Виникнення та розвиток медіа-мистецтв у системі масової комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

спеціальність 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій

УДК: 316.77:070:82-92

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК МЕДІА-МИСТЕЦТВ У СИСТЕМІ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Захарченко Артем

Петрович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Єлісовенко Юрій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, кафедра телебачення і радіомовлення.

Офіційні опоненти: Доктор філологічних наук, професор Сидоренко Наталія Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри історії журналістики.

Кандидат філологічних наук, асистент Завадський Юрій Романович, Тернопільський національний педагогічний університет ім.Володимира Гнатюка, фізико-математичний факультет, кафедра інформатики та медотики викладання інформатики.

Захист відбудеться 16 червня 2009 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1, Інститут журналістики.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розіслано “12” травня 2009 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент В.М. Корнєєв

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи зумовлена тим, що процеси масової комунікації з нинішнім форсованим розвитком ЗМК швидко стають дедалі розмаїтішими. Все сильнішим стає їх зв'язок з технікою передачі інформації, і зараз будь-який новий винахід у галузі комп'ютерних технологій може революційно вплинути одразу на кілька традиційних видів мистецтв.

Усю специфіку нових явищ у масовій комунікації варто вивчати вже на перших, найшвидших етапах розвитку, щоби потім мати можливість перейти до їх системного дослідження. Зокрема, художньо-публіцистичний дискурс у мережі Інтернет на сьогодні вже можна вважати розвиненим, а основні вектори його розвитку - окресленими. Проте еволюція цифрових ЗМК триває, і їх художній складник наразі є одним із найменш доконаних. Так само кожний сформований вид художньої публіцистики технічних ЗМК зазнає впливу цифрових технологій. Отже, актуальним є дослідження не лише кожної форми масової комунікації як самостійного феномена, і не тільки самої сукупності медіа-мистецтв, а й системних змін у культурі, які здійснюються за участю техніки.

Необхідність дослідження також визначається: соціальною природою медійного мистецтва, його художнім значенням, яке завжди має абсолютно своєрідне ідейно-тематичне коло, а також можливістю випробування на "полігоні" ЗМК творчих рішень експериментального характеру. Особливого значення набуває потреба введення у дискурс українського журналістикознавства якісно нових методик, які придатні для вивчення цифрових ЗМК.

Оскільки будь-який різновид або жанр художньої творчості, що виник у часи індустріального та постіндустріального, інформаційного суспільства, фактично, пов'язаний з медіа, наше дослідження встановлює закономірності, універсальні для нового часу. А саме під назвою медійних розглядаються: художня фотографія, документальний та ігровий кінематограф, оригінальне радіомистецтво, зокрема, радіоп'єси, художні телепрограми, телефільми і телетеатр, відеомистецтво, гіпертекстова публіцистика, мультимедіа-публіцистика та інтерактивні форми цифрової медіа-творчості. Кожне з цих явищ започаткувало свого часу новий спосіб комунікації.

Усі вони об'єднуються за допомогою певних інформаційних зв'язків, які і є основним джерелом інформації про них. Ці зв'язки втілюють взаємодію між компонентами системи - видами медіа-мистецтв, а також усередині компонентів системи, між підсистемами аудиторії ЗМК, технічних засобів забезпечення масової комунікації, авторів та "життєвого матеріалу" - в нашому випадку, образів соціальної реальності. Вони відтворюють процеси осмислення ролі медіа-мистецтв, їх специфіки та мистецьких умовностей. Осмислення відбувається як суспільством, професійними літературними критиками, так і самими авторами відповідних творів.

Світовій науці, у цілому, відомі аналогії між виникненням та розвитком різних способів комунікації, які виникли у періоди тих чи тих медійних бумів, проте дослідження цих феноменів або мали занадто загальний характер, часто взагалі ігноруючи художній аспект комунікації, або вирізнялися вузько окресленим предметом дослідження, що вміщував якийсь окремий, переважно нехудожній аспект масової комунікації. Зокрема, системне тлумачення масових комунікацій подається в роботах М.Маклюена, Е.Тоффлера, В.Петрова, В.Різуна А.Птушенка, Н.Степанюк, Д.Даніельса, Е.Хухтамо та інших.

Чималу частину системних рис медіа-мистецтв, згаданих у роботі, вперше встановили дослідники вужчого профілю для окремих видів художньої публіцистики: радіоп'єси (І.Хоменко), так званих "екранних мистецтв" - фото, кіно та телебачення (В.Скуратівський, А.Вартанов), або так званої "мережевої літератури" (Ю.Завадський).

Зв'язок з офіційними науковими програмами і темами. Тема кандидатської роботи є частиною бюджетної теми Інституту Журналістики КНУ імені Тараса Шевченка "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" (№01 БФ-045-01, керівник - професор В. В. Різун), а також пов'язана з провідним напрямом роботи кафедри телебачення і радіомовлення цього ж інституту "Інформаційно-публіцистичні та комунікативні аспекти телерадіожурналістської майстерності". Роль здобувача у цій темі - створення моделі системи медіа-мистецтв, тобто, тих видів мистецтва, які використовують художнє поле комунікаційних технологій. Вони належать до художньо-публіцистичної творчості, і в масовій комунікації є системою нижчого порядку.

Мета дослідження - визначити основні закономірності виникнення і розвитку медіа-мистецтва та критерії його появи у системі масової комунікації.

