Соціальний захист найбільш вразливих верств населення Волині як частина повоєнної історії повсякдення

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАЙБІЛЬШ ВРАЗЛИВИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНІ ЯК ЧАСТИНА ПОВОЄННОЇ ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННЯ

Тематика історії повсякденності є однією з мало- досліджених, а отже, незаповнених сторінок вітчизняної історичної науки. Сьогодні актуальність людинознавчої концепції історичних досліджень визнають вітчизняні [1] та зарубіжні науковці, пропонуючи вивчати минуле через життя окремо взятої людини. Тому місце в історії мають віднайти і соціальні складові повсякденності. Вчених мають цікавити умови життя людини, її труднощі, харчування, думки, ставлення до праці та оточення. Адже, така, антропологічно зорієнтована історіографія - є одним із провідних напрямів сучасного історичного знання [2].

З кінця ХХ ст. спостерігається все більша зацікавленість соціальною історією з боку українських вчених.

Так, соціально-побутові умови життя селян досліджують Т. Вронська, Л. Ковпак, В. Кононенко, Т. Терещенко [3]. Колективна монографія за редакцією В. Да- ниленка [4] підсумувала вже напрацьований у цьому напрямі матеріал. Труднощі повоєнного життя окремих соціальних верст, зокрема неповнолітніх громадян, аналізують Л. Голиш та М. Соловей [5]. Низку проблем соціальної історії повоєнної Волині досліджено й нами [6]. Метою ж цієї статті є висвітлення соціально-побутових умов найменш захищених верств населення Волині та заходи радянської влади щодо забезпечення життєдіяльності ветеранів, інвалідів, дітей-сиріт, багатодітних матерів у повоєнний період.

Загальний стан повоєнної Волині був доволі злиденними: розруха, голод, чимало людей жили в бараках, землянках, пристосованих під житло виробничих спорудах, нерідко без найнеобхідніших для існування речей. Особливої уваги та піклування потребували інваліди війни, діти-сироти, жінки. Втративши здоров'я, сотні тисяч людей склали категорію населення, яка не могла існувати без сторонньої допомоги. Медичні процедури, ліки, необхідність протезування для інвалідів вимагали значних коштів, а військові пенсії таких витрат не покривали. Інвалідам було складно знайти роботу, а непрацездатні потребували опіки та догляду.

Радянська влада, через органи соцзабезу та галузеві профспілки намагалася полегшити життя найменш захищених верств. Це засвідчує зокрема постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 9 лютого 1944 р. «Про покращення роботи радянських і партійних організацій з надання допомоги сім'ям військовослужбовців у звільнених від окупації районах УРСР» [7, 1]. Восени 1945 р. на Волині були працевлаштовані 9744 демобілізованих воїнів. Для прибулих у сільську місцевість відремонтували 391 хату, побудували 80 нових, видали 141 голову худоби, зерна - 2996 т, на 124 особи - позичок на 952 тис. крб. [8, 2]. Постановою РНК СРСР від 23 січня 1946 р. «Про підвищення розміру пенсій інвалідам Великої Вітчизняної війни 1-ї групи» встановлювався їх мінімальний розмір у 300 крб. для непо- в'язаних із сільським господарством, і 250 - для пов'язаних із ним [9, 2]. Крім того, сім'ям загиблих воїнів виділялися промтовари, які можна було придбати через торгову мережу Наркомторгу за ордерами, виданими відділами держзабезпечення і побутового влаштування сімей військовослужбовців. Сім'ям інвалідів війни були виділені й окремі фонди [10, 5]. Для інвалідів організовували безплатне санаторно-курортне лікування, надавали допомогу у працевлаштуванні.

