання бідності;

сприяння збереженню, розвитку і використанню знань і практики ефективної народної медицині, а де потрібно - у комплексі із сучасною медициною, визнаючи місцеві громади і корінне населення зберігачами традиційних знань і практики та сприяючи їх збереженню відповідно до міжнародного права;

передача і розповсюдження на договірних умовах, в тому числі шляхом різнопланового партнерства між громадськістю та приватним сектором, технологій підготовки питної води, очищення стічних вод та управління відходами для міських та сільських територій.

Серед інших пріоритетних напрямів активізації діяльності систем охорони здоров'я визначаються наступні:

зменшення респіраторних захворювань та інших хвороб, спричинених забрудненням повітря, особливо серед жінок та дітей;

надання населенню якісної допомоги для відновлення і підтримки здоров'я в більш короткі строки;

здійснення регіональних структурних перетворень у системі охорони здоров'я для збільшення об'єму заходів медичної профілактики;

реформування первинної медичної допомоги і лікарського забезпечення з урахуванням регіональних інтересів і можливостей;

підвищення ефективності використання ресурсів в охороні здоров'я;

участь населення в розв'язанні питань охорони здоров'я;

підвищення рівня кваліфікації медичних працівників (удосконалення системи підготовки, перепідготовки, соціального захисту працівників охорони здоров'я від професійних ризиків).

Дієвим фактором поліпшення медичного обслуговування мають стати поширення інституту сімейних лікарів, розвиток первинної медико-санітарної допомоги, імунопрофілактика населення. Дуже важливим є поліпшення спеціалізованої допомоги та зниження впливу на дітей, підлітків і вагітних жінок наслідків Чорнобильської катастрофи. До невідкладних завдань належить поетапне запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. Набувають важливого значення нові підходи до фізичної культури і спорту як економічно вигідного та ефективного засобу профілактики захворюваності і зміцнення генофонду нації.

При збереженні в майбутньому періоді провідної ролі державної і регіональної систем охорони здоров'я важливу роль буде відігравати формуючий недержавний сектор, особливо в області спеціалізованої допомоги. Створення умов для розвитку приватної медичної діяльності є найважливішим елементом структурних перетворень в охороні здоров'я.

На регіональному рівні необхідно забезпечити недержавним медичним організаціям і особам, що здійснюють приватну медичну діяльність, рівні права з державними організаціями відносно роботи в системі обов'язкового медичного страхування та участі в реалізації регіональних цільових програм. Участь медичних організацій різних форм власності, лікарських практик в реалізації державних програм охорони здоров'я і регіональних замовлень повинно здійснюватися на конкурсній основі.

Серед основних заходів щодо реалізації принципу забезпечення відповідності якості атмосферного повітря населених пунктів, ґрунтів, поверхневих і підземних вод, питної води, продуктів харчування гігієнічним нормативам, дотримання норм радіаційної безпеки населення, допустимих рівнів акустичного, електромагнітного та іншого шкідливого впливу на довкілля слід відзначити наступні:

оптимізація моніторингу стану атмосферного повітря, води водоймищ та питної води, ґрунту та продуктів харчування з визначенням пріоритетних хімічних та біологічних чинників та ступеня ризику для здоров'я населення згідно єдиного Державного реєстру небезпечних факторів;

створення нових та подальше матеріальне оснащення уже існуючих сертифікованих лабораторій для контролю якості об'єктів довкілля хімічними, фізичними та біологічними показниками;

екологічна експертиза передпроектних, проектних та інших матеріалів або об'єктів, реалізація або діяльність яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища та здоров'я людей;

розробка, обговорення та громадська експертиза програм та планів забезпечення екологічного та санітарно-епідемічного благополуччя населення;

забезпечення ефективної системи відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу та здоров'ю населення території;

гігієнічна регламентація надходжень у навколишнє середовище речовин, шкідливих для здоров'я людей;

прийняття управлінських рішень, направлених на постійне зменшення рівня забруднення об'єктів довкілля від різних джерел;

забезпечення джерелами фінансування розроблених заходів у межах компетенції місцевих органів самоврядування.

Заклади-виконавці: Обласні державні адміністрації (головна організація), міські ради, управління по екології міських рад, місцеві органи Міністерства екології і природних ресурсів України (Управління екології та природних ресурсів в областях та інші), Обласні, міські та районні санітарно-епідеміологічні станції, природоохоронна прокуратура, науково-дослідні заклади, відомчі лабораторії підприємств та організацій-забруднювачів навколишнього середовища.