Досягнення поставленої мети передбачає виявлення, аналіз та класифікацію закономірностей розвитку медіа-мистецтв. Адже творчий, технічний і соціальний складники цих способів комунікації еволюціонують паралельно, протягом періодів набуття досвіду сприйняття та теоретичного осмислення і самих цих творів, і притаманних їм мистецьких умовностей.

Пошук таких аналогій та їх витлумачення зумовлені одним із основних сучасних положень науки про масову комунікацію: прагненням знати не лише зміст та закони масового інформаційного продукту, але і закономірності реагування на нього аудиторії. Тобто, для повноцінного усвідомлення феномену такого продукту необхідно дослідити усі три ланки відомого ланцюжка-моделі масової комунікації: автор - повідомлення - реципієнт. У випадку різних ЗМК кожен із цих трьох складників може бути організований цілком по-різному, однак нам необхідно довести ідентичність структури інформаційних зв'язків, які пов'язують ці три складники.

Задля досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

1. Встановити загальні властивості системи медіа-мистецтв, визначити її структуру, основні компоненти та зв'язки. А саме: виявити, з яких медіа-мистецтв вона складається, які функціональні одиниці містить кожен із них, яким чином ті взаємодіють між собою, а також забезпечують взаємовплив різних медіа-мистецтв, і їхній зв'язок із навколишньою соціальною дійсністю;

2. Виокремити спільні риси процесів виникнення та розвитку медіа-мистецтв, їх історичний контекст, а також ті риси, що можуть бути перенесені з одного ЗМК на інший. Визначити, який вплив на розвиток медіа-мистецтв мають певні повторювані сюжети історичного розвитку, тобто, ідентичні структурно-логічні зв'язки між підсистемами їх компонентів;

3. Визначити основні закономірності розвитку медіа-мистецтв на основі аналізу історичного та теоретичного матеріалу. Встановити, чи відповідають дійсності поширені гіпотези стосовно того, що медіа-мистецтва успадковують більшість рис традиційних жанрів мистецтва та публіцистики, а також стосовно витіснення традиційних видів комунікації технічно досконалішими;

4. Розробити методику, яка може бути застосована для встановлення фактів того, що художнє наповнення всіх наступних засобів масової комунікації стає самостійною комунікативною одиницею;

5. Здійснити видову класифікацію і виявити самостійні комунікативні одиниці серед цифрових та інтерактивних форм медіа-мистецтв, розвиток яких саме починається в електронних ЗМК, спрогнозувати подальшу їх еволюцію, а також трансформації уже сформованих медіа-мистецтв в умовах новітніх ЗМК.

Об'єктом дослідження є система масової комунікації як організована форма масштабного обміну інформацією та як вид суспільно-культурної діяльності. Ця система складається із взаємопов'язаних компонентів мас, комунікаторів, та засобів масової комунікації.

Предметом дослідження є система медіа-мистецтв, (або, так званих, media art), яка є системою нижчого порядку стосовно об'єкта дослідження. Це сукупність усіх художньо-публіцистичних жанрів у всіх ЗМК, окрім друкованої преси.

У дисертаційному дослідженні застосовано теоретичні методи дослідження, зокрема, системний аналіз. Системний аналіз дав змогу розкласти складну проблему на компоненти до постановки конкретних завдань, для яких існують традиційні методи реалізації, зберігши цілісність проблеми, даючи змогу виявити і вивчити подібні та специфічні риси реакції учасників комунікації на певні медіа-продукти.

На різних етапах дослідження використовувалися: індуктивний метод - у визначенні специфічних параметрів компонентів системи, що потребують вивчення, на підставі загальної інформації про цілісну систему; метод порівняльного аналізу - для виокремлення серед цих параметрів таких, що стають характеристичними стосовно всіх ЗМК, які нами розглядаються; метод узагальнення - для виокремлення загальних ознак видів та жанрів медіа-мистецтв у різних ЗМК, і метод структурного аналізу - для класифікації на підставі розробленого підходу новітніх, не сформованих остаточно структур нових ЗМК.

Вивчення першоджерел відбувалося з використанням історичного методу, коли об'єкт розглядається у процесі виникнення й розвитку.

Джерельна база та хронологічні межі дослідження. В роботі охоплено період з середини ХІХ до початку ХХІ століття, тобто, від виникнення фотографії як першого оригінального, а не прикладного медіа-мистецтва, до нинішніх часів, що характеризуються появою інтерактивної та мультимедійної публіцистики. Джерельною базою стали присвячені медіа-мистецтвам наукові, літературно-критичні та публіцистичні тексти, створені як у період виникнення цих форм комунікації, так і протягом їх подальшого розвитку. Зокрема, вивчено тези щодо медіа-мистецтв, наведені в роботах І.Хоменка, С.Бернштейнa, Е.Барноу, Р.Слободянюк, Ю.Архіпова, Т.Марченко, С.Ейзенштейна, Дз.Вертова, Б.Балаша, З.Кракауера, А.Базена, Г. Жердєва, С.Тетеріна, Ю.Лотмана, У.Еко, А.Вартанова, А.Шереля, М. Маклюена, В. Скуратівського, А. Донде, В.Мейєрхольда, А.Родченка і багатьох інших теоретиків, практиків та реципієнтів медіа-мистецтв: усього понад 250 таких робіт.