У перші мирні роки головна увага зосереджувалася на ремонті наявного житлового фонду та відбудові зруйнованих будинків. Ці питання розглядалися на червневому (1945 р.) травневому (1946 р.) і березневому (1949 р.) пленумах ЦК КП(б)У Причина нестачі житла пояснювалась інтенсивною відбудовою об'єктів промисловості, з відповідним пріоритетним фінансуванням і забезпеченням необхідною кількістю робочої сили, матеріалів тощо. Досить часто навіть ті незначні кошти, що виділялися на відбудову житлового фонду, використовувалися не в повному обсязі. Особливо складною ситуація з будівництвом була на селі. За неповними даними, на Волині фашисти зруйнували 54 тис. селянських хат, 70772 господарські будівлі, 451 школу, 23 лікарні, 389 клубів та хат-чита- лень, 61 аптеку [11, 3]. Саме тому у сільській місцевості забудовникам надавалися кредити від 5 до 15 тис. крб. на сім'ю, строком до 10 років. Інвалідам війни, сім'ям загиблих воїнів, демобілізованим солдатам, матросам і офіцерам кредити надавалися на особливо пільгових умовах. Чимало будинків для трудівників села споруджували і колгоспні будівельні бригади [12, 103]. До серпня 1946 р. у селах Волині збудували 11788 хат, 8970 господарських будівель, 158 шкіл, 16 лікарень, 128 клубів, 20 будинків сільських Рад, 5 лазень. Для розширення сільського будівництва Волинь отримала від держави близько 6 млн. крб. у формі довготермінових кредитів [11, 3].

Варто відзначити й активну роботу в цьому напрямі соцзабезу Волині, який 1946 р. посів перше місце в Україні з обслуговування інвалідів війни. За зразково налагоджену роботу, Мінсоцзабезу УРСР нагородило кращих працівників почесними грамотами. З часу визволення області - до серпня 1946 р. інвалідам війни виплатили біля 11 млн. крб. пенсій і видали одноразову допомогу на суму близько півмільйона крб. на курортне лікування. У будинки відпочинку і на спецліку- вання направили 820 осіб. Для житлового будівництва і на придбання худоби виділили 1 млн. 287 тис. крб. довготермінового кредиту, безплатно видано й завезено біля 11 тис. куб. м лісу. Крім цього, збудовано й передано інвалідам безплатно 562 будинки, відремонтовано 1168 квартир. Для тих, хто проживав у сільській місцевості, на період посівної та збиральної кампаній було організовано 245 бригад і супряг, які зорали 572 га землі та зібрали врожай з площі в 455 га [13, 1]. Крім того, значна увага надавалася і працевлаштуванню інвалідів. Так, на кінець 1951 р. в промисловості та промкооперації працювали 265 осіб, зокрема, в кооперації - 181, сільському господарстві - 5401, установах та інших організаціях - 1346 [14, 6].

Найсуттєвіша допомога надавалася грішми, позиками на будівництво, паливним матеріалом. Певна частина цієї категорії змогла поправити здоров'я у санаторіях та будинках відпочинку. Зрозуміло, органи соцзабезу не могли повністю забезпечити всі потреби най- вразливіших категорій населення, але їхня робота була досить відчутною.

До найбільш трагічних наслідків війни слід віднести дитяче сирітство. Ще в 1941-1942 рр. з прифронтової смуги вивезли 976 дитячих будинків зі 107223 вихованцями [15, 131]. Надалі кількість сиріт неухильно зростала. У першому кварталі 1944 р. на звільненій території України налічувалося 67 тис. сиріт (у т. ч. 10,2 тис. - безпритульні), а в грудні 1944 р. - 125 тис. (21 тис. - безпритульні). До 1 вересня 1945 р. на облік взято 162 тис. сиріт і 1 млн. 166 тис. напівсиріт [16, 157]. У перші повоєнні роки гостро постала і проблема дитячої безнаглядності. З цією метою створили мережу прийомників-розподільників, дитячих будинків і спеціальних училищ. Станом на грудень 1945 р. у Волинський дитячий прийомник-розподільник поступили 598 безпритульних дітей [17, 3], у грудні 1946 р. - ще 140 [18, 6]. У наступні роки кількість дітей, які поступили у Луцький ДПР, дещо зменшилася. Станом на 12 січня 1950 р., зареєстровано 417 осіб, на березень 1951 р. - 519, серпень 1953 р. - 133 [19, 22-42].

