Культура соціального діалогу у сфері економічних відносин регіону

Summary. Based on conducted analysis, the definition of social dialogue culture in the sphere of regional economic relations is identified in the article. It is determined that the phenomenon of social dialogue culture is an isolated part of the economic culture and includes a culture of business communication, but these concepts are not identical. The generalization of the previous studies results allowed to present socio-economic conditions for the formation of a social dialogue culture on the regional level. Its distinctive features, principles and functions are also determined. The modern features of social dialogue culture display in the Ukraine regions are revealed.

Key words: social dialogue, culture, economic relations, region, values, norms, sustainable development.

Вступ та постановка проблеми. До певного часу існувала думка, що економічному середовищу не притаманні певні правила поведінки. Головна мета - отримання доходу та нарощування прибутків, а яким шляхом буде досягнута ця мета - неважливо. Але еволюція економічних досліджень доводить, що у цій сфері відносин також накопичено певний базис цінностей, норм поведінки, якими мають користуватися учасники економічної діяльності.

Виникнення культури у сфері економічних відносин зумовлене людським фактором, адже дійові особи тут також люди - представники різних соціальних класів, кожен із яких має власні пріоритети, але їх досягнення вимагає від кожного дотримання певних умов суспільної взаємодії; їх ігнорування приведе до зниження ефективності економічної діяльності.

Особливим інструментом реалізації ефективних економічних відносин стає соціальний діалог, який є засобом комунікації між різними соціальними класами. У світлі тенденції його застосування не тільки у сфері соціально-трудових відносин окремих підприємств, але й на мезорівні для організації економічних відносин регіону актуальним стає питання визначення складників культури соціального діалогу в економічній сфері окремих територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття економічної культури не є новим для наукового середовища. Ним дуже часто оперують як закордонні, так і вітчизняні вчені.

Так, цікавим є підхід російських соціологів Т Заслав- ської та Р Ривкіної [1, с. 105-113], які підтверджують еволюційний підхід до виникнення феномену економічної культури як результату розвитку соціально-економічних відносин під тиском певних потреб та інтересів окремих соціальних груп, на тлі яких на певному етапі зароджуються конкретні традиції, цінності та норми поведінки.

М. Лукашевич [2], досліджуючи соціологію економіки, зазначає, що економічну культуру слід розглядати як проекцію загальної культури на сферу соціально-економічних відносин, тому що вона містить ті самі елементи (цінності, норми, правила поведінки тощо).

Дещо інший підхід пропонує Г. Соколова [3], яка під економічною культурою розуміє певний спосіб економічного мислення та шаблони поведінки, матеріальні цінності та норми, які «виконують роль соціальної пам'ятки економічного розвитку».

Складнішим є завдання аналізу виявлених попередніх публікацій щодо визначення поняття культури соціального діалогу у сфері економічних відносин.

Найбільше до цієї мети наблизилися органи Національної служби посередництва і примирення, які у своїй діяльності оперують поняттям «правова культура учасників соціального діалогу» [4], маючи на увазі юридичну освіченість населення та безпосередньо громадських активістів, які беруть участь у соціальному діалозі в межах діяльності профспілкових організацій.

Решта авторів розглядають поняття культури у поєднанні з поняттям соціального діалогу опосередковано: переважно йдеться про формування культури в межах організації (тобто на мікрорівні) як окремого господарюючого суб'єкта. Серед таких публікацій можна відзначити роботи Г. Назарової [5], яка розглядає управління організаційною культурою на основі ключової ролі рядових працівників підприємства; І. Ворончака [6], який розглядає соціальне партнерство як передумову формування організаційної культури як інструменту стратегічного управління діяльністю підприємства.

Огляд останніх досліджень та публікацій засвідчив, що у сучасній науковій літературі визначене поняття економічної культури, натомість відсутнє визначення культури соціального діалогу, який є основою ефективної взаємодії в економічному середовищі в межах життєдіяльності конкретної території.

Мета статті - ідентифікація поняття та характеристика складників культури соціального діалогу у сфері економічних відносин на регіональному рівні.

Результати дослідження. Враховуючи наявність соціального складника, для того щоб визначити основу поняття «культура соціального діалогу», варто звернутися спочатку до визначення терміна «культура».

Сьогодні немає єдиного визначення цього багатогранного поняття. Ще у середині ХХ століття А. Кребер та К. Клакхон зробили першу спробу зібрати всі можливі підходи до трактування культури, представивши загалу на суд свій твір «Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions» [7]. Тоді дослідники у власній книзі акумулювали близько 180 варіантів визначення цього поняття, але вже через 30 років на Всесвітньому конгресі у Торонто (1983 р.) таких варіантів налічувалося декілька сотень.

Повертаючись до суті дослідження, все-таки спробуємо стверджувати, що під терміном «культура» варто розуміти історично накопичені матеріальні та моральні цінності, норми та правила поведінки, що сприяють встановленню врівноваженого існування соціуму.