Нормативна база (основні документи): Конституція України (прийнята Законом України від 28.06.1996 р. № 254/96-ВР), Закони України “Про охорону навколишнього природного середовища” (від 25.06.91 р. № 1264-XII із змінами), “Про охорону атмосферного повітря” (від 16.10.1992 р. № 2707-XII із змінами), “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (від 24.02.1994 р. № 4004-XII із змінами), “Про питну воду та питне водопостачання” (від 10.01.2002 р. № 2918-III), “Про екологічну експертизу” (від 09.02.1995 р. № 46/95-ВР зі змінами), Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними і біологічними речовинами) (ДСП-201-97), ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством”, Державні санітарні правила і норми “Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання” (від 23.12.1996 р. № 383), “Охрана поверхностных вод от загрязнения” (СанПиН 4630-88), ”Оценочные показатели санитарного состояния почвы населенных мест” (№1739-77), “Методические указания по оценке степени опасности загрязнения почвы химическими веществами» (№ 4266-87), “Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ-97), “Медико-биологические требования и санитарные нормы качества продовольственного сырья и пищевых продуктов” (утверждены Министерством здравоохранения СССР 01.08.1989 г. № 5061-89), Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (від 19.06.1996 р. № 173).

Підвищення резервів адаптації людського організму профілактичними заходами повинно здійснюватися наступним чином:

поглиблене вивчення стану здоров'я населення у зв'язку з впливом факторів довкілля, в тому числі на донозологічному рівні, та розробка заходів щодо підвищення резервів адаптації населення в умовах дії несприятливих факторів навколишнього середовища;

визначення ризик-груп населення на території з різними видами та інтенсивністю впливу факторів довкілля для розробки цілеспрямованого обсягу та змісту заходів ранньої гігієнічної діагностики та оздоровлення;

обґрунтування шляхів підвищення адаптаційних можливостей організму в умовах техногенного пресингу;

розробка нормативної документації, організація виробництва та впровадження адаптогенів серед ризик-груп населення (діти, вагітні жінки, робітники промислових підприємств);

навчання широких верств населення засобам підвищення резервів адаптації організму в умовах проживання на територіях інтенсивного техногенного навантаження в екстремальних та не екстремальних ситуаціях;

проведення широкої рекламно-пропагандистської та санітарно-освітньої роботи, яка забезпечить притягання до проблеми медичної громадськості, фахівців профільних державних та громадських закладів та організацій, а також зміну менталітету населення в питаннях підвищення адаптаційних можливостей організму до місцевих екологічних умов.

Заклади-виконавці: медичні науково-освітні установи (головні організації), обласні і міські управління охорони здоров'я, обласні і міські управління освіти, санітарно-епідеміологічні служби території, промислові підприємства та організації-забруднювачі об'єктів навколишнього середовища (у частині фінансового внеску), засоби масової інформації.

Нормативна база: “Основи законодавства України про охорону здоров'я” (від 19.11.1992 р. № 2802-XII), Програма “Здоров'я нації” (затверджена Кабінетом Міністрів України у 2001 р.).

Для реалізації завдання еколого-гігієнічного виховання населення повинні здійснюватися наступні заходи:

створення системи постійно діючого інформаційного центру для одержання від органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, а також відповідних органів і закладів охорони здоров'я інформації про стан здоров'я населення, екологічну та санітарно-епідемічну ситуацію;

розробка програми курсового гігієнічного навчання для працюючого населення різних галузей промисловості;

розробка програми безперервної екологічної освіти для різних верств населення (робітники державних установ, керівники та екологи підприємств, проектних та господарських організацій, педагоги різних рівнів освіти, медичні працівники, журналісти, юристи) та забезпечити їх реалізацію.

Заклади-виконавці: обласні та міські центри здоров'я (головні організації), медичні науково-освітні заклади, санітарно-епідеміологічні служби областей і міст, засоби масової інформації.

Нормативна база: “Основи законодавства України про охорону здоров'я” (від 19.11.1992 р. № 2802-XII), “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (від 24.02.1994 р. № 4004-XII із змінами), “Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров'я з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення” (наказ МОЗ України від 05.01.1999 р. № 1).