Дієвою у цьому напрямі була робота профспілок. Профактив брав участь у виявленні безпритульних дітей, їх обліку, оформленні документів на опіку, патронаж, усиновлення. Часто опікунами ставали трудові колективи. Трудящі республіки зібрали близько 830 тис. крб., що пішли на утримання дитячих будинків, їдалень, а також 280 ясел і дитсадків, зокрема й у Волинській обл. До кінця 1943 р. у дитячі заклади і на патронування до трудящих оформлено близько 3 тис. дітей. Для них зібрано 23 тис. крб., 180 пудів хліба, одяг і взуття [20, 83].

Виконком Волинської обласної Ради депутатів трудящих 25 вересня 1944 р. постановою «Про організацію спеціальних дитячих будинків», відповідно до постанови Раднаркому УРСР, прийняв рішення організувати у Луцьку спеціальний дитячий будинок на 180 дітей. Крім того, передбачалося перетворення Володимир- Волинського дитячого будинку звичайного типу на спеціальний дитбудинок на 120 дітей [21, 1-2]. На кінець 1946 р. в області функціонували 9 дитбудинків, з яких 2 для шкільного віку, 6 для дошкільного і 1 для глухонімих. На січень 1947 р. органами народної освіти взято на облік дітей, що лишилися батьків - 2732 особи, з них влаштовано в дитбудинки - 374, взято на патронаж - 535, на опіку - 1185, усиновлено - 190. Влаштуванням дітей займалися й органи охорони здоров'я. Лише у січні 1946 р. ними влаштована 171 дитина, з них у дитячі будинки - 108, на патронаж - 47, усиновлено - 16 [22, 2]. Щоправда не завжди вдавалося потурбуватися про найменш захищену категорію населення, якими були діти-сироти, та виділити для них все необхідне. Близько половини вихованців дитячих будинків України наприкінці 1944 р. не мали теплого одягу, взуття, ковдр. Не кращою була ситуація і на Волині [23, 105].

Дирекцією і медичним персоналом дитбудинків області здійснювалися заходи щодо дотримання санітарних умов і поліпшення медобслуговування. Однак житлово-побутові умови вихованців більшості дитячих закладів залишалися незадовільними. Так, станом на травень 1950 р. 460 вихованців дитбудинків не мали окремих ліжок, 5 дитбудинків не мали лазень і мили дітей в антисанітарних умовах, 7 закладів не мали роздягалень і зберігали верхній одяг у спальнях і робочих кімнатах. Ізолятори та дезкамери не забезпечували належної ізоляції хворих і дотримання відповідного санітарного режиму.

У деяких дитбудинках умови були нестерпними, зокрема в Римачівському, Вовнянському, Любитівсь- кому, Боратинському та Володимир-Волинському № 2, де на одну дитину в середньому припадало 0,91,5 м кв., замість встановленої норми - 2,5-3 [24, 24]. Не всі будинки в достатній мірі були забезпечені постільною білизною, зимовим одягом, взуттям і меблями. У деяких був лише 10-15 денний запас палива, а в Римачівському дитбудинку його зовсім не було. Облс- поживспілка, міські магазини не змогли забезпечити безперебійного постачання дитячих закладів продуктами харчування, а подекуди наряди видавалися з великим запізненням. Мали місце випадки, коли місяцями дитбудинки не отримували круп, м'яса, цукру. Часто не вистачало і належної кількості овочів [25, 6].