Поняття культури розглядається під різними кутами зору та досліджується в межах культурології, історії, антропології, соціології, філософії, психології, етнографії, політології, а тепер вже і в межах економічної науки.

Наближаючись поступово до поняття «культура соціального діалогу», варто до вже визначеного терміна додати «соціальна». А. Фурман та О. Моршакова визначають «соціальну культуру» як окремий напрям культури, що врегульовує спільне життя людей [7, с. 26]. Вони розглядають феномен соціальної культури як цілісної концепції, яка знайшла відображення не тільки у філософії, але й у політиці, економіці, іншими словами, у тих сферах, де існує безпосередня взаємодія між людьми. Саме цим соціальна культура відрізняється від загального поняття культури.

В. Пазенок [9] ще у 1990 р. розглядав соціальну культуру у двох аспектах: 1) у широкому сенсі під соціальною культурою розуміється весь накопичений досвід організації життя конкретного досліджуваного суспільства; під організацією розуміється система спілкування, епізодичної взаємодії та спільної діяльності конкретних індивідів чи соціальних груп; 2) у вузькому сенсі під соціальною культурою мається на увазі сукупність накопичених знань про генерацію соціальних процесів, про соціальну сферу, де реалізуються основні життєві потреби людини.

Поступово звужуючи коло досліджень, варто перейти до визначення поняття «культура спілкування», адже соціальний діалог сам по собі є різновидом спілкування між членами суспільства в умовах організації та виробництва суспільних благ. культура соціальний діалог спілкування

Отже, культура спілкування передбачає сукупність моральних та етичних норм, а також правил поведінки, які знаходять свій зовнішній прояв у повсякденній життєдіяльності людини. Поділяючи спілкування на вербальне та невербальне (словесне спілкування та мову жестів), більшість фахівців, що досліджують цю сферу прояву культури як такої, наголошують на важливості поєднання та усунення протиріч між вербальними та невербальними символами, які генеруються кожною людиною в процесі спілкування.

Нарешті, прагнучи визначити поняття «культура соціального діалогу», не можна не повернутися знову до загальної економічної культури, яку розглядають як сукупність цінностей, норм, правил ділового поводження, що передбачають шанобливе ставлення до різних форм власності, до виробничої та комерційної діяльності як інструментів задоволення соціальних потреб окремої людини чи групи осіб. Саме економічна культура зумовлює типи економічної поведінки учасників економічної діяльності. Саме типи економічної поведінки зумовлюють особливості спілкування у процесі реалізації економічної діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні визначення глобальних концепцій культури та економічної культури як такої, можна стверджувати, що культура соціального діалогу у сфері економічних взаємовідносин - це сукупність світоглядних позицій, економічних цінностей, правил та норм поведінки, що проявляються у процесі вербальної та невербальної комунікації між учасниками економічної діяльності.

Як уже зазначалося раніше, переважно в контексті формування соціального діалогу йшлося про рівень окремих організацій, але зараз сам процес соціального діалогу не вмішується у межі діяльності окремих підприємств: назріла потреба його впровадження на регіональному рівні для налагодження ефективних відносин між представниками регіональних органів влади, бізнесу та населення території. Тому це визначення потребує певного коригування.

Отже, культура соціального діалогу на регіональному рівні - це сукупність історично сформованих матеріальних та нематеріальних економічних цінностей, правил та норм поведінки органів влади, представників бізнесу та громади регіону, що проявляються у процесі їх комунікації, генерованої з метою організації економічної діяльності задля задоволення соціальних потреб окремих осіб, групи індивідів чи усього населення цієї території.

Також необхідно зауважити, що поняття культури соціального діалогу в економічному середовищі на будь- якому рівні не можна ототожнювати з поняттям культури ділового спілкування: перше є значно ширшим і, на відміну від другого, передбачає не тільки формальне дотримання зовнішніх норм поведінки та правил етикету, але і поступове вироблення спільних для учасників діалогу соціально-економічних цінностей, що сприятимуть подальшому сталому економічному розвитку. Таким чином, культура ділового спілкування є частиною культури соціального діалогу, але не тотожним йому поняттям.

Розглядаючи поняття культури соціального діалогу в межах регіону, необхідно уточнити, що у цьому разі йдеться про культуру спілкування між різними соціально-економічними класами, що формуються під впливом певних соціально-економічних умов життєдіяльності мешканців регіону, таких як [10, с. 25-29]:

- зайнятість населення, її повнота та різновиди (зокрема, важливе значення для формування культури соціального діалогу має співвідношення офіційної та неофіційної зайнятості);

- розшарування за суспільним розподілом праці (працевлаштованість в аграрному чи промисловому секторі, на керівній посаді чи на посаді пересічного службовця, фізичний чи інтелектуальний характер роботи тощо);

- фізичне, психічне та морально-етичне навантаження у процесі трудової діяльності (складність, ризикованість, комунікативність виконуваної роботи;

- приналежність до різних професійних груп чи до категорії самозайнятих (робота за наймом, що передбачає наявність певної кваліфікації, чи самостійна організація своєї праці без чіткої орієнтації на наявний рівень власної освіти);

- відношення до власності на засоби виробництва (їх наявність чи відсутність, їх обсяг, форми та різновиди);

- відношення до управлінської діяльності в процесі організації економічних відносин (рівень управління, економіко-правові засади, офіційний чи неофіційний статус керівної посади);

- наявний рівень освіти та кваліфікації, а також її професійна спрямованість та рівень престижності.

