Тіньова та неформальна політика: компонентно-структурний аналіз понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Тіньова та неформальна політика: компонентно-структурний аналіз понять

Побутові розмови про політику в Україні не залишають сумнівів, що тіньові процеси взаємодії між гравцями на політичному полі, які часто називають словосполученням «тіньова політика», - це невід'ємна складова української політичної системи. Поняття, що містять слово «тіньовий» - «тіньова політика», «тіньовий уряд», «тіньовий сектор», «тіньова економіка» - широко вживаються не лише у повсякденній мові, а й в медійному дискурсі як кліше для позначення прихованої від суспільства діяльності політичних та економічних акторів. Втім, якщо про тіньову економіку написано чимало праць та наукових досліджень, «тіньовій політиці» як складному, цілісному та комплексному явищу приділено значно менше уваги дослідників. Почасти це пов'язано із відносно недавньою актуалізацією інтересу дослідників до неформальної сторони політичного процесу. Так, у світовій політичній науці інтерес до вивчення прихованої сторони політики почав формуватися у 80-х рр. ХХ ст., коли фокус порівняльних політичних досліджень змістився із вивчення формальних інститутів до з'ясування природи їхніх неформальних аналогів у латиноамериканських країнах.

Переважна більшість наукових розвідок, присвячених аналізу тіньової та неформальної політики описують, класифікують та аналізують різні види неформальних політичних практик у різноманітних соціальних та культурних контекстах. Так, дослідження К. Коллінс присвячені опису та аналізу феномену кланової політики у Центральній Азії [12]; К. Стефес аналізував системну корупцію Вірменії та Грузії [17]; Т. Ченг та Б. Вомак досліджували прояви неформальної політики у Східній Азії (Японія та Китай) [9]. Серед українських дослідників вклад у дослідження неформальних практик та інститутів здійснили: О. Фісун - системний аналіз неопатримоніалізму [6]; О. Кирсенко, який вивчав вплив неформальних інститутів на український політичний процес [1]; О. Щадріна, що досліджувала поняття «тіньовизації» в політиці та економіці [7]. Спроба концептуального аналізу феноменів неформальної та тіньової політики здійснена у працях Б. Міштал, що розглядала явище неформальності у соціальних науках [15]; С. Пролєєва та В. Шамрай, які аналізували феномен класово-корпоративного суспільства в Україні [3]; Б. Конрада, що здійснив спробу теоретичного осмислення різниці між традиційною та модерною неформальною політикою [11].

Незважаючи на те, що згадані вище дослідження висвітлюють механізми функціонування окремих неформальних практик та інститутів, специфічних для різних політико-економічних систем, у науковій літературі бракує системного теоретичного аналізу тіньової та неформальної політики. У понятійному апараті політичної науки відсутні чіткі дефініції понять «тіньова політика» та «неформальна політика». Б. Міштал, що досліджувала генеалогію поняття «неформальний» у соціологічній теорії, дійшла до висновку, що концепт неформальності - це «непроблематизований термін, що важко піддається визначенню не лише в рамках соціологічної теорії, але й у повсякденній мові» [15]. Т. Ченг та Б. Вомак у порівняльному дослідженні неформальної політики Китаю та Японії констатують: «Неформальна політика» - це термін, що здається зрозумілим до того часу, поки хтось не починає його визначати» [9, с. 321]. Перепони у визначенні понять «неформальна політика» та «тіньова політика» виникають, з одного боку, внаслідок порівняно незначної уваги класиків політичної та соціальної теорії до явища неформального, а з іншого - через змістовну складність та високу мінливість, контекстуальність феноменів тіньової та неформальної політики. Наслідком складності визначення поняття «неформальна» чи «тіньова» політика стала поширена серед дослідників практика вживання цих термінів без чіткої дефініції, а також проста констатація факту наявності сфери неформального, за відсутності пояснення її сутнісних характеристик [11, с. 256]. Метою цієї статті є компонентно-структурний аналіз понять «неформальна політика» та «тіньова політика» з подальшою концептуалізацією цих понять у порівняльному розрізі. Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких взаємопов'язаних завдань: 1) визначення понять «тіньова політика» та «неформальна політика»; 2) встановлення концептуальних меж понять «неформальна політика» та «тіньова політика» та визначення концептуальної різниці між ними; 3) з'ясування взаємозв'язку між поняттями «неформальна політика» та «тіньова політика» із застосуванням аналітичного підходу до аналізу концептів Ґ. Ґроеца.