Видача допомоги з вагітності та пологів здійснювалася відповідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про підвищення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання “Мати-героїня” і заснування ордена “Материнська слава” та медалі “Медаль материнства”» [26, 85]. На його підставі, в 1946 р. орденами і медалями нагородили більше сотні волинських жінок, а впродовж 1951-1952 рр. багатодітним і одиноким матерям області виплатили 28 млн. 483 тис. крб. державної допомоги [27, 2]. безпритульний опіка патронаж усиновлення

Тенденція до збільшення народжуваності в області пояснювалась, з одного боку, нормалізацією життя після воєнних років, з іншого - цьому сприяла політика держави, спрямована на стимулювання не лише шлюбності, але й народжуваності. Законом від 8 липня 1944 р. держава вперше гарантувала матеріальну допомогу «незаміжнім матерям». Передбачалися і грошові нарахування матерям, які мають двоє дітей, за народження наступних [28, 222]. Так, станом на 1953 р. у багатодітних матерів області народилися 6195 дітей. Третю дитину народили 2966 матерів, 4 - 1367, 5 - 764, 6 - 407, 7 - 256, 8 - 194, 9 - 103, 10 - 63, 11 - 75. Майже 5 тис. багатодітних матерів працювали в колгоспах, 833 - домогосподарками, 305 - в державних і кооперативних підприємствах [29, 10]. На рівень народжуваності позитивно вплинуло і домінування в регіоні сільського населення. Так, на січень 1954 р. його кількість становила 804,8 тис. осіб, з них у сільській місцевості - 646 тис., містах - 158,8 тис. [30, 2].

Першочергової ваги у справі охорони здоров'я набули заходи зі зміцнення здоров'я дітей, інвалідів і престарілих. До цієї справи залучалися новостворені профспілкові організації. Найбільше оздоровили робітників і службовців обкоми профспілок початкових і середніх шкіл, медичних і державних установ, МТС і земельних органів, робітників борошномельної промисловості й елеваторів [31, 2]. Станом на серпень 1946 р. у Волинській обл. працював санаторій на 80 ліжок в м. Маневичі для хворих на сухоти. Заклад обслуговував винятково інвалідів війни, дітей шкільного і дошкільного віку. На вказаний час він надав послуги 153 хворим [32, 7]. На 1952 р. в області діяли вже три санаторії: дитячий загальнотерапевтичний у с. Милуші Луцького р-ну на 40 ліжок (за рік прийняв 97 дітей); обласний туберкульозний санаторій у м. Маневичі на 150 ліжок (за рік прийняв 70 осіб); туберкульозний санаторій для дітей шкільного віку і дорослих у с. Тростянець Ківерцівського р-ну на 75 ліжок [33, 2]. На 1954 р. в області діяли також санаторії на 300 ліжок у с. Ульянівка, м. Маневичі та с. Замлиння. Протягом року тут відпочили 766 осіб [34, 6-7].

Отже, відзначені вище післявоєнні проблеми соціального характеру, а також поширення захворювань, зумовлених поганим харчуванням і примітивним побутом, негативно вплинули на стан здоров'я населення краю. Відновлення системи охорони здоров'я на Волині у перші повоєнні роки відбувалось повільно, що ускладнювала й політика тоталітарного режиму. Останній передусім турбувала радянізація краю, а тому поза його увагою лишалися невідкладні проблеми соціального характеру. Важким соціальним наслідком війни була й велика кількість людей, які не могли обходитись без сторонньої допомоги. Повсякденне життя таких категорій як інваліди, діти-сироти і напівсироти, багатодітні родини було ще одним повоєнним випробуванням. І хоча влада видавала численні постанови щодо покращення життя, а турбота органів соцзабезу та профспілок з надання допомоги таким категоріям демонструвала кращі людські якості, проте, держава так і не перейшла до системного забезпечення інтересів соціально вразливих категорій громадян, у тому числі й на Волині.

Література

1. Кульчицький С. Чому треба вивчати повсякденне життя // Історія повсякденності: теорія та практика: мат. Всеукр. наук. конф. / Упор. : О. Лукашевич, Т. Нагайко. -- Переяслав-Хмельницький, 2010.

2. Зашкільняк Л. Методологічні аспекти світового історіографічного процесу і сучасна українська історична наука // Українська історіографія на зламіХХі ХХІ ст.: здобутки і проблеми. -- Л., 2004.