Наведені завдання і заходи щодо розв'язання проблем забезпечення здоров'я населення та якості його життя на місцях повинні реалізовуватися у рамках спеціальної регіональної програми, яка б інтегрувала:

пріоритетні напрямки активізації діяльності систем охорони здоров'я у регіоні;

основні заходи щодо реалізації принципу забезпечення відповідності якості атмосферного повітря населених пунктів, ґрунтів, поверхневих і підземних вод, питної води, продуктів харчування гігієнічним нормативам, дотримання норм радіаційної безпеки населення, допустимих рівнів акустичного, електромагнітного та іншого шкідливого впливу на довкілля;

профілактичні заходи підвищення резервів адаптації людського організму;

завдання еколого-гігієнічного виховання населення.

4. Розвиток громадянського суспільства

Громадянське суспільство - це суспільство громадян, які усвідомлюють своє право і відповідальність щодо участі в розвитку своєї країни, свого регіону, місця своєї життєдіяльності, це суспільство, в якому ці права реалізуються постійно і без перешкод, а відповідальність всіх суспільних прошарків є прозорою.

Чи не найголовнішою сферою активності громадськості є діяльність щодо подолання проблем переходу до сталого розвитку. Громадянське суспільство і створює належні можливості для здійснення такої діяльності. Ці можливості мають ґрунтуватися на юридичних, організаційних, технічних і фінансових засадах.

Юридичні засади. Фундаментальне підгруддя для названої вище діяльності дає Конституція України [40], її статті 13 (щодо власності українського народу на природні ресурси України і заборони їх використання на шкоду людини і суспільства), 16 (забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги), 36 (права громадян на свободу об'єднання), 39 (права громадян на мирні збори), 50 (права на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди), 56 (права на відшкодування за рахунок держави чи органів самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю названих вище структур).

Серед міжнародних документів, що відносяться до цього питання, слід відзначити такі: „Загальна декларація прав людини” (ст. 19, 20 - права на мирні збори та асоціації і права на свободу думки та її висвітлення), „Європейський пакт про права людини” (ст.10, 11 - свободи висловлювання та асоціацій), „Міжнародний пакт про громадські політичні права” (ст. 21, 22 права на мирні збори та свободу асоціацій).

До екологічних прав громадян України відносяться також:

право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище, продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

право на отримання та поширення інформації про стан здоров'я населення , фактори ризику, надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру та про заходи необхідної безпеки;

право на участь в обговоренні законодавчих актів з екологічних питань, у проведенні громадської екологічної експертизи, у здійсненні громадського контролю за охороною атмосферного повітря, а також контролю за заповідними територіями;

право на оскарження в суді дій, що завдали шкоди здоров'ю чи майну в разі порушення екологічного законодавства, а також відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру [41-44].

Верховною Радою України ратифіковано понад 30 міжнародних конвенцій у галузі захисту навколишнього середовища [45]. Серед них найбільш важливою для розвитку громадянського суспільства, безпосереднього впливу на покращення стану довкілля є Конвенція про доступ до екологічної інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція). Її метою є сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешнього поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту.

Виконання статей цієї конвенції мають забезпечити:

доступ до екологічної інформації;

збір та поширення екологічної інформації;

участь громадськості у прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності;

участь громадськості у питаннях розробки планів, програм і політичних документів, пов'язаних із навколишнім середовищем;

участь громадськості у підготовці нормативних актів і/або загально обов'язкових актів;

доступ до правосуддя.

Отже, вже зараз законодавча система України надає реальні можливості для ефективного розвитку громадянського суспільства, хоча треба відзначити необхідність розвитку законодавства відносно громадських організацій та сталого розвитку взагалі. Звичайно, одним з найважливіших чинників ефективності вище згаданих законодавчих актів має бути їх неухильне виконання (як по букві, так і по духу) всіма гілками влади на всіх рівнях, всіма юридичними та фізичними особами.

Організаційні засади. Розвиток громадянського суспільства є основною рушійною силою для розвитку демократії. А вона має ґрунтуватися на постійному діалозі між пересічними громадянами і урядовими структурами (національними, регіональними, місцевими) або їх представниками. Вільні вибори, звичайно, є ознакою демократичної держави. Це необхідна, але не достатня складова дійсно демократичного, а отже, і громадянського суспільства. Форум для постійної участі громадськості у розвитку країни може забезпечити лише система неурядових громадських організацій (НГО). Ця система має сприяти формуванню соціальної стабільності, громадської відповідальності, правовій свідомості в державі.