«Тіньова політика» та «неформальна політика»: спільне та відмінне у трактуванні понять

Сукупність неформальних інститутів, процесів та практик в політичній сфері по-різному називається авторами у англосаксонській та пострадянській політологічній традиції. Так, якщо на пострадянському просторі прийнято вживати термін «тіньова політика», то у англомовних дослідженнях, майже не вдається зустріти термін «shadow politics» (що мав би бути прямим аналогом поняття «тіньова політика»). Натомість, широковживаним є термін «informal politics», який буде коректно перекласти як «неформальна політика». Незважаючи на вдавану семантичну близькість понять, більш детальний аналіз показує, що «тіньова політика» та «неформальна політика», не є тотожними за змістом, хоч і позначають схожі феномени. Різниця обсягу понять стає зрозумілою при порівнянні смислового навантаження термінів «тіньова політика» та «неформальна політика».

Словосполучення «тіньова політика» в україномовних та російськомовних дослідженнях використовується як метафора неформальної, непублічної, кулуарної, прихованої сторони політичного процесу. О. Озаріна та А. Северина визначають тіньову політику як «лобіювання корисливих інтересів кланово-олігархічної еліти тіньового бізнесу в сфері управління державою» [11, с. 120]. Дослідниці пов'язують тіньову політику із практикою лобіювання та вносять у визначення морально-етичну компоненту через апеляцію до «корисливого інтересу» акторів політичної взаємодії. Тобто, тіньова політика трактується як несправедлива практика просування бізнес-інтересів вузької групи кланово-олігархічних еліт в управлінні державою, що призводить до надмірного збагачення цієї групи за рахунок інших груп суспільства. О. Шадріна визначає тіньову політику як «сукупність відносин політичних акторів, що складаються всупереч правовим нормам та правилам політичної гри, в ході яких здійснюється прямий чи опосередкований вплив на процес прийняття рішень» [7, с. 183]. Визначення дослідниці частково резонує із визначенням, даним О. Озаріною таА. Северниною, оскільки також передбачає вплив вузьких соціальних груп на процес прийняття рішень. Втім, О. Шадріна наголошує на такій характеристиці тіньової політики як незаконність, завдяки чому розширює поняття «тіньова політика» та переводить його у площину юриспруденції. М. Статкевич розглядає тіньову політику як «непрозору систему прийняття рішень щодо процесів приватизації та регулювання підприємницької діяльності в умовах правового нігілізму» [5]. Автор підкреслює зв'язок тіньової політики та тіньової економіки та наголошує на непублічності та непідзвітності процесу. У тлумачному словнику української мови прикметник «тіньовий» визначено як «зворотний, негативний бік будь- якого явища» [4]. Наведені визначення демонструють, що прикметник «тіньова» вживається як метафора, яка позначає окремий «підвид» політики, наділений негативним змістом. Таким чином, в основі поняття «тіньова політика» лежать переважно негативні конотації, що апелюють до «негативної» сторони політичного процесу: прихованої, скритої, непублічної, непідзвітної, непрозорої, нелегальної. Крім того, у терміні «тіньова політика» є морально-етична компонента, судження з позицій нормативності: існування цього терміну ділить політиків та діяльність акторів у політичному полі на «правильну» (відкриту, не-тіньову) та неправильну (приховану, скриту, «тіньову»).

Поняття «неформальна політика» (informal politics), що зустрічається в англомовних публікаціях, є лише частковим аналогом терміну «тіньова політика». На противагу «негативній» тіньовій політиці термін «неформальна політика» є контекст-залежним та має різні конотації залежно від смислового наповнення дій акторів, їхньої мотивації та результатів діяльності. До того ж, серед англомовних дослідників існує консенсус щодо сприйняття неформальної політики як невід'ємного елементу політичної організації суспільства, що не обов'язково наділена негативним змістом. За висловом Л. Діттмера, дослідника неформальної політики у Китаї, неформальна політика «може бути названа екзистенційною реальністю політики» [12, с. 3]. Б. Конрад, що аналізував прояви неформальної політики, послуговуючись аналітичним розділенням Ф. Тьоніса на спільноту та суспільство, вказує на те, що неформальна політика існує в обох типах суспільної організації та має схожі форми [11, с. 265]. О. Горелянд, в своєму дослідженні неформальних практик в країнах Центрально-Східної Європи вказує на нейтральність «неформальності» в політиці: «Неформальність як явище не є ані позитивною, ані негативною: вона є нейтральною, оскільки індивіди можуть використовувати неформальність для того, щоб поводитися як легітимно, так і нелегітимно» [8]. С. Рандніц в оглядовій статті «Informal Politics and the State» наводить приклади позитивного прояву неформальної політики у житті сільських громад Китаю: «Незважаючи на те, що групи солідарності не беруть участі у політиці per se, вони виконують політичні за своєю природою функції: відповідають за перерозподіл суспільних благ, таких як відновлення інфраструктури та освіта, стимулюють боротьбу з корупцією без протестів та вимог повторних виборів» [18, с. 358]. Прояви солідарності в межах громадянського суспільства та використання соціального капіталу громад для тиску на урядовців, про які писав Р. Д. Патнем у своєму дослідженні еволюції адміністративної системи Італії «Традиції громад, активності в сучасній Італії: творення демократії» [16], також можна вважати проявами неформальної політики. Т. Ченг та Б. Вомак у порівняльному дослідженні неформальної політики Японії та Китаю вказують на функціональну корисність неформальних політичних зв'язків для політичної системи Китаю: в консервативних китайських політичних колах неформальна політика слугує спусковим механізмом для циркуляції свіжих ідей та нестандартних політичних рішень, сприяє здійсненню політичних змін [9, с. 323]. Ці приклади доводять, що термін «неформальна політика» є ширшим за змістом та обсягом поняттям, ніж «тіньова політика», оскільки поняття «неформальна політика» вживається як ціннісно- нейтральне, а «тіньова політика» може бути класифікована як «негативна» чи «позитивна» в залежності від контексту та результатів реалізації конкретних практик чи функціонування інститутів.