3. Вронська Т.В. В умовах війни. Життя і побут населення України (1943--1945 рр.). -- К., 1995; Даниленко В. Повсякденне життя українських селян у повоєнний період (1945--1953 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. -- К., 2005. -- Вип. 9; Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині XX ст. (1945--2000рр.). -- К., 2003; Кононенко В.В. Становище українського селянства у повоєнний період (1945--1947рр.) // Український селянин: Зб. наук. пр. -- Черкаси, 2005. -- Вип. 9; Терещенко Т.В. Соціально-побутова сфера села центральних областей України в період відбудови (1943--1950 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Черкаси, 2007.

4. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940 -- середина 1950-хрр.).: у 3 ч. /Відп. ред. В. Даниленко. -- К., 2010.

5. Голиш Л.Г. Функціонування спеціальних дитячих установ УРСРу 1943--1950рр.: автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Черкаси, 2007; Соловей М.О. Повсякденність вихованців дитячих будинків Донбасу (1945--1965 рр.) // Нові сторінки історії Донбасу. -- Кн. 15--16 / Ред. З. Ли- холобова. -- Донецьк, 2008.

6. Сушик І.В. Соціально-економічні та культурні процеси на Волині (1944--1953 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. -- Л., 2004; Сушик І.В. Становлення соціально-побутової сфери на Волині у повоєнний період (1944--1953 рр.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. -- Вип. 9. -- Вінниця, 2005; Сушик І.В. Формування вчительських кадрів загальноосвітніх шкіл Волині у 40-50-х рр. XX ст. // Інтелігенція і влада. Громадсько- політичний науковий збірник. Серія: Історія. -- Вип. 15.

7. Держархів Волинської обл. (далі -- ДАВО). -- Ф. Р-13, оп. 1а, спр. 2.

8. Воргуль М. Відбудова сіл на Волині //Радянська Волинь.

— 1946. -- 30 серпня.

9. Історія Української РСР: у 8 т, 10 кн. -- Т. 8: Радянська Україна в період зміцнення соціалізму і поступового переходу до комунізму (1945--70-і рр). -- Кн. 1: Українська РСР в період зміцнення соціалізму (1945--50-ірр.) /Редкол.: А. Лихолат (відпов. ред.) та ін. -- К., 1979.

10. Володін О. Всебічно поліпшувати роботу органів соціального забезпечення // Радянська Волинь. -- 1946. -- 24 серпня.

11. Коваль М.В. Общественно-политическая деятельность трудящихся Украинской ССР в период Великой Отечественной войны. -- К., 1977.

12. Чернега П.М. Профсоюзы Украинской ССР в годы Великой Отечественной войны (1941--1945). -- К., 1987.

13. Архівне відділення відділу інформаційних технологій Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській обл. (далі -- ВІТ УМВС у Волинській обл.). -- Ф. 35, арх. № 3: Журнал учета поступающих беспризорных и безнадзорных детей в Луцкий ДПР-НКВД.

14. ВІТ УМВС у Волинській обл. -- Ф. 35, арх. № 6: Книга реестрации поступления детей за 1946 г.

15. ВІТ УМВС у Волинській обл. -- Ф. 35, арх. № 22: Книга реестрации поступивших детей. -- Т. 2; Ф. 35, арх. № 42: Доклады о работе детприемника за 1953 г.

16. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГОУ). -- Ф. 1, оп. 46, спр. 414.

17. Алхимович Ф. Здоровохорона // Радянська Волинь. -- 1953. -- 9 січня.

18. Терлюк І. Етнічні росіяни у Західній Україні // Генеза. -- 1994. -- № 2.

Анотація

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАЙБІЛЬШ ВРАЗЛИВИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНІ ЯК ЧАСТИНА ПОВОЄННОЇ ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННЯ

Досліджено заходи радянської влади щодо найменш захищених верств населення Волині у повоєнний період.

Ключові слова: Волинь, соціальний захист, ветерани, дитбудинки, діти-сироти

Размещено на Allbest.ru