Неурядові громадські організації - це неприбуткові організації. Вони за своїм статутом не можуть одержувати прибуток, який би розподілявся між їх членами, засновниками або якимись акціонерами. Цим вони відрізняються від бізнесових структур. Неурядові громадські організації - це недержавні організації. Вони не можуть бути підпорядкованими будь-якому державному органу. Цю відмінність від двох інших вище згаданих організацій підкреслюють, коли справедливо називають НГО третім сектором суспільства. Якщо перший, державний сектор, надає своїм громадянам, перш за все, національну безпеку і соціальне забезпечення, а бізнесовий сектор складається зі структур, метою яких є одержання прибутку, то місія третього сектору - інша. Він має сприяти постійній участі громадян у розвитку держави, сприяти створенню так званого „суспільного добробуту”, розвивати сферу різноманітних послуг, які не можуть забезпечити інші два сектори, захищати інтереси громадськості (своїх членів або більш широкого загалу) і доводити їх до відома державного, регіонального або місцевого керівництва, здобувати і поширювати інформацію, необхідну для життєдіяльності населення. Більшість НГО так, чи інакше має бути причетна до вирішення проблем сталого розвитку; і все ж, найбільший тягар у цьому відношенні лягає на екологічні НГО.

За своїм статусом НГО можуть бути місцевими, регіональними, національними, а також міжнародними. Причому в останньому випадку це може бути відділення міжнародної організації з центром або штаб-квартирою за кордоном, міжнародна організація з центром в Україні, яка має свої відділення або представництва в інших країнах світу. За своєю структурою НГО можуть мати унітарну або асоціативну форму.

У своїй поточній діяльності НГО співпрацюють як поміж собою, так і з іншими секторами суспільства: державними органами, бізнесовими організаціями, політичними партіями, профспілками, академічними колами, учбовими закладами, релігійними громадами, засобами масової інформації тощо. Діяльність НГО має бути систематизована і, звичайно, складається з акцій, проектів і програм.

Одним з головних завдань у реалізації ідей сталого розвитку на регіональному рівні повинно стати залучення громадськості до розробки місцевих екологічних програм (МЕП).

МЕП базується на сучасних підходах до збору, накопиченню та аналізу інформації, які дозволяють робити оцінки і приймати раціональні, ефективні рішення. В процесі реалізації МЕП ідентифікують і порівнюють різні екологічні проблеми, потенційний вплив яких може призвести до ризику виникнення різних загроз:

для здоров'я;

для стану довкілля;

для якості життя.

При цьому діяльність громадськості повинна не замінити, а доповнити діяльність державних структур та контролюючих органів.

Одне з головних завдань МЕП - змінити свідомість людей, показати, що мешканці міста чи селища можуть приймати участь у процесі планування. Виконання запланованих заходів дозволить покращити екологічну ситуацію у тому місці, де живуть вони і їх діти.

Серед інших форм діяльності НГО найчастіше використовуються:

виставки, „круглі столи”, семінари, конференції, фестивалі;

друкування і розповсюдження літератури;

участь або створення радіо і телепрограм, підготовка доповідей, організація зустрічей з урядовцями, політиками та іншими діячами суспільства і участь у них;

мітинги, пікети, демонстрації, яскраві акції, організація інформаційних мереж тощо.

Діяльність НГО в аспекті сталого розвитку має ґрунтуватися на серйозних наукових засадах і в їх складі має бути достатня кількість активістів з відповідними кваліфікаціями.

Ефективна організація і діяльність НГО може забезпечити значний інформаційний, агітаційний і кадровий потенціал для переходу до сталого розвитку країни і її регіонів.

Технічні та фінансові засади. Статутна діяльність НГО потребує як технічних, так і фінансових засад. Технічне обладнання НГО багато в чому обумовлює можливості роботи організації у територіальному, професіональному і методичному аспектах, а також якість цієї роботи. Для ефективної діяльності НГО потребує обладнаного постійного приміщення, комп'ютерної та іншої офісної техніки, засобів зв'язку. Абсолютна більшість активістів НГО працює на громадських засадах, але для постійної ефективної діяльності неурядовим громадським організаціям (перш за все, великим національним і регіональним) треба спиратися на постійний штат співробітників. Спроби створення так званих ресурсних центрів, що фінансуються закордонними фондами, врешті-решт себе не виправдали. Тому раціонально концентрувати обладнання у „вузлових точках” національних або регіональних організацій, які створили ефективно працюючі мережі НГО, поступово розширюючи ці мережі. Треба всіляко розвивати систему електронної пошти, як найбільш дешевий і ефективний засіб зв'язку НГО, поступово розширюючи виходи НГО до мережі Інтернету.