Наукова новизна отриманих результатів викладена у таких положеннях:

Робота вводить у сферу вивчення комунікаційної системи суспільства явище медіа-мистецтва, до якого вперше застосовується системний підхід. Він дає змогу структурувати теоретичні погляди на них, проблеми їх класифікації та сприйняття на ранніх етапах розвитку, а також сприяє створенню методичної бази для роботи в їхньому творчому полі.

Уперше визначаються спільні риси художніх складників так званих медійних бумів - етапів становлення соціально-комунікаційних структур, у які відбувається бурхливий розвиток мас-медіа, пов'язаний із певними технічними винаходами; встановлюються тенденції прогресивного і регресивного розвитку цих явищ, конфліктів із традиційним художнім світоглядом, філософськими та етичними парадигмами і політичною кон'юнктурою.

Формулюються основні закономірності розвитку згаданих видів художньої комунікації, подібність яких дає право на поширення отриманих результатів на весь масив ЗМК.

Уперше пропонується висновок про ізоморфність шляхів розвитку цих видів комунікації, а також встановлюється, що їх походження не зумовлене технічними винаходами, а є безпосереднім наслідком загального розвитку культури.

Розроблюється класифікація медіа-мистецтв, що виникли в епоху постмодерну. Вона усуває традиційні суперечності, які мали місце в усіх попередніх спробах класифікації.

Підтверджується на значному масиві практичних даних відома гіпотеза про взаємодетермінованість технічного і художнього чинників розвитку людської цивілізації, на противагу загальновживаному погляду про односторонній вплив технічних винаходів у галузі передачі та обробки інформації на зміст та форму художніх та публіцистичних творів. Проводиться формалізація механізмів такого взаємовпливу.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості розробки стратегії розвитку соціальних комунікацій у сфері нових видів мистецтва, дає змогу передбачати реакцію критиків та широкого загалу на їх появу.

Дослідження допоможе продемонструвати авторам, які беруться за написання творів в експериментальних жанрах, певні закономірності, що мають місце у сприйнятті їхніх доробків, а також оволодіти методом моделювання реальності в технічних ЗМК.

Практичним утіленням дисертації є твори автора, написані з використанням досліджуваних методів комунікації із урахуванням виявлених закономірностей (див. додатки до роботи).

У системі освіти результати дисертації можуть бути використані при розробці методології наукових дисциплін соціально-комунікаційного циклу, зокрема, створення навчального курсу, присвяченого загальним характеристикам розвитку медіа-мистецтв, орієнтовною назвою якого може бути "Система медіа-мистецтв".

На сьогодні в Україні у жодному вищому навчальному закладі немає навчального курсу, присвяченого художнім, а не технічним або інформаційним, аспектам новітніх, інтерактивних цифрових засобів масової комунікації в цілому. Також у підготовці методичних матеріалів та навчальних посібників з такого курсу можуть бути використані результати, отримані у ході цього дослідження.

Цей курс дасть можливість ознайомити майбутніх фахівців у галузі масової комунікації з її найскладнішими, художніми аспектами, які часто є найдієвішими, найбільш чутливими і переконливими інструментами публіциста. Без цих знань підготовка зазначених спеціалістів може бути неповноцінною.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконано дисертантом самостійно. Авторське право на художні тексти, наведені в додатках, також належить дисертантові.

Апробація результатів дисертації. Основні тези роботи доповідалися на таких наукових зібраннях:

1). Науково-практична конференція, присвячена ювілею - 35-й річниці кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, м. Київ, травень, 2006.

2). Всеукраїнська науково-практична конференція "Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку", м. Черкаси, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, квітень, 2007.

3). І Всеукраїнська науково-практична конференція "Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору", м. Тернопіль, Галицький інститут імені В'ячеслава Чорновола Національного університету "Києво-Могилянська Академія", листопад, 2007.

4). Третя всеукраїнська студентсько-аспірантська міждисциплінарна конференція "Філософія: нове покоління. Територія революції", м. Київ, Національний університет "Києво-Могилянська Академія", лютий, 2008.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у п'яти публікаціях, чотири з яких розміщено у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків.

Обсяг основного тексту - 182 сторінки, джерельна база налічує 281 позицію.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації та її зв'язок із науковими темами Інституту журналістики, в якому виконано роботу, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет, перелічено наукові методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації. Вказано особистий внесок здобувача з досліджуваної проблеми та поінформувано щодо апробації результатів наукового дослідження на конференціях, наукових семінарах та круглих столах.

Перший розділ "Художньо-публіцистична творчість у мас-медіа: від винайдення фотографії до появи мультимедіа" присвячений аналізу основних журналістикознавчих, мас-комунікаційних, культурологічних, філософських, мистецтвознавчих та психологічних наукових джерел з обраної теми. В ньому наведено здійснений нами огляд теоретичних уявлень про медіа-мистецтва, їх виникнення, розвиток та системну природу.

Проведений огляд засвідчив, що дослідження медіа-мистецтв, які виникли в передінформаційну епоху, зазвичай характеризуються повнотою уявлень про них та певною системністю. Натомість вивчення медіа-мистецтв доби Інтернету та мультимедіа залишається досить уривчастим, у ньому досі відсутні сталі погляди навіть на базові поняття.

Скажімо, в підрозділі 1.1 "Дослідження медіа-бумів в історії розвитку масових комунікацій" показано, що до XIX століття виникнення нових жанрів чітко гармоніювало із загальними тенденціями культурних епох, у яких відбувалося їх зародження, процеси виникнення жанрів лімітувалися практично тільки культурними процесами.