Усі перераховані чинники зумовлюють рівень культури соціального діалогу, за їх станом можна судити про ступінь розвитку культури спілкування у економічному середовищі регіону. Враховуючи той факт, що ситуація за кожним чинником формує особливі унікальні умови, культура соціального діалогу, незважаючи на наявність законодавчо-закріплених стандартів, буде диференціюватися залежно від умов життєдіяльності регіонів, навіть у межах однієї держави.

Враховуючи все вищезазначене, можна виділити певні характеристики культури соціального діалогу на регіональному рівні, які відособлюють її від поняття економічної культури (рис. 1).

Перший блок наведеної схеми відображає характеристики, які уособлюють культуру регіонального соціального діалогу в економічній культурі загалом. Як окремий елемент економічної культури регіону культура соціального діалогу являє собою вербальне та невербальне відображення цінностей, норм та правил економічної поведінки, сформованих на основі акумульованого історичного досвіду та сучасних соціально-економічних потреб мешканців регіону. Іншими словами, це культура спілкування учасників економічної діяльності на регіональному рівні, до складу яких входять представники різних соціальних класів: влади, власників бізнесу та економічно-активного населення.

Наступна відмінна риска - це спрямованість культури соціального діалогу на управління людською діяльністю із залученням активної частини населення регіону, адже сама концепція соціального діалогу передбачає залучення до процесу комунікації всіх зацікавлених сторін або їх уповноважених представників.

Другий блок схеми присвячено принципам культури регіонального соціального діалогу у сфері економічних відносин. Серед них варто дещо пояснити принцип регіональної культурної ідентичності, який передбачає, що учасників соціального діалогу в межах конкретного регіону незалежно від приналежності до певного соціального класу поєднує єдина мова, світоглядні установки, спільні соціально-економічні цінності та орієнтири, які відрізняють їх від мешканців інших територій. Збалансованість - це ще один принцип культури соціального діалогу, який передбачає формування процесу комунікації з урахуванням соціально-економічних потреб кожної групи учасників. Принцип соціально-економічної толерантності передбачає здатність спокійно сприймати відмінну від власної позицію щодо наявної соціально-економічної ситуації та перспектив подальшого розвитку, інші економічні цінності, норми та правила спілкування, які висуваються сторонами соціального діалогу.

Третій блок схеми розкриває функції культури соціального діалогу. Серед дев'яти зазначених найбільш важливими є інноваційна функція, що проявляється через формування новітніх спільних цінностей влади, представників бізнесу та населення регіону, впровадження яких сприяє розробленню економічних інновацій для підвищення рівня та якості життя мешканців регіону.

На сучасному етапі розвитку регіональних економічних систем України можна виділити певні особливості формування культури соціального діалогу на рівні регіону, серед них:

1) фрагментарність - проявляється у поєднанні особливостей комбінації та інтерпретації елементів традиційної культури спілкування регіонів України, надбань пострадянського минулого, а також сучасних цінностей та норм спілкування в межах капіталістичного укладу та ринкових економічних відносин;

2) конфліктність - відсутність єдиних поглядів щодо соціальних та економічних цінностей, високий рівень соціальної напруженості між соціальними класами в межах одного регіону;

3) економічна амбівалентність - одночасна підтримка одними і тими самими суб'єктами економічної діяльності різних економічних цінностей.

Виявлені культурні особливості ускладнюють процес комунікації під час налагодження економічних відносин та вимагають від учасників соціального діалогу чіткого дотримання зазначених принципів культури спілкування з метою сприяння становленню ефективних економічних відносин регіону.

Висновки. У результаті проведеного дослідження було ідентифіковане поняття культури соціального діалогу у сфері економічних відносин регіону, а також представлені ключові характеристики й особливості прояву цього феномену в умовах розвитку регіональних економічних відносин нашої держави, яка остаточно ще не позбавилася пережитків радянської системи економічних відносин. Отримані наукові результати являють собою теоретичну базу для подальших практичних досліджень щодо наявності та рівня розвитку культури соціального діалогу в областях України.

Формування культури соціального діалогу є природним процесом налагодження та реалізації регіональних економічних відносин, орієнтованих на сталий соціально- економічний розвиток території. Регіони України тільки розпочинають цей шлях, а отже, формування власної унікальної культури соціального діалогу у сфері економічних взаємовідносин є актуальним завданням, яке доведеться вирішити кожному з них у найближчий перспективі.

Список використаних джерел