Із вище наведеного аналізу визначень «тіньова політика» та «неформальна політика» випливає, що незважаючи на схожість цих явищ, між ними існує різниця. Як «тіньова», так і «неформальна» політика функціонують у полі, де не діють «формальні норми». Тому, тіньова та неформальна політика можуть як суперечити закону, так і знаходитися у зоні, що не є законодавчо врегульованою. Втім, між термінами «тіньова політика» та «неформальна політика» існує різниця. Термін неформальна політика є більш широким за змістом, оскільки включає різні форми політичної взаємодії акторів, що не обов'язково мають негативний зміст. Фактично, аналізуючи неформальну політику ми маємо на увазі не уніфіковане цілісне явище, а сукупність феноменів, «політик», адже форми та прояви неформальної політики змінюються залежно від політичної системи країни, її політичної культури, тощо. Термін «тіньова політика» має переважно негативні конотації. На пострадянському просторі дослідники вживають його для позначення явищ, що суперечать закону - корупція, лобіювання, тощо. Тож різниця між «тіньовою» та «неформальною» політикою лежить у сфері визначення меж нормативності. З аналізу термінів робимо висновок, що у пострадянській політологічній традиції прийнято розглядати неформальні інститути та практики переважно як негативні елементи політичної системи та політичного процесу, в той час як англосаксонська політична традиція розглядаю неформальну політику як контекст-залежну та таку, що не є апріорно негативною.

Неформальна політика: структура концепту

Неформальна політика є більш широким поняттям, аніж «тіньова політика». Тому ми розглядаємо «тіньову політику» як частину концепту «неформальна політика», що має переважно негативний зміст. Для з'ясування структури концепту «неформальна політика», була використана аналітична схема дослідження структури концептів Ґ. Ґроеца. Ґ. Ґроец (Gary Groetz) у книзі «Social Science Concepts: A User's Guide» розглядає концепти у соціальних науках як багаторівневі/багатовимірні структури. На думку дослідника, концепти функціонують на трьох рівнях: базовому (англ. basic), вторинному (англ. secondary), та рівні індикаторів (англ. indicator/data level) [14, с. 6-7]. Концепти «базового рівня» мають статус теоретичних положень, вони когнітивно центральні. Вторинний рівень концепту - рівень конститутивних вимірів (constitutive dimensions) - демонструє багато- вимірність концептів. Третій рівень концепту - рівень індикаторів - Ґ. Ґроец також називає «рівнем операціо- налізації», оскільки саме на цьому рівні можлива детальна категоризація явищ та кейсів, що можуть бути використані як емпіричні індикатори концепту «базового рівня».

На нашу думку, складнощі із визначенням понять «тіньова політика» та «неформальна політика» існують саме на базовому рівні - рівні осмислення цих явищ як теоретичних положень, оскільки дослідники у визначеннях «неформальної» та «тіньової» політики «змішують» різні рівні поняття в одну структуру. Більшість досліджень тіньової та неформальної політики зосереджені на вивченні концептів другого рівня, тобто вивчають неформальність на рівні конститутивних вимірів. Такими вимірами, слугують окремі неформальні практики та інститути - корупція, непотизм, фаворитизм, клієнтилізм, лобіювання, тощо. Саме ці явища часто називають «неформальною політикою». Внаслідок такої практики, «неформальна» та «тіньова» політика стають термінами, що не мають чіткого визначення, їхній зміст інтуїтивно припускається. Б. Конрад, що звернув увагу на таку проблему у своєму дослідженні, вказує, що наразі в політичній науці домінують два підходи до роботи з поняттям «неформальна політика»: «замовчування» - констатація існування сфери неформального без пояснення її сутнісних характеристик; та «протиставлення» - визначення неформальної політики як протилежної формальній без підкреслення її специфічних рис [11, с. 258]. На нашу думку, жодний із цих підходів не є таким, що допомагає глибше зрозуміти та проаналізувати суть «неформальної політики» як самостійного феномену.