А ось із настанням епохи модернізму традиційні мистецькі засоби перестали задовольняти потреби культури, одночасно в її сферу почала активно входити техніка. Технічні досягнення, як і мистецькі віяння, перебували під впливом нових уявлень про світ. А тому не дивно, що на запит мистецтва досить швидко з'являлося відповідне технічне забезпечення. Взаємопосилення технічного і мистецького прогресу і створювало ефект медіа-буму.

У підрозділі 1.2 "Осмислення суспільного значення медіа-мистецтв, що виникли у передінформаційну епоху" ми дійшли висновку, що медіа-мистецтва, які виникли в епоху модернізму, вивчені досить повно, також є достатня кількість робіт, присвячених спільним рисам деяких із них. Водночас, теоретичних розробок, які б охоплювали всі зазначені культурні явища, все ще немає.

Схожі процеси відбулися і з настанням епохи постмодернізму. Тут художній поступ також взаємопов'язаний із розвитком технологій. Та він уже полягає не суто в технічній, а й в інформаційно-технічній сфері.

Вивчення його закономірностей, як показано нами у підрозділі 1.3 "Теорії медіа-мистецтв доби Інтернету та мультимедіа", є неповним і уривчастим, досі не тільки не існувало системної роботи щодо медіа-мистецтв епохи модернізму, але й не було розроблено єдиної термінології. У зв'язку з цим у роботі подано власні аргументовані визначення таких понять, як гіпертекстовий, мультимедійний та інтерактивний твір.

У підрозділі 1.4 "Аналіз системних підходів до проблеми розвитку медіа-мистецтв" проведена класифікація системних підходів до проблеми розвитку медіа-мистецтв показала, що напрацьована досі теоретична база хоча й має певну вагу, проте цілісної, інтердисциплінарної концепції розвитку медіа-мистецтв досі не існувало. Окрім того, попередні підходи до предмету нашого дослідження не пристосовані для задоволення потреб науки про соціальні комунікації.

У другому розділі "Специфіка дослідження художньої публіцистики недрукованих ЗМК" розглянуто потенційні джерела інформації про медіа-мистецтва і обґрунтовано правомірність їх використання. Окрім того, сформульовано методику роботи з системою медіа-мистецтв, яка була надалі застосована.

Так, у підрозділі 2.1 "Наукові, публіцистичні та літературно-критичні роботи, присвячені медіа-мистецтвам, як показник еволюції їх суспільної оцінки" проаналізовано джерела інформації про медіа-мистецтва. Показано, що в дискурсі художнього наповнення того чи того ЗМК активну участь беруть не тільки науковці, автори-практики та професійні критики, а й відсторонені реципієнти. Думка останніх часто є малокомпетентною, але тим не менше важливою для нашого дослідження, позаяк відтворює погляди незаанґажованого суб'єкта процесу сприйняття.

Результатом аналізу досліджень медіа-мистецтв стала типологія джерел, створена нами на основі різних параметрів дискурсу навколо їх предмета. А саме: за жанровою ознакою, за науковою традицією, за мірою заанґажованості автора у розробці творів для нових ЗМК, за часом написання відносно періоду становлення медіа-мистецтв.

Вивчення цих джерел дає змогу зробити висновок про системну природу сукупності медіа-мистецтв, а отже, про правомірність використання системного аналізу для її вивчення.

Відтак, у підрозділі 2.2 "Використання системного аналізу для вивчення генези медіа-мистецтв" описано систему медіа-мистецтв, а також обрано стратегію її системного аналізу.

У ній виокремлюються компоненти - види медіа-мистецтва, кожен із яких складається з однакових підсистем: 1) технічних засобів забезпечення комунікації, 2) авторів, 3) аудиторії, традиційного кола критиків, теоретиків мистецтва, 4) "життєвого матеріалу" медіа. У зовнішньому середовищі стосовно цієї системи знаходяться традиційні види мистецтва, чинники політичного впливу, розвиток філософської думки та теорії гуманітарного знання. медіа мистецтво комунікативний інтерактивний

Вивчення системи приводить до висновку, що кількість її компонентів постійно зростає. Час від часу всередині системи виникають нові види художньої комунікації, які базуються, безумовно, на всіх чотирьох підсистемах існуючих компонентів, одночасно "відшаровуючись" від них за їх внутрішніми законами й утворюючи нові компоненти.

Разом із тим, систему медіа-мистецтв, за принципом еквіпотенційності, можна розглядати як компонент загальної системи культури, пов'язаний інформаційними чи матеріальними потоками з іншими її компонентами.

Характерною ознакою всієї системи медіа-мистецтв є її самоорганізація. Вона може розглядатися як один із механізмів зв'язку між еволюційними процесами таких аспектів культури, як художній, технічний, політичний, та слугувати гармонізації сценаріїв їх розвитку.

Виходячи з цього, для повноти уявлень про систему медіа-мистецтв необхідна методика, яка би дала можливість встановити факт формування нового виду медіа-мистецтв. Для розробки такої методики обрано стратегію дослідження, яка полягає у розв'язанні певної логічної "системи рівнянь", заданих історичними відомостями про інформаційні зв'язки у вже досліджених медіа-мистецтвах. Нами встановлено, що ці зв'язки, можуть мати стилетворчу, формотворчу та видотворчу функції. Розв'язавши цю "систему рівнянь", ми виявили видотворчі зв'язки.