Для фінансового забезпечення НГО повинні шукати різноманітні джерела. Серед них треба відзначити п'ять основних шляхів.

1. Співробітництво з урядовим і бізнесовим сектором. Діяльність та відповідальність усіх трьох секторів суспільства часто перетинаються. НГО стають конкурентами державних та бізнесових структур у наданні будь-яких послуг. В той же час приватний бізнес і представники державної влади шукають шляхів для участі у некомерційній і благодійній організації, тому взаємодія НГО з урядом та приватним бізнесом має доповнювати і зміцнювати один одного. І ця взаємодія може стати одним із джерел фінансування НГО.

2. Діяльність з метою отримання доходу. Звичайно, НГО є неприбутковими організаціями, але вони можуть отримувати доход, який має витрачатися виключно на їх статутну діяльність. Джерелами такого доходу можуть бути контракти на виконання робіт, що необхідні державі або бізнесовим установам, та надані цими структурами гранти.

3. Приватні пожертвування. НГО можуть залучати кошти приватних осіб у різні способи як то: організація фестивалів, концертів, інших культурних заходів, лотерей, ігор, телевізійних кампаній, збору пожертвувань. Звичайно, тут може зіграти важливу роль створення умов для заохочування приватних пожертвувань, наприклад, надання прибуткових пільг.

4. Підтримка з боку фондів. На початку розвитку третього сектору в незалежній Україні фінансова підтримка НГО здійснювалась майже тільки через донорську допомогу міжнародних та закордонних фондів. Зараз ці джерела не можуть задовольнити навіть малої частини потреб досить розвинутого третього сектора України. Тому треба шукати вітчизняні джерела фінансування. Розвиток цих джерел і їх піднесення до прийнятного рівня може бути забезпечено такими чинниками, як впровадження податкових пільг для донорів і фондів, що фінансують НГО, створення надійної контрактної системи співпраці держави з третім сектором суспільства, виділення певного відсотку бюджетних асигнувань на фінансову підтримку НГО на конкурсній основі.

5. НГО розвивається завдяки людям, добре підготовленим у фаховому і загальноосвітньому аспектах, маючи мету своєї діяльності та потенціал для її досягнення. Діяльність в НГО дає людині серйозний досвід і значно розширює її зв'язки; тому більшість активістів НГО можуть ефективно використовувати свої навички у державному і бізнесовому секторах. НГО працюють тісно з населенням, а це - споживачі і виборці. Інформація, одержана в перебігу такої взаємодії, звичайно, вкрай потрібна партнерам НГО з державних та бізнесових секторів. Оскільки діяльність справжніх НГО не спричиняється прагненням прибутків, кар'єри або кількістю голосів виборців, то вони можуть розраховувати на довіру з боку населення. А це - неабиякий капітал, який представники третього сектора можуть вносити до співпраці з іншими секторами суспільства.

НГО можуть сприяти зменшенню напруги, яка виникла через тиск суспільства на уряд. Це може здійснюватися шляхом таких послуг, на які у держави не вистачає коштів. Або виконувати тіж самі послуги, що надає держава та бізнесові структури, більш якісно та дешевше. Врешті-решт НГО, створюючи конкуренцію державним та бізнесовим секторам, сприяють підвищенню ефективності праці і зниженню витрат. Як показав досвід найбільш потужних в економічному плані країн, існує взаємозв'язок між сильним громадським сектором та ефективним розвитком економіки.

НГО можуть бути також корисним для суспільства буфером у політичному напруженні, що так, чи інакше виникає між державними органами та суспільством. Бо саме НГО спроможні забезпечити конструктивний діалог між ними.

Отже, розвиток громадянського суспільства, який залежить від розвитку самосвідомості громадян і системи неурядових громадських організацій - це одна з невід'ємних частин процесу переходу будь-якої країни до сталого розвитку, а також неодмінно складова суспільства, життєдіяльність якого розгортається в умовах сталості.

Підтримка цих процесів на регіональному рівні повинна бути забезпечена комплексом спеціальних програмних заходів.

Размещено на Allbest.ru