Аналітичний підхід Ґ. Ґроеца до аналізу концептів дозволив сформувати наступну структуру концепту «неформальна політика» (Див. Рис. 1). «Неформальна політика» та «тіньова політика» - це концепти «базового рівня». Оскільки «неформальна політика» є поняттям ширшим за «тіньову політику», на схемі вони знаходяться у відносинах підпорядкування. Концепти вторинного рівня, що складають конститутивний вимір концепту «неформальна політика» - це «лоббізм», «клієнтилізм», «непотизм», «фаворитизм», «корупція», «патримоніалізм», «патронаж». На нашу думку, лише сукупність цих явищ можна назвати «неформальною» чи «тіньовою» політикою. В той час як використання концептів вторинного рівня як синонімів «неформальної» та «тіньової політики» суттєво обмежує дослідників у більш глибокому розумінні природи цих феноменів. На рівні індикаторів тіньова та неформальна політика можуть бути виміряні за допомогою значної кількості показників. У нашій схемі наведені лише деякі з них - фінансування передвиборчих кампаній, фіксація нетрудових відносин на державній службі, спонсорування діяльності політичних партій, тощо. Наведений список не є вичерпним та потребує подальших досліджень для кожного із концептів «другого рівня». Наведена схема демонструє, що «неформальна політика» та «тіньова політика» є самостійними феноменами, не тотожними непотизму, лобіюванню та іншим неформальним інститутам та практикам. Тому, на нашу думку, неформальну політику необхідно розглядати як сукупність різних інститутів та практик.

Рис 1. Неформальна політика: структура концепту

тіньовий політика неформальний

Висновки

Тіньова політика та неформальна політика - феномени, до яких значно зріс інтерес науковців у другій третині ХХ століття. Не зважаючи, на близькість термінів, неформальна та тіньова політика - не тотожні поняття, що позначають різні явища. Неформальна політика є ширшим за обсягом поняттям, оскільки включає не лише «негативний» бік політичного процесу - наприклад, корупцію, непотизм, але й ціннісно-нейтральні, контекст- залежні феномени, що можуть мати позитивний вплив на функціонування політичної системи. Тіньова політика здебільшого вживається для позначення однозначно негативних проявів взаємодії акторів у політичному процесі. Неформальна політика - концепт, що має складну структуру: базовий, теоретичний рівень, рівень конститутивних вимірів та рівень індикаторів. Найбільш дослідженим у літературі є вторинний рівень та рівень конститутивних вимірів: опублікована значна кількість теоретичних досліджень корупції, лобізму, непотизму, тощо, знайдені емпіричні індикатори вимірювання цих феноменів. Перспектива подальших досліджень лежить в площині детального аналізу «неформальної політики» на базовому, теоретичному рівні.

Список використаних джерел

1. Кирсенко О. Вплив неформальних інститутів на український політичний процес / О. В. Кирсенко // Стратегічні пріоритети. - 2012. - №4 (25). - С.58-62.

2. Озарина О. В. Основные тенденции развития теневой экономики в Украине / О. В. Озарина, А. Ю. Северина // Культура народов Причерноморья. - 2006. - №80. - С.119-122.

3. Пролєєв С., Шамрай В. Феномен классово-корпоративного общества / Сергей Пролеев, Виктория Шамрай // Постсоветская публичность: Беларусь, Украина. Сборник научных трудов под редакцией М. Соколовой, В. Фурса. - Вильнюс: ЕГУ 2008. - С.41-56.

4. Фисун А. А. Демократия, неопатримониализм и глобальные трансформации: Монография / А. А. Фисун. - Харьков: Константа, 2006. - 352 с.

5. Шадрина О. В. Влияние теневизации на политические процессы в переходных обществах / О. В. Шадрина // Вестник СевГТУ. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2011. - Вып.123: Политология. - С.182-185.

6. Cheng T., Womack B. (1996). General Reflections of Informal Politics in East Asia / Tun-jen Cheng and Brantly Womack // Asian Survey. - 1996. - No36 (3). - P.320-337.

Размещено на Allbest.ru