У третьому розділі "Система медіа-мистецтв у час панування естетики модернізму" виявлено певні ізоморфні дискурси і доведено подібність інформаційної структури кожного компонента системи медіа-мистецтв доби модернізму, а саме: фотографії, кінематографа, радіомистецтва та телебачення. Підрозділи 3.1-3.4 присвячені опрацюванню матеріалу дослідження щодо кожного із цих жанрів, а підрозділ 3.5 "Природа зв'язків між компонентами у системі медіа-мистецтв епохи модернізму" - узагальненню отриманої інформації про інформаційні зв'язки.

Обрана стратегія дослідження дала можливість виокремити в досліджуваних медіа-мистецтвах три типи інформаційних зв'язків, що свідчать про виникнення нового виду медіа-мистецтва в системі засобів масової комунікації на її черговому етапі розвитку. А саме: вишукування попередників медіа-мистецтва, встановлення його ізоморфності з рештою мистецтв та обмежування його життєвого матеріалу, у тому разі, якщо воно досягло стадії, коли ці обмеження долаються. Наявність усіх цих трьох зв'язків у структурі певного художньо-публіцистичного явища в нових ЗМК дає підстави стверджувати, що це явище гарантовано є новим видом медіа-мистецтва.

Окрім того, між підсистемами технічних засобів, авторів, аудиторії та критиків і життєвого матеріалу встановлено 3 формотворчі зв'язки: нав'язування ролі ретранслятора, виникнення споріднених утопічних проектів та циклічні дискутування щодо методів комунікації, за умови, що вони торкаються основних виражальних засобів певного медіа-мистецтва. Якщо ці зв'язки простежуються, є всі підстави говорити про серйозні зміни в структурі художньої публіцистики певного ЗМК.

Усі інші повторювані дискурси медіа мистецтв - приписування місіонерського покликання, менш фундаментальні приклади циклічності стилістики та обмеження життєвого матеріалу - є лише стилетворчими зв'язками, а отже, природними й невідворотними наслідками будь-якого творчого процесу.

Застосування описаної вище методики до системи медіа-мистецтв епохи постмодерну, в четвертому розділі "Виникнення і розвиток постмодерних медіа-мистецтв", з одного боку, дозволило визначити структуру цієї системи, зокрема, кількість у ній нових компонентів порівняно з епохою модернізму; з іншого ж боку, на практиці перевірити обрану методику. Остання виявилася цілком придатною для використання. Завдяки їй ми дійшли очевидних, цілком аргументованих і логічних висновків.

Так, у підрозділі 4.1. "Стилетворчі та формотворчі зв'язки у постмодерній системі медіа-мистецтв" проведено аналіз новітніх дискурсів у системі, яка розглядається. Цей аналіз засвідчив, що за час розвитку комп'ютерних технологій у ній виникли такі нові художні форми:

1. Гіпертекстова наративна література.

2. Мультимедійна поезія.

3. Інтерактивна література, або нет-арт.

4. Цифрові фотографія-живопис.

5. Цифрові кінематограф-анімація.

6. Цифрові радіо-музика.

Останні три парні форми є цифровими модифікаціями традиційних видів публіцистики, що майже зовсім втратили межу зі спорідненими недокументальними видами; у постмодерні це зводиться до втрати межі між текстом та контекстом.

Пошук видотворчих інформаційних зв'язків між підсистемами цих форм, проведений у підрозділі 4.1. "Нові методи мистецької комунікації: класифікація постмодерних медіа-мистецтв", був результативним тільки для перших трьох із них. Більше того, з'ясувалося, що для першого та другого явищ ці зв'язки тісно переплетені. Вони пов'язують гіпертекстову та мультимедійну творчість з тими самими об'єктами зовнішнього середовища системи медіа-мистецтв. Це дає підстави для об'єднання названих форм в один вид медіа-мистецтва.

Водночас, видотворчі зв'язки інтерактивної, багатоавторної літератури переважно є зовнішніми, пов'язують систему медіа-мистецтв із нелітературними видами мистецтв. У цьому разі є сенс говорити про окремий вид мистецтва - комунікаційний, багатоавторний, інтерактивний, який має кілька форм, одна з яких є переважно текстовою.

Отже, з'ясовано, що у період з 1975 по 2000 роки виникли і почали розвиватися два нових медіа-мистецтва: так звана комп'ютерна література, для якої ми запропонували назву "мультитекст", (поділена на роди гіпертекстової та мультимедійної літератури) та інтерактивне мистецтво (з такими формами, як візуальна, аудіальна, аудіовізуальна, текстова, мішана).

Що ж до комп'ютерних (мережевих) варіантів спарених форм: фотографії-живопису, кінематографу-анімації та радіомовлення-музики, то вони залишаються тільки цифровими формами своїх попередників.

У висновках сформульовано наступні результати проведеного дослідження:

1. Виникнення та розвиток медіа-мистецтв у системі масової комунікації перебуває в постійній взаємозумовленості художньо-публіцистичної творчості та технічних засобів передачі й фіксування інформації.

Процес еволюційного розвитку медіа-мистецтв відбувається паралельно з їх постійним удосконаленням, упродовж усіх періодів набуття досвіду їх сприйняття та теоретичного осмислення.

