Формування процесу урбанізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Історичні аспекти формування урбанізованого середовища

2. Рурурбанізація, джентрифікація та субурбанізація

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

УРБАНИЗАЦИЯ (франц. Urbanisation, від лат. Urbanus - міський) - історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, що виражається у переважному зосередженні населення, економіки, культури у великих містах, з одного боку, з іншого - поширення стандартів міської культури і в цілому способу життя на сільську місцевість. Інтенсифікація даного процесу тісно пов'язана з індустріалізацією. Урбанізація справила величезний вплив на розселення населення (різке скорочення питомої ваги сільського населення на користь міського), його демографічну та соціально-професійну структуру, образ і рівень життя. Історично урбанізація була обумовлена необхідністю й ефективністю концентрації різних форм та видів діяльності (матеріальної і духовної), спілкування, посилення взаємозв'язків між різними сторонами людської життєдіяльності. Вона сприяла подоланню культурної та соціальної відсталості в сільських поселеннях, становленню сучасної економіки.

Згідно з поглядами представника чиказької соціологічної школи Л. Вірта урбанізм є головною рисою сучасного суспільства, яскравішою, ніж індустріалізм або капіталізм. Раніше термін «урбанізувати» означав «робити ввічливим», «перетворювати щось на витончене». Сучасний смисл його закладено у другій половині XIX ст., коли місто стало спеціальним об'єктом дослідження. урбанізований приміський економічний джентрифікація

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом або глобальним містом.

1. Історичні аспекти формування урбанізованого середовища

Історично урбанізація пов'язана з розвитком капіталізму. Мабуть, тому Великобританія, де була започаткована промисловість, першою пережила індустріалізацію і першою перетворилась на країну з переважно міським населенням. Більшість країн Європи та США почала урбанізуватися на початку XIX ст. Наприклад, за період з 1800 по 1900 рік населення Нью-Йорка збільшилося з 60 тис. до 4,8 млн. осіб. Найурбанізованішою сучасною країною Європи є Німеччина.

Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

-- частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни;

-- щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст;

-- транспортна та інша доступність великих міст для населення країни;

-- різноманітність галузей народного господарства;

-- різноманітність видів трудової, дозвільної діяльності населення;

-- поширення міських форм життя як на населення міст, так і на жителів села.

Побутує думка, що процес урбанізації пройшов три стадії:

1. Від виникнення міст до XVIII ст. (лише деякі міські зони мали понад 100 тис. мешканців).

2. Кінець XVIII -- початок XX ст. (швидке зростання розмірів і чисельності міст).

3. Метрополізація (їй властиве зосередження людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах протягом XX ст.).

Інколи виділяють і четверту стадію -- дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

З плином часу в кожній країні відбуваються деякі зміни в області розселення. Це пов'язано зі зміною типу відтворення населення і зміною типу господарства. Американський географ Джиббс виділив 5 основних стадії розселення, які пройшли або пройдуть всі країни світу до певного етапу розвитку. Головний критерій виділення п'яти стадій урбанізації це співвідношення динаміки міського і сільського населення.

Перша стадія урбанізації по Джиббсу має такі характеристики: доіндустріальний устрій господарства, традиційний тип відтворення, густа і порівняно рівномірна мережасільських поселень. На цій стадії розвитку урбанізації міське населення зростає повільно і тому частка городян може навіть знижуватися, при абсолютному переважання сільського населення. На цій стадії урбанізації до 1991р. знаходилися: Таджикистан і Туркменія. Динаміка міського та сільського населення з 79г. по 91г. свідчить про це. У переході на другу стадію урбанізації перебували Киргизія та Узбекистан.

Друга стадія урбанізації суспільства проявляється під час проходження ним процесу індустріалізації. На цій стадії урбанізації сільське населення мігрує в міста масовими потоками, але за рахунок природного приросту частка сільських жителів у всьому її ще поки незначно зростає.

Міське населення збільшується більш різко. До 91 р. на цій стадії урбанізації знаходилися республіки: Казахстан, Азербайджан, Вірменія. На переході від другої стадії до третьої перебували Молдавія і Грузія.

Третя стадія урбанізації суспільства характеризується такими рисами: демографічний перехід вже завершено; міграційний відтік природний спад призводить до зниження сільського населення. Зростання частки міського населення зумовлює переважання над часткою сільського населення.

На четвертій стадії урбанізації продовжує слабко рости міське населення, так і слабко зменшується сільське населення. До 91 р. на третій-четвертій стадіях урбанізації перебувала Росія, а так само Україні, Білорусія, Литва. Естонія і Латвія здійснювали перехід на п'яту стадію.

П'ята стадія урбанізації властива постіндустріальним країнам, коли зникають соціальні відмінності між містом і селом. Всі переваги міста з'являються в сільській місцевості. Підвищується цінність екологічного чинника у свідомості населення. Зростання психологічного чинника змушує переміщатися городян до села. Знижується чисельність міського населення і зростає чисельність сільського. Система розселення знову приходить в стан рівноваги. У цій стадії урбанізації до 1991 р. не перебувала жодна з республік ближнього зарубіжжя.