Таким чином, до загальних властивостей системи медіа-мистецтв слід віднести такі: еволюційність, дискретність розвитку, синтетичність, глибока взаємна зумовленість і залежність компонентів, здатність до самоорганізації і самовдосконалення.

Динамічні зміни, що постійно відбуваються в системі медіа-мистецтв, свідчать про те, що її структура не є сталою, вона постійно оновлюється й розширюється. На нинішньому етапі ми виокремлюємо шість основних компонентів, які відповідають таким медіа мистецтвам і способам комунікації, як фотографія, кінематограф, радіомовлення, телебачення, комунікація у цифровому форматі та за допомогою комп'ютерних мереж.

Ми простежили, що зростання кількості нових складників у системі медіа-мистецтв відбувається, зазвичай, синхронно з винайденням новітнього способу комунікації, а також із черговою естетичною революцією. Отже, ці три процеси тісно пов'язані між собою.

У ході дослідження встановлено чотири основні підсистеми, з яких складаються компоненти системи медіа-мистецтв. Це, зокрема такі: 1) технічні засоби забезпечення комунікації; 2) автори; 3) аудиторія і традиційне коло критиків та теоретиків мистецтва; 4) "життєвий матеріал" медіа.

За результатами дослідження ми дійшли висновку, що єдність системи медіа-мистецтв, як закономірність, забезпечується за рахунок постійних інформаційних зв'язків, частина яких також є зовнішніми.

Наявність розвинених і розгалужених зв'язків робить систему медіа-мистецтв повноправним учасником процесу синхронізації розвитку художніх, технічних та суспільних аспектів культури. Сфера медіа породжує нові тенденції в мистецтві, техніці та соціумі і, тим самим, створює передумови для виникнення ще новіших медіа-мистецтв.

У ранні періоди, до масового поширення медіа, культура не потребувала цієї медійної посередницької функції настільки гостро, адже на той час наука, філософія і мистецтво були суттєво взаємно інтегрованими. Виникнення медіа, з одного боку, посприяло їх розділенню, а з іншого - створило додаткові інформаційні зв'язки в самій системі культури, зокрема, й у суспільстві, в цілому.

2. Ізоморфні інформаційні зв'язки всередині системи медіа мистецтв, а зокрема такі, як нав'язування ролі ретранслятора, виникнення споріднених утопічних проектів, приписування місіонерського покликання, циклічні дискутування щодо стилістики засобів виразності, обмежування життєвого матеріалу, вишукування попередників та встановлення ізоморфності із рештою мистецтв є тими рисами, що однаково притаманні і кожному компоненту, і всій системі в цілому.

Наявність своєрідного "сценарію", або "сюжету" розвитку однаково характерна усім медіа-мистецтвам, що відкриває можливості їх використання для передбачення специфіки сприйняття нових видів медіа-мистецтв у майбутньому, а також для їх екстраполяції з одного способу комунікації на інший.

3. Аналіз історичного та теоретичного матеріалу дав змогу визначити основні закономірності розвитку медіа-мистецтв. Усі вони пройшли етап консервативних зовнішніх заперечень їхньої мистецької суті та звинувачень у технічному репродукуванні тих чи тих традиційних мистецтв, але виявляли здатність до самоорганізації й доводили свою життєздатність.

Очевидність їхньої спроможності до творчості та позитивних результатів призводила й до іншої крайності, що полягала в приписуванні особливої місії медіа-мистецтву. Адже виникнення кожного з них супроводжувалося твердженнями ледь не про смерть усіх інших видів і жанрів. У результаті, захоплені такою патетикою комунікатори опрацьовували величезний масив носіїв виразності нових ЗМК, і ці напрацювання з часом, коли патетика виходила з моди, починали вільно використовуватися поміркованішими авторами.

Кожне медіа-мистецтво в процесі свого розвитку породжувало ті чи ті утопічні дискурси. Нежиттєздатні форми, які були проголошені новим мистецтвом у межах чергового ЗМК, не отримували перспективи з двох причин: або їх ідеї були скопійовані з традиційних форм, або ж вони, навпаки, були занадто складними і технічно недосконалими та не мали шляхів для швидкого широкого впровадження.

Майже завжди дослідники погоджувалися з тим, що передумови медіа-мистецтва з'явилися задовго до їх виникнення, а окремі характерні для нього прийоми використовувалися в традиційному мистецтві й раніше. Але ці та інші специфічні творчі знахідки медіа-мистецтв виявляються співзвучними з найактуальнішими формами всього сучасного прогресивного мистецтва.

Кожне медіа-мистецтво проходило багато циклів дискусії, в яких по черзі абсолютизувався, а потім піддавався сумніву кожний із основних виражальних засобів. У цьому процесі також напрацьовуються певні прийоми, які в подальшому використовуються в синтетичній стилістиці пізніших епох.

Окрім того, після перших років хаотичних спроб творчості в форматі нового ЗМК, у комунікаторів виникала думка про потребу обмеження нового виду художнього мислення темами та змістом, які є найлогічнішими для його основних виражальних засобів. А вже згодом вони поступово усвідомлювали, що талановите долання поставлених меж цілком можливе і потрібне.

Ізоморфність означених вище інформаційних зв'язків спочатку була визначена нами на базі емпіричного матеріалу, а вже потім для кожного з них знайшла своє теоретичне обґрунтування. Цей факт доводить правомірність екстраполяції інформаційних зв'язків між медіа-мистецтвами.

4. Серед усіх ізоморфних зв'язків виокремлено три основних, які сигналізують про виникнення принципово нового виду художньої комунікації, а тому й про зародження нового медіа-мистецтва. Це, зокрема, такі: ізоморфність із рештою мистецтв, пошук попередників та обмеження життєвого матеріалу. Якщо всі інші інформаційні зв'язки можуть виникати та мати окреме наповнення і за умов репродуктивної практики, то ці три однозначно свідчать про естетичну новизну певного медіа-мистецтва.

Саме їх визначено як критерії, що дають підставу говорити про виникнення у технічних ЗМК того чи того виду медіа-мистецтв. У кожному такому художнього напрямі, який є початком нового повноцінного способу комунікації, можуть також виникати окремі роди та жанри.

На основі цих критеріїв нами розроблено методику, яка може бути застосована для встановлення факту, чи набуло комунікативної самостійності художнє наповнення усіх наступних засобів масової комунікації, у всіх подальших епохах. Основний принцип цієї методики полягає у накопиченні інформації про ставлення комунікантів до нових форм медіа-творчості, з подальшим пошуком серед неї тез, належних до семи визначених ізоморфних інформаційних зв'язків.

На першій стадії визначаються нові форми, які притаманні новій епосі, а потім серед цих форм обираються принципово нові, що можуть претендувати на оригінальність та художню самостійність. А отже, і на статус виду медіа-мистецтв.

5. Застосування цієї методики до сукупності художніх форм, що утворилися з вісімдесятих років ХХ століття одночасно з розвитком комп'ютерної техніки та інформаційних мереж, і належні до, так званої, постмодерної естетики, показало, що окремішність гіпертекстової та мультимедійної літератури цілком підтверджена наявними інформаційними зв'язками. Ці дві форми є родами одного медіа-мистецтва - комп'ютерної літератури або "мультитекстового мистецтва" як окремого виду публіцистики.

Компонент інтерактивної, багатоавторної літератури належить до окремого виду мистецтва - комунікаційного, багатоавторного, інтерактивного, який має кілька форм, одна з яких є текстовою.

Отже, епоха постмодерну наразі дала початок двом видам - одному, що базується на можливостях окремого комп'ютера, та другому, що виник завдяки появі й поширенню комп'ютерних мереж.

За всіма ознаками, розвиток цих видів художньої комунікації матиме ті самі етапи, які були виявлені нами у медіа-мистецтвах модернізму та розглянуті в цьому дослідженні.

Таким чином, завдання, що були поставлені на початку роботи, виконані, мета дослідження досягнута.

Перспективні напрямки дослідження. Без сумніву, ця дисертаційна робота не вичерпує обраної теми цілком. Система медіа-мистецтв є складним і багатоплановим явищем, що потребує всебічного дослідження.

Актуальною, на думку автора, залишається проблема вивчення конкретних механізмів формування інформаційних зв'язків у системі соціальної комунікації. Іншими словами, створення моделі системи медіа-мистецтв, придатної для адекватного відтворювання обміну інформацією між її складниками, а не зосереджувалася на їх виникненні та розвитку.

Окрім того, корисним для вивчення соціальних комунікацій було б винайдення можливості передбачати появу нових медіа-мистецтв заздалегідь, а не лише прогнозувати подальший розвиток наявних нині.

Не менш плідним може бути застосування підходів, розроблених у нашій роботі, до інших систем, що складають людську культуру, а також до самої культури як системи вищого порядку.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях.

1. Захарченко А. П. Методика виявлення нових компонентів системи медіа-мистецтв / А. Захарченко // Studia metodologika. - Тернопіль, 2008. - вип. 23. - С. 112 - 118.

2. Захарченко А. П. Моделі взаємовпливу технічного прогресу на розвиток публіцистики / А. Захарченко // Наукові записки Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - Т.24. - С.115 - 120.

3. Захарченко А. П. Термінологічні підходи до визначення новітніх жанрів у ЗМК / А. Захарченко // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку : Зб. наук. праць / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького ; Відп. ред.: С. М. Квіт, Т. Г. Бондаренко. - Черкаси, 2007. - С. 14 - 16.

4. Захарченко А. П. Патетика медіа-революцій у період виникнення ЗМК / А. Захарченко // Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору : Зб. наук. праць / Національний університет "Києво-могилянська академія", Галицький інститут ім. В'ячеслава Чорновола. - Тернопіль - Львів : ЛА "Піраміда", 2008. - Том 1. - С.57 - 60.

Статті в інших виданнях:

5. Захарченко А. П. Інформаційні константи в часи медіа-революцій / Артем Захарченко // Філософія: нове покоління : Всеукр. студ.-асп. міждисциплінарної конф., (28-29 лютого 2008 року) : тези доповідей / Національний університет "Києво-могилянська академія". - К. : НаУ КМА, 2008. - С. 66-67.

АНОТАЦІЯ

Захарченко А. П. Виникнення та розвиток медіа-мистецтв у системі масової комунікації.Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Робота визначає основні закономірності виникнення і розвитку медіа-мистецтва в системі соціальної комунікації. В ній детально аналізується система медіа-мистецтв, встановлюється структура інформаційних зв'язків у ній. У дисертації розроблено методику встановлення фактів виникнення нових медіа-мистецтв. Вона полягає в аналізі інформаційних зв'язків системи медіа-мистецтв.