2. Рурурбанізація, джентрифікація та субурбанізація

Субурбанізамція (від лат. sub -- під, біля та лат. urbanus -- міський), іноді Руралізація -- процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації.

Субурбанізація є подальшим етапом урбанізації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами -- центрами агломерацій.

Субурбанізації сприяє те, що з середини 1960-х років йде процес зменшення у найбільших містах агломерацій робочих місць і зайнятості в оброблювальній промисловості й пов'язаних з нею галузях. Виробництво відділяється від управління ним, розвивається транспорт і зв'язок. За рахунок розвитку комп'ютерних мереж зростають можливості для роботи вдома. Тому економічно активне населення надає перевагу проживанню в ізольованих місцях, в оточенні природи, у невеликих містечках.

Рурбанізація (від англ. rural -- сільський та урбанізація) -- процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість.

Рурбанізація може виражатися у міграції міського населення в сільські поселення, розвитку форм господарської діяльності, що характерні для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. При цьому відбувається залучення сільських жителів до міської культури, крім цього сільські поселення стають функціональною складовою виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст.

Активно відбувається процес рурбанізації в економічно розвинутих країнах Європи. Чисельність населення найкрупніших міст не зростає, а зменшується через те, що урбанізація несе в собі не тільки позитивні, а й негативні тенденції (транспортні проблеми, погіршення екології, непропорційного збільшення ціни на землю та нерухомість тощо). Як наслідок у Європейських країнах частка міського населення значно нижча, ніж у менш розвинутих країнах Азії, Африки та Південної Америки.

Джентрифікація (англ. gentrification) -- реконструкція і оновлення будівель в раніше нефешенебельних частинах міста та асоційований з ними переїзд до району багатіших мешканців[1]. При цьому в районі зазвичай відбуваються істотні зміни в демографії, зокрема піднімається середній дохід, зменшується розмір сім'ї, змінюються характер та культура[2].

Термін джентрифікації, з'явившись у Британії в середині 1960-х років, став згодом вельми популярним у США і означає явище, протилежне субурбанізації. Джентрифікація може відбуватися згідно з програмою запланованого міського відновлення або в результаті зміни популярності району через зміни в структурі міста. При цьому в район направляються інвестиції, що йдуть на розвиток інфраструктури і кредити для придбання нерухомості[3]. Подібні дії з боку уряду зазвичай обумовлені зменшенням злочинності в таких районах та збільшення збору податків на нерухомість[4]. Проте джентрифікація може бути як корисною, так і шкідливою для існуючих мешканців району, в результаті вона часто пов'язана з акціями підтримки або протесту[5].

Можна виділити два етапи джентрифікації:

На першому етапі в запущені квартали приходять економічно маргінальні групи «тренд-сеттерів» (тих, хто задає напрямок розвитку). Вони не мають високих доходів, але їх освітній і професійний статус досить високий. Це художники, журналісти, культурні адміністратори, молоді професіонали. Вони переобладнують район під свої стандарти повсякденного життя та дозвілля і роблять привабливим для переселення.

Другий етап пов'язаний з розвитком фінансового сектора і сфери послуг. На місце культурної богеми приходять торговці нерухомістю, корпоративні юристи, інвестиційні банкіри, брокери, заможні лікарі, викладачі і т.д. Соціологи називаються нових переселенців новим середнім класом, або новими міськими професіоналами. Джерелом їх економічного успіху є креативність, нестандартність, високий професіоналізм, вільний спосіб життя, високий рівень толерантності.

Висновки

Процес урбанізації має свої позитивні атрибути, що проявляються в комфортабельності умов життя у великому місті порівняно з сільськими умовами. До них належать широкий вибір товарів і послуг, які жителі міста використовують, можливість отримати добру освіту і професіонально реалізувати себе, доступ до культурних цінностей і до інформаційних ресурсів. Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме: наявність місць роботи та можливість зміни роботи, зосередження закладів науки і культури; забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціально побутові умови життя; розвиток міжнародної та регіональної культури.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного. Серед негативних наслідків урбанізації слід відмітити певний комплекс соціально-економічних проблем, які в окремих випадках загрожують здоров'ю і навіть існуванню міського населення. Так, висока щільність населення і постійна конкуренція на ринку праці, роблять життя мешканців міст насиченим стресами. Серед соціальних «хвороб», рівень яких є вищим у містах, залишається невирішеним питання житла, злочинність, наркоманія. Суттєво змінюється і характер соціальних контактів. Серед найважливіших проблем є проблеми погіршення стану урбанізованого середовища, ускладняється проблема охорони повітряного басейну, водних джерел, ґрунту.

Отже, деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну дію на здоров'я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо.

Список використаних джерел

1.Лаппо Г.М. «Географія міст». М. 1997

2. Озерова Г.М., Покшішевскій В.В. «Географія світового процесу урбанізації». М.1981

3. Перцика Є.П. «Географія міст (Геоурбаністика)». М.1985

4. Перцика Є.П. «Середовище людини: Передбачуване майбутнє».

Размещено на Allbest.ru