Цю методику застосовано до актуальної на цей час системи медіа-мистецтв, що пов'язана з розвитком постмодерної філософії та цифрової техніки. Таким чином з'ясовано, що у період з 1975 по 2000 роки виникли два нових медіа-мистецтва: так звана комп'ютерна література, для якої запропоновано назву "мультитекст" (поділена на роди гіпертекстової та мультимедійної літератури), та інтерактивне мистецтво.

Ключові слова: медіа-мистецтво, системний аналіз, ЗМК, фото, кінематограф, радіо, телебачення, Інтернет, гіпертекст, мутьтимедіа, інтерактивність.

Захарченко А. П. Возникновение и развитие медиа-искусств в системе массовой коммуникации. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук о социальных коммуникациях по специальности 27.00.01 - теория и история социальных коммуникаций. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Работа определяет основные закономерности возникновения и развития медиа-искусства и критерии его возникновения в системе массовой коммуникации. В диссертации детально анализируется система медиа-искусств, дается ее полное описание, устанавливается структура информационных связей внутри ее компонентов.

А именно, система медиа-искусств состоит из таких компонентов, как художественная фотография; игровой и документальный кинематограф; оригинальное радио- и телеискусство, в частности, радиодраматургия, художественные телепрограммы, телефильмы и телетеатр, видеоискусство; гипертекстовая и мультимедиа-публицистика; интерактивные формы медиа-творчества.

В работе формулируются основные закономерности развития упомянутых видов художественной коммуникации, схожесть которых дает право на распространение полученных результатов на весь массив СМК.

Рарабатывается классификация медиа-искусств, возникших в эпоху постмодерна. Она устраняет традиционные противоречия, имевшиеся во всех предыдущих попытках классификации.

Предлагается новое осмысление фундаментального тезиса о взаимодетерминированности технического и художественного факторов развития человеческой цивилизации, которая, традиционно, рассматривалась односторонне, в плоскости воздействия технических изобретений в области передачи и обработки информации на содержание и форму художественных и публицистических произведений. Проводится формализация механизмов такого взаимовлияния.

В диссертации также разработана методика, которая может быть применена для установления фактов возникновения новых медиа-искусств в системе социальной коммуникации. Эта методика заключается в анализе информационных связей, возникающих в системе медиа-искусств, и поиска среди них, так называемых, видообразующих связей.

В исследуемых медиа-искусствах выделяются три типа информационных связей, свидетельствующих о возникновении нового вида медиа-искусства в системе средств массовой коммуникации на ее очередном этапе: поиск предшественников медиа-искусства, установление его изоморфности с остальными искусствами и ограничение его жизненного материала, в том случае, если оно достигло стадии, преодоления этих ограничений. Наличие всех этих трех связей в структуре определенного художественно-публицистического явления в новых СМК дает основания утверждать, что оно гарантированно является новым видом медиа-искусства.

Кроме того, между подсистемами технических средств, авторов, аудитории и критиков, жизненного материала выявлено 3 формообразующих связи: навязывание роли ретранслятора, возникновение родственных утопических проектов и циклических дискуссий о методах коммуникации, в том случае, когда они затрагивают основные выразительные средства определенного медиа-искусства. Если эти связи прослеживаются, есть основания говорить о серьезных изменениях в структуре художественной публицистики данного СМК. Все другие повторяющиеся дискурсы медиа-искусств - приписывание миссионерского призвания, менее фундаментальные примеры цикличности стилистики и ограничения жизненного материала - это лишь стилеобразующие связи, а, следовательно, неотвратимые естественные последствия любого творческого процесса.

Эта методика применена к актуальной в наше время системе медиа-искусств, развитие которой находится под влиянием постмодерной эстетики и философии и связано с развитием компьютерной техники и сети Интернет. Таким образом, выяснено, что в период с 1975 по 2000 годы возникли и начали развиваться два новых медиа-искусства: так называемая компьютерная литература, для которой мы предложили название "мультитекст" (разделенная на роды гипертекстовой и мультимедийной литературы), и интерактивное искусство (с такими формами, как визуальная, аудиальная, аудиовизуальная, текстовая, смешанная).

Ключевые слова: медиа-искусство, системный анализ, СМК, фото, кинематограф, радио, телевидение, Интернет, гипертекст, мультимедиа, интерактивность.

Zakharchenko A. The emergence and development of media arts in the system of mass communications. Manuscript.

Thesis submitted to a scientific degree of candidate of science of social communication by the specialty 27.00.01 - theory and history of social communications. - Institute of Journalism Kiev National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2008.

The work determine the main patterns of occurrence and development of media art and the criteries of it's appearance in the system of mass communications. In detail the thesis analyzed the system of media arts, fully descripted it, established relationships within the structure of its components.

In the thesis also developed methods that can be used for determining the emergence of new media arts in social communication. This technique is the analysis of information links, which appeared in the in the system of media arts, and search among them the so-called type-creating links.

This methodology is applied to existing at this time system of media arts, development of which is under the influence of postmodern philosophy and the relates with development of computer technology and the Internet. In this way, found that in the period from about 1975 to 2000 have begun to develop two new media arts: the so-called computer literature, for which we suggested the name "multitext" (divided into families of hypertext and multimedia literature) and interactive art (such forms, as visual, audial, audiovisual, text, mixed).

Keywords: media-art, system analysis, mass-comunications, photo, cinema, radio, television, Internet, hypertext, multimedia, interactivity.

Размещено на Allbest.ru